Кричав я гірко із імли:
«Моя печаль спаде, коли
назву ім’я близьке мені?»
Відповіло відлуння: «Ні!»
«Як буду жити я в біді,
Зміцнить мене хто у труді,
Мені хто саван зробить там?»
Відповіло відлуння: «Сам!»
Пощади! Доля так гнітить!
Бунтує серце! Що робить,
Щоб стишити чуток вітри?».
Відповіло відлуння: «Вмри!»
François Coppée
L’écho
J’ai crié, dans la solitude :
« Mon chagrin sera-t-il moins rude,
Un jour, quand je dirai son nom ? »
Et l’écho m’a répondu : « Non. »
« Comment vivrai-je, en la détresse
Qui m’enveloppe et qui m’oppresse,
Comme fait au mort son linceul ? »
Et l’écho m’a répondu : « Seul ! »
« Grâce ! le sort est trop sévère !
Mon cœur se révolte ! Que faire
Pour en étouffer les rumeurs ? »
Et l’écho m’a répondu : « Meurs ! »