Коли вляжеться думок моїх парад,
Коли забудуться всі мої печалі,
Влаштую серед міста маскарад
І чорну маску надягну зі сталі.
І одяг весь – дрес-код – для всіх один:
Із дроту соцмереж тяжкі спіралі
Одягне кожен стрічкою новин –
Там усе важливе, тільки не деталі.
І смартфон – обов’язком лежить у кишені.
І смартфон – обов’язком прилип до рук.
Це частина костюму, мов до моря скелі.
Це частина тебе, мов у слові звук.
А коли настане час закінчитись гулянці,
Коли зупиниться годинник під салют,
Не бачити себе у спраглій склянці,
Лиш глянцем в очах темніє люд.
