Тисячі схилялися перед ним.
Йому служили віддані десятки.
Він чомусь показував себе злим ,
А таким він не був від початку.
Не королем він був , хоча й міг бути.
Не сином лорда, чи володарем морів.
Він так хотів життя усе своє забути,
Він все спалив, але і сам згорів.
Ходив Він мов вельможа, легко.
Неначе не ішов , а мирно плив.
Блукав він уночі отак далеко ,
Бо тільки він , і він цю ніч любив.
І любив пити чай із дикої м'яти ,
Кататися верхи - давня традиція.
Та ніхто не знав, як його звати,
Як звертатися і як возвеличувати.
Дививсь погордо , ніби панна-пава,
Волік він всюди за собою шлейф.
А всі любили, і кричали "браво".
Він кинув все , й пішов у дрейф.
Бо все набридло, треба бути тихо !
І ця вся слава , дивні гули й крики,
Прикличуть точно у господу лихо.
І будуть танці, співи, дикі рики!
Він шуму не любив, уваги теж.
Та був любителем нічних гулянь.
Коли дається влада вся без меж,
Ти прагнеш жити без страждань.
Як він прийшов , так тихо зник.
Замкнулись двері, щезло все.
Ви думаєте, це був чарівник ?
Він Граф, що свій тягар несе.
