Я прокинувся від сухості і папороть померла,
кімнатні квіти зжовкли як зерно;
від мене пішла жінка
і порожні пляшки схожі на закривавлені трупи
оточили мене своєю непотрібністю;
і все ж сонце все ще було добрим,
а записка моєї домовласниці добивала остаточною і
невибагливою жовтизною, тут потрібний
хороший комедіант, старовинний стиль, блазень
з жартами про абсурд болю, біль абсурду
тому що він є, більше нічого;
я обережно поголився старою бритвою
цей чоловік колись був молодим і
казали був генієм; але
це трагедія листя,
мертва папороть, мертві квіти;
і я вийшов у темний коридор
де стояла моя домовласниця
люто і незворотно
посилаючи мене в пекло,
розмахуючи своїми жирними, пітними руками
і горланячи
горланячи про квартплату
тому що світ обманув сподівання
нас обох.
Charles Bukowski THE TRAGEDY OF THE LEAVES
I awakened to dryness and the ferns were dead,
the potted plants yellow as corn;
my woman was gone
and the empty bottles like bled corpses
surrounded me with their uselessness;
the sun was still good, though,
and my landlady's note cracked in fine and
undemanding yellowness; what was needed now
was a good comedian, ancient style, a jester
with jokes upon absurd pain; pain is absurd
because it exists, nothing more;
I shaved carefully with an old razor
the man who had once been young and
said to have genius; but
that's the tragedy of the leaves,
the dead ferns, the dead plants;
and I walked into a dark hall
where the landlady stood
execrating and final,
sending me to hell,
waving her fat, sweaty arms
and screaming
screaming for rent
because the world had failed us
both.
