...Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... Шевченко
Шикувалися в шеренги
Вої біля Брами
А всередині хтось грізно
Брязкотів ключами
І гукнув: "Чого багацько
Вас сюди припхалось?
Думали, в Раю зненацька
Сили забоялись?"
Вої втомлено стояли
Цигарки палили
Та шоломів не знімали
Чуба не хилили
І мовчали.
Голос вдруге
Загримів залізом:
"То чого ви аж до пругу
Стали наче лісом?
Дайте відповідь та йдіте
Не смійте мовчати!
Говоріть, або ходіте!
Нічого стояти!"
Вийшов воїн
І озвався:
"Слава Україні!
Вийде Бог?
Чи він сховався
Десь у Саду тіні?"
"Як ти смієш?? Схаменися!
Коли Бог ховався??"
"Він напевно не дивився
Коли я звертався.
Він не чув молитов наших
Не чув дітей плачу
Чи осліп у стінах ваших
Чи не хоче бачить.
Хочемо почути в Нього
За що нам це горе?
В чому винні наші діти
Нащо крові море?
Чому наш садок вишневий
Рубати дозволив?
Чом хатиноньку біленьку
Попелом засмолив?"
Довго-довго за ворітьми
Панувала тиша.
"Вас приймаємо із пітьми
Так звелів Всевишній!" -
Голос мовив урочисто.
"Нам не треба Раю.
У нас свій є. Хай розкаже
Чому він палає?!"
Ошелешене мовчання.
Потім: "Як не треба?!
Із-за цього сперечання
Ви прийшли до Неба?!
Шляхи Бога незбагненні!
Варто би вам знати!"
"Це вже чуємо відвіку.
Є ще щось сказати?
Крові ріки, крові ріки
І суцільні муки
І страшний пекельний вітер
Опалив нам руки
Руки щирі, працьовиті!
Втомлені у битві...
Чом не чує у блакиті
Нашої молитви?"
"Ми все бачимо..." "Здається
Не туди дивились
Хам сам Бог до нас озветься
І проявить милість.
Ви не бачите що Брама
Заросла тернами
Вам байдуже наші рани?
За що таке з нами?
Та на нас уже байдуже.
Діти, наші діти!
Бо вони є наші душі!
Їм, як нам, горіти?
Подивися нам у вічі
Чому обминаєш?
Чи усіх ти, Чоловіче,
Діток розпинаєш?.."
Заревіло в високості
Блискавки зірвались
Та стояли в повнім рості
Вої й не схилялись.
"Ми прийшли сюди із пекла
Не того. Земного.
Тож що раптом трохи смеркло
Не варте нічого.
Дай нам відповідь й вернемо
Своє боронити
Вдруге ми уже не вмремо
Й тут не будем жити."
Спалахнули терни разом
Засуви упали
І неначе за наказом
Янголи постали
Широко розкрили Браму
Голови схиливши
До небес високих Храму
Дорогу відкривши.
Та не Бог виходив звідти
А такі ж військові
Святослав із Сагайдачним
Піші і верхові.
От Гатило з Дорошенком
Шухевич, Мазепа
І козацьке військо хвацьке
Розкотилось степом
Йшли бандерівці й татари
Шляхта гонорова
Усміхавсь Сірко у вуса
Хмель же супив брови
Залізняк і гайдамаки
З Холодного Яру
З ними сотні Чучупака
Сунули мов хмари
Кривоніс, Нечай, Голота
Кий, Аскольд, Петлюра
Нескінченні полки, чоти
Аж здіймалась кура.
Шикувалися, ладнались
Поруч з вояками
Руки тисли їм, вітались
Люльку затягали.
З пломенем в руці крилатий
До воїв промовив:
"Вже не треба тут стояти
Бог таке вам мовив -
Ви почуті, не забуті
Він Сам з вами плаче
І надію лише має
На козацьку вдачу.
Ви усі його творіння
І у вас Він вірить
Знає що нема терпіння
На це лихо зирить.
Вірить у садок вишневий
І біленьку хату.
Україну! Що рідненьку
Не здолати кату.
Повертайте. Рай ваш буде
Із руїн постане
Будуть діти, будуть люди
І щастя настане.
Україна забуяє
Нескоренна, вічна
Райським садом засіяє
Мить мине трагічна."
Розгорнуло військо крила
Полишивши втому
Й повернуло в Україну
Вирієм додому.
І летять відважні душі
Дають в руки силу
Щоби нелюдів бездушних
Загнати в могилу
....
Вийшов кволо дід старенький
З відкритої Брами
Хрест наклав услід тихенько
І вмився сльозами...
