Стомили свої крилонька лелеки...
Летять птахи у ріднії краї,
Долаючи такі шляхи далекі...
Привітний клекіт шлють своїй землі.
Кружляють у блакитному просторі,
Озерця й ріки , споглядаючи здалля...
Чому поля стемніли неозорі?...
Чому димить в пожарищах земля?...
Де ділись білі хати і ліси безкраї ?...
І гнізд нема ,що звили навесні...
Залізні , дивні птахи небо крають,
Це- наяву , не у страшному сні.
І якісь звуки, з болем , ріжуть тишу,
Такі страшні , аж крилонька тремтять.
Летять лелеченьки , країну не залишать...
Нові їм гнізда треба будувать.
Вони летять із клекотом привітним
Своїй стражденній , зраненій землі...
Прийде пора-наша земля розквітне,
У гніздах пташечки утішаться малі.
Зростуть , зміцніють ,сил нових прибуде,
Прикриє небо помах дужих крил!
Наша земля цвісти садами буде,
Й нестиме вЕсну вірних птахів клин!
Дай, Боже! Миру і Перемоги нам! А птахи нехай несуть нам радість на своїх крилах! Дякую! 
