Тьмяні зорі… нічка лукава,
Казав прийдеш, щоби чекала.
Обіцяв, ти одну дістати,
Була мрія, зможеш кохати.
Пахкотить, вже чай біля вази,
Пам’ятаю, всі твої фрази.
Приніс квіти, у подарунок,
Був солодким наш поцілунок.
Тож наслухалась обіцянок,
Не сп’янив мене і рум’янок.
Довго ждала та все ж розквітла,
Загубився, десь присмак літа.
Не ясняться зоряні шати,
Ти не знайдеш стежки до хати.
Жаль, лукавість, твоя через край,
Тож не скажу, прийди, покохай.
Нехай нічка викрада зорі,
Й забере думки ці, суворі.
Різні долі, що нам дав Господь!
Я забути зможу - не приходь!
30.04.2023р
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую Ігоре Степановичу! Напевно життєві стреси,з поезією відчуваєш свою душу,ніби задобрюєш її своїми віршами. Напевно і тут же чуттєве серце, теж відіграє свою роль. Гарного дня Вам і натхнення!
