На плесо бабиного літа
Лягає бронзова печаль.
Їй би здійнятись й полетіти
Слідком за журавлями в даль.
Та крилець, вилитих зі "сплаву",
Не відірвати від землі,
І топчемо минулу славу
Листатих кленів, ясенів.
Бо й доля їхня —лопушана,
Великості минула хміль.
Зневага, хоч учора шана,—
Така людської правди сіль.