Крилата (Любов Пікас)

ЗИМА ЗАГРАЛАСЬ

Зима  загралась.  Знову  сипле  сніг,
Хоч  березень  два  тижні  календарить.
Фіалкобарвний  крокус  занеміг,  
Набрав  у  груди  холоду  і    марить.  

І  у  видінні  бачиться  йому
Дід  в  шубі  й  шапці  і  з  лицем  бандита,  
Із  торби  сипле  він  мороз  і  тьму.
Так  лячно  квітці,  аж  мокріє  свита.

Та  міць  вона  збирає      у  кулак,
Кричить:
-  Йди,  діду!  Час  твій  в  прірву  канув!
Ховає  той  обличчя,  мов  слимак.  
Пускає  промінь  сонце  із  туману.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782893
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2018

А МІЗЕР ТРЕБА

Живеш  –  живи.  І  що  кому  до  тебе?
Кого  гребуть  твої    коти  в  душі?
Хто  зміряє  глибини  ран    між  ребер
Від  поглядів  кривих  та    слів-ножів?

А  мізер  треба,  щоби  день  світився
І  прилипав,  неначе  глузд,    до  рим,
Безперебійно  м’ячиком  крутився  
І  дихав    із  планетою  у    ритм  –    

Горнятко  кави  зранку  з  круасаном
І  тепле  слово  -  днина  не  пуста,
Душа  співає  Богові    осанну,
І  усміх  сяє  сонцем  на  вустах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782838
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.03.2018

ЗАГАДКИ РІЗНІ (2)

Є  на  ній  міста  та  села,
Ріки  є,  моря,  озера.
Є  степів,  низин  простори,
Океани  є  і  гори:
І  Карпати,  і  Тибет,
Та  нема    мене  й  тебе.
                                                                                                   (Карта)

Роги  в  них  плескато-гострі,
Шерстка  темно-бура.
Півтора-два  метри  в    рості
І  міцна  статура.
Ходять,  бігають,  пірнають
Вглиб  водойми,    друже.
Рогами  гілки  схиляють,
Листя  люблять  дуже.
Зір  і  слух  гостренькі    мають.
Милі,  довгоносі.
Прудко  від  вовків  втікають.
Звуть  їх  люди  …    (лосі).
 
Коли  повнить  дощ  калюжі,  
Всі  його  чекають  дуже.  
Воно    жовте  та  гаряче.  
Наче    м’яч,  але  не  скаче.
                                                                                             (Сонце)
Він  літає  по  полях,
Не  жучок  це  і  не    птах.
Ростом  –  десь    отак  з  мізинця.
Лапки  є,    чотири  крильця.
Схожий  часом  він  на  квітку.
Що  це  за  комаха,  дітки?
                                                                                       (Метелик)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2018

ЗАГАДКИ РІЗНІ

Особлива  квітка  ця  є.
Пелюстки  на  дощ  складає.
А  вони  вузькі,    гостренькі,
Є  рожеві,  є  біленькі.
Не  пуска  стебло  з  землиці,  
Тільки  з  теплої  водиці  –  
Зі  ставка  чи  з  озеречка.
Листя  в  квтіки,  як  сердечка.
                                                                                       (Латаття)

Любить  їсти  струм  вона.
Із  водою  –  голова.
Розпрасуєш  нею  речі
Для  дорослого  й  малечі.
Будь    уважним  з  нею  ти  –
Може  тіло  обпекти.
                                                                                       (Праска)

Дикий  грізний  є  цей  звір.
Вуха  гострі,  пильний  зір.
Є  він  із  сімейства  кішки.
Тільки  їсть  ніяк  не  трішки.
Спина  жовта,  груди  –  білі.  
Чорні  смужечки  по  тілі.
Голосно  реве,  як  злиться.
З’їсть  кабанчика,  лисицю.
                                                                                             (Тигр)

Любить  луг,  траву  зелену
І  потертися  до  клена.
Має  роги,  хвіст  і  дійки.
Очі  –  круглі,  мов  копійки.
Не  вівця  це,  не  козина.
Що  ж  це,  діти,  за  тварина?
                                                                                         (Корова)

Є  великі  та  малі.
Служать  людям    у  селі.
Ні,  не  кінь  це,  не  корова  –  
Сіє,  оре,  возить  дрова.
Їде  шляхом    –  «дир-  дир-дир»
І  солярку  їсть  -    не  сир.  
                                                                                         (Трактор)

Їздить,  мабуть,  ним  півсвіту  –  
І  дорослі  люди,  й  діти.
Твердо  вріс  у  нашу  еру.
Корпус  в  нього  –  не  з  паперу  –  
Металевий,  треба  знати.
Вікон  в  ньому  є  багато.
                                                                                           (Автобус)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782600
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 16.03.2018

ГОВОРИ ДО МЕНЕ

ГОВОРИ

Говори  до  мене  виставами,  
Маршостроями    і    концертами,
Вітродуєм,  книжками,  кавами.
І  не  врученими  конвертами.

Говори  до  мене  світаннями,
Полуденками,  надвечір’ями,
Незавершеними  прощаннями,
Небесами  і  їх  сузір’ями.

Телефонами,  телеграмами,
Книгозбірнями,  звісно,  клубами
І  фейсбуками,  й  інстаграмами,
Телебаченням  і  ютубами.

Говори  (агов!)  есемесками,
Дощовицею  і  веселкою,
Ієрогліфами  і    фресками,
Слово-злуками,  типу,    welcome  you.

Не  годуй  лиш  з  руки  мовчаннями,
Не  торканнями  і  не  ласками.
Розмалюй  мені  світ    коханнями,
Синьо-пташками,  диво-казками.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782462
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2018

КРОКУСИ У ЗАКАРПАТТІ

У  Закарпатті  –  славнім  краю,
Пустились  крокуси  у  біг.
Вчорашня  пустка  стала  раєм,
Ґрунт  фіолет  ввібрав  і  сніг.

Свої  серця  гарячі  світу
Відкрили  вісники  весни.
Вивели  радість  на  орбіту  –  
Ту,  що  вчорашні  гріла  сни.

Кут,  що  набрав  у  вид  принади,
Люд  атакує,  мов  метро.
Красу  очима  різьбить,  радо
Втягає  пахіт  у  нутро.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782446
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2018

Підсніжник

Ще  сніг  не  розтопився  у  видолинку,
Холодний  пар    видихує  земля,
Тримає  небо  на  хмаринці-столику
Льодяний  смик    Мороза-скрипаля.

Ще  дереву  Весна  не  зшила  одягу,
Не  зняли  діти  шапки  й  кожухи,
Додому  довго  ще  нестися  потягу,  
В  якому  пасажирами  –  птахи.

А  квітка  ця  –  з  лицем  дрібним,  білесеньким,
Пробилась  вже    з-під  ґрунту  і    снігів
І  листячком  зеленим  молодесеньким
Вітає  небо,  мешканців  лугів.

Землі  смілива  первородна  донечка!
Учитися  б  у  неї  нам  рости.
Вона  недовго  бачитиме  сонечко,  
Та  зможе  многим    настрій  піднести!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782214
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.03.2018

БЕРЕЗНЕВЕ КОХАННЯ

З  вірша  пісня

Я  з  Березнем  кохалася  сьогодні.
Тулив  мене  до  себе,  обіймав.
Подарував  мені  сережки  модні,  
Які  йому  залишила  Зима.  

ПРИСПІВ:
Чуттями  Березень  хлюпоче.
Це  вам  не  Лютого    свищі.
Полонить  серце    він  жіноче,
Кохання  сіє    у  душі.

Із  перлами  сережки  –    сонцем  грають.
На  вуха  одягнула  їх  мерщій.
За  руки  взявшись,  з  Березнем  до  гаю
Пішли  у  гості  до  дерев,  кущів.

ПРИСПІВ:
Чуттями  Березень  хлюпоче.
Це  вам  не  Лютого    свищі.
Полонить  серце    він  жіноче,
Кохання  сіє    у  душі.

Моргав  лукаво  гай,  і  сніг  топився
Від  усмішок  і  теплості  сердець.
Кричав    «кохаю!»  Бер,  у  груди  бився
І  кликав  (правду  мовлю!)      під  вінець.

ПРИСПІВ:
А  я    не  знала,  що  казати
Рвучкому  парубку  цьому.
Та  коли  вірші  став  читати,
Сказала  твердо    «Так»  йому.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782052
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 13.03.2018

ПРАВДУ КАЖУ

Я  з  Березнем  кохалася  сьогодні.
Тулив  мене  до  себе,  обіймав.
Подарував  мені  сережки  модні,  
Які  йому  залишила  Зима  –  

З  перлинками,  блищать  під  сонцеграєм.
На  вуха  одягнула  їх  мерщій.
За  руки  взявшись,  ми  пішли  до  гаю.
Провідали  дерева  і  кущі.

Вони  нам  усміхались.  Сніг  топився
Від  усмішок  і  теплості  сердець.
Кричав  «кохаю!»  Бер,  у  груди  бився
І  кликав  мене  (правда!)    під  вінець.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781661
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.03.2018

Загадки (шкільна тематика, 2)

18. Не  підручник,  не  планшет,  
Не  словник  –    живий  предмет.
Знає  він  про  все  на  світі.
Попадає  в  його  сіті
Кожен.  Вчить  читать,  лічити,
Ще  й  писати.  Хто  він?    ….  (  вчитель).

19. Круглий  він,  неначе  м’яч.
Лиш  не  йде,  хоч  плач,    у  скач.
Не  для  копання,    кидання  
Цей  предмет,  а  для  навчання.
Що  на  нім?  Материки,  
Океани  і  річки,  
Ще  й  країни  і  міста,
Гори,  доли  і  моря.
Край  знайди  свій  (нумо,    спробуй!)
Що  це,  діти?  Звісно…  (глобус).

20. Зранку  діти  йдуть  туди  -  
Не  слони  і  не  коти.
Там  освіту  здобувають,
З  друзями    у  ігри  грають.
                                                                       (Школа)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781589
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 11.03.2018

ОДА МАТЕРІ

О,  Мати  усіх  сущих,  о  Мадонно,  
Дозволь  тобі  вклонитись  до  землі.
Твоя  душа  –    вмістилище  бездонне
Мудрот,  добра,  любові  дій  і  слів.

Твій  зір  промінить    сонце  золотисте.
Твій  день  в  турботі  завжди,  у  труді.
Як  ніч  без  зір,  як  дерево  безлисте  –    
Така  ти,  коли    діти  у  біді.

Живеш  -      серця  їх  чують  звуки  лютні,
За  обрій    йдеш  -      сум  йде  у  їхні    дні.  
Ти  найцінніше    вносиш    у    майбутнє,
Ростиш  для  світу  доньок  та  синів.
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781463
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2018

НЕСТОР-ТОРБА-ЖУРНАЛІСТ

 Коли  він  був  малим,  то  мріяв  стати  водієм  трамваю  –  возити  людей  на  роботу,  з  роботи    і  ще  там  кудись,  щоб  розважитися,  наприклад,  чи  просто  по  справах.    Йому  видавалася  така  праця  цікавою:  їдеш  собі  містом,  розглядаєшся  навсібіч,  бачиш  магазини,  скверики  у  різну  погоду,  людей  –    старих,  молодих,  тверезих  й  не  дуже,  веселих  та  злих,  відчуваєш  нутром  їх  настрій,  читаєш    в  очах  безтурботність  чи  якусь  замороку  і  бажаєш  усім  доброго  дня  чи  вечора.  Ну  хіба  не  прикольно?    В  кабіні  тепло,  натискаєш  на  кнопки,  крутиш  педалі    (не  дрова  ж  рубаєш?).  Їдеш,  називаєш  зупинки,  а  поміж  тим  слухаєш  радіо  FM,  часом  і  сам  собі  щось  стиха  мугикаєш  під  ніс.  Бо  як  же  без  співу?  Скільки  він  себе  пам’ятає,  він  завжди  любив  пісню.  Це  в  нього  ще  з  дитсадка.  На  ранках  вихователі  спільно  з  музичним  керівником  завжди  доручали  йому  виконувати  сольні  номери..  А  потім  він  співав  у  школі  –  на  різних  конкурсах,  святах,  ну,    там  на  «Першому  (чи  останньому)    дзвонику»,  на  концерті  до  Дня  Матері.  Коли  він  співав,  то  вчителі  й  матері  плакали,  так  жалісно  виводив  він  мотив  пісні  своїм  тонким  дитячим  голоском.  У  старших  класах  голос  його  сів  (зазнав  мутації,    тобто),  але  він  продовжував  співати,  правда,  все  менше  як  соліст  та  учасник  хору  й  все  більше  з  однолітками,  з  якими  створив  шкільний  музичний  гурт.  Назвали  вони  тоді  його  (гурт)  «Торба».  Чому  так?  Бо  у  нашого  героя,  якого  взагалі-то  звали  Нестором,  кличка  така  була  в  школі  –  Торба.  Він  десь  так  із  класу  сьомого  ходив  до  школи  не  з  портфелем,  не  з  наплічником,  а  з  полотняною  торбою,  як  ото  колись  ходили  сліпці  –  ті,  котрі  грали  на  бандурах  чи  кобзах  і  співали  про  сумне  й  веселе  історичне  минуле  України.  Правда,  Несторова  торба  мала  більш  сучасний  вигляд  –  на  ній  були  зображені  музиканти  з  групи  «Океан  Ельзи»,  яка  тоді  якраз  набирала  популярності.  Носінням  тієї  торби  (і  не  тільки)  Нестор  помітно  вирізнявся  з-поміж  інших  хоч  у  чомусь  цікавих  осіб  шкільного  колективу.  У  створеному  ним  гурті  «Торба»  хлопець  був  головним  співаком  (фронтменом  по-сучасному),  а  заодно  й  гітаристом.  Тато  купив  йому  електричну  гітару  на  чотирнадцятиріччя.  Грати  на  ній  хлопець  навчися  самотужки.  Грав  не  по  нотах,  а  на  слух,  який  у  нього  був,  можна  сказати,  ідеальним.  Правда,  треба  сказати,  що  сусід  Антон,  що  жив  двома  поверхами  вище  і  був  старший  за  Нестора  на  два  роки,  показав  йому,  як  брати  акорди  і  ще  дещо  з  того,  чого  сам  навчився,  відвідуючи  одну  із  львівських  музичних  шкіл.  Тож  тепер  більшість  свого  вільного  часу  хлопець  тратив  на  те,  що  приводив  у  рух  струни  власного  музичного  інструменту,  а  заодно  вивчав  потрохи  й  музичну  грамоту.
         Коли  Нестор  закінчив  дев’ятий,    то  зрозумів,  що  водієм  трамваю  (чи  тролейбусу)  він  не  стане,  бо  попри  всі  принади  цієї  праці,  які,  правда,  з  кожним  переходом  його  з  попереднього    у  наступний  клас  робилися  все  менш  і  менш  романтичними,  у  водія  транспорту  для  загального  користування  надто  мала  зарплатня.  А  йому  хотілося  заробляти  багато,  так,  щоб  у  перспективі  купити  авто  і  щоби  вистачало,  принаймні,  попервах  і    як  мінімум,  на  такі  речі  як  розваги,  модні  шмотки,  пиво-тютюн.  Треба  сказати,  що  Нестор  почав  палити  у  десятому.  Спочатку  це  було  зрідка,  на  вихідних,  у  компанії  з  хлопцями.  Потім  його  залежність  почала  міцніти,  потреба  палити  збільшуватись,  як  збільшуються  числа  в  арифметичній  прогресії.  Де  брав  цигарки?  Канючити  в  однолітків  чи  старших  стидався.    Іноді  витягував  (без  дозволу,  крав  тобто)  їх  в  тата,  іноді  купував  за  гроші,  що  зекономив  на  шкільних  сніданках-обідах.  Але,  алкоголем  не  зловживав,  так,  іноді  пиво  пив  по  вихідних  і  то  нечасто,  й,  в  цілому,  у  своєму  навчальному  закладі  Нестор  вважався  доволі  пристойним  учнем:  вчився  непогано,  поведінку  порушував  рідко,  хіба  що  дозволяв  собі  зрідка  пожартувати  із  вчителями,  але  ніколи  грубо  не  виясняв  відношення  ні  з  ними,  ні  з  однокласниками,  не  махав  кулаками  і  тим  паче  на    матюкався.  Проте  це  не  применшувало  його  авторитету.  В  учнівських  колективах  солісти  гуртів,  музиканти  завжди  були  в  особливій  пошані.  Тим  паче  такі,  як  він,  якому  пальця  в  рот  не  клади,  тільки  дай  слово  мовити.  Вмів    хлопець  поговорити  на  різні  теми,  слова  з  нього  вискакували,  як  вискакують  молоді  застояні  коні  з  конюшні,  щоби  дати  волю  ногам  та  попастися  на  зеленому  розлогому  лужку.  Й  пожартувати  вмів,  мав  від  природи  веселу  вдачу.  Тому  до  нього  липнули    як  хлопці,  так  і  дівчата.  Він  зі  всіма  поводився  коректно,  але  близькі  дружні  стосунки  були  в  нього  тільки  з  кількома  пацанами,  з  тими,  котрі  пройшли  з  ним  через  різні  життєві  ситуації  й  при  цьому  не  зрадили  його,  а  він  їх.  До  дівчат  ставився  лояльно,  уважно  їх  вислуховував,  міг  обійняти  часом  котрусь,  чмокнути  в  щічку,  але  на  близький  контакт  не  йшов  із  жодною,  вважав,  що  у  його  віці  –  це  зайві  проблеми,  а,  може,  просто  не  зустрілася  йому  така,  котра  б  зачепила  тонкі  струни  його  молодої  душі.  Вдень  хлопець  вчився,  співав,  бренькав  на  гітарі  (вони  –  торбівці,  грали  попсу  й  легкий  рок,  експериментували,  шукали  себе),  інколи  мив  посуд  після  вечері  чи  прибирався  у  своїй  кімнаті  (коли  мама  наказувала),  а  перед  сном  читав.  Ця  звичка  до  нього  перейшла  від  бабусі  –  вчительки  молодших  класів.  Коли  він  був  малим,  вона  іноді  забирала  його  з  дитсадка,  вела  до  себе  додому,  там  годувала  сирниками  чи  вівсянкою,  а  тоді  читала  йому  різні  книжки  або,  коли  мала  якусь  пильну  роботу,  розсипала  перед  ним  купу  кольорових  олівців,  щоби  він  ними  малював  книжкових  героїв.  Хлопець  любив  бувати  в  бабусі  Ірини.  Він  і  зараз  провідує  її  по  вихідних,  хоча  часу  у  нього  на  це  залишається  все  менше  і  менше.  Тоді,  в  дитинстві,  бабуся  читала  Несторові  різні  дитячі  казки,  вірші  про  рідний  край  і  силу  добра.  Зараз  він  вибирає  тематику  і  жанри  сам,  полюбляє  брати  книжки  на  історичну  тему,  а  ще  детективи,  інколи  читає  вірші  крутих  сучасних  поетів.  До  школи  ходить  завжди  в  чистому,  акуратно  випрасуваному  одязі,  носить  довге  русяве  волосся  (від  дев’ятого  класу),  яке  збирає  ззаду  в  хвіст,  а  ще  усмішку  на  обличчі,  якою  обеззброює  найлютіших  ворогів,  які  стрічаються  йому  на  життєвому  шляху.
         Навчання  у  школі  Нестора  не  обтяжує,  дні  минають  йому  швидко.  Може,  тому,  що  пестити  нудьгу  в  нього  не  виходить,  бо  ж  як  уже  згадувалося,  хлопець  чесно  студіює  науки,  відточує  свої  вміння  учасника  та  керівника  гурту  «Торба»,  читає  (хай  тепер  і  не  щодня),  а  ще  час  від  часу  подорожує  в  різні  цікаві  місця  –  в  гори,  на  річку,  до  лісу,  з  друзями  чи  з  батьками.  Все  це  заповнює  його  час  по  саму  зав’язку.  
         Закінчуючи  школу,  Нестор  все  частіше  задумується  над  тим  (зрештою,  це  робить  кожен  випускник,  котрий  здатний  думати),  куди  йому  поступати,  яку  професію  здобути,  щоб  і  не  марудна  була,  і  зелень  можна  було  косити  косою.    Сергій,  з  яким  він  дружить  ще  із  садочка,  для  себе  давно  вже    все  вирішив  –  він  хоче  стати  фізиком-атомником  (мабуть,  щоби  махнути  потім  за  кордон),  Петро,  з  котрим  просидів  кілька  років  з  однією  партою,  –  програмістом,  його  колега  по  гурті,  барабанщик  Льоха,  думає  стати  художником.-малярем.  Що  ж  йому  вибрати?    Що?!    Мама  хоче,  щоби  він  став  медиком,  як  вона,  продовжив  сімейну  справу.  Тато  волів  би  його  бачити  інженером.  «Це  серйозна  професія,  синку,  -  не  раз  наголошував  він,  -  для  справжніх  чоловіків!»  І  хоч  батько  років  десять  як  перекваліфікувався  з  інженера  на  водія  таксі  (за  Союзу  працював    на  автобусному  заводі,  який  після  здобуття  Україною  незалежності  розвалився,  як  валилося  все  у  ті  складні  буремні  часи),  та  повагу  до  своєї  професії  зберіг.    Нестор  думає.  Він  знає,  що  якщо  стане  лікарем-хірургом,  як  мама,  то  зароблятиме  багато.  Та  тільки  ж  скільки  то  треба  вчитися!  А  йому  лінь  так  багато  часу  свого  життя  витратити  на  науку.  Інженером  він  також  не  буде.  Ну,  бо  кому  ті  інженери  тепер  потрібні  в  Україні,  коли  більшість  гігантів-заводів,  побудованих  ще  за  влади  рад,  розкрадено,  розбито  і  розпродано?  Його  цікавить  музика  і  слово.  Це  вічні  речі,  фундаментальні.  Це  речі,  які  дають  натхнення  жити,  які  мають  силу  нести  людину  в  космос,  провадити  її  його  таємними  лабіринтами  без  горілки  та  драпу.  Початкової  музичної  освіти  Нестор,  на  жаль,  не  здобув.  Тому  в  музичну  академію,  та  й  навіть  в  музичне  училище  йому  дорога  закрита.  Вивчати  філологію?  Але  школа  –  теж  не  для  нього.  Тратити  життя  на  те,  щоби  возитися  з  дітьми,  які  самі  не  знають,  чого  вони  хочуть,  а  часто  нічого  й  не  хочуть,  тільки  попоїсти  і  дочекатися  кінця  уроків,  він  не  збирається.  Залишається  журналістика.  З  нею  він  би,  здається,  хотів  пов’язати  своє  життя.    Напевно,  таки  журналістика  –  це  його.  Він  пригадує  статті,  які  написав  і  помістив  до  шкільної  стінгазети  за  дорученням  свого  класного  керівника  Віри  Василівни  (вірила  в  нього!),  однокласники  й  вчителі  були  вельми  задоволені  його  писанням.  Нестор  йде  до  батьків,    ділиться  з  ними  своїми  думками.  Ті  не  в  захваті  від  вибору  сина.  «Журналістика  –  це  таке  непевне.  Кинуть  тебе  в  якусь  занюхану  районну  газету  або  погоду  прогнозуватимеш  на  місцевому  ТБ.  І  це  ще  в  кращому  разі»,  -  каже  мама.  «Бувають,  звісно,  журналісти  високого  класу,    -  додає  тато,  -  їздять  в  різні  точки  земної  кулі,  шукають  сенсації,  викривають  тайни,    злочини  людства,  вирушають  навіть  у  ті  місця,  де  неспокійно,  де  відбуваються  збройні    сутички  чи  йдуть  довготривалі  бойові  дії.  І  їх  там,  синку,  навіть  іноді  вбивають».  «Я  хочу  бути  журналістом  високого  класу.  Вибачте,  мамо,  тату,    думаю  останнє  слово  має  бути  за  мною.  Я  роблю  свій  вибір  на  користь  журналістики.  Думаю,  що  я  маю  на  це  право,  як  мали  право  вибору  колись  ви!»  Батьки  переглядаються,  але  розуміють,  що  їх  син  не  відступиться,  тож  більше  не  перечать  йому.  Мама  знизує  плечима,  мовляв,  роби,  як  знаєш.  А  татові  що?  Як  мама  не  проти,    то  й  він  так.  Тож  Нестор,  отримавши  атестата  на  руки,  подає  документи  до  вузу,  складає  успішно  екзамени  і  його  зараховують  на  перший  курс  журфаку  Львівського  національного  університету  імені  Івана  Франка  .
         П’ять  студентських  років  пролетіли,  як  вітер  полем.  Хлопець  серйозно  відносився  до  навчання,  крім  підручників,  читав  додаткову  літературу,  що  стосувалася  його  майбутньої  професії.  Не  був  відмінником  на  курсі,  та  на  стипендію  тягнув.  А  ще  батьки  допомагали  коштами.  Так  що  Нестор  вів  доволі  безбідне  життя.  Грошей  йому  вистачало  і  на  розваги,  й  на  пиво,  і  навіть  на  цигарки,  хоч  палив  він  порівняно  з  іншими  хлопцями-курцями  не  так  уже  й  багато.  На  третьому  курсі  прийшло  до  хлопця  перше  справжнє  кохання.  Познайомився  він  на  студентській  вечірці,  де  грав  зі  своєю  групою  (вони,  учасники  «Торби»  не  розлетілись,  збиралися,  як  і  раніше  на  репетиції)  з  киянкою  Олею  (її  тітка  працювала  викладачем  історії  в  університеті,    це  вона  заманила  її  до  Львова).  По  взаємному  бажанню  стали  зустрічатися.  Майже  щодня  вдвох  прогулювалися  вечірнім  Львовом,  іноді  ходили    разом  в  кіно,  на  концерт  чи  в  кафе  на  морозиво.  На  вихідних  вибиралися  на  природу  за  місто,  це  було,  як  правило,  після  здачі  сесії,  коли  відчувалася  гостра  потреба  у  відновленні  сил.    Під  час  однієї  із  таких  подорожей  (к  Карпати,  в  червні)  у  них  стався  перший  близький  контакт  –  в  наметі.  Це  було  так  романтично!  Перед  цим  вони  довго  гуляли,  взявшись  за  руки,  горами.  З  висот  їм  підморгували    сосни,  ялини,  під  ноги,  мов  вірні  пси,  лягали  пишні  оксамитові  трави,  із  яких  витягували  свої  чудо-голівки  лугові  квіти  –  ромашки,  дзвоники,  фіалки,  що  милували  своїм  кольором  та  формами  зір.  Йшли,  знаходили  на  схилах  першо-дозрілі  чорниці,  смакували  свіжими  ягодами.  Коли  Нестор  назбирував  їх  повний    кулак,  то  висипав  їх  в  Олин  рот.    Та  за  це  нагороджувала  хлопця  поцілунком  у  щічку.  Повітря  було  криштально-чисте,  воно  роздирало  своєю  гострою  свіжістю  легені.  Гори  заворожували,  наповнювали  нутрощі  подорожуючих  якоюсь  магією.    Нестор  та  Оля  ні  разу  не  пошкодували,    що  саме  тут,  в  горах  у  них  все  сталося  вперше.  Обоє  були  такі  щасливі!  «Тепер  його  Інь  та  її  Янь,  що  склалися,  мов  два  пазли  в  один  малюнок,  зв’язані  на  все  життя»,  -  думав  Нестор.  -  Зв’язані  якоюсь  невидимою  ниткою,  що  завжди  триматиме  їх,  навіть  якщо  вони  будуть  далеко  одне  від  одного».    Звідтоді  хлопець  та  дівчина  близились  душами  й  тілами,    як  тільки  з’являлась  у  них  можливість  побути  десь  вдвох  без  чужих  очей  –  в  гуртожитку,  де  жила  Оля,  у  Нестора  вдома  чи  десь  далеко  від  міста  на  природі.  На  п’ятому  курсі  (це  було  навесні)  молодята  побралися.,  бо  Оля  завагітніла.  Взагалі-то  вони  планували  побратися  після  закінчення  вузу,  просто  вагітність  прискорила  цей  процес.  Здавала  випускні  екзамени  Оля  уже  як  заміжня  жінка,  то  ж  не  стидалася  того,  а  навіть  пишалася,  що  ходила  між  викладачів  та  однокурсників  із  заокругленим  животиком.  Нестор  і  радів,  і  тривожився  з  приводу  вагітності  дружини.    Йому  імпонувала  нова  роль  –  роль  батька.  «Це  доволі  серйозна  штука,  -    думав  він,  –  для  суспільства,  для  свого  роду  давати  потомство».  Але  хлопець  розумів  також  і  те,  що  це  ще  й  велика  відповідальність  й  обмеження,  в  певній  мірі,  власної  свободи,  а  йому  так  ще  хотілося  волі,  часу  для  пізнання  світу  і  самого  себе.  Та  є,  що  є.  І  значить  так  має  бути.  Після  закінчення  вузу  жити  вирішили  в  Києві  (там  була  більша  квартира  і  більші  можливості  для  самореалізації  молодих),  в  Олиних  батьків.  Оля  пішла  працювати  в  школу  вчителем  історії  (куди  ж  іще  з  животиком  пробитись?),    Нестор  –  редактором  в  інтернет-газету.  Навчала  учнів  історії  жінка  недовго.  В  кінці  жовтня  оформила  декретну  відпустку,  а  ще  через  два  місяці  народила  чудову  світловолосу  із  синіми,  мов  квітучий  льон,  очима  дівчинку  (схожу  на  Нестора),  яку  вони  назвали  Діаною.  Бавила  малу  вся  люба  родина,  хто  коли  міг  –  мама  (найбільше),  тато  (вечорами),  бабуся  Надя  (через  день),  дід  Михайло  (по  вихідних).  Нестор  працював  –  багато  і  успішно,  тож  став  поволі  просуватися  по  журналістській  лінії.  Коли  Діанці  виповнилось  три,  він  став    головним  редактором  газети,  у  якій  працював,  а  коли  мала  пішла  до  школи,  заснував  своє  інтернет-видання  (талант  плюс  допомога  Олиного  батька,  який  знався  з  деякими  потрібними  людьми  із  Мас-медіа).  Все  у  сім’ї  Нестора  йшло  більш-менш  добре.  Оля  вернулася  на  роботу,  коли  малій  сповнилося  шість,  швидше  не  могла,  бо  Діанка  часто  хворіла  респіраторними    та  вірусними  захворюваннями,  які  з  дитсадка  приносила.  Пішла  у  ту  ж  школу,  де  працювала  до  декрету  –  недалеко  від  дому  та    й  за  малою  могла  приглядіти,  вона  теж  туди  пішла  вчитися.  Нестор  пильнував  свою  газету,  також  співпрацював  як  кореспондент  і  з  низкою  інших  видань,  крутився,  як  міг.  Не  був  відомим  широкому  загалу,  але  у  журналістському    колі  його  знали.  
       Та  ось  десь  так  з  року  2012  почалися  напади  на    пресу,  журналістів  стали  більше  контролювати,  обмежувати  в  правах,    і  державним,  і  приватним  ЗМІ  стали  видаватися  темники,  як  це  було  колись,  ще  за  сталінських  часів.  Несторові  це  дуже  не  подобалося.  Він  публікував  правдиву  інформацію,  зачіпав  гострі  політичні  теми,  але  йому    після  таких  публікацій  не  двозначно  натякали  на  те,  що  якщо  буде  діяти  так  і  надалі,  то  його  видання  позбавлять  акредитації,  тобто  закриють.  І  тоді  він  затихав  на  якийсь  час,    волів  не  писати  нічого  з  того,  що  дратувало  владу,  ніж  писати  брехню.  Та  настала  така  пора,  коли  треба  було  робити  вибір  –  говорити  чи  мовчати.  
         Це  був  2013  рік.  Осінь.  В  Україні    температура  народного  гніву  наближувалася  до  верхньої  межі.  Ось-ось  закипить  і    розіллється  громом.  Беззаконня,  що  їх  творили  ставленики  президента  Януковича,  досягли  свого  найвищого  апогею.  В  різних  куточках  країни  (не  тільки  у  східній  і  південній  частині)  у  підприємців  відбирали  малий  і  середній  бізнес,  обдирався  простий  люд  і    відшаровувався  від  політичного  життя,  пригнічувалася  та  зводилася  нанівець  ідея  української  нації,  української  держави.  Влада  працювала  (хоч  і  не  явно)  на  Москву  та  під  її  егідою.  Перед  нею,  врешті,  гостро  постала  дилема,  який  вектор  руху  для  України  зробити  пріоритетним  –  східний  чи  західний,  на  входження  до  Європейського  союзу  чи  до  Митного.  Президент  Янукович  разом  зі  своєю  командою  вирішив  діяти  в  користь  інтересів  Кремля  (та  він  і  не  міг  інакше  вчинити,  бо  був  на  їх  гачку  від  початку  своєї  діяльності)  і  саме  це  сколихнуло  всю  Україну.  Студентів,  котрі  вийшли  на  мирний  протест  проти  рішення  влади,  зухвало  й  жорстоко  було  побито  й  розігнано.  Українці  не  проковтнули  таке  новітнє  варварство,  вийшли  на  Майдан.  Почалися  протистояння  між  владою  і  народом.  Нестора  звісно,  не  могли  такі  епохальні  події  не  хвилювати.    Він  підтримав  рух  спротиву  від  самого  початку.  Часто  приходив  ввечері  на  головну  площу  Києва,  сидів,  спостерігав,  спілкувався  з  учасниками  боротьби.  Дізнався,  що  серед  тих,  хто  захищав  своє  право  голосу,  гідність  громадянина  незалежної  держави,  були  люди  з  різних  регіонів,  але  найбільше  з  Галичини,  тобто  його  земляків.  Нестор  і  20  лютого  був  на  Майдані,  коли    розстрілювали  беззбройних  людей.  Він  зробив  тоді  кілька  фотографій,  які  так  і  не  були  видрукувані  через  те,  що  його  камеру  розтрощили  беркутівці.  Йому  самому  тоді  теж    добряче  дісталося,  спецназівці  лупасили  його  дубинками  по  голові,  по  хребту  та  руках.  Добре,  що  нічого  не  переламали,  що  все  обійшлося  лише  синяками  та  гулями.  Але  не  всім  так  «повезло».  Він  бачив  кров  на  Інститутській  –  поранених  і  вбитих.  Відтоді  закипіла  в  ньому  лють  до    старої  системи  та  всіх,  хто  їй  прислуговував.  Нестор  збирав  матеріали,  писав  статті,  які  викладав  на  сторінках  своєї  газети.
       Журналіст  почав  усвідомлювати  те,  що  змінити  цю  країну  зможуть  тільки  прості  люди  –  ті,  що,  не  боячись,  кидають  виклик  ладові,  державі,  світові  та  власній  долі  й  що  пора  українцям  відходити  від  ідей  утопічного  соціалізму  (які  їм  колись  були  нав’язані  більшовицькою  владою),  пора  переставати  жити  в  якомусь  інфузорному  світі  й  думати,  що  за  них  все  має  зробити  хтось,  той,  що  стоїть  вище.  Досить  мовчки  терпіти,  бути  байдужими,  треба  брати  ініціативу  у  свої  руки  й  виводити  Україну  на  новий  рівень  політичного  та  економічного  життя.
     Коли  Росія  забрала  Крим  і  почалися  бойові  дії  на  сході  країни,  Нестор  хотів  йти  добровольцем  на  фронт.  Але  в  хаті  починався  щоранку,  коли  він  виходив  з  дому,  такий  плач  (ще  й  мама  по  телефону  до  цієї  акції    підключалася),  що  він  відступився  від  свого  наміру.  Все  ж    займатися  хатоскрайством    не  збирався.  Купив  старого  УАЗ-ика,  який  друзі  допомогли  йому  відремонтувати,    і  вирішив,  що  буде  раз  чи  двічі    на  місяць  відвідувати  наших  воїнів  у  зоні  бойових  дій  –  збиратиме  матеріали  про  їх  життя,  привозитиме  їм  дарунки.  Так  і  робив.  Їздив  у  військові  і  добровольчі  частини,  в  шпиталі  як  кореспондент  газети,    розмовляв  із  захисниками,  фотографував  їх  та  місця,  де  дислокувалися  ті,  хто  приймав  участь  у  боях,    і  навіть  давав  бійцям  невеличкі  концерти.  Захисники  завжди  радо  його  стрічали.  Повітрям  летіло  тоді,  передавалося  ланцюгом:  -  «Журналіст»  приїхав!  «Журналіст»!  Збирайтеся  на  концерт.  Це  псевдо  -  "Журналіст",    дали  Несторові  друзі  одного  з  добровольчих  полків.    Любили  хлопці  слухати  пісні,  які  він  для  них  співав  під  бренькання  старої  (тієї,  що  тато  подарував)  гітари.  А  ще  Нестор  розказував  бійцям  різні  жарти,  бо  це    також  умів  робити.  Цим    він  майстерно  піднімав  бойовий  дух  у  тих,  хто  міг  воювати  і  в  поранених.    Нестор  навіть  сам  написав  три  пісні  про  борців.  Хоч  тексти  інколи  були  недосконалими,  але  щирість,  теплота,  з  якими  він  їх  писав,  відчувалася  і  передавалася  тим,  хто  слухав.
Бійці  підхоплювали  рядки  його  пісні,  які  легко  запам’ятовувалися:

Легкі,    меткі,  ми,  наче  леопарди.
Мов  леви,  сильні,  бистрі,  мов  гепарди.
Хай  «гради»  луплять,  дух  наш  не  убити.
Здобудем  перемогу,  будем  жити.

З  дружинами  ми  будем  обійматись.
Сади  садити,  з  друзями  стрічатись.  
Хай  дим  гарматний  горло  обпікає,
Ніколи  кривда  правду  не  здолає.

Скрізь,  куди  б  не  приїздив  Нестор,  його  виступи  сприймалися  на  ура.    Він  бачив  віддачу  в  очах  бійців  і  тому  не  припиняв  свої  поїздки  на  схід.
Звісно,  дружина  хвилювалася,  коли  він  їхав,  просила  чоловіка  залишити  цю  небезпечну  волонтерську  роботу,  займатися  журналістикою  в  Києві.
- Ти  вже  й  так  багато  зробив,  -  казала  вона.  –    Усі  б  так.  Пошкодуй  мене,  батьків,  дитину.    Її  ще  рости  й  рости.  Ну  хіба  тобі  найбільше  треба?  
- Я  всіх  вас  дуже  люблю,  Діаночку  найбільше.  Але  зрозумій,  Олюню,  я  вже  не  можу  туди  не  їздити,  -  відповідав  їй  чоловік.  –  Ця  війна  (не  АТО!)…  Вона  не  може  бути  проблемою  тільки  тих,  хто  там  стоїть  –  добровільно  чи  з  обов’язку.  Ця  війна  –    наша  спільна  і  моя  особиста.  Хіба  ж  я  не  син    Матері-України?
І  вона  не  знаходила  більше  аргументів,  щоб  відговорити  чоловіка,  тільки  просила,  щоби  беріг  себе,  не  ліз  туди,  де  близько  ворог,  де  дихає  вогнем    загроза.    Нестор  продовжував  їздити  –  возив  продукти,  одяг,  який  збирали    в  Києві  його  знайомі,  друзі,  виступав  перед  воїнами  і  все  частіше  під  час  своїх  невеликих  виступів  кликав  до  честі  владу  і  керівництво  армією,  бо  чув  і  бачив  усю  її  неспроможність  (чи  небажання)    змінити  ситуацію  на  краще.  Він  врешті  чітко  усвідомив,  що  нова    верхівка,  яка  прийшла  на  зміну  старій    –    це  не  зовсім  те,  на  що  сподівався  народ,  виходячи  на  Майдан.  Нестор  продовжував  збирати  матеріали  про  війну,  спілкувався  з  простими  бійцями  та  їх  командирами  (багато  з  них  були  чудовими  людьми).  Деякі  прості  вояки  боялися  називати  свої  справжні  прізвища,  коли  розповідали  жахливі  історії,  які  траплялися  з  ними  чи  їх  побратимами,  і  він  не  вимагав  цього  від  них.  Останній  раз,  виступаючи  перед  добровільним  батальйоном  і  загоном  Нацгвардії  у  клубі  одного  із  містечок  на  Луганщині,  він  гостро  пройшовся  не  тільки  по  сепарах  та  Путіну,  а  й  по  військовому  (і  не  тільки!)  керівництву  Країни  Синьо-Жовтого  прапора,  згадав  в  той  день    Зеленопілля  й  Іловайськ,  а  ще  Дебальцеве.    Деякі  вої,  слухали  його  й  плакали.  А  він,  бачачи  це,  сказав:  «Не  плакати,  любі  мої,  треба,  а  щось  змінювати.  Мусимо  втримати  Україну  і  на  кордоні,    і  всередині!  І  не  тільки  втримати,  а  й  змінити,  оновити»
         Після  зустрічі  повечеряв  з  бійцями  Нацгвардії  у  їх  їдальні,  зателефонував  дружині,  сказав  їй,  щоби  не  хвилювалася,  що  повертається  додому.  Попрощався  з  бійцями  й  поїхав.  Чомусь  пригадалася  йому  дорогою  його  дитяча  мрія  стати    водієм  трамваю.  І  він  подумав,  що  колись  таки  поведе  його,  навчиться  і  поведе  рідним  Львовом,  дивитиметься  з  віконця  на  перехожих,  бажатиме  їм  доброго  життя  і  співатиме,  обов’язково  співатиме  –  радісних  пісень.  Це  буде  після  війни,  після  визволення  Донбасу  й  повернення  Криму.    А  зараз  у  нього  інша  місія.  І  він  радий,  що  її  виконує.  Хоча,  звісно,  шкода  Олюню  та  Діанку.  Їм  тепер  менше  має  змоги  приділити  уваги,  додає  клопоту  й  батькам  (добре,  що  бабуся  вже  цим  не  переймається,  представилася  Богові  три  роки  тому),  а  він  же  у  них  один-одненький.    Треба  буде  на  вихідних  махнути  з  Олею  й  малою    в  гори  на  день-два-три  і  до  батьків  навідатись  принагідно.  Заскучав  за  ними,  ой,  заскучав!  Зустріч,  спільний  відпочинок  з  близькими  людьми  додасть  усім  снаги.  Але  свою  волонтерську  роботу  він  не  покине,  нізащо,  бо  уже  не  зможе  забути  обличчя  тих,  хто  боронить  кордон  на  сході,  хто  відійшов  у  інший  світ,  «Гепарда»,  наприклад,  -  того  хлопця,  з  яким  якось  довелось  йому  спілкуватись  у  бліндажі,  з  яким  він  пив  чай  з  абрикосовим  варенням,  на  грудях    якого  був  наколений  герб  України.  Його  захопили  в  полон  і  вбили  російські  найманці,  вирізавши  спершу  той  герб  разом  зі  шкірою    Тут  думки  Нестора  почали    розпливатися.  Він  раптом  відчув,  що  і  руки  його  слабнуть,  що  на  нього  навалюється  сон.  Втома,  ця  вічна  втома…  Нестор    з  останніх  сил  старається  вдержати  кермо,  але  його  якось  різко  вирубує  і  тільки  тупий  стук  від  удару  чола  об  щось  тверде  будить  «Журналіста»,  але  тільки  на  мить.  Потім  чоловік  знову  відключається,  провалюється  в  якусь  чорну  трубу,  по  якій  летить,  як  космонавт.  Але  там,  вдалині  він  бачить  світло  –    якесь  дивне,  неземне  світло.    Він  помер?!
           На  місце  аварії  (Нестор  з’їхав  в  кювет  і  врізався  в  придорожній  електричний  стовп)  прибули  експерти.  Висновок,  який  зробили    патологоанатоми,  дослідивши  тіло,  –  банальний:  помер  природною  смертю,  заснув  за  кермом.  Жінка  не  могла  повірити  в  те,  що  Господь  забрав  її  чоловіка,  її  янгола.  Друзі-воїни,  друзі-журналісти  теж  були  в  розпачі.  За  Нестором  плакали  всі,  хто  його  знав.  На  похорони  рідні,  друзі  і  знайомі  принесли  живі  квіти,  багато  квітів.  Його  поховали  з  почестями  і  навіть  посмертно  нагородили  орденом  за  відвагу.  Але  він  пішов  і  вже  ніколи  не  поведе  вулицями  Львова  трамваю,  не  побачить,  як  його  донечка  закінчить  школу,  як  вступить  до  вузу  і  вийде  заміж.  Він  ніколи  вже  не  зможе  поїхати  в  гори,  де  вперше  кохався  зі  своєю  Олюнею.  Він  не  обійме  своїх  батьків,  яким  плакати  до  кінця  віку  свого.  Всього  цього  Нестор  уже  ніколи  не  побачить.  Але  він  виконав  свою  місію  –  бути  небайдужим  сином  Неньки-України.    Через  три  місяці  після  поховання  покійний  приснився  дружині.  Він  просив  її  дізнатися  правду.    Вона  розповіла  про  свій  сон  друзям  чоловіка  –    фронтовим  друзям.  Ті  вирішили,  що,  можливо,  висновок  про  причину  смерті  «Журналіста»  був  неправдивим.  З  дозволу  дружини  вони  витягли  із  землі  гріб,  найняли  таємно  патологоанатома,  який  зробив  повторну  ексгумацію  тіла.  У  крові  покійного  той  виявив  залишки  сильнодійного  снодійного  засобу.  
         Хто  і  для  чого  підсипав  Несторові-Торбі-Журналісту  снодійне  в  той    останній  день  його  життя?                      
                                                                                                                                                                   21.06.16  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781368
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 10.03.2018

ОДА ТАРАСОВІ ШЕВЧЕНКУ (ред. )

Він  українець  з  мозку  до  кісток.
З  народу    вийшов,  ним  горів  до  скону.
Літературі  він  проклав    місток,
Їй    натягнув  на  голову  корону.
           Нової  ери  істинний  рушій,
Той,  хто  неволі  пута  рвав    словами.
Неслися  думи  з    гнізд  його  душі,
Між  простолюду  вилися  птахами.
             Він  той,  хто  слово  віще  в  світ  поніс.
Щоби  його  почули  всі    народи.
На  ньому  кожен  українець  зріс.
Він  словосіяв  –  і  з’являлись    сходи.  
           Він  перший  український  дисидент,
Що  звідав  бруд  солдатчини,    заслання.
Та  це  його  не  виїло  цемент  –  
Він  живописив  і  складав  послання.
             Кидав  сокиру  в    ліберальний  рух.
Царат  клеймив,  росію  як  державу.
Не  владцям  був  –    народу  вірний    друг.
За  це  йому  повіки  честь  і  слава!


За  різними  даними,  на  сьогодні  у  цілому  світі  налічується  від  1100  до  1384  пам’ятників  Кобзареві.    Він  живе  в  своїх  творах,  в  наших  думах  і  в  наших  серцях.  Він  продовжує  виконувати    свою  місію.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2018

РЕШТА ЛІТЕРАТУРНИХ ЖАНРІВ. ВИЗНАЧЕННЯ

[b]РЕЛІГІЙНІ  ТВОРИ

 ПСАЛОМ[/b]

Це  пісня  –  не  звичайна.  
Не  світська  –    релігійна.
Повчальна,  величальна,
Осяйна,  благовійна.
В  Біблійному  овиді  
Сто  п’ятдесят  є  псалмів.
Написані  Давидом,
Всі  Бога  вони    славлять.

[b]ПСАЛЬМИ[/b]

Вони  мотив  духовний    мають.
Це  є  псалми,  які  співають.

[b]БІБЛІЙНІ  ІСТОРІЇ[/b]

Записували  їх      усякі  люди,  
За  словом  Бога  –    з  ним  вели  розмову.
І  їм  від  того  розпирало  груди.  
У  творах  цих  -  реальна  є  основа.
Вони  про  світ  розповідають  люду
Благають  віру  й  честь  в  собі  носити,
Плекати  душу  –  докладати    труду,
Любити  Бога  й  ближнього  любити.  
В  Старому  є  Завіті  оповідки.
І  у    Новому  –  вищої    всі    проби.
Новий  Завіт  Христа  писали    свідки,
Старий  –  царі,  а  також    чорнороби.

[b]РЕЛІГІЙНА  ЛІРИКА[/b]

Вірші  про  те,  що  никне  біль,    тривога,  
Коли  хтось  віру  зберігає  в  Бога.  

[b]НАПІВФОЛЬКЛОРНІ  НАПІВЛІТЕРАТУРНІ  ЖАНРИ

СКОРОМОВКА  (ШВИДКОМОВКА,  ЧИСТОМОВКА)[/b]

Що  це  таке?  Дотепна  гра.
Тут  важко-мовлені  слова,
Часто  повторювальні  звуки.
Швидко  промовить  –  варте    муки.
Зв'язок  із  жартом  має  кровний.
Цим  апарат  тренують  мовний.

[b]ПРИСЛІВ’Я
[/b]
Одне  тут  речення    чи  два.
Але  повчальна  складова.

[b]ПРИКАЗКА[/b]

Влучний  вислів,  часто  є  римований.
Та  повчанням  не  заангажований.
[b]
КОЛИСКОВА[/b]

Є  авторська  і  є  народна.
Щира,  проста,  жива,  природна.
Її  співають  немовлятам,
Коли  темніє,  дошкільнятам.
Від  неї  діти  затихають,  
У  сни  протяжні    поринають.

[b]ЛІЧИЛКА[/b]

Діти  люблять  в  ігри  грати  –  
В  «Піжмурки»  чи  в  «Лови».
А  кому  жмурить,  лапати,
Скаже  жанр  цей  мови.
Ти  пусти    вірш  із  гортані
По  складах,  як  кури.
А  на  кого  склад  останній
Випаде  –  той  жмурить.
Промовляєш  і  торкаєш
Всіх,  хто  є  колі.
Той,  на  кім  лічбу  спиняєш,  
Виповняє    ролі.

[b]РУБАЇ  [/b]

[b](Жанр  персько-таджицької  лірики)[/b]

Чотиривірш.  В  нім  рима  робить  тісто.
Бува,  зазвичай,    з  філософським  змістом.
А-а-б-а  –  така  у  нім  римівка
Чи  а  –  усі.  Здійсни  в  цей  жанр  мандрівку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781009
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 08.03.2018

ВИДИ ЖАНРІВ, ПРИКЛАДИ

[b]СКОРОМОВКА  (ШВИДКОМОВКА,  ЧИСТОМОВКА)[/b]

1.  Кашу  миші  влила  Саша.
Миша  кашу    з’їла  ласо.  

2.  Зебра  в  кобри  бра  забрала.
 Зебра  кобрі  швабру  дала.

3.  Лев  на  птаха  влітку  сів,
Прилетів  у  місто  Львів.


[b]ПРИСЛІВ’Я[/b]

1.  Сто  разів  думку  в’яжи,  а  один  раз  скажи.

2.  Хочеш  мати  дім,  авто,  не  вилежуся  котом.


[b]ЗАГАДКА[/b]

Її  не  вип’єш,  у  руках  не  потримаєш,
І  не  побачиш,  як  метелика  чи  цвіт.
Але  коли  її  у  собі,  друже,  маєш,  
То  очі  світяться  твої  і  цілий  світ.  


[b]ПРИКАЗКА[/b]

1.  Шукай  вчорашнього  снігу.

2.  Не  дай  йому  працювати,  лиш  дай  рота  розкривати.

[b]КОЛИСКОВА[/b]

Спи,  малятко,  жабеня  спить  у  траві.
Лисенятко,  бобренятко  –    у  норі.
Спить  зелений  крокодилище  в  ріці.
Жук  на  листі,    черв’ячок  на  корінці.

Спи,  малятко,  зорі  сиплять  блиск  зі  жмень.
Темна  нічка  заховала  білий  день.
Притомилась  рута,  м’ята,  спориші.
В  сон  поринули  дерева  і  кущі.

Кіт  муркоче  у  кутку,  накривсь  хвостом.
Сам  собі  отак    співає  перед  сном.
Стихла  курочка,    корова  і  коза.
В  сні  припала  до  води  стара  лоза.  

Спи,  малятко,  відпочинь  собі  у  сні.
Хай  присняться  тобі  ягоди  лісні,
Мама,  тато,  синє  небо,  жовтий  лан.
Списпокійно,  в  Бога  є  для  тебе  план.

[b]ФІГУРНИЙ  ВІРШ[/b]

                     Люблю  я  сонце,
                                                 Цвіт    люблю  весняний.
                                                                   Люблю  птахів,  
                                                                                           Що  з  вирію  летять.                                            
                                                                                                                 Люблю  поля.
                                                                       І  хліб  люблю  духмяний,  
                                                 Люблю  людей,  
                       Що  зорями  мигтять.

[b]ЕЛЕГІЯ[/b]

Сіріє  небо  і  душа  сіріє.
У  світі  стільки  болю  і  страждань.
Один  живе  у  розкошах,    дуріє  
Від  надміру  утілення  бажань.

А  інший  ледь  кінці  з  кінцями  зводить.
Які  Мальдіви,  Древній  Рим,  Париж?
Запал  життєвий  без  кінця  холодить
Лукавий  привид  безталанних  хиж.

Хиж  -  хижин,  хатин.

[b]ІДИЛІЯ[/b]

Село  і  нині  –  це  куточок  раю.
Тут  в’ється  річка  поміж  береги.
Тут  соловей  співає  в  літнім  гаю,
Набравши  в  груди  із  небес  саги.

Тут  сад,  де  спіють  вишні  та  черешні.
Поля,  де  колос  пнеться  догори.
Тут  цвіркуни  беруть  твій  слух  у    клешні.  
Тут  стежка    в  ліс,  де  спокій  і  гриби.

Тут  гостить    небо  квітами  барвінку.
Корова  свіже  молоко  дає.
Співає  півень  на  світанку  дзвінко.
Млинці  гарячі    сонце  роздає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780986
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 08.03.2018

Загадки (шкільна тематика)

1.  Хоч  сама    не  розмовляє,  
Інших  розуму  навчає.
                                                                                                     (Книжка)
2.  Худорлява,  продовгаста.
В  животі  у  неї  паста.
По  папері  швидко  скаче,  
Не  тварина  це,  не    м’ячик.
                                                                                                       (Ручка)
3.  В  хаті  цій  живуть  без  бійки
Ручки,  гумки  і  лінійки,
Олівці  прості  та  барвні
Ще  й  фломастери  прегарні.
                                                                                                           (Пенал)

4.  Тридцять  троє  тут  овець.
Хто  їх  знає,  молодець.
По  порядку  стали  в  стрій.
Кожна  має  вигляд  свій.
Першу  вівцю  звати  А.
А  останню,  звісно,  Я.                                                
                                                                                                             (Абетка)
5.  Чорне  пір’ячко  летіло,
І  на  біле  поле  сіло.
Хто  те  пір’я  позбирає,  
Щось  цікаве  прочитає.
                                                                                                                   (Букви)
6.  Вона  стрибає  не  по  листі  –  
Лише  по  дошці,  ставить  слід  –  
Біленький,  іноді    барвистий.
Слова,  малюнки  –  її  плід..
                                                                                                                     (Крейда)
7.  Дерев’яний,  довгоростий,
Наче  в  лиски  в  нього  хвостик.
Як  у  фарбу  його  впхає  —
все  довкола  оживає.
                                                                                                                         (Пензлик)

8.  Цей  предмет  твердий,  не  з  вати,    
Варто  завжди  в  сумці  мати.
Щоб  прямі  усі  й    відрізки
Малювалися  без  слізки.
                                                                                                                         (Лінійка)
 
9.  Мають  листки,  та  не  зелені,  
Бо  це  не  квіти,    не  кущі.
По  них  чорнилом  водять  Зені,  
Як  по  траві  в  Лужку  дощі.
                                                                                                                         (Зошити)

10.  Із  роду  сумок  цей  предмет.
Купити  хочеш?  В  Інтернет
Зайди.  Там  вибрать  просять.
На  плечах  його  носять.
Дорослі  з  ним  в  похід  ідуть,  
До  школи  школярі  беруть.
                                                                                                                           (Наплічник)

11. Худорляві,  довгополі.
Є  прості,  є  кольорові.
Ними  можеш  зобразити
Все,  що  душу  просить  жити.
                                                                                                                             (Олівці)

12. Є  художні  книги  (кметиш?),  
Є  і  наукові.
Є  й  такі,  що  вчать  предмети
З  них  навчальні  в  школі.
Учні  –  їх  заручники.  Звуть  книжки…
                                                                                                                 (Підручники)

13. Як  дзвенить  в  коридорі  школи    дзвінок,  
Значить  треба  учням  іти  на  ...                                          
                                                                                                                                       (Урок)

14. Який  урок  розкаже  про  тварин  –  
Про  риб,  комах,  про  звірів  і  птахів,
Про  море,  гори,  ліс  і  апельсин,  
Про  сонце,  вітер,  день,  що  влітку  грів?
                                                                                                               (Природознавство)

15.  Його  багато  школярів  вже  має.
Він  річчю  є,  що  нам  допомагає
Знайти  потрібне  щось  у  Інтернеті  –  
Про  світ  тварин,    погоду  на  планеті.
Як  завантажиш  в  нього  гру  –  пограєш,
Як  музику  –  станцюєш,    заспіваєш.
У  нього  сенсорне  обличчя,  друже.
З  ним  довго  бути  –  це    шкідливо  дуже,
Хто  він,  з  ким  ти  щодня  є  тет-а-тет?
Ви  здогадались?  Звісно,  це      -  …    
                                                                                                                                                   (Планшет)
16.  Як  хочеш  вчитись  малювати,  
Ти  мусиш  річ  оцю  придбати.
Це  те,  по  чім  ти  пензлем  водиш.
Це  те,  на  чім  малюнок  родиш.
                                                                                                                                                     (Альбом)
17. Ця  річка  м’яка,  коли    тепленька.
Із  неї  виліпиш  для  неньки
Квітки,  ведмедика  –    для  брата.
Її  до  школи  треба  брати,
Тиснути  з  різних  боків  гарно
Вона  буває  різнобарвна.
                                                                                                                                                   (Пластилін)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780816
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 07.03.2018

ЗИМА І БЕРЕЗЕНЬ

[b]БІЛИЙ  ВІРШ[/b]

Як  будь-який  вірш  у  всьому,  
Лиш  рими    немає  в  ньому.

Зима  –  така  вся  пишна,    біла,
Із  Березнем  якось  зустрілась.
Той  був  у  модному  жупані,
Мав  жовтий  бриль  на  голові.
Як  Березіль  на  Зиму  глянув,  
Чуття  його  вхопили  флейту,  
Почали  грати  так  розлого,  
Аж  ліс  від  подиву  присів.  
Наблизився  до  пані  місяць,  
Всміхнувся  їй  так  ніжно-мило,  
Зняв  бриля  і,    чоло  схиливши,
На  танець  даму  запросив.
Пішла.  У  полі  танцювали,  
А  потім  в  лузі  біля  річки,  
У  парку,  у  селі,    у  лісі
І  навіть  у  моїм  дворі.
Їм  горобці  на  скрипках  грали,
Вітриська  –    на  віолончелях.
У  такт  підгавкував  собака,
І  навіть  кіт    щось  там  нявчав.
Вів  Березіль  білявку    вміло,
За  талію  тримав  рукою.
Кружляв  у  танці  і  до  себе
Її,  холодну,  притуляв.
Розчулилась  вона  і  зм’якла,
Емоції  зробили  діло  –
Стопилось  серце  її  лідне.
Степліло  тіло,  потекло.
Зняв  Березень  свого  жупана,
На  плечі  Зимоньці  накинув.
Таксі  їй  викликав  мобільним  –    
На  північ  Зиму  повезло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780785
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2018

СТАРОДАВНІЙ ЕПОС

[b]НАРОДНА  ТВОРЧІСТЬ  (ФОЛЬКЛОР)[/b]

З  англійської  фольклор  -  народна  мудрість.
Із  цього  жанру,  мабуть,  кожен  п'є.
Думки  там  і  оголене,  і  в  пудрі.
Щось  вносить  в  жанр  цей  кожен  люд  своє.

Легенди,  притчі  це,  казки́.
Пісні.  перекази,  байки́.  

[b]КАЗКА[/b]

Цей  вид  епосу  люблять  діти.
Тут  герої  –  тварини,  люди.
З  ними  можеш  ти  порадіти,
І  печалі  набрати  в  груди.

Простоту  слово  в  казці  має.
Щастя  в  ній  заміняє  горе.
Правда  кривду  перемагає.
Мудрість  дурість  завжди  поборе.

Той,  хто  любить  казки,  читає
Їх  в  дитинстві    багато,    пильно.
Той  усяку  біду  здолає,  
Стане  добрим,  правдивим,  сильним.


[b]  ВИДИ  КАЗОК[/b]

Є  казки́  чарівні,  в  них  –  чари
Випускають  особи  вміло:
Море  виникне  із  Сахари,
Льодом  стане  те,  що  кипіло.

Є  також  казки  побутові  –
В  них  про  те,  як    раніше  жили  –  
Їли,  дякували  Христові,  
Полювали,  город  садили.

Героїчні  казки  бувають.
В  них  герої  ростуть,  мандрують.  
Злих  осіб  вони  убивають.
Волю  тим,  хто  в  ярмі,  дарують.

Є  казки  про  тварин  –  з  них  кожна
Свої  звички  і  статус    має.
Лиска  –  хитра,  а  лев  –  вельможний,
Вовк  –  підступний,  вівця  –  благая.


[b]ЛЕГЕНДА[/b]

З  латинської  легенда  –  це  є  те,  
Що  варто,  що  потрібно  прочитати.
У  ній  –  про  світ,  що  з  квіточки  росте,  
Чи  про  яйце,  що  може  світом  стати.

Це  невеликий  зо  об’ємом  твір.
Він  про  міфічних  розповість  героїв.
Про  те,  звідкіль  узявся  ліс  і  звір,  
Про  те,  хто  землю,  море  перекроїв.

Легенди    усні  і  письмові  є.
Багато  з  них  –  язичеського  змісту.
В  основі  –  правда  завжди  постає.
Глибинний  роздум  тут  знаходить  місце.

[b]БИЛИНА[/b]

Цей  твір  є  давнім  в  українськім  світі.
Історія  у  ньому  постає
І  в  сірому,      і  у  барвистім      цвіті,  
Про  побут  з  нього  давній  пізнаєм.

Описується  час  життя  реально  –  
Поля,  хатини,  праця,  інтер’єр.
Але  герої  –  гіперекстремальні,  
Вони  долають  будь-який  бар’єр.

В  билині  є  особи  історичні,  
Про  подвиги  їх  слава  йде  гримка́.
Але  також  є  і  міфологічні,  
Що  можуть  ґрунт  зробити  зі  струмка.

Билині  є  властиве  римування.
Але    не  точним  є  її  кування.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780655
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 06.03.2018

ВИДИ, ЖАНРИ ЕПОСУ

[b]ЕПОС[/b]

Із  грецької  епос  –  це  слово.
Це  твір-оповідка,  авжеж,
Зазвичай  не  римна  –    прозова,  
Коротка,  середня  й  без  меж.
Буває  в  ній  автор  героєм,  
Від  себе  розмову  веде.
Захопившись  слівною  грою,
Він  вершить  свої  па-де-де.

Від  третьої  часто  особи
Складає  письменник  сюжет.
У  думи  свої  екскурс  робить
І  часом  долає  Тибет.

Тут  опис  речей  і    природи.
А  ще  монолог,  діалог.
Події,  думки  і  пригоди.  
І  звісно,  пролог  й  епілог.


[b]ФОРМИ  ЕПОСУ[/b]

Є  три  –  віршована  це  й  прозаїчна.
Ну  й  об’єднавча  –  синкретична.


[b]ВИДИ,  ЖАНРИ  ЕПОСУ[/b]

Жанр  епосу  –  старий,  як  глина.
Походить  з  первісних  часів.
Переказ,  казка  це,  билина,
Легенда,  дум-народний  спів.  

Роман  це,  повість,  епопея,  
І  розповідь  –    в  них  повальсуй.
Оповідання  і  новела.
Ще  й  кіноповість  доплюсуй.  


[b]ЕПОПЕЯ[/b]

Великий  твір  чи  низка  творів,
Зав’язаних    в  один  сюжет.
Епохи  тут  палають    зорі.  
Кохання,  праця,  тут,  багнет.
Події  славні  і  не  дуже.
Відомі  люди  й  зовсім  ні.
Тут  є  що  почитати,  друже,
Про  що  розмислити  у  дні.


[b]РОМАН[/b]

Цей  твір  за  розміром  великий.
Сюжет  –  складний,  багатоликий.
Достатньо  персонажів  має.
Їх  вдачі  автор  розкриває.  
Людина  –  головна  у  творі.
Її  показано  у  горі,
У  щасті,  в  радості,  авжеж  –  
З  одежею  і  без  одеж.
Події  в  часі  йдуть,  у  русі.
Герої  -  літні  та  безвусі.

[b]РОМАН  У  ВІРШІ[/b]

Роман  у  вірші  –  це  такий  роман,
Який  вдягнув  віршований  жупан.
Тобто  в  нім  рим  і  ритмів  повний  жмуток.
Доволі  також  образів,  закруток.

[b]ПОВІСТЬ[/b]

Цей  твір,  зазвичай,  менший,  ніж  роман,  
Та  від    оповідання  більший  значно.
Тут  сонце  світить  й  сіриться  туман.
Сюжет  бува  простий  й  не  однозначний.
Він  трохи  схожий  на  роман,  це  так.
Однак  відмінність  жанри  таки  мають.
В  романі  світ  підвішують  на  гак,
А  в  повісті  людину  розглядають.

[b]КІНОПОВІСТЬ[/b]

Багато  монологів,  діалогів.
І  роздумів  достатньо  в  творі  є.
Тут  кадри  ніби  лізуть  із  барлоги.
Пейзаж  яскравим  світлом  виграє.  

Тут  описи  осіб  –  чіткі  та  файні.
Все  решта,  як  у  повісті  звичайній.

[b]ОПОВІДАННЯ[/b]

Сюжетна  лінія  одна  тут.
Іде  вперед,  мов  по  канату
Канатоходець.  Мало  дій.
Це  повість,  що  погриз  злодій.
Саме  тому  оповідання  
Легким,  швидким  є  для  читання.
Роль  автора  –  знайти  ідею.  
І  поділитись  з  нами  нею,
Знайти  слова  цікаві,  точні,  
Щоб  образи  були    наочні.

[b]НОВЕЛА[/b]

Із  італійської  –  новина  означає.
І  небагато  у  собі  сторінок  має.
У  творі    швидко  розвиваються  події.
Думки,  чуття  розкриті  –    смуток,  страх,  надії.
Тут  мусить  бути  якась  фішка  на  верхівці.
Є  не  очікування  часто  у  кінцівці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780512
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 06.03.2018

ЖАНРИ ГУМОРИСТИЧНИХ ТВОРІВ

[b]ГУМОРЕСКА[/b]

Твір  не  гігант,  та  специфічний,
Римований  є  і  прозовий.
Він  жартівливий,  іронічний.
Живильник  настрою  чудовий.

[b]АНЕКДОТ[/b]

Цей  твір  –  короткий,  та  забавний.
Його  слова  –  легкі  бесаги.
Він  не  такий,  як  інші,  славний,
Не  для  навчання  –    для  розваги.
Він  про  оказію  цікаву
В  нім  несподівана  кінцівка.
Його  розказують  під  каву,
Щоб  розпружинилась  маківка.

[b]БАЙКА[/b]

Герої  цього  твору  є  тварини,
Рослини  чи    якісь  собі  предмети.
У  змісті  є  моральності  жарини,
Не  охолодять  їх  і    водомети.

Тут  слово    б’є,  як  куля  з    автомата,  
Висміює  погані  звички,  риси.
В  кінці,  зазвичай,  фраза  є  крилата  –  
Величиться,  неначе  кипариси.


[b]ФЕЙЛЕТОН[/b]

В  основу  твору  входять  справжні  факти.
Це  публіцистика,  але  художня.
Тут  з  душ  знімає  автор    катаракти.
І  видно,  вона    повна  чи    порожня.
Та  робить  це  із  гумором  –  реалить.
Не  попадись  йому  на  гак  –  роздавить.

[b]ПАРОДІЯ[/b]

Це  навіть  не  гумор  –    сатира.
Рулює  тут  ентузіазм.
Є  критика:    іноді  щира,
А  часом  і    злісний  сарказм.

Як  з  гречки  гречаники  роблять,  
Так  з  твору  –  пародію-твір.  
Що  було  серйозним  –    роздроблять,
Смішне  покладуть  на  папір.

Замінять  лице,  котре  було.
Навиворіт  зміст  одягнуть.
Наставлять  на  першо-спів  дуло,
Оголять  лиш  цим  його  суть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780350
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 05.03.2018

Дві загадки (ох. здор. )

Сонце,  вітер  чи  мороз  лютує?
Є  в  нас  щось,  що  захист  нам  дає,  
Шкіру  від  ураження  рятує,
Гарного  їй  виду  надає.
З  баночки  берем,  по  шкірі  трем.
Що  це,  діти?  Ну,  звичайно.  …    .


Недорого  коштує  фрукт  оцей.
Та  молодить  і  душу,  і    лице.
У  нім  багато  мікроелементів.
Корисний  для  учнів  і  для  студентів,  
Для  мам  і  тат,  бабусь  і  дідусів.
В  бордо,  зеленім,  жовтім  кожусі,
У  білім  також  часто  він  буває.
Імунітет  людині  підіймає.
Бува  солодкий,  кислий,    форма  –  куля
Росте  в  садах  Європи  ця    фруктуля.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780347
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 05.03.2018

ЖАНРИ ЛІРИКИ (3)

[b]ВЕРЛІБР[/b]

Верлібр  –  це  вільний  вірш,  без  рими.
Це  жанр  бунтарства  проти  норм.  
Тут  кожне  слово  сутнє,  зриме.
Для  мозку  праця,  втіха,  корм.

Не  епос  це  –      рядки  окремі,  
Хоч  розмір    їх  довільний  є.
Вони  –  як  складники  у  кремі.
В  одне  зведеш  –  ефект  дає.

Хоч  поодинці  теж  важливі,  
Щось  вносить  кожен  у  товар.
Піддайся  цій  бурхливій  зливі  –  
Склади  верлібр,  розкрий  свій  дар.

[b]ФІГУРНИЙ  ВІРШ[/b]

Ну  вірш,  як  вірш  –  є  розмір,  рима,  
Але  й  фігура  певна  є,
Немов  у  балерини  –  прими  –  
Десь  ширшає,  десь  вужчає.
Діагонально  йдуть  катрени
І  наче  шахи  на  полях.
Витягуй  зорові  антени
Долай  читацький  вабний  шлях.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780239
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 04.03.2018

ЖАНРИ ЛІРИКИ (2)

[b]ГІМН[/b]

Цей  твір  колись  співали  в  честь  богів,  
Людей  великих,  видатних    героїв,  
Славетних  і  не  славних    королів,
В  честь  успіху  в  ділах,  у  битві  воїв.

Сьогодні  твір  цей  символізм  несе.
Ним  кожен  люд  свою  країну  славить.
Співання  урочисте,  голосне
Розбудить  слухача  і    зацікавить.  

Під  час  торжеств  святкових  твір  звучить,
На  мітингах,  парадах  і  лінійках.
Він  поважати  Батьківщину  вчить.
Його  почуєш,  стань  у  «Струнко!»  стійку.  


[b]МЕДИТАЦІЯ[/b]

Цей  твір  рве  душу  на  шмаття.
Він  заклик  містить  і  розраду.  
Тут  і  про  смерть  і  про  життя,  [b][/b]
Любов-ненависть,  вірність-зраду.
Тут  автор  роздуми  веде
Над  тим,  що  вічно  люд  цікавить.
Міст  у  духовній  світ    кладе,
Штамп    слухачеві  в  серці  ставить.


[b]ФІЛОСОФСЬКА  ЛІРИКА[/b]

Ліричні  вірші  філософські
З  медитаційними  не  змішуй.
Є  узбережжя    чорноморські,  
Є  аланійські  –    більш  крутіші.  

У  філософських    автор,  знаєм,
Шукає  істину  не  в  собі.
Він  Всесвіт  в  лупу  розглядає,    
Як  жить,  нараджує  особі.

[b]АКРОВІРШ[/b]

Твір  цей  з  хитрощами,  знай.  
Ґречно  ти  його  читай,
Мстить  він  загадку.
Перші  букви  відділи
Від  рядків,  у  стовп  склади,
Матимеш  відгадку.


[b]ІНТИМНА  ЛІРИКА[/b]

До  творів  кожен  цих    тяжіє.
Радіє  в  них  герой,    страждає,
Сміється,  плаче,  байдужіє,  
Осібне  щось  переживає.
Не  про  громадське,  маєстатне  -
У  віршах  йдеться  –    про  приватне.

[b]ПЕЙЗАЖНА  ЛІРИКА[/b]

Це  вірші,  у  яких  природу[b][/b]
У  різну  пору,    час,  погоду
Змальовують  –  моря  і  гори,
Річки  і  степові  простори,
Двори,  сади,  ліси  і  парки,
Елітні  сквери  й  закамарки.
Епітети    тут  місце  мають.
І    вільно  образи  гуляють.

[b]ГРОМАДЯНСЬКА  ЛІРИКА[/b]

Громадянська  –    походить  від    громадянин.
Хата-вірш  ця  росте  з  совістинок-цеглин.
Не  байдужа  герою  є  доля  народу,  
Серце  він  не  ховає    від  нього  до  льоду.

[b]ПАТРІОТИЧНА  ЛІРИКА[/b]

Патріотична  лірика  –  така,
В  ній  серце  завжди  скаче  гопака.
Герой  у  ній  –  людина-патріот,  
В  якої  море  праці  і    турбот.
Він  про  країну  думає  вседібно.
За  неї  вмерти  може,  як  потрібно.      

[b]ЕЛЕГІЯ[/b]

Як  сум  у  вірші  чорним  птахом  в’ється,
Елегією  вірш  такий  зоветься.


[b]ІДИЛІЯ[/b]

Твір  невеликий  цей,  у  нім  село
Описується  –  хати  і  зело,
Ріка  і  луг,  де  кози  і  корови.
Життя  просте,  та  різнокольорове.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780138
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 04.03.2018

НА ПЛОЩІ РИНОК, 9

На  площі  Ринок,  дев’ять    (Львів)  життя  бурлить.
Там    різні  зустрічі,  дискусії    та  інше.
Проходиш  повз  –  зайти  туди  душа  велить.
Щось  знав  про  когось,  там  дізнаєшся  ще  більше.

Працівники  зустрінуть  радо  там  тебе.
Там  книги  сплять  і  скачуть,  наче  в  парку  білка.
Зайшов  -  і  прямиться  твій  зігнутий  хребет.
І  сум  у  бак  летить,  як  тріснута  тарілка.

Туди  не  йдуть    за  тим,  щоби  зірвать    куші,  
А  лиш  для  того,  щоб  культуру  відродити.
Щоб  взяти  й  дати  людям  часточку  душі.
Щоб      в  них  любов  до  словотвору    пробудити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2018

ЖАНРИ ТВОРІВ

МЕТОДИЧНІ  МАТЕРІАЛИ

[b]ЛІРИКА
[/b]
Лірика  –  це  твір,  де  рима  є,
Ритм  і  думка  перлом  виграє.
В  ній  чуття,  емоції  та  настрій
Розцвітають,  мов  на  грядці  айстри.
А  довкілля  і  життя  людське
В  образах  всіляких    постає.
Тут  читач  –  один  з  героїв  твору,
Йде  шляхом    мажору  і  мінору.
Автор  його  впевнено  веде.
Лірика  –  це  вірша  па-де-де.  


[b]ВИДИ  ЛІРИКИ[/b]

Пейзажна  є,  і  є  патріотична.
Є  громадянська,  є  філософічна.
Медитаційна  є,  і  є  сонетна.
Романсова,  пісенна  –  вся    славетна.
Інтимна  також  лірика  буває.
Ще  ода,  гімн  –  у    них  душа  злітає.

Що  значить  термін  лірика?  Це  слово,
Котре  співалося  під  звуки  ліри.
Мечем  разило,    грало  веселково,
За  душу  брало,  додавало    віри.

А  ліра  –  це  музичний  інструмент,  
Торкнися  струн  –  задзумлять  у  момент.

[b]ПІСНЯ[/b]

Що  то  є  пісня?  Це  в  одне    злиття  
І  музики,  і  слова,  знай,  дитя.  
Виразний    ритм,  куплети  в  ній,    приспіви.
Цей,  звісно,    твір  призначений  для  співу.

[b]ОДА[/b]

Врочистий  твір,  присвячений  особі,
Що  її  образ  в  славній  є    оздобі  –  
Ученому,  герою,  командиру,  
Тому,  хто  впав  в  бою  заради  миру.
Тому,  хто  вів  народ  із  тьми  до  світла,
Щоб  розум  і  душа  його  розквітли.
Це  може  бути  і  хвала  події,
Що  славою  покриті  її    дії.


[b]РОМАНС[/b]

Це  невеличкий  вірш,  який  співають,  
В  якому  свою  душу  виливають.
Тут  біль  від  нероздільного  кохання,  
Нерозуміння,  не  пошанування.
Співають  твір    під  акомпанемент.
У  нім  душа  –  важливий  елемент.

[b]СОНЕТ[/b]

Sonetto  слово  є,  і  треба  знати,
По-італійськи  значить  це  –  звучати.
Отож  це  твір  –  не  просто  поетичний.  
У  нім  рядки  вкладаються  не  звично.
Усіх  є  чотирнадцять  у  строфі.
Катрени  два  (куплети,  якщо  хочеш)
І  дві  терцини  –  двічі  три  рядки.
Шекспір  за  твір  цей  брався,  і  охоче,  
Неначе  добрий  ґазда  за    грядки.  
Та  в  нього  перехресне  римування
У  трьох  катренах,    а  в  кінці  –  двовірш
Із  парним  римуванням.  Та  не  згірш
Є  схема,  попередньо  яку  дано.
Використовують  її    поети,  знано:
Абаб,  абаб,  або  абба,  абба  –  
Така  із  рим  в  катренах,  словом,  гра.
В  терцинах  –    ввг  і    ддг.
Слід  пам’ятать  це  правило  туге.    
Є  теза  в  творі,  потім  антитеза  
(Любов  як  мед,  а  вслід  –  як  гостре  лезо).
Конфлікт    за  тим  іде,  іронія.
В  кінці  ж  розв’язка  теми  є,      гармонія.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780062
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 03.03.2018

Новотвори і не тільки

Кітікетить  зранку  кіт.
Пастколапить    діда  піт.
Виполітується  птах.
Сонодрімкує  мурах.

Вибурулькується  лід.
Доягідкується  глід.
Снігопадиться  зима.
Мінусівками  дійма.

Морозкується  до  щік.
Дубовить  березам    сік.
Зашлагбавнює  весну.
Тромбонує  путь  зерну.

Може,  шпундем  їй    на  чай,  
Щоб  покинула  наш  край?

Шпундем  -  кинемо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779855
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 02.03.2018

ВЕСНО, ВИХОДЬ!

Лютий  свій  трон  віддавати  не  хоче.
Холод  пуска  льодяними    грудьми.
Голуби  в  вікна  дзьобами  стукочуть:
- Дайте  зерна,  бо  загинемо  ми.  

Кішки  нічийні  у  шпари  забились.
Пси  дворові  загубили  ходи.
-    Весно!  Агов!    Ти  чому  забарилась?
Ріки  стомились  тримати  льоди.

Стогне  земля,  як  смеркає  надворі,
Пхає  мороз  їй  до  щік  рогачі.
Місяць  завив  і  заплакали  зорі,
Холод  і  їм  дошкуляє  вночі.

Весно,  виходь.  Одягни  сонце-шляпу,
Взуй  черевики,  що  топлять  сніги.
Досить  тобі    обіймати  канапу.
Поле  чекає,  річок  береги.

Сад  зажурився,  хотів  сокувати  –  
Тіло  в  лещата  мороз  затиснув.
Діти  малі  не  виходять  із  хати.
В  вікнах  сидять,  виглядають  весну.

З’явиться?  Звісно  Та  треба  просити,
Кидать  закличні  пісні  їй  до  ніг,
Щоби  хотіла  у  нас  загостити.
Вимести  холод  із  душ  і  доріг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779778
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.03.2018

МАЛА ПРОЗА

       Це  був  останній  день  зими.  Пізній  вечір.  Оксана    зійшла  з  потяга  і  попрямувала  додому.    Йшла  центральною  вулицею  рідного  міста.    Зліва,  обабіч    дороги,  стояли  одноокі  велети-ліхтарі.  Одні  з  них  світили  синім,  інші  –    жовтим  світлом.  Падав  м’який  пухнастий  сніг.  Він  вкривав  дорогу  білим  блискучим  килимом,  лоскотав  жінці  щоки    і  ніс,  лягав  на  довгі  чорні  вії,  гойдався  на  них,  мов  немовля  в  колисці  чи  бджілка  на  квітці.  Жінка  не  противилась    жодним  діям  цього  грайливого,  хоч  і  мініатюрного,  пана.  Чому?  Бо    він  був  білий,  чистий,  ніжний  і  сходив  з  небес.  Вона  йшла  майже  пустинною  вулицею  і  слухала  тишу.  І  вона,    ця  тиша,    співала  їй  «Маленьку  нічну  серенаду»  Вольфганга  Амадея  Моцарта.  Оксані  хотілося  танцювати,  у  парі  зі  снігом  –  цим  білооким,  м’якотілим  нічним  диваком.  І  вона  подумки  танцювала.  Чому  такий  настрій?  Бо  сьогодні  він  відізвався.  Ні,  ні,  не  сніг  –  ВІН,  той  кого  вона  носить  ось  уже  четвертий  рік  у  своєму  серці,  гладить  щосекундисвоїми  серцевими    клапанами,    живить  теплою  кров’ю  артерій,  цілує  м’якими  губами  душі.  Він  нарешті  сказав  їй    три  заповітних  слова,  які  вона  так  хотіла,  але  вже  не  надіялась  почути.    Ні,  це  не  слова:  «Я  тебе  кохаю!»  Але  і  не  менш  вартісні.  Він  сказав  сьогодні  Оксані:  «Ти  моя  муза!»  Бути  музою  для  когось  –  це  теж  важливо  і  почесно,  а  тим  паче  для  такого  чоловіка,  як  ВІН.  Тому  їй  сьогодні    так  весело  крокується  о  півночі.  Місто  це  розуміє  –  її  рідне  місто.  Воно  звабницьки  підморгує    жінці  ліхтарями,  співає  тишею,  гостить  сніжинками,  запрошує  до  танцю  під  «Маленьку  нічну  серенаду»  Вольфганга  Амадея  Моцарта.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779675
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2018

СКОРО ВЕСНА…

Здати  зима  не  готова  позицію  –  
Сипле  снігами,  морозами  гостить,
М’язи  тренує,  покращує  дикцію,  
Льодом  шляхи  на  водоймищах  мостить.

Що  їй,  що  сукню  від  GUCCI  з  блискітками
Вчасно  придбала  Весна  й    рукавички,
Шляпку  від  PRADA,  з  біленькими  квітками,
І  від  DIOR  шкіряні  черевички,

Що  вже    потрохи  до  балу  готується,
Личко  припудрила,  коси  зібрала?
Все  це  немовби  її  не  стосується,
Бути    сліпою  й  глухою  –  обрала.

Син  її  лють  виливає  -      всміхається.
Вийшла  під  ручку  із  ним  на  алею.
Березень  ліг  під  ліском  –  прислухається:
-    Пролісок  тужиться  вже  під  землею?

       Ні.  Тихо-тихо  під  сніжною  шубою…
Вхопивши  дріж,  в  дім  прожогом  несеться.
Довго  сидить  і  ворожить  над  грубою  –  
Обширом  скоро    тепло  розбредеться.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779521
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2018

Римівки (охорона здоров'я)

Їжа  приємна  на  запах  і  вид,  
Пробуджує  в  нас  …  (апетит).

Хочеш  вигляд  свіжий  мати,  
Їж  з  олією  …  (салати).

Розуму    напхаєш  повні  міхи
В  мозок,  коли  їстимеш  …  (горіхи).  

Як  влітку  полотимеш  грядку,  
Узимку  робити  зарядку,  
Вживати  продукт  від  корови,
То  будеш  міцним  і  …  (здоровим).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779254
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 27.02.2018

НА ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

Весна  потрохи  зиму  топче,
Хоч  та  й  не  хоче  трон  віддати.  
Тобі  сьогодні  вісім,  хлопче.  
Учись  в  борні  перемагати.

Здоровим  будь,  міцним,  як  криця,
Розумним,  мов  Сократ  афінський.
Черпай  знання  з  життя  криниці,
Живи  свій  корінь  український.

Люби  цей  Божий  світ,  країну,  
Домівку,  слово  материне.
Злови  щасливу  ту  пір’їну,
Що  синій  птах  із  неба  скине.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779194
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.02.2018

СКЛАДИ ПОДЯКУ

За  те,  що  ранок  йде  в  оселю,
За  те,  що  ти  встаєш  з  постелі,
Що  бачиш  вранці  за  віконцем
Блакить  небесну,  ясне  сонце,
Що  чуєш  пташки  спів  з  веранди,  
Вдихаєш  пахощі  троянди,
Співаєш  пісню  в  будень,  свято,
Куєш  життя    щодень,  завзято,
За  те,  що    зріє  жито  в  полі,
Що  маєш  хліб  і  сіль  на  сто́лі,
За  те,  що    берег  лиже    море,  
Річки  течуть,  синіють  гори,
За  те,  що  ліс  верхів’ям  грає,
Травинка,  квітка  виростає,
За  те,  що  сон  вночі  приходить,  
Город  і  сад  плодами  годить,  
За  те,  що  в  тебе  є  родина,
Хатина  тепла,  Батьківщина
І  мова  –  із  коріння  роду,  
За  те,  що  ти  –  один    з  народу,
Що  можеш  вільно  говорити,
Думки    в'язати  і  творити,
Що  вибираєш  сам  дорогу,
Склади  подяку  щиру  Богу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779177
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2018

ЗАГАДКА (безпека, 7)

Хтось  в  дім  іде,  хтось  до  барлоги,
А  він  стоїть  біля    дороги.
Одна  у  нього,  діти,  ніжка,  
Що  в  ріст  не  йде,  хоч  плач,  нітрішки.
Три  ока  має  –    їх  добово
Він  відкриває  почергово.
Очима  він  дає  накази.
Спиняються,  «Ферарі»,  «КРАЗ-зи.»,  
Як  їм  червоним  мигне  оком.
Через  шосе  підскоком,    кроком
Підуть  Максими  та  Олени,
Як  їм  засвітить  він  зеленим.
А  жовтим  кліпне,  друже,  стій  –  
Готує  жовте  зміну  дій.
Ввімкнули  в  мозку  вже  мотор?
То    що,  скажіть,  це?      …  (Світлофор)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778909
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 25.02.2018

ХТО ДЕ Є? (римівки, 4)

Лось  гуляє  в  лісі,  друзі.
Ну,  а  кріт,  лелека  в  …  (лузі).
Срібний  окунь,  плиска  –  в  річці.
А  цвіркун  біжить  по      …  (квітці).
В  нірці  селиться  полівка.
У  дуплі  горіха  -  …  (білка).
У  кущі    тремтить  троянда  
Поміж  скель  дрімає    –  …  (панда).
На  траві  блищить  росинка.
В  теплій  кучі  хрюка  ...  (свинка).
У  печі  тріскочуть  дрова.
Хлів  заселює…  (корова).
Авта  нудяться  в    заторах.
Беркути  гніздяться  в  …  (горах).
Хворий  кіт  –  в  ветеринарні.
Книги,    карти  –    у…  (книгарні).
Фотографії  –  в  альбомі.
Ну,  а  я  живу  у  …  (домі).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778776
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 24.02.2018

КАЗКА "КОРОЛЬ ФРІГЕН І БДЖОЛИ"

В  країні  Дубоварії  жив    принц  Фріґен.  Одного  літнього  дня  він  сів  у  карету  й  поїхав  до  сусідньої  держави  Кленоманії  на  бал.  Там  Фріґен  мав  познайомитися  із  кленоманською  принцесою  Бірою.  Їхав  в  обідню  пору,  поїдав  цукати,  які  витягав  із  металевої  коробки,  й  думав  про  те,  чи  сподобається  він  принцесі.  Від  хвилювання  й  від  того,  що  надворі  того  дня  було  спекотно,  принц  зіпрів.  Він  відчинив  віконце,  крізь  яке  вже  через  п’ять  хвилин  до  карети  залетіла  бджола  –  велика,  брунатна.  Вона  описала  крильми  три  кола  довкола  голови  принца,  а  тоді  сіла  йому  на  щоку.  Мабуть,  її  привабив  запах  цукатів,  який  нісся  із  уст  Фріґена.  Принц  хотів  прогнати  непрохану  гостю,  різко  махнув  рукою,  і  тут  сталося  те,  що  не  передбачалося:  бджола  запхала  своє  жало  принцові  в  щоку.
-  Ой-ой-ой!  –  зарепетував  Фріґен.  –  Болить!  Ой,  як  болить!  Кучере!  Негайно  зупини  коней!
Виконав  той  принців  наказ.  Зліз,  відчинив  дверцята  карети,  спитав:
-  Що  сталося,  ваша  високосте?  
-  Мене  вкусила  бджола.  Місце  укусу  дуже  болить.
-  Мабуть,  там  є  жало.  Треба  витягнути  його.  Поїдемо  до  лікаря?
-  А  ти  знаєш  дорогу  до  нього?
-  Так.
Кучер  Гарден  сів  на  своє  місце  і  швидко  погнав      коней  до  найближчого  поселення,  в  якому  мешкав  лікар.  Через  пів  години  карета  вже  стояла  під  вікнами  його    будинку.  
Гарден  задзвонив  у  двері.  Вийшов  слуга,  спитав,  що  сталося.  Коли  почув,  що  бджола  вкусила  не  кого-небудь,  а  самого  принца,  негайно  повідомив  про  це  лікарю  Крадеру.  Той  завів  поважного  пацієнта  до  приймальні,  всадовив  у  медичне  крісло,  витяг  щипцями  жало.  Тоді  помастив  щоку  якимсь  розчином  і  дав  постраждалому  випити  трав’яний  чай,  який  приготував    асистен  лікаря.  Фріґену  полегшало.  Біль  став  лагіднішим.
-  Якби  зразу  жало  витягли,  -  сказав  л  Крадер,  -  наслідки  були  б  мінімальними,  щока  б  так  не  розпухла.  На  жаль,  отрута  за  час,  поки  ви  добирались  до  мене,  зробила  свою  справу.
-  Як  же  я  поїду  на  бал  до  Кленоманії  з  таким  обличчям?  
-  Не  їдьте.
-  Але  я  три  місяці  чекав  на  цю  подію!  Зробіть  щось  із  тією  припухлістю.
-  Я  лікар,  а  не  чародій.  Дам  вам  зі  собою    пляшечку  з  настоєм  деревію  й  подорожника,  змазуватимете  ним  щоку  й  питимете    цей  настій  по  ложці  щогодини.  Це  допоможе  вивести  отруту  з  організму.  Коли  ж  набряк  зійде,  я  не  знаю.  В  кожного  це  відбувається  по-різному.
-  Дякую  за  допомогу,  лікарю.  Скільки  я  маю  вам  заплатити?
-  Ніскільки.  Для  мене  є  нагородою  вже  те,  що  ви  звернулися  до  мене,  ваше  світлосте.
Вклонився  Крадеру  принц,  вийшов  з  його  помешкання,  а  тоді  сів  до  карети,  витяг  дзеркальце,  яке  було  в  його  дорожній  торбині,  глянув  у  нього  –  ліва  щока  вдвічі  більша  за  праву.  Сумно!  Не  може  він  таким  їхати  на  бал,  не  сподобається  принцесі  Бірі.  
Наказав  Фріґен  кучеру  додому  вертатися.  Той  розвернув  коней  і  повіз  принца  до  його  палацу.  Коли  прибули,  Фріґен  покликав  до  себе  писаря.
-  Пиши  наказ!  –  мовив,  як  тільки  той  до  нього  зайшов.
-  Слухаю,  Ваше  високосте!  Диктуйте.
-  Я,  принц  Фріґен,  наказую  знищити  всіх  бджіл  у  королівстві  мого  батька.  Кожен,  хто  принесе  вбиту  бджолу,  отримає  за  неї  одну  дубарину  (це  приблизно  чотири  гривні,  як  на  теперішні  українські  гроші).  Оголоси  і  рознеси  цей  наказ,  писарю,  по  всій  Дубоварії.
-  Слухаюсь,  принце  Фріґене.
Тут  треба  сказати  про  те,  що  принц  мав  право  давати  накази.    Його  батько  –  король  Бурдон,  був  сліпим  уже  близько  трьох  років.  Осліп  він  через  одну  пригоду,  яка  сталася  з  ним  у  лісі.  Якось,  коли  Бурдон  зі  своїми  двома  слугами  залишився  ночувати  в  лісі  під  горою  з  тим,  щоби  на  світанку  вполювати  ведмедя,  який  жив  нездалік,  то  обпалив  собі  обличчя  вогнем.  Несподівано  серед  ночі  здійнявся  сильний  вітер.  Він  роздмухав  вогонь,  який  запалили  й  лишили  на  ніч  для  того,  щоб  відлякувати  вовків  і  щоб    королеві  не  було  холодно.  Язики  полум’я  добрались  до  обличчя  його  світлості.  Слуги  в  цей  час  дрімали.  Коли  король  закричав,  вони  кинулись  гасити  вогонь,  надали  своєму  володарю  допомогу.    Життя  йому  врятували,  та  зір  обпаленим  очам  Бурдона  ніхто  вже  не  міг  повернути.  З  того  часу  майже  всі  накази  віддавав  і  підписував  син  короля  принц  Фріґен.  Батько  збирався  офіційно  передати  йому  трон,  як  тільки  він  ожениться.  Тому  принцові  так  важливо  було  поїхати  на  бал,  познайомитися  з  Бірою  і  якнайшвидше  зробити  її  своєю  дружиною.  
Писар  вчинив  так,  як  сказав  йому  принц.  Наказ  оголосили  по  всіх  містах  і  селах  Дубоварії.  На  бджіл  було  організоване  масове  полювання.  До  початку  осені  цих  комах  у  королівстві  майже  не  залишилося.  Так  Фріґен  відімстив  бджолам  за  укус  їхньої  сородички.
На  початку    вересня  батько  Фріґена  наказав  провести  у  своєму  королівстві  бал.  Він  хотів,  щоб  до  їхнього  замку  прибули  принцеси  з  різних  куточків,  і  щоб  його  син  якнайшвидше  знайшов  собі  пару,  бо  останнім  часом  почував  себе  нездоровим  і  боявся,  що  може  померти,  не  поблагословивши  сина  на  шлюб.  Бал  був  організований.  На  свято    прибула  й  принцеса  Біра.  Їй  сподобався  Фріґен  –  високий,  ставний  парубок  із  чорним  волоссям  і  голубими  очима.  Та  вона  не  поспішала  виявляти  йому  свою  прихильність  з  першої  зустрічі.  Але  коли  Фріґен  у  жовтні  прибув  до  Кленоманії  на  всенародне  свято  Гарбуза,  на  якому  були  присутні    всі  члени  її  родини,  й  після  поєдинку  на  шпагах  виграв  у  свого  суперника  на  її  очах,  Біра  погодилась  вийти  заміж  за  дубоварського  принца.  Як  про  це  дізнався  король  Бурдон,  то  дуже  зрадів,  з  того  часу  він  почав  краще  їсти  і  спати.  Молоді  заручилися,  весілля  ж  вирішили  відсвяткувати  навесні.
Тієї  весни  сніг  довго  не  хотів  сходити  з  гір,  лишати  долини.  Та  природа  взяла  своє.  Сонце,  набравши  сили,  познімало  білі  килими  з  землі  та  льодяні  покривки  з  водойм.  Пробилася  молода  трава,  розцвіли  перші  квіти.  Принц  із  принцесою  взяли  шлюб,  пишно  відсвяткували  весілля.  Батько-король  віддав  корону  Фріґену.  Чого  ще  кращого  йому  бажати?  Та  пізнє  літо  і  рання  осінь  принесли  хвилювання  молодому  королю.  Не  вродили  в  його  країні  плоди  ні  в  садах,  ні  на  полях.  Вулики  стояли  без  меду.  Зусібіч  неслося  ридання  й    нарікання.  Прикликав  правитель  до  себе  мудреців,  спитав  у  них:
-  Чому  цьогоріч  такий  неврожай  у  нашому  краю?
-  Бо  немає  бджіл.  А  вони  ж  не  тільки  мед  носять,  а  й  запилюють  рослини,  щоб  у  них  плід  зав’язався,  -  мовили  мудреці.  
-  Що  ж  тепер  робити?  
-  Є  один  спосіб  вернути  все,  як  було  колись.  Треба  найняти  дванадцять  служб  Божих  по  різних  церквах  і  наказати  народові  молитися  за  те,  щоби  бджоли  знову  завелися  в  нашому  королівстві,  -  мовив  мудрець  Антоній.
-  Треба  піти  у  Незайманий  гай.  Там  живе  ще,  чув  від  крука  Мудрука,  кілька  родин  бджіл,  виловити  їх,  дати  їм  тут,  де  по  селах  люд  проживає,  найкращі  вулики  і  годувати  щодня  солодом,  щоб  розмножувались.  А  коли  чисельність  комах  зросте,  розвезти  їх  по  всій  країні,  -  сказав  мудрець  Федотій.
-  Треба  поїхати  до  сусідніх  країн,  купити  там  вулики  з  бджолами  й  поставити  на  усіх  великих  квітучих  лугах,  -  мовив  мудрець  Амброзій.
-  Чудово!  Наказую  виконати  все  те,  що  запропонували  мудреці,  -  мовив  король  двом  своїм  радникам,  які  були  присутні  при  розмові.  
Наказ  короля  був  виконаний.  Наступного  року  радість  залила  всю  Дубоварію:  цвіт,  який  з’явився  навесні,    позав’язувався,  плоди  на  землі,  на  кущах  і  деревах  виросли.  Вулики  були  з  медом.  Бджоли  зробили  свою  справу!  Коли  врожаї  були  зібрані,  король  наказав,  щоб  усі  дорослі  мешканці  столиці  зібралися  біля  його  замку  на  Свято  плодів.  Підлеглі  Фріґена  прийшли,  і  не  з  порожніми  руками.  Кожен  з  них  приніс  і  поклав  на  загальні  столи  щось  із  плодів  своєї  праці:  хто  –  яблука,  хто  груші,  хто  сливи,  хто  виноград,  хто  огірки  чи  помідори,  хто  квасолю  чи  гарбузи.  Запах  стояв...    дуже  міцний  і  приємний.  Звісно,  його  не  могли  не  почули  бджоли.  Прилетіли,  почали  круги  намотувати    довкола  столів.  Та  їх  ніхто  не  проганяв,  король  заборонив  чіпати  цих    поважних    комах.
В  полудень,  коли  сурмач  подав  сигнал  й  усі,  хто  прибули  на  Свято  плодів,  затихли,  Фріґен  оголосив  промову.  Найперше  король    подякував    рідному  батькові  за  народження,  тоді  Всевишньому  за  його  милість,  мудрецям  за    поради,    підданим  за  працю  й  за  те,  що  прийшли.  Ну,  а  потім  усі  посідали  за  столи.  Король  наказав  винести  із  королівського  погребу  три  бочечки  відбірного  виноградного  вина  і  ним  пригостити  присутніх  на  святі.  Піддані    були  йому  вдячні.  Їли,  пили,  танцювали.  Час  від  часу  повітря  стрясали      вигуки:
-  Слава  королю!  Хай  живе  король!
Фріґен  усміхався.  Коли  він  хотів  уже  оголосити  про  кінець  свята,  на  його  бороду  сіла  бджола,  мабуть  почула  приємний  запах  вина,  яке  він  щойно  надпив  із  келиха.  
-  І  ти  хочеш  вина,  бджілко?  -  спитав  Фріґен.  -  Наллю  тобі  трішки.  
Бджілка  злетіла  з  обличчя,  сіла  біля  келиха.  Король  влив  до  нього  вина.  
-  Пробуй!  –  мовив.
Комаха  підлетіла,  понюхала  напій,  але  пити  його  не  стала,  від  одного  вдиху  їй  запаморочилося  в  голові.  Пострибала  трохи  по  столі,  подзижчала  і  забралася  геть.  Народ  продовжував  скандувати:
-  Слава  королю!  Хай  живе  король  Дубоварії!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778747
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2018

КОТИКИ (оповідання)

Бабця  Оксана    з  донькою  Маланкою  та  внучкою  Катрусею  вирішили  прогулятися  своїм  містечком.  Погода  було  чудовою.  З  небес  людям  лагідно  всміхалося  сонечко.  Ніжно  торкав  своїми  устами  шкіру  перехожих  вітерець.  На  якийсь  час  Маланка  відділилася  від  родинного  гурту,  пішла  по  магазинах,  їй  потрібно  було  купити  продукти    харчування  та  ще  деякі  дрібниці  побутового  характеру.  Бабуся    з  малою  вирішили  в  цей  час  заглянути  до  міського  парку.  При  вході  до  нього,  біля  колон,  побачили  голубів.  Вони  голосно  гулькали.  Бабця  кинула  їм  трохи    соняшникового  насіння,  яке  прихопила  зі  собою,  птахи  накинулись  на  нього,    почали  дзьобами  визбирувати  його.  Бабця  ж  із  внучкою  попрямували  далі.  Не  минуло  й  п’яти  звилин,  як  на  них  звалилася  ще  одна  зграя  голубів.  Погодували    і  цих,  хлібом.  Бабця  ламала  його  на  шматки,  внуця      Катруся  розкидувала  ці  шматки  довкола  себе,  а  голуби  ловили  і  дзьобкали  їх.  Вони  обліпили  малу  спереду,  як  бухту  кораблі.  Катруся  раділа  цьому.  Як  не  радіти?  Годувальниця!  І  птахи,  видно  було,  повеселіли  –  черевця  ж  наповнили.
               Коли  птахи  наситились  і  розлетілсь  навсібіч,  бабця  з  Катрусею  пішли  далі.  Біля  однієї  з  лавок,  які  стояли  обабіч  паркової  доріжки,    вони  побачили  руду  пухкеньку  кицю,  яка  щось  витягла  зі  смітника  і  гризла.  Внучка  побігла  до  неї.  Бабця  кинула  малій  навздогін:
 -    Не  підходь  до  тварини  близько.    Вона  може  подряпати  тебе.
-        А  чому?
-    Подумає,  що  ти  хочеш  відібрати  в  неї    поживу.  Ця  кішка  дворова,  тобто,  нічийна.  Вона  не  завжди  має  їжу.
-    А  де  її  мама?  –  запитала  мала.
-    Немає  в  неї  мами.  
Внучка  недовірливо  глянула  на  бабцю,  а  тоді  озирнулася  довкола,  але  іншої  кішки  не  побачила.
       Згодом,  коли  вони  обоє  вийшли  з  парку  і  прямували  центральною  дорогою,  біля  одного  з  висотних  будинків  побачили  ще    двох  котів  –  рудого  й  чорного.  Катруся  закричала:
-    Бабусю!  Знайшлася  котикова  мама!  Дивися,  ось  вона,  біля  сходів  перед  будинком.
-      Це,  напевно  барт  і  сестричка    руденької.
-    Ні,    це  мама  й  татко  її.  У  всіх  мусять  бути  батьки.  У  мене  є.  І  в  киці  мусять  бути.  
-    Може,  ти  й  права,  -  погодилась  бабця,  щоб  не  розчаровувати  внучку.
-    То  що,  ідемо  до  твоєї  мамочки?  Вона  телефонує  мені  якраз.  Каже,  що  татко  під’їхав  до  неї  автікою,  і  вони  чекають  нас  біля  супермаркету  «АТБ».  
-    Так,  звісно,  йдемо.  Як  же  я    скучила  за  ними!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778699
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2018

Правду я кажу? (неб. )

Лесь  несе  коня  на  собі,
Ще  й  запрігся  в  тонний  віз.
Двадцять  сім  годин  у  добі.
Торт  спекла  оса  з  беріз.
Киця  цілий  день  літає.
Спить  ведмедик  на  гнізді.
Дуб  навесні  розквітає.
Свідок  –  немовля  в  суді.
Цілу  нічку  сонце  сяє.
Місяць  сік  із  пляшки  п’є.
Зебра  в  мікрофон  співає.
Дощ  на  тубі  виграє  .
Розпустив  кабан  крилята.
Правду  я,  кажу  малята?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778698
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2018

САБІНА ГАЛИЦЬКА

(сержант,  старша  медична  сестра  10-ї  окремої  гірсько-штурмової  бригади,  загинула  20.02.18  р.)

Вона  була  ще  не  шлюбована.  
Їй  виповнилось  двадцять  три.  
Красива,  добра,  мотивована,
Любити  б,  жити  лиш,  цвісти!

Але  стоп-кран  катами  зірвано,
Спинився  шлях  її  буття.
Вона  ж  сповняла  клятву    віддано  –  
Боротись  за  чуже  життя.

Тягла  з  передової  ранених,
Спасала  їх  від  кровотеч.
Й  сама  від  кулі  впала  каменем,  
Усяким  нормам  всупереч.

Але  хіба  ж  є  норми  в    найманців,
В  яких  Москва  –  орієнтир?
Прицільно  тнуть  вогнем  і  навманці.
Їм  не  до  вказу  "Мінський  мир".

Світило  вбили!  Звали...  сонечком  
Сабіну  друзі.  Згасло  днесь.
Не  стало  в  мами  й  тата  донечки,  
І  менше  в  нас...    на  одну  честь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778521
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2018

ДОЩИК

Краплина  до  краплини  –  
І  хмара  виростає  –  
Велика,  сіра,  груба  –  
Такий  от  Слон  де  Голль.
Із  хобота  поля  він
Дбайливо  поливає,  
Сади,  дороги,  хати
І  крила    парасоль.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778434
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.02.2018

ІДУ

РОМАНС

Твоя  байдужість  більше  не  болить.
Твоє  мовчання  не  стискає  горло.
Тебе  забути  розум  мій  велить.
Я  це  роблю  –  іду  від  тебе  гордо.

Живи,  як  жив.  Люби  кого  любив.
Забудь  мій  погляд,  миле    лепетання.
Останній  лист  сьогодні  відлетів
З  куща,  що  родить  ягоди  кохання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778342
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2018

ВЧИМОСЬ РИМУВАТИ (третє)

Уміє  Лесь  пісні  співати,  але  не  хоче  книг  ...  (читати).

Іра,  Галя  та  Олена  посадили  дуба,  ...  (  клена).

Ігор,  Іра,  Гнат  і  Златка
Попололи    вчора  ...  (грядку).

Сльози  тре  маленький  Юрчик,  
Бо  не  хоче  їсти  ...  (супчик).

Всяка  справа  може  вдатись,  
Як  не  будеш    …  (лінуватись).

Лиш  тоді    міцне  здоров’я  будеш,    сину,    мати,    
Якщо  вчасно  будеш  їсти  і  лягати  ...  (спати)

Таблицю  множення  ти  знав  би  без  запинку,
Якби  повторював  щодня  її  ти,  …  (синку).


Як  уважно  будеш  слухать  всі  уроки,
Менше  в  тебе  буде  з  навчанням  …  (мороки).

Як  в  школі  хочеш  щось  нове  пізнати,  
Вмій  вчасно  вуха  й  очі    ...  (відкривати).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778301
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 21.02.2018

НЕБЕСНІЙ СОТНІ

Вони  тримали  небо  над  Майданом,
Над  волею,  над  гідністю,  над  правом.
По  духу  кожен  був  із  них  титаном,  
Хоч,  як  і  всі,  топтав  в  дитинстві  трави.

Лишили  все,  що  мали  –  працю,  сім’ї.  
Намети  стали  їхніми  домами.
Їм  Михаїл  –  архангел,  дихав  в  тім’я,
Дим  шинний  обіймав  їх    замість  мами.

Їх  душі  крила  понесли  до  раю.
Тіла  лишились  –  з  кров’ю,  та  без  тіней.
Надривний  плач  стрясав  легені  краю
Й  неслося  «Плине  кача»  просторінню.

Героїв  лиця    зараз  на  плакатах.
В  музеях  -  шини,  каски,  заборола.
Та  чи  звернула  правда  шию  кату?
Чи  Україна  зло  переборола?

Багато  праці  та  любові    треба,
Щоб  край  верби  на  рівні  ноги  звівся,
Щоби  на  тлі  барвінкового  неба
Наш  тризуб  щирим  сонцем  заяснівся.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778126
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2018

ВІДКРИЙСЯ СВІТУ

Зв’яжи  свій  день
із  ниточок  любові,
впусти  тепло
у  кожну  із  петлиць,
співай  пісень
і  слав    на  рідній  мові
Творця  свого
і    золото  пшениць.

Жени  з  душі
важкі  сталеві  хмари,  
промінням  серця
світли  кругозір.
Збирай  в  коші
не  золото-  динари  –  
здобутий  в  герці
перл-чеснот    набір.

Відкрий  геном
Розкриленій      блакиті
і  серце-піччям
вигрій  світ  думок.
Зітри  синдром
байдужості  і  ситі,
вдягни  обличчя
в  срібло  із  зірок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777985
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.02.2018

ВІРА ПТАШКА (оповідання)

                 Віра    Пташка  сиділа  на  дивані  і  думала:  «Чому  ніхто  з  дівчаток  не  любить  мене    в  класі?    Стараються  зробити  мені  всілякі  капості.  Оббріхують,    насміхаються  при  найменшому  моєму  спотиканні.  З  хлопчиками  –  не  так.  Вони  –    привітні,  прагнуть  послужити  мені    при  найменшій  потребі.  Інколи  обдаровують  цукерками  чи  якимись  дрібничками,  на  кшталт  іграшки  з    шоколадного  яєчка  «кіндер-сюрприз».    Дівчинка  думала  над  цим  і  не  знаходила  відповіді.    Вона  була  охайною,  красивою  (так  казали  всі  знайомі!),  гарно  вчилася,  завжди  виконувала  всі  класні  та  домашні  завдання.  Нікому  не  грубила,  першою  не  нападала.  Хіба  що  захищалася,  коли  їй  хотіли  зробити  боляче.  А,  може,  все  це  тому,  що  вона  мало  спілкувалася  з  дівчатками?  Адже  майже  кожної  перерви  готувалася  до  наступного  уроку,  повторювала  правила,  таблицю  множення,  а,  часом,  просто  читала  цікаву  художню    книжку.  Але  ж  і  мама,  і  вчителька  казали,  що  час  не  треба  дармувати,  що  вхопив  –  це  твоє!
   Сьогодні  перед  уроками  Віру  чекала  дуже  неприємна  подія.  Хтось  із  дівчат  приліпив  скетчем  до  її  крісла  записку  з  таким  змістом:

                                   Віра  –  не  пташка,  Віра  –  какашка.

Дівчинка,  прочитавши  це  і  ледь  стримала  сльози.  Чому?  За  що  їй  таке?  Мамі  вона  не  хотіла  розповідати  про  свої  неприємності  в  школі,  у  неї  і  так  багато  клопотів  –    щодня  на  роботі  і  вдома  справ  вистачає.  А  ще  ж  маленького  братика    Іванка  треба  глядіти.  Вдень  він  у  дитсадку,  а  ввечері  вдома.  Віра,  звісно,  з  ним  бавиться,  коли  вивчить  уроки,  але  недовго.  В  суботу,  коли  має  вихідний,  гуляє  з  Іванком  у  дворі.  А  ще  вона  прибирає  у  своїй  кімнаті,  миє  посуд,  коли  мама  зайнята  чимось  іншим,  підливає  вазони.  Тато  дівчинки  –  за  кордоном.  Він  заробляє  гроші  на  їхню  нову  квартиру.
     Віра  сиділа  і  думала,  що  робити,  як  їй  бути.  А,  може,  все-таки  сказати  мамі?  Хай  прийде,  насварить  на  дітей.  Чи  вчительці?  Ні.  Скажуть  діти,  що  вона  стукачка.  Віра  підійшла  до  вікна.  Глянула  крізь  шибу  надвір.  Небо  було  таким  чистим,  таким  голубим,  як  льон  квітучий  в  полі!  Сонечко,  побачивши  Віру,  радо  простягло  до  неї  свої  руки-промінчики,  обійняло  дівчинку.  Пташки  весело  заспівали:  «Ціву-ціву-ціву-цьова!  Віра  –  дівчинка  чудова!»
   
Дівча  усміхнулося.  Витягло  торбину  із  зерном,  набрало  в  пригорщу,  кинуло  на  підвіконня  голубам.  Ті  позліталися  вмить,  поклювали  зернинки,  подячно  забили  крилами.    І  тут  Віра  зрозуміла,  що  їй  треба  зробити,  щоб  налагодити  стосунки  з  однокласницями.  Вона  кожній  з  них  покладе  по  три  цукерки  (у  неї  є  багато  цукерок  в  серванті,  татко  передав  з  Чехії),    а  ще  вона  намалює  по  квіточці  кожній  дівчині  і  напише  внизу:
                                       Ти  –  хороша!  Я  тебе  люблю!
                                                                                       Віра  Пташка

І  хлопцям  цукерки  покладе.  Як  задумала,  так  і  зробила.  Прийшла  швидше  за  всіх  до  класу,  розклала  торбинки  з  ласощами  –  кожному  на  кріселко.
         Коли  однокласники    побачили  сюрпризи,  прочитали,  від  кого  вони,  то  були  приємно  вражені.  Дівчатам  стало    соромно  за  свою  поведінку.    Вони  підійшли  до  Віри,  взяли  її  в  коло  і  сказали:  «Пробач,  Пташко.  Ти,  насправді,  чудова  людина».  
Кожна  з  дівчат  обійняла  Віру.  З  того  часу  її  ніхто  в  класі  не  ображав.  Та  й  дівчинка  почала    більше  спілкуватися  з  дітьми.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777682
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2018

Вчимося римувати (2)

Завдання.  Підібрати  в  риму  займенник.

Холодно.  Тож  не  барись.
Светрик  одягни  …  (котрийсь).

Згубив  десь  олівець  Матвій.
Віддав  йому  Петрусик  …  (свій).


Олесь  трима  книжки  в  руці.
- Котрі  з  п’яти  твої  є?
- …  (Ці).

Андрій  закінчив  вже  ліцей.
Олесь:
- Котрий?  Тримовний?
- …  (Цей).

- Це  ти  полив  усі  поля?  –  
Спитав  в  Олега  Ігор.
- …  (Я).  

По  полю  бігали  слони.
- Хто  землю  витоптав?
- …  (Вони).

- Хто  книгу  брав,  читав  псалми?
Брат  і  сестра  сказали:
- …  (Ми).

- Хто  викопав  на  грядці  хрін?  –  
На  брата  пальцем  Оля:
- Він!

Форель  наповнила  стави.
Це  знали,  Лізо,  Лесю,    …  (ви)?

- Що  це  влетіло  у  вікно?
Лесь  на  пташа  вказав:  «…  (Воно)».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777598
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 17.02.2018

ВЧИМОСЯ РИМУВАТИ

I.  Є  у  Юрка  великий  сад.  
Наводить    в  ньому  хлопець  …  (лад).  

Є  столи,  стільці  у  хатах.
А  смереки  у  …      (Карпатах)

Ходять  коні  сухоребрі.
Хтось  малює  смуги  …  (зебрі)

Штучний  розум  має  …  (робот).
Слон  донизу  хилить  …  (хобот).

Є  у  небі  чорна  дірка.
Людям  світить  срібна  …  (зірка)

Заєць,  лис  живе  у  лісі.
Ворон  скаче  по  …  (горісі).

Кіт  зловив    в  коморі  мишку.
Прочитала  Леся  …  (книжку).

Дав  води  Андрій  вівці.
Лесик  Олі  –    …  (олівці).

Пес  злякався,  вліз  у  буду.
Лесь    очистив  стіл  від  …  (бруду).
Малює  Златочка  тюльпан.
А  хату  з  мальвами  -  …  (Степан).

Оля  грає  на  сопілці.
Дав  горіх  Назарко  …  (білці).

В  неділю  мама  місить  тісто.
Поїде  тато  нині  в  …  (місто).

Носить  мед  у  вулик  бджілка.
У  снігу  соснова  …  (гілка).  

Солодку  тростину  їсть  панда.  
На  клумбі  розквітла  …  (троянда).

У  гадюки  є  кубло.  У  рослини  є  …  (стебло).

Розгладив  Лесь  своє  чоло.
Весна  іде,  несе  …  (тепло).

У  норі  живуть  кроти.
У  дворі  живуть  …  (коти).

Носоріг  помив  живіт.  
Котик  вискочив  на    …  (пліт).

Подивився  Лесь  кіно.
Галя  вимила  …  (вікно).

Є  правило,  -  сказала  Злата,  -  
Всі  рівні  сторони  в  …  (квадрата).

Листя  падає  з  дерев.
До  ссавців  належить…  (лев).

Як  листя  на  кущі  нема,
Упав  сніжок,  прийшла  …  (зима).  

Хвіст  пухнастий  у  лисиці.
Мама  в’яже,  взяла  …  (спиці).

Назар  і  Злата  люблять  спорт.
Спече  Софія  мамі  …  (  торт).

II.  Це  знає  Ігор  і  Олена  –  
Улітку  листячко  …      (зелене).
У  дуба.  Осінь  як  нагряне
То  буде  листячко  …  (багряне).

Несуть  птахи  в  міста  і  села
Спів  навесні  гучний,  …    (веселий).

Нарвала  Оленка
Для  рідної  неньки
Волошки  синенькі,  
Ромашки  …  (біленькі).

Вороги  є  люті,  грізні,  
Цвяхи  грубі  є,  …    (залізні).

Беручка,  швидка,  охоча  –  
Ці  слова  є  рід  -  …  (жіночий).
Порядний,  відданий  і  ввічливий  –  
Слова  ці  роду  ….  (чоловічого).

Ясне,  гаряче,  жовте,  миле.
Рум’яне,  чисте,  не  спесиве,
Теперішнє  і  попереднє  –  
Слові  ці  значать  рід  …  (середній).

Зранку  Ромчик  зміг  шпаківню
Із  дощечок  збити.
Напоїв  корову,  півнів,
Хлопець  -    …    (працьовитий).

Лесь  щодня  книжки  читає
І  йому  не  сумно.
Сам  потрохи  щось  складає.
Хлопець  він  .      …(розумний).

Оля  в  хаті  хазяйнує,  
До  усього  вдатна.
Одяг  свій  не  заплямує,
Дуже  …  (акуратна).

Робить  все,  що  мама  скаже,
Дівчинка  Уляна.
Не  втече  і  не  відкаже,  
Бо  вона  …    (слухняна).

Погріб    мама  там,  де  банки,  
Зачинила    на  колодку  –  
Поправляється  Оксанка,  
Їсть  вареннячко  …    солодке.  

У  корови  добре  серце  –  
Молока  дає  …  (відерце).

Лесь  змолов    пів  склянки  маку.
Оля  вимила  …  (собаку).

Дощ  залив  редис,  квасолю.
Витяг  Ігор  …  (парасолю).
З’їв  поспішно  бутерброд
І  подався  на  …  (город).

Парує  кава  в  кавоварці.  
Краплина  родиться  у  …  (хмарці).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777534
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2018

Загадки (квіти, 4)

20.  Ми  не  дзвонимо,  не  дзвоним,  
Але  схожі  ми  на  дзвони.
Фіолетові  та  сині.
Радість  ми  несем  людині.
Нас  на  клумбі  не  побачиш,  
Маємо  таку  ми  вдачу  –  
В  лісі  водимось,    в  лужку,
Біля  рік  на  бережку.
По  стебельцях  скачуть    коники.
Хто  ми,  діти?  Квіти  …
                                                                                                               (Дзвоники)

21.  Ця  рослина  є  кущем.
 Вмита  сонцем  і  дощем.
Скрізь  росте  –  в  селі,  столиці.
Цвіт  –  пухнастий  хвіст  лисиці,  
Та  не  жовтий,  не  рудий  –
Білий,  синій,  голубий.
Запахом  своїм  він  манить.  
Голову    усім  дурманить,
Хто  до  нього  близить  крок.
Звуть  рослину  цю  …
                                                                                                                               (Бузок)

22.  Любить  сонце,  дощ  і  роси.
Жовте  око,  білі  коси.
Ця  рослина  –  геніальна  –  
Є  проста  і  лікувальна.
Лікувальну  звуть  рум’янком  –  
П’ють  малята  до  сніданку.
Жовтий  цей  пахкий  напій
З  живота  виводить  біль.
В  полі,  лузі  виростає,
Де  метелики  літають,
Де  жучок  повзе,  мурашка.
Звуть  рослину  цю…  
                                                                                                                 (Ромашка)

23.  Квітка  назву  зірки  носить.
Ранок  їй  голівку  росить.
Не  росте    в  ліску,  у  гаю.
Із  Кореї  та    Китаю
В  дім  наш  зіронька  прийшла,
Подолавши  довгий  шлях.
Має  цвіт    простий,  махровий  –  
Білий,  синій,  фіалковий.
Нею  кості  полікуєш,
Кров,  що  з  рани  йде,  вгамуєш.
Зборе  грип,  що  тіло  ломить,
Забере  із  тіла  втому.
Ось  така  воно  магічне
Це  зело  багаторічне.  
Є  щось  в  ньому  від  Чугайстра.
Ну,  а  звуть  цю  квітку  …  
                                                                                                           (Айстра)

24.  Як  ромашка,  квітка  ця  є.
Серединка  сонцем  сяє.
Лиш  пелюстя  не  біленьке  –  
Синє,  жовте,  червоненьке,
Більший  лист,  стебло  і  цвіт.
Ставна,  тішить  видом  світ.
Не  росте  в  лісопосадці,
Лузі,  полі  –  а  на  грядці,
Біля  хати,  в  парку,  сквері.
Звуть  рослину  цю  -  …
                                                                                                             (Гербера)

25.  В  серпні  зело  виростає.
Цвіт  воно  кулястий  має.
Пелюстки  –  мечі  й  трубчасті,  
Різних  розмірів  та  мастей  –  
Білі,  кремові,  жовтенькі.
І  червоні,  і    руденькі.
Взяли  назву  від  Георга,  
Тобто,  Жоржа  –  і  без  торгу  –  
Був  ботаніком  він,  сину.
Як  цю  квітку  звуть?  ….
                                                                                                     (Жоржина)

27. Листя  довге  –  гострий  меч,  
Але  для  колотнеч  –  
Для  краси  росте  воно,
Барвою,  немов  вино
Виграє,  здалека  видно,
Манить  люд,  це  очевидно.

З  Африки  прийшло  зело.
В  нас  знайшло  нове  житло.
Цвіт  стеблом  лягає  густо.
Верх  цвіте,  а  знизу  пусто.
Розпускається  у  серпні,  
Коли  трави  в  лузі  серп’ять.
Хоч  ця  квітка  й  не  гламурна,  
Але  видна  і  культурна.
З  клумби  чути  її  голос.
Звуть  рослину  …
                                                                                         (Гладіолус)  

28.  Квітка  ця  проста  й  махрова.
Теплить  серце,  наче  дрова,  
Що  горять  в  печі.  Барвиста!
Світлолюбна,  промениста.
Виростає  біля  хати.
Листя  –  зубчасто-лапате.
Бджілка  сік  п’є  з  квітки-глека
Привезли  зело    здалека  –  
Із  Японії,  Китаю.
Має  колір  неба,  чаю.
Є  червона,  біленька,
І  рожева,  і  жовтенька.
В  гості  ранню  весну  просить
І  зустріне  пізню  осінь.
Не  боїться  морозцю  –  
Має  вже  властивість  цю.
Водиться  в  селі  і  в  місті.
Людям  носить  добрі  вісті.
Символ  моці,  довголіття
Із  минулого  століття.
Ну,  ви  в’їхали  вже  в  тему?
Як  звуть  квітку?  …
                                                     (Хризантема)

29.Квіти  ці  такі      чудні,
Наче  небо  в  ясні  дні.
Де  ростуть?  У  полі,    в  лузі.
Маки  з    дзвонами  –    їх  друзі.
Пелюстки  роздільні  в  них.
Як  побачиш,  спиниш  дих
Ти  від  подиву  і  млості,
Хоч  нехитрі  й    низькорослі
Й  паху  в  них  нема  ні  трошки.
Як  звуть  квіти  ці?  ….
                                                                                         (Волошки)  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2018

ЗАГАДКИ (квіти, 3)

15.  Рослина  ця  –  одна  із  найдавніших.
Росте  усюди  –  на  лугах,  у  полі.
В  країнах  різних  має  свої  ніші.
Виконує  усякі  в  світі  ролі  –  
Красою  світ  довкола  звеселяє.
Стебло  пряме,  галузиться    весело.
Листки  на  ньому  почергові  має.
Розсічені,  мов  папороті  зело.
Пелюсточки  яскраво-пурпурові.
Хоч  і  рожеві,  жовті  теж  бувають.
Червона  квітка  –  часто  символ  крові.
Поети  в  творах  образ  цей  вживають.
Вона  на  скелі  виросте  й  в  городі.
Насіння  її  сиплеться  з  коробок,  
Коли  засохнуть.  Знають  у  народі
Вагомий  і  в  науці  є    доробок  
Про  квітку  цю,  про  сік  її  й  насіння  –  
Снодійну  й  лікувальну  силу    має.
Для  тих,  хто  в  муках  –  з  неї  лік  –  спасіння,  
Під  оком  лікарів  її    вживає.
Тнуть  часом  її    люди-наркомани,  
Не  слід  цього  робити,  любий  друже.
Вона  спочатку  манить  і  туманить,  
А  потім  вип’є  з  тебе  соки,  дужість.
Насіння  чорне  –  їжа  для  гурманів.  
Його  дають  в  торти  і  печенини.
Тре  до  куті  його  поважна  пані
Перед  Різдвом  в  Святвечір  для  родини.
Кидай  очима  ти  на  квітку  гак,  
Як  десь  зустрінеш.  Звати  її  …
                                                                                                                           (Мак)  

17.  Вона  красива  і  пахуча.
Стебло  тверде  її,  колюче.
Буває  різних  кольорів.
Це  квітка  –  символ    почуттів.
Любов  червона  означає,  
Пошану,  щирість  –    колір  чаю.
Розлуку  –  жовта,  біла  –  мир.
Та  кожна  з  них  бере  в  ясир.
Олію  з  неї  виробляють  
І  до  парфумів  добавляють.
Яскрава  є,  немов  гірлянда
На  хвої  взимку.    Звуть  …
                                                                                                                     (Троянда)

18.  Ця  квітка  –  символ  українського  села.
Росте  вона  при  плоті,  під  віконцем  хати.
Висока,  цвіт  лягає  густо  до  стебла.
Художник  хоче  на  картині  її  мати.
Є  на    полотнах  Катерини  Білокур  –  
Червона,  біла,  фіолетова,  рожева.
Вона  витягує  людину  із  зажур.
Бо  й  справді  гарна  сіл  і  селищ  королева.
До  нас  потрапила  із  Азії  вона.
Жила  у  Греції,  у  древньому  Єгипті.
Росте  узбіччям  шляху  іноді  вона.
Бджола  сідає,  грає  на  пелюстці-скрипці.
Із  неї  часом  роблять  люди  барвники.
Варять  її  і  чаєм  кашлюки  виводять.
Її  розводять  залюбки  садівники.
Маленькі  діти  біля  неї  танці  водять.
                                                                                                                 (Мальва)

19.  Як  дивишся  на  цвіт  цей  волохатий  –  
Перед  очима  світ  дитинства,  мати.
Хоч  цвіт  до  нас  з  Америки  прийшов,  
Та  в  Україні  другий  дім  знайшов.
У  вірші  квітка  згадується,  в  пісні.
Росте  на  клумбі  –    не  в  лужку,  не  в  лісі.
Стебло  низьке,  а  цвіт  –  жовтогарячий.
Його  здалеку  бачить  й  слабо  зрячий.
І  любить  кожен,  хоч    ці  квіти  й  прості.
Відвар  із  квітки  меншить  біль  у  кості.
Покращує  він  також  апетит.
Лікує  шлунок,  нерви,    стоматит.
Цвіт  має  специфічну  запашинку.
Злітаються  на  нього  комашинки.
Запилюють  його.  Насіння  буде,
Яке  зберуть  і    знов  засіють  люди.
Лякає  пах  рослини  попелицю,
Цим  береже    капусту  та  пшеницю.
Хто  ж,  діти,  ви  скажіть  є  цей  сміливець?
Ця  квітку  називають  …
                                                                                                   (Чорнобривець)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777021
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 14.02.2018

ЗАГАДКИ (про квіти, 2)

9.  На    медунку  вона  схожа  –  
Дзвоники  такі  ж  дрібненькі,
Лікувальна  сила  гожа,  
Тільки  в  неї  цвіт    жовтенький.
П’єш  відвар  із  неї  –  в  тіло,
Сила  йде    без  стуку  в  гості,
Зір  покращиться  і  шкіра
І  міцніші  стануть  кості.
Що  ж  це  за  весняний  цвіт?
Зветься,  діти,  ….
                                                                                                                       (Первоцвіт)

10.  П’ять  пелюсток  темно-синіх:
З  різних  двох  сторін    –    по  дві
І  одна  посередині,  
Трохи  ширша  від  рідні.
Листя,  мов  серця  маленькі.
Стрінеш  –  зупини  свій  біг.
Є  блакитні    і  жовтенькі.
У  ліску  побачиш  їх.
В  основному    ж,  Олю,  Славку,  
Фіалкові.  Звуть  …
                                                                                                                   (Фіалки)

11.  Ліс  кохає  ця  рослина.
Не  росте  поміж  вельмож.
Корінь  в  неї  –  цибулина.
Сонце  любить,  тінь  також.
Листя  довге  і  вузьке
Цвіт  дрібний  ,  небесний.
Де  болото  є  грузьке,
І  де  суш,  навесні
Виростає,  тішить  зір.
Шість  пелюсток  в  ній,  повір.
А  не  віриш  –  в  ліс  прийди,  
Порахуй,  але  не  рви.
Квітка  допомоги  жде.
У  Червоній  книзі  вже.
Цвіт  –  як  зірочка  плоска.
Звуть  рослину  …                                                      (Проліска)

12.  Він  отоді  іде  у  ріст,
Коли  танцює  вітер  твіст,  
Коли    тепло  везе  в  візку  
Весна.  Не  в  лузі,  не  в  ліску
Його  голівку  білу  вздриш,  
Не  там,  де  вилізе    спориш  –  
На  клумбі  він  росте    пухкій
Пелюстки  довгі  та  вузькі.
Красивий,  ставний,  мов  артист.
А  називається  …
                                                                                                                           (Нарцис)
13.  Корінь  –  бульбочка  у  неї.  
Може  жити  на  алеї,  
В  парку,  в  сквері  –  посади.
За  корінням  в  ліс  сходи.
Там  живеться  квітці  вільно.
Цвіт  стеблом  лягає  щільно  –  
Білий,  жовтий,  червоненький,  
Фіолетовий  –  дрібненький.
Фраза  є  з  цим  цвітом  теж  –  
Його  топчеш  –  то  живеш.
Є  отруйною.  Вважай.
В  їжу  зело  не  вживай  –  
Бульбу,    листя,  цвіт.  Гаразд?
А  зовуть  цю  квітку  …  
                                                                                                                                   (Ряст)
14.  Навесні  вона  цвіте.
Лист  –    із  кореня  іде  –  
Довгий    і  п’ятироздільний.
У  степах  північних  вільно
Їй,  у  лузі,    де  лісок.
Цвіт  –  п’ять  білих  пелюсток.
Парком  квітне  та  лісочком,
Гарним  щільним  килимком.
Не  топчи  із  нею    зону.
Квітку  звати  …
                                                                                                                     (Анемона)
15.  В  Нідерландах  їх  багато.
Жіночкам  дарують  в  свято.
Квітка  є  на  шапку  схожа.
Потішає    перехожих.
Є  червона,  жовта,  біла,  
Наче  буз,    як  колір  тіла.
Є  зелена.  Чорна  є!
Всяк  ці  квіти    впізнає.
Зайцю,  білці  –    поживні́,
А  коню,  котові  –  ні  –  
Можуть  ними  отруїтись.
Біля  них  не  кидай  квіти.
Що  ще?  Лист  –  мечоподібний.
Брав    її  колись  не  бідний
У  купців,  садив  в  дворі,
Щоб  цвіли  у  тій  порі,  
Що  іде  після  зими,  
Веселить  сади  й  доми.
Нині  кожен  купить  пан  
Квітку  цю,  що  звуть  …
                                                                                                               (Тюльпан)
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776851
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 13.02.2018

ЗАГАДКИ (про квіти)

1.  Росте  рослинка  ця  лісочку.
Зелені  матові  листочки
У  неї,  квітка  –  голуба.
П’ятипелюсткова,  дрібна.
З  листків  її  плетуть  вінки
На  щастя-долю  молодим.
Є  цвіт  і  з  бузовим  відтінком.
Як  звуть  рослину  цю?  …
                                                                                                               (Барвінком)

2.  Вона  навесні  виростає.
Листки  доволі  довгі  має.
Трикутниками  мов  потяті.
Квітки  –жовтяві  та  лахматі.
Не  рви  її,  в  ній  сік  гіркавий.
До  пальців  міцно  прилипає,  
Хіба  на  ліки,  Олю,  Варю.
Із  неї  мед  від  кашлю  варять.
                                                                                                                 (Кульбаба)


3.  Квітка  ця  великою  зростає.
Голову  до  сонця  повертає.
Та  й  на  вид  вона,  як  сонце  –  видна!
Жовті  пелюстки  здалеку  видно.
Стебельце  зелене  та  м’ясисте.
Середина  –  чорна  та  ребриста.
В  ній  –  насіння,  можеш  полузати.
Потовчеш  –  олію  можеш  мати.
                                                                                                                   (Соняшник)

4.  Ця  жовтоока  квіточка  росте  у  нас  весною.
Цвіте  собі  до  літечка  і  тішить  світ  красою.
Стебло  хоч  невеличке  є,  та  соковите  дуже.
В  болоті,  на  лужку  росте  та  під  озерцем,  друже.
Листки  гладкі,  круглесенькі,  за  розміром  –  великі.
А  корінці  –  дрібнесенькі,  та  в  ґрунті  їх  –  без  ліку.
Росте,  п’є  воду,  пружиться.  А  звуть  її  -  …
                                                                                                           (Калюжниця)    

5.  Росте  у  лісі,  дітки,  вона,  де  тінь  лягає.
Дрібненький  цвіт  у  квітки,  униз  його  схиляє.
Він  схожий  на  дзвіночки  –  такі  малі,  біленькі,  
Лише  без  голосочків.  А  листячко  –  довгеньке.
На  стебельці  так  чинно  росте  по  кілька  квіток.
Не  рви  її,  хлопчино.  Із  неї  роблять  ліки  –  
У  нас,  а  не  в  Італії.  А  звуть  її  …
                                                                                                                         (Конвалія)


6.  Під  лісом  виростаю.
П’ять-шість  пелюсток  маю.
Кошлаті  всі,  удатні,  
Листки  які?    Салатні,  
Посічені,  не  круглі.
Знайди  про  мене  в  «Ґуґлі».  
Лілова  пелюстинка,  
Жовтява  серединка
Як  звариш  мене,  Злато,
Ковтнеш  напій,  то  спати
Захочеш  в  тій  хвилині.
В  Червоні  книзі  нині!
Побачиш,  це  згадаєш?
Що  я  за  квітка,  знаєш?
                                                                                                                           (Сон-трава)


7.  Я  снігу  не  цураюсь,  
Крізь  нього  пробиваюсь
До  світла  на  узліссі.
Одна  у  мене  з  місій  –  
Втішати  світ  красою
Білявою  косою.
Махну  –  і  люди  мліють,  
Дивуються,  радіють.
Я  ж  перша  виростаю,  
Таку  вже  вдачу  маю.
Як  три  пелюстки  в  ризі  –  
Шукай  в  Червоній  книзі.
Мене  тоді.  Зникаю.
Не  рви  мене,  благаю.
Земля  –  мій  любий  ліжник.
А  звуть  мене  …
                                                                                                       (Підсніжник)

8.  Вид  у  рослини  –  не  манірний.  
Листки  –  округлі  та  довгасті.
А  цвіт  –  дрібний  та  двоколірний,  
Рожево-голубої  масті.
Під  час  зростання  він  темніє  –      
З  рожевого  стає  синеньким.  
Пускати  гарні  пахи  вміє.
Напій  звари,  спожий  швиденько.  
Служити  людям  –  зела  кредо.
Властивість  чудодійну  має  –  
Нектар  бджілкам  дає  для  меду,
Від  кашлю  дітям  помагає.
Не  рви  багато  квітів,  Ало,
В  Червону  книгу  вже  попала.
Загоїть  рани  ця  чаклунка.
В  ній  корінь  -  мед.  А  звуть  -    …
                                                                                                             (Медунка)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776826
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 13.02.2018

Загадка (про тварину)

Вона  належить  до  ссавців  –  
Не  до  вовків,  не  до  зайців,  
Не  до  котів,  а  до    приматів.  
Не  у  хліву  живе,  не  в  хаті,  
А  в  джунглях,  де  сліди  слона,
Рве  фрукти  із  дерев  вона.
Подібна  на  людину  трішки,  
Але  й  тваринні  має    фішки:
Шерсть  тіло  густо,  покриває,
Хвіст  –  довший,  як  у  пса,  звисає.
Як  білка,  плигає  по  вітах,  
Шле  своїм  родичам  привіти  –  
Та  не  слова  ,  а  звуки  сіє,
Кривити  морду  гарно  вміє.
Особа  ця  простуд  не  знає.
Банкет  у  Таїланді  має  –
Раз  в  рік.  –  тоді  їй  плодом    годять.  
У  храм  гоститися    заводять.
У  космос  кілька  раз  летіла.
Любить  вичищувати  тіло.
                                                                                                                             (Мавпа)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776641
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 12.02.2018

ВСЕ БІЛЕ

А  за  вікном  все  біле  –  двір,  дахи
І  навіть    небо  якось  побіліло.
Мороз  в  облогу  взяв  ліси,  сади  
І  людське  тіло.

Іде,  лице  закутавши,  школяр.
За  ним  понуро  плентається  котик.
Глядять  на  це  з-під  білих  окуляр
Дерева-готи.

Птахи    шукають  між  снігів  серця  –  
Ті,  котрі  знають  милості    закони.
Кладу  їм    трохи    сала  і  хлібця
На  підвіконник.

Птахи  в  підзорну  дивляться    трубу.  
Мить  –  і  за  склом  в  суцільний  килим  злились.    
Дзьоб-дзьоб  -  забили,  скинули    журбу,  
Бо  підживились.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776614
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2018

ЗАГАДКИ ( про пори року)

1. Що  це  за  така  пора?
Снігом  вкрилася  гора.
Лід  скував  ставок  і    річку
І  мороз  щипає  щічку?
                                                                                                 
2.  Вона  приходить,  всі  радіють.
Льоди  скресають  на  річках.
Сніги  течуть,  двори  тепліють.
Із  вирію  вертає  птах.

Росте  підсніжник  і  фіалка.
А  потім  ряст  і  первоцвіт.
Цєткує  шпак,  кеече  галка,
Джміль  і  бджола  ідуть  в  політ.

Сокує  вільха    і  береза.
Ведмідь  шукає  їжу  знов.
І  леміш  землю  гострим  лезом
Крає,  щоб  сіяти  зерно.

(Прим.  Шпак  каже:  «Цєтт,  цєтт».  А  галка:  «Ке-е,  ке-е»)

3.  Воно  іде  і  світ  радіє  –
Черешня,  вишня  родить  плід.
На  повну  силу    сонце  гріє.
Росте  на  клумбі,    в  лузі  цвіт.

Вода  в  ставку,  у  морі  тепла.
Поплавай,  як  охота  є.
Росте  горох  на  довгих  стеблах.
Корові  корм  земля  дає.

Школяр  не  вчиться,  має  волю  –  
Читає,  бавиться  м’ячем.
Хом’як  зерно  шукає  в  полі,
Павук  для  мухи  пастку    тче.

Росте  грибок  в  ліску,  суниця.
Квітує  липа  запашна.
До  сонця  тягнеться  пшениця  –  
Буде  зерно  для  борошна.
                                                                                                               

4.  Коли  приходить  –  не  помітиш.
Ось  тільки    сонце  гріло  ґрунт,  
А  вже  потрохи  сохнуть  квіти,  
Листки  у  кронах  чинять  бунт  –  

Світліють,  жовкнуть,  червоніють,  
А  потім  сиплються  під  «ох!».
Плоди  в  садах,  городах  спіють,
Збирають  їх,  кладуть  у  льох.

Птахи  у  вирій  відлітають.
Ключами  небо  борознять.
Дощі  сумні  пісні  співають.
Ведмідь  в  барліг  лягає  спать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776286
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2018

ЗАГАДКИ (св. тварини)

1. Тягне  воза,  тягне  сани,  
Тата,  маму  і  Оксану.
Тягне  ще  й  плужок  по  полю,  
Підвезе  до  школи  Олю.
Ніг  –  чотири,  хвіст  і  грива.
Вдача  -    мирна,  не  спесива.
Їсть  траву,  буряк  і  просо,  
Ще  й  овес  подати  просить.
Він  не  знає  слова  лінь.
Хто  це,  діти?  Звісно,  …                        
                                                                                                                                     (Кінь)

2. Лагідна  вона,  як  сита.
Шкіра  в  неї  шерстю  вкрита.
І  відомо  достеменно  –  
Любить  митися  щоденно.
Молока  та  сиру  хоче.  
[Хилить  в  сон,  то  замуркоче.  
Кігті  випустить,  я  злиться.
Хто  є  ця  тварина?  
                                                                                                                                     (Киця)  

3. Вона  більша,аніж  рись,
Але  менша  від  верблюда.
Була  дикою  колись,
Та  сподобалася  людям.
Одомашнили  її  –  
Бульбу  їсть  із  буряками.  
У  стаєнці  на  сінці,  
Набирає  кілограми.
- Хро-хро  –  каже  господині.
Наставляє  з  кучі  пику.
М'ясо  дасть  своє  людині,  
Коли  виросте  велика.

                                                                                             (Свиня)

4. До  птахів  вона  належить.
За  травою  пильно  стежить.
Влітку  ласо  їсть  її,  
Любить  купіль  у  воді.
Щоби  спалося  їй  гоже,
Пух  вищипує  з  пір’їн.  
Ним  вриває  своє  ложе  –  
М’якше  від  усяких  сін.
А  людині  дасть  яйце,  
Піря  та  смачне    м’ясце́.
                                                                                         (Гуска)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776108
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2018

ПРО ТВАРИН СВІЙСЬКИХ

ЙОКШИРСЬКИЙ  ТЕР’ЄР
Ломить  будь-який  бар’єр
Між  людиною  і  псом
В  світі  йоркширський  тер’єр  –  
Це  тобі  не  лев,  не  сом.

Шерсть  у  песика  лахмата,  
Хоч  за  розміром  малий.  
Любить  хвостиком  махати,  
Не  бува  ніколи  злий.

В  Англії,  у  графстві  Йокшир
Вивели  оцього  пса,
Без  якого  б  бліднув  обшир,
Як  без  стрічечки  коса.


КОЗА
Дев’ять  тисяч  років  тому
Кізку  з  лісу  привели.
Той,  хто  чув  у  жилах  втому,  
Молоко  від  неї  пив.    

Стали  в  селах  розводити
Цю  тварину,  що  дає
Молоко,  і  сир  варити,  
Мінус  є  –    рогами  б’є.
Кізка  травку  їсть,  без  ліку.
Їй  важлива    чистота.
Молоко  її  –  то  ліки
Від  сухот  і  живота.

КОРОВА
Не  одне  тисячоліття
Путь  копитом  вона  б’є.
Їсть  траву  і  різне  квіття.  
Символом    богині  є.

Люд  її  шанує  дуже.
І  вона  віддасть,  що  має,  
Як  годуєш  її,  друже,  
В  сухості,  теплі  тримаєш.

Молоко  її  –  підмога,  
Сир,  сметану  в  собі  носить,
З  нього  ряжанка  і  йогурт  -  
Те,  що  користь  всім  приносить.

Любить  світ  і  спів  тварина,  
Тягне  «Му-у!»  так  серйозно.
Дійки  теплі,  мов  перина,
Коли    тягнеш  молоко  з  них.  

 
КУРИ
До  птахів  вони  належать.
Важко  їм  поставить  межі.
Топчуться  по    всім  подвір’ї.
Квокають  і  гублять  пір’я.

Привезли  їх  у  свій  час
Із  Америки  до  нас.
З  білим  пір’ям  –  це    легорн,
Зернята  вівса    –  їх    корм.

Двісті  –  двісті  п’ятдесят  –  
Не  щенят,  не  поросят,  
А  яєць  –  такий  ось  лік
З  них  несе  одна    за    рік.

Зараз  різні  є  породи.
Корніш  –    м’ясом  більше  годить.
Масу  легко  набирає,  
Та  яєчок  менше  має.


КРОЛИК
Має  довгі    вуха.
Є  малий  на  зріст.
Вдягнений  в  кожуха,  
Ззаду  має  хвіст.
Травку  їсть    улітку,
Моркву,  огірок.
Люблять  його  дітки,
Він  герой  казок.  
Набира  овали,  
Мов  сивинки  дідо,  
Щоб  ним  ласували
Люди-м’ясоїди.  


СЕРБЕРНАР
(собака)
Пес  походить  цей  з  Тибету.
В  Альпах  виведений  був.
Має  добру  він  кебету.
Визнання  давно    здобув.
Кілограмів  сто  –  вагою.
Не  спішить  проте  до  бою.  
Може  діток  доглядати,  
Люд  зі  снігу  витягати,  
Як  його  лавина  вкрила,  
Що  з  високих  гір  сходила.
Їсть  багато  і  охоче
І  гуляти  довго  хоче.  
Шерсть  розносить  по  хатині,
Але  вірний  є    людині.

КІШКА  
(регдол)
Є  така  порода  кішок  –  
Називається  регдол  .
В  ній  багато  гарних  фішок:
Ніжність,  як  у  матіол.
Ненав’язливість  і  спокій.
Не  жбурляй  її,  як  сніг  –  
Не  злетить,  неначе  сокіл,
Упаде  на  твердь,  як  міх.
Тобто,  звалиться,  заб’ється.
Обкрутитись  –  не  її.
Притули  її  до  серця.
І  вона  воздасть  тобі.
Дряпатись  регдол  не  буде.
Зуб  не  пхатиме  до  рук.
Святом  з  нею  стане  будень.
Любить  ласку  в  дні  та    гру.


МОРСЬКА  СВИНКА
Як  мала  у  тебе  хата,  
Але  хочеш  завести
Ти  тварину  й  доглядати,  
Вихід  можна  тут  знайти.
Не  оту  свиню,  що  в  кучі,  
А  морську  візьми    у  дім  –  
Шерсть  гладка  на  ній,  блискуча.
А  харчується  усім.
Цей  маленький  милий    гість,  
Овоч,  фрукт,  зернятко    їсть.  
Любить  ще  й  сінце    пахуче.
Дуже  чистий  і  не  злючий.
 

 ОСЕЛ
Це  родич  (і  близький!)  коня.
Він  розганяє  вороння,  
Як  йде  у  скач  –  на  спині    тюк.
Хто  це?  Впізнали  вже?  Віслюк.

Впертість  його  не  знає  меж,
Ляже  –  нічим  не  підіймеш.  
Із  Африки  йде  його  слід.
У  нас  живе  із  давніх  літ.

Їсть  часто  і    усе  підряд.
За  лакомством  біжить  у  сад.
Але  й    до  праці  він  мастак.
Ще  й  витривалий  дуже,  так.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2018

ВІТАННЯ з днем народження

1.  ВНУЧЦІ  

Очі  в  неї  –  стиглий  терен,    
Коси,  наче  сніп  пшениці.
Серце  –    міх  для    добрих  зерен,  
Шкіра  тепла,  як  у  киці.

Любить  небо,  пташку,  квітку,  
Пісню  щиру,  сонця  усміх,
Гірку  взимку,  річку  влітку,  
І  як  мед  у  слові  гусне.

Любить  маму,  тата,  брата,
Всіх  в  своїй  родині,  друзів,  
Ліс,  на  ягоди  багатий,
І  метелика  у  лузі,

Книгу,  що  думки  шліфує,  
Що  їй  очі  в  світ  відкрила,  
Мову,  що  з  дитинства  чує,
Край,  де  мати  народила.

2.З  ЮВІЛЕЄМ  ТЕБЕ!
     (кумові  моєї  доні)

Минає    три  десятиліття.
З  тих  пір,  як  в  світ    земний    прийшов.
Розкрився  ти  ясним  суцвіттям,  
Себе  в  житті  оцім  знайшов.

Робота  є,  дружина,  доня  –  
Живи  лише,  працюй,  радій.
Ще  сивини  нема  на  скронях  –  
Сплітай  вінок  з  надій  і  мрій.

Хай  все  задумане  здійсниться.
У  м’язах-жилах    міць    росте.
Хай  жінка  тулиться,  як  киця,  
І  доня.  Решта  все  –  пусте.

Хай  хліб  насущний  на  обрусі
Лежить    щодень    –  Господь  дає.
Хай  ноги  завжди  будуть  в  русі.
І  успіх  гучно  в  бубон  б’є.  

 3.  ПОХРЕСНИЦІ  
У  ДЕНЬ  НАРОДЖЕННЯ

Рік    тому́  дитя  вродилось  –  
Охрестили,  як  годилось.
Радість  в  мами,  радість  в  тата  –  
Щастя  в  домі  –  доня  Злата.  
Кашку  їсть,  міцніє  сила.
Перші  кроки  вже  зробила.
Шле  привіти  сонцю,    небу,  
Мамі,  тату.  Що  ще  треба?
Щоб  здоровою  зростала,  
Сон  завжди  спокійний  мала,
Щоб  була  весела,  дужа
І  цвіла,  неначе    ружа,
Щоби  очі  сяйні  мала,
Щоби  радість  в  ній  буяла,
Щоб  вела  достойно  соло,  
Звеселяла  світ  довкола.
Щоб  її  у  кожнім    віці
Бог  завжди  тримав  в  опіці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2018

А СНІГ ЛЕТІВ

А  сніг  летів  –  легкий,  як  пух,  дрібний,  як  мухи,
З  небес  пускався,    з  тихим  вітром  розмовляв,
Вдягав  дерева  в  білі  вовняні    кожухи,
Зірчастим    пледом  голу    землю  накривав.

А  сніг  кружляв    собі    під  музику  Вівальді.
Під  ніс  наспівував  не  кручений  мотив.
Робив  автівкам  реверанси  на  асфальті,
Об  лави  терся,  обціловував  мости.

А  сніг  летів  і  думав:  «Добре  снігом  бути,
У  пошиття  своє  вдягати  все  навкруг,
В  оте,  під  маркою  "зимові  атрибути",
І  боронити  землю-матінку  від  хуг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775737
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2018

ТАК БИ МАЛО БУТИ! (продовж. )

ЯК  НЕ  МАЄ  БУТИ,  читати  в  попередньому  записі.

1.  Впала  Оля  на  дорогу.
Лесь  оглянув  її  ногу  –  
Лікоть  здерла,  два  коліна.
Принесла    перекис  Ліна.
Рани  ним  усі  промила
Рідним  Лесі  подзвонила.


2.  Йшов  Ромасик  через  кладку,  
Їв  смачненьку  шоколадку.
Галя  каже:
- Дай  капинку,  
Бо  біжить  у  мене  слинка.
Половину  відламав
Хлопець,  Галі    миттю  дав.
- Дякую,  -    дівча  сказала,  
Усміхнулось,  поскакало.

3.  Оля  приклад  не  зробила.
Вчителька  не  насварила.
- Поясню  їй,  -    Нік,  -  сім’я  ж!
Віта  мовила:
- І  я!
Стали  разом  працювати.
Добрі  були  результати!

4.  Вовк  злапав  мале  зайчатко,  
Що  втекло  від  мами  й  татка.
- Йшов  давно  твоїм  я  слідом,  
Будеш  ти  моїм  обідом.  
- Ой,  не  їж  мене,  будь  ласка.
Мама  дасть  тобі  ковбаски,  
Якщо  ти,  здолавши  втому,
Заведеш  мене    додому.
А  з’їси  –  то  мама  й  тато
Будуть  цілий  вік  ридати.
- Ну,  гаразд,  пішли  малий.
Добрий  нині  я,  не  злий.

5.  Вранці  пес  наївся  каші.
Кістку  з  м’ясом  з’їв  в  обід.
Гавкнув  Олі,  гавкнув  Саші,
Тобто  кинув  їм  «привіт»,
Як  з  садка  прийшли  до  хати,
Морду  вткнув  матусі  в    бік.
А  як  злодій  вліз  вухатий  
Із  кийком  у  двір  –    не  втік.
Загарчав,    вхопив  за  ногу
Крадія  –  завив,  як  дзвін,
Попросив  про  допомогу.  
І  одержав  її  він.
Задзвонила  на  102
Мама  –    з  острахом    у  слові
І  забрали    крадія
У  поліцію  чергові.

6.  Мама  гроші  заробляла,  
Їх  несла  вона  до  хати.
В  скриньку  часточку  кидала,  
Щоб  достатньо  назбирати
На  поїздку  гожу  влітку  –  
У  далекі  сині  гори
Чи  до  Києва,  де  тітка,  
Чи  туди,  де  Чорне  море.
Ось  прийшло  у  гості  літо.
Трави  виросли  і  квіти.
Мама  скриньку  в  руки  взяла,
Гроші  перерахувала.
Що  це?  Грошей  більше  стало  -  
В  грудях  сонце  запалало.
Син  прийшов  зі  школи.
- Синку!  
Гривні  ти  доклав  у  скриньку?
Знітився  Івась  тут:
- Я!    Є  в  ній  часточка  моя.
- Де  взяв  кошти?
- Зекономив.
- Внесок  твій,  скажу,  вагомий.
Ми  поїдемо  в  Карпати,  
Де  зелені  полонини,  
І  потрапимо    в  пенати
Моря    теплого,  дитино,
Ще  й  відвідаємо  тітку,
Любий  сину  мій,  улітку.

7.  Стас  зайшов  до  Колі  в  хату
Став  таке  казати:
- Бери  ролики,  кудлатий,
В  двір  підем  кататись.

Коля:
- Намір  цей  пропащий  -  
Тертись  близь  під’їзду.
В  мене  є  ідея  краща  –
По  шосе    поїздить.
- Там  автобуси,  автівки  –  
Чи  тобі  байдуже?
Коля  звів  докупи  брівки:
- Боягуз  ти,  друже!
Сам  піду  я,  причеплюся  
До  автівки  шнурком.  
Ейфорією  уп’юся,
Хлопець  я,  не  курка!
- Не  піду  з  тобою,  друже,
Правила  вивчаю.
Хоч  сміливий  я  і  дужий.
Але  кебу  маю.
І  тобі  не  раджу,  хлопче,  
По  шосе  возитись.
Як  в  лікарні  ти  не  хочеш,
Нині  опинитись.  

8.  Слон    ішов,  звалився  з  ніг  –  
Захворів,  не  встати.
Біля  нірки  змійки  ліг  –  
Підповзла  хвостата.
- Що  з  тобою?
- Впав  у  важ.
Ноги  ломить,  спину.
Я  зроблю  тобі  масаж,  
Не  тужи,  слонино!
І  зробила.  А  павук
Ягід  дав  слону  п’ять  штук!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775728
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 07.02.2018

ТАК НЕ МАЄ БУТИ

1.  Лесь  підклав  Олесі  ногу.
Та  упала  на  дорогу.
Лікоть  здерла,  два  коліна.
Розсміялась  гучно  Ліна.
                             
2.  Йшов  Ромасик  через  кладку,  
Їв  смачненьку  шоколадку.
Галя  каже:
- Дай  капинку,  
Бо  біжить  у  мене  слинка.
Ромко  і  шматка  не  дав.
Лиш  язик  їй  показав.

3.  Оля  приклад  не  зробила.
Олю  вчителька  сварила.
Нік  сказав:
- Не    має  клепи!
Віта  мовила:
- Дурепа.
Оля  голову  схилила,  
З  ока  слізоньку  пустила.
                             
4.  Вовк  злапав  мале  зайчатко,  
Що  втекло  від  мами  й  татка.
- Йшов  давно  твоїм  я  слідом,  
Будеш  ти  моїм  обідом,  -  
Мовив  сірий,  зайця  з’їв.
Так  жував,  аж  ніс  зіпрів.

5.  Вранці  пес  наївся  каші.
Кістку  з  м’ясом  з’їв  в  обід.
Гавкнув  Олі,  гавкнув  Саші,
Тобто  кинув  їм  «привіт»,
Як  з  садка  прийшли  до  хати,
Морду  вткнув  матусі  в    бік.
А  як  злодій  вліз  вусатий  
Із  кийком  –    до  буди  втік.

6.  Мама  гроші  заробляла,  
Їх  несла  вона  до  хати.
В  скриньку  часточку  кидала,  
Щоб  достатньо  назбирати
На  поїздку  гожу  влітку  –  
У  далекі  сині  гори
Чи  до  Києва,  де  тітка,  
Чи  туди,де  Чорне  море.
Але  що  це?  Червень  в  гості
Вже  прийшов,  а  грошей  –    трішки.
Їх  синок  потратив  –  Костик,
На  забавки  та  горішки.
- Не  поїдемо  в  Карпати,  
Де  зелені  полонини,  
Не  потрапимо    в  пенати
Моря  в  теплу  днину,  сину.
Київ,  де  театри,  парки,
Не  відвідаємо  й  тітку
Будем  вдома  парить  карки,  
Пильнувати  хату-клітку.


7.    Стас  зайшов  до  Колі  в  хату
Став  таке  казати:
- Бери  ролики,  кудлатий,
В  двір  підем  кататись.

Коля:
- Намір  цей  –  пропащий  –    
Тертись  близь  під’їзду.
В  мене  є  ідея  краща  –
По  шосе    поїздить.
- Там  автобуси,  автівки  –  
Чи  тобі  байдуже?
Лесик  звів  докупи  брівки:
- Боягуз  ти,  друже!
Сам  піду  я,  причеплюся  
До  автівки  шнурком.  
Ейфорією  уп’юся,
Хлопець  я,  не  курка!
- Добре,  я  піду  з  тобою.
Вийшли.  Причепились.
Той  з  рукою,  той  з  ногою
Згодом  опинились
У  лікарні  –  переломи,  
Тріщини,  забої.
Не  взяли  б  іще  шоломи,  
Де  були  б  ковбої?
 

8.  Слон    ішов,  звалився  з  ніг  –  
Захворів,  не  встати.
Біля  нірки  змійки  ліг  –  
Розізлив  хвостату.
Кинулась,  неначе  крук,
На  слона  гадюка.
На  додачу  й  павук
Вліз  до  вуха-люка.



ДАІ  БУДЕ...  (як  має  бути)  :)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775687
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 07.02.2018

ЯК ЛЮБИШ…

Як  любиш,  то  про  це
скажи  у  вічі,    прямо.
Не  відкладай  зізнань  
на  завтра,    на  роки.
Невизначеності  
велику  сіру    пляму
Розмий,  взявши  врешт
рішучість    до  руки.

І,  може,  я  скажу  
тобі  хороше  слово,  
І,    може,  відповім  
любов’ю  на  любов
В  той  день,  як  небеса  
цвістимуть  волошково
І  сонця  жовтий  диск    
день  виграє  без  дров.

І,  може,  навіть  ми    
візьмемося  за  руки
І  вирушимо  вдаль  
дорогою  життя.
Ти  тільки  прокажи  
три  слова    без  принуки.
Зготує  доля  нам    
рушник  із  вишиттям.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775368
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2018

КАЗКА ПРО СОНЕЧОК-ЖУЧКІВ

Давно  це  діялось.  В  одному  великому  українському    селі  жила  сім’я:  тато  Михайло,  мама  Катерина  та  їх  троє  дітей  –  семирічний  Іванко,  шестирічна  Зореслава  та    п’ятирічна  Ірина.  Годував  сім’ю  город,  на  якому  щороку  батьки  вирощували  різні  овочі,  й  лан,    в  який  засівали  жито.  На  подвір’ї  за  хатою  Михайла  й  Катерини    містився  розлогий    сад.  У  ньому,  в  теплу  пору  року,  виростали  й  набирали  соку  у  свої  тіла  яблука,  груші,  сливи  та  вишні.  Перед  хатою  стояв,  наче  козак  у  дозорі,  горіх.  Під  ним  була  лава  і  стіл,  за  яким  іноді  збиралася  родина.  У  будні  всі  її  члени  дружно  працювали,  у  вихідні  відпочивали  і  так  собі  жили,  й,  можна  сказати,  не  бідували.
Та  одного  літа  прийшла  в  їхній  край  біда.  Сорок  днів  і  ночей  без  упину  йшов  дощ.  Вужі,  змії,  ящірки  спустилися  з  гір,  поповзли    до  селища  шукати  прихистку.    Пристрибали    жаби.  Оселилося  кілька  земноводних  і  в    обійсті  Михайла  та  Катерини.  За  якийсь  час  вони  поїли  всіх  сонечок-жучків,  які  тут  водилися.  Попелиці  ж,  якою  сонечка-жучки  харчувались,  це  було  тільки    на  руку.  Її  намножилось,  вона  з’їла  майже  все  жито  в  полі  та  фрукти  в  саду.
Зажурились  Михайло  з  Катериною.  Чим  тепер  діток  годуватимуть?  Як  зиму  переживуть?    Багатьом  родинам  сутужно  було  того  року,  харчів  не  ставало.
 Якось,  це  було  ранньою  осінню,  хлопчик  вийшов  у  двір  і  побачив  бабусю,  що  стояла  перед  їхньою  брамою.  Вона  була  худа  і  чорна.
-    Що  ви  хочете?  -    спитав  її  Іванко.
-  Водички  попити,  хлопче.  І  хлібчика  хоч  окраєць  з’іла  б.  Давно    в  дорозі.  Всі  запаси  їжі,  які  мала  зі  собою,  закінчилися.
-    Я  дам  вам  води.  А  з  хлібом  у  нас  сутужно.  
-    То,  може,  якийсь  фрукт  є  чи  овоч?
 -  Є  трохи  яблук  та  груш  у  льоху.  Не  знаю,  чи  батьки  дозволять  взяти.
-  А  чому  лиш  трохи?
-  Не  вродив  урожай,  попелиця  поїла.  
-  А  де  ж  родина  сонечок-жучків  у  той  час  була?  Чому  попелицю  не  знищувала?
-    Сонечок-жучків  з’їли  змії,  вужі,  ящірки  та  жаби.  Налізло  їх  в  село  цьогоріч  незчисленно.
-    Ой,  -  скрикнула  бабця  і  сіла  на  лаву,  що  стояла  із  зовнішнього  боку  двору,  недалеко  від  брами.
-      Вам  погано?
-    Нічого,  нічого,  хлопче.  Трохи  закололо  під  ребром,  зараз  перепочину  й  піду  собі.
Стало  Назаркові  шкода  старенької.  Кинувся  він  до  хати.  
-    Мамо,  я  дуже  голодний.  Дайте  мені  грушку  й  яблучко.  Будь  ласка!
-    Добре,  -  сказала  вона  і  принесла  дитині  з  льоху  два  фруктики.  Налив  він  ще  й  води  в  горня  і  з  тим  вийшов  надвір.
-  Помию  на  дворі,  -  кинув  матері,    -  і  з’їм  там.  
Кинувся    хлопець  до  бабусі,  дав  їй  грушку,  яблуко  й  горня  з  водою.  Жінка  підняла  голову,  взяла  фрукти,  напилася  води,  подякувала  дитині  й  умить  перетворилася  на  молоду  красиву  жінку.  Назар  аж  рота  відкрив  із  подиву.
-    Дякую,  тобі,  хлопче,  -  мовила,  -    за  те,  що  ти  змилувався  над  старою  немічною  жінкою.  Насправді,  я  фея.  А  феї  можуть  чинити  дива.  У  вашому  селі  мені  дозволено  зробити  одне  чудо.  Проси,  що  хочеш.
-    Чи  можете  ви  повернути  у  наш  край  сонечок-жучків?  –  спитав  Назар.
-  Так.    Можу  зробити  так,  що  вони  знову  тут  оселяться,  і  ніхто  більше  їх  не    знищить.  Городи,  сади  та  луки  будуть  захищені  від  попелиці.  
-              Ви  є  справжньою  феєю?
-              Найсправжнісінькою.  
-              І  ви  зробите  так,  що  бедриків    не  будуть  поїдати  жаби  та  вужі?
-      Звісно.  Бо  від  нині  їхня  кров  матиме  неприємний  смак  і  запах.  Тож  хижаки  більше  не  матимуть  бажання  ними  ласувати.  Бувай,  дитино!  
Промовила  це  жінка  й  пропала.  А  фрукти,  які  їй  приніс  Іванко,  лишилися  на  лаві  і  горня  ще,  тільки  без  води.  «Значить,  мені  не  примарилось?  Фея  таки  була?»  -  подумав  хлопець.  –  Воду  випила!»  І  це  справді  було  так.  Бо  від  того  дня  сонечка-жучки    стали  інтенсивно  розмножуватись,  їх  більше  ніхто  не  поїдав.  Навіть  лапою  чи  іншою  частиною  тіла  не  торкався.    Бо  після  їхніх  відвідин  на  шкірі    лишалася  жовта  рідина.  Її  випускали  жучки    зі  своїх  маленьких    колін.  Ця  рідина  не  тільки    залишала  слід  на  шкірі,  вона  ще  й    неприємно  пахнула.  Отака,  малята,  історія.  Який  висновок  можна  зробити  з  цієї  казки?    Правильно.  Добро  породжує  добро.  Тож  робіть  його!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775329
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2018

НЕБИЛИЦІ

Ходить  окунь  по  травиці.
Кіт  літає  в  небесах.
У  слона  спина,  мов  спиця.
Мишу  лев  зустрів  –    у  страх
Впав,  трясеться,  наче  гілка,
Яку  вітер  взяв  в  ясир.
Кість  гризе  корова  Мілка.
Лиже  вовк  із  миски  сир.
Оля  барса  татом  кличе,
Возить  він  її  в  садок.
Тигр  на  плотику  кигиче.
Влітку  став  покрив  льодок.
Носять  мухи  мед  мені.
Правду  я  кажу  чи  ні?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775105
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2018

СКРЯБІНУ

Носив  оголений  геном,
Бурхливим  лився  джерелом
У  ріки,
Допоки  витоки  воді
Не  перекрив  життя  крадій
Навіки.
В  потоках-хвилях  джерела
Мелодія  своя  була
І  правда.
Яка?  Солодка  і  гірка,  
І  як  росіл  із  огірка.
Із  а́вта
Його  забрали  небеса.
Забігала  в  очах  роса,
Як  миша.
-Чому  так  швидко?  –  запитав.  
-  Недолюбив,  не  доспівав,
Не…  
Тиша.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2018

Загадки про тварин (2)

Він  граційний,  він  надійний.  
Любить  травку  і  сінце.
Витривалий,  енергійний
І  гладке    його  тільце.
Чорно-шерстий  –    швидкість  любить  .
А  рудий  –  упертість  в’є.
Часом  він  підківку  губить,  
Як  копитом  землю  б’є.
Служить  з  давніх  пір  людині.
Не  суперник  він  машині,  
Але  возить  вантажі.
В  стайні  спить,  не  в  гаражі.
Тягне  плуга,  сани,    віз
З  поля,  в  поле,  з  лісу,  в  ліс.
                                                                                                           (Кінь)

Величезний,  товстошкірий.
Трави  їсть  він    –  і    без  міри.
Швидко  бігає,  як  хоче.  
В  річці  плаває  охоче.
У  воді  життя  проводить.
Крокодила  не  обходить  –  
Прокусити  навпіл  може,  
Як  порушить  його  ложе.
Ікла  має,  ними  риє.
Пащу  широко  розкриє.
Сам  великий  –  ноги  куці.
В  Африці  живе  пекучій.
Морда,  як  в  авто  капот.
Хто  він,  діти?  …
                                                                                                           (Бегемот)
 Служить  він  людській  особі.
Носить  вантажі  на  собі.
Має  горб  один  чи  два.
Шия  довга  і  вертка.  
Він  колючку  розжує.
Розізлиш  його  –  плює.
Може  місяць  без  їди.
Двісті  літриків  води
Вип’є  спраглий  він  відразу,  
Як  знайде  в  путі    оазу.
Любить  його  східний  люд.
Як  же  звуть  його?  …
                                                                                                                       (Верблюд)
Маса  –  тонни  три-чотири.
Не  помістиш  до  квартири.
Має  ріг,  мов  булаву.  
Але  їсть  лише  траву,  
Не  чіпає  й  слимака.
На  собі  несе  шпака  –    
З  шкіри  той  кліщі  збирає
І  охоче  поїдає.
Слух  і  зір  слабкий  у  нього.
Але  нюх  –  такий  нічого.
В  цілому  ж,  немов  фортеця,  
Що  у  бій  кудись  несеться.
Світу  дасть  одне  дитя
За  усе  своє  життя.  життя.
Звідки  лізе  в  нього  ріг?
З  носу.    Зветься  …                                                            (Носоріг)  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774626
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 01.02.2018

ЗАГАДКИ (тварини)

Схожа    я  на  кусень  дроту.
Повзати  –  моя  робота.
Випускаю  я  отруту  –  
Світу  цим  несу  я  смуту.
Не  чіпають  –  я  не  злюка.
Як  же  звуть  мене?  …  
                                                                                                               (Гадюка)

Гострі  зуби  й  гострі  вушка.
Цятки  по  тільці  та  смужки.
Хвіст,  чотири  лапи-ніжки.
Хижа,  так,  і  з  роду  кішки.
Гострий  слух  і  зір  у  киці.
Недолюблює  лисицю  –  
Та  –  суперниця  у  ловах.
Стріне  –  з’їсть  її  без  слова.
Пензлі  з  вух  стирчать  увись.
Називають  звіра  –    …
                                                                                                                       (Рись)

Проживає  не  в  селі,
Любить  ритись  у  землі.
Ванну  треба  цій  істоті.
Може  митися  в  болоті.
На  хребті  спини  –  щетина.
Їсть  коріння,  цибулини.
Фрукти,  жолуді,  горіхи
Їй  приносять  також  втіху.
Жабу,  змійку  з  їсть  охоче,  
Як  м’ясця  спожити  схоче.
Словом  звір  –  ще  той  гурман.
Як  же  звуть  його    …
                                                                                                               

                                                                                                               (Кабан)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774546
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 01.02.2018

КОТИК

Сів  котик  біля  хати
Та  й  став  собі  співати:
-  Я  кіт.  Я  справжній  мачо,  
Належу  до  котячих.
Ми  –  різні!  Нас  –  мільярди!  
Між  нами  –  леопарди.
Між  нами  рисі,  пуми.  
Ми  не  ляльки  із  гуми.  
В  нас  гострі  кігті,  зуби
І  хвостики,  мов  труби.
Міцні  ми  і  відважні,  
Розумні  та  поважні.
Тут  ґазда      маринарку  
Вдягнув,  узяв  косарку
І  став  газон  рівняти  
У  дворику  вздовж  хати.
Кіт  гул  учув,  злякався,
В  сусідній  сад  подався.
Лежав,  мов    миска  з  глини,
Під  кущиком  малини,
Аж  поки  чорні  лати
Не  вкрили  сад  і  хату.

Чорні  лати  -  ніч.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774423
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 31.01.2018

ПРО ЖУРАВЛЯ ТА СИНИЦЮ (казка)

                 В  одному  містечку  жила  Синиця,  дзьобик    якої  був  тонкий  і  гострий,  як  спиця.  Хатка  Синиці  складалася  не  з  корінців,  моху  й  пір’їн,  а  з  цегляних  стін.  Була    вона  добротна,  триповерхова.  На  першому  її  поверсі  містилися  кухня,  ванна  й  туалет.  На  другому  –  вітальня  й  зала  простора  для  занять  спортом  і  танцями.  На  третьому  –  спальна  та  дві  гостьові  кімнати.  Позаду  хати  в  пані  Синиці  був  город,  на  якому,  що  б  ви  думали,  вона  вирощувала?  Не  знаєте?  Що  ж,  так  тому  й  бути,  скажу  –  жуків-листоїдів.  Навіщо,  спитаєте?  Здогадалися  вже?  Саме  так,  щоб  їх  викопувати,  сушити,  маринувати  і  взимку  споживати.  
         Якось    у  двері  дому  Синиці  постукав  Журавель,  той,  у  якого  плащ,  як  сніп  із  конопель.  Почула  ґаздиня,  на  якій  була  жовта  блуза  й  накидка  синя,  відчинила  двері.
-    Чого  тобі,  Журавлику?
-    В  гості  прийшов.  
-    У  мене  жаб  та  змій  немає.
-    А  що  є?
-    Жуки-листоїди.
-    Живі?
-    Ні,  запечені  в  тісті.
-    Підійде.
-    Тоді  заходь.
Зайшов  Журавлик-Журавель,  в  якого  плащ,  мов  сніп  із  конопель,  в  дім  Синички.  Завела  вона  його  до  вітальні.  Запропонувала  сісти  на  дивані,  ввімкнула  пультом  плазмовий  телевіор,  що  висів  на  стіні.  На  одному  з  телеканалів  ішла  трансляція  проєкту  «Караоке  на  Майдані».  
-  Давай  подивимось  це,  -  запропонував  Журавель.
-  Гаразд,  -  погодилась  Синиця.
Подивились  птахи  до  кінця  передачу,  а  тоді  Журавлик  і  каже:
-  А  чи  не  час  нам,  ґаздинько,  попити  чайку  з  тими  твоїми  жуками,  запеченими  в  тісті?
-    О,  друже,  їжу  треба  заслужити.    Та  й  небагато  в  мене  жуків  запечених.
-          А  скільки  маєш?
-    Три  штуки.  Як  їх  будемо  ділити?  Гм…  У  мене  виникла  ідея.  Я  зайду  в  Інтернет  на  ноутбуці,  знайду  там      програму  «Караоке».  Кожен  з  нас  проспіває  три  пісні,  й  отримає  за  них  бали.  Хто  набере  більше  балів,  того  й  запечинки  з  жуками  будуть.
-    Гаразд.
Синичка  ввімкнула  пісню  «Ой  синичко,  ой,  синичко,  чом  у  тебе  кругле  личко…»  Цю  пісню  вона  добре  знала,  неодноразово  співала  вдома  і  у  товаристві  птахів.  Тож  набрала,  співаючи  її,  більше  балів,  ніж  Журавель.
- Тепер  я  вибиратиму  пісню,  .-  мовив  Журавлик.
- Ні.    За  правилами  гри  наступну  пісню  вибирає  той,  хто  переміг.
- Гаразд.  
Синичка  вибрала  цю:  «І  хай  сніг  собі  мете,  в  мене  тепла  хатка  є».  І  знову  виборола  першість.
- Ти  щиро-дзвінко-весело  заспівала  цю  пісню,  Синице-сестрице,  бо  не  могла  інакше.  В    тебе  й  справді  тепла  хатка  є.  А  я  змушений  покидати  рідний  край  і  летіти  на  південь,  далеко,  туди,  де  не  мете  сніг,  не  замерзають  ріки,  де  я  можу  собі  корм  знайти.
- А  ти  залишайся.  Перезимуєш  в  моїй  хаті.
- Що  ж  я  їстиму?  Твоїми  жуками  я  не  зможу  насититись.
- А  ти  жаб-вужів  налови  та  й  під  сонцем  насуши.
- А  де  я  в  тебе  спатиму?
- В  гостьовій  кімнаті  на  третьому  поверсі.
- Але  я  боюся  по  снігу  ходити,  в  мороз  літати.  Що  ж  я  буду  всю  зиму  триматися  хати?
- Звикнеш  до  холоду.  Починай  загартовуватися  від  сьогодні,  зміцнювати  свій  імунітет.
- Як?
- Зарядку  роби,  скачи,  танцюй,  обливайся  літньою  водою,  пірнай  у  холодну.
- Ти  так  робиш?
- Звісно.
- А  давай  спершу  чаю  поп’ємо,  а  тоді  продовжимо  розмову.    
- Давай.  Але  ще  одна  пісня  чекає  нас,  Журавлику!
- Я  пам’ятаю.
Синиця  ввімкнула  накінець  ось  цю:  «Небеса  тремтять,  журавлі  летять  у  далекий  вирій».  На  цей  раз  більше  балів  набрав  Журавлик.  Він  її  серцем  відчував,  кожний  рядок  тягнув-виводив  протяжно  й  журливо.  
- 2:1,  Журавлику.  Це  означає,  що    дві  перепічки  мої,  а  одна  твоя.
- Хай  буде  так.
- Але  так  не  буде.  Ти  мене  розчулив  останньою  піснею.  І  ще…  ти  –  мій  гість.  Тому  тобі  перепаде  на  одну  запечинку  більше.
Журавель  тільки  крила  в  боки    розвів.  Повела  Синиця  його  до  кухні.  Чай  з  м’яти-рути  заварила,  в  горнятка  налила.    Запечинки  на  таріль  виклала.  
- Пригощайся,  -    мовила.
Попоїли  вони  гарно  й  Синичка  повела  гостя  до  спортивної  зали.  Там  птахи  під  музику  пострибали,  покружляли,  поприсідали,  по  периметру  кімнати  походили,  побігали  і  навіть  трішки  політали.  Аж  повпрівали.
Коли  посиділи,  остили,  вирішили  до  озерця  податись,  в  його  чистій  водиці  скупатись.  Пішли.  Скупались.  Сіли  на  бережку.  Аж  чують  журне  «кру-кру-кру!»  
- Та  це  ж  мене  сестри,  брати,  друзі,  родичі  гукають-шукають,  де  я  так  надовго    пропав,  не  знають,  -  каже  журавель.  
- Ти  їм  не  сказав,  що  йдеш  до  мене  в  гості?
- Ні.  Повз  твою  хату  проходив  випадково,  побачив  на  ній  таблицю  «Будинок  Синиці»  та  й  вирішив  дізнатися,  знаєш,  як  ти  живеш-поживаєш.  Добре  з  тобою  я  день  провів.  Все  мені  сподобалось  –  і  обід,  і  розваги.  Дякую  за  гостинність.  Але,  мабуть,  я  не  залишуся  в  тебе  на  зиму,  полечу  у  вирій.  Не  можу  відірватися  від  своєї  любої  родини,  покинути  друзів,  з  якими  все  літо  провів.  Та  і  їм  без  мене  ніяк.  Чула  ж,  як  вони  сумно  кричали,  коли  мене  шукали?    Тож  бувай,  Синице!    Заходь  до  мене  тепер  у  гості,  поки  я  в  теплі  краї  не  помандрував.  Я  живу  за  рікою,  ось  там,  дивись,  де  кущ  калини  й  очерет.  Дім  у  мене  не  такий  великий,  як  у  тебе,    але  в  ньому  знайдеться  щось  смачне  для  такої  хорошої  гості,  як  ти.    Зайдеш?
-  Мабуть.
-  Тільки    не  відкладай  надовго  свій  візит,  бо  десь  за  тиждень  я  відбуду  до  Африки.
-  Дякую  за  запрошення,  друже!  Завтра-післязавтра  чекай  на  мене!  
Прийшла  Синичка  до  Журавлика  наступного  дня  по  обіді.  Не  з  порожніми  руками  прибула  в  дім.  Торт  принесла  з  ягодами,  який  сама  спекла.  Про  те,  що  журавлі  люблять  їсти  ягоди,  дізналася  з  Інтернету.    Журавель  радий  був  бачити  Синицю.  Він  познайомив  її  зі  своєю  родиною  –  дружиною  та  двома  дітками.  Посадив  гостю  на  диван  у  кімнаті,  яка  була  одночасно  вітальнею  і  спальнею  для  батьків-журавлів.  Поки  господар  помешкання  носив  пригощення  на  стіл,    а  його  дружина  смажила  на  кухні  гусениці  для  Синиці,  дітки-журавлята  розважали  гостю.  Вони  весело  співали  й  танцювали  біля  неї.      Коли  стіл  був  накритий,  всі  сіли  довкруж  нього,    їли,  пили,  балакали,  співали.  Як  за  вікном  стало  смеркатись,  Синиця,  подякувала  родині  Журавля  за  гостинність,  побажавши  всім  її  членам  щасливої  дороги  і  відбула  додому.
- До  зустрічі  в  наступному  році!  –  крикнула,  випурхнувши    за  поріг  дому.
- До  зустрічі,  Синичко!  –  мовили  в  один  голос  журавлі.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774391
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2018

КІТ НА ГРЯДЦІ (оповідання)

       
       Чотирирічна  Уллянка  з  мамою  Тетяною  і  татом  Миколою  проживала  в  одному  із  живописних  куточків  України  –  в  Моршині.  Дівчинка  любила  своє  місто  –  його  маленькі  чисті  вулички  з  охайними  будинками  та  людьми,  які  прогулюються,  та  парк  із  білками  та  голубами  в  центрі.  Дуже  любила  дитина    своїх  батьків,  родичів  і  все,  що  її  оточувало  –  дерева,  кущі,  квіти,  трави,  собак,  котів  і  пташок,  що  співали  в  їхньому  невеличкому  садку.  Любила  бігати  подві’рям,  гойдатись    на  гойдалці,  що  стояла  біля  кущів  винограду.
       Якось  дівчинка  захворіла:  мала  нежить  і  трішки  покашювала.  Тому  мама  надвір  її  в  цей  день  не  пустила,  хоч  маленька  й  просилася.  Уллянчина  бабуся,  яка  також  проживала  в  Моршині,  лише    в  іншому  будинку  й  на  іншій  вулиці,  вирішила  провідати  малу.  Тим  паче,  що  ніяких  перепон  щодо  цього  не  існувало.  Була  субота,  а  в  цей  день  бабуся    мала  законний  вихідний.  Тож  взяла  внучці  баночку  меду  з  дому,  торбинку  грецьких  горіхів  і  пішла.    Як  тільки  переступила  поріг  помешкання  Уллянки,  мала  кинулася  їй  в  обійми.  Мама  забрала  гостинці  від  бабусі,  подякувала  їй  за  них,  швидко  розповіла,  що  можна  дитині  давати  з  їжі  й  пиття  й  пішла  в  магазин  за  продуктами.    Як  тільки  вона  закрила  за  собою  вхідні  двері,  до  бабці  підбігла  внучка.  Вона  потягнула  її  до  вікна,  яке  в  коридорі  йде  вгору  майже  з  підлоги.
-  Подивись,  бабусю.  На  грядці  кіт  сусідський  сидить.  
Бабця  глянула  і  справді  побачила  рудого,  товстого  кота.  Він    порпався    у  ґрунті,  там,  де  вже  була  посіяна  морква.  Бабця    одразу  відчинила  двері,  крикнула  доньці,  яка  взувала  кросівки  внизу,  на  веранді:
-    Тетяно!  На  грядці  кіт  сидить.  Вижени  його,  бо  все  посіяне  своїми  лапами  перериє.
-    Добре!  -    відповіла  вона  і  вийшла.
Бабуся  із  внучкою  не  відійшли  від  вікна.  Вони  вирішили  подивитись,  що  буде  далі.  З’явилася  Софійчина  мама.  Вона  стала  лицем  до  грядки,  на  якій  сидів  кіт,  махнула  йому  рукою  і    крикнула:  «Ану  йди  звідси!»
Кіт  неспішно  підняв  своє  тіло  із  землі  й  подався  до  загорожі.  Коли  йшов,  тричі  оглянувся,    але  таки  здимів  із    подвір’я.    Мама  помахала  рукою  Софійці  з  двору,  посміхнулася  й  побігла  до  воріт.
-  Ходімо  тепер  до  вітальні,  бабусю,  почитаєш  мені  книжку,  товстеньку  таку,  з  малюнками.
Бабця  знайшла  її  на  полиці.  Сіли  собі  обидві  на  канапу,  обійнялися  міцно,  а  тоді  бабця    відсунулася  трішки  від  онуки  взяла  в  руки  книжку  й  почала  читати.    Дві  казочки  прочитала  малій  і  одного  віршика.  Обговорили  вони  твори,  роздивились    ілюстрації  до  них,  а  тоді  внучка    каже:
-    Бабцю,  давай  ще  раз  подивимось  на  грядки.
-    Навіщо?  Кіт  пішов.
-    А  раптом  знову  щось  цікаве  побачимо.
-    Ну,  гаразд.  Ходи.  
Підійшли  вони  до  вікна  в  коридорі  й  побачили  те  саме,  що  і  перший  раз.    Гладкий  рудошерстик  знову  сидів  на  городі  й  розгрібав  лапами  ґрунт.
 Бабця  аж  перемінилася  на  обличчі:  
-    Ти  подивись,  який  нахаба!  –  мовила.  -    Знову  прийшов  нам  шкоду  робити.
-    Бабцю,  не  злися,  кіт  не  нахабний.  
-    Ні?  А  навіщо  ж  тоді    лізе  на  чуже  подвір’я  і  порпається  на  грядці,  що  засіяна?
-    Розумієш,  його  таточко  пішов  на  роботочку.
Бабця  округлила  очі.
-    Ну-ну!  –  сказала.  -  А  мама?  Її  теж  кудись  понесло?
-    Ні.  Вона  вдома.
-    То  чому  не  дивиться  за  своїм  синком-котком?
-    Вона  стомилася  і  лягла  спати.  Мами,  бабусю,  іноді  стомлюються.  У  них  завжди  багато  роботи.  А  котик-синок  зголоднів.  Він  на  нашій  грядці  шукає  мишку.
- А  ти  не  голодна?
- Ні.  Хіба  пити  хочу.
Бабця  дала  Уллянці  чаю  з  медом.  Потім  зміряла  їй  температуру.  Була  нормальною.  Зраділа.  
- А,  може,  ми  з  тобою  помиємо  посуд  і  підметемо  в  кухні,  поки  мама  в  магазині  продукти  купує,  щоб  у  неї    менше  роботи    було?  Вона  ж,  мабуть,    теж  стомлюється.
- Хороша  ідея!  Я  підмету.  А  ти  помий  посуд.
Коли  те,  що  задумали,  зробили,  Уллянка  запропонувала  бабці  ще  раз  глянути  у  вікно.
 –  Ходімо,  -  мовила  та  малій.
Коли  підійшли    до  вікна  і  глянули  на  грядку,  то  кота  на  ній  не  побачили.  Може  і  справді,  подумала  бабця,  він  мишу  шукав  серед  ґрунту,  а  як  знайшов,  зловив  її  і  побіг  до  свого  дому?  Як  би  там  не  було,  добрим  є  те,  що  кіт  пішов.  
Невдовзі  повернулася  з  магазину  Уллянчина  мама.  Вона  зраділа,  коли  побачила,  що  кухня  прибрана.  Тетяна  подякувала  своїй  мамі  та  донечці  за  допомогу    і  пригостила  їх  обох  різними  фруктами,  які  купила.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774224
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2018

МАМА ЗАХВОРІЛА

У  Злати  мама  захворіла,  
Болить  поперек,  голова,  
Випалює  гарячка  тіло,
Немов  вогонь  в  печі  дрова.

В  лікарню  маму  забирають,  
Щоби  недузі  хіть  урвать.
У  доні  слізоньки  злітають,
Уста  стискаються,  тремтять.

В  торбину  мама  пхає  спішно
Халата,  тапці,  рушника.
Бере  Златуся  гнома  з  ліжка,
Несміло  мамі  простяга.

- Візьми  його,  -  говорить,  -  нене,  
З  собою,  -    й  платтячко  скубе,  -  
Хай  він  нагадує    по  мене,  
Про  те,  як  я  люблю  тебе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774084
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2018

НА ГАЛЯВЦІ

Три  ведмеді  на  галявці,  
Лиска,  вовк  і  десять  зайців,  
Білка,  двадцять  дві  корови,
Вирішили  грати  в  «Лови».

Їх  зібрала  лиска  Вчилка.
Знала  правила,  лічилки.
Стала  віршик  промовляти,
Щоб  між  всіх  ловця  обрати:

-  Раз,  два,  три,  чотири,  п’ять.
Вибіг  зайчик  погулять.
Вовк  навстріч  ішов  неситий.
Зайця  вирішив  зловити.

-  В  гру  цю  грати  ми  не  будем.
Це  занадто  –  вовку  в  зуби,  –  
Стали  зайці  тут  кричати.  
-  Текст  такий  не  можна  брати.

Добре,  інше  змовлю  я,
Раз,  два,  три,  чотири,  п’ять.
Білка  сир  знайшла  –  сховала.  
Лиска  вгледіла  –  забрала.

-  В  гру  цю  я  не  буду  грати.
Це  нечесно  –  відбирати,  -  
Стала  білка  тут  казати.
-  Текст  такий  не  можна  брати!

Добре,  інше  змовлю  я,
Раз,  два,  три,  чотири,  п’ять.
Йшов  ведмедик  через  міст.  
Відірвав  корові  хвіст.
-  В  гру  цю  ми  не  будем  грати.
Нащо  хвостика  чіпати?!  –  
Стали  мілки  тут  .мичати.
-  Текст  такий  не  гоже  брати!
Бачу,  гри  не  буде  в  лузі.
Розбігаймось,  любі  друзі.

Вийшов  бурий  –  не  по  плану:
-  Можна  я  лічити  стану?  
Якось  сонячної  днини
Чув  лічилку  від  дитини,
Що  гриби  з  батьками  брала.

-  Ну,  давай,  -  руда  сказала.

-  Раз,  два,  три,  чотири,  п’ять.
Трави  влітку  так  п’янять!
Сонце  всім  дає  тепло,
Воду  -  річка,  джерело.
Любо  в  цьому  світі  жити.
Треба  тільки  всім  дружити  –  
І  ягнятам,  і  котам,  
Бегемотам  і  китам,  
Вовку,  зайцю  і  лисиці,
І  корові,  і  козиці.  
Мамі,  тату,  бабці,  діду,  
І  сусідці  із  сусідом,
Місту  з  містом,  краю  -  з  краєм.
Річці  з  морем,  лісу  з  гаєм.

-  Ця  лічилка  добра  дуже.
Треба  брати  її,  друже.

Взяли.  Вовку  -  лот  лапати.
Решта  стали  утікати.
Зайця  вовк  зловив  відразу,  
Та  його  він  не  образив.

До-вго  грали  в  «Лови»  друзі,  
Веселилися  у  лузі.
А  як  добре  потомились,  
От  тоді  порозходились.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773710
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 27.01.2018

ВЕРЕДУЄ НИНІ ВЛАД

Вередує  нині  Влад.
Кашу  їсти  він  не  хоче.
- Дайте  кіндер-шоколад.
Це  змету      я  і  охоче.
- Не  корисна  їжа  ця.
Ще  й  у  зубі  робить  дірку.
Краще  справжнього  яйця
З’їж  ,  борщу  чи  сиру  мірку.
- Хочу  вафлі,  карамель,  
Тортик,    тістечко  барвисте.
Мій  животик-корабель
Прагне  цього,  щоби  плисти.
- Краще  риба,  суп,  куліш,
Ніж  продукт  лише  для  втіхи.
Хочеться  десерту?    Їж
Фрукти,  мед,  зефір,  …
                                                                   (Горіхи)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773530
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 26.01.2018

СИВА ХМАРА

ПІСЕНЬКА  для  малят

Сива  хмара  налетіла,
Затулила  небо  враз.
Тупотіла,  буркотіла
І  сльозами  пролилась.

ПРИСПІВ:
Кап-кап-кап-кап-ки  –  
Замочила  чобітки.
Кап-кап-кап-капки  –  
Мокрі  стежки  і  квітки.

В  дитсадок  ішла  Златуся  –  
Парасолька  у  руках.
- Я  хмарини  не  боюся,  -  
Так  співала  у  думках

Поводилась  чемно  Злата.
Ромі  коника  дала.
З’їла  порцію  салату,
Написала  букву  «а».

ПРИСПІВ:
Кап-кап-кап-кап-ка  –  
Написала  букву  «а»..
Кап-кап-капуся  –  
Де  ж  ти,  сонце,  ділося?

Пообідала,  заснула.  
Встала,  виїла  кисіль.
У  віконце  заглянула  –  
Зайці  лізуть  звідусіль.  

ПРИСПІВ:
Зай-зай-зай-зайці  –  
На  вікні  і  на  руці.
Зай-зай-зай-зайчики  –  
Сонцеві  промінчики.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773349
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 25.01.2018

ЦЕЙ СВІТ ДЛЯ ЩАСТЯ

Цей  світ    до  того,  щоб  приходив  день,
Життя  леліяв  променями    сонця,
Впускав  любов  і  радість  до  легень,  
При  скарбі    миру  ставив    охоронця.

Цей  світ  для  того,  щоб  росли  сади,
Щоб  гілля  гнулось  від  плодів  барвистих,  
Щоб  до  людей  приходив  з  лісу  Див
Під  спів  пташок  і  вітерцеві  свисти,

Щоби  пливли  хмарки  і  падав  дощ,
Мочив  сап’янці,    брук  і  парасолю,
Співав  до  хрипу  поміж  вулиць,  площ,
Поїв  цибулю,  бульбу  і  квасолю.

Цей    світ  для  того,  щоб  його  відбив
Поет  у  вірші,  в  полотні  художник,
Щоби  під  гру    сопілки  із  верби
Росли  смерека,  тис  і    подорожник.  
25.01.18                                                    Любов  Пікас

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2018

ДИТЯЧИЙ СВІТ

О,  БУСЛЕ!

- О,  бусле!  Світу  втіхо!
Що  в  дзьобі  гостроспицім
Несеш  ти?
- Віть  горіха,
Лежала  на  землиці.
- Навіщо  тобі  гілка?
Ти  ж  скоро  відлітаєш.
Он  вітер  взяв  сопілку,  
Тобі  прощальну  грає.
- Я  чую  звук.  Щемливий!
Та  наміру  не  маю
Летіть  в  далекий  вирій,  
Лишать  хатину  в  гаю.
- Як  виживеш  тут,  брате,
В  морозне  безжабів’я?
- Утеплю  свою  хату
І  насушу  кормів  я.
- Гаразд.  Як    буде  дуже
З  харчем  сутужно,  зимно,  
Заходь  до  мене,  друже,  
Прийму  тебе  гостинно.

ЗАЙЦІ
Що  це  є  за  дивина  –  
Скаче  біла  пелена
В  полі,  ніби  кінь  гарцює.
Зайці  це,  гопак  танцюють.

Змерзли  білі  вухані.
Чобітки  в  них  теплі?  Ні.
А  вночі  гуляв  Морозко,  
Все  покрив  тужавим  воском.

Ще  й  насіяв  скрізь  морозу,  
Що  його  поклав  до  возу.
Як  із  Півночі  до  нас
Йшов  у  цей  січневий  час.

 
КОНИКИ
Є  коник  –  бігунець,  
Що  служить  він  людині.
Є  коник-стрибунець,  
Що  лазить  по  стеблині.

Два  коники  оці,
Росою  вранці  вмиті,
Їдять  не  холодці,  
А  трави  соковиті.

Один  «І-го!»  кричить
І  форка,  коли  лячно.
А  другий  сюркотить,  
Наївшись,  світу  –    вдячний!

УКРАЇНА
Люблю  своїх  батьків,  
Село,  родину,  хату,
Пташок  веселий  спів,
Шум  кедра  у  Карпатах.

І  школу  я  люблю,  
І  друзів  –  за  підтримку,
І  дзенькіт  кришталю
На  озері  узимку.

Люблю,  коли  сади
Накинуть  білі  шалі.
Як  робить  день  сліди,
Як  місяць  без  печалі.

Люблю  свій  рідний  край  –    
Лісів,  полів  просторінь,
Дніпро,  Дністер,  Дунай,
Прароду  свого  корінь.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773139
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 24.01.2018

ЗАГАДКИ (риба)

4.  Риба  ця  живе  у  річці.
Петре,  Ігорю,  Марічко!
Ловиш  ти  її,  вважай,
Пальці  в  морду  їй  не  пхай.
Боляче,  як  вкусить,  буде.
Має  гострі  вона    зуби!
Виловити  її  –  мука.
Хижа.  Як  звуть  рибу  …
                                                                                           (Щука)
5.  У  океані  її  хата.
У  морі  може  жити  теж.
Велика,  сильна    і  зубата.
За  нею    ти  в  воді  не  стеж.
Раз  плюнуть  їй  тебе  догнати
І  пожувать,  як  черв’яка.
Не  смій  із  нею  загравати  –  
Вона  хижачка,  ще  й  яка!
Холодна,  як  в  гвинтівки  дуло.  
Як  звуть  її,  скажи?  …
                                                                                       (Акула)

6.  В  океані  він  проживає.
Але  лусочок  не  має.
Є  голівка  в  нього,    хвіст.
У  воді  танцює  твіст.
Він  не  риба,  а  ссавець.
І  великий  молодець.
Добрим  другом  є  людині.
Помагає  їй  в  хвилині
Небезпеки.  Мудрий,  гожий.
Виконати  трюки  може.
Лікар  також  добрий  він.
Як  же  звуть  його?  …
                                                                               (Дельфін)

7.  Ця  риба  любить  чисту  воду.
 Бува  червона,  срібна  теж.
Гуляє  в  будь-яку  погоду.
В  річках  Карпат  її  знайдеш.  
Любив  Франко  її  лапати,
Коли  над  ним  крутився  лель.  
Мав  звичку  пстругом  її  звати.
А  інша  назва  як?  …
                                                                                         (Форель)
8.  Невеличка  ця  рибина.
У  річках,  озерах  є.
Білий  низ  і  срібна  спина.
Хвостиком  об  хвилі  б’є.
Лускою  покрите  тіло.
Плаває  в  воді  уміло.
Край  прабатьківський  –    Китай.
Верх  злотистий  –  не  лапай,
Бо  така  в  Червоній  книзі.
В  тебе  подив  на  мар  мизі?
Спритна,  робить  викрутаси.
Хто  це,  дітоньки?  …
                                                                                           (Карасик)

9.  Зверху  сіра,  знизу  біла.
Плавники  червоні.
В  річці,  озері  осіла
І  в  болотній  зоні.

Їсть  усе  вона    без  тями  –  
Менша  ж  черевика.
В  жовтім  оці  –  чорна  пляма.
Чисельність  велика.

Водоростей  і  комашок,  
Черв’яків  мотлошить.  
Не  здолать  їй  черепашок,  
Та  рачків  розносить.

Важко  є  її  рибалці
На  гачок  піймати,
Бо  її  не  всяким  кормом
Можна  здивувати.

Ловлять  взимку  її,  влітку.  
А  зоуть  цю  рибу  …
                                                                 (Плітка)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773018
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 24.01.2018

ЩО ЗА ДИВО!

Я  вийшла  вранці.  Що  за  диво?
Заклякла,  взяв    мене  аж  гик.
Свою  пухнасту    білу  гриву
Наставив  місяць  Січовик.  

Крутивсь  довкола,  наче  дзиґа.
Смішинки  сипав  навсібіч.
І  розтопилась  в    серці  крига,  
Тепло  розлилось,  наче  піч

Хтось  розпалив  в  душі.  То  Січко,
За  ніч  пошив  жупан  до  ніг.
Тримав  до  рання  місяць  свічку
Йому,  щоб  бачити  він  міг.

Зумів  білилом  чуб  натерти
Січкар,  посох    у  руки  взяв.
Ну,  що  ж,  скажу  я  вам    відверто,
Мене  він  нині  здивував!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772812
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.01.2018

ЗАГАДКИ. РИБИ

1.В  ріці,  у  морі,  у  ставку
І  в  океані  проживає.
Не  шубку  носить,  а  луску,
Плавці,  хвоста,  голівку  має.
                                                                                                 (Риба)
2.  Риби  є  рослиноїдні  –  
Ряску,  водорість  хапають.
А  ще  хижі  є,  всеїдні  –  
Перші  –  інших  риб  з’їдають.        
Другі  –  все,  що  будить  слину  –  
Рибку  чи  якусь    …    
                                                                                       (Рослину)

3.Риба  ця  жила  в  Дніпрі,
В  Чорнім  морі  і  Дністрі.
У  Азовськім  морі  теж
Плодилось  її  без  меж.
Але  римляни  і  греки,
Взявши  з  дому  довгі  глеки,
Йшли  в  край  наших  праотців,
З  вод  тягнули  рибу  цю.
Глеки  нею  наповняли,  
Як  зі  сітей  витягали.
Їх  везли  в  свій  край  по  ріках,
Розвели  –  тепер    без  ліку.
Станції  ще  електричні  
В  місці,  де  текла  вода,
Закривали  ходи  звичні
Рибі  цій,  що  з  моря  йшла.
Ну,  й  свої  над  нею  ви́сли,  
Риба  ж  ця  смачна,  корисна.
Довжина  –    Не  пів,  не  метр  –  
Три.  Як  звуть  її?  …
Риба  ця  в  Червоній  книзі.
Зберегти  її  зумій.
Карася  у  лусці  сизій
З  вод  тягни,  її  ж  –  не  смій!
                                                                       (Осетер)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772775
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.01.2018

КРАПЛИНКА

В  Моршині  біля  каплички
Народилася  Краплинка.
Голубе  у  неї  личко,  
Помережана  хустинка.

Ростом  Крапелька  маленька  –  
Не  розгледіти  долонь.
Тіло  мокре,  холодненьке,  
Але    серце,  мов  вогонь.
 
Стріне  вас,  то  поцілує,
Має  тисячі  ідей.
Чим  займається?  Лікує  
І  очищує    людей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772641
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 21.01.2018

ЗАГАДКИ (безпека 7)

60.  Коли  встав    ти  з  ліжка  зранку,
Тільки  місяць  згаснув,  
Хочеш  сісти    до  сніданку,
З’їсти  кашу  з  маслом.
В  ванній  спершу  без  принуки  
Вичисть  …,  вимий  …
                                                                         (Зуби,  руки)

61.  Як  заходиш,  Ромо,  Мілко,
У  багатоповерхівку
І  не  хочеш  сходи  брати
Ти  ногами,  мусиш  знати,
Як  із  ліфтом  себе  вести,  
Щоби  лихо  геть  відвести.
Не  сідай,  Олено,  Ромцю,  
Ти  у  ліфт  із  ...  .
Не  спіши  скакать  бульдогом,  
А  дивись  собі  під  ….
Можуть  двері  відчинитись,    
А  кабіна  –  не  з’явитись.
Та  якщо  усе  в  порядку  –  
Їдь,  лиш  не  роби  зарядку  -  
Ліфт  не  можна  хилитати,
Щоби  його    не    …  .
Ще  одно  запам’ятай:
Як  у  домі  вогнеграй,  
В  ліфт  тоді  не  заходи,  
Щоби  не  зазанать  біди.
Може  наповнити  враз  
Середину  чадний  …  
                                                           (Незнайомцем,  ноги,  поламати,  газ)

62.    .    Коли  в  місті  чи  в  селі
Бачиш  дім,  що  його  зводять,  
То  згадай,  що  вчителі
Раз  у  раз  до  вас  доводять:
Гратися  біля  будов  –  
Справа  дуже  небезпечна.
Кран  там,  наче  птахолов,  
Ловить  цеглу,  розчин  ґречно,  
Але  може  він  тебе  
Ненароком  зачепити.
Та  ще  й  труби  з  трав-стебел
Виглядають,  цегла  бита.
Перечепишся,  впадеш
І  травмуєшся,  малечо.
Зверху  може  впасти  теж
Щось  важке  тобі    на  …  
                                                                           (Плечі)

63.  Щодня  сміття,  це  зна  й  мала  школярка,  
Несемо  з  дому,  кидаємо  в  бак.
Його  везе  на  звалище  сміттярка,
Та  ти  не  пхай  туди  свій  носик-гак.
На  звалищі  отруйні  є  комахи,  
Тварини  здичавілі  –  пес  і  лис,
Ворона,  крук  і  яструб  –  хижі  птахи,
В  сміття  кидають  зчаста  дзьобик-спис.
Яку  загрозу  можуть  вони  мати
Для  тебе?    …
                                                               (Отруїти,    покусати)

64.  Як  хочеш  ти  здоровим  бути,
Корисну  їжу  споживай,
Не  допускай  до  серця  смути
І  гніву    в  ньому  не  тримай.
Вставай  раненько,  будь  у  русі,
Щоб  хліб  завжди  був  на  обрусі.
Пускай  добра  у  світ    ручай
І  своїм  кривдникам  …        
                                                                                                 (Прощай)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772602
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 21.01.2018

ЗАГАДКА (безпека 6)

Як  бачиш  річ,  тобі  не  знану,
Не  поспішай  її  тягнути,
Торкати.  Петрику,  Романе,
Це  може  небезпечно  бути.

Та  навіть    знану  не  бери,  
Як  бачиш  десь  у  місті,  синку,  -  
Коробку,  сумку  між  трави,
У  смітнику,  біля  будинку.

Тим  паче,  як  уверх  стирчить
Антена,    цокіт  йде  з  автівки,
Із  речі  шнур  вужем  біжить,
Це  може  бути  …
                                                                                   (Вибухівка)
По  зебрі  переходь  шосе,
Та  не  по  тій,  що  слід  несе,
Що  смуги  -    спинкою,  по  ніжці  –  
По  пішохідній  йди  …  
                                                                                                       (Доріжці)

Як  бачиш  електричний  дріт,  
Що  його,  наче  корінь  кріт
Розгриз  хтось,  він  лежить  в  траві  
(Зробив  це,  мабуть,  буревій!)
І  йде  «ж-ж»  від  нього  звук,  
То  не  бери  цей  дріт  до  рук,
Правило  знай,  вклади  до  дум,
Не  нехтуй,  вдарить  може    …
                                                                                     (Струм)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772413
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.01.2018

ЛІС

Ліс  –  це  домівка  для  тварин  –
Вовків,  лисиць,  зайчат  і  лосів.
Нема  там  вулиць  і  вітрин,  
Шосе,  автівок,  хмарочосів.

Зате  без  ліку    в  лісі  є
Кущів,  дерев,  травинок  різних.
Там  в  барабани    дятел  б’є.
Ведмідь  виводить  соло    грізно.

Зозуля  шле  своє    «ку-ку».
Сосна  в  обіймах  вітру  в’ється.
Зима  просіює    муку
Крізь  хмарне  сито  і  сміється.

Там  навесні  будує  дім  
Мала  червона  мурашина.
Звірят  нечемних  страшить  Грім.
Плоди  виношує  шипшина.

Там  ягідка  на  різний  смак,    
Борсук  вишукує  ропуху.
Влаштовують  змія,  слимак
Суперництво  на  швидкість  руху.  

Барвисті  квіти  там,  гриби  –  
Збирай,  хай  це  тебе  щасливить.
Лиш  кривди  лісу  не  роби,
Знай  -  він    твої  легені  живить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772388
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.01.2018

ХРЕЩЕННЯ ГОСПОДНЄ

Ще  не  клює  Тебе,  мов  ягоду,  шпаки,  
Натовп.  Вода  Йорданська  з  трепетом  приймає.
Первосвященики  не  гріють  кулаки,
Плівки  зневаги  з  них  ніхто  ще  не  кидає  .

Ще  Юда  думає,  із  чого  мати  зиск,
Не  цілував    Тебе  в  щоку,  гріха  не  глибив.
В  очах  Петра-рибалки    грає  диво-блиск  –  
У  сітях  тих,  що  він  наставив,  повно  риби.  

Іще  нагайкою  не  гОстили  Тебе,  
Не  верещали:  «Розіпни  його!  Він  винен!»    
Ще  цвіт  всміхається    до  Тебе  зі  стебел.
І  сходить  Дух  Святий  у      тілі  голубинім

Над  Твоїм  тілом.  З  неба  чути  глас  Отця:
-  Це  Син  мій  любий!  В  нім  моє  благовоління!  
Іван  радіє    -  чує  й  бачить,  до  лиця
Твого  летить  потік  осяйного    проміння.  

Ще  попереду  в  Тебе  муки    на  хресті.
А  нині  ..  щільно  Іоан  у  воду    кута,
Щоби  здійснилися  пророцтва  всі  святі:
Воскрес  по  смерті,  розірвав      шеолу    пута

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772228
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 19.01.2018

О, КВІТКО-МРІЄ!

О,  квітко-мріє!Ти  таки  буваєш  
рожевою,  коли  тебе  купає  
у  перших  сяйних  променях  Ярило,  
Бог  сонця.
Як  вітер  тобі  пісню  виграє  –  
Веселу,  жваву,  про  любов  солодку  –  
таку,  як  персик.
Як  іскорка  із    серця    батька-грому
розпалює  в  очах  твоїх  глибоких  
живинку    дива.  
Як  голос  прабатьківської  землі    
запевнює,  що  плодом  можеш  стати.
Буваєш  ти  блакитною,  о,  так  –
у  світлу  ніч,  залиту  сріблом    зірки,  
загойдану    в  колисці  місяченька,
в  час  сну,    як  небо  янголи  тримають
плечима.
Й  зеленою  буваєш  –  в  час,    коли  
стебло  пускаєш  з  кореня  до  сонця,  
як  простягаєш  ввись  листки-долоні,  
складаєш  світу  перший  свій  верлібр.  
І  жовтою.  Еге  ж.  Коли  тебе  
підошвами  брудними  гаків-слів  
витоптують  всілякі  пописаки.  
І  білою  буваєш  ти,  авжеж  –  
у    час,  коли  в  потилицю  тобі  
зима  глядить  і  дихає  морозом,
чи  обціловують    із  ніг  до  голови  
пелюстки  вишні.
Червоною  буваєш  ще  ти,    так  –  
як  гострий  серп  ненависті  і  злоби,  
бездумності  сліпої  і  глухої
без  жалю  обтинає  цвіт  душі.
О,  квітко-мріє!  Квітко  дорога!
Буваєш  ти    і  чорною,  хоч  прикро  
Константувати  це.  Та  є,  що  є.
Коли  ти  зодягаєшся  у  темне?
Коли  палають  шини  і  будинки
І  дим  влізає  змієм  в  твій  геном.
Коли  снаряди  залишають  вирви
на  полі  посивілої  душі.
Коли  вогонь  ворожості  та  глупства
найвищу  набира  температуру,
На  попіл  перетворює  стебло.
О,  квітко-мріє!  Квіточко  моя!  
Ти  не  здаєшся  навіть  і  тоді.  
Відроджуєшся  з  попелу,  як  фенікс.
Встаєш,  немов  світанок    після  сну.
Летиш  на  сто  розхристаних  вітрах,
У  кулачку  тримаючи    насіння,  
Щоб  кинути  його  у  землю,  десь  
Туди,  де    поряд  подих  джерела.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772082
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2018

ЗАГАДКИ (безпека 5)

44.  Хочеш  бути  сильним,  бравим,  
Споживай    корисні  страви.
Кашу,  сир  кидай  у  горщик,
Суп  з  кваску,  червоний  …
                                                                                                 (Борщик)

45.  Щоб  вчення  було  не  слізне
І  знання  росли  горою,  
Не  засиджуйся  допізна
За  комп’ютерною  …
                                                                                                       (Грою)

46.  На  самокаті,  роликах,  на  скейті
Летиш,  як  птах,  та  тільки  по  землі.
Пан  вітер  грає  марш  тобі  на  флейті.
Так  гарно  в  час  цей,  весело  тобі.
Та  може  бути  часом  і  біда,  
Коли  впадеш  і  вдаришся  коліном,
Чи  постраждає  лікоть,  голова.
Щоби  цього  не  сталось,  що  потрібно
Тобі  у  супермаркеті  придбати,  
Кататись  йдеш  –  цим  тіло  захищати?
                               (Наколінники,  налокітники,                
                                           надолонники,  шолом)

47.  Я  круглий  фрукт,  жовто-вогнистий.
Мене  потрібно  часто  їсти,
Щоб  не  спіймати  грип,  ангіну.
Є  йод  в  мені  і  вітаміни,
Часом  терпкий.  Не  їж?  Дарма.
Корисний.  Звуть  мене  …
                                                                                                               (Хурма)

48.  Фрукт  і  овоч  споживай,  
Вчасно  їж  і  спать  лягай,  
Щоби  тіло  йшло  у  лет
І  міцнів  …  
                                                                             (Імунітет)

49.  Школярику,  дорослий  чи  малюк,
Щоб  не  звалила  з  ніг,  мов  вітер  сливку,
Тебе  вітрянка,  віспа,    кір,,  кашлюк,
Піди  в  лікарню    і  зроби  …
                                                                     (Прививку  –  
                                                                         щеплення)
50.  Шкодить  мозку  та  легеням,  
Серцю,  шлунку.  Олю,  Ксеню,  
Дихай  киснем  в  лісі,  парку,  
А  не  димом  від  …  
                                                                                 (Цигарки)

51.  Що  за  річ  це,  вип’єш  –  прієш,
Захмелієш,  задурієш,
Низить  сили  та  контроль?
Це,    звичайно  …
                                                                             (Алкоголь)

52.  Коли  будеш  це  вживати,  
Можеш  ти  залежним  стати.
Мозок  відімре,  печінка,
Шлунок,  нирки,  селезінка.
Будеш  падати  в  калюжу,  
В  сніг,  на  лід  в  зимову  стужу.
Ти  позбудешся  родини,  
Добрих  друзів    і  хатини.
Стане  він  тобі  король.
Що  це?  Звісно,  …
                                                                     (Алкоголь)
53.  55.Є  така  речовина,  
Спробуєш  –  і  дах  стина.
Відбирає  розум,  сили,
Серце  рве,  роки    і  жили.
Швидко  ти  стаєш  залежним,
Не  поводишся  належно.
Хочеш  ще  і  ще  приймати,  
А  як  ні  –  тебе  ламати
Буде,  корчити  в  судомах.  
Нині  це  усім  відомо.
Тож  цю  річ  ти  обходи.
Як  зовуть  її  скажи?
                                                                 (Наркотик)

56.  Є  у  фрукті,  у  людині,  
В  овочі,  у  деревині,
У  медузі  та  амебі,
У  землі  є  і  у  небі.
Кожен  носить,  споживає,
Хоч  вона  смаку  не  має.
Та  без  неї  все  загине.
Бережи  її,  людино!
                                                                                                   (Вода)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771913
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 17.01.2018

ЗАГАДКИ (безпека 4)

Коли  сам  у  домі  ти,  
Газ  вмикати  не  спіши.
Не  розводь  вогонь  у  печі,
Не  суши  над  газом  речі,  
Галю,  Петрику,  Олеже.
Може  виникнуть  …
                                                                                                 (Пожежа)

Як  не  хочеш  ти  спалити
Хату,  ліс  чи  стіг  сухий,  
Сам  не  зможеш  загасити
Ти  вогонь,  бо  він  страшний,  
Не  запалюй,  май  цю  звичку,
Ти  сірник  чи  …
                                                                                     (Запальничку)    

Часто  в  кухні  газ  палає,  
Борщ  вариться,  холодець.
Той  хто  правила  всі  знає,  
Їх  тримає,  молодець  -  
Вчасно  витяжку  вмикає,  
Щоб  не  лився  чадний  газ.  
А  як  витяжки  немає,  
Кожен  має  знати  з  нас,  
Що  робити  чинно,  тихо,  
Щоб  не  трапилося  лихо.
Знай  і  ти,  Назаре,  Мирку,
Відчиняти  слід  …
                                                                               (Кватирку)

Не  тримай,  Софійко,  Галю,  
На  горищі,  у  підвалі,
Біля  газу,  біля  печі
Небезпечні  людям  речі
У  відкритій  банці,  мичці,  
Що  їх  звуть  …
                                                                             (Легкозаймисті)

На  електробатареї
Полотенце  не  суши.
Заіскрити  може  з  неї
І  спалити  твій  рушник.
Палахкоче  часто  злобно
Зігрівайчик    …
                                                                           (Саморобний)
Як  горить  електропровід,  
Прилад  ваш  димує,
Плакати    –  іще  не  повід,  
Правило  існує:
Треба  встати  з  табуретки,    
Шнур    забрати  із    ….
                                                                     (Розетки)

Та  тягнуть  за  шнур  не  можна.
Це  повинен  знати  кожний  –  
Може  загин  він  містити,
Оголитись,  струмом  бити.
Із  розетки,  знай,  Гаврилку,  
Витягать  потрібно…
                                                                                 (Вилку)

Щоб  здоровим  був  ти,  дужим,  
Вчитись  міг  у  школі,  друже,
І  не  корчить  кислі  міни,  
Треба  їсти  …
                                                                                   (Вітаміни)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771911
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 17.01.2018

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО

Ну,  чому  пішов  ти  в  двадцять  вісім,
В  час,  як  твої    гідність  і  талант  
Вміло  поєднались  у    замісі,  
Щоб  родилось  слово  –  діамант?

Правди  прагнув  над  усе,    не  слави,
Україну,  наче  цвіт,  любив.  
Вірний  син  її  ти  з-під  Полтави,
Той,  хто  ген  прароду  не  згубив.

Ну,  чому  ламають  кращим  вісі,
Замість  цвіт  живить,  його  скубуть?
Ти  прожив  всього  лиш  двадцять  вісім,  
Та  твоєму  слову  вічність  буть!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771120
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2018

ЩО Я МОЖУ?

Що    я  можу  сказати  ново́го?
Всі  слова  вже  кимось  були  сказані.
І  про  сніг    за  грудневим    порогом,  
Про  дерева,  хустками  пов’язані.

Про  салюти,  зірками  начинені,  
І  про  місяць,  що  ніс  колупає.
Про  серця,  для  сторонніх  зачинені,  
І  про  тінь,  що    гінця  доганяє.

Що  нового  сказати  я  можу?
Оду  склали  весні  вже    і  літові.
От  хіба  що  в  конверт  душу  вложу
І  відправлю  майбутньому  світові.

От  хіба  увіллю  краплю  крові
В  сині  жили  Землі  –    терпить  зміни,
Повплітаю  квітки        кольорові  
В  сиві    коси  Матусі-Вкраїни.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771009
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.01.2018

ЗАГАДКИ (безпека 3)

24.  Які  предмети  є  потрібні,  гожі,  
Та  ними  ти  поранитися  можеш,  
Коли  береш  з  полиці  їх,  із  теки
І  нехтуєш  законами  безпеки?
                                           
(Ножиці,  шило,  ніж,  пилка,  долото,  різець)

25.  Як  ножицями  тнеш  папір,  тканину
Бо  хочеш  скласти    з  них  якусь  картину,
Пошити  щось,  зробити  сувенір,  
Щоби  торкала  праця  твоя  зір,  
В  руках  ти  вірно  ножиці  тримаєш,  
Нікого  на  біду  не  наражаєш?
Кінці  донизу  направляєш,  вгору?    
Біжиш  по  класу  чи  по  коридору,  
Наставивши  предмет  колючий,  гострий
На  тих,  хто  в  школі  вчиться,  вчить  чи  гостей?


26.  Який  предмет  у  руки  варто  взяти,  
До    струму  під'єднати,  ним  вести,
Щоб  вирівняти  одяг  від  пом’ятин,
Вдягнуть  його,  по  вулиці  іти?
                                                                                   (Праска)

27.  Який  предмет  розкаже  чи  покаже,  
Де  повінь,  шторм,  судно  пішло  на  дно,  
Додати  може  позитивних  вражень,  
Транслюючи  футбол,  концерт,  кіно?
                                                                                             (Телевізор)

28.  Яким  предметом  ти  відмиєш  бруд
Із  одягу  дорослих  та  малечі  
Так,  щоби  руки  не  відчули  труд?
Він  струм  візьме    і  сам  почистить  речі.
                                                                                                 (Пралка)


29.  Який  предмет  з  тобою  завжди  є,  
Зв’язком  тобі  він  із  людьми  слугує,  
Електрику  періодами  п’є,  
Уранці  будить,  музику  дарує?
                                                                                                   (Телефон)

30.  Предмет  цей  майже  в  кожного,  повір,  
Для  того  він,  щоб  текст  якийсь  набрати,  
Статтю  знайти,  малюнок  чи  худ.  твір,  
Цікаве  щось  побачити,  пізнати.
Він  редагує  текст,  не  ловить  гав,
Відтворить  пісню,    відео  охоче,  
Вкладе  у  папку  те,  що  ти  набрав
І  збереже  у  пам’яті,  як  схочеш
Дає  можливість  юнці,  юнаку
Тягнути  щось  корисне  із  контенту,
Зв’язатись  з  тим,  хто  в  іншому  кутку
Села  чи  міста,  краю,    континенту.  
                                                                           (Комп’ютер)

31.  Як  пошкоджена  дротинка
В  приладах,    що  тягнуть  струм,
Вимикач,  розетка,  вилка,  
То  візьми  таке  до  дум:
Зламаним  не  користуйся,
Майстра  клич  мерщій,  не  дуйся.
Струм  –  не  нитка  на  одежі,
Може  виникнуть  …
                                                                     (Пожежа)  

32.    Приладами  користайся  
Без  пошкоджень  гами.
Та  до  них      не  доторкайся,  
Мокрими      …,  
                                                                                 (Руками)

33.  Як  горить  електропровід,  
Прилад  ваш  димує,
Плакати    –  іще  не  повід,  
Правило  існує:
Треба  встати  з  табуретки,    
Шнур  заьрати  із    ….
                                                                     (Розетки)
Та  тягнуть  за  шнур  не  можна.
Це  повинен  знати  кожний  –  
Може  тріщину  дістати.
ВИЛКУ  треба  випихати!


34.  Як  вогонь  біля  розетки,  
Не  сумуйте,  Славки,  Свєткі.
Відключіть  (там,  де  лічильник)
Те,  що  звуть  усі    …  
                                                                   (Рубильник)

35.  Руки  треба  мити  з  милом
Часто  і  без  злоби,  
Щоб  не  мали  жити  сили
Капосні      …    
                                                       (Мікроби)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770959
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 12.01.2018

Загадка (предмет)

Коли  дощик  накрапає
Все  довкола  розкисає  -    
Там  калюжка,  там  струмочок,
А  потрібно  йти  в  садочок,  
Чи  до  школи,  що  на  ніжки
Треба  взути?  Босоніжки?  
Ні,  носки  промочиш,  п’яти.  
Треба  взути  чоботята  –  
Не  осінні,  не  зимові.
А  які  ж,  скажіть?  
                                                                           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770785
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 11.01.2018

Загадки для дітей (безпека 2)

15.  Пора  чудова  –  літо!
Тепло,  травичка,  квіти.
Так  хочеться  податись
До  річки,  щоб  скупатись.
Але  в  воді  буває,
Що  ногу  корч  лапає,  
Що  течією  зносить,  
Чи  силу  втома  косить.
Щоб  чутися    безпечно,
Із  ким  іти  доречно
До  озера,  до  річки,  
Скажіть  Саньки,  Марічки?
                                                                           (З  дорослими)

16.  Коли  йдеш  з  кимось  на  пару
І  нема  там  тротуару,  
Бо  за  містом  ти  гуляєш
Чи  в  селі  десь  проживаєш,  
Знай,  є  правил  строгий  устрій,  
Треба  йти    автам  …      
                                                                           (Назустріч)

17.  Як  з  трамваю  ти  виходиш,
Що  по  рейках  вжик-вжик-вжик!
Спереду  його  обходиш
Чи    ти,  скажи?
                                                                               (Спереду)

18.  Як  з  тролейбуса,  авто  
Вийшов  чемно,  радо,
Як  обходиш  ти  його,  
Спереду  чи  ззаду?
                                                                                 (Ззаду)

19.  Гриби  на  вид  такі  чарівні.
Але  які  із  них    їстівні?
Це  печериченьки  біленькі,
Бліді  поганки,  лжеопеньки?
Що    занесемо  до  комори:
Лисички,  Білі,  мухомори?  

                                                           (Печериці,  лисички,  білі)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770784
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 11.01.2018

ЗАГАДКИ ДЛЯ ДІТЕЙ (безпека)

1.  Як  без  дозволу  хтось,  брате,
Ломиться,  неначе  слон.
Хоче  щось  украсти  з  хати,  
Витягай  свій        …..
Ти  ж  не  ринва  дощова.
Набирай  скоріш  ...  .
                                                                                     (Телефон,  102)

2.Маєш  гострий  біль  якийсь
Сам  удома  ти  -  кріпись,  
Не  реви  і  не  хандри,
А  дзвони    мерщій  …            
                                                                                     (1о3)
                   
3.  Коли  сам  у  домі  ти,
А  хтось  просить  відчинити,
Чи  до  когось  провести,
Не  подумай  це  робити.
Незнайомому  не  вір  –  
Може  кинутись,  як  звір.
Як  злякався,  страх  вгамуй,
Близьким  за….                                              
                                                                                 (Телефонуй)
                                                                                                 
4.  Коли  грався  з  сірниками,  
В  домі  сам,  без  тата  й  мами,
А  горить  підлога,  стіл
Через  ігрища  пусті,
Чи  солома  у  дворі,  
А  чи  сам  ти  обгорів,
Не  лякайсь,  не  трать  хвилин,  
А  дзвони  на  …  .
                                                                                               (101)

5.    Коли  хтось  комусь  загроза,    
Хоче  взять  авто  чи  воза  –  
Не  свого,  чужого,  звісно,  
З  кулаками  йде  зловісно
На  людину,  з  пістолетом,  
Не  робись  м'яким    омлетом,
А  збери  в  одне  слова
І  дзвони  мерщій  …  .
                                                                                                 (102)

6.  Коли  бачиш  перехід,  
Зупини  на  хвилю  хід.  
Не  влаштовуй  перегони,
Як  ліхтар  горить  …
                                                                                   (Червоний)

7.  Як  горить  червоне  світло
І  автівки    не  помітно  
Поряд,  бігти  не  спіши,
Швидкість  руху  заглуши.
Жовте  світить  людній  масі?
Переходить  –    не  на  часі,
Може  збить  авто  шалене.
Переходь  лиш  на  …  .

                                                                                             (Зелене)

8.  Літо.  Небо  синє  чисте.
Гріє  сонце  променисте.
Доброю  є  ця  пора
Для  маляти,  школяра.
Сонце  шле  промінчик-міст.
Йде  дитя  від  цього  в  ріст.
Але  злука  з  ним  в  обід
Приведе,  мабуть,  до  бід.
Не  поможе  кепка,  топік,  
Шкіру  може  взяти  …  .
                                                                                         (  Опік)

9.  Як  зима,  упав  сніжок,  
На  лісок  і  на  лужок,
Новий  рік  окреслив  путь
І  ялинку  в  дім  несуть,  
Добре  це.  Та  пам’ятай:
Хлопавками  ти  не  грай,  
Не  пускай  салют,    вогні,  
Коли  сам  в  святкові  дні.
Мусиш  знати  волі    межі,
Щоб  не    дати  шанс  …  .  
                                                                                   (Пожежі)
10.    Сніг  ішов,  засипав  дірки.
Хочеш  ти    кататись  з  гірки.
Будеш  з  цього  мать    хосен,  
Як  не  з'їдеш  на    ...  
Гірку  вибереш  розлогу
Ти  далеко  від  дороги.                      (Шосе)

11.    Взимку  добре  на  дворі
Віддаватись  різній  грі  –  
Грати  в  сніжки,  сніг  котити,
Бабу  снігову  ліпити,
На  санках  згори  спускатись,  
На  льодку  слизькім  кататись.
Маж  товщу  мать  він,  знай  це,  
Сантиметрів  так  з      …
                                                                         (П'ятнадцять)

Сам  не  йди  на  лід,  будь  ґречний.
Бо  це  дуже  небезпечно.

12.  У  підземних  переходах,  
В  школі,  у  садку  по  сходах
Йди  поволі,  не  збігай,  
По  перилі  не  з’їжджай.
Мусиш  це  ти  пам’ятати,    
Щоби    кісток  не    …
                                                                           (Поламати)

13.  Любиш  грати  у  футбол,  
У  ворота  бити  гол?
Що  ж,  це  добре,  та  проте
Пам’ятай  собі  одне:
Грай  на  полі,  у  траві,
А  біля  дороги  –  ні!
Можеш  втрапить  (випрям  брівки!)  
ТИ  під  колесо    …  .  
                                                 (Автівки)

14.  Як  в  садочку  ти  чи  в  школі,
Чи  в  лікарні  –    не  шуми,
Не  тулись  (боїшся  ж  болю!)
Під  закритими  …  .
                                                                                   (Дверми)


                                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770617
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 10.01.2018

Загадка про птаха (дод. 4)

За  зростом  він  у  світі  є  найбільший    птах.
Його  вага,  як  у  дорослої  людини.
То  злість,  то  усмішка  у  нього  на  вустах.
Хоч  крила  має,  не  літає  і  хвилини.  

Зате,    направду,  геніальний    він  бігун!
Сідай  на  спину  –  повезе  тебе,  мов  коник,
Немов  автівка,  у  якої  є  двигун.
Не  проти  іноді    вв'язатись  в  перегони.

Найбільші  очі    в  цього    птаха  із  усіх
Особин,    що  на  цій    планеті  проживають.
А  мозок  –  менший  є  від  ока.  Будить  сміх?    
Птахи  у  цьому  першість  теж,  на  жаль,    тримають.

Чотири  метри  крок.  О,  це  вам  не  людський!
М'язисті  лапи,  вдарить  –  вбити  може  лева.
Живе  він  в  Африці  і  там,  де  Схід  Близький,
Де    рідко  кущики  видніють  чи  дерева.

Зубів  немає,  тож  ковтає  камінці,  
Щоб  терли  плід,  комаху  –  їжу    в  черевці.
На  фермах  цих  птахів    розводять,  якби    ні,  
Вони  пропали  б  (цінне  ж  м'ясо!)    на  землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770455
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 09.01.2018

Загадка про птаха (додаток 3)

Схожий  я  на  гусака–
Біле  пір’я  маю.
Ходжу  часто  пішака,  
Але  і  літаю.

Від  гусей  мене  різнить
Розмір  крил  і  тіла,
І  краса,  яка  п’янить  
Більше,  як  текіла.

Маю  дзьоб  я,  а  на  нім
Наріст,  наче  шишка.
Гуси  мають  такий?  Ні.
В  цьому  моя  фішка.

Вірний  подрузі  завжди,
До  самого  згину.
Як  же  звать  мене,  скажи,  
Дівчинко,  хлопчино?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770415
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 09.01.2018

Загадки про птахів (додаток 2)

28.Птах  цей  блідо-сіруватий.
Дзьобик  –  довгий  та  плескатий.  
В  час,  як  подругу  шукає
Цей  красунчик,  цей  дружок,
Ґуля  в  нього  виростає  
На  чолі,  а  ще  чубок
Ззаду,  мов  пшениця,  сходить,
Білий  він  стає  тоді.
Коли  шлюбний  час  відходить,
Подругу  знайде  собі,
Буде    птах  гніздо  ліпити,  
Пташок  –  діток  виводити
В  звиклій  димчастій  одежі
На  морському  узбережжі.
Не  гусак  це,  не  баклан,  
Птах  цей,  діти,  …                                            (Пелікан)

29.  Довжиною  –  більше  метра.
Має  сірого  він  светра,
Ржаві  крапки  по  спині.
Де  зимує?  В  чужині.
Має  він  кінцівки  бурі.
«Кру!»  -    співає  у  зажурі.
Довгі  ноги,  довгий  хвіст.
Любить  танго,  вальс  і  твіст.
Вітер  грає  на  гітарі
Він  танцює  сам  чи  в  парі.
                                                                                                           (Журавель)

30.  Проживає  у  Карпатах
Хижий  цей  великий  птах.
Дзьоб  у  нього    гачкуватий,  
Пір’я  –  в  охрових  тонах.
Розмах  крилець  –  метрів  два,  
Невелика  голова.
Вхопить  він  з  розгону  птицю,
Зайця  навіть  чи  лисицю.
Падло  з’їсть  –  його  плюси.  
Та  вирубують  ліси
І  число  птахів  маліє.
Тож  ніхто  його  не  сміє
Нищити  –  такий  закон,
Щоб  не  щез,  неначе  сон.
                                                                                 (Беркут)

31.  Маю  білу  сорочину  
І  смолисту  піджачину.
До  птахів  належу  касти,  
Хоч  не  лапи  в  мене  –  ласти.
То  я  розміром,  мов  курка,  
То,  неначе  журавель.
Вмію  йти  під  воду    нурка  –  
Поціновувач  купель.
І  хоч  справді  я  є  я    птаха,
Маю  крила,  хвіст  –  дивись!
Та  признаюсь,  дам  я  маху,  
Як  летіти    скажуть  ввись.
Важко  борю  я    дороги,
Мов  зв’язав  мені  хто  ноги.
Та  не  страшуся  морозу,
Тягну  рибу  –  і    не  з  возу,
Як  лисиця  це  робила,  
Коли  діда  обдурила.
Рибу  я    в  воді  лапаю,
Крилами  у  ній  махаю.
Ще,  скажу  вам,  я  люблю
Ковзатися  на  льоду.

Діти,  знаєте,  хто  він?
Ну,  звичайно,  це  …                                    (Пінгвін)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770104
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 07.01.2018

ВІНШІВКА

Коляд-коляд-колядниця.
Добра  ваша  паляниця
І  узвар  зі  слив,  грушок,  
І  кисіль,  і  пампушок,
І  в  глазурі  медівник,  
І  ковбаска,  і  балик.
Все  до  ладу,  все,  як  треба,  
Тільки  миру  ще  нам  треба.
Зла  війна  серденько  тне.
Тож  прошу  я  про  одне:
Хай  рожденний  Бог  на  сіні
Мир  дарує  Україні!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770073
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 07.01.2018

У ЛУЗІ

Сів  на  горб  у  лузі  Юра  –  
Русий,  очі  карі.
До  грудей  притис  бандуру,
Та  й  по  струнах  вдарив.

Пісня  лугом  покотилась,
Звеселила  простір.
Вчули  миші,  в  рух  пустились,
Розім’яли  кості.

Так  скакали  по  травиці,  
Аж  почули  гори.
Борсуки,  бобри,  лисиці  
Полишали  нори.

Ґав  зайчата  не  лапали  –  
Стрибу-стрибубочок!
У  кільце  хлопчину  взяли
Та  й  пішли  в  таночок.

Журавель,  сорока,  лебідь
Миттю  прилетіли.  
Малювали  кола  в  небі,
Крильми  лопотіли.

Грав  Юрко,  пісні  виводив  –    
Голосок  перлиинний.
Довкруж  нього  хороводив
Дружній  світ  тваринний.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769789
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 05.01.2018

Загадки про птахів, 2 ч.

1.  Їх  у  лісі  не  зустріти.
Не  сідають  в  сад  на  віти,
На  городи,  на  дахи.
Люблять  море  ці  птахи.
Ловлять  рибу  і  кигичуть.  
Людям  тільки  щастя  зичать.
                                               (Чайки)

2.  Птах  цей  з  роду  соколі́в.
Санітар  угідь-полів.
Він    полює  на  комах
І  на  мишок-сіромах.  
Тіло  все  –  в  іржавій  гамі,
Чорно-бурі  на  нім  плями.
Окуляри  жовті  й  лапки.
Сірі  -    хвіст  внизу  та  шапка.
Птах  не  вчив  ні  цифр,  ні  літер.  
Його  звати.  ..                                                      
                   
                                                                         (Боривітер)

3.  Птах    найбільший    цей  в  Європі.
Ставить  слід  в  степу  на  тропі.
Їсть  ріпак,  стебло  полину,
Слимаків  та  конюшину.
Груди  та  спина  –  руденькі.
Поверх  смужечки  чорненькі.
Голова  мала,  димчаста,
Шия  тлуста,  подовгаста.  
Хвіст  навесні  розпускає
Самець,  шию  надуває.
А  напарниця  самця
Одне,  два  чи  три  яйця
Відкладає  навесні  –  
Темно-бурі,  в  крапках  всі.  
В  заповідних  тримають
Цих  птахів,  бо  десь  зникають.
Не  рятує  й  колір  охри.
Це,  звичайно,  діти,  ...
                                                                                 (Дрохви)

4.  .Не  летить  цей  птах  у  гори,  
Любить  рівні  він  простори.
І  щоб  озеро  розлоге
В  обшир  кидало    вологу
Чи  малесенький  потік
Поміж  трави  дзвінко  тік.
Низ  у  нього  білуватий,
А  надхвістя  рудувате.
Дзьоб  і  верх  іржаво-бурий.
Погляд  не  буває    хмурий.  
В  травах  і  чагарниках  
Оселяється  цей    птах.
Їсть  жуків  і  павуків.  
Людям  свій  дарує    спів.
                                                                                 (Соловей)

Птиця  є  ця  свійська  й  дика,
І  маленька,  і  велика.
Скрізь  її  зустріти  можна.  
- Кря-кря-кря,  –  говорить  кожна.
Сіра,  біла,  попеляста,  
Чорно-бура  і  крапчаста.
Як    ловці  її  вполюють,  
Юшку  з  неї  приготують.
Любить  плавати  в  водиці
Біля  кущика  вербиці.
Як  сидить  –    не  в  кабінеті,  
А  в  густому    очереті.
Свійська  ходить  по  подвір]ї.  
Залиша  повсюди    пір’я.
Дехто  пташку  кличе  крячка.
Справжня  ж  назва  її  …
                                                                         (Качка)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769508
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2018

Загадки про птахів (додаток)

Їх  у  лісі  не  зустріти.
Не  сідають  в  сад  на  віти,
На  городи,    на  дахи  –  
Люблять  море  ці  птахи.
Ловлять  рибу  і  кигичуть.  
Людям  тільки  щастя  зичать.
                                                                               (Чайки)

2.  Птах  цей  з  роду  соколі́в.
Санітар  угідь-полів.
Він    полює  на  комах
І  на  мишок-сіромах.  
Тіло  все  –  в  іржавій  гамі,
Чорно-бурі  на  нім  плями.
Окуляри  жовті  й  лапки.
Сірі  -    хвіст  внизу  та  шапка.
Птах  не  вчив  ні  цифр,  ні  літер.  
Його  звати.  ..                                                                                                                        
                                           (Боривітер)

3.  Птах  –    найбільший  у  Європі.
Ставить  слід  в  степу  на  тропі.
Їсть  ріпак,  стебло  полину,
Слимаків  та  конюшину.
Груди  та  спина  –  руденькі.
Смужечки  на  них  чорненькі.
Голова  мала,  димчаста,
Шия  тлуста,  подовгаста.  
Хвіст  навесні  розпускає
Самець,  шию  надуває.
А  напарниця  самця
Одне,  два  чи  три  яйця
Відкладає  навесні  –  
Темно-бурі,  в  крапках  всі.  
В  заповідних  тримають
Цих  птахів  –  вони  зникають.
                                                                                 (Дрохви)

4.  Не  летить  цей  птах  у  гори,  
Любить  рівні  він  простори
І  щоб  озеро  розлоге
В  обшир  кидало    вологу
Чи  малесенький  потік
Поміж  трави  дзвінко  тік.
Низ  у  нього  білуватий,
А  надхвістя  рудувате.
Дзьоб  і  верх  іржаво-бурий.
Погляд  не  буває  хмурий.  
В  травах  і  чагарниках  
Оселяється  цей    птах.
Їсть  жуків  і  павуків.  
Людям  свій  дарує    спів.
                                                                                     (Соловей)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769506
рубрика: Поезія, Дитячі віршики
дата поступления 03.01.2018

ТАК ХОЧЕТЬСЯ

Так  хочеться,  відкривши  рот,  
Життям  наповнювати  груди,  
Звільняти  шлях  від  нечистот,
Розносити  добро  повсюди,

Стрічати  усмішкою  день,
Землі  із  кроків    щастя  шити,
Співати  радісних  пісень
І  сіяти  у  полі  жито,

Носити  промені  в  очах,
Зціляти  ними  всякі  болі.
Купати  правду  у  дощах,
Сушити  подихом  любові,  

Опісля  зимної  зими
Весну  заквітчану  стрічати,
І  щоб  розвіялись  дими,  
І  щоб  у  домі  син  і  Мати,

Щоб  хліб  був  завжди  на  столі,
Щоб    честь  у  серці  колихалась.
І  щоб  не  голі  королі,
І  щоби  райдуга  з'являлась.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769396
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2018

СОТНІ РАЗ

Я  сотні  раз  собі  казала:  «Ні!»
Від  тебе  очищала  серця  ложе,
Гасила  спопеляючі  вогні,
Просила:  «Поможи  мені,  мій  Боже!»

І    загортав  у  піну  Бог    вогні
Вигоював  цілунками  урази.
Терплячий…    Він  усе  прощав  мені.
Не  дорікнув,  не  висміяв  ні  разу.

А  я  до  тебе…  (знов  за  рибу  гріш!…)
Неслась  бджолою  –  ну,  тримайся,  луже!
Із  різних  ЗМІ,    із  соцмереж,  афіш
Мені  ти  кидав    пастки,    любий  друже.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2018