| Сторінки (36/3577): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
Що ти думав, генерал-майоре,
В ту фатальну мить, коли душа
Вирвалася з тіла й коридором
Неба полетіла, мов пташа?
Бачив ти гелікоптер розбитий,
Друзів закривавлених і край –
Той, котрий хотів ти захистити,
Що бурлив в крові, як водограй.
Бачив ти степи, ліси і гори –
Жаль лишати, але мусив йти
В далину, де никне біль і горе,
Де нема війни і суєти.
Нам любов лишив, у ранах тіло.
Побажав звитяжної ходи,
Щоб твоє довершили ми діло -
Вичистили землю від орди.
Загинув біля Слов'янська.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645752
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.02.2016
Так, ми можем від рідного краю свого відцуратись,
Його мову розсіять над хвилями моря, мов прах.
Тільки як тоді Богу у діях своїх сповідатись*?
Тільки як тоді в небо глядіти у жовтих зірках?
Так, ми можем від Мами обличчя своє відвернути.
І від цього, можливо, не зійде з фундаменту дім.
Тільки хто відцурався від Неньки в часи її скрути,
Той ніколи не матиме спокою в серці своїм.
Тож любімо свій край, хай не все у нас ще веселково.
Сонце довго нам мить, почорніле від болю з країв.
Та давайте поволі скидати зневіри окови,
Поливати любов’ю край-сад щоби буйно зацвів.
Слав'янськ-Краматорськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645518
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.02.2016
Якби лежав десь під мостом,
Попавши лихові у сіті,
Про тебе б не згадав ніхто,
Бо ти, мов ластівка у світі:
Ось є, а ось тебе нема -
Згубилася у неба стрічці,
І слід твій – курява зніма,
І пам'ять – попелом у річці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645420
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.02.2016
Вона не знала, куди бігла. Просто бігла, як біжить кінь, якого розпутали. Просто хотіла вдихнути волю, пізнати світ. Вітер розвівав їй гриву. Сонце золотими променями рисувало щастя на грудях. Вона бігла, ні, радше не бігла, а скакала, як молодий рисак. Й, іноді, їй навіть здавалося, що вона пальчиками рук торкається білих хмаринок, що пропливали над її головою час від часу, як дикі гуси. Їй так добре було відчувати цю легкість тіла, цей порив душі, цю свіжість кисню, що забігала в груди.
- Спинись, - кричали вслід їй трави, які вона проминала.
Та вона не спинялась.
- Вернись, - голосили дерева, що залишились стояти на своїх старих, може, й не для усіх зручних, але таких уже звиклих нажитих місцях.
Але вона не верталась.
І тут прірва – глибока, широка – не перебігти не перескочити. Назад?
Вона заклякла. Вперше, за час свого стрімкого бігу. Заклякла, але тільки для того, щоб дати думці побороти думку. Старе чи нове? Пута чи воля? Тяжкість чи легкість?
Вона вибрала останнє у кожному із протиріч. І будь-що буде, бо вона або подолає цю грізну перешкоду, що постала перед нею, або загине. Та краще, як подолає. Так. І, о, Боже, дай їй крил.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643464
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2016
Зла не чини – вернеться бумерангом.
Не плюй в колодязь – з нього воду пить.
Не ображай того, хто нижчий рангом.
Раптом прийдеться в нього щось просить.
Міст не руйнуй – нового не збудуєш
До рідних душ. Крізь біль – не через став.
Настане час, про дії пошкодуєш,
А ще про те, що злу себе продав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2016
Хто готовий взяти планку –
Ватри, води, труби мідні,
Провести народ, мов Данко
Через хащі непрохідні?
Врятувать від екзекуцій
Край, покоцаний війною,
Вийти з горна революцій
З піднятою головою?
Хто готовий рвати груди,
Нести серце понад краєм,
Шлях освічувати люду.
До омріяного раю?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643119
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.02.2016
Ридаєм ридма – все у нас не клеїться –
Емоції вогнями не горять,
Трояндами доріженьки не стеляться
І самості зсередини їдять.
Такі ми бідні і такі стривожені,
Про все це трубимо на всенький світ.
Думками про земне лише стриножені.
Гребем під себе землю, наче кріт.
А світ на волосинці вже тримається.
Відвічний ворог душі взяв в ясир.
Війна вогнем плює. Життя ламається.
А що зробили ми, щоб виріс мир?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642989
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.02.2016
Вечір відкрив обійми.
Та не спішиться сон.
Хочеться із обійми
Випустити патрон.
Знову самотнє ложе,
Подушка і екран.
Буде так завжди, схоже,
Сіль не зійде із ран.
Але тебе кохати -
Присуд мій, доки хміль.
Іншому не забрати
Цей невгоїмий біль.
Думай по мене путньо.
Думати – то не гріх,
Як не пускає бутність
Стати на мій поріг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642879
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2016
Хочу сипатись в його нутро цукром-піском, розчинятись в ньому, мов у гарячій пінній каві. Але він не любить цукру.
Хочу дати друге дихання його упалим крилам, але він радше ходитиме ногами, ніж дозволить моїм устам торкнутися до його крил.
Хочу грати йому на арфі, сидячи за його плечима на зеленому березі річки Сени, надихаючись величчю Ейфелової вежі. Але він буде слухати лише голос свого раціо, ловити думу-рибу в ріці й уявляти, яка смачна юшка вийде з неї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642811
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2016
Нам здається, всі дії у світі – то збіг обставин.
Та насправді, всьому початок є і кінець.
Як насіння в землі нема, не покриє галявин
Квіточками весна, не розкрилиться пагінець.
Злість – породить лиш злість, а ненависть знайде ненависть.
І невдячність прийде невдячністю, як не ждеш.
Перше вбивство з Адама і Єви здійснила зависть.
Яму смерті комусь копатимеш – сам впадеш.
Тож, людино розумна, подумай про свої кроки.
Не спіши наставлять на ближнього зимний кольт.
Ця планета родитиме кисень ще людству, доки
Буде в грудях любов горіти у сотні вольт.
Відразу попереджаю, що знаю про слово "заздрість", але поети минулого вживали і таке слово "зависть", в т. ч. і Шевченко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642276
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2016
Просто любити цей день, що глядитьу віконце,
Дихати миром, коли не тріщить автомат.
Просто вбирати повітря і промені сонця,
Весну чекати і знати, розквітне ще сад.
Просто іти, розсікати вогонь і морози,
Віру затиснути міцно в жилавий кулак.
Це ж не навічно – шторми, буревії і грози.
Це для осмислення бутності - Всесвіту знак.
Просто іти і торкатися думанням неба.
Ми ж не для того лише, щоб служити землі –
Їсти і пити, і спати, неначе амеба.
Ми – то пливучі у Вічність вогні-кораблі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642189
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 08.02.2016
Кохала – не казав, що мушу,
Не заставляв будити душу,
Не підносив до піку вежі –
А я любила до безмежі.
Не зв’язував шнурами тіло –
Знать іншого – і не кортіло.
Не доганяв, як виривалась –
Сама завсіди поверталась.
Та мої сили – на границі.
І порох змок в порохівниці.
І вигорів вогонь емоцій.
Піду – коли більмом у оці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2016
Ти холодний, мов лід, наче з мармуру брила.
Не розтопить тебе мого серця вогонь.
Ти холодний… Долів опускаються крила.
І биття уповільнює пульс біля скронь.
А я б рада з тобою у небо злетіти,
Де хмарки довкруж нас танцювали б аркан –
Почуття віднайшли б ті новітні орбіти
Для планети Любов, де магмує вулкан.
Ти холодний, між нами льодів паралелі.
І отрутою в кров слів-думок колорит –
Не мені твоє серце готує купелі,
Не для мене у грудях вистукує ритм.
Долів - (діалект) вниз. Мені зробили якось зауваження, що у моїх віршах нема діалектів, то я тепер буду інколи їх припасовувати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2016
Бути самим собою. І просто бути.
Йти і не оглядатися щосекунди.
З рук і думок зривати огидні пута.
В натовпі не згубитись, немов бургунди.
Душу, роздерту навпіл – в одне зшивати
І загортати серце в солодкі мрії.
В пам’яті книгу вписати хороші дати:
Встав, полетів, прорвався крізь буревії.
Бути самим собою. І просто жити.
Від хатоскрайства душу полікувати.
Віру з проміння сонця й небес ліпити,
Діри упалим крилам позатуляти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641805
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2016
Запах війни все гостріше пощипує ніздрі.
Мир не коштує сьогодні худого рубля.
«Ми розтікаємось краплями ртуті (то Іздрик
Вирік у вірші) …лягаєм «по мінних полях».
Треба би нам поведінки навчитись у звірів.
З’їв – і не хочу, не лізу на сечу чужу.
Але ж то важко, як змієм спокуса, - по мірі.
Ллємо у келих неситість, погорду, олжу.
Все ще можливо вагони війни зупинити.
Гальма натиснути – потяг в кювет не зійде –
Око гойдатиме влітку густі оксамити.
Все ще можливо – лиш зайве спустити в біде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641503
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 05.02.2016
Нащо нам Альпи, Сени бриж?
У нас Дністер стрімкий, Карпати.
Нащо нам Франції Париж?
Нас Львов готовий надихати.
Промчись по Замковій увись –
І вежі Ейфеля не треба.
По парку Стрийському пройдись -
І ти пізнаєш сьоме небо.
Нащо нам Нотр дам де Парі?
У нас собор святого Юра.
Не дивина – Консьєржері.
В нас Арсенал, фортечні мури.
Нащо нам булка, круасан?
В нас пляцки, штрудлі всеможливі
І кави - повен океан,
І жіночки – в’юнкі, звабливі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641314
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.02.2016
Хтось дума, що її посаг –
Сльоза і біль, змаліла сила.
У неї погляд – в небеса.
Вона ще крила не зломила.
Хтось дума, час її пропав,
На друзки щастя розлетілось.
Лице не виїла ропа,
Упертість нікуди не ділась.
Хтось дума, сон – її уділ,
Реальність за хвоста не взяти.
Вона пихтітиме, мов віл,
Вона влаштує долі свято.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641050
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2016
Лютий маліє. А березень силу нанизує.
Градус піднявся. Поля заковтнули сніги.
Вітер-дворняга калюжі із вулиць вилизує.
Крига побігла. У ріки глядять береги.
Шапку зніми, розстібни у пальті верхні ґудзики,
Сонце втягни, хай піде у нокаут журба.
Глянь, довкруж тебе театр: світло, танець і музика,
Грають на скрипках птахи, фуететить верба.
Звуки нові все гучніше у просторі чуються.
Світ вилізає зі звичних зимових оков.
Чудо для тебе і людства усього готується.
Буде ВЕСНА! І розквітне довкола ЛЮБОВ!
Або
Лютий пасує. Весна свою силу нанизує.
Градус піднявся. Поля заковтнули сніги.
Вітер-дворняга калюжі із вулиць вилизує.
Крига побігла. У ріки глядять береги.
Шапку зніми, розстібни у пальті верхні ґудзики,
Сонячний промінь жадливо у груди вбери.
Глянь, довкіл тебе - театр, в ньому танець і музика:
Грають на скрипках птахи, роблять па явори.
Проліска пісня де-де уже в обширі чується.
Тіло витягує світ із зимових оков.
Чудо для тебе і людства усього готується.
Буде весна! І розквітне довкола любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640934
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2016
Вона мала трохи вільного часу і думала про те, що за останнє десятиліття світ так змінився. Війни. Теракти. Розбої. Корупція. Проституція різних видів. Таємні заговори. Ебола. Зіка. Багато смерті. Багато болю. Багато біженців, сиріт, бідних, вдів.
А може так завжди було, тільки вона цього не помічала (вжилася?) чи гостро не відчувала. Бо то було все так завуальовано, відбувалося, як правило. десь далеко від її країни – в Азії, Західній Європі, на Близькому Сході, в Африці чи в Америці. А тепер ця пошесть припхалася сюди. Вона відкрила своє хиже обличчя (чи може з неї зняли маску). Потвора ця смертельно небезпечна, бо пожирає тіла і душі живих і ненароджених. Вона відбирає сонце у дня, місяць у ночі, майбутнє в теперішнього.
- Що? Чому? Як? – рояться питання бджолами в голові.
- Звідки? Куди?- продовжує наростати їх ряд.
Вона думає. Вона риється у досвіді прожитих років, шукає відповіді. І робить висновок, що всі ці біди, які заполонюють на наш світ, приходять не просто так, не випадково. Їх запліднює байдужість, ненависть, заздрість, зухвалість. Вони народжуються через брак любові. А це так просто – ЛЮБИТИ, відкрити серце Всесвіту, вмістити в ньому все – від мікро- до макро-. Любити когось і дозволити любити себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640713
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.02.2016
Він жив, крутився, мов оса.
Думки не кидав під забрало.
Чому так рано в небеса?
Щоб нас в багні не засмоктало,
Щоб ми байдужість не плели.
Хай холод, сміло, мов дельфіни,
Крізь кригу труднощів пройшли
Во ім’я щастя України.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640590
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.02.2016
Я знаю, що усіх любити треба.
Та я сама Любов.
Так нарекли мене, коли хрестили.
Але хто вкинув ще учора
до мого серця те зерно,
що ненавистю виростає?
Хто цей злочарник?
Як посмів?
Та, як не дивно, пагінець
Проріс, прорізався крізь шкіру..
З’явилися листочки сірі.
Вже скоро квітка заквітує
Пелюстям чорним, наче вугіль.
І запах кислий та огидний
Піде в повітря.
Але я знаю, що усіх любити треба…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640455
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 01.02.2016
Просто зима. Я стомилася. Просто зима.
Просто я тут, а ти там. І між нами морози.
Гусне у серці молочно-імлистий туман.
Холод гуляє. Не квітнуть ще навіть мімози.
Просто зима. Вітер студить гарячі думки.
В кутиках губ заховалась вчорашня усмішка.
Двері, шлагбауми, защіпки, гаки, замки –
Шлях перекрито – така ось тут, братику, фішка.
Просто зима. Сніг у серці купиною ліг.
Каву гарячу ковтаю – не гріє нітрохи.
Доторком уст розтопити ту гірку б ти міг.
Тільки я тут, а ти там... І між нами епохи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640432
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2016
Просто люблю. Не прошу навзаміни нічого.
Просто бажаю, щоб слід залишав у траві,
Мився щодня у промінні світила ясного,
Надих-нашивку носив на своїм рукаві.
Просто люблю, наче мати маленьку дитину,
Листя – гілки, як весняний садок соловей,
Квітка – весну, як павук мережу-павутину,
Гостру шаблюку невтомний моторний Еней.
Просто люблю. Просто дихаю ним після зливи,
Сум вимиваю думками його із очей.
Слово почую – вкриваються квітами ниви.
Погляд впіймаю – і крила ростуть з-над плечей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640220
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2016
Не зло «во благо», не бажання «кров за кров»,
Не змови чорні поза спиною народу –
Планету нашу від біди спасе любов.
Бо лиш вона дарує мисленню свободу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639870
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.01.2016
Хрести кладемо, знаки пам’ятні героям,
Котрі життя своє за честь віддати мали.
Несемо слово й квіти по одинці й строєм.
Мережі повнимо до дат знаменних. Мало!!!
Пора нам висновки робить з усього цього.
Бо кров і далі українська б’є фонтаном.
Ми владу скинули, людьми прокляту й Богом,
А в правду й далі – стьобом, кулею і баном.
І що ж нам, браття, на усе закрити очі?
Сидіть, мов ситі пацюки по темних норах?
А як же слово те, Шевченкове пророче
Про дім новий, де син і Мати, ворог – в порох?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639619
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.01.2016
Скривавлена земля,
розбита і роздерта.
Реве війна, немов
голодний дикий тур.
І сумно, що комусь
потрібно нині вмерти,
щоб викохати дух –
міцний фортечний мур.
І гірко, що без тат
народжуються діти,
що молоді жінки
в жалібному вбранні.
Потяті долі, мов
косою в лузі квіти.
І сонце – чорний круг
на синім полотні.
Болить, о, як болить.
Коли ламають волю,
Беруть її в аркан,
Мов коні дикий степ.
Здобудемо однак
Ми Україні долю.
Підніметься із ран,
Як мальва, розцвіте.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2016
Січень – найстарший син мами-зими,
Добігає уже до фінішу.
Недаремно він торкався підошвами землі -
Сіяв сніг з-під поли і морози,
Свята випускав із широкої торби,
Яку вміло носив на плечі,
І в якій завжди мав про запас
Пляшку вина і трохи кави.
Пригощав дарами зустрічних,
Дарував посмішку з-під сивих вус.
Але коли крокував сходом України,
Чомусь опускав голову.
Він хотів допомогти українським воякам,
Захистити їх від гаубиць і градів,
Злоби руськомірного світу,
Але хтось викрадав із торби ту спеціальну цеглу,
Якою можна було
збудувати стіну захисту
Від всіх цих паскудних речей.
На дні лежали самі лише бинти та ліки.
Ще трохи, і з його холодних жил витече сніг.
Він ляже на цвинтарі між вбитими хлопцями.
Прийде лютий – другий син мами-зими.
Що він нам принесе?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639186
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 27.01.2016
Є такі люди, що коли небо синє, вони обов’язково будуть совгати по ньому своїми гострими очима доти, поки не знайдуть якусь сіру цятку (хмара – ще кращий варіант). А коли знайдуть, то стрибатимуть з радості до того неба так високо, що вдарятимуться маківкою до плями, яку знайшли. Коли такі люди будуть дивитися на квітку, що розцвіла, то радість не гратиме у їхніх очах, і свою нюхову здатність на ній вони перевіряти не стануть. І, якщо таки зірвуть ту квітку, то перед тим обов’язково вдягнуть гумові рукавиці. Вони принесуть її - ні, не додому, а в лабораторію, будуть досліджувати: дивитися крізь лупу, визначати хімічний зміст. І коли знайдуть у ній якусь отруту, то на їх личку з’явиться зловредна усмішка. бо цей факт зайвий раз підкреслить їхню правоту – усе в цьому світі має свій ґандж. Вони гордо піднесуть голову, бо їхня чорнота не здаватиметься їм на фоні цих висновків такою вже й чорною і отрута такою вже й смертельною.
Є такі люди…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639044
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.01.2016
Минає все. І ця любов мине –
Мов сніг, розтане, догорить, як свічка.
І тінь не буде тінити мене,
І буде зорі дарувати нічка.
Пройдуть роки, застигне в жилах кров.
Душа піде, мов ум при божевіллі.
І про мою полинову любов
Співатимуть птахи в терновім гіллі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2016
ВІльний перекдад:
Просто йде січень ... Вітряно.
Виє звіряче віхола.
Навпіл усе розідрано:
Серце і день, і дихання ...
Як же до тебе хочеться,
Шлях у снігах, хоч плач.
Вітер в саду регочеться.
Січень мете. Пробач.
Гріюсь слідами погляду,
Словом , ну, хай із межами.
Як би в цю пору льодову
Іскру любові вдержати?
Час так повільно – порізно.
Доля щось зле шепоче.
Просто зима і морозно.
Просто до тебе хочу ...
ОРИГІНАЛ
Просто хочу к тебе
Просто февраль… Холодно.
Воет зверьем метель.
Напополам разорвано
Сердце, дыханье, день…
Как же к тебе хочется,
да занесло пути.
Вот оно — одиночество…
Вот он — февраль. Прости.
Греюсь теплом памяти
Наших с тобою встреч.
Мне бы от злой наледи
Искру любви сберечь.
Время течет медленно,
На руку злой судьбе.
Просто февраль. Ветрено.
Просто хочу к тебе…
И. Голованова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638815
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2016
Все так, як вчора – день добіг і ніч вишукує.
Виходить та, зірками криє небозвід.
А місяць-схимник об хмарину лобом стукає
Немов об землю восени дозрілий плід.
Все так, як вчора – віртуал, вірші, політика,
Ну, кава ще – усе іде в один заміс.
Де б детонатора знайти і динамітника,
Щоби розірвати цей буденно-сірий віз?
Чи хай, як є? Аби з нори до світла вилізти
І на дорозі не зустріти хитру рись.
Але ж так хочеться родзинку з тіста виїсти,
Щоб ендорфіни - та ракетою увись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638584
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2016
Так, жити треба, часом, навіть, і сміятися,
Дітей ростити, не лише сади й хліби.
Іти вперед. Хай бич на спині, не здаватися.
Як не здаються в лютий холод голуби.
Так, жити треба, на стезю ступати з піснею,
Нести в душі палкий негаснучий вогонь.
Пройти крізь зиму, розпуститись диво-вишнею
І слухать, чути, як весна біжить до скронь.
Так, жити треба, в кулаку тримати істину,
Не дати вірі розчинитись у багні.
І Україну нашу – зранену й розхристану
Піднять, врага її здолавши у борні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638288
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.01.2016
Ця любов приречена на страту.
Вже над нею чорний ворон кряче.
Вихід в обшир їй закрили ґрати,
Що холодять дихання гаряче.
І стікає сум її устами.
І болить нутро, мов злам на кості.
Світ трясеться під її ногами.
І чорніє сонце в високості.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2016
Думки, думки, думки, думки…
Вони липнуть до твого чола, мов мухи до кухонного столу.
Ти їх відганяєш,
а вони знову летять, дзижчать тобі під вухом і не дають розслабитися.
Та хіба у цьому світі можна розслабитися?
Ти тільки сів за стіл, випив кави чи вина,
тільки ступив ногою у місце, де малі сотворіння - мурахи, будують свою хату, а дерева розповідають своїм поодиноким відвідувачам про побачене на своєму віку,
тільки вирішив послухати музику, що пережила твоїх дідів та батьків
чи взяв до рук книгу відомого автора бестселерів,
щоби отримати естетичну насолоду чи пізнати щось таке, чого ти ще не пізнав, досі живучи на цій голубій планеті,
ти, врешті, тільки приліг, щоби прорубати вікно – ні, не в Європу, а у позареальну дійсність,
а десь уже за кілька сотень кілометрів від тебе пролетіла куля-дура
чи бабахнула граната,
хтось упав від доторку непрошеної кістлявої гості,
а хтось ще відбивається від неї, корчачись від болю і рахуючи хвилини до того часу, поки зійде над ним сонце щастя.
А ще хтось, збитий мажором «Мазди» чи Ланд-ровера», котиться дорогою, мов футбольний м’яч і молиться, щоби це були не останні його кульбіти на цій землі, бо він щось там ще комусь завинив.
Хтось, може навіть за твоєю стіною, плаче від гіркого слова, яке вкинули у його середину, і воно ріже її не згірше ножа.
Це «хтось» лягає на твоє серце болем.
Бо це «хтось» - це твої брати і сестри, діти Адама і Єви.
А в тобі і так багато болю – твого, власного.
І ти думаєш, як з цим всім бути?
Як бути?
Невже завжди життя буде нагадувати цю кляту шахову дошку?
Невже завжди поряд зі сміхом буде плач,
поряд з блаженством – біль,
і це все буде йти почергово,
як ніч і день,
як місяць і сонце,
як життя і смерть?
Невже і справді нічого змінити не можна?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637976
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 23.01.2016
Я не знаю, чи це правильно, чи ні, але іноді мене вк.рвлює, коли дивлюся, як люди влаштовують між собою перегони, неначе видресирувані коні, вимірюють свою значимість кількістю коштів на банківських рахунках (чим вона вища, тим більша імовірність того, що здобуті нечесним шляхом), кількістю куплених дипломів і нагород, кількістю майна і потрібних друзів, лайків у соціальних мережах, статусом, місцем у рейтингах, конкурсах, змаганнях і т.д.
Сонце – є сонце і воно не потребує бути більшим чи меншим від самого себе. Тьма є тьма, вона виконує свою роль і не прагне стати сонцем. І хоч кожна людина є неповторна – зовнішність, тип нервової системи, здібності, схильність до хворіб тощо, головне її призначення все ж бути людиною – розумною, доброю, люблячою, бути будівничим , а не руйнівником. Бо це заклав у ній Творець Всесвіту. Та це не так вже й важко - бути ЛЮДИНОЮ. Просто час від час треба заглядати у свою середину, витягати з неї душу, чистити її, прати (як взуття та одяг) , латати як порветься, скроплювати парфумами любові і благочестя, а потім запихати назад.
Як бачите, все надзвичайно просто.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637800
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.01.2016
А Львів приймав мене гостинно,
Хоч дихав вітром у лице.
Йому довірилась дитинно.
І він воздав мені за це.
На крок мій вилив (не здалося!)
Добро без гриму і наге -
Так, наче жінка на волосся
Ісусу миро дороге.
Співав для мене в центрі бардом,
Смачною кавою гостив.
На шию вклав зі снігу згарду.
Жалі на серці покосив,
Наклав на них опісля вето.
До зір підніс адреналін.
В театрі здивував балетом.
О, Львове, мій тобі поклін!
21.01.16 (21.01.22 відредагований)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637613
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2016
Зима нівроку розвернулась.
Лютує холод. Вітровій.
І добре, що земля вгорнулась
У білий тужавий сувій.
Повільно дихає, без ляку,
Мов у легкий ввійшла наркоз.
Стрибає птаха-неборака –
Їй непереливки в мороз.
Гілки порепались від вітру.
Віконця інеєм взялись.
Зима виписує палітру,
Де чорне й біле обнялись.
Та сонце в полудень займеться,
Патоку випустить густу,
Усе довкола усміхнеться,
І навіть воїн на посту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637367
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.01.2016
Йордан. Христос бере гріхи.
Любов взамін дає.
Приймаймо дар цей залюбки
І хай же многії віки
Оця любов, немов птахи
Поміж розложисті гілки,
У грудях гнізда в’є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637040
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 19.01.2016
Люди груди мерзоти ллють.
Це анархія чи демократія?
В серці селиться чорна лють,
Ненависть, заздрість й подібна братія.
Так мало любові, доброти і прощення,
Бажання бачити синяву неба.
На часі злоба як елемент пригощення.
Щирість…, співчуття… кому то треба?
Світ виписує згубну теорію.
Чатує небезпека обнулення літочислення.
Але ще можна змінити історію,
За крок до прірви змінивши мислення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636967
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.01.2016
І все на світі треба пережити,
І кожен фініш це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Ліна Костенко
І за минулим плакати не варт… Не варт… Але їй сьогодні хотілося плакати – і за минулим, і за сьогоднішнім. Та кожен плач – то шлях до очищення, до облегшення душі. Тому вона не боронила сльозам виходити назовні з її тіла. Якби ж то тільки вони йшли і забирали все те, що отруювало її кров, стискало серце важкою брилою, наповнювало груди незрозумілим щемом.
То чому їй хотілося плакати? Три дні вона не мала можливості Його (того, що замінив їй сонце) ні чути, ні бачити. Хоча яке то чути-бачити крізь мережу? І все ж…
Він міг би подзвонити, дізнатися, чому її немає. Він міг би, міг, якби відчував у своєму серці те, що відчувала вона, чи, принаймні, співчував їй. Три дні її немає. Але його це не тривожить, не бентежить, не переймає, не виводить з рівноваги. Вона для нього – сіра точка, одна з голів, які змішалися у натовпі людей, одна з молекул кисню, безліч яких крутяться у повітрі довкола Його непересічної особи.
Ці три дні – це дні її випробування. Нічого в світі не буває просто так. І цей комп’ютер, що поламався, поламався не просто так, а для того, щоби вона переосмислила своє життя, свою позицію, свою дорогу. І вона переосмислила. Вона зрозуміла, що шлях, яким вона йшла останнім часом, хибний. І що він їй не принесе того, що прагнуть і на що заслуговують її душа і тіло. Доля розкладає знаки. Доля підказує. Чи прислухається вона до голосу долі?
А ще був сон. В ту останню третю добу. Їй давно не снилися сни. Хоча вона, лягаючи спати, не раз просила ніч подарувати їй якийсь сюжет, якусь підказку. Та даремно просила. Нічого не снилося або вона не пам’ятала снів, коли прокидалася.
І ось сьогодні звершилося. Їй приснилося, що вона на вокзалі. Що зайшла у потяг, котрий мав їхати до Києва. Поклала дорожню сумку і малу жіночу на сидіння. Підійшов провідник. Вона спитала, чи він візьме її без квитка. Він відповів, що ні, і що вона ще зможе його узяти, бо до відправлення є 5-10 хвилин. Вона залишила речі і вибігла на перон. Але що то за вокзал? Він не схожий на жодний з тих, які вона знає. Ходила, шукала касу і, зрозумівши, що не встигне купити того білета, метнулась назад. Вона бігла, зістрибнула навіть з якоїсь висоти, щоби не йти по сходах вниз, не тратити зайві секунди, успішно зістрибнула, не впала. На неї дивилися люди. Але вона продовжувала бігти. І ось нарешті потрібний перон. Вона бачить свій потяг. Та він рушає, якраз тоді, коли їй залишається пробігти якихось метрів п’ятдесят до хвоста. Вона махає руками. Та, мабуть, цього вже ніхто не бачить чи не хоче бачити. Вона зупиняється і думає:
- Не встигла. А це було важливо для неї – поїхати цим поїздом, у цей час. У потязі речі, а ще сумочка, в якій гаманець із грошима, зарплатна та ряд інших карток. Але у ній немає паспорта. Це добре. Принаймні, з паспортом не буде мороки. А може й краще було б, якби він там був, за ним би визначили, чиї речі залишені. Що робити?
З такою думкою вона прокинулась. І зрозуміла, що цей потяг, який втік від неї, - це її мрія, її кохання, все, що мало цінність для неї… Квитка у неї не було, тобто і права на все те, що вона вимальовувала собі, не було. І що тепер їй треба починати жити спочатку. Знову спочатку... Їй хотілося плакати. Їй хотілося плакати тому, що її початки ніколи не мали щасливих кінцівок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636638
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 18.01.2016
Він давно частина її простору, в який вона пустила його на відстань дотику.
Він їй потрібен, як кисень, без якого вона не може дихати,
як сонце, теплі лапи-промені якого хоче відчувати тоді, коли холод запускає свої пальці-щупальця у її жили.
Він їй потрібен, як зорі, котрі можуть і освічують навколишню темряву,
як кава, яку вона п’є мінімум тричі на день, щоб тримати свої мізки у мажорі.
Він їй потрібен, як вуха, щоби чути симфонію Моцарта в літньому шелесті трав, в осінньому падолисті, в зимовій заметілі, у весняному дзюркотінні струмків,
як ніс, за допомогою якого вона розпізнає щирість і фальшивість людей, що йдуть поруч,
як шкіра, яка відчуває позитивне і негативне випромінювання чужої енергії.
Він їй потрібен, як душа, яку їй дав Бог при входженні у цей світ.
І він має у тій душі своє помешкання.
Так, іноді вона, коли він виходить з цього помешкання,
блукає своїми стежками у своєму власному обширі,
зачиняє двері для нього на защіпку із середини,
щоби він, повернувшись, не зміг їх відчинити і знову ввійти.
Але ж…
Хіба вона може довго тримати ці двері зачиненими для нього?
Коли він потрібен їй, як кисень… і т. д. (читай спочатку).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636604
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 17.01.2016
Вже вечір днину прикладав до терки,
На клапті сік, лив темний свій єлей.
Пускало небо сніжні феєрверки
За просто так, щоб тішити людей.
А я ішла в цю пору сутінкову.
Лизала тиша вулиці пусті,
Земля ловила іскорки пухові.
Зима просилась в січня на постій.
Той дав «добро», моргнувши синім оком
З-під сивої загуслої брови.
Пройшлась зима бравурним стильним кроком,
Вдягла у біле простір навкруги.
15.01.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636574
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.01.2016
Як тільки вона опускала руки вниз від безсилля щось змінити у своїх стосунках із ним,
плакала або ж, навпаки, злилася, стукала кулаком по столі і приймала тверде рішення
стерти його з кори головного мозку, як стирають гумовою губкою неправильні записи, зроблені олівцем,
витиснути з усіх нейронів, як витискають сік з лимона за допомогою соковижималки,
вимести з усіх закапелків душі, як вимітають застояний пил із кутків кімнати,
випарувати з вен і артерій, як випаровують воду моря і океани, щоби облегшити собі дихання,
відірвати його від серця, як відривають пух від основи пір’я для того, щоби наповнити ним лежак під чиюсь голову,
як тільки вона все це вирішувала зробити,
він усміхався,
він ходив піднесений і гордий.
Нарешті він буде вільний від її надмірної уваги,
від істеричних проявів її любові,
від всього того, що називається непередбачливістю чи хаосом.
А він же так любить стабільність!
А, може, він усміхався і тому, що знав:
завтра-позавтру вона знову повернеться до нього, як повертаються кораблі до свого порту, якщо їх дорогою не розплющить буря.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635851
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 14.01.2016
Хай після ночі глухої настане світанок.
Після хвороби здоров’я у тіло прийде.
Віра й надія ввіллється в занедбаний дзбанок,
Правда загляне, гіркоти у нім розведе.
Смерть патріота ніколи не буде забута
(Кров, що поля і степи напоїла – свята).
Воля по-справжньому буде нарешті здобута.
Сміх задзвенить, а не куля ворожа в свята.
Хай після місяця сонце засвітить над краєм,
Вилиже болі, на радощі сум оберне.
Гімн Перемоги на цілий Усесвіт заграє.
Зійде щаслива зірниця, недоля засне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635588
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.01.2016
Не відбивай мене руками, мов волейбольний м’яч,
тим паче, ногами, мов футбольний.
Не мий після моїх відвідин рук і обличчя,
не чисть жили, клітини ДНК,
не роби плазмаферезу крові.
Не спіши викреслювати мене зі списку своїх друзів,
не закривай переді мною двері,
не вішай на них табличку «Нікого немає вдома».
Не позбавляй мене таких звань як «громадянин України»,
«мешканець планети Земля»,
елемент «Сонячної системи».
Цього всього не варто робити,
бо ми і так у різних галактиках
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635450
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 13.01.2016
Коли чую твій голос, здіймаються крила,
Примикаю до зграї дзвінких солов’їв,
На шматки розлітається кам’яна брила,
Що свій якір пустила у груди мої.
Коли бачу твій погляд крізь товщу обширу,
Грає флейта мелодію віри в дива,
Виривається серце із жалю-ясиру
І біжить-жебонить в жилах віра жива.
Коли чую биття твого серця в своєму,
Як лягає зерном твоє слово в душі –
То вона набира свого піку об’єму.
І стікають чуття у рядочки віршів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2016
Не просто так ляга біда в русло.
Цей сум. Ці сльози. Сивина в волоссі.
Ця смерть для того, щоб нове прийшло.
Цей листя пад – щоби весні знайшлося.
Не просто так зарубка на крилі,
Ґрунти – у попіл, села – у руїни.
Ідуть на дно епохи-кораблі,
Щоб новий дух наповнював країни.
Не просто так війна ламає мир,
Отруює ненависть атмосферу.
То є сигнал, щоб чистити обшир,
Квиток шукать у нову світлу еру.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635029
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.01.2016
Нарешті фініш. Це не смерть.
Злетів світанок білим соколом.
Напруга тіла – рік і чверть,
Встеляє душу срібним попелом.
Нарешті фініш. В цей забіг…
Тяжів дамоклів меч над мрією.
Пожежі вились. Дощ і сніг
Не мали влади над стихією.
Нарешті фініш. Сльози – в гарт.
Вітрам – усі думки посічені.
Ні, це не смерть, це новий старт.
Хай буде ж сонцем він освічений.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2016
Різдвяний час. Вкраїна колядує.
Бажання миру – визначальний спіч.
Бог Україну в тім’ячко цілує.
Ще зовсім трохи - й виясниться ніч.
Пощезне тьма, що суне із Мордору.
Зелене світло ляже на шосе
Ввійде наш край у нову еру-пору.
Любов і віра переможуть все.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634209
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.01.2016
Різдво Ісуса. Сніп пшеничний.
Кутя, узвар і коляда.
Церковні дзвони. Бог предвічний
На люд із ясел погляда.
І що? Ті самі війни, чвари.
Та сама шашіль точить ум.
Життя не варте і динара.
Каліцтво. Смерті. Морок. Сум.
Брехня. Ненависть точить кості.
Легені вирвані в землі.
О, люди! Ми тут тільки гості,
Як сніг на голому гіллі.
Звільнімо серце від облуди.
Згадаймо Бога слово-жест:
«Любіться між собою, люди!»
... Із оцтом губка. Цвяхи. Хрест.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634167
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 07.01.2016
Просто дихати небом і твердь відчувати ногами.
Просто променем серця топити байдужості лід.
Не вогнем, не руїнами землю вкривати – садами.
Просто світ цей любити, його рятувати від бід.
Просто їсти свій хліб - хліб насущний, що день нам приносить.
Пити воду життя з щедрих пригорщ праненьки-землі.
Просто міцно плести між серцями-державами троси,
Щоб не рвала війна їх, брехня не купала в золі.
Просто бути ЛЮДЬМИ тим, у кого є тяма і мова.
Не стягати бездумно, ділитись набутим над дах.
Для добра, для краси жити в світі, мов гіль калинова.
Крокувати з усмішкою, сонце лишати в слідах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633935
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.01.2016
За вікном біліє сніг.
Сіре небо. Чорне гілля.
А у душу промінь ліг.
Думи птахом. Час застілля.
Стріча друзів. Рік новий.
Коляда у двоголоссі.
Кава. Пряник медовий.
Світла аура в волоссі.
Мітка кроків в новий день –
Бог і край, щаслива доля.
Волі видихи з легень.
України нова роля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633695
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.01.2016
Злетів з небес на землю Янгол-Січень,
Насипав фарби із широких крил.
Блищить біленький на гілках акрил.
Хвилини птах до сонце-граю лічить.
Трави з-під білих фарб не видно грив,
Зате химери на шибках розквітли.
Мороз калюжі кригою покрив,
Лисняться, наче лисини до світла.
Ховається по хатах дітвора,
Хоч гірки і катки такі, я к треба.
Спадає з днів буденності кора.
Ще трохи й Бог зійде дитям із неба.
Печуться пляцки, пампухи до свят.
Кутя вариться. Пломеніють лиця.
Крізь комин мир спускається до хат.
Сльозу втирає Божий Син вдовиці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633639
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 05.01.2016
Він той, хто крок її бадьорить,
Хто в неї замість кофеїну,
З ким їй під силу взяти гори,
Пройти крізь фортеційну стіну,
Він той, хто хмари розганяє
У непроглядну сіру мряку,
Шляхи погорблені рівняє,
Дню надає терпкого смаку.
Він неба музика ранкова,
Вода, що позбавляє втоми.
Одне-одненьке його слово
Дух витягає з пастки коми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633503
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2016
Чомусь мені не хочеться жити так, як усі. Не хочеться мислити так, як усі.
Не хочеться обмежуватися рамкою суспільства (крок вліво, кров вправо – розстріл).
Хочеться бути самою собою. Просто йти своєю стежкою, дивитись на світ своїми очима, говорити своєю мовою, любити цей світ по-своєму, не прикривати обличчя паранджею «правильності». Так, я не досконала особа, так, я б’ю ґулі і буду бити, йдучи своїм шляхом. Але це мій досвід, мої гулі, мій біль, які різьблять моє Его, заставляють відчувати, що моя душа жива, прагнуть робити мене мудрішою, сильнішою, подекуди твердішою, подекуди м’якшою. А межі, насправді, у діях є, але не ті, що їх нав’язує суспільство, а ті, що їх підказує душа. Вона десь там за грудиною, як той будильник під вухом на світанку, починає подавати сигнали: «Дзінь- дзінь! Дзінь- дзінь!" при моєму наближенні до тих, мною намальованих, червоних ліній, на яких написано: «Пізнавай життя, але старайся не нашкодити ближньому».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633485
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 04.01.2016
Ходила Києвом. Там вулиці широкі.
Доми висотні. А надворі сміх і сніг.
Гуляють люди (вихідний!) рум'нощокі.
Зима із "мінусом" ступила за поріг.
У центрі гамірно. Ялинка на Софійській.
Оркестр на сцені. В чанах вариться глітвейн.
А на Контрактовій концертик українській,
Соломи в'язанки, ковбаски і портвейн.
Веселий щирий Новорічко ходить містом.
Вода замерзла під Патоном у Дніпрі.
Танцює кров у жилах під сонату Ліста.
Хоч зимний Київ - з теплим серцем у нутрі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632855
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2016
Так хочеться, щоб світ цей жив,
Щоб кров не лилася даремно,
Щоб ліс із хмар вологу пив,
Промінням сонце гріло землю.
Так хочеться, щоб світ цей був,
Затихли гаубиці на сході,
Світанок барву голубу
Лишав щодня на небозводі.
Так хочеться, щоб світ цей цвів
Пелюстям віри і любові.
Щоб дух людський терпимість плів,
Щоб хліб і мир на рушникові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632359
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.12.2015
Майдан і Гімн. І запах димний шин.
Відтятий Крим. Невизначні сили.
Донбас. Луганськ. Ненависть. Зради млин.
АТО. Війна. Пожежі і могили.
Снарядів движа. Страх. І Мінський мір.
Осколки в тілі. Ноги у воронці.
Кремля сумління, витерте до дір.
Полон. Тортури. Матір у віконці.
Сирітки, вдови. І валютний крах.
Життя в кредит. Корупції знамення.
Камінням сум на згорблених плечах.
Це України-Мами сьогодення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632084
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.12.2015
Ти поступу мого рушій,
Піджива для сухої брості.
Сад зацвітає у душі
Від погляду твого крізь простір.
Світліє найтемніше тло
Довкіл, як чую твоє слово,
Рівняє усмішка чоло
І небо грає веселково.
Але коли далеко ти
Не тільки тілом, а і серцем,
То в жилах – соки блекоти,
Туга – змією під реберцем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631847
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2015
Любімо світ осяйний і в імлі.
Допоки дні дарує нам Всевишній,
Допоки сонце – любасом землі,
Допоки цвіт навесні родять вишні,
Птахи пісні співають голосні,
В нутрі тепло носімо й барви літа,
Виймаймо щедро усмішки ясні
І без вагання їх даруймо світу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631632
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2015
Готує Бог для України нову квоту.
Тож не здаваймось, не вдягаймось у байдужість.
Тримаймо дух на висоті орла польоту,
Виймаймо крок з мілкої брудної калюжі.
Ми зможем, вірмо, ми здолаєм перешкоди.
Бо наше діло праве, ми в чуже не лізем.
На всіх шляхах до щастя поміняєм коди –
В думках малюються уже його ескізи.
Вставаймо, браття, кров загиблих зве до бою.
У нас є місія – цей світ зробити кращим -
Планетний обшир наповнити добротою,
Змести з доріг усе лихе і непутяще.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631356
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.12.2015
Сьогодні день хороший, променіло сонце
В клітині кожній, танцювало на зап’ястях.
Набрала соку кров із винограду гронця,
Душа понеслася в політ на крилах щастя.
Сьогодні милася журба, палилось горе
І малювалась добра доля для країни,
І огортало душу праарійське море,
І виростала світла слава на руїнах.
Сьогодні радість – прима (сум пішов зі сцени),
Любов, що човен віри між штормами носить.
Сьогодні мир ловили з космосу антени,
Нове життя Вкраїні Бог вплітав у коси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631165
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.12.2015
Шле Московія нам дарунки –
Гармати, танки і т. п. –
Не для життя, то смертні трунки
Для тих, хто схід наш стереже.
Вагони гнуться під вагою
Важкої техніки Кремля.
Й під русько-мірною ногою
Вкраїнська плавиться земля.
Кричать вогнем розп’яті душі.
Кровавлять рани на тілах.
А в білокам’яній чинуші
Малюють рай свій на гробах.
Та прийде суд і прийде кара.
За все тримать прийдеться звіт.
Нова народиться Сахара
Там, звідки йде убивці слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630956
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.12.2015
Якби хоч краплю дав мені любові –
Маленьку краплю з подиху роси,
Оркестри грали б в задубілій крові,
Родили б груди диво-голоси.
Якби хоч слово кинув, хоч одненьке,
Таке жадане, та до моїх вух,
Ослабли б в силі ті тверді обценьки,
Що стисли серце і спиняють дух.
Якби торкнувся до моєї шкіри
Руками тими, що тримають жар,
Упали б пута смутку та зневіри,
Піймав би щастя нутряний радар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2015
Добро в устах і вогники в очах
У стрічному. Цей світ теплом ще дише!
Маліє жах. Сльоза спиняє шлях.
Супокій серце, мов дитя, колише.
У синім небі блискіт жовтизни,
Пташиний дзьоб малює в серці ружі.
І рвуться хмари, повні трутизни,
І з душ спадає холод і байдужість.
Росте надія з дОбрості сердець
Крізь сніг і холод, мов озиме жито.
Сочиться миром кожен пагінець,
Несучи присуд цьому світу: «Жити!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630577
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.12.2015
Коли приходить четвер-п’ятниця, у моєму нутрі починає крутитися якась дзиґа. Вона крутиться, дзеленькає і так підступно у вушко шепоче:
- Їхати, їхати, їхати.
І мене вириває з хати. До тієї дзиґи у мене вже мовби рефлекс виробився. Крутиться – значить треба вирушати до Львова або куди-інде. І ось цього тижня рефлекс не був підкріплений поживою. Дзиґа образилась, сховалась десь глибоко під серцем, натомість тонко завила струна – одна-єдина не обірвана, натягнута впоперек душі. Вона вигиналася під смичком туги, стогнала. Вила, стогнала, поки своє не взяла. У суботу-неділю я таки вирвалася із свого надокучливого звичного середовища, з охотою і навіть з азартом влилася у ці передсвяткові дні в річище людей, що заповнили усі львівські площі та вулиці. Настрій піднявся вище середнього. І не тільки в мене, у всіх перехожих. Бо він же, як грип – передається повітряно-крапельним шляхом. Люди сновигали – туди-сюди, туди-сюди.
Діти шукали святого Миколая, щоби йому розповісти віршик і заробити приз, дорослі – пили глінтвейн, заїдаючи його мюнхенськими ковбасками (одна штучка 30 грн). Лунали колядки. Розливали жовте світло ліхтарі. Ялинка від фірми «Світоч» миготіла. Жуй, ходи, веселися. І я так робила. Але тіснява біля оперного (бо це там було) мені стала набридати, і я повернулася на площу Ринок.
У одному з її кутків, примостилися кришнаїти. Вони голосно співали, били в бубни, танцювали і славили Крішну. Охочих їх послухати зібралося доволі. На хвилинку спинилася і я. І ось тут підійшло до мене троє чоловіків – 30- 40 років. Вони були на підпитку, притупували в ритм співу, сміялися.
- А вы местная или приехали? – спитали.
- Можна сказати, що місцева. А ви звідки?
- С Комсомольська.
- На Амурі?
- Обижаєте. Того, что на Днепре. А можна мы с вами сфотографируемся напамять?
- Нащо вам це?
- Ну, напамять про Львов, львовян.
- Ну, давайте (напевно, їм моя яскрава куртка сподобалася – червона).
Вони зробили селфі кілька кадрів, при цьому промовляли:
- Смотрите на экран, смотрите на экран.
- Та я дивлюся, - кажу.
А тоді мені кинули:
- А пошлите с нами бухать!
- Та ви що, я не бухаю. Бувайте здорові, хлопці.
Ну, я пішла. Думаю собі, зайду до церкви, помолюсь. Свято ж. Але по дорозі вирішила передзвонити до подруги – гіда Іринки, бо ми розійшлися з нею на Вірменці. Вона повела групу людей у центр, а я пішла в «Дзигу» - подивитись нову виставку картин. Я в сумку до телефона – телефона нема. Зайшла до церкви, все виклала – та ні, таки немає.
Ну, думаю собі, розвели мене комсомольці, як лошку (не в значенні ложку, оту, що нею їдять, а лоха в жін. роді). Ото вони, певно, спеціально, приговорювали мене фоткатися, дивитися на екран, а самі нишком і залізли у мою сумку (вона булла відкрита у мене) і витягли телефон.
І я, така бита собака, повелася, як остання дурепа. От тобі і Комсомольськ Полтавської області. А є ж у мене знайомий з Полтави – то він же порядний чоловік. Ці, видно, не такі. Та різні ж бувають. Іду. Настрій уже впав. Ну, телефон куплю інший. Але скільки там номерів потрібних на старому. Щось я не так зробила, значить. Чимось я Бога провинила. Ну, нічого. Що вже є, те є, на все воля Божа. Помолилася у церкві до святого Миколая. А тоді думаю:
- Піду-но я до автобуса ще. Може, я там телефон лишила на сидінні (бо я двічі дзвонила, коли ми їхали).
Ледве знайшла наш автобус від туристичної фірми (вони завжди в різних місцях стоять). Підходжу до дверей, водій спить. Будити чи не будити? Потягла за клямку, той почув, відкрив. Одним словом, щоб не тягти кота за хвіст, скажу вам, що телефон був у водія (він почув дзвінок і забрав його). Мою згубу мені було повернено після того, правда, як я його зо дві хвилини шукала під сидінням і біля нього.
Ну, я вхопила телефон і знову пішла гуляти. Настрій покращився. Одразу стала до всіх телефонувати, вітати зі святом. Внучку пообіцяла доні ввечері уложити спати і пригледіти, поки вони в сауні перебуватимуть з друзями (в честь свята). До церкви ще раз зайшла, подякувала святому Миколаю, пожертву залишила.
На душі якось так стало легко, тепло і приємно від того, що я ́помилилась щодо тих хлопців із Комсомольська на Дніпрі. Вони хоч і баламути, але таки порядні люди. І слава Богу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630195
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2015
Святий Микола ходить нині.
Хай обдарує він усіх,
Хто миру хоче в Україні,
Хто зла не накопичив міх.
Хай спинить бурю на Донбасі.
Хай витягне трухляві пні,
Підніме Україні-птасі
До зльоту крила пір’яні.
А ми йому допоможімо,
Хотіння, силу прикладім.
Злу долю спільно проженімо,
Впустімо щастячко у дім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629803
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.12.2015
Не відчиняй коханню дверці,
Упустиш, воленьці – кінець,
Затисне в обруч, хай їй грець,
І випече хрести на серці.
Покремсає життя сувій,
Живого місця не залишить.
Шкребтиме душу, наче миша.
Вилущуючи подих твій.
Люби ліси і небеса,
Родину, дім, де ти родився.
Лише кохання стережися,
Мов сказом враженого пса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629773
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2015
Я не Шевченко, не Костенко, не Жадан.
Не видаюся тисячами екземплярів,
Не загортаюся в овацій океан,
Не виміряю славу пачками долярів.
Пишу про радість і про біль, ну, про життя,
Як вдасться, скільки з думки вистругаю хисту.
Збираю запал із сердечного биття
Вогняно-чорний чи засніжено-іскристий.
Я не знахідка року, світу й поготів.
Любов мене шукала рідко, більше піка.
Але в душі моїй ні даху, ні бортів.
Проста поетка я на ймення Люба Пікас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2015
Так болю багато, обрізаних крил,
Обвітрених душ і хрестів.
І пхається смуток до висохлих жил
Із чорних зміїних хвостів.
Так болю багато, розірваних тіл,
Продертої грішми душі
І спазмів нудоти від зрадницьких діл,
Брехні, що залила коші.
Так болю багато, багато війни,
Розбитих сімей і сердець.
Допоки цей світ, не відмити вини,
Не стерти колючий різець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629441
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.12.2015
Кожен хоче синю птаху
За хвоста впіймати.
Вийти з болю, суму, краху,
З-під ствола гармати.
Кожен хоче сонцем вмитись,
В небо загорнутись,
В хвилях щастя розчинитись,
Плям брудних позбутись.
Хоче, щоб та синя птиця
Скинула з пір'яток
Добру славу до світлиці,
Мир, любов, достаток.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629119
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2015
(дитяча)
Закінч́илися уроки,
Петрик і Микола
Полетіли, мов сороки,
В поле біля школи.
Витяг Петрик м’яч строкатий
(Довго грів охоту!)
У футбол почали грати,
Бить голи в ворота.
Ноги ходять, мов у танці.
Тут мобільний б́уха.
Витяг Коля його з ранця,
Приложив до вуха.
- Чом не вдома ще ти, хлопче? –
Мама каже сину.
- Тихо, тихо, в нас, – шепоче, -
Виховна година.
- Хто проводить, моє злото?
- Наша класна – Ната.
- Хто ж тоді стоїть навпроти,
Рукою подати?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628948
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 15.12.2015
Я не можу сказати, що люди Донбасу – це якісь поторочі. Серед них є багато притомних осіб – науковці, інженери, літератори, художники та інші. Це регіон, густо напханий шахтами і великими промисловими об’єктами, із яких несеться пролетарським дух, ну, якась особлива гордість за приналежність до робітничої касти, що всіх годує, а ще чується запах вугілля, технічного масла, а також травми, а нерідко й смерті. Це регіон колишніх диких степів, на яких збереглися западини від кінських слідів впереміж із кров’ю його агресивних вершників.
Це регіон похованих кістяків, у генах яких фобія голоду. А ще залізниць, якими везли селян та кримінальників (що їх не брали в армію) із Росії на місця, що осиротіли після масових поховань їх місцевих українських мешканців у тридцять третьому. Це регіон, що став прихистком колишнім красноармійцям (звідси назва населеного пункту – Червоноармійське).
Це регіон в’язниць, у яких кантується переважно молодь, для якої геройство – це красти, курити план чи ще якусь дурню, здобувати першість у бійці і в випивці бухла. Очкарики, ботаніки тут не в моді. Це ніби люди з іншої планети – планети бандерівців, наприклад, чи Гей-Європи. І тому таких тут не багато. Такі не приживаються, вони виїздять до столиці чи взагалі за кордон. Залишаються середнячки з купленими дипломами, але з добрими зв’язками та вмінням «правильно» вести бізнесові і наукові справи. Коли донбасівець відбув термін ув’язнення – це зовсім не означає, що він поганий чи якось не правильно вихований, це значить, що йому просто не повезло.
Це регіон де важить сила. Мямлів тут не терплять. Тримати ситуацію під контролем може тільки авторитет, бажано кримінальний, у якого тверда рука, яка надає стусанів в разі потреби, і тверда голова, що подумає за все і за всіх, при цьому й себе коханого не забуде.
Це регіон, де справи бізнесу покращують за допомогою куль і вибухових пристроїв, а потім на відсотки від отриманих дармових надприбутків будують церкви і купують священиків.
Це регіон, у якому чим нижча культура і розвиток особистостей, тим більше бажання влитися в Руський Мір під егідою «великого благодателя і спасителя» Владіміра Путіна. Це регіон, де зараз неспокійно, де утворилися так звані ДНР ТА ЛНР і де до їх військових угрупувань примикають чоловіки та жінки з різних причин (з почуття особливої гідності новороса, за гроші, за наркоту, задурені, але тепер виходу не мають, колишні мєнти, які мають злочини перед Україною ( мешканців, військових з "братньої Росії не беремо до уваги, бо тут говоримо суто про донбасівців )), це ті, на совісті яких вбиті і пошматовані тортурами тіла патріотів України (українців, росіян, грузинів та інших).
Але це також регіон малюків, учнів, студентів, яким несолодко прокидатися під двигтіння канонад і тріскотіння віконних шибок. Це регіон старих та інвалідів, яким нема куди виїхати і вони терплять всі труднощі військових дій (тут не про любо-русько-мірних). Це регіон тих, хто ще хоче бути часткою України, але не признається, бо це страшно, а знаходиться там тому, що є житло, старі батьки, робота, і тих, хто уже чи ще не знає, чого він хоче – хто завоює, того признають (тільки б уже скоріше тріснув гнійник війни). Це також регіон тих людей, що чекали визволення від сепаратистів, але так довго чекали, що вже й розчарувалися в українській владі (кинули!) і тепер хочуть мати свою – окрему, яку бачать і чують щодень - це ДНР-ЛНР. Не все так однозначно із цим Донбасом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628647
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 14.12.2015
За вікном виє вітер, б’є драконячими крильми об шибку, стягує темноту. І коли настягав удосталь, заспокоюється, лягає на спочинок чи сон десь там під лісом у долині. На годиннику: 18.30. Влітку о цій порі ще було так світло, я гуляла з онукою. Вулиці були заповнені людьми, галасом, сміхом, мелодіями пісень, що долітати з барів та ресторанчиків. У центрі великими сірими плямами купчились голуби, бігали бездомні собаки, кидаючи недовірливі або благальні погляди на перехожих. Іноді грав саксофон, гітара чи баян, іноді дзвеніли сопрано чи тенор, збираючи групки людей, охочих послухати заїжджих вуличних музикантів, співаків.
А зараз – чорна пітьма зазирає у вікно і…тиша. Ця тиша якась лячна, своїми гострими пазурами торкає мою душу. Напрошується на тривалий постій до моєї квартири. Я їй ще не дала добро, а вона вже своїм сухим язиком вилизує віру із мого серця в завтрашній день. Вилизує. І вона маліє. А смуток росте.
Він таки не задзвонив – ні вчора, ні сьогодні. А навіщо? Його все влаштовує у його житті. У нього все розписано в розпорядку на день і на місяць. Навіть вільної хвилини немає на те, щоби просто задзвонити. Але насправді хвилина є, немає бажання. А навіть як воно й з’являється, у голові тут же відбиває молоточком: «Навіщо? Що це мені дасть? Збої в розкладі? Збої в ритмі серця?» А потім вибігають із кишені нової чорної маринарки ще і такі слова як імідж, родина, Україна та інші. Вони шикуються перед ним в ряд, як воїни, що збираються до бою, грізно зиркають з-під лоба. І тоді він здається. Запихає ті слова назад в кишеню, погладжує їх.
Ні, він не задзвонить. А навіщо???
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628464
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 13.12.2015
Куди прямує наша планета Земля? Де її кінцева зупинка? Що чекає її на фініші забігу? Вона така крихітна у цьому міжзоряному темному космічному просторі, така беззахисна, як мураха на стежці у лісі під чоботом велета-грибника. Але не простір прагне її погубити, розбалансувати, а те, що знаходиться близько до її поверхні, в полі земного тяжіння, те, що було створено за словом Господнім наприкінці світобудови – людина, гомо сапієнс. Ні, ця планета ще рухається по строго заданому курсу, який їй було окреслено – по орбіті, встигаючи при цьому за кожні 24 години обкрутитися довкола своєї осі, а за кожен рік – і довкіл сонця. Але щось з нею уже не так, щось стискає їй горло, душить легені, б’є у пах. Підлянкою пахне в повітрі, що її огортає, гіркий присмак лоскоче їй смакові рецептори. Правікові гори цієї планети полисіли – ні, не від старості, від жорстокого з ними поводження. Могутні ліси зіщулились, поріділи, мов зуби у роті столітнього старика. Колись повноводні бурхливі річки обміліли і тепер не дзвенять, як золоті монети на поясі у танцюючої циганки, а стогнуть – гостро і протяжно. У повітрі росте напруга, піднімається градус – все вище і вище. Планета підхопила вірус, який називають «Глобальне потепління». Науковці серйозно займаються його вивченням, збираються задля цього на своїх симпозіумах, летять літаками з різних міст і країн до Парижу, мов перелітні птахи з Європи до Африки на зиму через бажання жити. На пошук ліків виділяються мільйони коштів, причому, у твердій валюті. Хтось, наляканий швидкими змінами життя не в кращу сторону, замовляє собі подорож на іншу планету чи зірку. Хтось будує бункер під землею. Життя ж таке привабливе… Особливо для тих, хто боїться втрачати здобуте. Диваки! Але диваки – то і є ті люди, що не дають цій землі захлиснутися власним блювотинням, втопитися у власному лайні. Вони, як партизани, яких беруть в оточення, шукають виходу.
То що ж все-таки треба, щоби ця голуба планета, дана нам у кредит для життя, не зійшла з рейок, не згоріла у вогні, випущеному з драконової пащі? Що треба?
А треба, думаю, одного – любові – до себе, до ближнього, до всього того, що поруч і що є недосяжним для ока та слуху.
І я вірю, що ЛЮБОВ ВРЯТУЄ СВІТ!!! Бо тільки вона здатна творити чудеса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628033
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 12.12.2015
Для неї він – то вітру свіжий подув,
То кисень, що в легені сам заходить
(Щомиті, тихо так), то гілка глоду,
Що плід корисний і колючки родить.
Для неї він – то небо – не дістати,
Та воно висне, магією грає,
То сонце, що іде із хмари-хати
І промені в її душі купає.
Для неї він – то тепле синє море –
Без краю й дна, не взяти у обійми.
Зчорніле щастя й побіліле горе,
То слово-меч і тиша безнадійна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627867
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2015
Ніч. Таке беззоряне небо. Ліхтарі кидають світлі плями на дорогу. Іду. Тихо. Місто ніби вимерло. 23.20. Раптом помічаю, що у кафешці, що стоїть при дорозі, сидять а столами люди. Це – чоловіки. Що їм іще робити після чесно відпрацьованого дня? В них статуси сильних світу цього – що хочу, те роблю, коли хочу, тоді приходжу додому. Вони закидають свої сіті, які завжди носять із собою, у скляні акваріуми-вітрини і ловлять в них в’ялених кальмарів і раків, хрумають смачно, регочуть (у світі багато смішного!) і запивають те все холодним пивом.
Іду додому. Куди ж іще йти опівночі? Починає накрапати дощ. Але я думаю, що це не дощ. Це плаче небо. Сьогодні ж день боротьби з корупцією. Тому й про неї говорили – багато, з усіх каналів ТБ лилися гнівні нотки. Дещо вдалося почути і мені при виконанні важливої місії – догляді за внучкою. В Інтернеті також обсмоктували, мабуть, цю тему. Але я не мала змоги сьогодні почитати відповідні пости.
То чому ж плаче небо? Бо день боротьби з корупцією закінчився! А це значить, що цю тему можна закривати. Пожурили трохи вихователів садочків, вчителів (за те, що не можуть наїстися цукерок, а ще вічно вимазують, оббивають стіни, ламають замки у дверях, б’ють вікна в тих же садках і школах, а потім вимагають у батьків гроші на ремонт. Корупція!). Про лікарів згадали (вічна тема), що без конверта з грошима не зроблять ні потрібних призначень хворому, ні операції (але про їх зарплатню – нічичирк), про санітарочок (не винесуть судно без 10 грн і т. п). Ну, а іншої корупції ніби й нема. Ні, ну є якісь там схеми відмивання коштів, але не посвячені в це не зрозуміють... Тому не варто виносити цю тему на обговорення.
Завтра буде інше свято, привід для розмови. Ну, а мені пора ловити сни. Бо їх у просторі – обмежена кількість, тих, які роздають поки що безкоштовно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627504
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 09.12.2015
Зими день восьмий. Та надворі –осінь,
Купає сонце коси у водоймах
І лиця лиже язиком гарячим.
Так радісно. Душа напнула крила.
Летіти хоче птахою до неба,
Де Скорика «Мелодія» лунає,
Кружляють хмари сиві в такт попарно
І десь зникають - там, за горизонтом.
Стрільбу прицільно день веде із лука
І попадає їй в саменьке серце,
Щоб запалити іскорку любові,
Життя підняти хвилями цунамі
В холодних жилах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627160
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 08.12.2015
Він важко йшов із її тіла,
Гнув ребра в місці, де душа,
Немов роса у звій тремтіла
На комишах.
Весни хмільної оболонку
Нарешті (вдалося !) прорвав.
І радість (смуток – в ополонку)
Прийшла у яв.
Та днів без пахів ціаніду
Не довго було торжество -
Він знов влетів швидким болідом
В її єство.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627159
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2015
Сонце зранку вилізло з-під лінії горизонту і пішло, мов ракета, стрімко ввись. Воно залило небесне полотно свіжим лимонним соком. Кілька крапель упало мені на обличчя. У тілі степліло, ніжні радісні хвилі забили сонячними хвостами об береги душі. Який приємний ранок! У ньому ще немає тих невизначених тіней, які виповзають з глибоких нір царства пітьми з приходом вечора, тих тіней, що гасять її надії на зустріч із ним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626829
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2015
Кажуть, мовчання – це золото. Може воно інколи і так. Але інколи – це навіть не срібло, не сталь, а ніж, зроблений з тієї сталі і загнаний між твої ребра - так, що ніби кров і не тече, а біль тримає і дихати важко. Загнаний саме туди, де щось двигтіло, шуміло, переверталося, сопло, іноді стрімко вибігало на поверхню буття, як вибігає магма з жерла вулкану, коли їй уже непереливки втриматися в межах своєї території.
Іноді мовчання – це і справді золото. Але не в її випадку. В її випадку мовчання – це руйнація, руйнація того світлого дому, який вона ще і не встигла збудувати, а лише виношувала у своїх думах – зранку, коли прокидалася (і через це іноді спізнювалася на роботу) і ввечері, коли лягала у своє ліжко, яке не пам’ятає його подиху, бо він його там ніколи не залишав.
У її випадку мовчання - не золото, а те, що повільно вбиває її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626785
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 07.12.2015
З Днем Збройних Сил вітаємо військових –
Тих, в кого м’язи й воля, мов граніт,
Хто без вагань узяв у руки зброю,
Щоб захистить край батьківський від бід.
О, скільки душ їх знеслося до Бога!
Скільком лишила в тілі знак війна!
Кровить до волі обрана дорога,
Важка за долю сплачена ціна.
Та вірмо в те, що накують зозулі
Країні нашій золоті ще дні.
А всі гранати ворога і кулі
За свідків будуть в праведнім суді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626727
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.12.2015
Вона ішла одна по місті.
Лягали зорі їй на плечі.
Родив чуття якісь двоїсті
Цей вечір.
Ні снігу, ні дощу, ні вітру.
Мороз тихенько в спину дише.
Врізається скупа палітра
У тишу.
ЯК швидко день добіг до ганку
Уліз у темну шубу з плюшу.
Налив їй смутку наостанку
У душу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626435
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.12.2015
Просто хочеться низько вклонитися людям -
Тим, яким світ тепло у душі на затер,
Тим, в котрих на біду відкриваються груди,
Тим, кого ми сьогодні звемо волонтер.
Хто збирає копійку на медикаменти,
На вбрання, на продукти для наших вояк.
Хто везе це на схід , чує аплодисменти
Від сепарів у виді масивних атак.
Тих, хто з лап «ДНР – ЛНР» витягає
Полонених, котрих ждуть жінки й матері.
Тих, хто слова такого «не можу» не знає,
Хто лягає за північ, встає на зорі.
Капелану, що зранені душі лікує,
Медсестрі, що на схід добровільно пішла.
Хай Господь щедро всіх за їх труд обдарує.
Волонтер – це не фах, це планети душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626296
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 05.12.2015
Вона обтяла шлях той – в нікуди.
Сто літ вагалась. Але день настав,
Коли лягло те рішення згори
У мозок, як лягають зорі в став.
Вона збудилась із хмільного сну
Й йому:
- Іди, ти доля не моя.
Виходив важко, в грудях ребра гнув.
Та щез, як в небі слід від журавля.
Нарешті вільна! Сум кудись пропав.
Промінчик сонця в душу ліг щеням.
Сховався вуж, що магію пускав.
І заспівало серце пташеням.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626200
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2015
Грайте сурми, веселися небо, наповняйся світлом, домівко! Вона нарешті прийшла до тями. Рукоплескайте всі, хто родив сонце при згадці про неї у минулих життях, і всі, хто ще буде його коли-небудь родити. Її свідомість випливла із глибин затьмареного мозку. Так, він більше не мешкатиме у її душі. Ніколи! Бо вона відпускає його, сьогодні, як відпускає птахолов птаха із клітки, коли немає з нього зиску, як відпускає хмара дощ, коли той занадто обтяжує її, як відпускає лучник стрілу із натягнутої тятиви лука.
О, танцюйте гори високі, доли широкі, ліси, що вже безлисті, і ріки холодні. Вона буде вам співати пісню прослави – вам, а не йому. Бо тепер ви її натхнення. А він віддаляється від неї, як корабель від берега, ідучи у далеке плавання, щоб борознити води світового океану.
Вже не збудить її зі сну грайливим ласкавим сонячним променем, не заколише на своїх долонях під сонату місяця і вальс зірок. Вона житиме, так, як жила до нього, просто змінить усі замки на вході до свого тіла, щоб він більше не зміг повернутися, не зміг більше принести їй біль, тиснучи на стінки лівого шлуночка її стомленого серця.
Вона відпускає його. Сьогодні. Саме о цій порі. Так?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625952
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 03.12.2015
Прийшов час, коли їй перестали подобатися казки. Вона зібрала всі ці колись оспівані нею сюжети, що пахли цукровою пудрою, новорічними мандаринами і трояндовими пелюстками і сховала у скриню – стару дерев’яну бабусину скриню, у якій та колись тримала різний полотняний одяг, ну, тоді, коли ще бабуся ходила по землі, носила сонце на обличчі у дощову погоду, а вона була маленькою і приїжджала до неї погостювати у літній час.
Нарешті сьогодні вона таки наважилася витягнути із великої картонної коробки люстерко реальності (що давно чекало свого часу) і заглянути в нього. І що вона там побачила?
Перед нею стояли дерева - чорні, згорблені, понурі. Вони простягали у її бік великі голі крюки-гілки. Стовбури цих дерев своїми гострими верхівками прорізали небо, по якому вітер гнав важкі, мов би налиті ртуттю, хмари – так, як жене коні додому візник перед бурею, що починає дихати йому у спину. Остатки зелених трав тулилися до землі, але та нічого, звісно, окрім холоду, не могла їм дати. Сіре і чорне домінували. Сіре і чорне. Сіре і чорне. Це її життя. Це її дні.
І стежка. Крутилася змійкою стежка. Це її стежка. На ній калюжі від дощу чи снігу, що нещодавно розтопився. І раптом обабіч сеї стежки вона помітила якісь маленькі жовті цяточки. Придивилася. Та це ж нагідки! Нагідки? Де ж вони тут узялися? Як вони потрапили у цю сіро-чорну реальність?
Її серце тьохнуло. Кров у судинах почала набирати швидкості. Тіло степліло. Ці квіти, ці нагідки підняли з дна її серця надію, надію в те, що життя ще хоче подарувати їй барви веселки, одну з яких подарувало сьогодні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625607
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 02.12.2015
Попід дахом неба,
Де орел літає,
Дивна квітка квітне
Між скелястих гір.
Хто ту квітку бачить,
Хто її зриває,
Той знайде кохання –
Вір або не вір.
Та вона дається
В руки смільчакові,
Чистому душею,
Сильному на дух.
Тому, в кого сонце
Миється у крові,
Тому, в кого ноги
Бистрі є на рух.
Квітка ця шовкова
Тепла, мов прочанка,
Білим едельвейсом
Звуть її усі.
Як зірвеш, щасливий
Будеш до останку.
Втопиш всі печалі
В ранішній росі.
ПРИСПІВ:
Йди за нею у Карпатські гори,
Де ростуть смерекові ліси,
Де верхи, немов церковні дзвони.
Дівчині ту квітку принеси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625532
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2015
Серед світів, в мигтінні зірок-див
Одної Зірки ймення повторяю...
Не те, щоб дуже я її любив,
Тому, що інші в пітьму заганяють.
І якщо сумнів душу борознить,
До неї на пораду йду негайно,
Ні, не тому, що сяйвом струменить,
Тому, що з нею не потрібно сяйва.
ОРИГІНАЛ
Среди миров
Среди миров, в мерцании светил
Одной Звезды я повторяю имя...
Не потому, чтоб я Ее любил,
А потому, что мне темно с другими.
И если мне сомненье тяжело,
Я у Нее одной ищу ответа,
Не потому, что от Нее светло,
А потому, что с Ней не надо света.
И. Анненский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625324
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.12.2015
Людині хочеться вірити
У кращий завтрашній час.
Роки везіннями міряти
І бачить щастя в анфас.
Людині хочеться вилізти
Туди, де хата дощів.
Проблеми до тріски вивезти
На звалку вчорашніх снів.
Людині хочеться нитками
Зв’язати любов із мрій
І світ, із ілюзій витканий,
Згорнути в цупкий сувій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625298
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.12.2015
Учора її серце стало потроху очищатись від домішок смутку і зневіри. Воно якось посвітліло, налилося густим теплим соком надії – він знову з’явився на переході її дня; мов даішник, підняв палицю догори – прохід відкрито. І вона рушила. Збоку гуділо життя, ходили люди, їздили автомобілі, чубилися між собою депутати, горів російський СУ-24, але в неї перед очима була тільки дорога, яка веде до закутків його душі. І вона йшла по ній. Та там скрізь були протяги, дув вітер. Її винесло на поверхню мрій. Але їх запах вона не забула.
Ці мрії їй пахли медовим квасом. Вона конче хоче спробувати їх на смак. І якщо якогось одного дня, хай би й отого, коли земля скорчиться від морозу, доля буде ласкава до неї, то вона ухопить ті мрії, мов птаха кольору квітучого бузку за хвіст, і спробує втримати у своїх руках.
І як їй вдасться, то буде щаслива. Хай навіть це триватиме тільки мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625148
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 30.11.2015
Люди забули про Бога
Шириться запах війни.
Атом нарощує роги,
Дивні рождаються сни.
Варяться мутні помиї
В чорнім кремлівськім котлі.
Пси Євро-Азії виють.
Змії вилазять з землі.
Кров не встигає застити.
Дзвін на пів світу гуде.
Але ще можна змінити
Путь, що до краху веде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625069
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.11.2015
Уста скували негаразди?
Сховалось сонце за хмаринку?
Ге склались вимріяні пазли?
То іншу вибери картинку.
Не скигли, не сумуй, не плачся.
Перебіжи всі темні смуги.
Не завжди лихові сміяться,
Вгортати дні твої у хуги.
Зберися силами. ти можеш!
І скоригує бог кінцівку.
Навислу скруту переможеш,
До щастя виграєш путівку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624879
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2015
Я їхала автобусом. Дівчатко
(Зупинка була) похапцем влетіло.
На личку в неї – юності печатка,
Пухке, мов паска, але пружне тіло.
Водилі гроші за проїзд подала
І п’явкою за телефон вчепилась.
Дорогою із кимось розмовляла,
Очима завертала і кривилась.
Подумала я, це ж яка між нами
Різниця літ і усього, що з ними.
Мигтіли в вікнах чорно-білі гами
І хтось тулився до моєї спини –
Автобус – не таксі, людей чимало.
І кожен про своє, як їхав, думав.
Життя - не мед, усіх колись ламало,
Тиснуло, наче сніг колісна гума.
Замислилась я, молодість і зрілість –
Мов вина – свіже й встояне роками.
Чи мала би охоту я і смілість
З отим дівчам змінятися роками –
Ну, так, в думках, цілком гіпотетично?
І зваживши всі «за» у цьому й «проти».
Прийшла до думки - хай не патетична:
Ні, не хотіла б я такого лота.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624587
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.11.2015
Допоки існує планета
І небо торкається гір,
Пектиме нам слід від багнета,
Що ним гнав нас "брат" у Сибір.
Пектиме за правду дідівську,
За звалені з храмів хрести,
Насаджену віру блюзнірську,
Що влізла кліщем до клітин,
За допити і за тортури,
За вирвану мову із уст,
За цвіт наш, заточений в мури,
За кісток поламаних хруст.
Пектиме за рік тридцять третій,
За погляд згорілий, пустий…
Допоки життя на планеті,
Цей біль нам у генах нести.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624486
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2015
Тобою я хронічно хвора.
Загострення іде під вечір,
Як день накриє чорна штора,
Як тінь торкне холодні плечі.
Тобою хвора безнадійно.
Та в силі ти звершити диво.
Є в тебе ліки чудодійні,
Котрі знімають рецидиви,
Витягують із сітей мрію
І близять точку апогею.
Тобою другий рік хворію.
А ти, здається, хворий нею…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2015
Із Парижем навести контакти
Так чомусь бажається, кортить.
Ну, і що, що там були теракти?
Це мене ніскільки не страшить.
Що кому написано у генах,
Те і буде - не втекти в кущі.
Нас не стане на землі, а Сена
Буде колихатись у душі.
Бийте дзвони – радісно і р’яно.
Хай життям наповниться Париж.
Я приїду, в Нотр-Дам загляну,
Назбираю з вулиць дивовиж.
Піднімусь на Ейфелеву вежу.
Вірю, не торкне її ІДІЛ.
Загашу підреберну пожежу
Тисячею витоптаних кіл.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624318
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2015
Наші дні схожі один на одного, як близнюки. Ми пробуджуємося на світанку. Покидаємо ліжко, як правило, без особливого ентузіазму, просто тому, що виробилася біологічна звичка або треба йти на роботу. Ми йдемо на цю кляту роботу, якщо ми її маємо. Працюємо. Хто з охотою, хто без – гроші усім потрібні, щоб вижити у цьому світі. Виживає кожен по-різному. Якщо гаманець туго набитий грошвою – то вибір товарів для споживання – широкий і світло горить, в основному, зелене на перехрестях долі. Якщо ж усе із точністю до навпаки, то треба розраховувати по мінімуму і не перебігати дорогу життя на червоне (хоча воно чомусь тоді так часто світить ). Але все-таки треба старатись не перебігати на те червоне, щоби не трапилося лиха.
Але чому наші дні так схожі один на одного?
Після роботи ми йдемо додому. Так, іноді, трапляється, що ні, бо день народження чийсь, зустріч із друзями, культурний захід за потребою чи за обов’язком, просто шопінг чи безпричинне вештання вулицями міста. Хтось встигає, проходячи дорогою дня, побачити дерево, що вже обезлистилось, хтось тільки калюжу уздрить під ногами і обійде її, якщо вчасно помітить.
Коли приходимо врешті додому – у своє лігво, нору, замок, то готуємо вечерю чи щось схоже до неї, вирішуємо свої побутові проблеми, читаємо (можливо…) або мордуємо пульт, щоб побачити чи почути щось сенсаційне, гаряче, з бризками шампанського або навіть і крові.
Ми перестали ходити в гості – до сусідів і давніх друзів. Ми зависаємо у соцмережах, у нас там тепер нові друзі – віртуальні, є можливість поспілкуватися і гостину лагодити не треба – бюджетно. Нє, ми як справжні порядні люди ще не забуваємо зателефонувати близьким. Іноді навіть відвідуємо їх. І, о, які ж ми тоді горді з того, що це зробили, щось навіть вивалюється з душі, якийсь тягар, що не був помітний до того.
А що в епілозі? Що? Те саме ліжко, з якого зранку заледве встали. У когось воно в обіймах з дитиною, у когось із протилежною статтю, у когось із подушкою… (це вже як кому підфортунило).
А у вихідні – тут хто на що гаразд. Але і вихідні дні схожі один на одного, як дві краплі води (хоч винятки бувають, звісно, бо вони є у всіх правилах). Є ще, правда, відпустки. Але це же трохи інша лінія сюжету.
А тут все. Все? Це те все, заради чого ми живемо, заради чого ми знову завтра зранку встанемо з ліжка???
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624182
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 26.11.2015
Білі плити снігу
Білі плити снігу
Вкрили полонини,
Сонне чорне поле,
Райдужні дахи.
Влився в вищу лігу
Холод, лізе в спину.
Руки мне і шию,
Прожиті роки.
Ріже настрій бравий
На тоненькі стрічки
День сирий, в якому
Ти далеко десь.
І низькі октави
Родить голос річки,
І гарцює мряка
Поміж двох сердець.
Знаю, що не сон це -
Завтра краще буде,
Застрибає муза,
Мов мале дитя,
Затанцює сонце,
Просвітліє будень,
Ти вернеш, вернешся
У моє життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2015
Моє кохання значить щось для тебе?
Скажи, із цього тайни не роби.
Хай не росте, мов у траві гриби,
Мов колос дикий зернами із стебел.
Моє кохання ріже твої груди,
Неначе скло загострений алмаз?
Лишає слід в крові, неначе сказ?
Приводить в рух твої застиглі губи?
Моє кохання має шанси жити?
Воно приносить силу у твій крок?
Чи взять наган й натиснути курок,
Щоби його у труну положити?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2015