| Сторінки (36/3577): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
Ось і минув цей рік шкільний,
Пробіг, мов олень серед лісу,
Неначе потяг швидкісний.
Роль відіграв, пустив завісу.
Знаннями збагатив учнів.
А вчителям додав у коси
Сріблин-перлин і шани в дні.
І медом тік, і пік, мов оси.
Будує літечко мости.
Тепло його уже присутнє.
Хтось відпочине – я і ти.
Хтось обиратиме майбутнє.
Позаду школоньки поріг.
Вклонімось Богу (лихо тінив!)
І тим, хто спокій наш беріг
На сході Неньки-України.
Дай Боже, миру всім, добра,
Здоров'я, радісних емоцій.
Любові сяйва в серці-бра,
Опіки янголів у кроці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734719
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.05.2017
Я чула в трубці його голос:
«Алло, я слухаю!». Упав
У грудях дух мій, наче колос
Від змаху гострого серпа.
«Я вас не чую», - ще добавив.
А я мовчала, мов німа.
Мов мови хто мене позбавив,
Немовби в мене слів нема.
Я чула голос його нині –
Низький – махровий баритон,
Мов сонце, вистрілив у днині,
Мов сік із виноградних грон.
Почула – та й уся потіха
А далі – вірш, самотня ніч.
Не витягнуть його з горіха,
Нема путі нам - пліч-о-пліч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2017
Літо, літо, літечко,
Любимо тебе –
Сонце, трави, кіточки,
Небо голубе.
Спів пташок-артистиків
Вранці під вікном.
Шурхотіння листиків
В гіллі під крилом.
Смаки червонесеньких
Вишень і суниць,
Персиків м’якесеньких,
Диво-полуниць.
Озерця та річечки
Хвилечки прудкі,
І доріжки-стрічечки
Парків та лісків.
Запах печериченьки
І боровика.
Смак води з криниченьки
І політ жука.
Па-де-де метелика,
І оркестрик бджіл.
Невгомонність велика
І засмагу тіл.
Рух до зір у дворику
В дні, що без дощу.
Скейт, машинки, ролики.
Сон донесхочу.
Непогода? Казочку
Прочитать пора.
Кожну хоч по разочку
Майстра від пера.
Витягнуть альбомчика,
Фарби, олівці.
Змалювати слончика,
Плід на деревці.
А ще у погодоньку
Порать городи.
Літо – на свободоньку
Час і на труди.
Як в ґрунтах – ні грудоньки,
В хаті підмести,
Вимити посудоньку,
Хліба принести.
Кинути у пралоньку
Річ, що брудик з’їв,
Поскладать старанненько
Іграшки свої.
Варто постаратися
Вибратись до гір,
В морі покупатися,
Виміряти бір.
Літо, літо, літечко –
Трави і квітки,
Маєчки у кліточку,
Кепки і хустки.
Велик - велосипед.
Рух до зір – до ночі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734608
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.05.2017
Витанцьовує дощ по дахах і бруківках.
Дзеленчить його голос між улиць у дні.
Дітлахи не виходять, сидять по домівках,
Від мультфільмів і книг уже очі скляні.
Та набрали вологи сади і городи.
Хмари дряпала кігтями блискавка-рись.
Піднялися в озерах і річечках води.
Трави вмились, зросли на відсоток якийсь.
Розлилися басейни у парках і скверах.
Суму в очі набрали коти дворові.
- Пане дощ, ви забули про гарні манери?
Час прощатися, мабуть, вже ніч надворі.
- Ви ж просили, щоб я вас відвідав сьогодні,
Щоб полив вам картоплю, буряк, огірки.
- Так, просили це все напоїти ми, згодні.
Ви до праці взялися, авжеж, залюбки.
Але досить співати. Ідіть на спочинок.
Остогиднув уже однотонний ваш хіт.
Дощ задумався, стихнув, відкланявся чинно.
Сів у хмарну автівку і рушив на схід. .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734457
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2017
Вона йому ладна у спеку носити дощі
І змахами крил розтинати настояну мряку.
Стелити під ноги м’які спориші і хвощі,
Змітати з дуги над бровою тривогу усяку.
Вона ладна бігти і брати у руки косу,
Біду, що росте довкруж нього, під корінь косити,
Губами сушити на віях сльозину-росу
І пересівати все те, що в добі його, ситом.
Вона ладна садом буяти йому навесні,
Веселкою впасти на видимі оком обшири,
Пташам обернутися, щирі пісні голосні
Вливати у душу його крізь віконце квартири.
Вона ладна сонце тримати у небі над ним –
Так довго, як схоче проміння його відчувати.
Та він цигарки лише палить, закутався в дим,
Не хоче на здійснення мрій її дозволу дати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734394
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2017
Вчора над моїм будинком кружляли лелеки, а через кілька годин приїхали до мене в гості мої малята-внучата. Тому такий вірш.
Кружляли бусли над будинком,
Писали кола навперЕбій.
І чорно-білі їх хустинки
Здавались райдугою в небі.
Їх було трійко в високості.
Дивилась, дихати боялась.
Мережили довкола простір,
І радість серцем розтікалась.
О, знайте, братія крилата
Даремно крилами не била:
Щастя спровадила до хати.
На друзки тишу розтрощила.
Трьох привела в дім онучаток.
Ввійшли, внесли добра відерце.
Наклали цьомочок-печаток
На щоки і зігріли серце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2017
Нещодавно поетеса з Полтавщини Любов Ігнатова вислала мені свою вперше видану книгу під інтригуючою назвою «На перехресті зоряних стежин». Сказати, що вірші, вміщені в кількох розділах цієї книги просто хороші – нічого не сказати. Поетичні твори Любові Ігнатової не тільки зрілі, високомайстерні, самобутні, а й сердечні, вони глибоко проникають в душу, деякі з них хочеться перечитувати багато разів (лірика кохання). Відчувається, що поетеса – людина витонченого розуму, тонкої душі і благородного серця. А ще має добре розвинені естетичні смаки. Ми з нею товаришки по сайту «Poetryclub» давно. І на Фейсбуці друзі. Хочу подякувати цій молодій красивій, повній сил і творчих енергій жінці за те, що вона така, як є. Хай їй пишеться, хай їй любиться, хай успішниться. Книгу видано: Лубни: Інтер Парк, 2016.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734233
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 20.05.2017
ПРО ДАВИДА ТА ГОЛІАФА
(для дітей)
Історія, про яку ви, діти, дізнаєтеся, записана в Біблії, тобто в Святому Письмі, у книзі Самуїла.
Це було дуже давно, ще до народження Ісуса Христа. На узбережжі Середземного моря (в східній її частині) проживав собі такий народ – філістимляни. Вони не вірили в єдиного живого Бога, котрий весь світ сотворив, тобто різні планети, зорі, нашу Землю і все, що є на ній - моря, океани, материки (земля з річками та озерами, оточена водою океану), а ще Сонце, яке дає всьому живому тепло. І той самий час жили й ізраїльтяни – древній єврейський народ, котрі вірили в Бога-Творця і виконували Його вказівки. Часто ці два народи воювали між собою. Царем ізраїльтян був чоловік на ім’я Сеул. Він був сильним, сміливим, мудрим і чистим перед Богом. Тому завжди перемагав своїх ворогів. Але якось цар не послухав наказу Господа. Не все те, що Він йому наказав, виконав. І тому в душі царя поселився неспокій. Сеул уже не був таким впевненим у тому, що зможе побороти військо філістимлян, з яким мало зійтися в битві його військо. Філістимляни зайняли одну з гір Ханаану (край такий), розклали там свої намети, ізраїльтяни – другу, між ними була долина. Коли їх війська стали одне напроти іншого, то наперед із ворожих рядів вийшов знаменитий борець Голіаф. О, він справляв враження! Високий на зріст (близько трьох метрів), з широкими плечима, твердими натренованими м’язами, в бронзових лицарських обладунках. Треба сказати, що тоді воїни вдягалася трохи по-іншому, ніж тепер. На голові в Голіафа був непробивний шолом (така металева шапка, схожа на каску, тільки у кілька разів важча!), на плечах та грудях – лусковий панцир (як у черепахи, тільки у багато разів міцніший, щось на зразок сучасного бронежилета ), на ногах – наколінники, як у тих, хто зараз катається на скейтборді чи ковзанах, але зроблених з твердого металу – бронзи. Такий одяг, що був дуже міцним, але й важким, мав захистити Голіафа від поранень, нанесених мечем чи списом. В руках у бійця ворожого табору був гострий меч і спис (автоматів і кулеметів тоді ще не було, ракетних установок тим паче). Що таке спис? Такий металевий кий, палиця, що була на кінці загострена, як олівець, яким креслять лінії на аркуші паперу. Попереду Голіафа йшов його щитоноша, тобто чоловік, що ніс щит – таку пластину металеву, якою прикривають тіло (обличчя, наприклад) від ударів стріли.
Велет цей – Голіаф, вийшов і заявив ізраїльтянам, що нема потреби йти військові на військо. Досить буде того, щоби хтось із ізраїльтян з ним поборовся. Якщо він, Голіаф, подужає того, хто вийде проти нього, вб’є його, то всі ізраїльтяни стануть рабами філістимлян. Якщо ж навпаки – ізраїльтянин переможе і вб’є його, Голіафа, то філістимляни стануть рабами ізраїльтян.
Голіаф виходив протягом сорока днів – зранку і ввечері. Він хизувався своєю силою перед ізраїльтянами. І не було нікого, хто б погодився з ним битися. Страх огортав кожного, хто дивився на велетня у важких металевих обладунках. Та якось до табору ізраїльтян навідався син одного старшого чоловіка із Віфлеєму – Давид. Хлопець цей був красивий на вроду, мав русяве волосся, великі гарні очі, а ще вмів грати на арфі (такий музичний інструмент, що має багато струн, щось на зразок гітари чи бандури, але значно більший за розміром і кількістю струн). Більшість свого часу Давид проводив за тим, що пас батькових овець на пасовиську. Хлопець був один із восьми синів у родині батька свого Єссея – його наймолодшим сином. Три старших його брати служили у війську царя Сеула. Саме до них і прийшов Давид. Батько попросив його відвідати своїх братів, принести їм гостинців з дому. Це не були ні м’ясні вироби, ні солодощі й не риба навіть. Ніс братам хлопець торбинку зерна і десять буханок хліба. Ще мав при собі десять куснів сиру, що мав їх передати тисяцькому (тому, що керував тисячним військом) з поваги до його сану (чину), так наказав зробити батько.
Давид знайшов братів поміж рядами воїнів-ізраїльтян, віддав їм хліб та зерно. Коли стояв і розмовляв з братами, побачив Голіафа, який якраз у той час вийшов, і почув його слова, котрі той кожного дня промовляв до ізраїльтян. Вояки ізраїльські порозбігалися, бо боялися Голіафа. Давид не втік, дослухав промову до кінця. А тоді почув, як хтось із тих, що відходили, сказав, що цей велетень філістимлянський зневажає їхнього Бога, насміхається над військом і що того, хто вб’є його, цар щедро нагородить: дасть коштовні дарунки, звільнить від сплати податку його родину та віддасть йому за жінку одну зі своїх доньок.
Давиду стало цікаво. Невже й справді цар таке дав таку обіцянку? Він перепитав в одного вояки, в другого. Вони повторили те ж саме, що він почув перший раз. Старшому братові Давида Еліяфу не сподобалось те, що їх молодший брат поводить себе як нишпорка. Вони вважали, що він ще занадто юний, щоби цікавитися такими питаннями як війна і царські обіцянки, що його призначення – пасти батькові вівці. Але Бог любив Давида. Давно. Мабуть, з дитинства. За його щире серце, чистий розум, добру душу, сміливість і тверду непорушну віру в Нього. Тому вклав у його уста слова впевненості в тому, що він той, хто зможе вступити в бій із цим страховиськом-богатирем. Ці кинуті Давидом слова передали цареві Сеулу. Той наказав привести молодого сміливця до нього. Коли Давида привели до царя, він спитав хлопця:
- Ти справді готовий битися?
- Так, - відповів Давид.
- Але ти такий молодий і недосвідчений, а Голіаф давно воює. Він надзвичайно сильний!
Давид сказав:
- Коли я пас вівці свого батька, то бувало так, що нападав лев і забирав вівцю з отари. Тоді я гнався за ним, нападав на нього, і вихоплював вівцю з пащі його. Якщо ж він кидався на мене, то я брав його за гриву і вбивав. Одного разу напав на отару й ведмідь, то я і його вбив. Так само я здолаю і цього філістимлянина. Бог, котрий врятував мене від лева та ведмедя, врятує мене й від цього злого велетня.
- Що ж, хлопче, якщо ти впевнений у своїх силах, іди на цей бій, - сказав цар.
Так як на Давидові був звичайний одяг пастуха, то Саул вирішив дати йому свій панцир, шолом і меч. Але хлопець не захотів вести бій у царських обладунках. Він сказав, що йому незручно буде битися в цьому важкому одязі. Віддав він і зброю Саулові. Чому? Згодом дізнаєтесь. Натомість пішов до потічка, знайшов там п'ять гладеньких камінців й кинув їх до своєї торбинки. В другу руку взяв палицю і попрямував туди, де розміщувалося військо філістимлян. Голіафу сказали, що з ним хоче битися якийсь ізраїльтянин. То ж він теж поспішив йому назустріч разом зі своїм щитоносцем. Коли Голіаф був на такій відстані, що міг добре розгледіти свого суперника, то дуже здивувався, чому вийшов саме Давид. Адже той був надто молодим і тендітним для бою з таким велетом-силачем, як він, безвусий зовсім, без захисного одягу і зброї, з наплічником пастуха і палицею у руці. «Що все це означає? – скипів одразу Голіаф. – Це насмішка наді мною?» Та хлопцеві сказав: «Чи ж я тобі пес, що ти до мене виходиш із палицею в руках? Що ж, раз такий сміливий, підходь ближче, я швидко тебе подужаю і віддам твоє тіло на корм птахам небесним і звірам польовим». На обличчі Давида не зрушився жоден м’яз, на ньому не з’явилося ні краплі страху, був лише спокій в очах і віра у те, що перемога буде за ним. Велетню він відповів:
- Ти ідеш проти мене зі списом і мечем, а я йду проти тебе в ім'я Господа мого, в ім'я Бога ізраїльського війська, в ім'я того, кого ти зневажив. Він допоможе мені перемогти тебе. Не ти, а я віддам твою голову і тіла твоїх побратимів-філістимлян птахам небесним і звірам польовим. І як це станеться, кожен побачить, що Господь-Вседержитель завжди з тими, хто любить Його. І що не меч і спис боєм керує, а Божа сила.
Голіаф засміявся. Він почав наближатися до Давида. Той не ловив ґав, підбіг до велетня, дістав із торбини камінь, взяв пращу (своєрідний вид зброї, мотузка з розширеною серединкою), вклав у ту серединку камінь і, тримаючи міцно в руці обидва кінці мотузки, розкрутив пращу над головою. Через якийсь час один із її кінців відпустив. Камінь полетів у потрібному напрямку – швидко, як ракета, й через кілька секунд застряг у лобі Голіафа. Той впав, як скошений колос, лицем на землю. Давид підбіг до велета, відтяв йому голову його ж мечем. Така була умова самого Голіафа! Цього він сам вимагав! Коли філістимляни побачили цю жахливу картину, то дуже налякалися й почали втікати з поля бою. Ізраїльтяни ж з радісними вигуками кинулися за ними, і не один представник ворожого війська тоді загинув.
Який висновок можна зробити з історії про Давида та Голіафа?
Мабуть, ви вже зрозуміли, що не завжди перемагає сильніший. Мудрість часто має більше важить, ніж сила. Коли Господь стоїть на боці людини чи цілого народу, то вони мають великі шанси на перемогу.
Давид подолав Голіафа, бо мав непохитну віру в те, що Бог буде керувати його думками і руками. І так було. Господь ніколи не залишає того, хто любить Його, хто носить Його світло в душі, прагне чути Його слово і виконувати Його святу волю, хто любить свій край і свій народ.
Давид розумів, що перемога, яку він здобув – не стільки його заслуга, як Бога живого. Тому він уникав людської слави, хотів, щоб люди славили Бога і жили згідно його заповіту. Не раз згодом він співав Господу пісню, граючи на арфі: «Ти підніс мене над повсталими проти мене і від чоловіка жорстокого врятував мене. За це я буду славити Тебе, Господи, поміж іншими племенами і співатиму хвалу імені твоєму».
Отак і ми співаймо Богові хвалу за все, що маємо, за все, що наші батьки і ми здобули у чесній праці. Дякуймо Всевишньому за кожен день і кожен крок у житті – за те, що народилися, живемо, дихаємо, споживаємо їжу, бачимо красу цього світу, чуємо спів пташок, слово ближнього. Вміти дякувати – це теж заслуга.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734152
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.05.2017
Два бузи-сусідці прибралися нині.
Один в голубій, другий в білій кофтині.
Хоч різні – у мирі живуть в ріднім краї.
Їм неба і ґрунту на двох вистачає.
Їх сонце цілує палкими устами.
Їх дощ напуває рясними дощами.
Птахи з їх парфумів складають етюди.
Втішається Небо їх видом і люди.
Чому ж ми не можем отак, як ті бузи?
Печем одне одного, наче медузи,
Образливим словом і кулею Граду.
Плекаємо в серці отрути розсаду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734003
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2017
Весна і Стрий – то гармонійна пара –
Весна, мов пава, і граційний Стрий.
Їм звуки-хвилі шле ріка-кіфара.
О, Стрий, весну цілунками укрий.
Цілуй ті трави оксамитні в парку,
Дерева, що в зеленій опанчі.
Цілуй жагуче, не дивись, що парко.
Цілуй удень при людях і вночі.
Вона ж, весна, так довго йшла до тебе.
Зітхав, чекав, писав вірші сумні.
Та дочекавсь, тебе почуло небо.
Звело вас разом в ці травневі дні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733882
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2017
(дитячий)
Що для тебе, хлопче, Україна?
Руки мами, батьківські коліна.
Це земля прародичів чудова,
Де тепло сердець і рідна мова.
Дзвони храму у неділі й свята,
Босі ноги у траві, де м’ята,
Сад, улітку плодом густо вкритий,
Ліс-чаклун, хмарками оповитий.
Це карпатські буки і смереки,
Рій бджолиний і гніздо лелеки.
Золотом налитий в полі колос,
Соловейка в надвечір’я голос,
Що облюбував собі калину,
Біла хата, мальви біля тину.
Це сорочка, вишита нитками
В кольорах веселкової гами.
Літописець-дуб і плющ повзучий,
Чорне море і Дніпро ревучий,
Що, неначе сич, в негоду виє,
Місто Лева і столиця Київ.
Одноземці, що швидкі до праці,
Дух упівців і холодноярців,
Посівів любові сходи пишні,
Край, мені дарований Всевишнім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733734
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2017
Ви ба́чили це? Ви́ткнувся барвінок!
Голу́биться між оксамитних трав!
Жасмин прибрався, час не марнував,
Такий, мов із журналу мод сторінок.
Ну, а тюльпан скидає свій наряд –
Рожевий, жовтий, пурпурний, салатний.
Минув його період плідний, ратний.
Але іриси дружно стали в ряд.
Магнолія не тішить більше око.
Обчухрав вік її елітний цвіт.
Та як граційно лель іде в політ
Під сонця оком, що налилось сок
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733594
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2017
У Моршині цвіте бузок. Бу-зо-о-ок!
Молочно, світло- й темно-фіалково!
Глядиш на чудо це, спиняєш крок,
Так радісно тобі стає, казково!
Вбираєш запах цвіту до клітин,
Хмеліє кров від свіжості парфумів.
Всього два тижні бузових фестин –
А дух – орлом, і око у безумі.
Цвіте бузок, король весни – бузок!
В дрібні уста його цілує вітер.
Цвіте бузок – це вам не дріб’язок,
Це старт до днів омріяного літа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733418
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2017
Додому йшов Максим зі школи.
Наплічник ніс він на плечі.
Виводив соловейко соло
В саду десь. Добре для душі!
Ось і будинок. Під порогом
Кіт Рудь, на хлопця погляд звів:
- Щось винеси, заради Бога,
Пів дня нічого я не їв.
Побіг на кухню Макс швиденько,
Налив у миску молока.
Шпака примітив кіт руденький,
За птахом стрибнув на паркан.
Хлопчина миску на сходину
Поклав тим часом за поріг.
Їжак прийшов на ту гостину –
Занюхав запах і прибіг,
Зрадів, що змився десь рудастий,
Ткнув сіру морду в миску, п’є.
Побачив кіт:
– Що за голчастий
Тут звір завівся? З’їв моє!
Примчав. Їжак нагострив голки,
Клубком скрутився, шерсть густа.
- З м’ячем боротись цим без толку, -
Кіт мовив. – Й миска вже пуста...
Завив з досади Рудь сердито.
Почув це Макс, надвір побіг.
Збагнув хлопчина, хто тут ситий,
А хто наїстися не зміг.
- Ти, Рудошерстий, не дивуйся
Тим діям, що їжак утнув.
Голодним теж був! Тож не дуйся,
Наповню миску ще одну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733292
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2017
Між вулиць, сквериків і площ
Танцює танго львівський дощ.
Регоче.
Йому тут бути до снаги.
Бруківка мокне від ваги,
Блискоче.
А небо дується, як сич
За парасольками облич
Не видно.
Мордяку висунувши , кіт
Кидає погляд із воріт
Єхидний.
Не спав, мабуть, він уночі,
Чи остогиднули дощі,
Жде сиру?
А дощик гупа об асфальт
І пристає до курток, пальт –
Задира!
Іду-бреду між вулиць, площ.
Мені до серця львівський дощ!
Співаю.
Радіють співові вали,
Птахи і люди, що зійшли
З трамваю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733152
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.05.2017
Була, як усі, дитиною.
Любила збирать квітки.
То горбиком, то долиною
Носилася залюбки.
Містечка свого курортного
Виловлювала красу.
Пила з джерела холодного
Водицю, як день росу.
Зимою, хоч і боялася,
Як стуку ножа яйце,
З крутої гори спускалася
На санях – вітрець в лице.
Ліпила фортецю, сніжками
На «ворога» йшла у мент.
І грілося тіло смішками,
Хоч руки синіли вщент.
Причин не було сумувати:
Улітку ходила в ліс
Їстівні гриби збирати.
Знаходила той, що ріс
Для мене, у кошик клала,
Матусі несла мерщій.
З грибів вона готувала
І супчики, і борщі,
Їх смажила у сметані.
Чи пробували ви це?
Їси – і у роті тане,
Неначе якесь безе.
Як липень відцвів і сплинув,
Немов із дахів дощі,
Малину в ліску, ожину
Зривала я із кущів.
Травичку несла із лісу –
Таку, що недузі бій,
Як звариш, дає – мелісу,
Ромашку і звіробій.
За маму б життя віддала.
Не чула у ній душі.
Та часом вередувала,
Губила в траві ключі,
Плющем по деревах вилась.
Скакала, немов мавп’я
Було, із хлопцями билась,
Їх перемагала я.
Плюс – я не була жаднюга,
Ділилась завжди усім.
Вертала до свого круга
Незичних сім раз по сім.
Неначе пиріг в сметані,
Я чулася у воді.
Купалась, на катамарані
Возилась у літні дні
На озері – на Лісному.
Було, на міський йшли став
З матусею, брали з дому
Усе, що нам Бог послав.
Скупались, зігрів промінчик
Тіла – і харчі на плед:
Котлети, салатик, хлібчик
І чай ще, в якому мед.
А часом у Стрий поїдем,
Щоб одяг новий придбать.
І правди тут діти ніде,
Вдягала мене на «п’ять»
Матуся. Й сама, мов квітка
Ходила між сірих мас.
Спитайте! Живуть ще свідки,
Що той пам’ятають час.
Скупились, в кафе прямуєм –
На чай і на пиріжки.
Морозивом поласуєм,
Придбаєм нові книжки.
Що можу ще розказати?
Любила пісні співать,
Молодших дітей навчати,
Під музику танцювать.
В «Квача», у «Війну», у «Лови»
Я грала з дітьми в дворі.
Кидали зірки підкови
До рук нам в нічній порі.
- Додому! - кричала мати.
- Ще трохи! – просила я.
- Що, прутик у руки взяти?
Для гри недостатньо дня?
О, прутика я боялась.
Пізнала його вагу,
Як гроші без просу взяла
Й пустила, мов у ріку.
Летіла у дім на крилах
(Прут був аргумент, авжеж!)
Робила, що говорила
Матуся, її без меж
Жаліла – не вельми милим
Для неї був білий світ.
Практично одна ростила
Мене від маленьких літ.
Харчі до батьків возила.
То були важкі часи! –
Колгоспи і рабська сила,
Без масла і ковбаси.
Матуся допомагала
Батькам і сім’ї усій.
Робила усе, що мала,
Щоб дні їх були в ясі.
Я теж зі всіх сил старалась
У домі лад навести.
За діло відразу бралась,
Ще й мамин наказ не стих.
Не ждала похвал, овацій,
Назустріч матусі йшла,
Коли та верталась з праці,
Додому тягар несла.
Їй радо я помагала,
Несла, аж хребет мокрів.
Було, що і стріть забувала – загралася у дворі.
Влаштовувала концерти.
Залізу на дуб – є фон,
І нумо свій голос дерти,
А гілка – за мікрофон.
А ще лялькові вистави
Влаштовувала часом.
Тоді ще не пила кави,
Та думка ішла чолом.
Кріселко було за сцену.
Актори – гумовий пес,
Ведмідь, крокодил зелений
І ляльки – з косою й без.
Подружки – ще ті глядачки.
Кресали з очей вогонь,
Зарібок – не грошей пачки,
Тепло, що ішло з долонь.
У місті на різні свята
Ансамблем шкільним гули,
Що звався він «Гуцулята» -
Концерти давали ми
В сан. клубах і де попало,
В Палаці культури теж.
Раз навіть ТБ знімало
Нас – втісі не було меж!
Любила театр «Зелений»,
Лиш сцена накрита, зал –
Під небом, а збоку – клени
І дуб, що лягав на вал.
Актори там виступали,
Артисти – відомі й ні.
Матуся, було, співала –
Народні в хорі пісні.
Художня самодіяльність
Сягала тоді висот!
Хоч факти були й печальні
Тоді, не усім джек-пот.
Малою була, не знала,
Що Ленін – то нам не друг.
Коли вже всі карти склала,
Нагострила слух і дух,
Хотіла знайти у масі
Орлів, що супроти Рад.
Це було в дев’ятім класі.
Та доля дала назад.
Що мама? Читала книги –
Справжнісінький книгоман.
Прокинусь, а світло мига.
Хоч ніч – у руках роман.
Від неї і я навчилась
Читати оці книжки.
До магії слів відкрились
Мені в ті часи стежки.
Любила літературу,
Науки, що точні, ще
І співи, і фізкультуру
У школі. Та майже все!
Їй дяку свою уклінно
Несу вересневим днем.
Закінчила на відмінно,
Хоч послух – не був конем.
Садок і школа – без смутку,
Обов’язку й волі смак.
Там дні пролетіли хутко,
Як надзвуковий літак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732824
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 11.05.2017
Пекельним війни є виття.
Щось гірше буває у світі?
У силі, у рості, у цвіті
Лягає в могилу життя.
І зойки, як крики сови.
Без тата лишаються діти.
Надія всихає, мов квіти,
В очах молодої вдови?
І серце у жінки пече
Тієї, яка народила –
Для щастя, для праці, для дива
Дитя, недоспала ночей?
Усіх, хто розламує світ,
Бездумно війну починає,
Ганьба і прокляття чекає
Землі і небесних софіт.
У воєн нема майбуття!
В них крові багато і солі.
В любові всі сенси життя,
У шані до правди і волі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2017
Набрав нектару ліс в судини,
Закучерявився, ожив.
Кравець-закрійник одежину
Йому смарагдову пошив.
Кравця хотіли б ім'я знати?
Секретів тутечки нема.
То травень – майстер щити лати,
Робить з нічого щось, як маг.
І ліс стоїть, красою манить
Прибравшись, наче славний князь.
Цілують ранішні тумани
Його у тім’я раз у раз.
З легень він кисень видихає,
Щоб світ не вимер, не зачах.
Як небу тяжко – підпирає,
Бо має силу у плечах!
Ось і сьогодні гарно вмився.
Привів до ладу всі думки.
Пускати кисень заходився –
Живому служить залюбки!
Глядять на вітер хмари мляво -
Зело́ гойдає у полях.
Ліс хмари гілками дірявить.
Так прокладає сонцю шлях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2017
У жаби і жаба
Вродилось дитятко –
Худе і незграбне
Таке жабенятко.
Годують дитину,
Та в рота не кашку
Кладуть без упину,
А всяку комашку.
Радіють безмежно –
Ростуть ноженята,
І шкірка уже,
Як у мами і тата –
Зелена, мов луг
у весняний політ.
І любить малятко
Весь жаб’ячий рід.
Зростає у силі,
Стрибає уміло.
Майстерно між хвилі
Несе своє тіло.
Та мало цього –
Співаком хоче стати.
Хвилюється мама,
У клопотах тато:
Знайти треба гідного
Вчителя сину.
Почув про це вовк,
В дім приніс їм новину:
«Не падайте духом,
Музцентр - за потоком.
Директор там муха,
А вчитель сорока.
Навчить жабеня
Вона хутко співати.
Є досвід у неї
Талант розвивати».
Вдягли малюкові
Сорочку, краватку.
В музцентр, за потік,
Повели жабенятко.
За місяць уже
Воно нотки всі знало.
І арії з опер
Відомих співало.
А потім афіші
Розвісила муха:
"Концерт у гайку буде,
Милий для вуха."
Охочі послухать
Зібралися ментом.
На сцену музичні
Внесли інструменти.
Крісла привезли,
Мікрофон і динамік.
І пісня за піснею,
Як у програмі,
Над гаєм зеленим
Знеслась, полетіла.
І крилами гучно
Птахи лопотіли.
Мурашки і зайчики
Аплодували,
Вовки і лисиці
Роти відкривали –
Були подивовані
Співом чудовим.
Хоч, певно, й не знали
Жабиної мови.
Концерт закінчився,
Із крісел всі стали.
Їх очі світились.
Їх душі сіяли.
Несли жабеняті
Волошки, ромашки
Вовки та лисиці,
Зайці та мурашки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2017
- Геть! – чорним котам мовлю (лізуть під ноги!)
І відрам пустим, що застопують крок,
Геть, хмари понурі, сумні епілоги,
Осудливий погляд і плітка пліток.
Геть, сни, що без снів, сіроокі світанки
І сонце, котре чорний крук затулив.
Геть сум, що придавлює душу, мов танки
Ґрунти, що готові до грозяних злив.
- Геть! – кажу клітинним застояним кодам.
Антенами духу приймаю ясу.
До тебе іду всупереч перешкодам.
Тобі своє серце в долонях несу.
Плітка – батіг. Яса – сигнал.
Вірш, який народився після прочитання одного оповідання із цікавим зачином, але сумними основною частиною і кінцівкою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2017
НЕ ЗАБУВАЙМО МАТЕРІВ
Не забуваймо матерів –
Отих, що втратили синів
У дні сучасної війни,
До них не вернуться вони,
Не скажуть: «Матінко, привіт!
Дорожча ти за всенький світ!»
Не вручать тортик і квітки,
Закрили очі навіки.
ЛЮБЛЮ ЇЇ
Як сонечко, ясненька!
Як квіточка, гарненька.
Погляне – вкриє пледом.
А руки пахнуть медом.
Торкнеться – серце мліє,
Усякий біль маліє.
Похвалить – вгору крила,
Така у неї сила!
Це ненечка, матуся,
Це матінка, мамуся.
Їй нині краю скерцо.
Люблю її всім серцем!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732014
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2017
Як же матір не любити,
"Цьом" не класти на лице?
Вміє все вона робити –
Варить, тушить і пече.
Час даремно свій не тратить.
Візьме «до», а потім «ре».
Прибере у всіх кімнатах,
Брудний одяг попере.
Грядка є? Посіє моркву,
Помідори, огірки.
Не тримає рук під корком,
Робить діло залюбки.
Прочитає книгу нову
(Розум цінить вище крон!),
Заспіває колискову
Малюку на добий сон.
Як дитину біль турбує,
Лебедицею літа,
День і ніч над ним воркує,
Поки біль не скаже: «Па!»
Матір – сонце, златом лите.
Матір – небо голубе.
Доглядає, учить жити,
Час дарує і себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731893
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 04.05.2017
В рудого лисеняти є лисиця,
У вовченяти сірого – вовчиця.
В курчатка - курка, в ламеняти – лама.
У кожного з народження є мама.
Тварина її має і людина -
У мами серце тепле, мов жарина,
А погляд, наче сонечко ранкове,
Дасть неня їжу і научить мови,
До сну вкладе, від злого охоронить,
Журбу носити буде, слізку зронить,
Коли її дитя спіткає горе.
Зрадіє, як добра наллється море.
Вона і насварить, і приголубить.
На путь наставить істинний, бо любить.
Шануймо ж її словом і ділами.
Бо не знайти дорожчої від мами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731838
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2017
В понеділок мила посуд
І вела із пилом бій.
У вівторок – плела косу
Ліді я – сестрі своїй.
На бандурі ревно грала
Зранку в середу півдня.
І співаночки співала
Про калину і коня.
Потім мамі готувати
Помагала я обід –
Щось подати, щось забрати,
Джем зробити із ягід.
У четвер черешні рвала.
В п’ятницю пасла корів.
У суботу прибирала,
Замітала у дворі.
День, немов у воду канув.
Вже й неділя на поріг.
Відпочила! Дяку склала
Богу, тижню, що пробіг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2017
А небо сум в очах ховало,
Мов чоловік, що овдовів.
Тугою, наче покривалом,
Сповило сад, який розцвів.
Пустило тінь у вікна дому,
Торкнулось коренем душі.
Не крапку виставило кому –
Пролило з хмар-очей дощі.
Траві лишило вільгість, брості.
Шосе помило, тротуар.
І сум з єства його у простір
Злетів, мов з уст ворони «кар!»
Обличчя свіжості набрало.
В очах заграв блаватний блиск.
Пташа «ля-соль» нарешті взяло,
Крилом торкнувши сонця диск.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731696
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.05.2017
А квітень квітнув, хоч вітри студили
У жилах стебел, гілок свіжий сік.
Красою квіти світові годили.
Для душ людських довершеність їх – лік.
А квіти квітли у саду і в лузі,
Хоч вітер хльостав люто їх бичем,
І дарували силу й радість музі –
Отій, котра в поета за плечем.
І любувались цвітом тихі зорі,
І цілували в губи їх дощі.
Не так страшний той холод, що надворі,
Як той, що змієм лізе із душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731606
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.05.2017
Чотирирічна Софійка вже кілька днів не виходила з дому гуляти. Вона хворіла.
- Давай подивимося у віконечко, що там надворі робиться, - попрохала дівчинка бабусю.
Бабуся взяла її на руки і підійшла до вікна.
- А чому, - спитала дівчинка, - небо вже кілька днів до ряду темне?
- Бо воно оповите хмарами.
- А чому воно оповите хмарами?
- Бо набрало вологи з річок, озер і землі.
- А де ж сонечко?
- Спить.
- А чому так довго?
- Залінувалось, мабуть, не хоче ставати до праці.
- А може воно захворіло?
- Не думаю. Воно таке гаряче і світле.
- А може стомилось?
- Уже б могло і відпочити.
- То може образилося на когось?
- Може, й так.
- А давай скажемо сонечку, що ми його любимо і чекаємо на нього. Може, воно тоді вийде і зігріє нас?
- Давай.
- Повторюй, бабусю, за мною: ми тебе дуже любимо, сонечко, піднімайся зі свого ліжечка і виходь на небо.
Бабуся повторила.
І сталося диво. Через кілька хвилин після того, як Софійка з бабусею передали сонечку свою любов, воно підняло голівку з подушки-хмарини, стало навшпиньки біля ліжка на своєму улюбленому синьому килимку, потягнулося, зробило зарядку, помахало ручками: вліво-вправо, вгору-вниз. Поприсідало, пострибало. Тоді побігло до умивальника. Вмило гарно личко, почистило зубки і усміхнулося. Захотілося йому ЖИТИ і ПРАЦЮВАТИ, нести ДОБРО людям, які образили його. Як? А ось так: то вони казали, що воно занадто їм світить в очі і вони мусять мружити їх, то через нього на їх обличчях ластовиння з’явилося, то їм не його, а дощу треба було, щоби картопля, яку посадили, росла. Але минулося. Тепер всі бажали, щоби воно, сонечко, знову світило і гріло, догоджало всьому живому на землі. І навіть ця маленька дівчинка Софійка. Як вона перейнялася тим, що воно не виходить зі своєї небесної домівки! Сонечко ще раз усміхнулося і відчуло, що хоче підживитися. Пішло до кухні, налило собі в скляночку свіжо-вичавленого абрикосового соку, зі смаком випило. Очі його засіяли, тіло набрало сили. І тоді сонечко взялося до праці. Ручками-променями розігнало хмари і стало землю долоньками зігрівати, обіймати дерева і кущики, трави і квіти, зайчиків, вовчиків, котиків та собак, усю живність і навіть будинки.
Заглянуло воно у віконце і до Софійки. Та зраділа. Вдягнулася і вийшла гуляти зі своєю бабусею. Сонечко своїми теплими ручками-промінцями і їх погладило.
- Спасибі тобі й твоїй бабусі, дівчинко!- сказало світило. - Ви зігріли моє серце.
Софійка усміхнулася і відповіла:
- А ти, сонечко, зігріло нас і весь світ зігріваєш! Дякуємо тобі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731477
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 02.05.2017
Є в Софійки супер-зайчик.
Наче місяця окрайчик,
Вушко, лиш не золоте –
Попелясте та м’яке.
Вушок, як і очок – пара.
Шерстка сива, неначе хмара.
Очі чорні та косі.
Любить бігать по росі,
А ще грати у футбол,
Забивать в ворота гол –
Є для цього в нього лапки!
На сніданок їсть канапки.
Думаєш, із ковбасою?
Ні, з капустою, травою,
З морквою і огірочком.
І міцніє рік за рочком!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731405
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 01.05.2017
Є в Марії мишеня.
З ним у двір іде щодня.
Верхніх лапок, нижніх – дві,
Шапочка на голові.
Хвіст тоненький, як шнурок.
Морда, наче огірок.
Очі – руки сажотруса.
Шерсть рожева, довгі вуса.
Звуть його незвично – Кеніс.
Любить грати він у теніс.
В русі завжди – біга, скаче,
Закида за сітку м’ячик.
Хто навчитись грати мріє,
Хай приходить до Марії.
Кеніс курси проведе,
Як прохатимеш про те.
Не забудь гостинця взяти –
Сир там чи солодку вату,
Хліб із маслом чи ватрушку.
Кине «дякую!» до вушка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731404
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 01.05.2017
Дощі збили білі віночки зі слив,
А з вишеньок – сукні весільні.
Трава ж оновила наряд після злив,
Бага́тить пейзажі довкільні.
І яблуні в блідо-рожевих шовках,
Грушки – з білим салі на вітах.
Нереститься риба в річках і ставках,
Бузку фіолетяться квіти
Побрився нарцис, не боїться дощу.
Тюльпан, що пелюстя розкинув,
Стулив його в час, поки ливень не вщух,
Нутро захистив від загину.
Щось губить, а щось одягає убір.
То сонце…, то стужа…, то вітер...
Хай грім навіть! Азбучний вийми набір,
Склади слово щастя із літер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731261
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.04.2017
Якби ви любили мене,
Стрибала б до сонця, як пструги,
Неправду би гнула у дуги,
Якби ви любили мене.
Якби ви любили мене
Думками…, словами…, очима…,
Я б небо тримала плечима,
Якби ви любили мене…
Але ви не любите. Ні.
Інакше б очей не ховали.
Неслась би до вас через шквали,
Але ви не любите. Ні.
Пструги – форель.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2017
Скільки в тілах осколків,
Крові в землі, ой, леле!
Нерви – сталеві голки.
Очі – ропи джерела.
Скільки ночей безсонних,
Рук в мозолях тендітних,
Вибухів не резонних,
Страху, хрестів гранітних!
Скільки нічних кошмарів,
Болю, візків, протезів,
Ліків і санітарів,
Довідок, соцзабезів!
Зможе, скажіть, хто-небудь
Зміряти, що набралось?
Плаче душа і небо.
Сонце у чорне вбралось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730949
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.04.2017
У суботу довго сплю –
Рація із рацій!
Встану – вправи пороблю
І візьмусь до праці.
Наведу в кімнаті лад,
Час дарма не згаю.
Книги виставлю у ряд.
Одяг поскладаю.
Порох витру на столі
І в садок махну я.
Знаю, ждуть мене кролі,
Їм трави нарву я.
Приготую мамі чай,
Канапе й, як вітер,
Кинуся бігцем у гай,
Де гойдають квіти –
Світло-жовті, омлет,
Сині, мов озерця.
Матінка візьме букет.
Пригорне до серця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730864
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2017
КОТИК ТА МИШКА
Кіт з’явився у дворі.
Мишка зникла у норі.
Кіт сумний якийсь, неситий.
Може він її зловити!
КОТИК
Котик Мурчик є у Ніни.
Грає він на піаніно.
Тисне клавіші охоче,
Очка жмурить і муркоче.
ПЕСИК БАРСИК
Діє песик Барсик гоже –
Сердиться на перехожих,
Гавкає їм злісно в лиця.
- Не пущу у дім злочинця!
Та як свій торкне ворота,
Не відкриє морду-рота.
Лиш притулиться до ніг.
Хоче ласки від своїх!
КОРОВИ
Дві корови на лугу
Їли травку молоду.
Бджілка сонечко вітала.
Пташка голос тренувала.
Небо пролісками квітло –
Ніжно-ніжно, світло-світло!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730806
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 27.04.2017
У ВЕДМЕДЯ ІМЕНИНИ
Спік пиріг ведмідь з малини.
Чай запарив із калини.
Вбрав сорочку і штанята.
Вимив блюдечка, горнята.
Чом? Бо нинішньої днини
У ведмедя іменини.
Вовк прийде, їжак, лисиця,
Білка, риська, дика киця.
Принесуть Мишку гостинці –
Хто в торбинці, хто в хустинці.
Що? Вовчок шматочок паски,
Їжачок – кільце ковбаски.
Лиска – смальцю повну діжку.
Білка – гриб і два горішки.
Буде смакість і від киці –
Сік торішній із чорниці.
А-а-а.., забула, ще надує
Зо п’ять кульок, подарує
Імениннику при свідках
Риська – подруга й сусідка.
Всіх ведмідь прийме гостинно,
Нагодує добре, чинно.
Напоїть медовим квасом.
Заспіває пісню басом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730678
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 26.04.2017
Під серцем України
Полин зійшов, розрісся.
Його гіркі клітини –
У ріках та узліссях.
Його отруйні соки –
Недугами по людях,
Стражданнями, допоки
Життя клекоче в грудях.
Навіщо тут розрісся
І сіє смерть та пустку.
Здійме земля Полісся
Колись жалібну хустку?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730659
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.04.2017
Сіла дівчинка за столик.
Моркву любить їсти…
Мишку з’їсть голодний…
Вкриє річку взимку…
-Му-му-му!- корови мова.
Діти люблять грати в …
Стали коні на диби.
В лісі виросли …
Над селом летять лелеки.
У Карпатах є …
М’яч кидає в сітку хлопчик.
Залетів у зал .…
Дівчинка читає…
Брат малий лежить у …
Фруктів у саду багато.
На «Феррарі» їде …
Каже курочка :…
Дасть корова …
Йдуть до шлюбу молоді.
Риба плаває в…
Рве Софія м’яту-рутку.
В річку дід закинув …
Витяг з неї карася.
Влізло в жито …
Має Лесь велосипед.
Хоче ще й новий …
Сонце стало угорі.
Йдуть до школи …
В полі виросла пшениця.
Добра з медом …
Влила мама воду в грілки.
Оля вимила …
Грає вітер на дуду.
Груші падають в …
Миє Віточка лице.
Знесла курочка ...
Злата робить перший крок.
Лесь спізнився на …
У Мартусі гарний бант.
Пише Златочка ...
Вчить читати Галя Ліну.
Діти люблять …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730535
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 25.04.2017
Він вранці чай п’є, шоколад гризе.
Слова йому на душу Муза маже.
Вона – горіхи з медом і безе
бере до кави – кавоман зі стажем.
В епосі іншій часто він живе.
Нещадний критик наддержав-імперій.
На друзки всяку він наругу рве.
Його запал – словами на папері.
Перед і тил в'язати він мастак.
Старе зерно велить перетрусити.
Встають з могил і люди, і міста
В його уяві, починають жити.
Вона, немов рибалка запальний,
Із уст його частенько вудить слово.
Вивчає погляд голчастий, стальний.
І у душі стає ураз зимово.
Складає вірші зі вчорашніх фраз –
То в цвіт ідуть, то в’януть матіоли.
Вона зустріне ще його не раз.
Але її не буде він ніколи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730375
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2017
Любити свою планету,
Не бути на ній баластом.
На те, що їй шкодить, вето
Накласти.
Долонями віри гріти
Блакить її, оксамити.
Любов’ю всякчас хворіти
І жити!
Барвисті квітки вплітати
У вицвілі пасма долі,
Із тіла, мов пил, здувати
Юдолі.
Сховати злоби сокиру,
На будні ліпити свята,
Міцнити голубці миру
Крилята.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730338
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.04.2017
Моя мама пішла в 63, 19 років тому.
Один із віршів, присвячених їй.
Мамо, голубко сива!
Чом не приходиш в сни?
Вишня цвіте і слива.
Запах п'янкий,' міцний
Вітер несе в хатину.
Тішив тебе їх цвіт,
Поки в травневу днину
Ти не пішла за світ -
Гарна така і мила,
Без борозни лице.
Правнуки народились
В тебе. Чи знаєш це?
Діти – моя скарбниця,
Кисню неспинний вдих.
Ти там за них молися,
В Бога проси за них.
Мамо моя рідненька!
Ти хоч приснись мені.
Я тепер теж одненька.
Різне приходить в дні.
Часом така полова
В думах, хоч три до дір.
Мудрого твого слова
Бракне мені, повір.
Я тебе так любила!
Ма!...
Тишина німа.
Вишня квітує, слива,
Буз. А тебе нема.
Буз - бузок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730070
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.04.2017
Колосся мрії і жаги
Час-комбайнер нещадно жне.
Самотність тінню до ноги.
Я з нею злилася в одне.
Вона всякчасно у добі.
В ній жменька сонця, мірка зір.
Ряхтить на стрічці голубій
Небес, річок-озер і гір.
То сіль вилущує із вій.
То осад чистить, наче сом.
Сумуєм з нею, йдемо в бій
І вірші пишемо разом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729840
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2017
V
- Хочеш казочку про кицю?
- Так. Лише доїм суницю,
Руки вимию і сяду.
Слухатиму казку радо.
- Добре. Вже готова?
- Так.
- Сіла киця на літак.
Полетіла до Парижу.
Мала там новеньку хижу.
Квартирантів в ній тримала.
Тим копійку заробляла.
Жили в хижі пацюки
І єноти, й борсуки,
Білки, котики, собаки,
Зебри у смугастих фраках.
Навіть якось восени
Поселились два слони.
Гарна казочка оця?
- А чому нема кінця?
Як жили тварини в хижі?
Що робили у Парижі?
Зебри їли торт з трави?
В хижі слоники жили?
І вони у ній вмістились?
У дворі чи в ванній мились?
- Розкажи сама, серденько.
Я ж послухаю раденько.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729687
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.04.2017
(для розвитку уяви і мовлення)
I
- Розказать тобі про море
Казочку, Елеоноро?
- Так.
- То слухай, не крутись,
Не стрибай, як дика рись.
Будь усидлива, поважна,
Слухай казочку уважно.
Там, де хвилилося море
Синє-синє неозоре,
Залишилось тільки дно.
Взимку білим є воно.
Влітку й навесні – зелене.
Гарна казочка у мене?
- Ні. Де казки серединка?
- Виїла голодна свинка.
Зачин і кінець не схрумай.
Те, чого нема, придумай.
II
- Розказати про горилу?
- Спробуй. Вуха нагострила.
- Ще ж, немов жаб’я, не плигай
І не вийся, наче дзиґа.
- Я незрушна, мов стіна.
- Слухаюуважно я.
- В Африці одна горила.
Із листків пошила крила.
З ними вдень собі літала.
А вночі, як в ліжку спала,
Їх папуга сторожив.
Гарна казочка, скажи?
- Що ж із крилами робила?
- Зна про це лише горила.
- Де ж знайти мавп’я оце?
- В Африці, ну, де ж іще?
Можеш ти поміркувати,
Що там далі, розказати.
III
- Розказати про вогні?
- Довга казочка чи ні?
- Довго спав єнот в окопі,
А вогні пішли у попіл
Швидко, були – й зникли в дні.
Гарна казка про вогні?
- Що ж горіло – дім, копиця,
Дрова в печі чи крамниця?
Літечко було? Зима?
- Це домисли вже сама.
IV
- Хочеш казку про ведмедів?
Раз за ними я підгледів,
Їли дині й кавуни
На галяві восени
Під кантату солов’я.
Гарна казочка моя?
- Де взяли ті кавуни?
Смакували їм вони?
- Ти напруж своє чоло
І сама, як це було,
Розкажи мені, будь ласка.
На свій лад додумай казку.
V
- Хочеш казочку про кицю?
- Так. Лише доїм суницю,
Руки вимию і сяду.
Слухатиму казку радо.
- Добре. Вже готова?
- Так.
- Сіла киця на літак.
Полетіла до Парижу.
Мала там новеньку хижу.
Квартирантів в ній тримала.
Цим копійку заробляла.
Жили в хижі пацюки
І єноти, й борсуки,
Білки, котики, собаки,
Зебри у смугастих фраках.
Навіть якось восени
Поселились два слони.
Гарна казочка оця?
- А чому нема кінця?
Як жили тварини в хижі?
Що робили у Парижі?
Зебри їли торт з трави?
В хижі слоники жили?
Як вони у ній вмістились?
У дворі чи в ванній мились?
- Розкажи сама, серденько.
Я послухаю раденько.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2017
Що ж це ти, зимо, нако́їла?
Люди тебе провели
Дружно на потяг до колії,
Дари в дорогу дали.
Весноньку щиро усмішками
Стріли до личка лицем –
Задріботіла та ніжками,
Взялась до праці мигцем:
Землю наситила водами,
Витягла цвіт з цибулин,
Нагородила клейнодами
Сонце і вітер з долин.
Вітер калюжі висушував,
Промінь, неначе хом'як
Холод з довкілля викушував,
Як з плоду м’якуш черв’як.
Часу ні трохи не ґавили.
Квіти розкрились в саду.
Трави долоньки наставили
Вгору, де сонячний дух.
Ти ж так підступно підкралася,
Наче вода до чобіт.
Інеєм травка узялася,
Впало пелюстя із віт.
В хату, де люди, проникнула,
Стужею вкрила свій путь.
Кожна клітиночка крикнула:
- Зимонько, катом не будь!
Саду не шкодь і городику,
Бурну діяльність згорни.
Дай зав’язатися плодику,
Весну верни нам. Верни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729383
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.04.2017
Всіх із Пасхою щиро вітаю!
Жити в радості, щасті бажаю!
Хай живе у душі Вашій віра.
День наповнює звуками ліра!
Хай смакує і сир Вам, і паска,
Шинка, яєчко, хрін, і ковбаска.
В гості рідні приходять, знайомі,
Мир витає у Вашому домі.
Хай здорові усі будуть, дужі
І цвітуть, наче літечком ружі,
У достатку живуть, у любові,
У добрі, всі ж бо діти Христові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729024
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 16.04.2017
Ісус у гробі.
Учнів сумніви беруть.
Він Цар Небесний?
Марія Мати
Заливає день слізьми.
Не стало сина.
З нею Іван,
Він Божий виконав наказ.
Не буде вбитий.
Петро сумує:
- Як зректися міг того,
Хто вчив любити?
Радіє Ірод,
З ним усі, хто засудив
Христа-Ісуса.
При гробі варта.
Грає в карти, гиготить,
Казав воскресне.
Земля трясеться.
В небі блискає, гримить.
Чорніє простір.
Небесний янгол
Камінь зрушив. Вільний вхід.
Печера в сяйві.
Ісус воскрес.
Саван у гробі залишив,
Відбилось тіло.
Жінкам з’явився.
Співчували, як терпів,
Нестерпні муки.
Хома не вірив:
- Хай покаже місце ран,
Де пхали цвяхи!
Наставив руки.
- Краще вірити словам,
Блаженний будеш!
Ходив з учнями.
Сорок днів їх дух кріпив.
Вознісся в Небо.
Христа науку
Світом учні рознесли.
Живе понині!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2017
У гробі Ісус. І отара
Розбіглась його по кутах.
Над містом повиснула хмара.
Вина її тяжить і страх.
Пилат поглядає на руки.
Є плями гріха там? Нема.
Святенника цього на муки
(Смертельні!) віддала юрма –
Оця що «Осанна!» кричала,
Назирці ходила, мов пес,
І хліб із руки Його брала
Із зерен полів і небес.
У гробі Ісус, у чужому.
Затулений каменем вхід
Не вдасться пролізти нікому
Стоїть охорона. Обід
Підходить і яйці із хроном
Витягує з торби один:
- Скоріш біле стане червоним,
Ніж кров побіжить до судин
Отого, який був розіп’ятий.
Заблискало, грім прогримів,
І скелі пішли танцювати.
Вояк-вартовий занімів…
Яйце вбрало пурпури рожі.
Ісуса у гробі нема.
Упав на коліна.
- Син Божий
Він! Інших пояснень нема!
І много покритих іржею
До блиску відтерло лоби
Ісусовим словом: «Душею
І ближнього, й Бога люби!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2017
Панночка Весна по краю
Ходить, довкруж оживає
Все, чого вона торкнеться
Тілом – бруниться і пнеться
До небес, до сонця світла,
Зеленіє, гусне, квітне.
Навіть річечка-ріка
Б’є, погляньте, гопака.
Пташка крильцями махає.
В рідний дім спішить, вертає.
Вилізає з ями-хатки
Ведмедиха з ведмежатком.
Вилітає бджілка, джміль
Жук і муха, навіть міль.
І знімає небо кліпи.
Панна Весна усміх ліпить.
Кіт співає хіт між віть.
Як же Весні не радіть?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728550
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 12.04.2017
Грається вітер із гіллям в саду.
Небо сталеву вдягло пелену.
Міцно тримає, ніхто не здмухне.
Небо задумане. Небо сумне.
Бузькам цей настрій небес невтямки́.
Збились у гурт, подались до ріки.
Ходять лужком-бережком по траві
І розгортають її, мов сувій.
З долу – на горбик, із горбика – гоп.
Жабу знайдуть, її кинуть у дзьоб.
Хай сонце промені звило в клубок,
Гріє земля їх – праотчий куток.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728371
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.04.2017
Ридаємо над муками Ісуса.
І судимо катів його, авжеж –
Їх душі, мов обличчя сажотруса,
Що комин тер, і заздрощі – без меж.
Один із учнів здав Христа цілунком,
А інші, як моливсь, пішли у сни.
А натовп , що приймав слова-дарунки,
Змінив палке «Хвала!» на «Розіпни!»
І навіть той з дванадцяти, що Скеля,
Відрікся тричі. Півень заспівав,
І вдарилося об небесну стелю
Сумління, слово Пастиря згадав.
Як жаль, що біль Христос узяв як плату
За те, що сіяв зерна золоті!
Та хіба нині заздрість волохата
Не розпинає Бога на хресті?
Не пробиває серце без вагання?
Не залишає рани на спині?
Не п'є шампанське в час його страждання?
Хотілося б оце почути…: «Ні!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728239
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 10.04.2017
ОТ ТАКІ ПИРОГИ
(насправді вірш про собаку Біма!)
- Песик Бім засумував.
Ліг і з уст ні пари.
- Може хтось його злякав?
Може, хтось ударив?
Може, з'їв він щось не те,
Має біль у шлунку?
Чи нашийник шию стер, -
Гне Софію думка.
- Ні веселий, ані злий.
Лапу лиже-мочить.
Підійшла:
- Привіт, малий!
Погуляти хочеш?
Встав, мов після жаху-сну.
Очі – наче з леду.
Праву лапу затиснув –
Ту, яка спереду.
- Травмувався? Не до втіх?
Не пустив і звуку.
Біля ніг Софійки ліг
І лизнув руку.
До воріт пішов на трьох.
Дівчинка – до тата:
- Захворів наш Бімчик. Ох!
Треба лікувати!
- Що не так з ним, говори?
- Лапку він пошкодив.
Піднімає догори,
Як подвір’ям ходить.
Вийшов батько вмить у двір,
Глянув на собаку.
Бачить, суне по траві
Бім, як неборака.
А у донечки сльоза
Труситься на вії.
- Не хвилюйся, - проказав
Він своїй Софії.
- Пса в автівку ми візьмем.
Витри з личка хмару!
Лікувати повезем
До ветеринара.
Витяг батько свій айфон
І пішов в атаку.
Лікар мовив: «Є резон
Привезти собаку».
Цвяха витягли з ноги.
Псу укол зробили.
Отакі ось пироги.
Винен хто? Данило –
Брат Софійчин. Він на днях
Майстрував шпаківню.
Викинув погнутий цвях,
Мов затерту гривню,
У траву. А Бімчик стриб –
На гостряк ногою…
Знай! Робив щось – прибери
Місце за собою!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728070
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2017
Сонечко виспалось, руки-проміння з-під пледу
Випхало, встало, розсунуло штори-хмарки.
З’їло пів літри торішнього майського меду
І показало згори свої жовті боки.
Вибігли діти і приступом взяли майданчик.
Вимив пан Дощик ретельно від пилу його.
Небо всміхнулось, останній сіренький баранчик
Хвіст показав йому, втік від проміння погонь.
Котик-муркотик мив лапки - заляпав болотом.
Вітер-підмітер виконував роль рушника.
Сонце вкривало дахи і віконечка злотом.
З долу кидала привіти йому осока.
Сяяли очі дітей, мов коштовне намисто.
Сонце на лиця пускало їм зайців рудих.
Ті танцювали, неначе на сцені артисти,
Вибіг рум'янець, усівся на щічках блідих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727849
рубрика: Поезія, Дитячі віршики
дата поступления 08.04.2017
Рідна мати в світ приводить
Діток, їх голубить.
Всім, чим може тільки, годить,
Доглядає, любить.
Є така (в ній Божа сила)
Витягне з розпуки.
В світ Ісуса породила,
З ним терпіла муки.
Ще є мати – Батьківщина –
Шмат землі під небом.
Будь їй, хлопче, добрим сином,
Захисти в потребі.
Будь їй донею, дівчатко.
Люби рідну мову,
Край батьків – матусі й татка,
З їхнього ти дому!
Хресна мати є, дитину
До Христа тримає.
Шле молитву їй у спину,
Дари присилає.
Вихователька як мама,
Діток опікує.
Робить вчителька так само -
Вчить їх і пильнує.
Скільки мам в Олега,Марти,
У Максима, Злати!
Їм усім вклонитись варто,
Пісню заспівати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727827
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 08.04.2017
Та якось одної ночі
Сон жаский упав на очі
Синові Миколі. Вав!
В Навпакишнє він попав.
Там корови косять сіно.
Грає вовк на піаніно.
Пес кричить Ку-ку-ріку!»
Скаче козлик у ріку.
Там на грушці родить слива.
В день ясний безхмарний – злива.
Діти цілий день працюють,
А дорослі – байдикують.
Лиш ступив на шлях в село,
Запрягли у плуг його.
- Мусиш виорати нивку.
- Я не хочу! Дайте сливку!
- Йди орати і бігом,
Бо одержиш батогом.
Хоч не хоч – а мусів йти.
Поорав усі хребти
І ямки хлопчина в полі.
Аж пішли у спині болі.
Впав знесилений в траву.
Ще й розсік собі брову.
Бо в траві камінчик був,
Що татусь якийсь забув.
Плаче хлопець, що аж гай.
- Ти чого лежиш? Вставай!
Треба всіх котів здоїть,
Що сидять в саду між віть, -
Мовив старший над дітьми,
Ще й діткнувся чобітьми
До Миколиного тіла.
Бджілка біля вуха сіла.
Видала тут на-гора:
«Мед збирать уже пора.
Нічого в траві лежати,
Сало в боки набирати!»
Ще й якийсь пузатий тато
Підкотив, давай кричати:
- Де мій камінь? Ти забрав?
- Ні! На нього тільки впав
І розсік, поглянь, брову.
- А чого ж в таку пору
Ти траву отут тулив?
Краще б їсти наварив.
Я голодний, наче вовк.
Все б, здається, зараз стовк.
Стратив в школі я резерви,
Вчився, бігав на перерві.
В животі муркоче кіт.
Гей, мерщій готуй обід!
Тут розплакався Микола,
Все чуже йому довкола.
В кожнім м’язі біль і втома.
- Хочу швидше я додому! –
Прокричав, аж впала слива.
Й понеслася речень злива:
- Не робив би всім на зло,
Не попав би в це село.
Вже не хочу навпаки.
Лиш би звідси – драпаки!
***
Мовив річ оцю сумну,
Пробудився ізі сну.
Мама тут над ним і тато:
- Час, синочку, вже вставати!
Чом у сні ридав-кричав?
Хто тебе так налякав?
- Та… приснилися жахи.
Більш не буду навпаки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727696
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 07.04.2017
Каже матінка Миколі:
- Гарно ти поводься в школі!
Не штовхайся, не кричи,
Як питають, не мовчи.
Будь уважним на уроці
І добро неси у кроці.
- Добре, - мамі син сказав.
І до школи почвалав.
Поки йшов, слова матусі
Загубилися у вусі.
Лиш уздрів шкільний поріг,
Розштовхав умить усіх.
На перерві так кричав,
Аж вазон з вікна упав.
Заховав шкільні м’ячі.
Вдарив Леся по плечі.
Ніжку він підставив Ані,
Та впинилась в калабані.
Каже вчителька: «Читай!» -
Він малює водограй.
Каже: «Приклади роби» –
Він читає про гриби.
Каже: «Виріж-но шпака!» -
Він танцює гопака.
Син Микола отакий –
Чинить завжди навпаки.
Мама плаче, сльози ронить,
Вже щоденник весь червоний.
Щоки теж, мов спілі вишні.
«Ось візьму й у Навпакишнє
(Є таке у нас село!)
Відвезу колись його, -
Тато матері сказав.
Дулю хлопець показав.
Далі буде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727662
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 07.04.2017
ОРИГІНАЛ
Все блищить від вологи,
Дощ стікає по шибках…
Звуки бризок й химери
На віконному склі.
Ти прийдеш – обніму,
Розітру змерзлі ноги…
Сірий світ. Та на серці
Не осінньо мені.
ПАРОДІЯ
Дощ стікає по шибці.
Скло парою мурує.
Сірий смуток у серці
Виклав хмарну гору.
Ти прийдеш, скинеш капці.
В таз води наберу я,
Ноги вимию зимні,
А тоді розітру.
Тіло біле жадане
Стану цьомками ласо
Крити, скажеш: «Дай спокій,
В мене часу нема.
Маю випрати спіднє,
Пересмажити м’ясо.
І втече літо й осінь…
В серце ляже зима.
31.03.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727370
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 05.04.2017
Весна вигойдує боками,
Склав березень про труд їй звіт.
Бруньки напнулися із віт,
Готують світ вітать листками.
В долині бусли клекотять,
Влаштовують весільні танці.
А хмари, вітру вічні бранці,
Лобами небо борознять.
Шпаклює співом обшир шпак.
Своє «"Ку-ку!" пуска зозуля.
На сході ж спів пускає куля,
І воїн падає навзнак.
І світле, й чорне ця весна.
Цвіте зело, упившись кров’ю.
Скінчилась би скоріш війна,
Заштопалась біда любов’ю.
3.04.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727368
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2017
ОРИГІНАЛ
Любов залишиться живою,
Коханням розцвіте в душі.
На крилах полечу з тобою -
Де тільки небо й журавлі.
Де ми розлучимось з журбою,
Де мрій розкішний зорепад,
І квіти пахнуть лиш тобою -
Там наш цвістиме райський сад.
Твоя журба моєю стане,
Серця заб'ються в унісон,
І сум очей в моїх розтане -
Візьму тебе у свій полон.
Щоночі крастиму твій спокій,
Жагу цілунків розпалю,
Забуду час свій одинокий,
Безтямно,ніжно залюблю...
ПАРОДІЯ
Навік розійдусь із журбою.
Бо ти замешкала в мені.
На крилах полечу з тобою.
Де тільки небо й журавлі.
Щоночі крастиму твій спокій.
Про це вже мріялось давно.
Моїй чуття такі глибокі,
Неначе океану дно.
Я крав би гривні і доляри,
Якби я Г. був, а не на Б.
Та не грошей жадаю – пари,
Тому я крастиму тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726728
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 01.04.2017
ОРИГІНАЛ
Слова лягають на стежки.
Хай по них почерк часу піде,
Коли блукати більше ніде,
Не падають до ніг зірки.
Ти йшла. Спасибі лиш тобі.
Не розгубилася в юрбі.
Переборола передишку
І врешті взяла мою книжку.
ПАРОДІЯ
Ти врешті взяла мою книжку.
Ну, що ж, спасибі і за те.
Свої чуття… складу під кришку.
Зірки не падають… Лате
В кав’ярні вип’ю, витру губи.
Народжу слово-мармелад,
На стежку кину, хай голубить
Її, коли тобі не в лад.
По ній хай почерк часу піде,
Міг би лишитись у тобі...
Але ти вибрала сусіда,
Не розгубилася в юрбі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726709
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 01.04.2017
Оригінал
Ваш образ бачив я в короні,
Із цвітом ніжних пеларгоній,
Білявокосу, синьоооку
В часи непізнього бароко.
Ви йшли по парку ряснолистім
У сукні пишній золотистій.
А я в кольчузі – леґінь-лицар.
На мить всміхнулись наші лиця.
В той час відчув, що тільки з вами
Щасливим буду до нестями,
Нап'юсь жаги, щоб гріла душу,
Бо в іній давно пустеля-суша.
Отож вночі пішов до замку.
Було нам добре вдвох до ранку.
Стрічались ми таємно часто.
Чи сниться вам, кохана час той?
ПАРОДІЯ
Чи сниться вам, кохана, час той,
Коли купались ми у щасті?
Був лицар я, носив кольчугу,
А ви цвіли, мов квітка лугу.
Вас стрів у сукні золотистій
Уперше, очі ваші чисті
Мене в полон одразу взяли.
Прослідкував, де стопи клали
І..., лиш пішло за обрій сонце,
Пробрався в замок, у віконце
Постукав сміло. Ви читали.
Мене в ту пору не чекали?
Можливо... Та у дім впустили.
З тих пір ми разом щастя пили.
Аж поки якось в тихий вечір
Не дав булавою по плечах
Мені Ваш батько – князь Данило.
Втік я, плече ж ще довго нило...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726604
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 31.03.2017
Розкинуло обійми сонце –
Готове гріти,
Наснагу лити в серця гронце
І стежку літу
Уже потрохи прокладати
Поміж розмаю,
Будити дум-ідей карати
Про вічність краю,
Ясне таке, без крапки тіні,
У жовтій льолі,
У небі пише Україні
Щасливу долю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726500
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2017
Поети – люди-диваки.
Їх часто манить світ ілюзій.
Пірнають в нього залюбки.
Із ним воліють жить в союзі.
Закохуються раз у раз
У створений в уяві образ.
Толочать душу, мов матрац,
І труту п’ють, мов жертви кобри.
Їм мало, що весна на street,
Що в неба дихання ритмічне,
Що сі́м'я їх мережить світ,
Їм подавай щось надкосмічне!
Об'єднують материки
І розрізають океани.
Придатним роблять хліб глевкий.
На дрібки рвуть таємні плани.
Їх світло не підвладне тлі.
Їх тіло часто в бронзу лито.
Крізь душу сиплять біль землі,
Неначе борошно крізь сито.
Сім'я - насіння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2017
ВІРШ-ЗАГАДКА
Хто цей, діточки, бешкетник?
Вдача в нього, ой, палка!
То летить, немов ракета.
То танцює гопака.
Часом так він розійдеться,
Не спинить його ніяк.
Скло від руху його б’ється,
Гілля скаче, мов лошак.
Любить в полі пошуміти,
Погойдати моріжки,
Пелюстки зірвати з цвіту,
Потрусить в саду грушки.
Вирве дерево з корінням
(Хочеш смійся, хочеш плач!)
Дах зірве одним дувінням.
Отакий (так-так!) силач!
Зло зробив - і в біг щодуху.
Не вчинити йому суд.
Не нам’яти навіть вуха,
Не поставити у кут.
Часом стиха розмовляє.
Часом виє, мов сова,
Діток поночі лякає.
Буйна в нього голова!
Але робить і корисне –
Вириває хмарний плющ,
Що над містом густо висне,
Дощовицю п'є з калюж.
Спеку низить – добре дільце,
Крутить вміло вітряки.
Знаєте цього умільця?
Називаєте, дітлахи!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2017
Вам ляк не ставить міти?
То розкажу вам, діти,
(Візьму ваш час у сіті!)
Про те, що є у світі
Такі чудні особи,
В яких носи, як скоби.
Це не актори сцени!
В них вуха, мов антени,
Наставлені на простір,
В якому нотки злості.
Десь сварка є у хаті?!
Особи ці окаті
В момент туди прибудуть,
Шкребти у вікна будуть.
Проворні! І потворні!
В них губи – труби чорні,
Кінцівки, як коцюби,
Криві, та гострі зуби.
А руки, наче ласти.
Їм аби щось украсти.
Чом пхаються до хати?
Щоби дітей лякати –
Всіх тих, що неслухняні,
Невдячні тату й мамі.
Що гне їх хижі спинки?
Слова хороші, вчинки,
Як дружні всі, привітні,
Ясні, мов ночі літні.
Слова «привіт», «будь ласка»
Їм, як із жахом казка.
Від «добре», «прошу» виють,
Втягають в тіло шиї.
Тримаються подалі
Від Олі, Злати, Галі,
Коли ті щось читають,
Малюють, витинають
Чи застеляють ліжко,
Годують пса чи кішку.
Як кубики складають,
Вірші, пісні вивчають,
Співають чи танцюють,
Машинку ремонтують,
Коли не кривлять губи,
Чистять у ванній зуби,
Вазони підливають
Чи рідних обіймають,
Тарілку миють, чашку
Годують черепашку.
Як скрізь порядок, спокій,
Не зроблять в дім і кроку.
Їм безлад до вподоби!
Такі вони особи!
Малят за те ще страшать,
Що суп не хочуть, кашу
Ті їсти із тарілки.
Вискакують, як білки,
Тоді зі своїх дупел,
Збираються докупи
Й летять на крик дитячий.
Малят їм любо лячить.
Та в тій не будуть хаті
Окаті ці й носаті,
Де мир, добро у слові,
Де всі живуть в любові,
Ви, звісно, будьте чемні,
Культурні і приємні.
Ростіть та розвивайтесь,
Та дуже не лякайтесь –
Особи ці цікаві
Живуть лише в уяві!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725897
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2017
Сумно чогось так, сумно. Сумно чогось так, сум.
Тіні – мов чорні змії, лізуть до голих дум.
Мокрими язиками злизують віру дня.
Небо висить, як камінь, скиглить, мов цуценя.
Сумно чогось так, сумно. Сумно чогось так, сум.
Пісня згубила голос, жили - живильний струм.
Чорні дерева. Чорні вирви від «Градів», мін.
Дай, Боже, сили сонцю! Чорне зведи у тлін.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2017
Сіро в ці дні весняні,
Дощ - звиклий гість надворі,
Трави у лузі п’яні,
Очі - загаслі зорі,
Голос затертий в кішок,
Простір стрясають круки,
Любий - міцний горішок,
В серці - мінору звуки.
Кава і круасани,
Пісні гучні клаксони,
Наче катамарани
Тим, хто в зажурі тоне.
Все це не випадково,
Привід – сухе палити,
Терти життя підкову,
Небо в клітини лити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725506
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2017
Що смерть – то є план, помилка?
Із тіла виходить дух.
Сьогодні пульсує жилка,
А завтра спиняє рух.
Не вічно земному витись.
І скільки б не мав добра,
Від смерті не відкупитись.
Ухопить, прийде пора.
Тож сипмо добірне сім’я,
Любов’ю годуймо світ.
Ми згинем – не згине ім’я,
Як добрий лишали слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725153
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.03.2017
Чом це півень на зорі
Вже гуляє у дворі?
Тьма кромішня, ясне сонце
Ще не стукало в віконце,
Не гляділо у ріку,
А його «ку-ку-рі-ку!»
Йде селом, неначе вітер,
Що гілки згина і квіти.
Може, десь упала вежа?
Злодій в дім заліз, пожежа?
Чи дощем шляхи залито,
Що горла несамовито?
Ні! Біди нема ніде!
Будить так зі сну людей!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724977
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.03.2017
Цей березень холодний, як і ти.
З-під лоба хижо вовком поглядає.
То сніг, то дощ на голову скидає,
Імлу розносить і жене вітри.
З твоєї, мабуть, місяць цей рідні.
На нього глянеш, віра в серці гасне,
Ховає він за хмару сонце ясне,
Як ти себе за ширмою у дні.
А я б хотіла сипать срібло слів
Йому й тобі на зоряній доріжці,
Та холод спільний ваш мій подих звів,
Чуття любові вистудив у діжці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724871
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2017
Сонце моргнуло зранечку,
Вийшло під гул овацій.
Ну ж бо, вставайте, панночко,
Кличе вас день до праці.
Личко біленьке вимийте.
Усміх лишіть люстерку.
В кухні не дуже гримайте.
Тишу не тріть на терку.
Випийте кави з тістечком.
Вийдіть надвір ізрана.
Птах принесе вам вісточку
Від молодого пана -
Скоро його каретою
В двір ваш доставлять коні.
Сядете – мчіть планетою,
Сійте любов з долоні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2017
Ще трохи і магнолія розквітне,
В рожеве одягну́ться пелюстки.
Метелики-лимонниці пастки
Залишать любо, і зело тендітне
Звільниться із міцних земельних пут.
Згадає птаство в рідно-край маршрут,
Заб’є крильми, відваги набере,
Рай-місце кине (гріло, та чуже!)
І, хмари розсікаючи у дні,
Вернеться в дім під оплески гучні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724586
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2017
Вона мені така велика,
Така правдива, наче хліб.
Її вогонь безликість дика
Не запечатає у гріб.
Повік йому горіть-палати,
Спікати душу до основ,
Міцні розплавлювати ґрати,
Що схрещені з брехні і змов.
Вона – як небо над полями,
Як сонце – гріє і палить.
Мине війна із москалями,
А слову Ліни - вічно жить.
Москалі – військові РФ, їх ставленики.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724386
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.03.2017
У ВІВТОРОК
Ечка та Ов приїхали з татом зі садка додому. Дід Дзень стриг газон, бабуся Сивка полола грядку, на якій красувалися троянди - червоні, рожеві та білі.
- Привіт, дідусю Дзеню! – вигукнув Ов, підійшовши до діда.
- Привіт, хлопче!
- Привіт, бабусю Сивко, - мовила Ечка, наблизившись до квітника.
- Вітаю тебе, люба внучко, - відповіла баба Сивка і спитала:
– Як там сьогодні у садку?
Бабуся випросталась, поставила сапку перед собою, сперлася на неї обома руками і ніжно глянула внучці в очі.
- Все добре, бабуню. Бе-е-е!. До обіду ми бавилися. Вихователька, пані Руна, читала нам казку про Сонце, Місяць та Зорі. А після сну ми вчилися танцювати, а потім займались ліпленням. У мене такі гарні котики вийшли. Пані Руна похвалила мене і показала мою роботу всім діткам. Шкода, що не можу показати її, вона в садку залишилася, на виставці.
- Вербові котики ліпили?
- Ні. Що ти, бабусю! Бе-е-е! Справжніх котів, котрі кажуть: «М’яв!».
- І я ліпив, - сказав Ов, підбігши до них. Бе-е-е! Бе-е-е!
- І як, гарно вийшло?
- Мене теж пані вихователька похвалила. В Ечки кіт був білим, як у нашої сусідки, а в мене рудим.
- А чому рудим? – спитала матуся.
- Бо я дружу в садку з лисеням Микиткою, він - справжній друг і він руденький.
- Ну, тоді зрозуміло, - ствердно закивала головою бабуся Кудря.
- Молодці, діти! Ідіть в дім, там матуся, на кухні порається, жде вас.
- Гаразд, бабусю! – сказали одночасно Ечка та Ов і побігли до вхідних дверей.
- О! Бе-е-е! Приїхали, любі діти? А татусь де? – спитала мама, що якраз ступила на поріг. Вона якраз збиралася виходити надвір, бо почула з кухні дитячі голоси.
- Татко з дідусем розмовляє на подвір’ї, - відповів син
- А я млинців напекла. Хочете попробувати? Тепленькі!
- Так! Ням-ням! Бе-е-е! Я буду з малиновим варенням, - сказав Ов.
- А я, бе-е-е, з медом. – мовила Ечка.
- Тоді швидше мийте руки і підемо перевдягатися.
- Так, матусю. Бе-е-е! Бе-е-е! - відповіли діти.
Вони помили руки у ванній кімнаті, що внизу, а тоді піднялися з мамою на другий поверх. Там перевдягнулися і прийшли на кухню. Діти носили на стіл тарілки, блюдця, горнятка, які витягала мама з шафки, а ще ложки й виделки поклали біля кожної тарілки та серветки. Млинці, варення та мед мама Кудря поклала сама. А ще два салати у великих прозорих салатницях – з капусти і з моркви. Тут у дім зійшли дід, бабуся й тато. Вони теж помили руки і стали дружно розміщуватися за столом. Бабуся, сідаючи на своє крісло, що біля вікна, сказала:
- Я трішки стомилася сьогодні! Бе-е-е!
- Я теж, - мовив дід Дзень. – Бе-е-е! Бе-е-е!
- І я, - заговорив тато Ашко. – Багато мав праці в пансіонаті. Прибули нові постояльці зі Львова. Бе-е-е! Мусів з кожним познайомитися, розповісти про наш край, показати наші принади.
- Та і я трохи втомилася, - призналася мама Кудря, - Бе-е-е! В пансіонаті зранку і на п’ять хвилин не розслабилася. Робила звіт за минулий місяць. Та й дома роботи – хоч відбавляй!
- І ми теж стомилися! Бе-е-е! Бе-е-е! І ми теж! – закричали діти – Ха-ха-ха! Бе-е-е! Бе-е-е! Ми всі стомилися! Це так смішно! Чи не так?
Всі дружно засміялися. А мама Кудря сказала (вона в родині найсерйозніша!):
- Це не смішно, а нормально. Ми ж працювали. Тож набираймося сил, Пригощайтеся, дорогі! Смачного! Бе-е-е! Я наллю всім чайку з шипшини. Вона додасть усім сил.
- Дякуємо! – мовили дід Дзень та баба Сивка.
- Дякую, - мовив і тато Ашко.
Діти Ов та Ечка перестали сміятися і теж подякували матусі. Всі перехрестилися і приступили до спільної вечірньої трапези.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724287
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 19.03.2017
III. ОДНОГО ПОНЕДІЛКА
Мама Кудря прокинулася о 7:30. Одразу збудила тата Ашка. Той встав, потягнувся і пішов до ванни чистити зуби. Мама вдягнула свій спортивний костюм і вийшла надвір. Довкола дому у них доріжка, викладена дрібною плиткою. По ній мама вранці бігає протягом десяти-п’ятнадцяти хвилин. Тато не хоче. Він краще в цей час підніматиме гантелі, слухатиме ранкові новини по ТБ.
Мама приходить з двору, приймає душ, переодягається і йде на кухню. Там уже хазяйнує бабуся. Пахне тістом – сирим та печеним. Мама вітається, цілує бабусю Сивку в щічку, миє миску в мийці - ту, в якій бабуся замішувала тісто, і йде будити дітей. Спочатку відчиняє синову кімнату. Він ще спить, так солодко, скрутившись під ковдрою равликом. Мама хвильку стоїть, любується, а потім промовляє, ніжно плескаючи малюка по плечі:
- Вставай, Ове! Ранок вже! Бе-е-е!
Той розплющує очі, усміхається.
- Ранок? Уже? Бе-е-е! Бе-е-е! Я б іще поспав.
- Ти мав виспатися, Ове!
- Добре. Бе-е-е! Встаю.
Мама стоїть, чекає, щоб син зліз із ліжка. Малюк (йому 5 років) потягається, встає, натягає на ноги тапочки, вдягає футболку і йде вмиватися. Мама направляється до кімнати дочки. Відхиляє двері. Дівчинка в ліжку, але вже не спить. Вона притуляє до обличчя свою улюблену іграшку – баранчика Білявчика і щось йому розповідає, може, казку. Мала любить складати якісь історії.
- Вставай, Ечко, бе-е-е! Пора!
- Гаразд, матусю. Бе-е-е! Бе-е-е! Встаю.
Ечці чотири роки. Вона на рік молодша від свого братика. Але більш зібрана і організована. Дівчинку ні до чого двічі просити не треба. Мама про це знає, тому одразу йде. Мала встає, каже баранцеві Білявчику: «Ти, Білий, полежи ще на подушці, бе-е-е, подрімай, бе-е-е, я через кілька хвилин повернуся». Ечка вдягає свій рожевий халатик, запихає ніжки в такого ж кольору тапці та йде в туалет.
Через якийсь час вся родина збирається на кухні. Діти п’ють какао з молоком, батьки каву, бабуся з дідом – свій улюблений чай з карпатських трав. Запахи – на всю кухню – різні! На середині столу стоїть корзина, заповнена пиріжками. Є з гречкою, капустою, яблуками. Бери, які хочеш. Тато Ашко любить пиріжки з капустою, мама – з гречкою чи рисом з петрушкою, діти радо ласують такими, що начинені яблуками. На столі ще стоїть мисочка з налущеними грецькими горіхами (горіхи з їхнього саду) та мед в горнятку (куплений у сусідів, які мають вулики). В родині люблять їсти протягом дня ці натуральні ласощі.
Після сніданку всі стають, дякують Богові та бабусі і сідають в автомобіль.
- Па-па, бабо Сивко, Бе-е-е!! Па-па, діду Дзеньку! Бе-е-е-е! – каже Ов.
Те саме говорить й Ечка. Бабуся з дідусем усміхаються, махають дітям рукою. Батько з мамою їдуть на роботу – в пансіонат, але спершу відвозять дітей в дитсадок.
Ов та Ечка заходять до своєї групи.
- Добрий день, пані Руно! Бе-е-е-е! – в один голос вимовляють братик та сестричка, коли вихователька підходить до них.
- Добридень! Рада вас бачити. Перевзувайтеся та заходьте в групу.
- Ми зараз.
Діти знімають светрики, кросівки (мама допомагає Ечці, тато – Ову), взувають тапочки, прощаються з батьками і прямують до ігрової кімнати. Ечка тримає в руках баранчика Білявчика. Вона з ним рідко розлучається. Цю іграшку дівчинці подарував минулого року святий Миколай, поклав їй його під подушку, на якій вона спала. Ечці дуже сподобався баранчик – м’який, кучерявий, біленький, з добрими чорними оченятами. Коли мама запропонувала дитині якось назвати його, Ечка, ні на хвилину не задумуючись, випалила: «Хай буде Білявчик!» Вихователька не боронить дівчинці приносити в садок цю іграшку. Тільки просить батьків часто мити її, щоби була чистою. Так ось, майже вся їхня група у зборі. Тільки бобра Бориса, кози Ірпи та їжачихи Гольки немає. Ірпа, здається, хворіє, бігала під дощем. А Борис та Голька завжди приходять пізніше. Як тільки ті наставили свої голови із вбиральні, вихователька – зебра п. Руна, скомандувала:
- Діти, до зарядки!
Малюки стали в два ряди. І почали махати руками, ногами, як показувала пані Руна. Коли присідали, Ов упав на спину і задриґав ногами. Він це зробив зумисне. Всі зареготали. Засміялася і вихователька. Але потім обірвала свій сміх і строго сказала:
- Будьте зосереджені, діти! Виконуйте рухи точно.
Після обіду всі пішли гуляти надвір. Ечка побачила метелика.
- Пані Руно, підійдіть-но сюди! Тут такий гарний метелик сидить на ромашці!
Вихователька підійшла.
- Цей метелик називається Павине Око. Бачиш, у нього на крильцях – два красивих колечка, мов у павича на пір'ях хвоста.
- Метелик доторкнувся до павичевого хвоста і очка відбилася на його крилах?
- Ні, він таким народився.
- Тепер буду знати. Дякую, пані вихователько. Цей метелик мені дуже сподобався, він красивий!
- Так! Кожен метелик по-своєму красивий.
Підбігли інші діти – бобер Борис, мишка Довгий Хвостик і білка Зубринка. Метелик змахнув крильцями і полетів подалі від малят.
- Ну, ось, - з гіркотою в голосі сказала Ечка, - треба було навшпиньках підходити. А ви…, як слони притупали, налякали крилатого красеня.
- А як його звати?
- Павине Очко! Бе-е-е!
- Жаль, що ми добре його не роздивились.
- У нього на крилах два очка. Бе-е-е!
- Він ними бачить?
- Та ні, бе-е-е, просто це такі кружечки, схожі на очка, на ті, що є на хвості у павича.
- А-а-а! … - відповіли в один голос діти.
- Зрозуміло! – сказала білка Зубринка і замахала своїм пухнастим хвостиком, мовляв, дивіться, я теж красуня, у мене хвіст – більший за тулуб.
Коли тато приїхав за Ечкою та Овом, діти розповіли йому про пригоду з метеликом. Тато Ашко ніжно посміхався дітям, коли слухав їх розповідь. Після того, як вони закінчили говорити, сказав:
- Сьогодні ви побачили хоч одне, хоч маленьке, але диво. І це прекрасно! Правда?
- Так! - відповіла доня Ечка.
- Так! - мовив синок Ов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724192
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 18.03.2017
I. З ПОНЕДІЛКА ПО П’ЯТНИЦЮ
У Карпатах, в селі Дзембруня жила сім’я овечок – дід Дзень, баба Сивка, мама Кудря, тато Ашко, син Ов та доня Ечка. Мали вони хатину – дерев’яну, двоповерхову, криту новою червоною черепицею. На нижньому поверсі, по лівій стороні від входу вдовж коридору, розміщувалася простора кухня з плиткою для приготування їжі, шафками для посуду та великим овальним дубовим столом з вісьмома такими ж дубовими кріслами. За нею йшла вітальня, в якій сім’я приймала гостей та відзначала різні загальні та родинні свята. По правій стороні знаходилася кімнатка, де жили дід Дзень з бабою Сивкою, за нею ще три невеличкі приміщення – ванна, туалет та комірчина, де ховався порохотяг, віник, деякі інструменти та інші потрібні в господарстві речі.
На другому поверсі було п’ять кімнат: для мами й тата, для сина й дочки по окремій невеличкій, одна незаймана – для гостей, і ще туалет з умивальником, краником для води та великим квадратним люстерком на стіні над ним. З правої сторони першого поверху в кінці коридору йшли дубові сходи в підвальне приміщення. Там зберігалися в ящиках овочі на зиму та різні закрутки – компоти, варення, помідори та огірки.
Сім’я овець була дуже дружною. Кожен відповідав за свою ділянку роботи. Дідусь замітав подвір’я, косив газони, поливав квіти під вікном, помідори, огірки, кріп та петрушку, що росли на невеличкій грядці розміром три метри на три біля дому. Бабуся полола грядку. Перекопував її навесні і восени тато, а мама з бабусею садили розсаду і сіяли насіння. Також бабуся щоранку варила кашу, пекла смачні пиріжки з капустою, морквою та яблуками, заварювала чай з пахучих трав – чебрецю, м’яти, лікарської ромашки чи шипшини. Вона вставала найпершою в родині. Так звикла. А ще баба Сивка прибирала весь перший поверх. Любила також у вільний час вишивати – рушники, серветки, сорочки. Вишила навіть якось за зиму скатертину, якою вони відтоді стали застеляти стіл на всі великі свята та уродини членів сім’ї. В’язала бабуся на зиму теплі светрики та шкарпетки для своїх маленьких любих онучат. Вона не любила довго сидіти без роботи. Мама варила обід та вечерю, кидала одяг у пралку і прибирала в кімнатах, що розміщувалися на другому поверсі (по суботах). Тато з понеділка по п’ятницю виїжджав з дому за квадранс восьма на своєму автомобілі на роботу. Він працював директором пансіонату, що містився на окраїні їх нього села, на віддалі трьох кілометрів від дому. Мама працювала в цьому ж пансіонаті бухгалтером, але не весь день, а тільки чотири години – з 9 ранку до 13. Діти в цій родині теж не байдикували. Коли прокидалися після нічного сну, вставали, застеляли свої ліжечка. Також складали іграшки у спеціальну велику торбу після того, як ними вдосталь награлися. Після сніданку вони поливали вазони з квітами у своїх кімнатах і на кухні. У літньо-осінній час збирали яблука та груші у свої маленькі кошички з їхнього саду і заносили в дім. Бабуся з них варила компот, повидло чи робила начинку для пиріжків. Ов та Ечка любили милуватися польовими квітами, що росли на лужку одразу за парканом їхньої садиби. Часто рвали найкращі з них, складали їх в букетики і приносили мамі чи бабусі. Щодня, крім суботи та неділі, Ов та Ечка ходили в дитсадок, який знаходився в центрі села, за кілометр від дому. Возили їх туди батьки машиною, а забирали, як прийдеться. Інколи тато, як повертався з роботи, інколи мама чи дідусь йшли за ними пішака.
II. У ВИХІДНІ
У суботу вся сім’я, справившись з покладеними на них обов’язками, збиралася в обідню пору за одним столом. Вони неквапно їли борщ, вареники з картоплею, голубці з рисом чи тертою картоплею. Часом готували і юшку з грибів, картопляні кнедлі чи ще щось з того, що забажали діти. Пили запашний карпатський чай із сушених трав чи компот із сухофруктів. За десерт їм слугував пиріг (начинка була різна), який пекла зазвичай бабуся Сивка. Наївшись до пуза, всі гуртом співали українських народних пісень – «Ой, чий то кінь стоїть», «Летіла зозуля» та інших. Діти вилізали на низеньку лаву, що стояла біля дверей, і розповідали вірші, які вони вивчили у садку або ж з матусею Кудрею. Дорослі слухали, гучно плескали, малі усміхалися. Вони раділи, що щось уміють.
В неділю бабуся з дідусем зранечку йшли до церкви, як тільки повітря починали стрясати звуки дзвонів. По великих святах і діти з батьками ходили на Богослужіння. Тоді вони вбирали нові костюмчики, черевички, плащики і обов’язково мала бути на тілі вишита сорочка. А ще батьки з дітьми любили у вихідний день взути гумачки і побродити по горах, пошукати там гриби, лікарські рослини, щоби їх зрізати і вдома посушити на чай. Збирали також спільно чорниці, а малину й ожину рвали тільки батьки, бо гілки цих кущів мають містять колючки. Далеко не ходили. Ліс же ж від їхнього дому – рукою подати.
Їздили родиною іноді й до міста – відвідували ляльковий театр, атракціони, ходили в кафе «Пузата хата» чи «Лисичка», де замовляли крім звичайних наїдків морозиво та чай з тістечками.
Отак і жила ця дружна овеча сім’я протягом тижня – дід Дзень, баба Сивка, мама Кудря, тато Ашко, син Ов та доня Ечка.
Квадранс – чверть, 15 хв.
Гумачки – гумові чоботи.
Забрендила назву. Про життя цих овечок, надіюся на Бога, буду писати і далі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724162
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 18.03.2017
Я так люблю маленьких діток.
У них душа – гірський кришталь.
На щічках - поцілунки квіток,
У погляді – святий Грааль.
У слові – жебонить струмочок.
У посмішці - зорі шматок.
Нашити б ще їм всім сорочок
Із найщасливіших ниток.
17.03.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724058
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2017
Верба давно уже не спить.
Вдягла наряд, красуня справжня.
Стоїть, воложить ноги в плавнях,
Очима небо борознить.
Довкола сестри і брати
Голюські-голі, чорним зяють.
Вона між них, мов сонце сяє.
Від дива цього вітер стих.
Хто так вербу прибрати зміг?
Весна! Свій бренд у світі має.
Дерева в бархат одягає,
Лиш тільки Лютий за поріг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723505
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.03.2017
У руденькій кожушині,
З шапкою на голові,
В чобітках, що сині-сині,
Ходить котик по дворі.
Травка де-де, мов мережка,
Вільха – жовта від квіток.
Квіти ці – пухкі сережки,
Дмухне вітер – йде пилок.
Де ж підсніжник, ряст пістріє,
Пролісок прихисток звив?
Не видать, лиш ґрунт чорніє
Між торішньої трави.
Ходить котик, вже і їсти
Зве пустеньке черевце.
Раптом бачить, серед листу
Фіолетове лице –
Квітка витнулась у лузі,
Пелюстки, неначе шовк.
Ну, нарешті він подрузі
Подаруночок знайшов.
Взяв те диво під шапчину
І до киці з нею в путь.
В квітки – жовта середина,
Сон-травою її звуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723299
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 13.03.2017
Сірий котик у дворі.
Сірі хмари угорі.
Сірі птахи в сірий день
Сірих світу шлють пісень.
Сірий дах і сірий дощ.
Сірі плити сірих площ.
І калюжі сірі- сірі.
Сірий сум приносять Вірі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723290
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2017
Болем сльозина скапує.
Душу до крові драпає
Те, що орел роздвоєний
Кров точить з нашихз воїнів.
І вже не дні, не місяці,
Роки – бинтами, ранами.
В небо птахами – тисячі.
Сотні – в добі з кайданами.
Хустки чорніють траурні.
Землі гробами давляться.
Владці – в промови бравурні,
В ігри смертельні бавляться.
Досить! Терпець обірваний.
Сльози у жмут зав’язані.
В голосі – крик надірваний.
Діять ми - зобов’язані!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723033
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.03.2017
Розсілись важно голуби у сквері
На дерев’яних лавах, у партері.
На сцену-небо дивляться гульвіси,
Ждуть, поки сіру скине день завісу.
Не поспішає слати той привіти,
На сцену випускати Сонце, Вітер.
Дріма собі у лісовім болоті,
Зв'язавши крила надиху-охоті.
Птахи шнурком сидять незрушно, чемно.
У театральній залі тихо, темно.
Та ось нарешті день змилосердився.
Підняв завісу, випустив артистів.
З’явилось в жовте випудрене Сонце
(У п’єсі «Щастя» – головний герой це!)
Розтрощив Вітер Хмару з порцеляни.
Розкрилось Небо крокусом весняним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722877
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.03.2017
Йшла Оксанка вранці в дитсадок.
Крізь шпарину у чужий садок
Влізла, стала яблука збирати,
Щоби ними всмак поласувати.
В тата кров у жилах запеклась:
- Так не можна. До чодого – зась.
Хочеш яблук? Треба їх купити.
А тоді до ладу ще й помити.
- Хочу зараз фруктик, звідсіля! -
Вперлося мале, немов теля.
Обірвав оці перипетії
Тато, від недоброї затії
Визволив дитя своє. Пішли.
- Боже, мудрість доні ниспошли! –
Мовив так у голові своїй.
Стишила Оксанка голос свій.
Та не довго з татом йшла у ногу –
Вирвалась, побігла на дорогу.
Той услід:
- Дитино! Біг спини!
Там автівки сунуть, мов слони.
- Хай! Я хочу бігти!
- Стій же, муко!
Ледве встиг догнать, схопить за руку.
В дитсадку усім веліли спати,
Іграшки та одяг свій складати,
Їсти кашу, борщ із буряками,
На зарядці рухати руками.
- Я не хо.., не хо.., не хо.., не хочу! –
Дівчинка, мов автомат тріскоче.
Але вихователька – як туя:
- Треба те робити, що кажу я.
Та оте Оксанчине не хо…
Вирина зі всіх кутів і штор.
Мама просить, тато крик здіймає:
- Треба слухать старших!
Не зважає
На слова батьків мала ні трохи.
- От прийде у двір стара Явдоха –
Та, що замість рук лопати має, -
Каже дід їй, - що у льох кидає
Нечемнуль, не дасть і хліба скибку,
Що лякає, наче чайка рибку,
Бавитись не дозволяє, спати,
Лиш велить боби перебирати.
Прийде, кине на свою лопату,
Забере від мами і від тата.
- Не боюсь її! – дитя глаголе.
Бабу цю не бачила ніколи!
Але якось сниться сон дитині:
Йде Явдоха в порваній хустині,
Замість рук – великі дві лопати,
Очі чорні і горять, мов ватра.
- Ну, ходи до мене, моє злотко.
В льох тебе закрию на колодку.
Не заставлю їсти ані спати,
Будеш лиш боби перебирати.
- Я не хо.., не хо.., не хо.., не хочу!
Репетує Сяна, щурить очі.
Може це неправда все, здалося?
Щічку гладить і торка волосся.
Так і є. Ось мама, очі – квіти:
- Що з тобою? Чом кричиш у сні ти?
- То це сон був? Він мене споло́хав.
Снилася мені стара Явдоха.
- Ти її злякалась? Отакої!
Дід пожартував. Нема такої!
- Знаєш, буду я тепер слухняна.
- Звісно, моя дівчинко кохана!
Не хвилюйся, міцно спи до ранку,
Поряд я і тато твій, Оксанко.
Янгол крила розпустив, тримає.
- Дякую, матусю! Засипаю…
Як туя - означає, як дерево, незрушна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722749
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 10.03.2017
Прийми, Тарасе, нині мій низький уклін,
Наповни кроки мої вірою і міццю,
Шліфуй щодня до блиску серця мого дзвін,
Ти можеш все це, Духу Нації, Провидцю.
Тримай мій пульс у русі, кров мою тепли
І просвіти на добре слово, засів чистий.
Шляхами правди-мами, гідності веди.
Хай грім лякає, дощ пронизує перістий,
Чорніє обшир від зловісних хмар і мряк,
Не дай мені остуду влить в ходу гарячу.
Казав «борітеся – поборете». І я
Ітиму доти, доки Сонця не побачу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722545
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2017
Часами мені здається, що в нього немає серця.
Що там, за сорочкою в клітку, пустка, нічого не б’ється.
А, може, і є щось – камінь гранітний чи мармуровий.
І що тоді кров штовхає? А, може, немає й крови?
То як він між люду ходить і слово із горла пхає?
Як думи-зернини сходять і чим він їх поливає?
А, може, то лиш здається, що стер всі чуття на порох,
Що зимний він і незрушний, мов Петрос в Карпатських горах?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2017
Жінка (так є від віку!) –
Тіла краса й душі,
Надих для чоловіка,
Кроків його рушій.
Очі її – озера,
Губи – солодкий мід.
Пустиш їй дух на пера –
Крила підуть в політ.
В кожній - свої карати,
Виграй за них бої.
Тільки не варто грати
На почуттях її.
Жінка – то не валіза –
Взяв і поклав назад.
Дай їй щодня хоч мізер –
Візьмеш своє стократ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2017
Ти, березню, то плачеш, то смієшся,
То горнешся, то жалиш, мов оса.
То, мов стокрилий, обширом несешся,
То спиш на хмарці десь у небесах.
Такий чудний! Такий ти незбагненний!
Та серцю милий місяць ти, авжеж.
В Весни-Матусі – перший син рожденний.
А першого завжди, як чуда, ждеш.
Люблю тебе за те, що без утоми,
Ти, наче тісто, в полі мнеш сніги.
Стягаєш із водойм тверді шоломи,
Напоюєш вологою луги.
Сухі берези наливаєш соком,
Вербу брунькуєш, проліскуєш гай.
Моргаєш хитро синьожовтим оком
Птахам, які вертають в ріднокрай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721999
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2017
А день сьогодні, день такий хороший!
Такий собі , ну просто гарний день!
Розкрило сонце жовто-сяйний кошик,
Тепло кидає до сердець-кишень.
Птахи співають, О, та як співають!
У горлечках перетирають сум
І радістю довкілля наповняють,
Снагу вливають до душевних струн.
А квіти! Перші позимо́ві квіти
Голівки сміло витягли з землі.
О, Господи, ну, як тут не радіти
Цій чудодійці – панночці Весні?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721746
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2017
Випустив з рук валторну
День – ще один, без тебе.
В льолю шовкову чорну
Вечір вдягає небо.
Ну, а мені зі смутку
Різьбить чотири айстри.
Пальцями водить хутко.
Вечір на смуток – майстер!
Думка вас, певно, косить,
Чом така кількість – парна?
Мертвій любові – досить.
Мертвій чотири – гарно.
Може, на феєрію
Буде щирішим ранок?
Вирізьбить квітку-мрію,
Вкине у серця дзбанок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721665
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2017
В одному невеличкому, але гарному містечку жила-була п’ятирічна дівчинка Злата, красива, як весна у травневі дні, ніжна, наче квітка-первоцвітка, щебетлива, мов пташка на світанку. Її волосся було схоже на стигле пшеничне колосся, очі – на два чисті озерця, всередині яких містяться круглі острівки кольору молочного шоколаду. Ручки й ніжки Злати нагадували свіжі стеблини, обличчя –сонце, що заглядає в полудень у віконце. Любила дівчинку вся родина, сусіди по будинку й вулиці, діти з двору і з дитсадка, який вона відвідувала. Коли це золотокосе дівчатко йшло вулицею, то зажди всміхалося людям, яких стрічало. Воно раділо небові й землі, вітрові й хмарині, дереву і квітці, пташці та мурашці.
Злата завжди першою зі всіма віталася, чемно відповідала на запитання, які їй ставили, ділилася своїми іграшками, ласощами з друзями, старалась зі всіма жити в мирі-злагоді. Коли дівчинка бачила скривджену кимось дитину, то обов’язково підходила до неї, обіймала, втішала. Кривднику ж казала: «Так не слід робити!»
Злата була акуратною, клала на місце свій одяг, іграшки, якими бавилася, поливала квіти у вазонах, слухала батьків. Готувалась дівчинка потрохи й до школи – вчила з батьками букви, слухала казки, оповідання, які їй вони читали, малювала, витинала, ліпила, вивчала віршики.
В садку Злата здружилася з Тарасиком. У вільний від навчальних занять час вона любила з ним складати з кубиків будинки, а з пазлів – картинки. Часто діти, сидячи за одним столом, малювали різні предмети, а тоді дарували малюнки одне одному. Разом гуляли у присадковому дворику, будували фортеці з піску в пісочниці, грали у різні ігри. Їхні співгрупники часто називали Злату з Тарасиком парою голубків – не ображалися на це, бо й справді діяли, наче голуби – жили одне з одним мирно, дружно, відчували одне до одного ніжність.
Заздрила їхній дружбі худа, висока й зеленоока дівчинка Уляна. Вона знала Тарасика ще до того, як він пішов у садок. Хлопець жив у тому самому будинку, що й вона, лише поверхом вище. Однак симпатії до Уляни не виявляв. Йому не подобалось те, що вона була різкою у спілкуванні з батьками та однолітками, не хотіла нікому давати своїх іграшок. Уляну ж Тарас приваблював своєю силою, розумом і тим, що був завжди чисто й гарно вдягненим. А ще дівчинку чарували його очі – кольору літнього полуденного неба. Іноді вона думала над тим, що б вона могла таке зробити, щоб Тарасик відвернувся від Злати і став дружити з нею? Вона ж йому, вважала, краща пара, така ж висока, як Тарас, така ж сильна й розумна, як він. Думала дівчина над питанням, яке час від час точило її середину, й надумала. Одного разу (це було зранку в понеділок) Уляна витягнула з шухляди тюбик з чорною пастою до взуття і запхала її в свій наплічник. З тим наплічником вона пішла в садок. До обіду все було, як звикло. А коли діти вляглися в ліжка в післяобідню пору, Уляна попросилася до туалету. Вихователька пустила її. Дівчинка ж попрямувала до вдягальні, яка містилася поряд з туалетом, відкрила свою шафку, витягла з наплічника, який у ній лежав, тюбик з пастою. Тоді відкрила Тарасикову шафку й пастою, яку витиснула з тюбика на пальці, вимастила куртку хлопця. Потім кинулась до Златиної шафки – з наклейкою-жирафою, й засунула свою пасту в кишеню її плащика.
- Пху! – видихнула Уляна. – Справу зроблено! Ніхто не побачив!Тепер мити руки.
Надійшла няня – тітка Галина. Вона спитала:
- Чого ти так довго вовтузишся біля крану?
- Руки мию.
- Іди спати.
- Не люблю спати вдень.
- Але треба.
Уляна закрутила кран, побігла до спальні й лягла в ліжко. Вона думала собі:
- Може, сьогодні, нарешті, збудеться моя мрія, Тарасик зі Златою посваряться? Вона пововтузилась трохи й заснула.
Коли діти встали, з’їли полуденок і почали за вказівкою виховательки вдягатися, щоб піти на прогулянку у двір, Тарасик побачив, що його куртка вимазана чорним шміром. Він був дуже здивований цим, адже добре пам’ятав, що вранці прийшов у дитсадок в чистому одязі. Хто його забруднив? І для чого? Хлопець розгубився. Він не знав, що йому робити: вдягати куртку чи ні.
- Тарасе, чого ти стоїш, як вкопаний? Уже всі готові до виходу, а ти ще не вдягнений.
- Маріє Василівно! Моя куртка брудна.
- А чого ж ти в брудній прийшов?
- Я прийшов у чистій. Вона якось сама забруднилася.
- Як це сама? Куртка не жива істота, щоб вийла надвір і забруднилася. Подай-но мені її.
Тарасик подав. Вихователька побачила, що на куртці і справді були три чорні плями, розмазані тонкими дитячими пальцями. Вона провела по одній із них мізинцем.
- Куртка замазана пастою для взуття, - зробила висновок, а тоді звернулася до своїх підопічних малят:
- Діти, хто з вас приніс пасту для взуття до дитсадка і вимазав нею куртку Тарасику?
- Не я! Не я! Не я! – почулися голоси.
- Я можу переглянути ваші речі і знайти цю злощасну пасту. Але краще б ви призналися і попросили пробачення у Тарасика за свій проступок, бо якщо це такий жарт, то він не вдалий. Куртку важко відіпрати від пасти для взуття.
Діти спочатку дивилися на виховательку, потім почали кидати косі погляди одне на одного. За якусь мить Уляна сказала:
- Зверніть увагу на Златину кишеню. Вона в неї віддута. Може там є паста?
- Я… я не приносила пасту. Я дружу з Тарасиком.
- А ви перевірте, Маріє Василівно. В тихому болоті, як каже моя мама, нечисть водиться.
Вихователька підійшла до Злати.
- Що там у тебе? Покажи.
Дівчинка засунула руку в кишеню і витягла звідти… тюбик із пастою.
- Але я… Але…
- Злато! Навіщо ти це зробила? Ви щось не поділили з Тарасиком?
- Ми не сварилися! І я не забруднювала йому куртку. Не знаю, звідки в моїй кишені взялася паста.
- Вона це зробила! Подивіться, почервоніла, як майська ружа. Просто не хоче зізнатися, - прокричала Уляна.
Злата заплакала. Тарасик розгубився. Невже його найкраща подруга таке зробила? Але навіщо? Ні. Злата не могла забруднити мою куртку. Й тоді, як блискавка небо, його мозок прошила думка: «Перевірити руки! В кожного, хто є в групі! Але як це зробити? Сказати, щоб усі їх показали? А якщо Златині руки будуть з пастою? Ні, він не хоче, щоб на неї впала тінь провини». Хлопець подумав і зрозумів, як можна розв’язати проблему. Він промовив:
- Я пробачаю тому, хто забруднив мою куртку. Все ж хочу знати, хто мій недруг. Може, це зараз виявиться.
- Маріє Василівно, можна я проведу невеличкий експеримент? – спитав у виховательки.
- Якщо це допоможе виявити порушника і нікому не завдасть шкоди, то можна.
- Саме так, вихователько. Я хочу, щоб кожен, хто вважає мене за свого друга, підійшов і потис мені руку. Хто не потисне, той недруг.
Марія Василівна відчинила двері на коридор, щоб дітям не було парко, й усміхнулася. Здається, вона зрозуміла задум свого вихованця. Діти з охотою підходили один за одним до Тараса і подавали йому свої руки. Підійшла й Злата. Хлопець глянув на її п’ятірню. Вона була чистенька, як гірське джерельце, біленька, наче свіже коров’яче молоко. Тарасик полегшено зітхнув. За якийсь час підійшла до нього й Уляна. Вона теж подала хлопцеві свою руку. Тарас помітив під нігтями і з боку вказівного пальця чорні сліди від пасти. Він усе зрозумів. Однак в той момент нічого не сказав дівчині. Коли остання в групі дитина (а їх було у той день двадцять троє), потиснула Тарасикові руку, хлопчик промовив:
- Тепер я знаю, хто вимазав мою куртку. І це не Злата. Це та дитина, у якої під нігтями і на вказівному пальці чорні мазки.
Уляна глянула на свої пальці і зрозуміла, що її викрито. Вона опустила очі додолу. Тарас повернувся до виховательки і продовжив свою мову:
- Я пробачаю дитині, яка зробила мені прикрість. Я не назву її ім’я. Але хай вона задумається над своєю поведінкою.
Діти пішли на прогулянку. Тарасик залишився в групі під наглядом няні Галини. Не хотів вдягати забруднену куртку. Злата зоталася з ним. А як інакше?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721564
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2017
Він приміряє біль і радість,
І силу, й славу, і ганьбу.
Більмом на оці всякій владі,
Як правду – цвяхом у добу.
Любов у вірші заримує,
Сховає судження в есе.
Йому петлю в'язати всує -
Свій слід в історію внесе.
Він друг землі й небесній сфері,
Той, хто викрешує мотив.
В душі запише й на папері
Усе, що серцем пережив.
Вітаю вас, друзі, з Днем письменника! Живіть, творіть, любіть!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721375
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 03.03.2017
Йде вже весна? Та ніби.
Снігу нема, відпадав.
В полудень сходять німби
Понад лужком і садом.
Скоро святій землиці
Людям родити зе́ло.
Сріблиться цвіт вербиці,
Подих красою зве́ло.
Тужився і зірвався
З річки крижаний корок.
Хоч молодцем тримався
Лютий, біжить on north. (он нооф).
Йде вже весна. І соком
По́внить березу, клена.
Лютий лютезним оком
Гляне, вітри наже́не.
Схилить́ гіль анемічну.
З личка надію звіє.
Тільки ця лють не вічна.
Крок у весни твердіє.
On north (англ.) – на північ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720882
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.02.2017
Песик Барсик є в Софійки.
Та такий уже крутійко!
Вскочить в дім, на ручку лапу,
І до кухні, звідки запах.
Ось і нині увірвався,
Стрів ґаздиньку, як вертався.
- Чом по кухні, Барсе, рискав?
- Їв свою я пшонку з миски.
- Ой, неправду ти сказав.
Кістку з м'ясом ти украв.
- Як дізналась? (Це між нами…)
- В тебе м'ясо між зубами!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720634
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 27.02.2017
Зима минула. Сніг з полів зійшов.
У тілі набирається потуга.
Період думко-сплячки перейшов.
Земля парує. Час гострити плуга,
Зорати поле, спрагле на зерно,
На теплий промінь сонячного дива.
Весні відкрити навстіжі вікно.
Хай б’ють громи! Хай легшить небо злива!
20.02.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720390
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.02.2017
А час сьогодні неспокійний.
Жура – гадюкою в душі.
Слова не просяться в вірші.
На вхід до радості – надійний
Життя встановлює пароль.
У лінії, де ноти-крила
Неслись угору, до Ярила,
Нахабний пхається бемоль.
В надії вицвіло ім’я.
Навхрест закриті двері раю.
І що з тобою буде, краю,
Як топче честь твою брехня?
24.02.17 Л. Пікас
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720082
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 24.02.2017
Майдан не просто так зібрався,
Вогнем налив сердечка-бра,
Народ хотів! Народ піднявся
На захист волі і добра!
Нове щось визріло в обширі,
Коли плечем та до плеча:
Патрон байдужості відсирів
І блиск засяяв у очах.
Нагайка кроків не урвала,
І страх не спаралізував,
Хоч кров бруківкою гуляла,
І не один від кулі впав –
Влилось сто дев’ять в небо Боже
(Пече донині їхня кров!)
Із вірою, що переможе
В країні правда і добро,
Що буде все у нас до ладу,
Корупції зірвемо плед.
Розкрили блуд, змінили владу.
А віз… так туго йде вперед.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718925
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2017
Ну, де ж ти, сонце, заховалось?
Мла лиликом висить над лугом.
Душа зігнулася, убралась
У тугу.
Куди свій диск ти закотило?
В яку-таку хатину-буду?
Щоку до кого притулило
В полудень?
Дім мерзне, саду чорні вила
Дим тягнуть з комина гортані.
Пернаті звуки погубили
В тумані.
І лиш ЛЮБОВ, що після змагу
Зі злом
Зашила в серці діри,
Дарує дню ковток наснаги
І віри...
***
Потішу вас, поки писала,
Догану виніс сам Всевишній
Світилу. Хмари розіпхало
І вийшло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718731
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2017
Останній сніг, останній сніг, останній
Цьогоріч я у пригорщі беру.
А він в красі незрушній первозданній,
Леліє мої руки, поле, брук.
І свіжить простір подихом, і свіжить!
Вибілює довколишній пейзаж.
Та скоро влізе до земельки-діжі.,
Закінчиться його хмільний кураж.
А поки сонцю не програв в змаганні,
Йому дивуюсь – чудо біле це!
Останній сніг, останній сніг, останній
Зі сміхом місту кидаю в лице.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2017
Пробач мені любов мою – мине.
Неспокій заховається в позлітку,
З потоком річки в море поплине,
Між пишних трав загубиться улітку.
На почуттях своїх я ставлю хрест.
Їх посічу (ти чуєш?) дрібно-дрібно.
Не взяли ми з тобою Еверест.
Не все в житті, що хочеться, потрібно.
2.02.15 (знайшла на своїй сторінці у ФБ, тут не подавала.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718556
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2017
Іноді треба різати –
Різати по живому,
Щоби зостатись, вижити,
Дати виток новому.
Те, що не світлить погляду,
Те, що для тіла трунок –
Волі удавка, погорда,
Зимний в уста цілунок,
Болі, що їх не втишити, –
Ріжуть, як кущ без плоду.
Іноді, щоби вижити,
Треба ножа і йоду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718397
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.02.2017
Вмилось сонце, рушником
Втерлось, вийшло за поріг
І промінням-язиком
Стало злизувати сніг
Із доріг, полів, лісів,
Із ялинок і дахів.
Облизало також кицю,
Що пила в дворі водицю
З потічка, і пса Кудласа,
Що на Злату день при дні
Жде - та кине кістку з м’ясом,
Ще й погладить по спині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718384
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 15.02.2017