| Сторінки (36/3577): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
Рано очі відкрив, згадав усе.
Звір зловив, як хотів втекти.
- Будеш пасти моїх корів, гусей.
А схитруєш – чекай біди.
Що робити? З родини вирваний.
Мусів слухати звіра він.
Пас корів і гусей, і сир варив
Без сльози і усяких мін.
Цілий тиждень у праці. Зморений.
Поміч з ясних небес просив.
Бог молитвою був підкорений.
Зайцю успіху натрусив.
Пробудився він у неділеньку.
А над ним матуся, татусь –
Ніжно гладять його по тілоньку.
Він не в замку уже чомусь,
А у рідній хатині, в ліжечку.
Супчик вариться, в печі – хруст.
Тато воду бере із діжечки
І підносить йому до вуст.
- Ну, оклигав, нарешті, хлопчику.
Тиждень ти без пам’яті був.
Гулі – мордою і на копчику.
Мало світ тобі не минув.
- То я звіра не пас корівоньок?
В замок нічкою не забрів?
- Ні. Лежав увесь час, бо об пеньок
Ти ударився і зомлів.
Став тут зайчик стрибати хатою,
Цьомки ставить всім на чолі.
Мама суп зварила із м’ятою.
В миски виклала на столі.
Сіли вкупоньці та й поснідали,
Страх згорнувся клубком, побіг.
Хоч ці зайчики лиха звідали,
Та воно не зломило їх.
Хруст (діалект волинський) – хмиз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747358
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.08.2017
В лісі древньому, на галявинці,
Жила зайців одних сім’я:
Тато, мама, донька Вуха́ниця
Й син – Сміливко йому ім’я.
Жили дружно, вставали ранками.
Тато травку косив завжди.
Мама всіх кормила сніданками –
Суп варила із лободи.
Доня квіти збирала, ягоди.
Син грибочки шукав в ярку.
Осявало їх світло злагоди
Від світання і до смерку́.
Та якось Сміливко замріявся,
Задивився на пташенят.
Промінь сонця крізь небо сіявся,
Через обшир біг до крилят.
В його сяйві птахи купалися
І співали про день ясний.
Сміл дивився, скакав і вдарився
Головою об пень сосни.
Потемніло в очицях зайчика.
Біль пробіг чолом, наче струм.
Слізки, мов вода із фонтанчика,
Потекли і радість – у сум.
Як відкрив незабаром віченьки,
То побачив якийсь палац,
Що світився на фоні ніченьки,
Вчув сердитий протяжний бас.
Хоч Сміливко – не звик боятися,
Та здригнулось його нутро.
- Йти у дім чи в дворі лишатися? –
Думка в мозок лягла тавром.
- Е! Постукаю. Харч і те́пло там.
Холод нічки – ще той хижак.
Може супу дадуть зо двісті грам.
В ліжко вложать чи у гамак.
Тай почав бить по дверях лапами.
Вийшов з дому великий звір –
Шия в золоті, пахне цапами.
Блідо-шкірий, немов вампір.
- Що, зайчиську, у гості просишся?
Страшно в лісі тобі вночі?
Ну, чого так на мене косишся,
Трусиш острахи на плечі?
- Я не знаю, як в дім потрапити.
Ніч. Боюся вовків і змій, -
І з очей стали сльози капати.
- Заходи, відтепер ти мій.
Звір завів до замку Сміливчика.
Дав борщу і м’яса в таріль,
Влив доверху у склянку «Живчика»,
На десерт – з ожини кисіль.
Попоїв Сміливець – і спатоньки.
Довго вснути, правда, не міг,
Думав, як там мама і татонько,
Але сон його переміг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747337
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.08.2017
Нарешті літо в торбі сивій
Сховало спеку.
Налило небо житній ниві
Дощу із глека.
Набрав потуги в тіло вітер –
Ганяє хмари,
По струнах лупить – скачуть віти
Під звук гітари.
Полегшено земля зітхнула
Й уся маржина.
Трава колишній блиск вернула.
Цвіте жоржина.
Птахи зайшлись у стоголоссі.
Гарцюють коні.
Кидає усмішку колоссю
Дозрілий сонях.
Підходить Сівень до порогу
Хатини Року –
Благословить той молодого
На добрі кроки.
Сівень – інша назва вересня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747135
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.08.2017
Що для тебе твоя країна?
Що для тебе твоя земля?
Мова батьківська солов’їна?
Цвіт калини? Крик журавля?
Чорне море? Карпатські гори,
Повні магії та краси?
Степові південні простори
Чи північні густі ліси,
Де на стежці слід оленяти?
Біла хата, квітник і двір?
Луг, насичений пахом м’яти?
Дивне озеро Синевір?
Мама, тато, сім’я, родина?
Місто, вулиця, площа, сквер
Чи село, де сад, городина?
Мальовничість Шацьких озер?
Вишиванка? Гімн «Ще не вмерла…»?
Полотно синьо-жовтих барв?
Дум, балад, приповідок перли
Чи Павла Полуботка скарб?
Захисник, що стоїть в дозорі,
Щоб цивільний без ляку спав?
Сонце в сині небесній, зорі?
Серпень, лан, торжество снопа?
Віра батьківська і святині?
Чесна праця – життя рушій?
Колискова на сон дитині?
Щире слово? Тепло душі?
Чи можливість тягнути соки
З її тіла, лишать рубці?
Чим наповнені твої кроки?
Що для тебе земля отців?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747084
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.08.2017
Застигли хмари, збилися, мов крем.
Художник в парку пише з них картину.
А ліс зібрав дерева у гарем
І кожному дає душі частину.
Слабіє сонце. Змучилось за день.
Земля така, аж пар пускає. Досить!
Проміння жовте пхає до кишень.
Потрохи вечір голову підносить.
У вуха місту кидає «ку-ку!»
Зигзиця, шле йому щасливі роки.
І те, що з мулом, мелеться в млинку.
А що зі світлом, напуває кроки.
Гарніє Моршин просто на очах.
В долоні плещуть люди і джерела.
Складає місту гімн сучасний Бах,
Йому мотив підказують дерева.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746885
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2017
Галка курці говорила:
- І навіщо тобі крила?
Не несеш угору пір’я,
Лиш витоптуєш подвір’я.
Курка галці відповіла,
Як зерно усе доїла –
Те, що їй ґазди́нька да́ла,
Коли вранці з ліжка встала:
- По́що маю я літати?
Маю їжу біля хати,
Тепле місце, свіжу воду.
Ну, а ти що?
- Я?... Свободу.
Не належу господи́ні.
Їм кавун солодкий, дині,
Сливи, вишні, навіть мишку,
Як її злапаю тишком.
Я літаю вільно в небі,
Де орел, голубка, лебідь,
Крилами торую простір,
Бачу світ із високості.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746387
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 16.08.2017
Хочу тебе діждатися,
Погляд знайти – забутися,
В сонці твоїм скупатися,
В слово твоє вгорнутися.
Хочу у тіло – генами,
В душу – ласкавим котиком,
Плисти у крові венами,
Шкіру спікати дотиком,
В книзі твоєї пам’яті
Букви нові засіяти.
Є ще листки не зайняті?
Можна про це помріяти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2017
Спека, мов тінь, волочиться.
Вільгу спиває з вулиці,
Полем і лугом котиться –
Зело до ґрунту тулиться.
Небо сухе, аж лущиться –
Вигоріло до білого.
Сонце промінням кущиться,
Липне до тіла прілого.
Кішка шукає тіняву.
Слива плоди витрушує.
Озера сизу піняву
Селезень дзьобом скушує.
Шия в терпцю намилена,
Пульс вибігає жилою.
В серпня ж… душа окрилена,
М’язи пружинять силою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746282
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.08.2017
Загасли вогники в будинках.
Закутався у тишу став.
Розклала нічка павутинки.
Дрімають коники між трав.
Вигойдують на небі зорі.
Ждуть брата-місяця – нема.
Де дівся? Вороном надворі
Здіймає чорні крила тьма.
Це серпень, виголивши днину,
Світило в сіті затягнув –
Піймав, немов рибак рибину,
Як вітер цвіт, із неба здув.
Так хитро із-під лоба глипа.
То він дощить, а то пече.
Та скільки б чар довкіл не сипав,
Вже осінь дихає в плече.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746137
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.08.2017
Будь красива і здорова,
І проста, і гонорова,
Ніжна, лагідна і мила,
Швидконога, легкокрила,
І весела, і серйозна,
Чесна, щира, віртуозна,
І старанна, й працьовита,
Задоволена і сита,
Ясночола, ружощока,
Фігурова і висока,
Мудра, вміла і потішна,
І слухннна, і успішна,
Акуратна, чисто вмита,
Міцнодуха, соковита
І мовчазна, й галаслива,
Боголюбна і щаслива!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745973
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.08.2017
Так важко дихав день – сопів,
Мов пес старий після пробіжки.
На собі ніс серпневий спів
І сонця круг тримав за віжки.
Метав жарини, й густо так,
Немов би світ хотів спалити.
Кривився сонях, скиглив злак,
Який не встигли ще скосити.
А люд молився небесам,
Просив воді урвати сіті,
Сплітав віночок із осан
Тому, хто все створив у світі.
Почув їх Бог, позвав хмарки -
Схилилися у реверансі,
Пустили воду на хатки
І на усе, що було в трансі.
12.08.17 (трохи відредагований 12.08.21)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745824
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2017
Ліс, наче кава з філіжанок,
Парує, славить новий день.
Я викладаю вами ранок.
Ви струмінь кисню для легень,
Кров, що вигойдує у жилах,
Наповнює снагою крок,
Вітрило, що підносить крила,
Несе удалеч до зірок.
Я звила вам кубельце в серці.
Без дози світло шлю й тепло,
Мов сонце хвилечкам озерця.
Ви чуєте мене? Алло!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745766
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2017
От є такі – не люди, а ворони.
Їм аби «Кар!» послати до очей.
Як бачать, що без мантії, корони,
Як знають, що не маєш оборони,
Клюють дзьобами шию і плече.
Хіба болить їм сум чужий і рана?
Подзьобали, пустили з тіла кров,
Обмили бруд свій хлоркою із крана
І нумо знов із впертістю барана
Шукати жертву між людських розмов.
От є такі. Свої латають діри,
Наснагу спивши з інших тіл і душ,
Ослабивши життя чиєсь – вампіри!
Пустить би в чорне пір’я їх рапіри,
Щоб облетіло, мов пелюстя з руж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745673
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2017
1. Як в походи ви йдете,
що з собою берете,
щоб цікаві краєвиди –
річку, море, гір бескиди,
Квітку, пташечку дзьобату
Ви могли зафіксувати?
2.Чоловічі є, жіночі.
Коли сонце світить в очі,
Витягають їх тоді
І старі, і молоді..
Зберігають у футлярі.
Що це, діти? …
3. Коли падають дощі
На дерева і кущі,
На провулки і бульвари,
На поля і тротуари,
Коли сонечко встає,
Промінцем своїм клює
Тіло, мов зерно синичка,
Палить руки, шию, личко,
Виручає нас тоді
Річ ця – палка, круг вгорі.
Схожа трохи на топольку.
Що це, діти? ….
4. Коли дощик накрапає
Все довкола розкисає,
Там калюжка, там струмочок,
А потрібно йти в садочок,
Чи до школи, що на ніжки
Треба взути? Босоніжки?
Ні, носки промочиш, п’яти.
Треба взути чоботята –
Не осінні, не зимові,
А які ж, скажіть?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745622
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2017
Не везло Шевченкові в коханні,
Хоч чуття і звали до пера.
В чужині провів він дні останні,
Сам один, далеко від Дніпра.
А як мріяв він про сад, хатину –
Відсвіт їх у річці голубій,
І щоб ніжно пестити дружину,
Залишити сина по собі.
Не вдалось пізнать йому це чудо.
Хоч кохання несло під шатро,
П’явкою впивалося у груди
І спікало пристрастю нутро.
Багатьох любив – його любили -
Пазли ж не складались для сім’ї.
Марне мрії лоб його різьбили
Трелями хрущів і солов’їв.
Не спожило серце гойних ліків.
Та до бою звав народ і зве.
В бронзі над Дніпром застив навіки –
Слово ж його святиться, живе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745549
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 10.08.2017
Зайченя мале вухате
Вранці вибігло із хати
І на гойдалки пішло.
Друга там собі знайшло -
Не лисицю, не вовчка,
А смішного їжачка.
Очі в друга - чорні, милі.
Ніс задертий догори,
Дві передні лапи в милі,
Мало лив на них води,
Коли зранечку вмивався,.
Йти ж на гойдалки збирався!
Гостра морда, круглі вуха,
В їжака. Є й піджачок,
В нього вшила вправна муха
Десять тисяч голочок.
Зайченя спитало басом:
- Як тебе, голчастий, звуть?
- Мама зве мене Їжасом.
А татусь то Коль, то Круть.
А тебе, сіряк, як звати?
- Взимку - Білий, Кусень Вати,
Влітку – Хмарка чи Стрибун.
Ти, до речі, їж кавун?
- Так, люблю цей м’яч погризти –
Соковитий і вогнистий.
- Знаю, й це не звук порожній,
Де його купити можна.
- Маєш гроші, то ходи.
- Ні. Та ти знайдеш гриби,
Я продам, бо ж я торгаш,
І кавунчик буде наш!
Зайченя із їжаком
В прилісок пішли пішком.
Там грибки вони знайшли,
На базарі продали.
Кавуна собі купили,
Довго стежкою котили,
Жадно втягуючи слину.
З’їли майже половину,
Як спинили свій забіг,
Як ступили на поріг
Лісу. Решту без торгівки
Поділили й у домівки
Понесли: зайчисько - в лапах,
Їжачок на голках-дряпах,
Й рідних теж (є в них лице!)
Пригостили кавунцем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2017
ГУМОРЕСКА
Запиває неквапливо
Джон канапку чаєм.
Тут до нього з кухлем пива
Стасьо під’їжджає.
Каже:
- Добрий день вам нині!
Пан йому:
- Good morning!
Пиво тоне в черевині
Стася, а долоні
Танчать польку.
- Що це з вами? –
Джон бере за віжки.
- Так якщо лише між нами,
Перебрав я трішки.
Та й у вас вид не бійцівський,
Хоч і благородний.
- Я прощався по-англійськи
З жінкою сьогодні.
- А це як?
- Сховав обличчя,
Не сказав ні слова.
- Мовив я «бувай» аж тричі,
Та слова – полова.
Лиш тоді покинув друга,
Як пляшки спустіли.
Голова у мене – кругом.
Спирт гуляє тілом.
- То у Вас здоров’я кінське.
Я б так не подужав!
- Та це так по-українськи
Я прощався, друже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745297
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 08.08.2017
Я – на південь, ти – на захід.
Нас дороги розвели.
Поміж нами зграї птахів
Злими тінями лягли.
Твоє слово ловлять інші
В сіті з дірами і ні.
А мені писати вірші
Залишається сумні.
ПРИСПІВ:
Як далеко, серденько
За тобою сумує,
Хмара з неба шумить:
- Ти не мій!
Тільки жилка тоненька
Поміж нами пульсує.
Обривати її ти не смій.
Гріти мріями розлуку.
Ждати той блаженний час,
Коли день візьме за руку,
Поєднає в парі нас –
Короля і королеву.
Купиш місце на літак,
Прилетиш до міста Лева.
Серце серцю скаже : «Так!»
Білим птахом до світання
Будеш витися в душі.
За віконцем осінь рання
Розсипатиме дощі.
Слізьми вмиється калина.
Ну, а серце й поготів.
Ти вернеш до міста Кия.
Я залишусь в самоті.
До речі, як назвати пісню?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745240
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2017
Вірш, привезений із "Зеленої хвилі".
Дякую за поїздку п. Любі Хомчак.
Одеса. Серпень. Чорне море
Купає небо. Я не сню.
Відкрило тіло сонцю пори,
Душа хвалу співає дню.
Хвостами б’ють об берег хвилі –
За них чіпляється народ.
Кружляють чайки легкокрилі,
Уміло тягнуть риб із вод.
Пісок...,як сталь в плавильній печі.
В повітрі – йод і пахлава.
А сонце так цілує плечі,
Аж обертом йде голова.
В очах горять протуберанці –
Гашу у морі ті вогні.
Моргає вітер – у коханці
Теж набивається мені.
Приймаю флірт цього любаска.
Росте блаженство у нутрі.
Бере любов мене у пастку,
Як влітку лан бджолиний рій.
Як добре тут, на півдні, бути,
Де море з небом гомонить,
Де сіль солодка, мов андрути,
А день збігає, наче мить.
Андрути – традиційний торт, який гогтують на Галичині, на основі вафель.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745116
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2017
Сонце встало – і день в ефірі.
Вітер трави в лугах колише.
Липень-місяць подався в ірій.
Серпень хижо вогнями дише.
Став гойдають тілами чайки -
Ловлять рибу дрібну і випар.
Піт полює на кепки й майки.
Пси ховають хвости під липи.
Лавка холод у гості просить,
Наче успіх в улов рибалка.
Вись зашторила вміло просинь –
Чиста, наче допіру з пралки.
А повітря – кисіль застиглий,
І густе, і солодке в міру.
Плавить подих, лягає тигром
На зелену і білу шкіру.
Заховалась бджола у квітку.
Важко дихає в полі жито.
Серпень ставить на всьому мітку.
Янгол шепче у вухо: «Жити!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2017
Напевно, шлях мій – одинокість.
Здається, вже зрослася з ним,
Пустив він корені глибокі
В єство і плодить бур’яни.
А, мо’, судити шлях мій всує
За те, що родить щось не те –
Ніхто мій час не коригує,
На крок удавки не плете.
Встаю, як день запалить ґнота,
Лягаю, як покличе ніч,
Сама собі складаю квоти
На дрова, щоб горіла піч.
Та іноді прийде тривога,
В душі діткне самого дна,
На очі вляжеться волога
І змійкою сповзе:" Одна!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744357
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2017
Сонце чорніло від болю і диму.
Падало небо в іржаву траву.
Лихо ішло - без перуки і гриму,
Туго натягувало тятиву.
Стріли пускало вогненні ядучі,
В тіло козацьке і плакав Ісус –
Згадував рани цвяшкові, пекучі,
Зраду, відречення, грім, землетрус.
Витерпів все – і невдяку, й побої,
Кпини, розп’яття своє на хресті.
Ніс на руках для Землі голубої
Ноїв ковчег і слова на листі –
Не прийняли подарунок пілати,
Замість на трон – хрест на плечі дали.
Волю - Варавві, Ісуса - до страти
Тільки за те, що любов їм стелив.
Важко… Та вибачив. Серце відкрити
Просить і вимити мул, що насів.
Землю, заюшену кров’ю, відмити,
Щоб янгол миру голубкою сів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744264
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2017
Допоки сонце – Божий колобок,
Виплигує з вікна чаклунки-ночі
І котиться, мов нитковий клубок,
Стезею неба день за днем охоче,
Лишає позад себе промінці,
Що гріють землю і її творіння,
Допоки плюскіт хвилі у ріці,
Любов живому напува коріння,
Допоки соком мрія виграє,
Немов дозріле виноградне гроно,
Слабкому сильний духу додає
І носить праця, а не лінь корону –
Сади цвістимуть і ростиме хліб,
Птахи співати будуть оду літу.
Любов, добро і праця – це не дріб,
Кити, які тримають щастя світу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2017
1.Хитрі очі, хвіст пухнатий.
Мишку йде вночі лапати.
Як голодна, їй не спиться.
Хитра це, руда …
2.Як побачиш його, йдучи,
Не торкайся – він колючий.
Не будяк це і не рак –
Звичайнісінький …
3.Хвіст пишніший, ніж у кішки..
Зуби гострі, їсть горішки.
Скаче з гілочки на гілку.
Хто це? Рудошерста …
4.Він великий, вайлуватий.
Любить мед і взимку спати.
Шерсть за кольором, як мідь.
Хто цей, діти, звір? …
5.Має хвіст і бистрі ноги.
Наче гілля, його роги.
Травку мордочкою голе.
Хто це? Ну, звичайно, …
6.Сіра шерстка, гострі зуби.
Зайця їсти дуже любить.
Знає він у м’ясі толк.
Що за звір? Лісний це …
7.В нього надважлива роль –
Він над звірами король.
Сердиться – то чути рев.
Хто він? Жовто-рудий …
8. Він живе собі у річці.
Тіло – в поперечній стрічці.
Жовтий, тільки чорне око.
Звуть його, зазвичай, …
9.Часом срібний, часом золотий.
Ним ласують люди і коти.
Хвостиком, як тягнеш з річки – трась,
І зістрибне, хитрий він ...
10. Я малий, але вухатий.
В лісі мешкаю без хати.
Моркви радо з’їм окраєць –
Сірий (взимку білий!)…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744001
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 30.07.2017
Хоч ти далеко, як нічна зоря,
Як неба синь – рукою не вхопити,
На трон тебе возношу, мов царя.
А знаєш, я люблю тебе любити.
Години перелилися у дні.
А дні в роки́ – нічого не зробити,
Між нами мур. Прийди хоча б у сні.
А, знаєш, я люблю тебе любити.
На наше завтра дзьоб наставив крук.
Любові панцир час уже розбити.
Та я не можу молот взять до рук.
А знаєш, я люблю тебе любити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2017
[b]Р[/b]услом дзюркоче, мчиться
[b]І[/b] втоми не боїться.
[b]Ч[/b]арівність - її хобі.
[b]К[/b]ачат трима на собі.
[b]А[/b] ще в ній риб багато,
[b]Ж[/b]аб'яток і рачаток.
[b]К[/b]опита ці тварини мають.
[b]О[/b], люблять йти вони у скач.
[b]Н[/b]а собі вершників тримають.
[b]І[/b]нші не вміють так, хоч плач.
[b]К[/b]о́рисна тварина. Ріжки,
[b]О[/b]чі має, хвостик теж.
[b]Р[/b]атиці на сильних ніжках.
[b]О[/b]бернеться, як зовеш.
[b]В[/b] лузі корм зубами косить.
[b]А[/b] напій у собі носить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743507
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 26.07.2017
СОНЕТ 13
Зійдеш колись таки на мій Парнас.
Тебе скупаю в ямбі та хореї.
Твій строгий профіль і п’янкий анфас
Наповню пахом білої лілеї.
Лиш мур звали, яким ти оточив
Свій світ, в якому місця я не маю.
Ножа сталеве лезо заточи,
Убий дракона, що мій день з’їдає.
Поки ще можеш оком барви брати
І вухом звук, як квітку джміль, гойдати,
Вогонь горить в зіницях, не загас –
Даруй смичок моїй самотній скрипці,
Хай зазвучить, аж обшир стане дибці.
Як дар безцінний збережу цей час.
СОНЕТ 14
Як дар безцінний збережу цей час,
Коли зведе нас доля наодинці.
На повну гучність блюз ввімкну чи джаз,
Прийму з теплом усі твої гостинці,
Серед яких безцінний, звісно, ти –
Твоя душа, звитяга, розум, сила.
Тобі перечитаю всі листи,
Які в поштову скриньку не впустила.
Ілюзії зітру у порошок,
Вина не вип’ю з дорогих пляшок,
Рожеві вийму з окулярів скельця –
Не казка це, у домі ти стоїш.
Мене своїм коханням напоїш.
Для уст моїх – живильне ти джерельце.
СОНЕТ 15
Для уст моїх – живильне ти джерельце,
Незгасний серця ти мого огень,
Коріння, що насичує стебельце.
Ти висвітлиш колись для мене день.
У Моршині, в Стрию я чи у Львові,
Тебе гойдаю думанням щомить.
Ти генами уже у моїй крові.
Із пам’яті нічим тебе не змить.
Зійде зоря, котра нам шлях освітить.
З тобою я біду зігну у ріг.
Мине зима, теплом заграє літо,
Освятиться любов’ю мій поріг.
Зійдеш колись таки на мій Парнас.
Як дар безцінний збережу цей час.
Це вінок сонетів - 15 віршів. Мій перший вінок сонетів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743500
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2017
СОНЕТ 11
Мине зима, заграє сонцем літо.
Любов джмелем у квітці забринить.
Ударить грім і зливами привіти
Поллють, між нами менша стане нить.
Ми стрінемось у зорепадний вечір.
Гірським повітрям ляжеш до легень.
Я тихо обійму тебе за плечі.
Серця у такт заб’ють – «дзелень-дзелень».
Стоятимемо, наче дві статуї,
За свідків будуть тільки птахи в туї
І місяць, що скрутив чоло у ріг.
Коли кохання вистоїться в діжці,
Підем у дім по місячній доріжці –
Освятиться любов’ю мій поріг.
СОНЕТ 12
Освятиться любов’ю мій поріг.
Прийде нарешті славна ця година
Скоштую заборонений пиріг.
Наповню медом спраглу середину.
Вдихатиму тебе, як водограй, -
Кожнюською клітиночкою тіла.
Спиватиму, неначе вранці чай –
Повільно, щоби ще і ще кортіло.
Хай буде не сьогодні це, не завтра –
Не вихолоне серця мого ватра.
Заб’ю я гол, чекатиму твій пас.
Зіграємо колись в одній команді.
Заграє світло на моїй веранді –
Зійдеш колись таки на мій Парнас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2017
СОНЕТ 9
Зійде зоря, котра нам шлях освітить
(Ну як над нами може не зійти?) –
Розквітне, мов навесні перші квіти,
Немов чуття, що ношу я і ти.
Пощезна тьма, розмиються печалі,
І вистрілять салютами серця.
Солоні сльози, мов сніжинки талі,
Покотяться вервечкою з лиця.
А з ними і тривоги від розлуки.
Відчую твої щоки, губи, руки,
Тепло вогню, що у душі беріг.
Не відступлюсь. Ти знай, я вмію ждати.
Без тебе важко світ розмалювати.
З тобою – я біду зігну у ріг.
СОНЕТ 10
З тобою я біду зігну у ріг.
Ти крокам сила і душі наснага,
Промінчик, що на сонні щоки ліг,
Чарівне зілля із торбини мага.
Ти річка, що несе мене в світи,
Воложить тіло, забирає втому.
І хай сьогодні не зі мною ти,
Не ставитиму крапку, тільки кому.
Візьму надію в руки, мов знамено,
Її я підійматиму щоденно
Над сірооким буднем цього світу –
Набуде перспективних нових граней.
Ти тільки пам’ятай мене, коханий.
Мине зима, теплом заграє літо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743394
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2017
присвячено
(нар.: 27.07.1996, Бориспіль, Київська обл..,
загинув: 17.09.2014, дорогою, коли їхав потягом
Київ-Дніпропертровськ, повертався з відпустки на східні рубежі;
боєць 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас»)
Йому було лиш вісімнадцять,
Коли його загаснув зір.
А справ – на кілька коронацій,
Хоч не ліпив до лоба зір.
Фотограф жив у нім, зацепер,
Руфер і дигер – та й не злий,
Він в стоку виявив причепи,
Що незаконними були.
Любив нове щось пізнавати.
Військову техніку вивчав.
Бажання мав – пілотом стати,
Та час з війною повінчав.
В 17 на Майдан подався,
Бо не хотів раба робу.
Що ще дитина, не признався,
Дорослу вів він боротьбу.
Спалив броньовану машину
І сотню Лева заснував.
Топив вогнем гумові шини,
Як на Грушевського стояв.
А далі – вступ у Правий сектор
І серця біль за Крим, за схід,
На оборону краю вектор,
Гарматний гул і рани слід,
Лікарня й знов на фронт, у ями –
У розвідку ходив, стріляв.
Тих, кого бій ламав, до тями
Вогнем словесним підіймав.
Яскравий, смілий, чесний, щирий,
Поспішно завжди ставив крок.
Мав світлі лиш орієнтири
І кожен день – новий урок.
Не уберіг себе. Загинув.
Лиш вісімнадцять хлопець мав…
Поклали тіло в домовину,
А дух нову зорю піймав.
Той безпілотник, що він креслив,
Скоро здійме угору стяг.
А ось Георгій... не воскресне -
У іншім вимірі застряг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743353
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.07.2017
СОНЕТ 6
Тебе гойдаю думанням щомить.
Ну як такого можу не гойдати?
Твій голос, наче бір густий, шумить,
А думка може й оленя догнати.
Ти світиш світу – не лише мені,
Як мир, потрібен рідній Україні.
Приходь, приходь до мене хоч у сні,
Коли стоять дерева в білій піні,
Як холод льодом тіло огорта,
Синіють руки, щоки і вуста.
Неси вогонь у чаші пурпуровій.
Душі заштопуй виржавіле дно.
Виймай зі сховку ключик – все-одно
Ти генами уже у моїй крові.
СОНЕТ 7
Ти генами уже у моїй крові.
Собою мій наповнив організм.
Та тіло прагне іншої любові,
Давно тобі відкрило свій безвіз –
Ти в зоні недосяжності моєї,
Як сонця сонях, зірок калачі.
Нема вини у цьому нічиєї,
Що порізно удень ми й уночі.
Хоч так давно тебе я не стрічала,
Очима душу й серце не виймала –
Чуття живе, воно не відщемить,
Чека: червоне зміниш на зелене,
Нектар відбірний увіллєш у вени.
Тебе з моєї пам’яті не змить.
СОНЕТ 8
Тебе з моєї пам’яті не змить,
Думки – не дощ, а ти не пил дорожній,
Не стерти і, мов хліб, не відломить –
Наповнений куток тобою кожний.
Не знаю, чи згадаєш хоч би раз
Мій щирий усміх, спалах слова в добі.
Я ж викладаю день із твоїх фраз –
Вони зорею світяться на лобі.
Про тебе дізнаюсь з чужих джерел.
Літаєш в високості, мов орел –
Великі крила і широкий змах.
А у моїй душі сніги, зима.
І все ж росте надія, наче квіти, –
Зійде зоря, котра нам шлях освітить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2017
СОНЕТ 3
Ти корінь що насичує стебе́льце,
Йому поживу із землі дає.
Без тебе сохне квітка мого серця.
З тобою – веселко́во виграє.
Ти той, хто пульс прискорює у днині,
У закапелках пам’яті живе,
Хто крила вимальовує на спині.
Дає легеням дихання нове.
Хоч мучить мене те, що ти далеко,
Що на сьогодні ти – не мій улов –
Привіти шлю, мов небесам смерека,
В радари серця кидаю любов.
Хай небо млу витрушує зі жмень,
Ти висвітлиш колись для мене день.
СОНЕТ 4
Ти висвітлиш колись для мене день.
Розсунеш хмари, мов на вікнах штори.
На всі «не можу» вивісиш мішень,
Візьмеш рушницю, ворухнеш затвором
І пустиш кулі – різко, просто в ціль.
Ми будем разом! Може тільки миті.
Та ти зумієш вигоїти біль –
Розквітнуть маки в висохлому житі.
А поки буду думати про тебе,
Торкатись ніжно променем долонь,
Дощем стікати по щоці із неба,
Гойдатись легким вітром біля скронь -
В уяві – буйній, теплій, кольоровій –
У Моршині, в Стрию, а чи у Львові,
СОНЕТ 5
У Моршині, в Стрию, а чи у Львові,
В кімнаті, у театрі чи в кіно,
У роздумах, читанні чи розмові –
З тобою на зв'язку я все-одно.
Невидимий ручай між нами ллється.
Хоч з надлишком черпає організм –
Плющем туга довкола серця в’ється,
Висмоктує природній оптимізм.
Нас різний поводир по світі водить,
Не схрещуються нам шляхи у дні,
Не співпадають на воротах коди.
Та ти все-рівно зіркою мені.
Хай серце часом болісно щемить.
Тебе гойдаю думанням щомить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2017
Каміння з гір, бува, летить,
Як лізеш вгору. Це не казка,
Тож треба череп захистить
Тим, що звемо зазвичай …
Якщо йдеш в гори не з принуки,
На скелі лізеш гостролиці,
То від подряпин твої руки
Врятують, звісно, …
Як йдеш з ночівлею в походи,
Бери з собою хліб та мед.
Аптечку, теплий одяг, воду
І дім, що звуть його …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743112
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.07.2017
СОНЕТ 1
Для уст моїх живильне ти джере́льце,
Я п’ю його – росте у серці цвіт.
Очам – блідо-рожеві милі скельця.
Дивлюсь крізь них – і казкою цей світ.
Та прагне люд те диво обірвати,
І час йому підмогою у цім –
Рубають поміж нас мости, канати,
У кожного сокира у руці.
Та хай очима хижими блискочуть.
Над труднощами нашими регочуть –
Здолаю все, що кине мені день,
Поборю страх, невпевненість і кпини,
Остуду ночі та колючість днини –
Незгасний серця ти мого огень.
СОНЕТ 2
Незгасний серця ти мого огень,
Світанок, що із гір спливає синіх,
Сходинки на драбині вдохновень,
Насущний хліб на білій скатертині.
Ти сонце, що промінням обіймаєш.
Та часом – сірим небом у вікні –
На лик свинцеві хмари зодягаєш.
О, як тоді невесело мені!
Та скільки б не зашторював ти шибу
В будинку, що вимірює твій вдих,
Луску не одягав, неначе риба,
Не бив мовчанням болісним під дих,
Чуттю моєму будеш ти кубе́льцем,
Ти корінь, що насичує стебе́льце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742913
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2017
І доки буде рідшати квітник
І з нього рватись кращий цвіт на сході?
Пора вже віднести те на смітник,
Що пил і міль розводить у комоді.
Що саме? Перемир’я без хлібів,
Без миру і без совісті у грудях,
Фальшивий той, нудотний мінський спів,
Що болем віддзеркалюється в людях.
Європо! Діять якісно пора!
Ножем у серці нам атошна гра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742880
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2017
Тебе, мов небо горлиця, кохаю,
Як вітер трави у ранкову мить.
Слова жадливо з уст твоїх вдихаю,
Від них мене і шпилить, і штормить.
Та прагне світ чуття з душі зігнати,
І час йому підмогою у цім –
Рубають поміж нас мости, канати,
У кожного сокира у руці.
І хай очима хижими блискочуть.
Над труднощами нашими регочуть,
Поборю страх усякий я і кпини –
Незгасний серця мого ти огень,
Беззірній ночі ясночолий день,
Солодкий сон після важкої днини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742846
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2017
Знов ранок із ночі у день мене кличе,
Запалює подихом гніт каганця.
Над озером чайка кружляє, кигиче.
Качата у хвильках купають тільця.
Горобчик співає - так дзвінко, завзято.
На крилах метелик шмат світу несе.
Овали кладуть у дворі ластів’ята.
Автівки пихтять, оживилось шосе.
Танцюють під музику вітру ромашки.
У жовтих вінках чорнобривці малі.
Дивлюся на це, тягну каву із чашки.
Втішаюсь. Чим гірше у нас, як в Балі?
А небо бездонне бузком голубіє
Повітря – дозріле солодке вино.
І в ріст, як гриби під дощами, надії –
Цей світ для добра, переможе воно!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742791
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.07.2017
Портрет твій притискаю до грудей.
Чоло цілую спраглими устами.
Ну, де ти ходиш? Де ти ходиш? Де?
Розвеселив мій день хоча б листами.
Хоча б сказав: «Вітаю! Справи як?»
Промовив: «Я про тебе пам’ятаю.
Моєму кораблеві ти – маяк!»
У серці рану зразу залатаю!
Хоча, хто зна… Воно на зустріч жде.
До твого тіла хоче притулитись.
Зерно надії в ґрунт життя кладе,
Чуттям твоїм досита хоче впитись.
Та ти мовчиш… , навскач ідуть роки,
І кожен день іржею лиже збрую.
Портрет твій притискаю до щоки..
І попри все… тепло тобі дарую.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742652
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2017
Комар котам хвалився, та й охоче,
Що може укусити, кого схоче –
Мале дитя, бабусю чи студента,
Козу, корову, навіть президента.
Почув це голуб, крилами мотнув,
Вхопив комаху дзьобом, проковтнув,
Та як побачив хитрі очі кішки,
Рванув у небо під дитячі смішки.
***
- Чом, ти Олю, не малюєш
Коника чи лева –
Скоками шляхи торуєш,
Лазиш по деревах,
Як та мавпа на Багамах?
Зміниш колись плани?
Буду завжди така, мамо,
Бо я їм банани…
***
Сів шпачок на крайчик сцени,
Чорний на нім светрик,
Та й давай співать катрени
(Надворі концертик
Мав відбутись). Тут динамік
Принесли великий
Хлопці в майках та панамах,
Модних черевиках.
- Голос сильний мій від тата! -
Крикнув норовисто
Шпак. З динаміка кантата
Баха променисто
Вилетіла. Птах зігнувся,
Мов карась в тарілці.
Ворон хижо усміхнувся,
Що сидів на гілці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742588
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 18.07.2017
Йоган Георг Пінзель - галицький скульптор
середини 18 століття,
представник пізнього бароко і рококо.
Зачинатель Львівської школи скульпторів.
Звідки прийшов ти, де родився ти і ріс,
Великий скульпторе, загублений у часі?
Скільки побачив за життя ти сіл і міст,
Скільки зазнав солодких радощів і плачу?
Хто був за нацією – німець чи поляк,
А, може, чех чи італієць – невідомо,
Все це загадкою, лишив лише натяк
У своїх творах неповторних підсвідомо.
У вісімнадцятім столітті ти прибув
На землю галицьку – до скону тут лишився.
Тут визнання своє як скульптора здобув,
На удовиці з міста Бучача вженився.
Приріс до краю цього, серцем прикипів,
Йому лишив навіки всі свої шедеври.
Не всі живуть… Країна молотів й серпів,
Людське невігластво зробили злі маневри –
Спалили щось, а щось невміло зберегли.
Те, що вціліло, промовляє крізь століття:
На лиця постатей емоції лягли,
Гойдає вічність одяг, наче вітер віття.
Ти відродився в нашій пам’яті, живеш,
Проріс крізь сотні літ, немов навесні зело.
Сьогодні славі вже твоїй не має меж.
Ти український майстер наш Мікеланджело.
Мандруєш світом – в Луврі та у Відні був.
Тебе назвали там небесним, геніальним.
Ти збагатив наш край і світову добу,
Хоч і лишивсь у світі знаком запитальним.
ІНФОРМАЦІЯ. В Луврі та у Відні були виставки робіт Пінзеля
(2009 та 2013 рр)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742540
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.07.2017
1. Якщо вам треба, діти, дослідити
Щось менше, ніж зернина зі снопа,
То можете тоді собі купити
Предмет зі скла, що звем його …
2. Струм у дроти не дали́?
Вечір, ніч із чорних хмар?
Страх не пхай до голови,
Витягай тоді …
Можна теж іще під нічку
Запалить воскову … .
Її добре закріпити,
Щоби лиха не вчинити.
3. Якщо є таке щось, друже,
Що не вхопить око,
А побачить треба дуже,
То візьми …
4. Як без дозволу хтось, брате,
Ломиться, неначе слон.
Хоче щось украсти з хати,
Витягай свій …..
Ти ж не ринва дощова.
Набирай скоріш ... .
(Телефон, 102)
5. Як горить щось, повно смогу,
Дим заходить до судин,
Викликай тоді підмогу
І дзвони на …
6. Коли ти бачиш, б’ються люди,
Тіла кидають, мов дрова,
Ти слізні не розводь етюди,
Дзвони швиденько на …
7. Як хтось зомлів, лежить без руху,
Упав, побивсь - очей не три,
Свій телефон виймай, щодуху
На ньому набирай …
8. Газом чути, що аж гай –
Двері, вікна відчиняй,
Вибігай мерщій з квартири
І дзвони на ..
17.07.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742372
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 17.07.2017
ЛОБАНОВСЬКОМУ ВАЛЕРІЮ
присвячено
Він усе життя віддав футболу.
Лоба мружив, креслячи ходи.
Спершу сам бив у ворота голи
(І давала гра його плоди!),
Потім інших вчив м’яча водити,
Подавати різані паси.
Був у спорті справжнім ерудитом,
Хоч у вузі й не вивчав ази
Спорту і футболу як такого –
Мав освіту інженера він.
Та у грі знайшов себе самого.
Звав його на поле, наче дзвін
Кличе прихожан на Божу службу,
Клуб «Динамо» (Київ). Все, що міг –
Хист, уміння, всяку думку гожу
Віддавав, як хмари взимку сніг.
Вигравала титули команда,
У якій за тренера він був -
В погляді цвіла тоді лаванда,
Квітувала, й не одну добу.!
Та як, часом, гра не задавалась,
Сум носив Валерій, тер чоло –
Критики не спали – оживлялись,
Пхали в серце тренера жало.
Був він кілька літ у Еміратах –
Рани там зализував свої.
Та вернувсь до батьківської хати –
В край, де спів дарують солов’ї.
Ще шість років пив футбольну чашу,.
Дві команди одночасно вів –
Київське «Динамо» й збірну нашу.
А тоді подався до садів –
Райських. Тут спинились його кроки.
Місію свою він завершив.
Шістдесят прожив він і три роки.
Долю спорту райдугою шив.
Увійшов Валерій в сотню славних
Українців – працював, як віл.
Нагород чимало мав державних,
Та Героєм став посмертно він.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742144
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.07.2017
Про села у Стрийському р-ні Львівської обл. (вчора мене поперло!:) )
ПРО СИНЬОВИДНЕ
(легенда)
Були колись в горах люди –
Не такі, як нині –
Ріст – з над дуба, гострі зуби,
Очі, наче дині.
Їди все, що доля дала.
Вепра за обідом
Сім’я велета з’їдала
За козою слідом.
Пили літрами, аж дулись.
Та якось опіки
Вищих сил вони позбулись –
Висушились ріки.
Що робити? Як тут бути?
Тріскаються землі.
Той, хто влади атрибути
Мав у їхнім плем’ї,
Вдарив по землі ногою,
Як з гори спустився,
Злості повен. Під вагою
Ручайок пробився.
Напилась уся родина
Й місце залишила.
Через сотні літ людина
Тут проста зажила.
Зі струмка озерце стало –
Синє, очевидно.
Місце в честь його назвали
Люди – Синьовидне.
ПРО СЕМИГИНІВ
Від Святополка Святослав
З дружиною малою
До Будапешту утікав,
Спинився над рікою,
Що звалась коротенько – Стрий,
Та була повноводна.
Тут брат застав його лихий,
Так долі було вгодно.
Відбулась битва. Сім синів –
Кровинок Святослава,
Припали тут до вічних снів,
Спочили в буйних травах.
Запам’ятав той бій народ
Між маків та полинів.
Село, що звелось біля вод,
Назвали Семигинів.
ПРО СЛАВСЬКЕ
(легенда)
До Угорщини мчав Святослав,
Думав, там його брат не дістане.
Сім синів Святополк відіслав
На той світ – цим уже серце зранив
Свого брата - той біг не спиняв,
Вояками довкола укрився –
Кожен з них і життя би віддав,
Лиш живим би їх князь залишився.
Втеча… Довгими були ті дні.
Сили війська малого упали.
Рани їли тіла молоді.
На спочинок із князем пристали,
Де Орява ув Опір впада.
Навіть вмитися, як треба, не встигли.
Тут свій подих останній віддав
Святослав небу й жили застигли.
Його іменем місце це звуть.
Люди люблять сюди приходити,
Щоб відчути останню ту путь
Князя того, що міг би ще жити.
Вояки не вертались уже
В край, де жили – могли б їх убити.
Там, де Сливка ув Опір паде,
Поселились на березі жити.
В їх очах не загаснув вогонь,
Про минуле своє пам’ятали –
Славні воїни князя свого.
Славськом місце це люди назвали.
14.07.17
Орява, Сливка, Опір – назви річок.
ПРО ГІРНЕ
(легенда)
Як помер князь Володимир –
Парость Святослава –
Той, що кроками твердими
Русь привів до слави,
Що його звемо великим,
Мудрим, незрівнянним,
Почалось змагання дике
Між його синами.
За посади і за землі,
Стали битись браття.
Взяли гору сили темні.
Розвели багаття
Ненависті в рідних душах –
Вчора благородних.
Першим Святополк порушив
Правила Господні –
Вбив братів Бориса й Гліба,
Взявсь за Святослава.
Крові прагнув, наче хліба,
Злим був, як Варрава.
Святослав втікав з синами –
Святополк за ними
Зі своїми скакунами,
З шаблями стальними.
Близько смерть.
- Де б заховатись? –
У селян питають.
- Мали б гори показатись.
Де їх Бог ховає?
- Гір не є, – відповідають
На своїй говірці.
Князь з синами утікають.
А кількох топірці
Святополка все ж дістали -
Ранені сховались,
Гірне – назву місцю дали,
Жити там зостались.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741919
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.07.2017
(композитор, пісняр, журналіст, жив у м. Стрию з 1918 по 1938 рік)
Прийшов цей час, коли я стрілася з тобою,
З твоєю музикою, радістю, тугою,
Маестро танго, вальсу і пісень рушій -
У кожній з них твоєї часточка душі.
Прийшов цей час, коли наслухалася вволю
Твоїх мелодій, що п’янять без алкоголю –
Таких легких, як черешневі пелюстки,
Приємних теплих, наче мамині хустки.
Прийшов цей час, коли тебе я запізнала.
Як шкода, що тебе раніше я не знала.
Ти відійшов, як мені було десять літ –
Пісень сто тридцять залишив – усі, як цвіт.
Хоч народився в Відні, та Стрию згодився.
Дитинство тут провів, в гімназії учився.
Тут фортепіано полюбив, акордеон.
Тебе тут музика взяла у свій полон.
Навчався ти у Львівськім університеті.
Я теж, але не на правничім факультеті,
Як ти оце. Я математику вивчала.
Любила спів і на баяні трохи грала.
Ази ледь знала, ти учивсь в музичнім вузі.
Кос-Анатольський і Яблонській – твої друзі.
Творив для них, із ними грав у джаз-капелі.
Здобув освіту, поки виїхав з оселі.
У Закарпаття ти подавсь – тут мозок – кругом.
Війна почалась світова – ота, що друга.
До Відня виїхав одразу на чужину,
До академії вступив, знайшов дружину.
А потім дім розбили німці – ніч над сонцем.
В американській зоні був, став прикордонцем.
Відбув із дітьми згодом,жінкою в Канаду.
Там українську представляв ти скрізь громаду.
Вів передачі ти на радіо в чужині.
Як представник його з’явився в Україні
Перед тим часом, що утратити мав силу.
Відвідав Стрий і Львів, Шевченкову могилу.
Відчув, що маєш свою місію скінчити,
Вказівку дав – у крематорії спалити
Тіло своє, а прах відвести до Стрия –
Така остання твоя воленька була.
Як композитора і акордеоніста
Тебе вернули із історією місту.
Тепер ти знову наш, хоч ті не віддалявся -
Жив Україною, в піснях її купався.
Прийшов цей час…, коли тебе я полюбила.
Гніздо в моєму серці пісня твоя звила.
Стрий, Моршин, Львів – міста, та й інші, мабуть, теж
Тебе, тепер, Богдане, люблять до безмеж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741879
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.07.2017
(смт на Стрийщині, засноване в XIV ст.,
88 партизанів УПА були мешканцями Дашави,
серед них Зеновій Гойсак –
один із організаторів створення УПА на Стрийщині,
йому поставлено пам’ятник у Дашаві)
Дашава – це селище гоже.
Там газ колись був у землі.
Його і понині б ми може
Качали – куби не малі
Знайшли ще за Польщі в окрузі,
Та з’їли, як кісточку лев,
Брати по Радянськім Союзі
Та дружні держави із РЕВ.
Заводи тут сажові були –
Потужні, союз будував,
Мов рибу безвольну акули,
Бак кіптяви тонни ковтав.
Цю сажу на гумо-заводи
Спец-потяг зі станції віз.
Ішла, як у моречко води,
Лягала до шин для коліс
Закачують газ із Росії
Тепер у пустоти землі –
Улітку вони багатіють,
Пустіють в морозяні дні.
Татари були в цій місцині,
Поляки і німці також,
Совіти – сліди їх донині
У тілі спричинюють дрож
Знущалися зайди частенько
З усіх, хто без фальші любив
Край батька і мову рідненьку,
Хто віру, що пра- не зганьбив.
Про все тут народ пам’ятає,
Та сіє на щастя зерно.
То хай же воно процвітає –
Це селище, знане давно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741796
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.07.2017
Генерал-губернатор Києва Іван Фундуклей боровся з корупцією
по-своєму – він зі своєї кишені доплачував гроші співробітникам
міської управи та вартовим, аби ті не брали хабарів.
А ви б змогли, як Фундуклей –
Своє віддати задля справи,
Облегшувать життя людей,
Добро ростити, наче трави?
А він так міг, мер-генерал,
Що із купецького зріс тіста.
Манив його не карнавал,
А розквіт ввіреного міста.
Син мільйонера й мільйонер
Не прагнув споживать над міру.
Був власником простих манер,
Твердого слова, честі й віри
З дитинства всяку працю знав.
Хоч знатний був – не зазнавався.
Він скромність у душі плекав,
Про бідних, хворих піклувався.
Андріївський узвіз покрив
Бруківкою під вітру шуми.
Фонтан уперше спорудив,
Будинок для міської думи.
Освіту в місті розвивав,
Культуру, книгами займався.
Гімназію облаштував –
Жіночу – хто хотів, навчався.
Ув’язненим облегшив кут.
З корупцією теж боровся.
Хоч грек – любив вкраїнський люд.
Хай нині б отакий знайшовся!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741748
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.07.2017
Родилась у Моршині, вік тут прожила,
Стоптала тут кожну стежину-дорогу.
Тут мама моя при каплиці служила,
Радар тут мій спокій ловив і тривогу.
Дитинство було без турби, ясночолим.
Та юність свої все ж внесла корективи –
Думки загули, мов у вулику бджоли,
Шукаючи в кроках щоденних мотиви.
Світило і сонце мені у дорозі,
Й пітьма, наче хмара, лягала на очі.
І щастя стояло на ріднім порозі,
І горе – чорніше від чорної ночі.
Здається, контрасти в минулому нині.
Стабільність прослала килими під ноги.
Прорізались крила на зраненій спині,
Щоб тіло могла відривать від підлоги.
Літаю собі, наче вільна зигзиця.
Знаходжу наснагу у музиці, слові.
І небо так чисто мені голубиться,
І в шкіру не лізуть колючки тернові.
Та є одна смута, що серце тривожить –
Любові від міста свого я не маю.
Ігнор його душу часами батожить.
Та рідну місцину усе ж я кохаю.
Хоча в ній чужа я усім осередкам –
Не вмію, не хочу вливатись у ціле.
Тому заґратована я як поетка.
А серце ж – не камінь, а яблуко спіле –
Чуття в нім вирують і соками грають,
На волю прорватися хочуть, між люди.
Та їх, мов сміття, у контейнер скидають
І ріжуть без жалю живі іще груди.
А кажуть, де виріс ти, там і придався –
Не так все, нема мене в місті, немає.
Та корінь не висох мій ще, не урвався –
Писатиму, поки Господь дозволяє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741733
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2017
Стоїть Шевченко гордо, непорушно
У Києві, у Львові, у Парижі.
Вслухається у простір одчайдушно,
Вдивляється у вулиць дивовижі.
Життя змінилось в світі, в Україні.
Краси довкілля у боки набрало.
Та люд, як був, хоч і у мазі нині,
Хоч і забув про свічки та кресало.
Прогрес веде перед у всякім ділі.
Машини розум, руки заміняють.
Та болі гнізда й далі в’ють у тілі,
І злодіяння чорнотою зяють.
Стоїть Шевченко в Лондоні, в Торонто,
У Гадячі стоїть на перехресті.
Вдивляється в обличчя. Де ж той Ґонта,
Що поведе народ до правди й честі?
У Каневі стоїть, в Кривому Розі,
В Баку, у Мінську і в Афінах навіть –
У спеку, дощ, на вітрі і морозі
У квітах завжди, пам’яті і славі.
В Гусятині із книгою й у Ромнах,
У Чорткові з мольбертом як художник.
Застигла кожна жилочка судомна.
Лиш думка камінь тне – її заложник.
І в Моршині Кобзар також присутній.
Сидить собі у центрі так безпечно.
Чоло у складках – у задумі смутній.
Та віра в бронзу вилилась статечно.
Шевченко знає, все народ здолає,
У щасті будуть жити син, і Мати.
Загине той, хто зло їй причиняє,
Вбереться Україна в пишні шати.
У Моршині бронзовий пам'ятник Шевченкові
встановлений у 1997 році.
Автори — скульптори М. Посікіра, Л. Яремчук,
архітектор В. Каменщик.
.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741626
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.07.2017
Прокинусь вранці, стану на балконі –
Побачу ліс – зелений мармелад,
Хмарки (галопом скачуть, наче коні!),
Траву в замрії, у дрімоті сад,
Ставок міський, що хвилі розкидає
Й купає сонця промені в собі,
Бджолу (ромашка на руках гойдає),
Безмежні неба шати голубі,
Які вкривають ліс і дім навпроти,
Під вікнами - трояндовий вінок,
Дахів між крон блискучі теракоти,
Гуляки-вітру запальний танок -
І враз у серці стане мило-любо.
Іще одне із ранком рандеву!
Всміхнеться сонце ротом жовтозубим.
І я всміхнуся. Бачу все, ЖИВУ-У-У!!!
Або такк
Прокинусь вранці, стану на балконі,
Побачу ліс – зелений мармелад,
Хмарки, що скачуть, наче дикі коні,
Дорогу, що веде бджолу у сад,
Ставок, що наливає срібло в чашку
І щось під ніс наспівує собі,
Ворону, що для діток варить кашку,
Траву, що виграє із вітром бій.
І так на серці стане мило-любо -
Іще одне із ранком рандеву!
Всміхнеться сонце ротом жовтозубим.
І я всміхнуся. Бачу все, ЖИВУ-У-У!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2017
Розкажу вам небилицю – .
Народилось у лисиці
Дитинча – не лисеня,
А біленьке козеня.
Що робить? Мале прийняла,
Як годиться, доглядала,
Молоком смачним поїла
І хвостом руденьким гріла.
А малятку – недогода:
- Хочу яблучного плоду,
Вишеньку, горіх! Ме-ме!
Крик на цілий ліс здійме.
З ним намучилась лисиця.
Вигострилась, наче спиця,
Спереду лиш вуха й ніс
А позаду спиці – хвіст.
Стала згодом помічати,
Що в малого козеняти
Виростають жовті крила.
- Може пташку народила
Я для лісу, для життя?
Дивним є моє дитя!
Птахо-козликом він став –
І стрибав собі, й літав.
Побіжить, бува, у гай
І квітки збирать давай!
Кілька схрумає-змете –
Із кількох вінок сплете,
Принесе в дарунок мамі –
Рудошерстій лисці-дамі.
А якось відвідав луг
І знайшов там капелюх.
Нені він його приніс.
Дивувався цілий ліс!
Часом між дерев літав,
Всіх у лісі дивував,
Бо мав ратиці та хвіст,
І великим був на зріст.
Їсти мишок не хотів,
На дерева все глядів.
Поміж них шукав горіх.
Кілька з’їв (знайшов) – і ліг
Відпочити – тільки й втіхи.
Ласощі йому, горіхи.
В добру сонячну погоду
Птахо-козлик ліз у воду.
Рибу із ріки тягнув,
Свої крила в дуги гнув.
І легеньку, і важку
Викладав на бережку.
Потім силяв на тростину,
Ніс у мамину норину.
Хоч незвичним був на вроду,
Не робив нікому шкоду.
Кожен день трудив він спинку,
Мамі-лисці у хатинку
Приносив дарунки радо
З лісу, річки, лугу, саду.
Та прийшла холодна осінь,
Із дерев зірвала коси.
Полетіли в ирій птиці,
А за ними – й син лисиці.
Мама-лиска тугу лила,
Повернутися просила.
Навесні прибув додому.
Довго чув у крилах втому,
Бо летів аж із В’єтнаму.
Знову дбав про лиску-маму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2017
Життя таке – одна лиш мить,
Полічені у ньому кроки.
Не зчуєшся, як пролетить
І за плечима ляжуть роки,
Де біле й чорне пополам,
Де знахідки твої і втрати,
Життя – не стовпчик для реклам –
Вкопав – на місці вік стояти.
Життя – це рух, життя – це бій
Зі світом і самим собою.
В нім плід росте з насіння мрій
З тією барвою, вагою,
На які, мабуть, заслужив.
Той плід – діяння рук і серця.
Це те, для чого в світі жив,
Що в ньому суттю, стержнем зветься.
Життя – і мука, і краса,
Любов і лютість час од часу.
На кисень право і яса
Квиток узяв – плати у касу.
Яса – тут в значенні обов’язок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741229
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.07.2017
ГРА « ВЧИМОСЯ РИМУВАТИ»
Бабця любить Злату-внучку.
Вчора їй купила … .
Буде менше та гасати –
Букви в зошиті … .
Вчує втому від писання,
То візьметься до чи… .
Букв усіх іще не знає –
Мама книгу … .
А тоді замісить тісто.
На питання відпо…
Мусить доня, як мастак,
А не так, як лізе… .
Відповість, то відпочине
І вікно надвір … .
Там красуються ромашки
І пісні співають .. .
Усміхнеться, мамі цьомчик
Дасть, тоді візьме аль…
Оком щось собі вполює,
У альбомі … .
Як не вдасться, то до дір
Витре і піде … .
Там поскаче на скакалці.
Дасть її малій … .
Галю в двір позве – сусідку –
М’яч кидатимуть у …
Як набридне, в сад підуть,
Яблук, грушок, слив … .
Будуть ними ласувати,
Як повернуться до… ,
Бо плоди потрібно мити,
Щоб хворобу не … .
Зголодніє Злата – дід
В дім покличе на … .
Як поїсть дитя, у ліжко,
Ляже, щоб спочили … .
Ввечері розчеше косу,
Весь помиє в кухні … –
Жваво, наче балерина.
Мама скаже: «Моло…!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741157
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 08.07.2017
(Миросла́в Іва́нович Ми́сла — український військовик,
молодший лейтенант,
командир взводу окремої зведеної штурмової роти
«Карпатська Січ» 93-ї ОМБ р)
Недарма його прізвище – Мисла –
Мислив він нестандартно, глибоко.
Світлих думань носив коромисло
І вихлюпував ясність крізь око.
Син у мами – один, не сховався
Від липкої в нору павутини.
На Майдан захищати подався
Демократію – гідність людини.
Фану з чорним й червоним на щоглі
Закріпив над будівлею Ради.
Доки міг, напував душі всохлі
Джерелом із нутра свого радо.
Не палив і не пив алкоголю –
В нім голубилось небо безкрає.
Без вагання узявся за зброю,
Як нависла загроза над краєм.
Був бійцем добровільної чоти,
Послужив в ЗСУ за контрактом.
Бути корисним мав він охоту,
Все робив лиш, що міг – це за фактом.
Вчив бійців, соколят, мирну молодь –
Був за фахом історії вчитель.
Вчивсь і сам, знань розширював коло -
Псевдо мав він «мисливець-мислитель».
Світ загас в нім у двадцять чотири…
Після мінських угод бій згорнули
Їх частини. Для ворога ж тиром
На межі їх укріплення були.
Не одному життя тут урвалось
І навіки закрилася очі.
Край підняти з руїн сподівались,
Несли думи Шевченка пророчі
У серцях, з ними ранок стрічали.
Витягали кордон з ешафотів.
Їх у пам'яті книгу вписали –
Мислу й інших своїх патріотів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741104
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.07.2017
Я була п’яною три роки.
Пила коктейль «Ілюзії».
Твердіші стали мої кроки,
Біль мігрував в алюзії.
Покинув градус моє тіло,
Вернулася в реалії.
В душі багаття відгоріло,
Скінчилися баталії.
Питво високого ґатунку
В моїй крові гойдалося.
Пішло, лишивши слід від трунку,
І віршами проллялося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740850
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2017
ПРО БАБУ МАЮ
Сидить на лаві баба Мая.
Чита якусь книжчину.
Тут пес до неї підбігає.
- Геть, волохата псино!
От розвелось вас - достобіса,
І всі ж такі блохасті.
- Пес, бабцю, також, хоче їсти.
Не всім же світить щастя.
Коти й собаки є бездомні.
Їх треба годувати.
- Можливості у мене скромні.
Не маю їм що дати.
Побіг собака в другий дворик.
Тут діти позбігались.
Та й ну пісні співати хором,
До купоньки зібрались –
Раденькі, вихідний – субота.
Тож можна відпочити.
- Нема вам іншої роботи? –
Тут бабця, - треба вчитись,
Батькам своїм допомагати –
Не вештатись без діла.
- Я замела в усіх кімнатах! –
Сказала бабці Міла.
- А я помила посуд нині.
- Я в магазин ходила!
- А я складала в комірчині!
- Я Олю в сад водила!
- Ну, ну, великі робітниці! –
Бабуся тут єхидно.
- І що це за такі спідниці
У вас, що плавки видно?
Пішли кудись зі двору діти,
Програли бабі битву.
Бабуся стала бубоніти
Під ніс якусь молитву.
Тут із під’їзду вибіг хлопчик,
В рухах хлібець тримає.
До нього голуб та горобчик
Підскочили. Кидає
Хлібець птахам – поживу косять
І весело співають.
- Ці птахи лиш заразу носять
І послід скрізь лишають.
Пощо їм сиплеш корм у дворі?
Годуй їх десь подалі.
Прогнала. Знеслися угору.
Натиснув на педалі
І хлопець, заховавсь за рогом.
Бабуся взяла книгу,
Чита, молитву шле до Бога,
У серці топить кригу.
Підходить тітка Василина,
Сідає біля баби.
- Вночі померла Магдалина,
Що мала в грудях жабу.
Сповнилось їй шістдесят вісім!
Таке життя тілесне…
Скінчилася дорога місій..
- Ну, царство їй небесне!
- Сьогодні гріш буду збирати
На нужди похоронні.
- Дасте?
- Та дам, лиш небагато,
Доходи – не бездонні.
Ну, гривник вділю та й по всьому, –
Відшвартувала дзвінко.
- Нікого, бачу, в світі цьому
Не любите ви, жінко.
Так жити якось недоцільно!
- Як не люблю нікого?
- Кого ж ви любите, скажіть-но?
Того,що в небі - Бога!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740806
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 06.07.2017
1. ПРИЇХАЛА
Приїхала до Леся хресна –
Вона у Франції була.
Ясна, мов зірочка небесна,
Легка і бистра, мов стріла.
у мозку в неї мов, на плівці
Ходи вдовж вулиць та алей.
В малого ж крутиться в голівці:
- Як розуміла тих людей?
Побіг до тітки Галі хлопчик,
Зірвавшись, скрипнувши стільцем,
І застрибав, немов горобчик
Під боком, кинувши слівце:
- Не жив би я у тій країні!
- Чому це? - хресна не дійме.
Бо я родився в Україні,
Французькою - ні бе, ні ме.
2.БУДУТЬ ГОСТІ
- Галю, не дзижчи, мов муха,
Не носись, немов кортеж.
Йди до ванни, вимий вуха,
Руки, ноги, шию теж.
Завтра гості у нас будуть.
Ми справляєм ювілей.
Пса припнемо, знай, до буди,
Щоб не лазив. Йди!
- Окей!
Мочить Галя свої кості,
Милом милить до пуття.
- А як не прибудуть гості.
А я трусь, немов котя?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740588
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 05.07.2017
1.КАНІКУЛИ МИНУЛИ
Канікули зимові пролетіли,
Як мить одна – з колядками, святами.
Йшли в гості діти, їли, що хотіли.
Дивились різні фільми вечорами.
Вакації минули. Час до школи.
Пішли. Урок. Учитель щось питає.
Відповідають нехотя, спроквола.
Думки їх поза школою літають.
Не витримав учитель, каже класу:
- А напишіть-но, що таке лінивість.
Почув це дехто – викрутив гримасу,
Та погляд свій мав викласти можливість.
Лише Петро листок здав майже чистим
Учителеві від усіх пізніше.
Він написав (всіх вразив своїм хистом!):
- Оце і є лінивство найсправжніше.
2. НЕ ДОДИВИВСЯ
- Вчора я, не додивився,
Наступив на хвіст тигриці.
- Як же ти живим лишився,
Не вкусила тебе киця? –
Запитав Андрій Антона,
Свого друга і сусіда,
Із котрим ганяв футбола
На подвір’ї свого діда.
Відчинив Антон кватирку,
Бо спітніла в нього спина.
- Ні. Лише директор цирку
Вив, аж з рота бігла а слина.
Навіть шкрябки звір, дивися,
Не зробив на черевику.
Правда, страх усе ж вселився...
Мабуть, це від того крику.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740587
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 05.07.2017
Рок любить слухати Іванко.
Вмикає гучність на всі сто.
В кімнаті гул стоїть від ранку,
Наповнює його єство.
Стиш звук, - матуся каже, - хлопче!
Бо ще оглухнеш. Що тоді?
Відповідає син:
- Не хочу!
Не їм я з яблуні плодів!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740557
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 04.07.2017
Сьома ранку. Гриць рудастий
Суне – погляд злючий.
Він жене корову пасти
На лужок квітучий.
Може, тіло хлопцю вдасться
У ріці скупати.
Ну, а поки треба пасти
Цей товар рогатий,
Щоб набралося у дійки
Молока багато.
Бабця здасть – йому копійку
Кине. Буде свято.
Сів собі Грицько в травиці,
Їсть сосиску в тісті.
В полі пишниться пшениця,
Метрів так за двісті.
Не посидиш довго, треба
Пильнувать худобу.
В слід глядіть, а не до неба
Наставляти лоба.
Сьома ранку. Гриць рудастий
Суне – погляд злючий.
Він жене корову пасти
На лужок квітучий.
Може потім хлопцю вдасться
У ріці скупатись.
Ну, а поки треба пасти
Цей товар рогатий,
Щоб набралося у дійки
Молока багато.
Бабця здасть – йому копійку
Кине. Буде свято.
Сів собі Грицько в травиці,
Їсть сосиску в тісті.
В полі пишниться пшениця,
Метрів так за двісті.
Не посидиш довго, треба
Пильнувать худобу.
В слід глядіть, а не до неба
Наставляти лоба.
Тут хтось, невеличкий ростом,
Свиснув, наче птиця –
Вийшов з авта перед мостом,
Нездалік від Гриця:
- Гей, рудастий чоловічку,
Лебедина шия!
Як мину цей міст крізь річку,
Попаду куди я?
- Ну й питання задаєте!…
Потім трохи м’якше:
- На той берег попадете.
А куди ж інакше?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740555
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 04.07.2017
Муха із великими очима
В центрі міста крильми тріпотіла.
Вилася і в мене за плечима,
В онучати. Що вона хотіла?
Прагнула щось муха нам сказати,
Підлітала до лиця, дзижчала.
Намагалась я її прогнати,
З мухами дружити не пристало.
Кілька раз махнула – відчепилась,
Почала до юнки приставати.
Вигнала – у танці закрутилась,
Іншу жертву взялася шукати.
Наче лист салатний, її очі.
Спина – барви темної, нічної.
Прокусити, певно, шкіру хоче
І напитись крові запашної.
Кинула тій мусі внучка вишню.
Підлетіла, хобот в неї впхала.
Не хотіла зла робить. Всевишній!
Їсти лиш (голодна!) вимагала.
Напилася соку і примліла.
Сонечко її заколисало.
Не вбивайте муху, коли сіла.
Дайте вишню їй чи шкірку сала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2017
Блукає дощ – невтомний мандрівник,
Міста і села дотиком вивчає.
Сів у траві, із торби взяв словник,
З англійської пісні перекладає
На українську. Зараз дасть концерт
У Моршині – задарма, просто неба.
Зрадіє обміліле озерце,
Що висохло від спраги Сонця-Феба .
І слухатимуть доли і низи
Прадавній ліс і річка Березниця.
А в небесах скрипітимуть вози –
Перун на бал везтиме Громовицю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740088
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.07.2017
Він той, на кого кажуть хіпі.
Він любить волю з ранніх літ.
Гінкий, мов річка Міссісіпі.
Легкий, мов птах, що йде в політ.
Він любить неба сині далі,
Людей, в яких душа без ржі.
Готує м'ясо на мангалі
Для отаких, пече коржі.
Він рок-н-рол та джаз кохає
І каву на «Вірменці» п’є.
Нічим таким не зловживає.
Ну, хіба часом олів’є.
Він розбивав неволі кригу.
Біографічну видав книгу.
На довгі коси в’яже стрічку.
Жінок цілує мило в щічку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740043
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.07.2017
В день Конституції на площі Ринок тісно.
Христина Соловій дає концерт.
Адреналінить кров глядацька, звісно.
Проміниться усмішкою лице
У кожного, хто душу наповняє
Бігучим від артистки джерелом.
Стає в ці миті площа Ринок раєм
І продукує світло і тепло.
Блиститься місяць у горнятку кави.
В душі і тілі – наче у печі.
Гойдається Христина в хвилях слави.
Купається в любові глядачів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739902
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2017
Річниця смерті Василя- героя.
Заупокійна служба в церкві йде.
Співає хор "Дударик". З аналоя
Палку промову пан отець веде.
Так чинно все. А Василя немає…
На Личаківськім нині наш співак.
Не встане більше і не заспіває.
На місці, де упав він, виріс мак.
Василь із гаслом «Бог і Україна»
Ходив з дитяти, зрісся з ним в одне.
Над тілом, що пробила куля, глина,
Душа ж із неба сонцем виграє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739901
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.06.2017
(роки навчанні: 1919 – 1927)
У гімназії стрийській учився Степан
Жив у бабці і діда в той час.
З 10 літ хлопець сам собі був отаман.
З плином років в нім вогник не згас.
Наполегливо вчився і дух гартував.
Спів любив і зі спортом дружив.
Хворобливі суглоби свої тренував
І зі совістю в злагоді жив.
Пластуном був, читав, у походи ходив,
Ріднокраю минуле вивчав.
В собі волі і нації стержень гострив,
Готувався до визначних справ.
«Луг», «Основа», «Просвіта», «Сільський господар»,
«Сокіл» - в цих товариствах він був.
Мав до всього юнак неабиякий дар,
Повнив ділом він кожну добу.
Хоч за зростом малий, слід великий лишив,
Бо Вкраїну дієво любив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739691
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.06.2017
Вони росли в будиночках, що поряд,
З дитинства – Ромуальдо й Пелагея.
Купалися у сонці та у зорях,
І узами скріпити – Гіменея,
Бажали свій союз, як зрілі стали,
Як виросли з дитячої приязні.
Вони так ніжно й віддано кохали,
Та діяли закони не сучасні.
Батьки на шлюб їх не благословили.
Католик – Ром, а Пеля – православна.
Конфесії любов їх поділили.
І з того горе вийшло непоправне.
Послали Ромуальда аж до Риму.
Чума до Пелагеї учепилась –
Тугу відчула в серці незбориму.
В саду за муром міста опинилась,
Де нею та і іншими чумними
Опікувались у саду монахи.
Важкими дні були її, сумними.
Горіла кров, у сни вривались жахи.
Як Ромуальдо повернувсь до Львова,
Дізнався про біду, побіг чимдужче
В той сад, де його квітка веселкова.
Вона зачахла…, як під зиму кущик.
Він на руках носив своє бажання,
Сам годував і щось в ній зажевріло.
Ром думав, що його палке кохання
Ввіллє життя в змарніле біле тіло.
Та помилився. Вмерла Пелагея.
Засумував ще більше, зажурився.
Пішла навік від нього його фея,
І він чумою також заразився.
Вмирав, просив уклінно поховати
Його на католицькім кладовищі
Де за стіною Пеліні палати –
На православнім. Зглянулися вищі
Сили святі. Гроби їх близько були:
І там, і там – два серця, з листям лавра.
Історію їх люди не забули,
Не стерлась, наче ера динозавра.
Про них Шекспір залишив світу п’єсу.
В Луїджі Да Порта вони в новелі.
Знайшов бургомістр у архіві пресу:
Про їх пригоду – запис на папері.
Давно церков тих, кладовищ немає,
Що свідчили про смерті передчасні.
Та щось таке над містом все ж витає
І будить у серцях чуття прекрасні.
Скульптура Ромуальдо й Пелагеї
Є, водограй там, музика лунає.
Хай тих, хто люблять, єднять ієреї,
Ніхто й ніколи їх не розлучає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739638
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2017
Встала рано нині Ганна.
Одягла сорочку.
З’їла кашу із бананом,
Випила чайочку.
Потім булку пожувала,
Колою запила.
Хоч недовго «ґаздувала»,
В кухні насмітила.
Взяла віник, щоб підмести,
Лиш махнула дільно,
Тут прийшла їй есемеска,
Сповістив мобільний.
З нетерпінням ждала звістки.
Мала їхать в гори.
«Відміняється поїздка», -
Написав їй Орест.
Сіла в залі на долівку.
Жалям віддалася.
Мама вгледіла, голівку
Гладити взялася:
- Чом журба лягла на личко,
Полину гіркіша?
Впала - встань, іди, Анничко,
[b]До мети [/b] скоріше.
В Ганни поза не змінилась.
Ствердла, мов статуя.
- Що до мене причепились.
Зараз [b]домету[/b] я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739428
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 26.06.2017
(підприємцю, меценату) присвячується
Ви знаєте такого підприємця,
Що збудував театр чи сиротинець,
Що виклався фінансово до денця,
Проклав, залізши у борги, гостинець?
Це Скарбек. Є і зараз меценати.
Та на чуже не знімуть власну шкуру.
А він міг не з’єднане поєднати:
І графську честь, і шельмівську натуру
Заради того, щоби гріш добути,
Вдягнути жінку в золото й ґердани,
Полегшити комусь життєві пута,
Життя вдихнути в грандіозні плани.
Був різним. Але серце мав гаряче,
Залишив скарб нам – драмтеатр у Львові.
Вклонись йому, чужинцю і земляче.
Він вартий шанування і любові.
Зараз театр, котрий побудував Скарбек
(на той час найбільший в Європі)
називається Націона́льний академі́чний
украї́нський драмати́чний теа́тр ім. Марі́ї Занькове́цької.
А ще Скарбек прозпочавбудівництво замку
для бідних та вдів, яке довершив його племінник.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739307
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.06.2017
(нар.1640, Кульчиці, Самбірський район, Львівська область — †20 лютого 1694, Відень)
Не кожному прославитись дано.
Кульчицькому Франц-Юрію вдалося.
З села він, що на Львівщині воно,
Із Кульчиць. Всяке в дні його лилося.
Дух міст пізнав, народів і боїв.
Розумним був він, з лицарського роду,
А ще відважним, це не раз довів.
Ходив із козаками у походи.
Попав в полон. Та викуплений був
Словаками, бо знав турецьку мову
І голову до думки вміти гнув,
Мов гне коваль з бруска коню підкову.
Як мовознавець віденським купцям
У Білгород-Дністровськім пригодився.
А як набридла праця йому ця,
До Відня перебратись поспішився.
До Австрії товари привозив
Зі сходу, підприємець був від Бога.
Коли візир турецький обложив
Півколом Відень, викликав підмогу.
Прорватись крізь стотисячні ряди
Ніхто не міг. Про це в книжках є згадки.
Лише Кульчицький вичислив ходи –
Знав мову ворогів і їх повадки.
Важка була дорога – перейшов,
Туди і звідти. Тішились містяни.
Звільнилось місто із міцних оков
Чужинців, підсобили християни.
Поляки, німці, з Січі козаки
Розбили турків, добру здобич взяли –
Тварин, що свійські, із зерном мішки
І з кавою, хоч що це є, не знали.
Зелені зерна кинути в вогонь
Хотіли. Й два мішки спалили з люті.
Юрко побачив, кров пішла до скронь.
Ним пахи й смаки кави не забуті.
В ясирі був, варив і пив не раз
Напій цей – тонус вищить і без хмелю.
Тож попрохав, щоб видали наказ
Йому ці зерна принести в оселю.
Кульчицького уважив Відня мер.
Притулок дав і кавові зернята,
Ще й гроші. Став козак наш відтепер
Ув Австрії каварником завзятим.
Він каву по-турецькому носив
По вулицях і скверах Відня міста.
Але крутили мешканці носи,
Була вона їм із гіркавим змістом.
Випадком цукор у горнятко впав.
Попробував. Смачне! Обличчям – усміх.
А потім ще і молока долляв –
По-Віденському кава мала успіх.
З тих пір прижився кавовий напій
У місті Відні і по всьому світі.
Кульчицький Юрій - в пам’яті людській,
У місті Лева – в бронзі на граніті.
У Відні також з бронзи постає,
Там вулиця його, яснить промі́нцем.
І в Кульчицях його скульптура є.
Пишаємося славним українцем!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739214
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.06.2017
Люблю цей дощ із пахощами м’яти,
Цей ліс, укритий сірим полотном.
Нагуслих хмар не важені карати
Над озером, повитим тихим сном.
Люблю ці трави, вимиті начисто,
Подзьобані калюжами шляхи,
Цю акапель дощу, що лине містом,
І вводить в транс долини і верхи.
Люблю птахів приглушене співання,
Дворів дрімотних мокру наготу
І митей надкосмічне римування,
Їх чисту недоторкану цноту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739126
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.06.2017
Тулився вечір до землі
Масним туманом.
І день, що нісся на коні,
Мов крига, станув.
Сховався вітер-хуліган
В норі, мов миша.
Нарешті змовк його орган,
Настала тиша.
Схилили голови кущі,
Поникли трави.
В ґрунти забилися дощі,
Замовкли ґави.
Скотилось сонечко м’ячем
За пруг з обійстя.
Пробив небесну твердь плечем
Злотавий місяць.
Відчувши втому, малюки
Лягли у люлі.
Гуляють юнки й юнаки.
Кують зозулі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739061
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.06.2017
Виростає Лель в Лелеки.
Хоч не вчиться в школі, вузі,
Його злети – над смереки,
Ноги – вищі трав у лузі.
Дзьобом ловить жаб уміло,
Вухом – пісню солов’їну.
Носить гордо своє тіло,
Тре кожнісіньку пір’їну,
Щоб, як сніг вона блистіла.
Дзьоба миє в річці, лапи.
Світить, мов черешня спіла,
Поглядом ясним крилатим.
Міць росте, бере гітару
І мотив веде манірно.
Дзьобом б’є, шукає пару –
Подругу надійну, вірну.
А коли знайде, охоче
У своє веде гніздечко,
Береже, як власні очі,
Гріє променем сердечка.
***
Людям не дано літати,
Як птахам між хмар у літі.
Мусять знань, умінь набрати,
Щоб знайти себе у світі.
Від пернатих вчитись варто
Міри, вірності та згоди,
Не сідаючи за парту,
Пізнавати світ природи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2017
[b][/b]ПРО МОРШИН
Це було дуже давно, на початку XIV століття. Високо в горах Карпатах жила собі сім’я Бойнярів, яка складалася зі семи осіб, серед яких був дід Град, баба Блискавиця, тато Вогонь, мама Сміла, їх трійко дітей – донька Зорецвітка та сини-близнюки – Мор та Шин, які народилися трьома роками пізніше від своєї сестри. Чому ця сім’я жила високо в горах, коли вона там оселилася, ніхто достеменно в їхній окрузі не знав, тільки ходили чутки, що їх прародичі прийшли сюди з якогось далекого краю. Вони вирізнялися з-поміж іншого люду. Всі були високими на зріст, вправними у праці, гострими на думки. Коли Зорецвітці виповнилось 12 років, вона вийшла заміж за файного легеня Івана, що жив у долині. Він пішов на пристайку до сім’ї Бойнярів. Роком пізніше брати, яким стукнуло по 18, покинули гори Карпати й вирішили пошукати собі щастя в іншій місцині – рівнинній. Чому? Бо приснився їм обом сон в ніч перед днем їхнього народження. Морові снилося, що він знаходиться у незнайомому місці, де густий мішаний ліс, пташки співають, а довкруж дичина бігає. Шинові – буцімто він у незнаній місцині, але не в лісі, а на галяві, вкритій травами та квітами, а поряд річка, в якій риби – видимо-невидимо. Розповіли хлопці одне одному сни свої вранці й вирішили, що недарма їм таке приснилось, що це небо знак їм подає збиратися в дорогу. Довго брати не барились. Помились, поснідали, вдяглись, спакували речі в торби і пішли прощатися зі сестрою Зорецвіткою, шваґром Іваном, татком та ненею. Хоч батьки не хотіли, щоби сини лишали рідну домівку – молоденькі ще, але, бачачи, що хлопці тверді у своєму намірі, уволили їх бажання, поблагословили в путь-дорогу. Взяли брати із собою чотири великі паляниці, торбинку зернят пшениці, трохи сухарів, чотири кусні бринзи, два кілограми сала, літру лущених горіхів, одяг на зміну, топірець-молодець, кресало та два власних тесака, що їх їм батько подарував на їхнє шістнадцятиліття.
«Бувайте здорові, мамо! Бувайте здоров, тату!» - сказали брати й рушили в дорогу.
Довго йшли, шукаючи затишний, ніким не займаний куточок землі, де би була рівна місцина, річка та ліс. І знайшли собі таке місце – не велике й не мале, і болітець трохи в ньому, і тверді є, у травах та цвіті (це було якраз у літі). За лугом, з одного боку галявини, ліс, який густо заріз, з другого – річка, як блакитна стрічка. Потомили тіла брати, сіли на траву, щоб відпочити, втому змити. Хвилин десять сиділи, навіть не говорили, а тоді вогонь розпалили, чаю з м’яти й рум’янку зварили, витягли сухарики, горішки, перекусили і вирішили обійти місцевість. Коли майже довершували свою подорож, побачили гарне озерце – голубе, як небо, овальне, як яйце, під лісом. Підійшли до нього, не полінувалися, ноги замочили, вода теплою була, скупалися. А тоді вернулися на те місце, де вогонь палили, який загасили. Сухих гілок трохи наламали, сяку-таку халабуду змайстрували й у ній заночували. В сон провалилися одразу, бо дуже були потомлені дорогою. Збудило братів сонечко, яке пропхало свої теплі світлі промінці через щілини халабуди й доторкнулося до облич хлопців, і пташки, які весело на світанні виспівували, ніби тішилися тим, що вони вже не самі в цій місцині, бо люди прибули. Згодом на відстані близько ста метрів від лівого берега річки, що протікала між дерев, серед яких найбільше росло беріз, Мор і Шин збудували собі дерев’яну хату. Потихеньку-помаленьку стали брати в ній обживатися. Зробили сякі-такі меблі – стіл з лавами, два ліжка, де за матраци служило сіно, скриню – для зберігання всякого пожитку, полиці, щоби класти горщики, миски та горнята, які самі собі виготовили з глини (дід це вмів робити і їх навчив). Мор був мисливцем, тож що через день ходив у ліс на полювання. А Шин любив у землі копатися – сіяти, садити, а ще – рибалити. Ліси кишіли дичиною, тож м'ясо брати їли мало не щодня. Крім того, Мор приносив з лісу гриби та ягоди, пахучі трави, щоби варити чай. Гриби та ягоди не тільки варили, а й сушили, щоби на зиму мати. У річці водилася різна риба – карасі, лини, плотва, щупаки навіть. Шин ловив рибу, готував з неї юшку, запікав на вогні, а також сушив. Сіяв на скопаній лопатою (витесав з дерева) землі пшеницю, рвав квасок і лободу на суп у теплий період року. Їжі братам вистачало. Тож були вони задоволені, жили мирно-дружно. Вечорами любили сидіти на подвір’ї біля вогню, взимку біля печі, яку змурували в хаті. Гомоніли, згадувати минуле, співали пісні. Так минуло три роки.
Сумно стало братам від одноманітного життя. Захотілося кожному з них створити власну сім’ю. Ну, а де ж дівчат шукати? Вертатися в гори? Але там тих дівчат, як кіт наплакав, та й ті, не Бог зна, які. Вирішили піти в іншому напрямку – східному. Йшли-йшли, та й зайшли таку місцину, де люду багато проживало – за рікою великою, широкою, бурхливою. І місто й носили ту ж саму назву – Стрий. Зайшли до поселення, попали на торговицю. Товар купці іноземні привезли – сіль, одяг, взуття, посуд. Говорили не українською мовою, але деякі слова брати розуміли. На тій торговиці пригляділи хлопці собі двох дівчат – одна чорноока з темно каштановим волоссям, друга – зеленоока зі світло-русим, та й давай іти в атаку, підбивати клинці до них. А дівчата дуже й не пручалися. Парубки були ставні, гарні, медовим напоєм їх пригостили, то ж вони радо прийняли їх дружбу. За тиждень договорилися про нову зустріч. Прибули хлопці до Стрия зраночку, продали на торговиці тушку дикого кабана і тушки двох диких кіз, впольованих у лісі, та й пішли просити благословення на шлюб у батьків дівчат, уподобаних ними. Ті довго не думали, дали згоду. Хлопці прийшли в їхній дім не з пустими руками, а з гостинцями, розповіли, де живуть, чим займаються. Сподобалися вони батькам.
Другого дня зранку Мор та Шин за виручені на торговиці гроші найняли коней у Стрию і поїхали з дівчатами в гори до своїх батьків, щоби й ті поблагословили їх на шлюбне життя. І хлопців батьки дали згоду. А ще за два тижні відгуляли обидві пари спільне весілля – у Стрию. Файно відгуляли. Їли, веселилися, співали, танцювали, з алкоголю було тільки домашнє вино з малини-ожини, на меді настояне, але пили мало. Привели хлопці жінок до свого дому та й стали жити-поживати вже вчотирьох. Було у них по одній кімнаті на кожного, а кухонька – спільна. Жили, трудились, на торговицю час від часу їздили, продавали дичину, гриби, трави, рибу. Розжилися. Купили пару коней, інструменти, одягу різного. Морова дружина, Галина, завагітніла і стала підмовляти свого чоловіка, щоби той або сам будував хату, або брата заставив будувати, щоби окремо одне від одного жити. А як Мор буде жити окремо від Шина? Брати ж близнюки, двадцять один рік прожили плече до плеча – разом їли, разом виростали, роботу робили, науку здобували. Але задумався Мор.
Одного разу він, біжучи по лісі за зайцем, угледів в долинці біля кущика калини джерело. Спинився, пити хотів. Спека надворі в той день стояла незносна. Набрав Мор води у пригорщі, втягнув до рота. Гірко-солена! Як так? Що за чудо? І тут його мозок, мов хто колючкою діткнув. «Е, - подумав, - може з тієї води сіль можна буде добути?» Прийшов додому та й розказав братові про дивне джерело. «Можна буде попробувати випарити воду. А що, як і справді, з неї сіль можна буде добути?»
Пішли брати на другий день, поснідавши, в ліс до того місця, де Мор джерело знайшов. Він позначив дорогу, як вертався від нього додому – листки лопуха жмутами кидав кожних 10 кроків аж до дуба, що стояв біля знайомої йому стежки. Знайшли брати природню криничку з водою без мороки. Попробували на смак – солена. Набрали у дерев’яні відерця й почвалали в дім. Випарювали воду на невеликому вогнищі. Довго. Трохи солі здобули. Вкинули до юшки, що варилася. Спробували. Гіркувата, але все ж смачніша із добутою ними сіллю, ніж без неї. А сіль у той час, варто сказати, була дуже дорогою – на вагу золота.
Потихеньку-помаленьку організували брати невеличке виробництво по випарюванню солі – таки там, у лісі, біля джерела. Вирубали для цього трохи дерев та кущів, обгородили чисту від насаджень місцевість. Хатку поставили на ній, піч у одній із кімнат виліпили. Коли солі набиралося достатньо, їхали кіньми до Стрия або в Зідич і там її продавали. Про Зідич дізналися брати у Стрию на торговиці.
Тут надійшов час родити жінці Мора. Пологи в Галини відбулися без проблем. Привела вона у світ хлопчика, якого навали Златаном. Жінка з народженням сина – спадкоємця, відчула свою важливість і почала із ще більшим завзяттям, як до цієї події, лоточити щодня свого чоловіка – будуй окрему хату й будуй! А ще хотіла, щоби не поряд з тією, в якій вони досі жили, зводив, а на другому березі Березниці (так брати назвали річку). Чому не поряд? Бо, мовляв, Шинова жінка – Ірина, не може завагітніти, то буде заздрити їм, а це для дитини недобре. Послухав Мор. Почав будувати хату на другому березі Березниці. Брат помагав йому зводити житло. А як інакше? Близнята, нерозлийвода з малих літ. Коли Мор із жінкою оселилися в новій хаті, його жінка ще й такої заспівала: «А чого, це ви сіль разом добуваєте, продаєте і гроші ділите навпіл? Це ж ти знайшов солене джерело. Ти його власник. Сам випарюй сіль і продавай. І дичина твоя. А Шин нехай рибу свою продає і пшеницю. Довбала його, довбала і додовбала. Поділили брати бізнес. Рідко стали стрічатися. Шин образився на Мора. Одного коня він забрав, другого брат взяв до свого обійстя. Так жили рік – не сходилися, не спілкувалися, як чужаки якісь. А тоді у край їхній, це було якраз навесні, прийшла дивна хвороба, яка косила тварин поголовно – і ведмедів, і лисиць, і оленів, і косуль. Дичина у лісі вимирала. Вижили тільки ті окремі звірі, що воду бігали солену пити до джерела. Та невдовзі і джерело пересохло. Мор перестав видобувати сіль, вполювати якусь тварину в лісі стало для нього великим трудом. Риба теж дохла – і в ріці, і в озері. Тут ще й син Мора захворів. Забідкались брати та і їхні жінки теж. Що ж робити? За що їм це? - думали. І от однієї ночі приснилась Морові молода красива незнайома жінка з блакитною накидкою на голові. Вона сказала: «Якщо будете з братом, як це було колись, у мирі-дружбі жити, набутим ділитись, то джерело знову заб’є в лісі, й, може, не одне, а хвороба перестане переслідувати тварин». Шинові теж приснився сон тієї ж ночі. Йому теж явилась красива молода жінка з ясним поглядом в очах, з милим усміхом на лиці. Вона сказала: «Як пробачиш свого брата і будете далі жити з ним душа в душу, як це було колись, то хвороба, що вбиває звірів і риб, відступить, жінка твоя зачне того ж дня і вродить здорову дівчинку, а місцина, де ви живете, стане місцем оздоровлення для багатьох. Ви ж із братом будете вписані в історію краю, де оселились і де згодились». Збудилися вранці брати, розказали своїм жінкам сни, які їм приснилися. Вирішили, довго не роздумуючи, помиритися. Летіли одне одному назустріч, як лебідь до лебідки летить після довгої вимушеної розлуки. Зійшлися, обнялися, притулилися лобами, потерлися ними. «Віднині мир, любов і спільна праця!» - сказав Мор. «Віднині мир, любов і спільна праця», - повторив Шин.
З того часу жили вони сім’ями дружно, спільно працювали, одне про одного дбали і все те, що у сні їм казала незнайома красива жінка, збулося. І в Мора, і в Шина народилося ще багато дітей, а в їхніх дітей свої діти з’явилися. Про їхню місцину, що стояла в оточенні густих лісів, у яких били джерела солені та прісні, дізналися люди з різних боків. Вони стали приїжджати сюди, лікувати джерельною водою різні недуги. Багатьом допомагала вода. Згодом медики-науковці дослідили її в хімічних лабораторіях і визнали той факт, що вона й справді має лікувальні властивості. Лікарі навчилися ту ропу, що витікала з-під землі, розбавляти, в правильній концентрації подавати хворим для пиття та для прийому ванн. А селище згодом назвали Моршином на честь братів – Мора та Шина. Той, хто споживає моршинську водицю з добром і вірою в серці, обмиває нею тіло, отримує здоров'я та силу. Декому ж вода й вік продовжує. Так є. А як хто в це не вірить, то хай приїде до Моршина і перевірить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738780
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2017
(Любоми́р Гу́зар; нар. 26.02.1933 у м. Львові, відійшов до вічності 31.05.17 у с. Княжичі Київ. обл., тіло спочиває у крипті Патріаршого Собору в Києві , єпископ УГКЦ, кардинал Католицької церкви; з 28.01.01 Верховний архієпископ Львівський, 25.06.05- 10. 02.11 – Верховний архієпископ Києво-Галицький, Голова УГКЦ )
Велике бачиться на відстані років.
Безцінне світиться, коли життя згортає.
Ріка повниться із малесеньких струмків.
Із чистих дум для світу мудрість виростає.
***
Архієпископ закінчив земну мандрівку.
Я рада тим, що попрощалась зі святим.
З його зображенням одержала листівку.
Тепер говорю з емеритом, як з живим.
***
Він народився в тридцять третьому у Львові.
Як десять літ мав, за кордон емігрував.
Бо Сталін ніс не хліб і сіль на рушникові,
Його родині він арешти готував.
Спочатку в Австрії з батьками оселився.
А потім чверть століття в США пробув.
В гімназії, у семінарії учився,
Ступінь магістра філософії здобув.
А згодом доктора звання ще – богослов’я.
Вступив за покликом душі у монастир.
Хоч і не славився він надміром здоров’я.
Та викладався у добі, мов богатир.
В Урбаніані» викладав – у Папськім вузі.
І Патріархом нашим Йосифом (Сліпим)
Він на Єпископа був висвячений, друзі –
Ченці-студити, були дуже горді цим.
Прожив у Римі двадцять п’ять дієвих років –
Учився, вчив, в душі ростив любов і мир.
А потім в рідний край свої направив кроки,
Його не бачив півстоліття Любомир.
Прибув, служив всім серцем Церкві, Батьківщині.
Через три роки – пом. Глави УГКЦ.
Жив у малім будинку в селищній місцині.
Не закривав від співвітчизників лице.
УГКЦ Архієпископом Верховним
Був згодом обраний, бо люд його любив.
Папа Іван-Павло, наставник наш духовний,
Ще й Кардиналом від КЦ його зробив.
Взяв емерит свій курс на з’єднання у вірі
Всіх християн, на схід проклав він церкві путь.
Ділитись зайве на конфесії, в безмірі
Всесвітнім Бог один, і в цьому вища суть.
Через дванадцять літ життя у ріднокраю
Він до столиці свій осідок переніс.
Собор величний збудував, біля Дніпра є,
Що патріарший, літ дванадцять вгору ріс.
За гроші вірних будувався, за цеглинки,
Що купували ті, хто в серці требу мав.
Від влади церква не взяла ані грошинки,
Храм закладався чесно й чесно виростав.
Змінив свій титул Кардинал, не став купатись
У славі, чистим був, мов ранішня роса.
Києво-Галицьким Верховним став він зватись
Архієпископом, але віддав посаг,
Як храм підняв, що його знесла Катерина –
Прищем на носі католицтво їй було,
Як і Козацька Січ і в цілім Україна.
Звершилось! Істина наставила чоло.
Архієпископ кандидатом був на Папу.
Не вийшло з цим, та Україні послужив.
Любов до Бога, до людей поклав на мапу
Свого маршруту, мудрість світові лишив.
КЦ – Католицька Церква.
Цеглинки – грамоти, на яких вказано, хто і яку суму пожертвував на будівництво Патріаршого храму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738601
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.06.2017
Кореня древнього, гідного подиву,
Графського, з запахом честі єлею.
Князь Лев Данилович дав його родові
Грамоту на володіння землею.
Міг він юриста стежину мережити.
Тільки свій шлях по-інакшому бачив.
Вибрав чернецтво, щоб Богу належати.
Шлях собі в напрямі цьому означив.
В Римі був, з Папою зустріч мав, було це.
Та повернувся до рідної хати –
В Галичину, став главою УГКЦ,
Мріяв він церкви дві гілки з’єднати –
Східну та Західну, в мирі та злагоді
Вести народ шляхом віри до Бога.
Думи-квітки соком зріли у ягоді,
Плодом укрилась святого дорога.
Много зробити вдалося Шептицькому –
Церкву підняти, народ розбудити,
Світло посіять між роду мужицького,
Школи художні й освітні відкрити.
Те, що зібрав він, стоятиме вічністю –
Цінні книжки і художні картини.
Звів він для бідних і немічних лічницю,
Радив відкрити читальні-хатини.
Банк заснував. Мав на це своє бачення.
Гроші – на розвиток церкви, громади,
Не на своє особисте збагачення.
Всі його задуми – ближнього ради.
Люд не ділив на народи і нації –
Груди за кожним безправним боліли.
В злобі до інших не бачив він рації.
Вчинок розсудить лиш – чорний чи білий.
Страху не мав перед жодними владами,
Тільки боявся образити Бога.
Милість і щедрість були його «вадами».
Довгу тернисту пройшов він дорогу.
І коли час його кликав до вічності,
Мовив братам по служінню, по вірі:
- Церква не вмре, стане тільки величніша,
Для Україні минуть роки сірі.
І хоч Москва їх обох убиватиме,
Бог Україну і церкву триматиме!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738508
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.06.2017
З днем народження, Соломіє Крушельницька!
О, панно Соломіє! О, Мадонно!
Ти гордість наша й цілої Європи!
Умінь, краси, таланту скарб бездонний!
Радієм, що ти клала свої стопи
На Віареджо вулицях і Львова,
Безцінний спів свій дарувала світу.
Була ти, діво, справді виняткова,
Сам Бог твій голос золотом помітив.
Тебе ж, таку величну й незрівнянну,
В часи СРСР вкривали брудом...
Коли ж на сцену вийшла ти востаннє,
То попрощалась з різнобоким людом -
І з тим, що зиму теплим серцем гріє,
І з тим, що крила рве безжально літу.
Ти будеш завжди, панно Соломіє,
У пам’яті людей усього світу.
Твоє ім'я театр у Львові носить.
Тіло... присвоїв цвинтар Личаківський.
Душа ж жива, блищить, як в сонце роси,
Орфею наш співучий український!
Трішки змінила вірш 23.09.22.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2017
Київ – Вкраїни серце.
Львів – це її душа.
Діти їх – мед із перцем,
Скажуть недолі – шах!
Кинуть і «мат» завзято,
Доля їм дасть квиток.
Буде в країні свято!
Піде в новий виток!
Маком розквітне будень
Під говірки дзвінкі.
Тільки калина буде
Часом пускать гіркі
Сльози за рідним сином –
Тим, що в бою поліг,
Що захищав країну
Від ворогів усіх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738033
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.06.2017
Проспект Свободи. Центр. Шевченко там стоїть.
Брати Сухорські його в бронзу закували.
Величний, гордий, руки – вище верховіть.
Він – символ нації, пророк, поет удалий.
Туристи, квіти у підніжжя повсякчас,
Молитва, мітинги, протести, фестивалі.
Шевченко чує все і вірить, прийде час.
В могилу кине Україна всі печалі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738029
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.06.2017
1.Встану, помолюся,
Застелю постельку.
З’їм, що дасть матуся,
Поцілую неньку.
Збудиться сестричка –
Їй пошлю привіти ,
Поцілую в личко –
Тепле, наче літо.
Потім помайструю –
Зроблю зайця маску,
Літачка складу я,
Почитаю казку.
А як буде ненька
Кликати до праці,
Прибіжу швиденько –
Рація ж із рацій!
2. З мамою і татком
Я роблю зарядку.
За усе беруся,
Майже не лінюся.
Посуд витираю,
В кухні підмітаю.
Світ докруж вивчаю,
Все на вус мотаю.
Каже мама й татко:
«Боже в нас дитятко!»
3. Вечір. Спати йду до ліжка.
Вмив обличчя, руки, ніжки.
До матусі притулився,
Щиро Богу помолився.
Наді мною янголята
Простягли свої крилята,
Сон мій будуть берегти,
Слати гарні сни-листи.
4. Владислава і Софійку,
Вероніку та Андрійка –
Всіх Ісус в опіці має,
Щастя всім, добра бажає.
А як хтось кричить без толку,
Ранить словом, наче голка
Палець, безлад робить в домі,
Співчувать не вміє втомі
Батька, матері, бабусі,
Діда, що весь день у русі.
Не спішиться до роботи,
Безтурботний, наче котик,
Лакомиться на спокуси,
То засмучує Ісуса.
5. Дав Максим коня Златусі.
Кавуна – Олег Катрусі.
Ростик дав цукерку Олі.
Леся – кубики Миколі.
Оля випрала сорочку,
Лесь пустив гуляти квочку
В двір з курчатами малими.
Ігор вибив всі килими.
Як тут можна не радіти?
Діють всі як Божі діти.
6. Ліза маму потішала –
Іграшки в куток складала,
Малювати вчила Златку
Слоника, пташину, хатку.
Заплітала їй косичку,
Клала в рот смачну суничку,
Брудне личко витирала,
Пісеньками розважала.
Мама Віку похвалила,
Виноградом пригостила.
«Боже ти дитя, - сказала,
У щоку поцілувала.
А ти мамі помагаєш?
Менших себе доглядаєш?
7. Іван погнав на луг бика.
Роман собаці кашу дав,
Налив котові молока,
Книжки в полиці поскладав.
За хлібчиком Олесь сходив,
Сміття раненько виніс з хати,
Взуття своє й сестри помив,
Собаку вивів погуляти.
З комірки овочі приніс
Андрій, лиш мама попросила:
Цибулю, помідор, редис –
Щоби салат смачний зробила.
Хоч трішки хлопці потомились.
Та зробленим вони гордились.
Сповняли ж Божий заповіт
Нести добро у білий світ.
8. Вбрала вишивку Аліна
Зраночку борзенько.
Вклала писанки в корзину,
Пасочку маленьку.
І пішла Христа просити
Про благословіння,
Співом щирим восхвалити
Боже воскресіння.
Чемно Службу відстояла,
Не гнулась, мов колос.
Ще й «Христос воскрес!» співала –
Дзвінко, на весь голос.
9. Боже, голос мій влови,
Рід мій весь благослови:
І бабусь, і дідусів,
Братиків, сестер, батьків
І мене. Про всіх подбай,
Всім опіку посилай,
Бережи мою родину
І всю нашу Україну!
10. - Чом радієш ти, Златусю,
Світишся, мов сонце ясне?
Тата маю я, матусю,
Брата. Чи ж це не прекрасно?
Мама ніжно приголубить,
Одягне і нагодує.
Тато книжку книгу нову купить,
Іграшку відремонтує.
Братик дасть автомобіля
І планшет, щоб в гру пограти,
Кубики, ведмедя Філю,
Щоб не сміла сумувати.
Ми йдемо з сім'єю в ногу.
Дякую за все це Богу!
11. Мамо, книжечку візьми,
Біля мене посиди.
Прочитай про рідний край,
Про лісок, садок і гай,
Про звірят, що у ліску,
Про пташок, що у садку,
Про пінгвінів і бджілок,
Про чемненьких діточок,
Про собаку і кота,
Жабенятко і крота.
- Сяду поряд, на край ліжка,
Почитаю тобі книжку.
А ти знаєш, любий сину,
Хто створив тварин, людину,
Землю, дерево, квітки,
Небо, сонце і зірки?
- Ні. Хто ж він, цей чародій?
Не тягніть, кажіть мерщій.
- Бог, понад усіх Мудрець,
Світу нашого Творець.
Все створив Він до пуття,
Дав закони для життя:
«Люби ближнього й себе».
Знай тепер і ти про це.
12 Травка зеленіє,
Сонечко сія.
Хмарка в небі мліє,
Пташечка співа.
Вибігли малята,
Граються в дворі.
Цвіркунець завзято
Скаче по траві.
Мами звати діток
Не спішать у дім.
Тепле, світле літо,
Весело усім!
Качка радо кряка,
Звук іде з ріки.
Богу щиру дяку
Шлють малі й батьки.
13. Будь хоч жовтим, наче сонце,
Чи біленьким, наче сніг,
Чорним, як вночі віконце –
Діток любить Бог усіх!
Колір шкіри не важливий,
Цінна є лише душа,
Погляд щирий чистий милий,
Посмішка, мов цвіт, ясна,
Руки, що до праці здатні,
Серце, що гойдає світ.
Чи як торт ти шоколадний,
Чи як з вишні білий цвіт –
Не важливо. Ти – Людина,
То ж твори добро без меж,
Щоб вкривалася стежина
Цвітом та, якою йдеш!
14. Захворіла мама в Тоні –
Грип звалив до ліжка.
Склала дівчинка долоні
І зігнула ніжки.
Мовила:
- Дай мамі рідній
ТИ здоров'я гоже.
Буду чемна і привітна,
Тільки зглянься, Боже!
В школі вчитимусь ретельно,
Гратиму всі гами
І співати акапельно,
Лиш на личку б мами
Усмішка ясна з’явилась,
Блиск вернувся в очі,
Сила в тілі відновилась.
Вислухав охоче
Бог молитву щиру, світлу.
Мамі легше стало.
Небо проліском розквітло,
Сонце засіяло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2017
Хотіла б я піснею стати...
Леся Українка
Лесю Українко!
Піснею ти стала.
Ллється гучно, дзвінко
Понад лісом, ставом
Рідної Волині.
У Криму, в Єгипті
Б’є у хвилі синій.
В тексті-манускрипті
Щиро і ясненько
Променями грає.
Україну-Неньку
В світі прославляє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737951
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.06.2017
Бувають люди, як грудневий сніг,
Немов гірський кришталь, сорочка прана.
А є такі: їх слово, наче ріг
Таранить душу, залишає рани.
Такі є: пустять слова срібний дзвін,
Почуєш - і орлом злетиш до неба.
А є: слівце підкинуть - дух у тлін,
І ти, немов засохлий цвіт на стеблах.
Як добре було б важити слова,
Щоб не отруту – мед вливать до крові.
Вони ж даються людям задарма.
Чому б їм не купатися в любові?
14.06.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737813
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.06.2017
Парк Моршина – це завжди свято,
Прекрасного для ока - лови,
Дерева тут, квітки, пташата,
Амфітеатр новий чудовий.
Свої кладуть тут стопи, гості,
Артисти обласні й столичні.
Їм сонце, зорі з високості
Всміхаються і плещуть зично.
Є і для діток кутик славний –
Драбинки, гойдалки та гірки.
Приходьте, люди, в парк державний.
Тут добре! Є пташки й вивірки.
Їм принесіть добра цеберко,
Насіння і горіхів жменьку.
Душа розм’якне, мов цукерка,
Любов заграє у серденьку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737669
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2017
Я хочу тебе зустріти,
Я хочу тебе, я хо…
Виймати вже цього літа
З твоєї душі яхонт.
Та ти його вглиб ховаєш,
Мов ранок нічну зорю,
Бо ціну камінню знаєш,
Чекаєш – перегорю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737477
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2017
Дорослий знає і дитина –
Письменника цього – Шкляра.
Проста й велична він людина,
При ньому завжди кобура,
В якій він носить слово гоже,
Що б’є нещадно ворогів.
Для друзів – в серці має – схоже
До сонця променів-вогнів.
Пісна була б література,
Як не було б у ній Шкляра -
Його комізму і зажури,
Його майстерності пера.
Письменник справді винятковий.
А ще й великий патріот,
Що здатний запалити словом
Борців за правду, за народ.
Тече в нім ненька Україна
У жилах з прадідів-дідів.
Він укр до сьомого коліна,
Дитя землі його плодів.
Він той, кого звемо еліта.
Хай думи й сили в нім ростуть.
Господь зсилає многі літа,
Освічує зорею путь.
10.06.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737314
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.06.2017
ВИВЧАЄМО АЛФАВІТ
Акула з моря виринала.
Андрій в човні із татом плив.
Аліна книжечку читала.
Антон минтайчика зловив.
Баранчик пасся біля річки.
За ним Бориско приглядав.
Боровика знайшла Марічка.
В червоний борщ грибок попав.
Василь, Іван та Василина
Нарвали мамі васильків.
Їх тато Влад возив цеглини,
Щоби звести корові хлів.
Горобчик весело співає.
Гарненько нині попоїв.
Галина кульку надуває –
Гаврилко, братик, захотів.
Данило миє помідори,
Дарина в’ється під дощем.
Денис іде до тітки Дори,
Дорога стелиться вужем.
Ельвіра любить споживати
Горіхи, яблука і мед.
Елізабет летить у Штати.
В Естонію поїде Ед.
Єнот Єгора розважає.
Євген чита про місто Львів.
Єхидна лісом походжає,
Мурах шукає у траві.
Жирафа має довгу шию.
Дістане листя із гілок.
В Житомирі живе Надія.
Жує із сиром пиріжок.
Зелений сад плодами вкрився.
Заліз Зиновій на горіх.
Трусив щосили, не лінився.
Плоди Зоряна клала в міх.
Ич, який цей хлопець Гнат!
Скаче він, як акробат.
Бігає, кружляє,
Икавки не має.
Іринка мила в кухні посуд.
Татусь Іван поїв коня.
Вплела іриси мама в косу.
Син Ігор все на плівку зняв.
Йоржа зловив у річці Йосип.
Велика в нього голова.
Багато голок риба носить.
Це її зброя бойова.
Каміла любить карамельки,
Крилатий лев присів на пень.
У Києві живе Омелько,
Книжки читає кожен день.
Лариса вчиться в першім класі.
Для неї смажить Лесь омлет.
Квитки купує Люба в касі,
Піде сьогодні на балет.
У мами Міли іменини.
Пече Маринка їй пиріг
Максим нарвав в саду малини.
Татусь з букетиком прибіг.
Несе Назар нарциси неньці.
Співає пісеньку невлад.
У Ніни гривниики в кишеньці.
Матусі купить шоколад.
Оленка їде до Одеси.
Путівку татко їй придбав.
Лина зловив Оксані Лесик.
Скрутився Орест, як удав.
Петрусь живе у Павлограді.
Петрушку, перець, помідор
Хлопчина споживає радо.
Літає, наче метеор.
Ромасик любить равіолі.
А Рома – борщик і грибки.
В театрі грає різні ролі
Їх мама Рита залюбки.
Сів Стас у свій вагон-карету –
Скрипаль, до Києва гайне.
Він участь в конкурсі візьме там.
Старанно гратиме сонет.
Тарас дивився телевізор,
Мультфільм про тигра і кроля.
Дід Тимофій кував залізо –
Нові підкови для коня.
У школі радісно малятам.
У ній свій кожен має клас.
Уляна любить малювати,
Казки розказувать – Улас.
Фаїна любить гори Кримські,
Пінистість моря, хвилі щасть,
Крим – острів, файний материнський.
Його нікому не віддасть.
Ховрах украв зерно із міха,
За щоку впхав – бігцем на луг.
Холодний день – це не поміха,
Коли хороший поряд друг.
Цапок вдягнув сорочу білу.
Краватку чорну почепив.
Нарвав квіток – корзину цілу.
До кізки Цілі поспішив.
Черешні виросли в садочку.
Червоні, чорні – смакота!
Впадуть – збирає дзьобом квочка,
Кричить, наївшись: «Куд-куда!»
Шалений вітер дме у горах.
Шумить стривожена ріка.
Пташки спинили спів у хорах,
Сховались в туєвих гілках.
Щасливий той, хто любить Небо,
Хто щирість носить день при дні,
Для кого усмішка – потреба,
Як хліб насущний на столі.
Мчить кінь, на ньому вершник вмілий,
Сміливий, звуть його Кузьма.
Кидає сіль в салатик Міла,
Де перець, м'яс, куркума.
Юрко налив Юлясі чаю.
Пиріг з черешнею подав.
Та мовила: «Ти спец! Вітаю!»
Юрасик «дякую» сказав.
Яринка з Яриком дружили.
Улітку пасли череду.
Теплом наповнювали жили.
Збирали ягоди в саду.
Апостроф є, це треба знати,
В словах в’юнкий, в'язати, п’є,
Дем’ян, п ’ятірка, м’ята, п’яти.
Він навпіл слово розіб’є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737313
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2017
Хотіла б я бути вітром,
В незнаний твій світ ввірватись,
Змішати чуттів палітру
І ними розмалювати
Твій ранок, обід і вечір,
І ніч іще наостанку,
Упасти тобі на плечі
Легким золотим серпанком,
Лишити на шкірі чистій
Цілунків п’янких мережку,
Узяти нитки барвисті
І вишити спільну стежку.
Та долю не потривожу,
Пожмакаю забаганки.
Хотіла б… Але не зможу
З тобою стрічати ранки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737206
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2017
Вже літо надворі.
Та сонячне проміння
Заплуталось між хмар,
Застрягло ув імлі.
Без просвіту вгорі,
Все сіре, мов каміння.
Сльозини дощ-мольфар
Пускає по землі.
І мочать все довкруж
Ці крапельки сріблисті.
Вбирає вільгість ліс
І овоч для борщу.
Посипались із руж
Пелюстки запашисті.
Їх збив хмарковий кріс
Патронами дощу.
Сховалися птахи
У пишних кронах саду.
Залізу душу сум,
В ній свій наводить лад.
Кидає кіт «кахи!»
Під листя винограду.
Земля і небо - тир.
Б'є дощ??? Аби не "Град"!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737008
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2017
Здається, нарешті я бачу це зором, що ми –
То наче два міста, які не з’єднати докупи,
Як Київ і Львів, між якими дороги, доми,
Річки та узлісся, і тонни твердої шкарлупи.
До мене доходить, нам разом – ніколи, ніяк.
Є вище таке щось за той наш політ піднебесний.
І все ж мені буде світить твого серця маяк
Крізь ночі та дні, що в тумані, крізь зими і весни.
Вогонь, що ще вчора спікав, тільки гріє нутро,
Не змушує в небо пірнати, не рве мої крила.
Та все ж, хочу так хоч би раз, як в німому кіно –
Рука до руки і хай душі б за нас говорили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736918
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2017
Живе рудий пухнастий кіт
На вулиці Зеленій.
Він їсть цукерки на обід
І не платить ні пені.
Як дзвін церковний задзвенить,
Підніме верхні лапи,
Примружить очі сірі вмить
І нумо м'явки слати
Творцю. Бо ж той йому всякчас
У справах підсобляє:
Із "Шоколадні" супер-клас
Цукерки доставляє,
Під ноги стелить килимок
Із грициків та м’яти,
Шле колискову – від пташок,
І вітер, щоб гойдати
Його руде пухке тільце
У спеку на деревах.
Де можна стріти диво це?
У славтнім місті Лева!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2017
Птахів несеться дружний щебет,
Волошка в житі, краєм – мак.
Розкрилась лотосом до Неба
Душа, відчула дивний смак!
Читаю книгу, п’ю поволі
Червневі пахощі – the best!
Тепло вливається до крові,
Торкають крила Еверест.
Та не у всіх чуття без скалки –
Гострить біда в людині злість.
На сході краю, де стрілялки,
Тривога в серці – звичний гість.
А дріб’яз треба, щоб зажурі
Не дати місця у душі:
Щоб в рідних все було в ажурі,
І мир збирав добро в коші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736281
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2017
Яке це щастя відчувати світ,
Скидати з ніг і рук кайдани зло́би,
Трощити в серці ненависті доби,
Як трощать весни на водоймах лід.
Яке це щастя обрости крильми́,
Набратись сил, пуститися до злету.
Немов дитя, голубити планету,
Спиняти подих вічної зими.
Яке це щастя вивести бур’ян
Із поля віку - серцем, не тротилом.
І стати в небі зоряним світилом
Для людства чи бодай одного «я».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2017
Вже літечко-літо крилом своїм б’є.
Тепло розсіває уміло.
У неба блават загортаю своє,
Заморене холодом тіло.
І топляться в серці льодинки-вужі
Людської байдужості, хижі,
Струмком витікають крізь отвір душі.
А промені сонечка рижі
Цілують морщинки і болі усі,
Рубці – ті, котрі всередині.
Так мирно цитринець на люпин присів.
Весь жовтий, хоч живиться синім.
І я неквапливо п'ю барви землі.
Хмелію від запаху літа.
Палю почуття і думки ті, що злі.
Шлю Всесвіту дружні привіти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735817
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.05.2017
Вечір на пальцях до вікон осель підійшов.
Птахи замовкли, стомившись турбою буденною.
День віддалився, пилюгу струсив з підошо́в.
Вечір узявся за діло з жагою вогненною.
Зір яснооких у Всесвіті він наклепав,
Чинно розвісив сузір’ями на небозводоньку.
Місяця-серпика в гості до себе позвав.
Сіли, чаюють, говорять собі про погодоньку.
Вітер сховався, притихла трава і гілки.
Вечір змережив накидку смолясту для ніченьки.
Прийде - подасть їй, заб’є для намету кілки,
Спатиме. Ніч не зімкне аж до розсвіту віченьки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735565
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.05.2017
У білих вінчиках калина.
Півонія розкрила цвіт,
Як мати усмішку до сина,
Якого привела на світ.
Стрілою вибив в лузі люпин.
Де-де розкрилився ірис,
Що дикий. Хмар безладні купи
Проколює вітрисько-спис.
Між трав – ромашок білі стоси.
Жовтець у видолинку зріс.
Вербиця розпустила, коси.
Тріпочуть серденька беріз.
Так хороше! Радію днині!
Спиваю неба синяву.
Складаю Богу дяку нині
За те, що бачу все, ЖИВУ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735360
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.05.2017
На лаву сіла баба Алла.
Весна. Тепло. Куди спішить?
Про діда й пса свого згадала.
Пішли з життя. Душа дощить.
Після батьків двох найдорожчих
Забрав Господь. І вицвів гай.
Вже десять літ свій сум полоще
Думками про майбутній рай
В країні, де сліди лишили
Прародичі з малих років.
ТИХ БОГ БЕРЕ, ХТО СЕРЦЮ МИЛИЙ...
Тут пташка свій пустила спів.
І в мозку помахом нагаю:
- Люблю, як дід колись яйце,
Всіх кровопивців мого краю.
Чи чуєш Ти, мій Боже, це???
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735224
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2017
Побігли тілом Юлі зрази,
Ковбаски, булки, всяка сить.
У сукні від «Dior» не влазить.
І що ж воно тепер робить?
До дієтспеца подала́ся.
Той жінку вислухав, сказав:
- Дієта б вам одна здала́ся.
- Яка?
- Ну, яблучна.
- Я за!
- Але багато треба їсти
Плодів, штук тридцять на обід.
- Ого!
- А ще саменькій лізти
На дерево по кожен плід.
Зірвали яблучко, удало
Униз сповзли і з’їли там.
Такий рецепт, щоб не пропали
Суконки від «Dior», мадам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735140
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2017
Пожувала Оля пряник,
Відкрутила в ванній краник.
Щітку в руки – і до діла,
Зуби вичистила вміло.
Потім дві цукерки взяла.
Хутко в роті їх сховала.
Знов до ванни – щітку брати,
Залишки з зубів знімати.
Їла згодом ще омлет
І з горіхами шербет,
Відкопилювала губи,
Терла «Еколюксом» зуби.
Все це бачила бабуся,
Запитала у Олюсі:
- Скільки раз, скажи-но панно,
Зуби чистиш ти у ванній?
- Тільки з’їм щось солоденьке,
До води біжу швиденько,
Щоб не зміг в мій ротик-домик
Влізти Карієс – злий гномик.
"Еколюкс" - назва українського виробника зубної пасти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735072
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 26.05.2017
- Чом до школи в понеділок, Петре, не приходив?
- Не хотілось по дворі йти в дощову погоду.
- А чого ти у вівторок школу не відвідав?
- Бо приїхала із Риму хресна мама Ліда.
- В середу яка причина твого не візиту?
- З'їв шмат торту, в животі почало крутити.
- А в четвер чому у школі пропустив науку?
- На жердині підтягався, впав, поранив руку.
- А що в п’ятницю було? Ну, кажи чесно, Петре.
- Замочив я у калюжі і штани, і светра.
- Що не день – то в тебе, хлопче, все якась пригода –
То упав, то гості з Риму, то не та погода,
То твій одяг замочився, то в кишках крутинка.
Ну, а може, це хвороба, яку звуть хитринка ?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734987
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2017
Не ставте «невдаха» тавро на чолі, що спітніло.
Не псуйте сюжет із кінцівкою в сотні дукат.
Для мертвого цвяхи , живе не проколюйте тіло.
Бичами хребет не січіть, як робив це Пілат.
Невже це так важко мережити простір квітками,
Латати цілунками чорні космічні дірки?
Співати, мов пташка навесні , не вити вовками.
Двигун не спиняти Землі, не гасити зірки?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734971
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2017
То не світ на нім клином…, то в мене заїла платівка.
То болить мені впертість його, непоступливий крок.
То душею моєю пройшлася важка вантажівка,
На котрій ціла купа його невідкритих думок.
То не осінь глядить мені в очі сухими гілками,
Не зима, що на ріки поставила срібні латки,
То байдужість його коле серце моє їжаками,
То закритий портал розриває мій день на шматки.
І допоки чуття це носитиму, наче дитину?
І допоки надія тягнутиме кров із судин?
І вірші ці… допоки писатиму, гублячи днину,
Наближаючи душу свою до небесних сходин?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2017