| Сторінки (20/1956): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
[i]« – А я в попа обідала, –
сирітка сказала...»[/i]
Т. Шевченко
[i]І[/i]
Важко із віком у ногу іти...
бути й не бути... на Ви і на ти...
інші часи і герої,
тільки немає ясної мети,
і не міняються ветхі світи
нашої долі земної.
[i]ІІ[/i]
Що не епоха – то ера біди...
що не видумують черті –
бідному вийти сухим із води
можна лише після смерті.
Що не реформа – то, ніби, парад
злої наруги й полуди.
Шут реставрує вонючий фасад
олігархії і суду.
Хто винуватий, не знає ніхто...
зайві дебати і лайки.
Перемагає відсотків на сто
чадо народу – Незнайко.
Видно йому, наче із каланчі:
мухи, пожежі, котлети...
о... і совок помічає вночі,
ніби, видющі усі читачі,
а не писаки-поети.
[i]ІІІ[/i]
І не п’яниці, і не без ума,
маємо дулю у жмені,
поки копійки на ліки нема,
нумо, малюймо зелені.
Та й економимо... на комірні...
може, на чорні... обіцяні дні...
рівні ми... і, Боже... вільні...
Кожна новація б’є по мені.
Є ще надії... на зміни одні
і на попові обідні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913562
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2021
« На границі
тучі ходять хмуро...»
Героїчна
Сатаніють самураї Раші...
у Гаазі буде Божий суд...
щоб не опинитись на параші,
на границю суне Путя-Гуд.
Оживають і хатні злодії:
ківи... рабіновічі... уже
закликають націю до дії
і усіх «веде... опезеже».
Де ті наші і які ті німці,
не утне ніяка сатана...
поки не воюють українці,
не буває світова війна.
Бо кацапи – це ще ті воя́ки...
невідомо, що там пацани
ще до того, як іти в атаку,
наваляли у свої штани.
На границі зупинились танки...
є «побєдобєсіє», чи ні –
це усім покажуть у кіні...
Шибениця – це не вишиванка
і тому Московія до ранку
«переможе» і у цій війні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2021
« Другий раз
в ту ж саму воду..»
Антитеза
Ступаємо на береги ріки
у течію, вируючу зі споду...
у дельту часу падають віки
історією у ту саму воду.
Немає волі з легкої руки...
і карою ледачого народу
стають його нові провідники,
що ніби... вигодовують свободу.
Але війна примушує іти
униз по крутояру косогору,
аби дивитися із низу вгору
на те, що досягає висоти,
коли іде у зоряні світи
у інший час, у відповідну пору.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913065
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2021
[i][b]Мати Україна[/b]
« Свято у терновому вінку..[/i].»
Сьогодні
Чекаю визволителів своїх,
коли на схід, на північ і на південь
появиться у ризах золотих
всеукраїнський пам’ятний Великдень.
Не вічний Ірод... буде на Землі
і тепле літо, і розквітнуть весни...
як булька на воді, навіки щезне
останній узурпатор у кремлі,
розвидниться у кро́мішній імлі,
а в Україні білий світ воскресне.
[i][b]Пророк[/b]
« Буде і на нашій вулиці свято...»[/i]
Завтра
І ясно буде все як Божий день...
На те і свято головне весною,
аби не в’янули над головою
омріяні мої сади пісень.
Скресає лід, і догорає пломінь,
і сонечко сіяє із небес,
і чуються у Храмі хори мес...
і неупинно як весняна повінь
лунає і відлунюється зовні:
Христос воскрес! Воістину воскрес!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912644
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2021
[i]« Живим прожити,
мертвим – царство небесне...»[/i]
Молитва
Ще маємось... почиємо у Дусі.
І Божі діти, і Його сини,
що вижили рабами у нарузі,
ще віруємо у пророчі сни.
Дістанеться і кату по заслузі
за наші перемоги без війни...
і воїну, і орачу, і музі –
причастя української весни.
Іще загляне сонце у віконце
земної долі... у небесний рай.
Не нарікай на опустілий край,
який не залишають оборонці,
і молячись Ісусовій іконці,
люби живих, а ворога... прощай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912601
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2021
[i] « Какую страну про...»[/i]
Совок
Нема чого оплакувати дім
у буді із «братами» у Союзі.
Історія нагадує усім,
які були ми нелюди і друзі.
Немає ради на усіх катів.
Якщо собаці гавкати охота,
заводити потрібно ворогів...
у нетрі, у безодню, у болото.
Але, на жаль, уже нема куди...
на разі не працює гільйотина,
а у хліві ще є своя скотина...
Якщо «брати» доп’я́лися туди,
де є засуха... і нема води...
то най їх трафить ще й лиха година.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2021
« Homo sapiens...»
Дурниця
Людина виникла із мавпи,
але буває й навпаки,
коли її нахабні лапи
хапають їжу із руки.
Далеко нічого ходити:
ось – українець, ось – кацап...
їх іноді не відрізнити
за пазурами рук і лап.
Але кацапи – це примати,
тому що за мільйони літ
навчилися дурити світ,
чуже за пазуху ховати
і пам'ятати, що у хаті
лежить погано у сусід.
А українці – малороси,
тому що орки навкруги –
це наші люті вороги...
і нація почила в Бозі...
вона віками... та і досі
винищується до ноги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2021
« Десь-не-десь
в якомусь царстві...»
Казка
На горі далекій і високій,
де ще є герої із казок,
рискає по лісу одинокий
і забутий сіромаха вовк.
Ау! ау! – лунає вечорами.
Ау! ау! – відлунює луна.
У лісі одинокими вовками –
блукає він, а може, і вона.
Вечорами, поки сяє небо
і немає іншої краси,
кличуть одне одного до себе
виючі у небо голоси.
До зорі, коли линяють зорі
і заходить місяць молодий,
мало що міняється у хорі–
хочеш вий, а можеш, то не вий.
Ау! ау! – із вечора до ранку.
Ау! ау! – і душу – на замок.
І лапою махне на сіроманку
колоратурний одинокий вовк.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911522
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2021
[i][b]Кульбаба[/b]
Метелику[/i]
(холодно)
Закортіло літепла кульбабі...
і нема метелика... йому
цього року вистачає зваби
зимової снігової баби,
а вона не відає, – чому?
[i][b]Метелик[/b]
Кульбабі[/i]
(тепло)
Літепла до літа не буває
і тому, напевне, і того
холодно метелику до маю...
та сама кульбаба не літає,
а лише очікує його.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2021
Все, що маю: пенати хатні,
щирі усмішки, ямби, хореї,
ліру, Музу... а ще уві сні
спокушає мене... ахінея.
Небувале моє житіє
ще плекає нечувані мрії –
уявляю, що іноді є
любі друзі, яких розумію.
То лукавий манить із пітьми,
то зупинить Ісусовий погляд...
обережний у колі юрми,
обираю, – а хто буде поряд,
коли треба іти із людьми,
що однаковий мають світогляд?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911263
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2021
Ельф
Іще живу...
і наяву
вітаю фею,
а уві сні на рандеву
лечу до неї.
Але її
у ці краї
ніяка сила,
попри ілюзії мої,
не заманила.
І я, мов пень, –
ані телень...
із-за фіранок
мене вітає кожен день
у хаті – ранок.
Як у танку
у мить таку
я просинаюсь.
Є що любити на віку,
але не каюсь.
Фея
Чекаю ельфа...
уві сні...
але буває,
веселий лицар у вікні
мене вітає.
Мені одній
в часи нічні
ніяк не спиться.
У дам і фей –
один Орфей,
а я – синиця.
У далині
є журавлі..
або лелеки...
але мені
на цій землі
до них далеко.
Так і живу
і наяву
нема нікого.
Але нічого...
в рандеву
я біля нього.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2021
[i]« Як умру, то поховайте... »[/i]
Т.Шевченко
Коли умру, не хочеться зотліти.
Життя і так точили хробаки...
аби душі у пеклі не горіти –
хай полум’я поглине на віки.
На камені – один рядок поезій:
« Усім живим світитиму в імлі...»
А від золи моєї у землі
пожива буде молодій березі.
Полегшає комусь на цю вагу...
А заодно і збудуться повір’я:
коріння вип’є сили і снагу,
осінній вітер листям їх розвіє.
І, може, залунають як пісні
і думи, і слова... і десь у лузі
похилиться у невимовній тузі
бодай одна калина по мені.
Та аж тоді душею відпочину
як прилечу в обітований край,
об’єднаний в єдину Батьківщину
від вільної Кубані по Дунай.
Помрію... на Тарасовій могилі,
де дух його нескорений витав,
але не на... а в Україні милій
у полум’ї Майдану і заграв.
Тоді й порвемо вікові кайдани
Московії, і скинемо ярмо
і змиємо рабів її клеймо...
Хай душі не ятрять криваві рани
і хай не мають спокою тирани,
допоки ми у Слові живемо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911051
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2021
Шелестять березові гаї
і вербові котики буяють...
ну, а я пасу свої рої
і ніяких клопотів не маю.
Поки не щебечуть солов’ї,
непомітно і весна минає,
і літа розхристані мої
як зелений шум оцього раю.
Та не в'януть мрії навесні.
Поки ця пора мені пасує,
я її у серці намалюю...
Не дарма у ці часи ясні
котики нагадують мені,
що нічого не буває всує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910881
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2021
[i]« Memento mori...»[/i]
Невідворотність
Відлітають журавлики-мрії
у далеке минуле моє...
на майбутнє немає надії,
та зозуля усе ще кує.
Догораюче полум’я ватри
й досі жевріє з десятирічь.
Те, що буде, нічого не варте
без веселих і милих обличь.
І жалкую, що фото немає
у моєму архіві світлин...
а на часі – усе, що єднає,
це розмова на пару хвилин.
Ідемо по дорозі до краю...
І думки, і серця – в унісон,
поки є у кишені айфон...
і надія іще не вмирає,
поки чую або відчуваю
ритми пульсу і... пауза... сон...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2021
Йоганн Людвіг Уланд
Переклад
Вітри проснулись весняні.
Усе юуяє ночі й дні
У далині розмаю.
О аромат, о гук новий!
О, бідне серце, не болій!
Весна все, все міняє.
І кращає щоденно світ,
І попереду – літ і літ
Квітуючого раю
І у долині, і в гаю:
Забудь же, серце, що люблю!
На жаль – усе минає.
Johann Ludwig Uhland
(1787- 1862)
Die linden Lüfte sind erwacht,
Sie säuseln und weben Tag und Nacht,
Sie schaffen an allen Enden.
O frischer Duft, o neuer Klang!
Nun, armes Herze, sei nicht bang!
Nun muss sich Alles, Alles wenden.
Die Welt wird schöner mit jedem Tag,
Man weiss nicht, was noch werden mag,
Das Blühen will nicht enden.
Es blüht das fernste, tiefste Tal:
Nun, armes Herz, vergiss der Qual!
Nun muss sich Alles, Alles wenden.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910704
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2021
_______Нотації грамотіям
[i]« Повторення –
основа навчання...»[/i]
Перелицьоване
І
Неологізми – це, таки, обнова...
Що тільки не видумує поет,
аби розбагатіла наша мова
на чим попало латаний сюжет.
Усе це файно: словеса наяди,
омоніми – і та́нки, і танки́...
але хоча би наголосу ради,
піїте, зазирай у словники.
ІІ
І я, гіпнотизований собою,
абияк занотую плагіат, –
поезією, лірою німою
зотліє мій закопаний талант.
Це, може, й не записано у небі,
але і не дивуюся... бува-
є, що таке, яке, буває, треба –
неначе філософія нова.
ІІІ
Мову утинали людолови
ну, а нині – горе-копачі.
Умирає грамоти основа
і слова рубають партачі.
Етика поетики линяє.
Муза – не абияка мара
і витіювато оминає
критику кусючого пера.
У зоїла мало пієтету...
І язик улещує куплети
масою заупокійних слів.
Поки озираємось на дів,
хай жують архаїку поети –
шукачі закопаних скарбів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2021
І
Коли надій на мир уже немає
і москалю Європа – не указ,
вона усе ще думає-гадає, –
як помирити Київ і Донбас?
Куди подіти з мапи Україну?
Як поділити націю її,
а заодно і землю... і руїну,
аби понаїдались буржуї?
ІІ
Царі, псарі, садисти і сатрапи
нас нищили віками до ноги.
На висновки історія багата:
наш ворог лютий – Раша біснувата,
якій усе, що є ще навкруги,
негайно має перейти у лапи...
а може, і Америка утне,
що і її це горе не мине...
у цю добу воєнної хуги
антисеміти – це, таки, кацапи,
а українці – їхні вороги.
Одна біда, що голі ми та темні...
Всі лають Юлю. Є за що, напевне:
сам Яник у тюрягу засадив
за те, що мала замисли таємні –
пообіцяла дулю у кишені
усім, хто Україну не любив.
ІІІ
Зате обрали иншої породи
слугу... лакея, наймита народу
і клоуна юрми, а не людей...
аби воно(воно!) на сміх курей
доп'ялося із чорного проходу
аж до парадних, вибачте, дверей.
А нині вже гасає в Емірати,
Катар не оминає і Оман...
а заодно Московію... в туман...
Гризе науку... що кому лизати
і помічати у очах мутанта,
що і воно – малюсінький тиран.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910502
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2021
[i][b]Мої[/b]
Знову[/i]
Наче вирушаємо в дорогу
як у перший і останній раз
вимолити прощення у Бога,
що напевне пожаліє нас.
А якщо ніде нема нікого
і не чути піднебесний глас,
то іду я сам до гаю того,
де у юності топтали ряст.
Ще літаю уві сні до тебе
то у лебединому ключі,
то як тінь у білому плащі...
а коли відчую біля себе,
зависають пеленою з неба
весняного літепла дощі.
[i][b]Твої[/b]
З весною наодинці[/i]
Перецвітають проліски у лісі.
Ще й не було, а вже нема весни.
Сіяє сонце у блакитній висі,
а білий світ усе-таки сумний.
І є чого. У ньому стільки візій
од пандемії, голоду, війни
і до найголовнішої із місій...
але курей рахують восени.
Весна іде, ніщо не зупиняє
її повільний та невпинний хід.
І хай літує цей весняний квіт...
У буревії, у часи розмаю
мою, як і твою, частину раю
іще охороняє живопліт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910408
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2021
« Побєдобєсіє...»
Герба
Немає світу ні кінця, ні краю.
Здається, – не воюйте і живіть
у цій оазі та юдолі раю
і не діліть на мапі білий світ.
Але сусіді ще й межі немає,
бо це – кочовики-бойовики,
і комуняки, і більшовики,
яких ніде ніщо не зупиняє...
а он-де і моя хатина скраю,
якій немає спокою віки.
Її чатує окаянна сила...
на два боки дзьобатий хижий лик...
і ніби, висолоплює язик,
і розчепірює криваві крила,
неначе півень... о... коняка біла...
і з кражею за спиною мужик.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910299
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2021
[i]Звідусіль[/i]
Знову весна одчиняє куліси
світу на сцені в моєму краю:
білі підсніжники квітнуть у лісі,
проліски сині цвітуть у гаю.
Наче Великдень... ось-ось і засяє
чудо-веселкою із-за небес,
ніби світає уже за Дунаєм,
віє луною католицьких мес.
Може, когось і у іншому світі
десь у едемі чекає цей рай...
Не надивитися на первоцвіти,
радує душу квітневий розмай.
І напуває росою-сльозою
очі фіалок у сонячні дні...
та веселіше на серці мені,
наче іду на побачення з тою,
що усміхалась до мене весною
в юній, зеленій, ясній далині.
[i][b]До брата [/b]
Звідтам[/i]
Не оминуть і тебе первоцвіти,
будеш ходити по рясту не раз...
жаль, що у цьому ще білому світі
нас розділяють і простір, і час.
Жаль, що і я не з тобою гуляю
тою стежиною біля села,
наче і досі ще юна й мала...
Я у барвінку тепер спочиваю.
Це саме там... по дорозі до раю,
де ще лозиною в лузі росла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2021
***
Отець один, релігій – море,
але нема кому судити:
усі святі – дереворити,
біда – не горе,
дальні гори –
не золоті... а люди – діти.
***
Високо літаємо, чи низько,
не рятує небо голубе...
Поки на порозі враже військо,
не дивись у очі Василіска,
що осліпить і уб’є тебе.
***
Будь не бідним серцем і душею
і не будь багатим на гроші...
не лікують ямби і хореї,
та існує інша панацея,
поки муза й ліра не чужі.
***
Доброту не подолає зло...
та,
коли на фініші літа,
боком вилізає доброта
та,
якої й духу не було.
***
Не порятують од біди
ні сильні світу, ні масони...
але надія є завжди –
не обезцінює труди
наближення Армагеддону.
***
Не гидуй дієтою святого...
Віруй у написане від Бога
і тобі те саме, що й усім:
може – все, а може, і нічого, –
MENE MENE TEKEL UPARSIN.
................................
Якщо уміємо любити
усе, що заповів Отець,
нема кінця усьому світу,
хоча усім – один кінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2021
« Біля парадного під’їзду...»
Парнасу
Рвонули неофіти у поети
і... нібито нема уже війни...
вітіювато пишуться сонети
про насолоду, пахощі весни.
І якось не до Музи, і не варто
описувати грішне і смішне,
коли серйозне – це уже не жарти,
а явне заміняє потайне.
Велике не стає сьогодні перше...
зелене вилізає із пітьми
і... де його стосується найменше,
метає блискавиці і громи.
Засокорили півні голосисті...
Ось-ось уже й зозуля закує,
сорока украде чуже намисто,
ворона передивиться своє.
Зоїл і дятел забажає миру,
хоча навколо стогне, і реве...
Коли війна, то якось не до ліри,
та... де-не-де поезія живе.
Адже її не викосиш косою,
аби запам’ятали небеса,
що не буває зайвою краса...
а туга за вечірньою імлою –
це Божа кара і гірка роса,
орошена солоною сльозою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2021
« Біля парадного під’їзду...»
Парнасу
Рвонули неофіти у поети
і... нібито нема уже війни...
вітіювато пишуться сонети
про насолоду, пахощі весни.
Велике перевершує найперше...
зелене вилізає із пітьми
і... де його стосується найменше,
метає блискавиці і громи.
Засокорили півні голосисті...
Ось-ось уже й зозуля закує,
сорока украде чуже намисто,
ворона передивиться своє.
Зоїл і дятел забажає миру,
хоча навколо стогне, і реве...
Коли війна, то якось не до ліри,
та... де-не-де поезія живе.
Адже її не викосиш косою,
аби запам’ятали небеса,
що не буває зайвою краса...
а туга за вечірньою імлою –
це Божа кара і гірка роса,
орошена солоною сльозою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909721
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2021
[i][b]Печальна повість[/b]
« Нас лише одна любов єднає...»[/i]
Ромео
Напоїла ти мене, дівчи́но,
тим зелом, що навіває знов
платонічну, і таку невинну,
і не заборонену любов.
Є ще несходимі й досі плаї
і зозуля роки ще кує,
і вендети нібито немає,
і рідня сигнали подає.
Може, краще і не чути того,
що мені віщують із небес...
мовою поетів-поетес, –
є надія на живого Бога...
Та не чуєш ти мене німого
під хори заупокійних мес.
[i][b]Із небес[/b]
« Найсумніша повість –
це про нас...»[/i]
Джульєтта
Як не є, але одна дорога
нас веде до вічної ріки,
де не подивуємо нікого,
що і ми усе ще є, таки.
Вірую у це до того часу,
поки не поклали у труну
неживою. Але цього разу
уявляй лише мене одну
юною і милою навіки...
Може і судилось чоловіку
бути і не бути до кінця
зі своєю вірною, одною,
що була повінчана з тобою
у ясній обителі Отця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909623
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2021
[i](лімерики[/i])
***
А в ОПеЗеЖе свої та наші
малороси, наче москалі,
хочуть на параші,
їхати на Рашу,
за мать вашу на чужій землі.
***
А на Раші коміки кремля:
пині, комуняки і жірьопи
тішать москаля...
і тупе теля,
об'являє санкції Європі.
***
А на Туві вся парафія
у тайзі очікує еліту:
шойгу-бугая,
пиню... гундяя
із його анафемою світу.
***
А наша Раша іншими велика,
а Київською Руссю й поготів...
а запитати б у її вождів, –
до чого тут мерзенні ваші пики,
якщо кацапи копія братів?
***
А що у нас? А у слуги
нові обіцянки народу –
додати сили і снаги,
аби умерли до ноги
за їхню волю і свободу.
***
А на Донбасі навіть поночі
воюють наші кравчуки...
в етері... аристовичі
рахують рашеські полки,
яких нема... бойовики
лише чекають помочі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2021
[i]До неї[/i]
Душею юні – вічно молоді.
Попереду весна, а далі – літо,
а далі.. пишуть вила по воді,
що ти була моєю ще тоді,
коли обох ще не було на світі.
Тобі немає ради у житті,
мені немає іншої розради,
як бути із тобою іноді,
єднаючи омріяні путі,
де не перетиналися монади,
де нас чекає сяєво пітьми:
мені – червоне, а тобі –зелене,
мені – до тебе, а тобі – до мене...
От і цікаво, чи зійдемось ми,
коли уже не будемо людьми
і канемо у хаос безіменні.
[i][b]Розчинені в часі[/b]
До нього[/i]
Очі озер, сині моря,
а за горою – найвища гора.
Там і моя є ще світла зоря
і на зорі у дорогу пора.
Манить мене світла мета
і не дає зупинитись мені.
Знаю, що я іще є саме та,
що зачарує тебе уві сні.
Йду до зорі ночі, і дні,
поки у небі сіяє мені.
Хай лише радує і на стає,
гріє розрадою серце моє.
Зорі очей сивий туман
завуалює на плесі ріки
і заховає у той океан,
де не щезають літа і роки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2021
І
Коли не дуже весело усюди,
сумують дуже одинокі люди...
а уночі ніколи і ніде,
аж поки повновидий не зійде.
ІІ
Їм виїдає очі не роса
на сонці... вранці, а рясна сльоза,
що миру і добра уже не буде,
якщо усі готові до війни
і що усі ми винні без вини,
що де-не-де ні се, ні те панує,
а десь-не-десь народ чекає всує
кінця... чи то війни, чи то зими,
але... весну очікуємо ми.
ІІІ
О! Місяць тінню обіймає землю
у небі – невагому та живу –
і висіває зорі у траву,
і магію, і сепію пастелі,
і чари неземної акварелі
усього, що існує наяву.
А ранками, міняючи палітру,
мокає пензлі у прозорі дні
і поки ще нема дощу і вітру,
щезає у ясній височині...
лишаючи барвінки, первоцвіти,
фіалки і веселі, і сумні...
Ось-ось... і намалює синій квітень
дорогу наступаючій весні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909222
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2021
[i]« Скільки ниточка не в'ється...»[/i]
Початок
Усе мине, а спокою немає...
це, наче, когнітивний дисонанс –
майбутнє є, минуле наступає
на п’яти і турбує повсякчас.
Єдине, що при цьому надихає –
це магія, що як і перший раз,
ніколи вже не залишає нас
байдужими до того, що минає.
Ну й що із цього? – запитає кожен
поет-філософ, публіки кумир,
що пише заяложене до дир.
Одне й те саме і йому тотожне
з пустого виливаємо в порожнє
і деміургу платимо ясир.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909036
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2021
[i]« Забутий Богом...»[/i]
Квазімодо
Я знову хочу... до Парижу,
де Есмеральда... la franсе...
намилюю туди і лижі,
і la Amour... нехай несе,
аби фанерою летіти
до неї... бути до зорі
із нею і її зігріти
у цьому Notre-de-Pari,
де кам'яні високі мури
увінчують сліпі амури,
серця яких – неначе лід...
у храмі ні душі немає,
а за воротами до раю –
лише дорога у аїд.
[i]« Невинна жертва...» [/i]
Есмеральда
О, нерозумний Квазімодо,
я не люблю... гірку сльозу,
коли показую народу
свою розумницю козу.
А як побачу мого Феба
на білогривому коні,
то я готова і на небо...
хоча і жаль тебе мені.
Ти щирий, вірний... та упертий...
і рятував мене не раз...
але судилося померти
всьому народу напоказ...
зате у храмі після смерті
ніщо не роз’єднає нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2021
У кожного-кожної доста і мрій,
і того, що душу здіймає до неба.
Здається, – не дуйся, живи і радій,
що інше уміє не гірше за тебе.
І, ніби, на те і даються слова,
які овівають чиєсь попелище,
аби загорілася ватра жива
і не бозна-що опинялося вище.
Та, наче, болить
не одному мені
і не обідніє іще ойкумена?
У Музи моєї душа потаємна...
обличчя веселе...
та очі сумні...
А, може, буває, у самотині
занадто багато
надїї
у мене?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2021
[i]« Не тільки циган
крутить сонцем...»[/i]
Олеко
– Забула, мила, ой, забула,
як ми гадали на загули:
у гай, на луки, у ліси,
у дикі зарослі краси...
а я і досі пам'ятаю
і посилаю з того гаю
козирній дамі мій привіт,
де я у зелені розмаю
на енному десятку літ
шукаю папороті цвіт.
Але ніде немає раю...
якщо дивитися здаля –
ніяка дама не тікає
кибиткою до короля.
[i]« Поки гадала,
все програла...»[/i]
Земфіра
– І чула, й виділа, і знала
як та циганка, що гадала,
яка у неї буде роль,
коли об’явиться король...
А ти не дуже то й барився
і... з палуби моєї змився
на інші ріки і моря...
не я... не я твоя зоря,
а ти під зорями не мій...
але іще й сьогодні сниться
отой бубновий лицедій
і мрія пікової дами,
що у Таро не має тями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2021
***
Як за Софокла – все тече, минає...
щезає усміх і тепло долонь...
та поки жевріє очей вогонь,
любов до Музи – Ні... не затухає.
***
Певно, що поезія наївна,
поки припадає до колін
кожної, в якій живе Наїна,
не казковий, а реальний Фінн.
***
Ви – як хочте, я іду на ви
і нікого не пошию в дурні,
бо і вершники без голови
ще бувають іноді розумні.
***
Палає серце... і душа горить,
але юрба її не помічає...
і майорить
у далині століть
тінь генія, якого ще немає.
***
Талановитий має сан:
із булавою – отаман,
із Музою – Горацій...
а геній слова – це талан,
помножений на працю.
***
Полеміка хороше діло –
розширює і кругозір,
і те, що в серці накипіло,
та не лягає на папір...
тому рятує душі сила,
орієнтована на мир.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908690
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2021
Які огидні пики-лиця:
коняка, су*ка і убивця...
І як лякають ще здаля
оці опудала кремля –
і гуманоїд-кровопивця,
і бісова в етері трійця
які на поприщі халтури
стають все вище на котурни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908563
рубрика: Анонс, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2021
[i][b]Беатріче[/b]
із раю[/i]
Може, я не твоя Беатріче.
Ну, а ти майже Данте уже.
Я запитую, – милий, невже
не могли ми зустрітись раніше?
Ти повів би мене у ті дні,
де існують заблукані тіні,
ти любив би мене уві сні
і були б ми щасливі і вільні.
Та недоля між нами стоїть.
Я чужа і невільна дружина
і не я в цій пригоді повинна
повернутись за межі століть,
де побачу тебе хоч на мить
як матуся заблудлого сина.
[i][b]Данте[/b]
із пекла[/i]
Є Беатріче, та немає Данте,
хоча обох об’єднує одна
історія – звичайна та сумна
любов, яка примушує страждати,
яка існує тридев’ять віків...
а я у тридесятому столітті
очікую ще на твої привіти
на дні аїду у країні снів.
Але давно проснутися пора.
Заходять і твоя, й моя зоря
за обріями нашої оази,
де ти віки усе ще не моя,
а я на віки кану за моря
так і не видівши тебе ні разу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2021
Поки вітер проганяє стужу
протягами в димовій трубі,
осягаю потаємну душу
віщого і сущого в собі.
Маю ще надію на удачу
як не наяву, то уві сні...
як не є, усе одно побачу,
що вона навіює мені.
Ми охочі, поки є робота...
поки ця оказія мине,
як захочу, осідлаю чорта,
хай несе у засвіти мене.
Що умію, те й робити мушу...
то сную на радощі юрбі
нитку Аріадни, то павучу
мантію оголеній журбі.
І на ранок маю одежину...
одягаю маску на людину
усмішки веселої до вух...
і тогу... і тугу...
відчайдух
у мені сотає павутину
на кусючих оводів і мух.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2021
Метафори й епітети чужі
не прикрашають сказаного людям.
Не очищає закутки душі
поезія, що пахне словоблуддям.
Запамороченому у війні,
не дуже якось весело мені,
дорослому, поводитись як діти...
у ейфорії місії радіти,
що варишся в одному казані
із піною богемної еліти.
Весна весною, – ку-ку та кум-кум...
Ніяке диво не іде на ум,
а на марку палітру акварелі
лягають заяложені пастелі...
.................................................
І поки ще кипить осадок дум,
із варива збігає зайвий шум
водою каламутною на землю...
але жура не вичерпає сум.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2021
[i]« Не я пишу,
а мною пишуть...» [/i]
Перифраз
Ніколи зупинитися не міг...
нікому не виписую догани...
не заглядаю за чужий поріг
і вірую, що маю оберіг,
який лікує немощі і рани.
Пишу за рецептурою бабусь:
у лексиці, у мові, у харизмі,
у пісні... але іноді боюсь,
що любимо, таки, росіянізми.
Поезія навіяна з життя,
але на лобі писано поету, –
не треба у куті чужого меду,
аби не пахла
дьогтем
вся кутя.
Не угаває лютий сатана,
порушує у всьому наші межі.
Якщо війна, то це, таки... війна!
Якщо на носі «руская вєсна»,
навіщо Музі послуги ведмежі?
За те, у чому впевнений, стою, –
[i]не додають обрубки шарму мові[/i]...
То ж, вибачайте, автори, на слові, –
ми зраджуємо націю свою
подвійними стандартами любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2021
[i]« Не я пишу,
а мною пишуть...» [/i]
Перифраз
Ніколи зупинитися не міг...
нікому не виписую догани...
не заглядаю за чужий поріг
і вірую, що маю оберіг,
який лікує немощі і рани.
Пишу за рецептурою бабусь:
у лексиці, у мові, у харизмі,
у пісні... але іноді боюсь,
що любимо, таки, росіянізми.
Поезія навіяна з життя,
але на лобі писано поету, –
не треба у куті чужого меду,
аби не пахла
дьогтем
вся кутя.
Не угаває лютий сатана,
порушує у всьому наші межі.
Якщо війна, то це, таки... війна!
Якщо на носі «руская вєсна»,
навіщо Музі послуги ведмежі?
За те, у чому впевнений, стою, –
не додають обрубки шарму мові...
То ж, вибачайте, автори, на слові, –
ми зраджуємо націю свою
подвійними стандартами любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908131
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2021
[i]« Ти чуєш...»[/i]
Рочестер
Йду до золотої середини,
де і ти, і я – у ній одній,
і нема у суєті подій
того, що виснажує людину.
Не питаю, чи одна єси?
Та й у мене іншої немає
і мені тебе не вистачає
у юдолі суму і яси.
Я не із тієї одіссеї,
що вертає на свої круги.
Та єднає наші береги
течія тієї панацеї,
що лікує й додає снаги
у зеніті нашої ідеї.
[i][b]Без варіантів[/b]
« Чую...»[/i]
Джейн
Небо чує наші голоси,
у мені луною резонує,
наші світлі аури парує
у своїй гармонії краси.
Я іду до тебе і донині
вірую ілюзії надій,
адже душі не бувають винні,
що роковані одна одній.
Самота сотає наші душі,
а жага висушує уста,
як пожежа воду у калюжі.
Поки не досягнута мета,
є ще середина золота,
і до неї ми ще не байдужі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908066
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2021
[youtube]https://youtu.be/QvRUhRueaJs[/youtube]
[i]Ремейк на пісню
Ю. Візбора[/i]
За вікном блукає вечір опечалений
у весняному намоклому плащі,
ходить вітер як музика неприкаяний,
навіваючи мелодії дощів.
Я запізнююсь до тебе на побачення,
наче можна запізнитись на роки.
Ой, як дорого за втрачене заплачено
з того дня, як у життя ми боржники.
Не катуй мене ні жалістю, ні ласкою.
Якщо можеш, на прощання, усміхнись
і пробач мені за те, що стане казкою...
Може, я тобі пробачу теж колись.
Синій вечір заховається за хмарами,
та забуте почуття не гріє кров.
За вікном безпечне людство ходить парами,
обікрадене сьогодні на любов.
....................................................
Цілу ніч співає вітер пісню жалібну
і дощами ополіскує поріг,
навіваючи мелодію негадану,
опадає фальш-акордами у сніг.
Оригінал
Сигарета к сигарете, дым под лампою,
Здраствуй вечер катастрофы, час дождя,
Ходит музыка печальная и слабая,
Листья кружатся, в снега переходя.
Наш невесел разговор и не ко времени,
Ах, как-будто бы ко времени беда,
Мы так много заплатили за прозрение,
Что, пожалуй, обнищали навсегда.
Не пытай меня ни ласкою, ни жалостью,
Как ни странно, я о прошлом не грущу,
Если можешь, ты прости меня, пожалуйста,
Вдруг и я тебя когда-нибудь прощу.
Синий дым плывет над нами мягкой вечностью,
Чиркнет спичка, сигарета вспыхнет вновь.
За окном с зонтами ходит человечество,
Обокраденное нами на любовь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907977
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2021
***
Немає сенсу рипатись у люди,
серед яких, немов у негліже,
ідеш у середовище чуже,
де і тебе від осуду і суду
ніяке алібі не береже.
***
Як не насовуй на більмо бриля,
а ненависть палає із-під лоба
і видає утробу москаля,
який вдає із себе русофоба.
***
Не здує вітер з колоса полову
і не прозріє в темряві сліпе,
яке було лакеєм КаГеБе...
тупоголове не осилить мову...
немає А, то де візьметься Бе?
***
Освічене під зіркою кремля,
опушує своє свиняче рило,
в якому дріт видніється здаля...
із голого сміємось короля,
та є ще попит на нечисту силу.
***
Нас доля запрягає у ярмо,
аби орали й дякували пану
за те, що живемо,
і маємо клеймо,
і вміємо зализувати рани.
***
Навіювати бачене і чуте,
аби забути – марна суєта...
богема копіює баламута...
але гадаю, – [i]бу́ти чи не бути..[/i].
усмішкою Чеширського кота?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2021
До кого не прийду у віщі сни,
у мене буде головний мотив –
навіювати пахощі весни
і голоси лугів, гаїв та нив.
Комусь це може спати не дає,
але богемі не заваджу я...
яка не зазіхає на моє,
але не помічає... нічиє.
У неї не двоїться у очах,
що я не я і, наче, не ізгой...
та іноді чіпляється реп’ях –
літературний мій антигерой.
Обнюхуючи кетяги куща,
котяра вилізає із плаща,
шикує у конвеєрі кубіт
і опусом шокує білий світ –
одноманітне плетиво плюща,
що буйно озеленює сучліт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907686
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2021
[i]« Та й сон же, сон
напрочуд дивний
мені приснився...» [/i]
Т. Шевченко
І
Як наяву – ото буває,
лечу, лечу... і не світає.
Не заважає темнота
усе побачити до краю:
пророка нації немає,
німіє слово... суєта
суєт... нема куди летіти ...
ні – Україна ще не та,
якою мав її узріти
він із Чернечої гори...
не перевернуті на літо
блакитно-жовті прапори...
і наче, чую, – [i]ще не вмерла[/i]...
на ладан дихає... живе
і слава Богу! Що їй пекло,
яке нікому не нове?
В чужій парафії Кирила
торгує лептою народ...
запалює московський чорт
на цілий світ своє кадило,
окурює лукавий рід...
.........................................
згасає полум’я Майдану...
у казематі отамани
читають інший Заповіт.
ІІ
Корову доять олігархи,
а їхні наймити – казну...
юрба годує сатану,
а пересушені монархи
ідуть війною на війну...
кумир облизує кумира...
а чортеня шукає миру
в очах диявола імли...
О... оперилися орли,
які літають до еміра...
а ми живемо як жили:
ідуть зі сходу ешелони,
на заході пливе корвет,
орда утоптує кордони
п'ятою п’ятої колони...
блокує розум Інтернет...
......................................
Чекає неня Вашингтона,
але за спиною ОМОНу
її чатує Піночет.
ІІІ
Дивлюся, нібито світає...
зоря Авророю палає...
[i]Нема нікого. Тільки я[/i]
молюся у хатині скраю...
В моїй землі шукає раю
лукава братія моя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2021
[i]« Гасити полум’я –
це не моє...»[/i]
Перелесник
Пронизує життя
ясне проміння душ
у таїні ночей
імлою того неба,
що дивиться на нас
очима із калюж...
О, скільки чорних дір
у мороці Ереба!
А зорі мерехтять,
освітлюючи ніч
палітрою очей...
І з вечора до ранку
упізнаю тебе,
бо очевидна річ,
що ти моя весна
у сяєві серпанку.
[i][b]Весна[/b]
« На цілу довгу мить
тобі я буду вірна...»[/i]
Мавка
Радій. Це я іду
веселкою до тебе.
Дивись у небеса.
В калюжі не дивись.
Немає унизу
ні сонячного Феба,
ні того, що несе
пір'їною увись.
Якщо не буде крил,
побуду із тобою
луною інших літ
до самої зорі,
до іншої зими
квітучою весною
за обріями дня,
що сяє угорі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907286
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2021
***
Опікшись, дую на холодну воду,
пливу, буває, проти течії,
подорожую, маю врожаї...
Життя – це гра за правилами моди,
але, на жаль, і зверху, і зі споду
у кожного ці правила свої.
***
Коли додибуєш до краю,
нічого іншого немає
як мати суще і своє –
ту, що коханого кохає
і те, що небо обіцяє,
але чужому не дає.
***
Ще фантазую, чую, мрію
про незабутнє і того
не уповаю на месію...
а як чогось не розумію,
не заперечую його.
***
Поезія малює тіні...
є і високе... і низьке...
а істина посередині,
де сяє явище, яке
не уміщається в людині.
***
Юрма усе ковтає як єлей,
а ситими бувають одиниці...
Арея не оспівує Орфей...
Воюють за свободу українці,
а булаву тримає фарисей.
***
Буває й добре, що немає хати
і за душею – майже ні гроша,
і Муза не приймає до коша...
Якщо нема наснаги виживати,
не може бути творчою душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907146
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2021
I
Готову манну і мокву небесну
не висіває жоден зодіак...
і віриться, й не віриться ніяк,
що казка у житті не має сенсу,
що є іще і Той, що греблі рве,
і Той, що у горі сидить високій...
Славута сивий стогне і реве,
корчує вітер верби одинокі.
ІІ
На пройдені Тарасові шляхи
ступають інші корифеї волі.
На три боки устелюють мохи
минулу славу та козацьку долю.
Забулося, кудою і коли
щезали тіні їхньої відваги...
і появилися нові ватаги,
які усе робили, що могли:
ішли понуро у ярмі воли,
возили сіль чумацькі колимаги...
ІІІ
Молочними шляхами у свої,
сльозою й потом зрошені краї,
котили тугу, і жалі, і горе...
дивилися із неба тихі зорі,
як гіркотою повні ручаї
течуть рікою у солоне море.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2021
[i][b]В одному руслі [/b]
« Всі дороги ведуть до щастя...» єї[/i]
Ілюзія
Немає часу жити до кінця,
нема куди подітися одному,
тому шукають душі і серця
одне одного ще у світі цьому.
Іди хоч до окраїни землі –
немає долі однієї масті,
та є у неї радощі й жалі,
а як немає, то придумай щастя.
Немає сенсу обіцяти знов
оту надію, що зігріє кров...
та поки про поезію ідеться,
хай ліра плаче і душа сміється,
а як немає віри у любов –
не май очей, а заодно і серця.
[i][b]На всі боки[/b]
« На двох стільцях не всидиш...»[/i]
Реалія
Це явно означає, що тобі
уже байдужі радощі людини,
а я радію і твоїй журбі
за мною, і лихій годині.
Ти опинився на своїм горбі,
я почиваю у своїй долині,
а там, де кожен судить по собі,
немає золотої середини.
Та нині не однаково мені,
куди йдемо, веселі і сумні,
у цій земній і неземній юдолі...
Куди нас ця дорога не веде,
якщо і заблукаю де-не-де,
я буду залишатися на волі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906940
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2021
[i]« И червь сомненья
будет сыт и глуп...»[/i]
В.Висоцький
***
Якщо не хочемо за ґрати,
то є боятися чого
«колаборації» і «вати»...
любити ворога не варто,
а бити мусимо його.
***
Нема війни – не буде миру,
нової зради і катів,
одної правди – й поготів...
не сотвори собі кумира,
тоді не буде й ворогів.
***
Не вчить уму одне й те саме...
Є і чуже, й патріотичне,
і пропаганда кулаками...
якщо на бачиш панорами,
то як же мислити критично?
***
Якщо у простоті думок
приховується геніальне,
і досконале, й ідеальне...
як не освоїти урок,
що місія добра реальна?
***
Кацапи є, були віками
і як від них не ізолюйся,
усе одно йдемо до ями...
якщо не дійдемо до тями,
що їм усе – вода уз гуся.
***
Ніщо мені не допоможе
іти дорогою до раю,
якщо я пекла не пізнаю...
і поки є ще сила Божа,
перемагає не вороже,
а те, що в серці не вмирає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2021
[i][b]З тобою[/b]
«Я звикаю поступово
зустрічатись випадково...»[/i]
Причина
– Пообіцяй мені ці дні,
коли уже і лютий плаче,
і я чекаю на удачу
і на дарунки весняні.
Я́к не поділимо остачу,
усе тобі, а не мені –
і наші кольорові дні,
і ночі чорні та гарячі.
Усе, що випите давно,
показує глибоке дно
від мого берега до твого...
тече вода... усе одно
і з того, що було дано,
не залишається нічого.
[i][b]Не разом[/b]
« Я звикаю зокрема
зустрічатись крадькома...»[/i]
Мотив
– Тобі «у сумі самоти»
до мене ще іти й іти
одному... пішки... як до неба.
А що іще поетам треба?
Тобі – дорога суєти
не так до мене як до себе,
мені до іншої мети,
де і поезія – плацебо.
Не висихає течія...
і тиха муза, а не я
на пару буде із тобою...
У неї вищий пілотаж,
і піруети, й епатаж...
а я побуду поза грою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2021
І
Що багатії – це не еліта
знаємо, але забули всі,
як вони учили нас радіти
салу і дешевій ковбасі.
Маємо і те опанувати,
що юрба цінує кулаки.
Та куди поділись козаки,
що гопак уміли танцювати?
Не дарма кумирами у вати
є боксери і бойовики.
ІІ
Хліба і видовища народу
обіцяє партія совка...
На минуле не минає мода
і тому й еліта отака,
і тому і Таврія не наша,
і чужий усе-таки Донбас,
«родіну» окупувала Раша
і немає нації у нас,
бо її пасе нечиста сила,
що ховає кігті у тіні...
ІІІ
То на що надіятись мені?
Так бувало у минулі дні:
«не одна чума мене косила...»
так і нині за мої пісні
раді кожній плямі на Ярилі
нехристи й зоїли записні.
Виринають де-не-де із Лети
неживої Музи силуети
оновити дзеркало криве...
..........................................
на орбіті іншої планети
ожили юродиві поети...
Може й Україна оживе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906365
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2021
[i][b]Ассоль*[/b][/i]
Я не була твоя Ассоль…
Билиною біля причалу
за неї я зіграла роль,
коли нежданого чекала.
Надія, віра і любов
мене за обрій поманили...
я уявляла знов і знов
у гавані його вітрила.
Я не була твоя Ассоль,
коли навіки розлучались,
але у пам’яті зостались
рожеві мрії і пароль
тієї, що на ноті соль
луною серця обізвалась.
[i][b]Юнга[/b][/i]
Щезає в сивині туману
вітрил оранжевий міраж
та утлий човник оріґамі,
який іде на абордаж
в обійми свого капітана
сомнамбулою по воді...
і обірвалася тоді
струна між нашими серцями
на перехресті наших доль...
тамуючи жалі і горе,
які ніщо не переборе,
пригадую забуту роль...
але немає тут Ассоль.
Її украло синє море.
* – ремікс на однойменний вірш поета М. Коржика
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2021
Усіх турбує доля краю...
а влада не відповідає
на запитання: « Чий же Крим...
чому Феміда ще сліпа є...
якою карою лякає...
........................................?»
Ще не осів Майдану дим,
а неуку нема науки
і зайд улещує гадюка...
.........................................
тому й воює «третій Рим»,
тому й перемагає Жуков.
http://maysterni.com/publication.php?id=144568
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906138
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2021
[i]« До 150-річчя
одним штрихом...»[/i]
Легенда
Дівча... Наївне і святе –
за це недугою розп'яте –
це юна Леся... а проте
вона, на подив ескулапів,
жива і досі... між гігантів
дедалі вищою росте...
.........................................
а я люблю її за те,
що ненавиділа кацапів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2021
[i]Переклад вірша Аманди Горман,
проголошеного нею на інавгурації
президента США Джо Байдена[/i]
Коли народжується день за обріями світу,
то ми питаємо себе, – кого він має гріти,
якою гамою тонів, якими кольорами
він розфарбує майбуття над синіми морями?
І дізнаємося тоді, що спокою немає,
і справедливість на землі не скрізь перемагає.
Де розвидняється, там день висвітлює причини
фатальності, що зріє ще і точить серцевину.
Ми є нащадками дідів, що розірвали пута
неволі, рабства і тому народ не обманути.
Я темношкіра, в мене є лиш одинока мати,
яка виховує мене. І я прийшла сказати
що відчуваю цього дня напруженість моменту
і довіряю наш девіз моєму президенту –
якщо з юрбою віч-на-віч не зводити рахунку,
то досягаємо мети найвищого ґатунку.
Ми об’єдналися давно у неподільні Штати,
тому нікому не дано союз цей роз’єднати.
Нехай в нас різні кольори, характери, культура,
але між різними людьми у нас не буде мурів.
Ми не зважаємо на всі відмінності між нами,
бо уповаємо на те, що є над голова́ми,
бо маємо вперед іти до миру і порядку
і не допустимо ніде ні розбрату, ні сварки.
Не треба зброї і біди. Беремося за руки,
аби гармонія була і жодної розлуки,
заради щастя й майбуття дітей земної кулі,
а всі тривоги і жалі ідуть в часи минулі,
коли нам боляче було і соромно за себе,
та сподівалися на те, що нас єднає небо,
що ми пов’язані у цій напруженій толоці,
та цю дорогу не легку́ долають переможці
і не тому, що ми ніде не знаємо поразки,
але тому, що ми себе не ділимо на частки.
Святе писання праотців усім нам обіцяє
від виноградної лози плоди земного раю.
Коли закопані мечі, то вистачає часу
побудувати всі мости, аби одного разу
побачити стрімке плато́ на пагорбі крутому,
і не боятися іти по цій стезі додому.
Ми успадковуємо день, який сьогодні вранці
нам сили духу додає, бо ми – американці.
Це із минулого путі в сучасне і грядуще –
надійні засоби мети, щоб відновити суще.
У нас є розум, і снага, і сили вистачає,
що радше націю знесе, ніж знову роз’єднає.
Без демократії чекай руїну та розруху
і маячню та суєту, що заважають руху.
Ще є періоди, коли ми сходимо з орбіти,
та демократії ходу не можна зупинити.
На те й історія, яка розподіляє ролі.
Народи дивляться на нас як на гаранта волі.
Новітня ера настає, в якій немає броду,
та є у руслі течія до правди і свободи.
Ще не готова до висот уся моя країна,
але радіємо, – мине і ця лиха година.
Коли питають: « Чи могло дійти до катастрофи?»
Відповідаємо: « А ми – господарі епохи».
Від катаклізмів на землі немає панацеї,
та управляємо самі фортуною своєю.
Ми не вертаємось назад, а ідемо до того,
що на скрижалях житія начертане від Бога.
Держава сильна на віки, а нація єдина –
сувора з ворогом, зате непереможна й вільна.
Нас не лякає ні вогонь, ні із небес каміння.
Цю естафету понесуть майбутні покоління,
аби інерція зусиль і непосильні речі
не осідали тягарем на їхні юні плечі.
Де милосердя і знання являють силу права,
там буде правда, і добро, і цілісна держава.
Ото ж, давайте, ради них відновимо країну
сильнішу й кращу, ніж була в історії донині.
Могутнім подихом грудей, що бронзою окуті,
ми зцілюємо світ ідей на кожному розпутті.
Підні́мемося до висот дорогою відваги,
де наші предки підняли революційні стяги,
де наша слава майорить від заходу до сходу,
де вітер віє як озон північний для народу.
Підні́мемося із озер вологою до півдня
гарячого, де на віки – і чорні, й білі – рівні.
У кожній гавані надій, у кожному куточку
ми відбудуємо свій дім, як щит Свободи – зодчі.
І являться у всій красі талановиті люди,
яких історія ніде й ніколи не забуде.
І запалає день новий картиною ясною,
і сонце вийде із тіні зорею весняно́ю.
Лише б це світло на землі ми не могли забути,
якби ми тільки-но змогли цим світлом людям бути.
Твір визнаний найкращим перекладом українською мовою в конкурсі під егідою перекладацької агенції info@rozmai
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905828
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2021
[i][b]Мальвіна[/b]
« Капець...»[/i]
Занавіс
Життя театр, точніше фарс.
Сміється публіка з Мальвіни
і не рятує Буратіно.
На сцену вийшов Карабас
і папа Карло нас не спас,
а у печі – одні жарини.
[i][b]Буратіно[/b]
« Не падай духом...» [/i]
Житейське
Театр абсурду. Зняті маски.
Ні співчуття тобі, ні ласки...
Усім відомо ху-із-ху
у цю годиноньку лиху,
тому вертаємось у казку
і поживемо на даху.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2021
[i][b]На коні Петлюри[/b]
« Остапа понесло...»[/i]
Ільф і Петров
У мене є жіночі клони...
я і Бандера, і Петлюра,
бо не прощаю моветону
на сайті мови і культури.
Від брехунів нема відбою,
а кавалери десь далеко...
Лишаюся сама собою,
мені запитувати легко, –
чому це роззявляє рота
проти поета-патріота
або влаштовує кориду
оця поношена калоша?
[i]Бо це не так російська воша,
як наша українська гнида.
[b]У сідлі[/b]
« ...вогняного коня...»[/i]
І.Шоха
Ого, яка у тебе хватка.
З тобою можна і без шаблі
іти у бойову атаку
на чистоплюїв типу швалі.
Усе ще повзають «герої»
і комуняки-пацифісти –
своєї нації ізгої,
аби із рук Пуйла поїсти.
Не пам’ятає тупороге*,
що наші кров’ю умивались,
коли кацапи «йшли у ногу»
до нерушимого порогу...
і що [i]нізя* лякати свого,
аби чужі тебе боялись.
* – чужі неологізми:) [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905725
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2021
Людей на світі розділяють час
і відстані до пам'ятного місця,
де кожен народився і хрестився,
і відкіля колись останній раз
у всі кінці дороги розійшлися.
Уже давно і терен мій усох,
і хазяї дерева позрізали,
на місці хати – чагарі і мох,
у кропиві угадується льох
і яма, де минуле поховали.
Немає ні калини, ні беріз,
які ми посадили для годиться,
окаменіли дерев’яні східці,
якими я до хати воду ніс...
левадою... по кладці... із криниці.
Буває, ще вертаюся за тим,
аби пройтися пішки між хатами,
вітатися через тини з дідами...
а нині то уже й немає з ким
обмовитись двома-трьома словами.
Моя оаза – ліс та верболіз,
і мурава та осока у мулі...
поміж корчами – пень на караулі
і ручаї, які несуть під міст
мої печалі і часи минулі.
Чіпляється за корені асфальт
дороги, що вела колись у люди
із кожної старої халабуди...
І де ж вона – ота країна-сад?
А може і журитися не варт?
Усе минає і уже не буде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905622
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2021
[i]« Гей, воли мої, гей...»[/i]
Бандера
***
Якщо розумні, не читайте,
якщо це лажа... вибачайте,
але вертаються, таки,
на поетичні сторінки
герої року й цього сайту:
бичі, бики, мертвечуки.
***
Рогатий шутому не пара,
корові не іде сідло...
та буде те, що не було:
у рік бика чекає кара,
на Раші не минає зло,
усі народи, як отару,
жене до урвища Пуйло.
***
Московія приїлася усім,
нема чого на ялове пеняти.
Але якщо ми не тупі телята,
то мусимо протистояти їм.
А щоб не бути стадом ще й німим,
у ворога нам є що перейняти.
***
А от Володі нашому до Вови
не вистачає лиш один вершок
і язику не вистачає мови,
тому і не гидує цей совок
і явно присисається бичок
до вимені священної корови.
***
Невідомо коли
ми підемо «на ви»...
і рябі, і понурі, і чорні
ремиґають воли,
не ревуть корови,
поки ясла ще зеленню повні.
***
Цей рік веде у нашу хату
як не корову, то вола...
Тому нема чого чекати.
Бика пора за роги брати
і не доїти вим’я «брата»,
а бити хижого орла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905463
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2021
[i] « Першою колонкою...
екстрено... » [/i]
Сьогодні
Як не печалять нас новини,
а сонце все одно зійде
як міф... як сьомі роковини...
Майдан вирує і гуде!
Ще може не одна лавина
на наші хати упаде,
але не буде Україна
рабом ніколи і ніде.
Коли Московії сатрапи
відкинуть і копита, й лапи,
протремо очі, що спимо...
спаде полуда і ярмо...
«про'рали родіну» кацапи,
а ми своєї не дамо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2021
[i][b]Ідальго Ламанчський[/b]
« Дві калоші – пара...» [/i]
Жарт
Нехай я буду Донкіхот,
а ти, звичайно, Дульцінея
і хай провідає народ,
що я не те, що ідіот,
а жертва видумки цієї.
І хай мій двоколісний кінь
не пара нині Росінанту,
зате мені не буде лінь
упасти до твоїх колін
і заспівати серенаду.
Нехай мені не сімдесят,
а ти умієш чепуритись.
Та ми, на заздрість молодят,
не оглядаємось назад
і вік не будемо журитись.
[i][b]Донья Тобоська[/b]
« Любов зла....» [/i]
Неправда
Нехай тобі іще не сто
і ти не юний, а зелений,
але не може так ніхто
подати шляпу і пальто,
аби явитися джентльменом.
Зарадить лицар у біді,
та не радітиму авансом.
Сміялись люди ще тоді
як рогоносець на суді
іменувався Санчо Панса.
Нехай такі ми не одні
на полі бою біля гаю.
Але сподобалось мені
що мій ідальго на коні
мене очима обіймає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905199
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2021
[i]« Безумству мужніх
співаймо славу...»[/i]
М. Гіркий
Я ще не цураюся роботи,
як умію, коротаю час
і сьогодні покладу на ноти
ямби та хореї... про запас.
Є надія, що і ти не проти.
Але поки мрія не збулась,
перше діло кожного пілота –
це літати, а дівчата – зась.
Йду у літо, у літа, у Лету...
і тому... тому що ми поети,
кожне буде, як у небі ас,
поки є оказія у нас
і надія бути у дуеті,
наче перший і останній раз.
[i][b]На часі[/b]
« Як казала ворона, –
не вмієш літати,
не випендрюйся...» [/i]
Л.Тлустий
Політати і мені охота
разом до тієї висоти,
за яку воюють донкіхоти
на шляху до вищої мети.
Ну, а поки.. плаваю на волі.
Перехрестями своєї долі
повертаю на свої круги,
де і друзі є, і вороги.
Ми не пара у житейській прозі,
та мені з тобою по дорозі...
з музою – у радості й біді...
Я люблю змагатися у слові
і по цій дорозі до любові
будемо птахами на воді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2021
[i]« Іменем революції...»[/i]
Вирок
І
П'ятниця. Тринадцяте число.
Щось у цьому світі мало стати,
але все лишилось як було:
є Європа, не упали Штати,
пасіює Раша... і ордло
хоче Україну приєднати
знову до скаженої орди
і за це – кацапи та жиди...
а хохли готуються на дачі.
Їм би побажати ще удачі,
хліба і видовищ...
та води
поза Крим...
А на екрані –
Рим,
де і я ще Каїна побачу.
ІІ
Ізя, як великий отаман,
знову милить лижі на Оман
та орієнтується на вуса
кагебе... жахає ще Майдан,
опіум колеги білоруса
і царя Московії кальян...
в пам'яті не часто, але густо
виринає Діоклектіан
що в раю вирощує капусту.
Маряться Каліґула й Нерон,
о. Єлени і Наполеон,
вогняна Бастилія Парижу...
кіборги й бандери... в унісон.
Дуже лячно бачити цей сон
і від булави нажити грижу.
ІІІ
Як би то полегшало усім,
щоб заради миру і безпеки
він поклав ту булаву на стіл
і пішов собі кудись далеко.
Є ще вихід і до того дня...
Показали світу Емірати,
як то легко голову відтяти...
..............................................
А почати можна навмання –
не чекати вироку до страти
та із українського сенату
вивести данайського коня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904878
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2021
[i][b]Умовляння[/b]
– Вийди, кохана, роботою зморена...[/i]
Інтерпретація
– А що, якщо... придумати кохання?
Ти – Сонечко моє... а я – ясний,
не дуже пізній і не дуже ранній,
а як нова копійка молодий.
Або я наречу тебе Зорею,
що почиває на моїм плечі,
коли я зустрічаюся із нею
увечері, а краще – уночі.
І я зійду у небі урочисто,
а ти назвеш мене авантюристом,
що зазирає у твоє вікно
або, буває, у вікно залізе...
Тобі потрібен інший до зарізу,
а ти його обіймеш все одно.
[i][b]І хочеться, і колеться... [/b]
– Ой, козаче, утікай... [/i]
Несподіванка
– Не обійму́, бо яснолиций Місяць
далеке відображення моє,
яке удень тому лише помітять,
що і на Сонці білі плями є.
Зійду зорею, що тобі засяє
надією новою... а мені...
я уявляю, що тебе чекаю
ночами у причільному вікні.
Як повновидий, завітай до хати.
А от коли являєшся рогатий,
коли я одинока і сумна,
тоді не смій. Це не моя вина,
що набагато краще засинати,
коли я залишаюся одна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904766
рубрика: П'єса, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2021
[i] (із циклу один за двох)
[b]І[/b][/i]
Коли гортаю сторінки
забутої моєї казки,
написаної від руки,
зринають мрії, і роки,
і перемоги, і поразки.
І не один старий курсив
записую у свій пасив...
малюю тіні на екрані
і думаю, що й це кохання
було ілюзією див.
[i] [b]ІІ[/b]
« до неї»[/i]
– Я до тебе іду... оновив
реноме. І усім признаюся, –
ти явилась поету зі снив.
Це не диво. Я тільки-но вчуся.
Є у цьому таємний мотив.
Ти не каєшся, я не сміюся –
ти боїшся, що я полюбив,
ну, а я – полюбити боюся.
Обираю героїв моїх
із трагедії тої, де мила,
признається одна за усіх,
що за муки його полюбила,
ну, а він її аж до могили
за її співчування до них.
[i] [b]ІІІ[/b]
« і вона до нього» [/i]
– Фантазії немає меж...
я закриваю цю сторінку.
Читай моє. Я можу теж
тобі поставити оцінку.
Єлейні арії твої
не заслуговують «відмінно»...
Не забуваймо рубаї
Хайяма... а читаймо Ліну.
Це ідеал усіх жінок.
Люблю її пейзажі сині
і дні, о... дні її осінні...
А твій сонет – мені урок...
Та не один його рядок
ще догорає у каміні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904477
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2021
Поки є ще радощі й жалі
і немає часу лиш на себе,
то нічого іншого й не треба...
ну, хіба-що – миру на землі
і чекати манної із неба.
Та ятрять тривога і жура
і висить на кінчику пера
вся моя дорога особиста
від, – у-а!.. у-а... і до, – ура! –
перемоги: дежавю дитинства,
до і після, вимучений біль...
а сьогодні – той водорозділ
між минулим і останнім часом,
де очікує багато діл
і за тином, і за перелазом,
де ніяк не досягти мені
пішим по утоптаній лижні
до рекорду чемпіона-аса,
що літає десь на чорній трасі.
Та не мрія спати не дає,
а усе не сказане моє,
що переросло у несказанне
до кінця негадане, неждане,
білої ворони житіє,
що ніде не заварило кашу...
Не відомо, ні який я син,
ні чому ось так, а не інакше
я іду до фінішу один,
залишаючи своє та наше
«Отче наш», амінь і заповіт
та гілля червоної калини...
Ради мене не зів’яне квіт,
не упадуть зорі із орбіт
на озера, гори і долини...
та коли у Бозі відпочину,
відійде зі мною цілий світ
від появи в ньому до кончини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2021
[i]« Усі шляхи ведуть додому...» [/i]
Притча
Перед очима, як Сцевола Муцій,
усе ще визирає із гори
історія на сивій палітурці
і ветхої, і юної пори.
Нема кому згадати серед ночі
учителя. Линяє до кінця
обличчя сфінкса – металеві очі
над вилицями мідного лиця.
Услід за ним у ці часи урочі,
як ті комахи у мурашники,
ідуть, віками до землі охочі,
мої наївні однокашники.
Але і я ще, може, не останній,
кого уже чекає на прощання
береза у знайомому яру...
Як буду мати вибір, оберу
усе-таки ялицю на кургані,
а ні – то недалеко від гуру.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2021
І
Немає як пеняти на орду,
що в Україну простягає лапи,
якщо слова калічать на ходу
і деякі поети, мов кацапи.
Учених покоління не одне
не помічає зайвої полови,
не вміє відрізнити головне
і другорядне засобами мови.
У цьому вірші фабула проста –
почати і закінчити на ноті,
яка ще резонує у аорті...
Попереду найвища висота,
але не заважає суєта
намітити усе, що буде потім.
ІІ
І радощі, й зачаєні жалі
найлегше уміщати у сонеті,
де не великі форми, а малі
націлюють на успіхи поетів.
Епічного чимало у житті,
тому у моді й оди, і поеми...
У Музи несподівані путі,
але усім давно відомі теми.
Не кожна форма діє на ура
і однією тут не обійдеться,
та не одному іноді здається,
що дістає оскомина пера...
Є у таланту не одна сестра,
що стукає до розуму і серця.
ІІІ
Як не вирішуй місію свою,
а неуку потрібно пояснити,
що нація сьогодні у бою
і за його дурниці платить мито.
Її задачі й досі не прості,
і мало, ради однієї фрази,
закарбувати гасла на щиті,
як це бувало не одного разу.
Мініатюра діє до пори,
якої ні піймати, ні забути...
Та як і несказанне осягнути
і сказане почути із гори?
На те і сяють наші кольори
і захищають мовні атрибути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2021
Нумо, пане-брате, до коша!
Вдаримо об землю цю бідою,
як немає зайвого гроша,
щоб сушити горе за одною.
Ще на цьому світі є за ким
бігати у будні і на свято.
Вдаримо і гопака, таки,
щоб за нами бігали дівчата.
Як не є, а ти ще ого-го!
Та і я ще парубок... неначе,
хоч не знаю іноді, чого
вся душа за однією плаче.
Жаль, козаче, що й тебе нема...
що усе це мариться... здається...
і, що доля мається сама,
а на все не вистачає серця.
Що усім, те і мені – не гріх.
Поки прийде мила із косою,
рано ще здаватися без бою.
Вип’ю за несуджених моїх
як не курям, то собі на сміх
і умиюсь щирою сльозою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2021
[i]« Скільки вовка не годуй,
все одно в ліс дивиться...» [/i]
Прислів’я
[b][i]І[/i][/b]
Радіємо. Невже скресає лід?
І боїмось, аби чого не вийшло
такого, що очікувати слід...
Лиха біда... але закон – що дишло,
Чорти ніколи не бувають ситі,
а вівці не вживаються з вовками
і поки хижаки – у їхній свиті,
не зводяться у нас кінці з кінцями.
[b][i]ІІ[/i][/b]
Як ниточка не в’ється, а початок
її найдеться. Рано, а чи пізно
в Гаазі буде все-таки завізно
як інде на базарі від палаток.
На лаву сядуть прокурори, судді,
злодії у законі, пуцьки-бацьки,
кати народу, піймані у блуді
нувориші, яких іще багацько.
Прийде кінець лакею, єзуїту,
і мафії, і неуків ораві,
і шукачу дурної, злої слави,
й любителю на шару пити-їсти...
Ненавидіти владу паразитів –
хіба це не законне наше право?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2021
[i]« Палай же, Прометеїв гнів,
і не жалій для ворогів
вогню...»[/i]
Перифраз
Сьогодні не прийде ще наше завтра...
не вистачає тями та уміння,
але із покоління в покоління
не гасне у серцях надії ватра.
Душа народу тліє, та іскриться...
у полум’ї нерівного двобою
із дикою ворожою ордою
гартується у герці наша криця.
Над нами нависає дика скеля,
де двоголовий ще довбе печінку
розп'ятого онука Прометея...
але байдужі європейські свідки.
Така нам доля випала у світі,
де вороги скажені та лукаві
украли історичну нашу славу,
яку закарбували у граніті
далекі наші пращури... а діти
сьогодні...
у бою...
на переправі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2021
Літа минають, а роки летять,
і в’януть мрії, і надії тануть,
і мало що лишається напам'ять,
коли тобі уже за сімдесят.
А птаха щастя у минуле вабить...
у вечори, де жевріє агат
очей... і оглядаєшся назад,
аби жалі не погасили радість.
І ніби не пора ще у блакить
за обрії понад ліси та ріки...
але несе інерція велика
і серце ниє, і душа болить,
що настає ота єдина мить,
з якою розлучаємось навіки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2021
[i]« Поетично-пісенне,
сонетно-ліричне, але графоманне...»[/i]
Жарт-арт
Там, де щирості – пара відсотків,
а любові до ближнього – zero,
я ніякій мані не повірю.
Маю пам'ять не дуже коротку.
До піїтів пошани – без ліку,
та у мене характер поганий,
як побачу між лицями «лики»
чи гяура на задньому плані.
Хоч убий, оминаю совкову
від людей ізольовану касту,
де – зачепиш священну корову,
будеш клячу на вигоні пасти...
Вибачайте, що зовні, панове,
ви таке недоторкане панство.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903160
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2021
[i][b]Бігом[/b]
за нею[/i]
Мені сьогодні і вітри попутні,
і голоси манять із висоти...
гайну по лісу і мороз не стукне,
і є надія пасію найти.
Дуби і сосни розпрямили плечі
і явір, каланчею у снігу,
звикає до зимової хуртечі,
а я – до завірюхи... на бігу.
Але за нею гнатися абреку
як і за тою, що піймати легко,
немає сенсу, бо куди не йди,
усе одно не відаю, куди
веде лижня... за обрії далекі,
а на снігу лише її сліди.
[i][b]По одній лижні[/b]
За ним[/i]
Тінь доганяти весело і легко.
Під гору лізу, із гори біжу,
а де нема протоптаної стежки,
виписую фігури Ліссажу.
Кигиче чайка голосом плаксивим
і ґелґає своє гусей табун...
вітаючи мене, велеречиво
віщує щастя птиця гамаюн.
Воно десь є між трьох високих сосон,
заблукане у лісі, безголосе
вороною пікірує на лід
або здіймає лебедині крила...
а от Мороза-діда не зустріла
і білий іній замітає слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2021
[i]« Держава в державі...»[/i]
Ідіома
І
Яка різниця – яники чи зелі...
І ті – козли, і інші – не орли.
Одні блудили у чужій по(у)стелі,
а другі їли, (к)рали і пили.
Оба відомі слуги Ліліпуті,
які ще лижуть всі його місця
і заглядають в очі-зуби-дупу,
чекаючи подачок до кінця.
Вертаються на циркову арену
шиплячі змії-лу́каші, гієни
і рицарі ножа і тесака –
опора невмирущого совка.
Місця казенні позаймали знову
авакови, шкарлети і портнови,
загавкали шакали шарії,
на горизонті – швондєри-царьови,
в ефірі – розбишаки соловйови
і шарікови – наші і свої.
ІІ
Але яке кому до того діло,
що у пуху і єрмакове рило,
і каються дубінські й деркачі...
на митниці ідуть потоком гроші,
общак охороняє прокурорша,
на цирлі судді й інші діячі.
Як мовиться, знаходяться усюди
і в Україні, й на Росії люди
свої у дошку вівці і вовки,
і коміки кварталу криворожців,
і довбануті ківопезежопці –
і бойки, і живі мертвечуки.
ІІІ
Питається, – куди ж ідуть потоки?
Якого біса і з якого боку
усього цього парламентарі?
А їм розподіляється по чину...
працює гарно змащена машина –
перпетуум-мобі́ле... упирі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902784
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2021
[i]« І сон буває в руку...» [/i]
Фольклор
І
Наївні люди винайшли тотем,
аби було добро у всьому світі,
та граються, буває, із вогнем
як це уміють ще маленькі діти.
По цій дорозі весело іти,
та солоно на фініші до раю,
де юності ніколи не найти,
а пройдене у Леті почиває.
Ідея симорону не така
уже й погана. Ми іще не проти,
аби із пересічного совка
отримати, умовно, патріота.
Але несповідимі ті путі,
якими йдуть далеко не святі,
аби одне на інше поміняти,
бо іноді – найлегше обіцяти
за обріями гори золоті,
а мати – невагомі результати.
ІІ
От уявляю, що мине зима...
немає ні війни, ні пандемії...
і лютої імперії нема,
і сатана тікає із Росії.
Кому – в Корею, а кому – в Китай...
Ве Зе – до Ина, а Ве Пу – до Мао...
і вся еліта... Боже, помагай...
вирощує банани і какао.
Теорія... а практика – не та.
Іще далеко куцому до зайця.
Он і у Пині – ря́ба золота
уже йому не хоче нести яйця.
На вулиці викочується лють,
із ящика повилізали зомбі...
На них немає ядерної бомби,
а як і є, то кнопку не дають.
От і чекай Ґааґи, *** сину...
немає Мао і тобі – тюрма,
і нашому паяцу – не до Ина....
Коли не чорті-що біля керма,
то видибає із ярма юрма
і Раша поважає Україну.
ІІІ
Але і це – ілюзія одна.
У тому, що конає сатана,
ніякої містерії немає...
У ці часи лукаві і тяжкі
удачі симорону не такі
як іноді наука досягає.
І чумакують ізотерики
від Азії і до Америки
дорогою надії і пітьми...
Та уві сні, мандруючи у часі,
ми мріємо... аби одного разу
прокинутися юними дітьми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2021
[i][b] (лімерики)[/b]
« Совершенно секретно,
двоєгубо і тригубо...»[/i]
Циркуляр
***
А печеніги на хазар ідуть...
завоювати іго путінізму
і солов'їну Чудь,
що обирає путь...
які ведуть її до комунізму.
***
А на агонізуючу орду
напали біси темні і... навальні,
шамани і вуду...
У світу на виду
виконуються танці ритуальні.
***
А у одній парафії у пущу
молитися іде юрба повій,
де на іконі сущій
висить неумирущий
у золоті і зелені Кощій.
***
А на Дону і ти, і я – чужі,
за те і маєш те, чого не маєш:
ні серця, ні душі,
ні миру на межі,
бо гени кацапні не поміняєш.
***
А на межі чатують хижаки,
яких усі боятися повинні,
бо думають, таки,
що це вони вовки,
а всі овечки їхні в Україні.
***
А у батискафі дядя Вова
хоче ще триматися за руль,
бо одна корова
(Дума й Терешкова)
перемножила його на нуль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902231
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2021
[i]« Перше було слово...»[/i]
Біблія
Хоча на чудеса немає моди,
гармонія – основа із основ
будови первозданної природи,
увінчаної іменем Любов.
На цьому ґрунті виросли народи,
яким не зайве нагадати знов,
що ми на благо волі і свободи
говоримо найкращою із мов.
Від Сяну і до Дону ми єдині
і на щиті майбутніх поколінь, –
нехай живе соборна Україна
найпоетичніша з усіх країн!
Тоді й на слово вистачає часу,
коли вдихаєш поетичний дим
епітетів, оксюморонів, рим...
І як тут не повірити у казку,
у чудеса, аби одного разу
іменувати Київ – третій Рим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2021
[i]« Центром всесвіту
будуть Нью-Васюки...»[/i]
О.Бендер
Є такі періоди життя,
що здаються й досі головними
від Еллади до епохи Риму,
у які немає вороття,
поки не замінимо новими.
І втішає, і лякає нас
наша зміна – діти та онуки...
Їх чекає подорож на Марс.
Засобами іншої науки
їхні плани обганяють час.
Хай собі літають аватари
до своїх далеких аеліт,
б'ють у тулумбаси і литаври,
досягають Альфи і Центаври,
думкою охоплюючи світ.
Поки сонце сяє у блакиті,
живемо і ділимо на миті
час, неначе кадри кінема..
Є чого на фініші радіти.
Ми у цьому хаосі як діти,
що були,
і є,
і ось...
нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901882
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2021
[i]вона[/i]
І за цикли, й за сонети
не чекай, – віват!
Неоцінені акценти...
приморожені поети...
осовілий сайт...
[i]він[/i]
Які хороші канули часи
до пандемії і до карантину....
Якщо Ти, справді, Господи, єси,
скупай усіх у купелі роси
і відведи каральну гільйотину.
[i]вона[/i]
Караюся, але не каюсь
за зайві баєчки мої.
І у мережі – хата скраю,
і на арені оминаю
відволікаючі бої.
[i]він[/i]
А я воюю. Знаю, що залізно
у словнику є: справді... ясно... звісно...
але панує інший варіант....
поети й ті зациклені на – «дійсно»,
бо так віщає Зеля невпопад.
[i]вона[/i]
Нарікати на ніяке перше,
що плювало у лице твоє –
марнота. І поки сили є,
а собака на щити не бреше.
захищаймо те, що Бог дає.
[i]він[/i]
За наше все нема де воювати.
Макітра є, але нема куті,
на покуті – пенати і святі,
та у болоті є кого скупати.
[i]вона[/i]
Цієї ночі і вода свята,
і незгасаючий вогонь свободи
єднають племена одного роду,
а нас нехай минає самота
у течії невисохлого броду.
[i]він[/i]
Записую навіяне в колонку
і думаю, яке б то було свято,
якби чорти зелені – в ополонку,
а з ополонки – чисті янголята.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2021
***
А навіщо писати сонети
про якісь небилиці, коли
вишивають поети
пейзажні сюжети,
аби їх ремиґали воли.
***
А в небі все написано прозоро,
але поперек горла журавлю
і по коліна море
йому у цьому хорі,
якщо немає ходу кораблю.
***
А дехто аж до хмари виростає,
досадою засіює город
і виростає...
зілля молочаю,
яке не дуже хаває народ.
***
А от поету, що себе не чує,
коли метає стрілами Амура,
доказувати всує,
що він того вартує,
чого вартує і його халтура.
***
А люду, що вивчає українську,
оці: «ідем, узять...»(мерсі боку),
«літа», де слизько,
але «пада» низько
те саме, що серпом... по язику.
***
А істина дається у борінні
із правдою, одною з багатьох.
І рівні, і нерівні
зозулі – це не півні
і зайве нарікати на обох.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901766
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2021
Немає досконалому межі.
Одне й те саме не буває всує.
Поезія – це дзеркало душі,
якій лише інклюзія пасує.
А мрії – то у небі вітражі,
які уява іноді малює
як видимого Духу міражі
і сущому – амінь... та алілуя.
Високе очаровує людей
як із нічого виниклі ідеї...
їх мають за реліквії музею,
які охороняють де-не-де,
але і це – ілюзія.... ніде
від манії немає панацеї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2021
[i]« їй...»[/i]
на замітку
Не обіцяй нікому і ніколи
за обріями гори золоті.
Стає водою лід у теплоті,
та не сягає за полярне коло.
У далині незвідані путі
твоєї волі і моєї долі,
на довгій ниві перекотиполе
кочує до кінця у самоті.
Не піднімає духу оковита,
коли за течією йдуть літа
і научає істина проста, –
ніде зимою не буває літа...
холодну душу важко обігріти,
якщо гарячій зайва теплота.
[b]Блискавка і грім [/b]
[i]« йому...»[/i]
на спомини
Нічого не буває без причини.
Нікого не чекай у самоті
і не шукай зі свічкою людини...
сізіфи й діогени вже не ті.
Лихої, а не світлої години
горнята били не одні святі...
і не радій, що істини прості
ведуть до золотої середини.
Давно немає сил у Перуна,
а правда є і кривда не одна
панує між богами і донині...
змагаються велике і мале
аж грім іде у небесах, але –
Зеве́с метає блискавки у глину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2021
[i]« Не суди,
то й сам несудимий будеш...»[/i]
Заповідь
[b][i]І[/i][/b]
Все вирує у вічному хаосі дум:
домінує юродиве, меншає ум,
несудиме звикає до вати,
невідоме лякає, патякає кум...
Поки тишу німу не заповнює шум,
недочуте не може мовчати.
І'[b][i]ІІ[/i][/b]
Обирає фальшива богема ...себе,
ігнорує ясне і прозоре...
виринає на плесі легеньке цабе,
а синиця запалює море.
Багатіють тихіші води крадії,
пересмішники пасій, пройдохи,
а кондиції їхні цінують свої
лицедії або скоморохи.
Соловіє одне, інше точить ножа,
а лукаве заманює в сіті,
ріжуть правду поети... з'їдає іржа
позолоту на синій блакиті.
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Шалапутне являє єлейне лице,
і хоча біснувате буває,
та ніяка Феміда не лає за це
і редакція не покарає.
На забуту мелодію чую слова
і мотиви чужої естради
і вібрує душа як туга тятива
на слуху у тіні клоунади.
Аріадна веде у покої свої
лабіринтами раю аїду
у печери сезаму, сади і гаї
віадуками Семіраміди.
А поети тудою, де сонце пече...
як усі – так і я, наверстаю іще
непочате за іншими недо...
заховаю гітару під чорним плащем
і піду за грозою ущухлим дощем,
щоб веселкою сяяло кредо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901588
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2021
Іду з рибалки. Вудка на плечі,
а у руці – авоська з пічкурами,
і ось – вона... уся така в парчі,
а я – в пилюці... босими ногами.
На неї поглядали парубки,
а ми лише дивились очі в очі.
Які в селі були колись дівки!
Як чарували звечора до ночі!
Я ноги мив, дірки замалював
на кедах і побіг щодуху
дивитися на танці «буґи-вуґи»
...і на баяні, й на гітарі грав,
але із нею інший танцював
і я йому за це не дав у вухо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2021
[i]« Від Москви
до самих до окраїн...»[/i]
Панахида
І
Минулого лубочні сторінки –
це не лише пейзажі лукомор’я.
Росія закріпила на віки
своє багатолике безголов’я.
Украдена історія Русі,
і міфи, і легенди літописні
на українській Росі, у сльозі
народу – реквієм Вітчизні.
ІІ
Не слуги, не лакеї записні,
не орки і злодії-супостати,
не найманці й заброди кацапні
покликані за неї воювати.
Не еРПеЦе, і не Опезеже,
і не колаборанти Лугандону
не кривослав’я душі береже
і захищає вікові кордони .
Московією оглашенний рід
і дикої орди, і золотої
на південь, північ, захід і на схід
приєднані мечем, вогнем і кров’ю.
ІІІ
Не розуміє банда у Кремлі,
що нинішні окраїни свободи
на теренах союзної землі –
це проти зла об’єднані народи.
А само-ізольовані брати –
нащадки Бату-хана й Калити
у шапці Мономаха і донині:
убивці, узурпатори, кати
і їхнє місце у своїй руїні...
............................................
Нам – до мети, а їм – «у рай» іти.
Палити нерозведені мости
заповідає небо Україні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2021
[i] [b]Новорічне протиріччя[/b]
їй[/i]
А ти мені наснилась як Ассоль,
яка мене на березі чекає...
але реально я напевне граю
у п'єсі цій чужу для мене роль.
Не маю я червоного вітрила,
Мій човен підхопила течія
й несе його у вирі житія,
яке й собі уже стає не миле.
У цьому світі ми лише зерно,
яке у полі висіває вітер,
товче недоля, наче мак в макітрі,
і як не вигрібай – усе одно
опустимося тінями на дно,
де нікому обняти й обігріти.
[i][b]Торішнє сум'яття [/b]
йому[/i]
Я не чекаю... і напевне знаю, –
мене усе влаштовує, як є,
але спокуса спати не дає,
що, може, в самоті себе пізнаю.
Ми на одній і тій же висоті,
куди юрмі заказані путі...
з якою – ні взаєморозуміння,
ані бажання – щедрого каміння.
З чужими – рідні, з рідними – чужі...
уміємо затамувати в серці
знайому увертюру інтермецо,
яке не затихає у душі,
коли далекі й давні міражі
відлунюють мелодією скерцо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901164
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2021
Люди із руками – не ледачі...
згадуються іноді мені
їхні під’яремні трудодні
і статури жилаві волячі.
Скільки переораних ланів
мали би сьогодні годувати
диктатуру пролетаріату
та еліту обраних панів.
Є у нас національне щастя –
наступати на свої граблі
і тримати руки мозолясті
на чепігах рала у ріллі.
Ми ніде не дінемось нікуди –
родимо себе, де не посій....
чи у бурі, чи у суховій
виживають всюдисущі люди.
Тільки й світу їм, що у вікні...
бо така вже українська вдача –
вірити у шанси та удачу
не удома, а на чужині.
Поки за іронією долі
малороси «орють» дике поле
а «допомагають» москалі,
настає моя лиха година –
уявляти образ України
за Дунаєм у сирій землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2021
[i]У нього[/i]
Я іноді літаю уві сні,
шукаю ті́ні, наче у тіні́
тієї, що не кликала до себе
ані в минулі дні, ані на небо
у несходимі зоряні світи,
куди із нею нічого іти,
бо їй, як і раніше, не до мене,
коли були ми юні і зелені...
але буває, манить у вікні,
немов чекає у самотині
у недосяжні поки-що покої...
горить її свіча у далині,
аби було не холодно зі мною
під сніговою білою габою.
[i][b]Емпатія[/b]
У неї[/i]
Це – не мені, та нібито відчула
на шиї, на своїй, чуже ярмо...
Навіщо залітати у минуле?
Творімо світ, в якому живемо.
Від нинішнього спокою немає.
А нумо – у майбутнє! Пам’ятай
усе, що докотилося до краю,
вертається як сонце у свята.
Видумуймо, чого усім бракує.
Його не дочекаєшся ніде,
якщо душа волає, – [i]де ти, де!?.. [/i].
Хай вольова енергія нуртує!
Що автор уявляє і малює,
те ангелом із неба упаде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900955
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2021
Я не люблю епатажу,
та покажу не ніяке,
а вищого пілотажу
знаки.
Бачу тире і дефіси
[i]титлами кожного тому,[/i]
а на плиті обеліску...
кому.
Є запитання? Посто́ю
статуєю Василіска
і підведу під собою...
[u]риску;[/u]
крапку і кому банальну;
дужки; ...і(неповториму,
видиму) оригінальну
риму,
оклики!!! ...і дієслово,
взяте, буває, у «ла́пки»,
а увінчає письмо – дво-
крапка
і додаю після неї:
інші слова у рядочку,
знаки уваги моєї...
точку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2021
[i]« ...і душу ніжно зваблює сальце,
і хліб наставив загорілу спину...
Якщо ти млієш, слухаючи це,
чому ж ти, бля.., не любиш Україну?» [/i]
О. Бойчук
І
Сповита ідеалами добра,
поезія існує одиноко.
У самоті не помічає око
її витіюватості пера,
яке з нічого витискає всує
гаряче молитовне алілуя,
солоні сльози і слова палкі...
Солодкі аромати із каструлі,
але лікують нас гіркі пілюлі,
пісне меню й рецепти не такі,
як іноді фантазія малює.
ІІ
Їмо і переварюємо все,
що на столі. О! Ми ще ті гурмани,
коли під чарку блимають екрани,
закушуємо шинкою есе,
до себе приміряємо романи...
На те і щедрий вечір на землі.
Та муляє минуле. У тумани
уже пішли великі, і малі
старі Івани, юні Василі,
не дочекавшись волі свого краю...
і я себе теперечки питаю, –
навіщо ти – ніякий цій юрмі
ще тлієш, наче іскра у пітьмі,
якщо тебе усе одно немає?
ІІІ
Описуємо грішне
і святе:
юрма чекає рило
і кадило,
у торбі – шило,
на екрані – мило...
Не дуже втішно,
радісно...
зате,
коли воно
ще де-не-де зринає,
то осідає
піною на дно.
Зелене полотно
уже линяє...
гарантією успіху давно
опікуються шоу і кіно...
але чому
так соромно
буває?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900711
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2021
[i]До нього[/i]
На Різдво до ранку сяють небеса.
і природа одягає ризи.
Сяє і чекає лісова краса:
бані храму, капища, круїзи.
Як у ці хороми нині не піти?
Ось із джерела жива водиця
ручаями в озері святиться...
Будемо сьогодні тільки я і ти,
а між нами, може – Божий Дух святий
Того, хто сьогодні народився.
[i]До неї [/i]
Радіємо, що все-таки
сьогодні свято це настало,
а ми такі колядники –
чого не дай, усього мало.
Помолимося до небес
у пущі лісового краю,
де Божий Дух усіх єднає...
А щоб і цей міраж не щез,
ніяк не обійтися без
оказії в едемі раю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2021
[i][b]Я[/b]
йому[/i]
Вітаю, друже! Ми вже на порозі
різдвяного локдауну. Руки
не подаю, як ратиці – бики,
а обійму на лютому морозі,
коли не у поезії, а в прозі
побігаємо на перегонки.
Хай НАТО – в хату, а війна – в імлі,
а ми, щасливі – на своїй землі.
[i][b]А я[/b]
репрезентую
їй [/i]
Із колядою! Жму і обіймаю,
а ту, що із косою, не вітаю...
Надія є, що ми її пройшли...
Але тоді зійдемося, коли
корона омине оази гаю...
а я бика у сані запрягаю,
це краще, ніж уярмлені воли.
Тоді не буде марною надія,
що бик візьме на роги пандемію.
[i][b]А ми[/b]
усім[/i]
***
Вітаємо любителів поезій.
Хай настає омріяна пора
епохи щастя, миру і добра.
А метрам, що націлені на пресу,
на теренах освітнього лікбезу
бажаємо – ні пуху, ні пера.
***
Ой, не чекаймо миру на розпутті,
якщо не переможуть «майдануті».
Зелена йолка сяє до пори,
коли її покотять із гори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2021
[i][color="#ff8c00"]« Два кольори, мої два кольори[/color],
[color="#002bff"]Оба на полотні, в душі моїй оба...»[/color][/i]
Д. Павличко
[b][i]І[/i][/b]
Мене взяли у люди навесні,
коли цвіли барвінки й первоцвіти.
Шляхи у небо слалися мені
погонами по золотій блакиті.
У пам'яті – як брату дарував
свою жовто-блакитну вишиванку
і як на гімнастерку поміняв
полатану на проводи куфайку.
І помінялось мирне небуття
на ати-бати й бойові ракети
нікому невідомого бійця –
редактора настінної газети.
Летіли дні веселі і сумні.
Забулося армійське пережите,
коли кортіло іноді мені
по жовтому виводити блакитне.
Бувало, що і серп, і молоток
світилися палітрою цією
і політрук мій «бойовий листок»
іменував за це ґаліматьєю.
Були резони плюнути на це,
та іноді доходило ночами,
яку заразу бачу у лице
і застую якими кольорами.
[b][i]ІІ[/i][/b]
Не раз на шило мило я міняв
при виборі і хобі, і професій,
і находу, у суєті репресій,
коли ось-ось і обійме удав,
аби не задушили, я тікав
і, слава Богу, невідомий пресі.
По ходу актів п’єси і подій
не «усікла» тоді совкова ера
пародії малого піонера,
що я антипартійний лиходій
і є у біографії моїй
невидимими тінями Бандера.
Вони й у негативі не чужі
на фото проявлялися і наче
підпільно натякали, – небораче,
не відрікайся, – і на цій межі
заякорився тризуб у душі,
а в серці декорації козачі.
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Усе стікає в течію років,
то водами Славути, то Дунаю...
але ніщо даремно не минає.
У небі є багато кольорів,
але коли блакитний майорів,
у пам’яті і жовтий виринає.
................................................
Іду додому. Світло у вікні
ще тугою пронизує фіранку
і перше, що я бачу на стіні –
у рушнику себе і вишиванку.
Буває й досі чую уві сні
ночами, вечорами, на світанку:
«сорочку мати вишила мені...»,
що замінила латану куфайку.
Ой, кольори мої, два кольори
далекої юначої пори,
коли у небі ще літали круки...
мої найперші радощі і муки:
блакитний – квінтесенція жури,
а жовтий – уособлення розлуки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2021
Видувають з палуби роки,
а вітри не підпирають спину...
та які у мене огірки!..
і яку я вирощу лохину!
Все ще обнадіюю себе,
що не за горами інша ера....
Доля довго кожного довбе,
а найдовше – селекціонера.
Більше решти – далі суєта.
У надії є іще запаси,
та удача у мої літа
меншає на успіхи і шанси.
Те, що маю, буде не моє,
те, що є у небі, не дістану,
те, що буде, не лікує рани,
ну, а те, що спати не дає...
не міняє таїни досьє,
а за явним сумувати рано.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2020
[b][i](жарт-арт) [/i][/b]
[i]« Вірші чуються і не чуються... »[/i]
Оксюморон
Народились вірші і... розтали,
залишивши по собі печаль,
бо, не зафіксоване в аннали,
пам'ять не утримує, на жаль.
Та не тануть образи, сюжети,
фабули, метафори, думки...
Їх переосмислюють поети,
копіюючи чужі рядки.
От, якби мені одного разу
генії навіяли таке...
щоб і захмеліти від екстазу,
і не полетіти у піке.
До оксюморону не байдужий,
я, буває, вірю... і – не дуже,
що у ноосфері зависа-
є антена поетичних візій...
............................................
...ні на яку голову не лізе
те, що «наваяли» небеса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2020
Уповаю на путі небесні,
по яких мені іще іти
до кінця зі скалкою у серці
у тонкі невидимі світи
і не повертатися ніколи
у свої минулі міражі...
домовина замикає коло
тої, що чекає як ніколи
гідну епітафію душі.
Наші мрії у свої покої
забирає небо голубе,
а месій релігії чужої
біси ПеЦееР і КаГеБе.
І насправді вибору немає,
поки не стояли на межі
рідного, але чужого краю
на позаземному віражі.
Може гріє тіло комуніста
полум’я катарсису, аби
не горіло у краю журби...
слава Богу, є ще свято-місто,
де не заважають атеїсти
і раби совкової доби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2020
Десь у небі іноді літає
моє друге невловиме я,
уночі на Бога сподіває-
ться, а днями сповідається,
дістає до місяця рукою,
падає в обійми моря пір-
їною у піняву прибою
і зринає парою до зір,
а коли вертається додому,
зависає на земній орбі-
ті і не нав'язує нікому
те, що довіряє лиш собі,
що луною музики полине
із небес у поле зору дій-
сної історії подій і
маю ту надію, що єдина
ця моя незрима половина
ще існує у душі моїй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2020
[b][i]Претензії[/i][/b]
[i]йому[/i]
У карантині я уже не та
і важчає тягар цієї ноші...
Усе коротші осені літа...
мабуть тому пора ця – золота,
а от роки у юності найдовші.
Ярило повертає до весни
і вищає орбіта у зеніті...
як мовиться, – на носі яре літо.
І видяться такі пророчі сни,
що хочеться в обійми полетіти.
А в декого одне у голові –
намилив лижі і гайда до лісу...
Не доганяю я цього гульвісу.
Раніше – що не день, то візаві...
а нині... видно небеса праві,
коли між нами нап’яли завісу.
[b][i]Видумки[/i] [/b]
[i]їй[/i]
І каюся, і ні... у ці короткі дні
усе одно вигадувати мушу,
що ніби я не їй і не вона мені
пообіцяли не ятрити душу.
Усе не проминають міражі,
у голові – чорти у табакерці.
Коли дрімають ангели душі,
то бісики розгулюють у серці.
Навіщо ця інклюзія мені?
На те і є надія в далині,
яку не завіває завірюха.
Гасає пандемія по землі...
Немає Санта Клауса в імлі...
взаємоізоляція – по вуха .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2020
[i]« Коли розлучаються двоє...»[/i]
Пісенне
[b][i]І[/i][/b]
Коли немає того, що колись
було, то я не відрікаюсь
від нього. Мушу виговоритись,
коли один за всіх ще залишаюсь.
Перебираю в пам'яті душі
обличчя, імена і клички, очі
і до зорі не вистачає ночі,
аби зійшлись усі товариші.
Згадаємо із хлопцями дівчат...
з дівчатами...(як іноді ведеться)
про їхніх завойованих солдат
у пам’яті обманутого серця.
[b][i]ІІ[/i][/b]
Осиротіли пам’ятні місця...
у вирії дорогою чужою
летіли поодинці до кінця
а розлучались парами, по двоє.
Щезали, наче плем’я могікан...
всі як один «виходили у люди»,
аби одного разу на екран
проектувалося «Російське чудо».
Не дочекались кращої пори...
Ішли на поруби і дуб, і явір,
аби соціалізму табори
іменувалися – совковий табір.
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Немає їх... неначе й не було...
Єдина втіха віку золотого
напевне-що полинула до Бога...
У пам’яті – дорога за село
та усмішки веселі... повезло...
бо ще учора... наяву – нікого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2020
[i]« Чим далі в ліс,
тим більше дров...»[/i]
Прислів’я
У чорному лісі іду навмання...
А що мені буря чи злива?
Та не доганяю, кудою щодня
щезає зима білогрива.
Напевне у неї по азимуту
і в мене – одне і те саме:
коли три дороги, наліво іду,
а потім направо і прямо.
А там, де не буде моєї ноги,
стоїть ще на курячій лапі
оголена талія баби Яги
і мощі Кощія на шкапі.
То тінями Чахлика рикає змій
і наша – його баба Йошка
лякає усіх у країні моїй
так само як зелень і «йолка».
А далі «тайожний» союз і пурга,
сніги, завірюха... де нині
притрушує інієм сива хуга
біляве, криваве і синє.
А далі... зима замітає сліди...
Кудою не човгай, кудою не йди –
одні кучугури й замети.
Якщо закудикаю лихо й біду,
на голову іншу пригоду найду,
яка подобає поету.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898690
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2020