| Сторінки (12/1127): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183687
Я нескореним вовком дивлюся у ліс,
І пускаю свій нюх по тернистих шляхах.
Вчора я розтерзав право на компроміс,
А сьогодні я вигриз свій суєтний страх.
Утікаю у даль від приречених тіл,
Від приручених душ і припнутих сердець.
Крізь гріхів та облуд прегустий частокіл
Я нестримно несусь, як живий вітерець.
Мене манить Свободи омріяний дар,
Мене тягне до себе Всесильна Любов.
Я прощаюсь із рабством ілюзій і чар,
Рвучи пута земних ланцюгів та оков.
Я біжу! Я лечу! Це – мій вільний політ!
Це – мій гордий тріумф, мій травневий парад.
Я нескореним вовком дивлюся на світ
І ніколи уже не вернуся назад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302133
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2011
Кліп - http://www.youtube.com/watch?v=76gVlGxIfA4
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=76gVlGxIfA4[/youtube]
Лана Сянська
ТАНГО ДВОХ ТІНЕЙ
Давай втечемо від зими
В наш теплий тихий рай,
Запалимо одну свічу,
Вернемось в юності розмай.
Згадаєм все, що було,
Роки, роки, роки…
І як в житті згубилися,
Про це лиш знаєм я і ти.
В твоїй руці
Моя рука.
Як тепло нам.
Свіча тремтить.
Забудь, що грудень,
І що там буде, –
Ми повернулись
В ту щемну мить.
Спить місто нашої юності.
Сніг замітає вулиці.
А у кімнаті для обох
Лунає танго для тіней.
Танцюють тіні на стіні.
Ліхтар старий підморгує.
Він знає , – вже не збудеться
Кохання наше навесні…
В твоїй руці
Моя рука.
Як тепло нам.
Свіча тремтить.
Забудь що грудень,
І що там буде, –
Ми повернулись
В ту щемну мить.
========================
принцесса диско
ТАНГО ОДИНОЧЕСТВ
Ты невозможно близкий,
Ты невозможно старше.
А я принцесса диско.
Но что же будет с нами дальше?
С тобою не судилось,
Нам встретится когда-то.
А может нам приснилось
Двух одиночеств это танго.
Ведь все пройдет.
Ведь все проходит.
Побудь еще
Хоть до весны,
Но что же с нами происходит
В свечении зимней луны?
Хочу к тебе прижаться.
Я не боюсь твоих седин.
Так грустно улыбаться
Лишь можешь только ты один.
И девочка заплачет
На плечи голову склонив.
А как же ей иначе –
Всего три такта у любви…
Ведь все пройдет,
Ведь все проходит.
Побудь еще,
Хоть до весны.
Но что же с нами происходит
В свечении зимней луны?
========================
insolito
ТАНГО
Потери за потерями
Смыкали круг уверенно
Украв за поворотами
Кусочек ветреной весны.
Бродили люди парами
И улочками старыми
От запахов черемухи
Кружились до рассвета сны.
А нам с тобой,
хотя б полсвета
Объединить
в один сюжет
Шуршала ночь
в закладках ветра,
А мы с тобою
тет-а-тет…
Потери за потерями
Смыкали круг уверенно,
А мы не отрекаясь, шли
Туда, где грезит небосвод
Прольется звук с гитарами
На деревянных, стареньких
Скамейках и скамеечках,
Где мы встречались круглый год.
А нам с тобой,
хотя б полсвета
Объединить
в один сюжет
Шуршала ночь
в закладках ветра,
А мы с тобою
тет-а-тет…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301931
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2011
(реквієм)
Мої старенькі вже пішли.
Тепер приходять лиш ночами,
або в мої тривожні сни,
або до вікон пташечками.
А ще метелик прилітав,
І, навіть, поселився в хаті,
а потім інший завітав.
Вони німі, зате крилаті.
Жалкую я, що не зумів
в батьків своїх все розпитати
про те, як серед чорних днів
їм удавалось виживати.
Вони у клопотах жили.
З нічого вміли щось зробити.
Тягнуло маму до землі,
а тата кроликів кормити.
Щось майстрували, щось плели,
щось шили, або вишивали.
І на роботі, як могли
копійку чесно заробляли.
Все мріяли про власний дім,
про щебетання в ньому внуків.
Та не вдалося бідним їм
минуть самотності й розлуки.
Моя окрилена душа
також тріпочеться щоразу,
коли метелик приліта.
Колись літати будем разом…
(До роковин по мамі 20.12.11)
-------------------------------
Сорок Днів
За сорок днів – період невеликий –
чимало можна встигнути зробить.
Наприклад, «Жигулі» водить навчитись,
об’їхати півсвіту (чи проплить).
За сорок днів придумать можна пісню,
оповідання чи новелу написать
чи виростить редиску-скороспілку,
центнер харчів і випивки ум’ять.
Цих сорок днів достатньо, щоб збагнути,
що ти вагітна чи що ти «козел»,
чи сорок раз прокинутись-заснути
і відчувать, що ще живий, не вмер…
За сорок днів біль втрати притухає,
вже менш гіркі спливаючі хвилини.
Я усвідомлюю – таки немає
вже на цім світі рідної людини.
(28.01.11)
----------------------------------------
Померла в мене мама.
Померла в мене мама.
І вже її нема…
Не згасло сонце.
І не впало небо.
Не спорожнІли рІки.
Не тріснула земля.
Локальне горе. І приватний біль, проблема…
Загасли поривання і думкИ в менІ.
В безодню безпросвітну настрій впав.
ВповІльнилось і спорожнІло в голові.
Хтось серце наче розколов чи відірвав.
У інших довше матерІ живуть.
Свою ж я не вберіг – такий я безталанний.
Я розумію – всі колись помруть,
та знали б ви як на душі погано…
20.12.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301312
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.12.2011
Олена Iськова
Поясни…
Стільки літ в моєму серці рана:
Не моя ти, не моя кохана.
Поясни,
Нащо приходиш в сни?
Стільки літ я біль душі ховаю:
Лиш тебе, єдиного, кохаю.
Поясни,
Нащо приходиш в сни?
Як проходиш поруч—червонію,
Та сказати про любов не смію.
Поясни,
Нащо приходиш в сни?
Мимо йду боюсь підняти очі:
Може бачити мене не хочеш.
Поясни,
Нащо приходиш в сни?
Ти приснилась, я тримав за руку.
Щастя це віщує чи розлуку?
Поясни
Ці кольорові сни.
Новий сон не дасть мені спокою:
Поруч ти. Торкаєшся щокою.
Поясни
Ці кольорові сни.
Ти горнулась і всміхалось сонце.
Мила, це реальність, а чи сон це?
Поясни
Ці кольорові сни.
Що робити, я тепер не знаю.
Ти мені прошепотів «Кохаю»
Поясни
Ці кольорові сни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300525
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2011
Червоніє у парку калина,
Мов намисто вдягнула дівчина.
І шумлять понад Стиром тополі,
Що пророчать щасливу їй долю.
А навколо розкинулись луки…
Замок Любарта дзвонами кличе.
Древній Луцьк нам протягує руки,
Тихо птахи у небі курличуть.
Пожовтіли каштани і клени,
Лише клумби цвітуть в центрі міста.
І ялинки сріблясті й зелені
Обсипає листва золотиста.
Я іду своїм красенем Луцьком
По бруківці, милуюся містом.
І хрести, що над Луцьким собором,
Нас освячують сонячним блиском.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300072
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2011
natalux
Зацвів каштан у місті восени
Зацвів каштан у місті восени,
Даруючи піднесення поетам.
Зацвів каштан у місті восени.
Біло-червоним вибухнув букетом.
Можливо це кохання розцвіло
В холодні ночі пристрастю зігріло.
Можливо це кохання розцвіло,
Що із весни шалено в нім горіло.
Не буде з квітів сім'я проростати,
Не виростуть із них нові каштани.
Не буде з квітів сім'я проростати.
Чи надто пізно він зацвів, чи надто рано.
Та спогадом солодким обігріє
Морозні дні в зимовім забутті.
Та спогадом солодким обігріє
Те диво, що було в його житті.
===========================
Ліоліна
А попіл змиється рясним дощем
Листа твого я кинула, як гріх, в вогонь.
У попелі вже слів тяжких не розберу.
Слова твої з моїх долонь,
Обпечені, сховались в серце, як в нору.
Тоді, либонь, весь сум зі скронь
Розплавиться, віддавши смуток простору.
А ще б спалити в серці не забутий біль,
Який вже не кричить, та ще він є, живий.
Прогриз дірки, як в шафі міль.
Згортається й згортається в пружний сувій.
Хотілося розбити лід,
Щоб з серця став росою вранці на траві.
В багаття покидала згадки. Тихі сни
Лишилися, обпечені жарким вогнем.
Згорілих слів нема вини.
З багаття попіл змиється рясним дощем.
Лиш стеляться гіркі дими,
І попелище заросте густим плющем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300071
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2011
Йду вперед я, і вам мене
не знайти серед нещасливих.
Кожен свій власний хрест несе
доки вистачить в нього сили.
Хоч не любить слабких життя –
хто відстав, того забувають –
не злякаюся слави я,
не здивуюся і безслав’ю.
Не боюся душевних мук,
і думок своїх не боюся.
Бачу серцем усе навкруг,
зі шляху свого не зіб’юся.
Кожен свій власний хрест несе
доки вистачить в нього сили.
Я йду також, і вам мене
не знайти серед нещасливих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299427
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 12.12.2011
Сьогодні міжнародний день Танго.
Тому виставляю Авторам ось таку тему.
--------------------
Лана Сянська
Львіське танго, ретро.
Давай почнем усе спочатку,
Давай зустрінемось на каві,
Давай, хоч раз… іще на згадку…
Від’їдем у останньому трамваї.
Коли настане синій вечір,
Ти знов на танго запроси,
І руки поклади на плечі,
Ну, пам’ятаєш, як тоді…
Давай повернемось у літо,
Згадаєм дивний зорепад,
То що, зустрінемось на Митній?
Ще раз повернемось назад…
Коли настане синій вечір,
Ти знов на танго запроси,
І руки поклади на плечі,
Ну, пам’ятаєш, як тоді…
==========================
natalux
І знову станція транзитна
Вдяглися вишні ніжним цвітом.
Палають вже коханням сни.
Вагон несе мене у літо
З полону юної весни.
Приспів:
І знову станція транзитна.
І знов зупинка не моя.
І знов надія в серці квітне.
Тебе ось-ось зустріну я.
Лоскоче серце сонця промінь.
Палахкотять червоні вишні.
Вагон несе мене у осінь.
Летять роки святі і грішні.
Приспів:
І знову станція транзитна.
І знов зупинка не моя.
І знов надія в серці квітне.
Тебе ось-ось зустріну я.
В обіймах холоду незримих
Вже листопадом плаче осінь.
Вагон несе мене у зиму,
А я тебе шукаю досі.
Приспів
===================================
insolito
Танго
Ночь. Увлекаемый ветрами
Молочный стелется туман
И вряд ли тайну между нами
В своих ладонях спрятать нам.
А я тебя всегда любила.
А я тебя всегда ждала.
Закат встречала на перилах
И до рассвета не спала.
Мы счастье ждали не напрасно,
Оно звало в Бермуды дней
Сопрано женским нежно-страстным
Любви твоей, любви моей.
А я тебя всегда любила.
А я тебя всегда ждала.
Судьбу лишь о тебе молила
И только для тебя жила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299400
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2011
Лана Сянська
1
Не сумуй, не сумуй, не сумуй…
Не займайся, не хмурся, не злись.
Просто щось поза край налилось
За небес захололу вись.
2
Винувата бурштинова осінь…
Може ми, може дощ, може сон…
Ні про що вже ніхто не просить,
І горить тільки кленів вогонь.
3
Стерті джинси старі до розбитих колін,
Я на четвертій несусь по сабвею,
Я на виклик… я – просто Тінь…
До якої «люблю» хтось приклеїв.
4
Сто історій написала однієї хвороби,
Я чергова… на нині із позавчора,
Знаєш, на «люблю» позитивні проби…
Та Бог з ними… пшепрашам…пшепрашам sorry…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298589
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2011
Оигінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265428
Ой, чим серденько заспокоїться?
Звідки вітер прилине змін?
Коли ж ранонька та загоїться,
Що в душі моїй, наче змій?
Хай заграє вітрець в сопілочку,
А веселка сум забере.
І останню гірку сльозиночку
Промінець з оченят зітре.
Подарую їм всім на згадочку
Я намисто із своїх сліз.
Хай несуть його понад хмарочки,
Щоб дощем пролилося скрізь.
І вже вільная, як та пташечка,
Заспіваю нових пісень.
Попрощаюся з учорашнім я
І зустріну щасливий день.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298577
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2011
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290216
Їм жити і жити , вони ж умирали героями.
Ціну добре знали словам: Краще смерть, ніж неволя!
Їх згадують люди безстрашними юними воями,
Бо їм захищати цю землю судилася доля.
Ясніше було б України майбутнє, напевно,
Якби їм донині між нами судилося жити...
Згадаємо, люди, усіх у цей день поіменно,
Уся їх вина - що уміли Вкраїну любити.
На небі вони, бо інакше і бути не може,
А тут імена їх паплюжать на кожному кроці.
Спаси, поможи всепрощаючий, Отче наш Боже,
Щоб розбрат закінчився цей на двадцятому році.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298125
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.12.2011
Мазур Наталя
Зимнее танго
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=hQsvm7pz870[/youtube]
Ты очень далеко,
В кафе сижу одна.
На небе высоко
Полночная луна.
Смотрю на телефон,
Жду твоего звонка.
Взгрустнула о былом
Упавшая звезда:
Любовь - беда...
Зима бросает снег
В замерзшее окно.
Все было, как во сне,
Между тобой и мной.
Цветы и снегопад,
Притихшие дома.
Кто в этом виноват,
Что мы сошли с ума?
Любовь одна!
Разлука не страшна,
Поет аккордеон.
Гитарная струна,
Расскажет дивный сон.
Закружит танго нас.
Нас двое - ты и я.
В зрачках зеленых глаз
Вращается земля...
Любовь моя!
Ты обними меня,
Прижми к своей груди.
Любовь не потеряй,
Все будет впереди.
Веселый Новый Год,
Рождественская ель.
Зажжется небосвод
От нежности моей!
Любовь сильней!
=================================
Лана Сянська
Останнє "Львівське танго"
1.
Станцюєм наше танго
Ну, хоч давай ще раз
За вікнами давно
Осінній день погас.
І вже ніколи ти,
І вже ніколи я
Не вернемось туди,
Де вишні відцвіли
Назавжди …
2.
Давай замовим сніг
Хай випаде по нас,
Бо ти сказать не зміг
Чи не почула я.
І вже ніколи ти,
І вже ніколи я
Не будем зустрічать
З перону поїзди.
Та зажди, ще зажди…
3.
Стануюємо на біс
В таку шалену ніч.
Нехай в руці рука,
А на очах сльоза.
Візьми собі цю мить
На згадку про любов.
Під серцем защемить
І ти заплачеш знов
Може знов…
4.
Бо вже ніколи ти,
Бо вже ніколи я
Не вернемось сюди.
Тут гостя лиш зима.
Тут на снігу сліди,
Такі чужі сліди.
І не твоя вина –
Це так лише зима…
Вже прийшла.
Вже прийшла…
==============================
Інна Серьогіна
Лунное танго
Шумит ночной прибой,
Нас манит бирюзой.
Не отвожу я глаз.
Призывно манит джаз.
Целует горячо
Волна морской песок.
И чайки над водой
Кружат вдали морской
В эту ночь.
Дорожки лунный свет
Теплом любви согрет,
Танцует на волнАх
Стриптиз-тангО луна.
За плечи обниму,
В глазах твоих тону,
Благодарю судьбу
За сказку наяву
В эту ночь,
Нашу ночь.
В алмазах Млечный Путь,
Нам не дает уснуть
Крик чаек в тишине.
Любимый шепчет мне.
Я нежно повторю –
Люблю тебя. Люблю,
Мой ангел неземной,
Похитивший покой
Навсегда.
В плену у сладких грёз,
К волне твоих волос
Губами прикоснусь,
К щеке твоей прижмусь.
Маяк мигнул вдали,
Встречая корабли.
На яхте сладких снов
Мы уплывем в ЛЮБОВЬ
В эту ночь
Навсегда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297077
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2011
смерть
смерть
смерть
смерть смерть смерть смерть смерть
смерть смерть смерть смерть смерть
смерть
смерть
смерть
смерть
смерть
смерть
П О М Я Н Е М О
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296183
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.11.2011
Наталка Кольоровісни
Солодка ніч
Сірий асфальт вмився дощем,
Двір оповив мокрим плащем.
Місяць надів білий хітон,
Душі забрав в сонний полон.
Мудрий ліхтар оком зорить.
Жадана мить розум п’янить.
Погляд очей, руки навстріч.
Підемо вдвох в місячну ніч.
Солодка ніч
одна на двох.
Божевільна ніч
на двох.
Солодка ніч
одна на двох.
Божевільна ніч
на двох.
- Як тебе люблю я.
- Як тебе люблю я.
- Пам’ятай, коханий.
- Мила, пам’ятай.
- Назавжди з тобою.
- Назавжди з тобою.
- Пам’ятай, коханий.
- Мила, пам’ятай.
- Я люблю.
- Я люблю.
- Назавжди?
- Назавжди.
В плетиві слів, бажаних фраз,
В кроках твоїх чується джаз.
Подиху такт - серця акорд,
Пісня душі в декілька нот.
Випий любов з моїх долонь,
Слухай биття вогненних скронь.
Буду тобі терпким вином -
Насолодись моїм смаком.
Солодка ніч
одна на двох.
Божевільна ніч
на двох.
Солодка ніч
одна на двох.
Божевільна ніч
на двох.
- Як тебе люблю я.
- Як тебе люблю я.
- Пам’ятай, коханий.
- Мила, пам’ятай.
- Назавжди з тобою.
- Назавжди з тобою.
- Пам’ятай, коханий.
- Мила, пам’ятай.
- Я люблю.
- Я люблю.
- Назавжди?
- Назавжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294759
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287766
Коли осінь пісень не співає,
Коли щастя не йде у слова,
Тоді смуток життя огортає,
Ну, а душу леліє зима.
Прагне холод окутати плечі,
Взяти краще, що мав у житті…
Відібрати зчаровані речі
І лишити мене в самоті.
Я ще зиму свою переможу,
Поки осінь листвою вкрива,
Я її, поки – що, не тривожу,
Тільки ж осінь, ще прийде зима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294737
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2011
Мій любий синочку,
Мій соколе ясний.
З тобою по іншому сонце встає.
Я Богу молюся,
Я дякую долі,
Я радий, що ти в мене є.
Хмаринки зникають
і небо ясніє,
Веселка на струнах своїх виграє.
Спасибі, синочку,
Спасибі, мій рідний,
Я радий, що ти в мене є.
Коли ти далеко,
Тебе виглядаю.
Тривога заснути мені не дає.
Я Бога благаю,
Щоб ти повернувся.
Я радий, що ти в мене є.
Коли тобі важко,
Коли в тебе горе,
Кров в жилах холоне і серце стає.
Я Бога благаю,
Щоб дав тобі сили
Я радий, що ти в мене є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294703
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2011
Наталка Кольоровісни
Допоки в серці жевріє вогник,
Зі мною будуть твої тривоги.
Я буду поруч завжди з тобою,
І сум розвію, і заспокою.
У дні негоди, у снігопади
Я подарую тобі розраду.
Своїм коханням тебе зігрію,
І пожартую, і зрозумію.
У дні негоди, у снігопади
Я подарую тобі розраду.
Своїм коханням тебе зігрію,
І пожартую, і зрозумію.
Якщо зустрінешся з бідою,
Полину тінню за тобою.
Закрию смерті безжальні брами.
Я встою під сімома вітрами.
Зорею в небі твоєму стану.
Цілунком зцілю на серці рану.
І після болісної розлуки
Тебе обіймуть кохані руки.
Зорею в небі твоєму стану.
Цілунком зцілю на серці рану.
І після болісної розлуки
Тебе обіймуть кохані руки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294086
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2011
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=tyfRtsylQnw[/youtube]
Канон — музична форма, що ґрунтується на повторенні тієї самої мелодії різними голосами хору чи ансамблю, які вступають послідовно один за одним.
========================
Мазур Наталя
Забери мене
День у морок сховався неначе.
Чуєш, милий, як серденько плаче.
Без обіймів палких і гарячих
Линуть дні. Дуже важко мені.
На дворі задощило і мряка.
Небо плаче і я хочу плакать.
Сльози, як краплі, падають м’яко.
Все неначе у сні.
Я благаю.
Заклинаю.
Забери мене,
Хай мій біль мине.
Забери мене з собою,
Щоб не зналося з журбою,
Моє серце,
Моє серце.
Щоб палало від кохання,
Ти любов моя остання,
Подаруй мені світання,
Зачаруй мене зізнанням,
Ніби вперше,
Ніби вперше.
Хай всміхнуться нам радісно квіти,
Я тебе буду завжди любити,
Бо для мене найкращий у світі
Тільки ти. Не барися прийти.
Наша доля гаптується в небі,
Я лебідка, ти мій білий лебідь.
Все що буде, то значить так треба,
Вже нема самоти.
Я благаю.
Заклинаю.
Забери мене,
Хай мій біль мине.
Забери мене з собою,
Щоб не зналося з журбою,
Моє серце,
Моє серце.
Щоб палало від кохання,
Ти любов моя остання,
Подаруй мені світання,
Зачаруй мене зізнанням,
Ніби вперше,
Ніби вперше.
==========================
АнГеЛіНа
Діалог осені з зимою
– Не тримай так довго моє тепле серце
У своїх вічно-холодних руках.
Може-бо злякатись, впасти і розбитись,
Наче поцілений кулею птах.
Може бути вбитим холодом зимовим –
Стане крижиною й не оживе…
Але я ще хочу жити, бавитися жовтим листом…
Я благаю, не вбивай…
– Довго лукавила, всі літні правила
Ніби й непомітно встигла замінити,
Щоби сонця-літа більше на впустити.
Та твій час не безкінечний, тому сльози недоречні.
Досить часом гратись, я благаю! На землі не буде вічно Раю!
Добре суть моїх всіх дій ти знаєш, не дарма тебе випроводжаю
В осінь…
– Чому так безжально, чому безсердечно
Гониш мене, смертоносна, назад?
Як же я покину, як безслідно зникну,
Коли ворожить ще скрізь листопад?
Може ти, ласкаво, щедрая на серце,
Ніч хоч одну подаруєш мені?
Бо мені так страшно гинуть, гнаною вітрами в спину…
Так прошу я, подаруй…
- Просиш у мене ти дару і доброти…
Скинь нарешті маски! Геть ту штучну ласку!
Бо ніхто ще часу не просив ні разу!
В моїм серці кров холодна, а в очах пуста безодня,
Де ж добро взялося в мене? Смішно! Не чекай дарунку – я ж бо грішна!
Термін дії твій скінчитись має, тож тебе ще ґречно я прохаю:
«Зникни!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293478
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288215
Якщо ти не маєш спокою,
І в дзеркалі бачиш щось гнівне
Зроби усі справи одною,
Приїдь до нас в гості у Рівне.
Приспів:
О Рівне, Рівне,
Завжди чарівне!
Завжди чарівне
Ти моє Рівне!
На світі жити,
Тебе любити,
Тебе любити
І не тужити!
По чарці ми вип`єм з тобою,
За те щоб усім добре жити.
І думкою раді одною,
Щоб там не було б не тужити.
По другій ми вип`єм за друга,
Того хто повік не продасть.
Хай згине огидная туга,
І він тобі руку подасть.
По третій у нас споконвіку,
П’ють лиш за кохання земне.
Щоб добре жилось чоловіку,
Воно допоможе одне.
Нарешті наллєм по четвертій,
За нас і за справжніх мужчин.
Щоб в справах завжди ти був впертий,
Неважно який в тебе чин.
Приїдеш до нас ти у Рівне,
І долю зустрінеш отут.
Бо те що в житті неодмінне –
Те в Рівному збудеться тут
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293225
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 14.11.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285104
У боях кривавих здобував ти волю,
славив ім’я чесне в буднях трудових,
заслужив по праву ти щасливу долю,
в радості й достатку цілий вік живи!
Приспів:
Теплику, сонячний краю,
краю звитяжних доріг!
Землю і сіяв, і краяв,
волю нащадкам беріг
Смілгородом здавна величали люди,
заслужив це ім’я, знаю, не дарма.
Гарні і великі є міста повсюди,
на землі такого другого нема.
Приспів:
Теплику, рідне Поділля -
краю моїх прадідів.
Крихту останню розділиш
і не залишиш в біді.
Щирий і привітний, краю хлібосольний,
щедра паляниця в полі дозріва,
Тут в пошані праця і в пошані совість,
тут в пошані дружба й мудра голова.
Приспів:
Теплику, краю мій сивий
скільки в тобі глибини!
Хай додають тобі сили
предків достойні сини.
Теплику – господар, Теплику – умілець,
ти співати ладен, майструвати теж.
Вказівник дорожній вкаже неодмінно:
теплоту й гостинність в Теплику знайдеш
Приспів:
Теплику, краю мій юний,
скільки в тобі висоти!
З років отих, що минули
стрімко під небом рости!
Є на карті світу стільки міст великих,
там розкішні гори, ріки і гаї
Та за тебе завжди буду я молитись,
тут моє коріння і діла мої .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293214
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 14.11.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289164
Після зливи промінь сонця світлий
Веселкові підійняв мости.
У діброві сон-трава розквітла,
Сонечко всміхнулось з висоти.
А земля дарунок взявши неба,
молоду підправила красу.
Я іду розніжена до тебе
і у серці спогади несу.
Та між нами стала річка синя –
Часу непокірна течія.
Пам`яті людської берегиня
І яку не перетну вже я.
А веселка знаю, не навмисне
Розвела уквічані мости.
Ще у небі голубому висне
Пісня, що мені даруєш ти.
Знову я чекатиму на зливу,
Кольорові в небесах мости.
І натхненно радісна й щаслива
Я по них до тебе буду йти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292541
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2011
insolito
Музикант
Чорний рояль.
Сонячна даль.
Музика cтрімка.
Сум, а чи жаль,
Що через край
ллються, бо така
В нього душа.
Та ні гроша
Десь у гаманці.
Доля чужа.
Зникне межа.
Тож навіщо ці
Мелодії рапсодії,
Як хвилі безтурботнії.
Кантати з увертюрами
і арії з ноктюрнами.
Віртуозно кожну нічку музикант токату грав.
З солов'їними ладами замість вуличних октав.
Засинали дні вразливі і котилась десь журба.
Та які ж були щасливі ДО- РЕ- МІ- і нота ФА.
Чорний рояль.
Нотна вуаль.
Трепетна рука.
Кажуть прощай
Тих, хто кохав.
В них душа крихка.
Та не дивись
Знову униз.
Там немає снів.
Тільки удвох –
Музика – Бог.
Ти ж цього хотів
Мелодії рапсодії,
Як хвилі безтурботнії.
Кантати з увертюрами
і арії з ноктюрнами.
Віртуозно кожну нічку музикант токату грав.
З солов'їними ладами замість вуличних октав.
Засинали дні вразливі і котилась десь журба.
Та які ж були щасливі ДО- РЕ- МІ- і нота ФА.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291744
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289189
Богиня-осінь на лавці в парку,
Над нею з небом зрослись дерева...
Надворі холод, а в серці – жарко,
Зігріла панну любов жовтнева...
Він кидав листя до ніг кленове,
Волоссям грався, хапав за руки,
Казав на вушко: "Моя любове,..
Між нами, рідна, нема розлуки!.."
Хотіла осінь пірнути в ласку,
Віддати серце й красу коханню.
Та з уст жовтневих зринала казка...
Її покине він на світанні.
Тож сяде в парку на лавці осінь,
Порине в мрії, бо сум – нізащо!
І з жовтнем щастя в них не вдалося,
А листопад, може, буде кращим...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291742
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2011
Дві поетично музичні композиції
============================
Борода
Воїнам і вдовам Афганської війни
П Р И С В Я Ч У Є М О
Ось знову жовтень, як тоді,
у камінь врізалася дата.
Ти знов прийшла, як кожен рік,
а я в цей день навік солдатом.
Ти залишилася одна
у нашому з тобою жовтні.
Нас розлучила та війна,
де я воюю до сьогодні.
Ти витираєш обеліск,
я догораю в бетеері
і краплями стікає віск,
струмками крові й сліз,
у впадини ущелин.
Нас розлучила та війна,
де я воюю до сьогодні.
У нашому з тобою жовтні
ти залишилася одна.
Ось знову жовтень, як тоді,
у камінь врізалася дата.
Ти знов прийшла, як кожен рік,
а я в цей день навік солдатом.
Ти залишилася одна,
ти тут,
а там - війна...
==========================
Дід
Летять журавлі
Серце, серце за літом ридає, бо осінь,
Зорі злітають із неба у простір,
А журавлі з України летять…
Птахи летять, птахи летять,
Линуть в далекі краї,
Птахи летять, у вирій летять
Рідні мої журавлі…
Зорі на небі сяють,
А в морі хвилі грають,
Місяць підняв свій ріг,
В небі «курли» лунає,
Осінь їх проводжає
У нелегкий політ…
Неначе маки в полі,
Знову сіяють зорі
На небосхилі вгорі,
В небі, як синім морі,
Знову сіяють зорі
І знов летять журавлі…
Летять журавлі…
У далекі краї…
«Курли»…
«Курли»…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290667
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2011
Як козаки футбола грали –
На альбіоні туман ганяли.
У Нідерландах саджали квіти –
Як наша слава котилась світом!
З биками бились на Піренеях –
Як нам відкрились футбольні двері!
Приспів:
Чуби за вуха,
А вуса в зуби.
Зберіться з духом,
Футбольні клуби!
Донецьк і Харків,
Львів, Олімпійський,
Ми – найсильніші!
Фінал – вкраїнський!
Суддю – на мило,
А м’яч – в ворота!
Тримайсь щосили,
Мати Європа!
Ще пили пиво галантні німці,
Ліпили піцу лиш італійці,
Продукт Шампані писав рекламу –
Як ми вже мали футбольних фанів.
Вперед, козацтво! Агов, Варшава!
Нас вже чекає футбольна слава!
П -В
Згадаймо,хлопці, козацьку славу –
Ми всіх громили, нас всі боялись!
Вперед, наш курінь, вперед, дружино!
М’яч – як планета, а ми – неспинні,
Куліш зварили, хоругви вгору!
Егей, Європа! Посунься! SORRY!
П –В
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290441
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 03.11.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285151
Ти починаєшся з очей –
Із двох джерел першопочатку
Із зародку святих речей,
В яких нетлінності печатка.
Ти починаєшся в собі,
Тікаєш в голосі від себе.
Луною поверну тобі
Твій подих із блакиті неба.
Ти починаєшся з тенет
Що їх твої сплітають руки,
Разом звиваючи сюжет
Від зустрічі аж до розлуки.
Ти починаєшся з очей,
В́́ них відзеркалюєшся нині
Бо серед натовпу людей
Потреба є в одній людині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290191
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2011
(абсурдема №2)
Коли картинки із думок прибрати,
залИшити лиш мислення одне,
і на мету кінцеву споглядати
людей, земної кулі і планет,
то виявиться – сенсу не існує,
бо смисл це те – чого не досягти,
він щось в свідомості символізує,
але що сАме, знай ти, не знайти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290101
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.11.2011
«Чисельність населення Землі 31.10.2011 досягла 7 міліардів.»
(З газет)
Всі люди брати!
Хай нас буде багато!
Тепер є і ти!
З днем народження, брате!
Ти білий чи негр,
нам різниці немає.
На кращій з планет
усього вистачає.
Якщо Їдла й питвА
споживать не надмірно,
то наша Земля
нам служитиме вірно!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290099
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.11.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285816
І сп’яніло небо від палких цілунків,
Розійшлися хмари – місяць засіяв.
Я напивсь кохання ніби чар від трунку
І навік у серце я тебе забрав.
Вже пора настала розправляти крила
І тебе забрати в зірковий політ.
Знаю, що, ти, мила, лиш мене любила,
Мов зійшовся клином наді мною світ.
І своє кохання ти не розгубила,
Клин, що понад світом віддала мені.
І за стільки років ти не розлюбила,
Світяться й понині очі чарівні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288613
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286264
Раз сидів Грицько на сливі,
Обривав смачні плоди.
І не знать з якого дива
Полились такі думки,
Що тримає він не кошик,
А новесенький мандат,
І у нього купа грошей,
Він наразі - депутат.
Є "хатинка" на Майямі,
Власна яхта, вертоліт,
І дружина – справжня дама,
Що об’їздила ввесь світ.
Посміхнувсь Грицько, щасливий
Сонцю руки простягнув,
І немов раптова злива
Сам на землю шугонув.
Встав, потер лице розбите,
Схлипнув двічі, мов дитя,
І сказав: «Нам так не жити!
Помєчтать і то нєльзя.»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288145
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 23.10.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277521
Кліп - http://www.youtube.com/watch?v=5TczKjdP4eU
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=5TczKjdP4eU[/youtube]
Повір, мій милий, не зима,
А щедра і багата осінь.
Хоч павутиночка в волоссі,
Причин для смутку ще нема.
Повір, мій любий, не дарма
Тобі я снилася ночами,
Коли вогненими мечами
Твій розум розривала мла.
Коли терзало каяття,
Палали в спогадах години...
Як промінь сонця злої днини,
В твоїм житті з'явилась я.
Для тебе полечу до зір,
Пірну в глибини океану,
І вигою на серці рану!
Повір, коханий мій, повір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287739
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286294
Час шаблюками прикрасить
руки справжніх козаків,
якщо ви не свинопаси
хазяїв зі всіх боків.
Свою мову солов’їну
і СВОБОДУ боронить!
Не біда якщо загинем,
найщасливіша це мить!
Поки ворог наш з тобою
по землі рідній ступа,
не покинуть свою зброю
вічні лицарі УПА.
Всі ідеї кольорові
шаблею з плеча круши,
бо не тішать барви крові –
нам барвінок до душі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287633
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 21.10.2011
Кохання мить, єдина мить –
Усе життя твоє освітить,
Лише шалений не помітить,
Як серце вічністю болить.
Нехай впаде остання ніч
Тавром розпеченим на плечі,
Самотньо я зустріну вечір –
Люби мене, єдину мить.
Нехай спокою не знайду я –
Шукати буду до загину.
Люби мене, хоча б хвилину
Тебе в молитвах спом’яну
Життя своє тобі віддам
За єдність душ – немов одної – ,
Що наче річка у розвої,
Дарує плідність берегам
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287598
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2011
[youtube]https://youtu.be/DUGdSO7CMRw[/youtube]
(Музика і виконання нейромережа «Suno AI»)
-----------
Ручку і папір я взяв.
Став баланси підбивати –
що в житті цьому я мав,
що не довелося мати.
НаркотИ я не вживав
ні з нудьги, ні для престижу.
На Канарах не бував,
і не швендяв по Парижу.
Та зате, вино робив
із домашнього врожаю
винограду, яблук, слив.
(А як вип’ю – то співаю.)
За кермом я не сидів
дорогого «Мерседеса».
Не дали мені надій
сексапільні поетеси.
Та зате, мав «жигулі»,
що «копієчкою» звались.
В Інтернет свої вірші
слав про все, що написалось.
Стадіонів не збирав.
Не скупляв я футболістів.
В казино не вигравав.
Не був, навіть, мером міста.
Та зате, спокійно спав,
бо не крав, не метушився.
Пісеньки свої дренчав,
і на світ навкруг дивився.
Запитаєте мене:
«Чим втішаєшся, невдаха!?»
Відповім: «А тим, що є!».
Ех, заграй моя «Ямаха»!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287119
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2011
Наталка Кольоровісни
Синій птах
Сріблом припорошений поріг.
І сніжинки стеляться до ніг.
В ніч святкову, новорічну ніч літає
Синій птах, казковий – Новий рік.
В довгождану таємничу мить
Синій птах над нами пролетить.
Ми свої бажання світлі загадаєм
З вірою, що мрії він здійснить.
Забринить в руках п’янкий кришталь.
На вікні зів’ється пектораль.
Два крила щасливі птах нам подарує
І полине знову в сніжну даль.
Сріблом припорошений поріг
І сніжинки стеляться до ніг.
В ніч святкову, новорічну ніч літає
Синій птах, казковий – Новий рік.
===========================
Борода
НОВОРІЧНЕ
Коли час завис у небесах,
та кружляє, як підбитий птах,
коли кожна втрачена в путі хвилинка
в скронях відбиває сум і жах –
чи в бокал наллєш собі вина,
чи скуштуєш радощів сповна,
чи загра тобі веселкою ялинка
в новорічних сяючи вогнях?
Коли дім вже видно в далині,
тільки дюйм залишився мені –
чи тобі підкаже горда серединка,
що пора запалювать вогні?
Чи в бокал наллєш обом вина,
підійдеш тихенько до вікна,
чи заграє нам веселкою ялинка
в новорічних сяючи вогнях.
Коли я за клямку вже візьмусь
затремтиш й розплачешся чомусь
і розтанеш у обіймах, як сніжинка.
"З Новим роком, люба! Я вернувсь!"
Що рідніше сяючих повік,
що миліше, коли тане сніг?
Що вам побажати, друзі, в цю хвилинку,
коли нас обняв вже Новий рік!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286309
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2011
Ліоліна
Розкажи мені
Розкажи мені,
Де ті світи, що ти пішов? Де ти, коханий?
Я не знайшла того шляху.
Тільки в світлім сні
Тебе знайшла, як ранок спав. А він настане, -
І знову шлях той згублю.
У берізоньки,
Що осінь коси розплела, де ти, спитаю.
Вона ж бо бачила, мабуть?
Лиш одні зірки
Мені шепочуть щось із небокраю.
Берізка не знала путь.
Музична заставка
А де вітер спить?
Туди піду і розбужу, де він буває.
Та в нього справи є свої.
Вітер теж мовчить.
Тихенько в сурми свої дме і серце крає.
Вкриті полином стежки.
Журавлі летять.
З тобою ми махали їм, удвох з тобою.
У дальні відлетять світи.
Мріє, без сум'ять!
Ми почекаємо їх знов, удвох з журбою.
Вони нам скажуть, де ти.
Музична заставка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285978
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.10.2011
Борода
ПЕРШЕ КОХАННЯ
Побачив біля школи
і стало все довкола
вже неважливе і пусте.
Немов княжна в короні,
тим бантиком червоним
ти спантеличила мене.
Ну, озирнись на мене
тільки на мить.
Мене твоя байдужість
просто жалИть.
Немов у спеку згубну
поле дощу,
прошу тебе я, люба,
дуже прошу.
Ну, озирнись, благаю,
тільки лиш раз,
уже дзвінок лунає –
кличе у клас.
Немов у спеку згубну
поле дощу...
Поглянь будь-ласка, люба,
дуже прошу
тебе.
Ти озирнулась швидко,
щось шЕпнула сусідці,
метеликом побігла в клас.
Майнула лиш спідничка
і з бантиком косичка
мені кивала защораз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285584
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284814
Сонце роси вже п’є,
і світанок встає.
Розкажи хто ти є,
розгадать поможи.
Як знайти підкажи,
розкажи де ти є,
де шукать покажи,
уже день настає.
Тебе не бачу я ніде,
від твого імені відлуння
за мною, наче карма, йде,
звучить від рання до полудня.
Вечір дзвоником б’є,
місяць коси кує,
розкажи хто ти є,
розгадать поможи.
Як знайти підкажи,
розкажи де ти є,
де шукать покажи,
бо вже ніч настає.
Я загубив твоє ім’я,
лише залишилось відлуння.
Воно завжди там, де і я –
у снах моїх і мріях блудних.
Сонце роси вже п’є,
знов світанок встає,
розкажи хто ти є,
розгадать поможи.
Як знайти підкажи,
розкажи де ти є,
де шукать покажи,
новий день настає.
Чи так не явишся мені,
чи так залишишся відлунням?
Знов ехо, наче позивні,
луна від січня і до грудня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285362
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2011
Наталка Кольоровісни
Різдвяний янгол
Пролітає, землю привічає
Чистий різдвяний сніжок.
Випливає, зіроньку стрічає
Місяць в небі, золотий ріжок.
Тишком-нишком до кімнатки
Залітає янголятко
І збирає щирі молитви.
У посріблене горнятко
Сипле зібрані зернятка.
– Ти, Господь, дитя, благослови.
Засинає, пряничок стискає
Втомлене усміхнене маля.
І поволі колихає, і псалми йому співає
Тихе світлооке янголя.
І поволі колихає, і псалми йому співає
Тихе світлооке янголя.
І поволі колихає, і псалми йому співає
Тихе світлооке янголя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285357
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284469
Залізні лати,
Коса шоломом,
Гаряче серце
Над рідним домом.
Не дасть ввернути
Життя в руїни,
Вона на варті –
Це УКРАЇНА.
Красива станом,
В мозолях руки,
Гаряче серце
З дітьми в розлуці.
Зазве додому
Доньку і сина,
Вона працює –
Це УКРАЇНА.
Тверда, мов криця,
Тремтлива мати,
Не дасть нікому
Себе здолати.
І переможе
Одна єдина.
Вона - це правда!
Це УКРАЇНА!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284784
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.10.2011
insolito
ГІМН КОХАННЮ
Ти - Доля, що проживає в скерцо,
Ти - Радість, що зігріває серце,
Ти - Сонце, що вийшло зранку із-за гір.
Ти - Щастя, що воду п'є з долоней,
Ти - Пристрать, що стукає у скроні,
Ти - Ніжність, ти найпрекрасніша, повір!
Притулок надій,
А я вже не твій,
І наша любов сідає у потяг швидкий.
Торкнувшись руки,
Злітають роки,
Чому ж наше щастя торує у вічність шляхи?
Ти - Німфа, що забирає ночі,
Ти - Зірка, яку знайду охоче,
Ти - Диво, ти трунок мій і мій туман.
Ти - Згуба, яка мій сон тримає,
Ти – Хвиля, що тіло огортає,
Ти – Казка, в яку я так повірив сам.
Притулок надій,
А я вже не твій,
І наша любов сідає у потяг швидкий.
Торкнувшись руки,
Злітають роки,
Чому ж наше щастя торує у вічність шляхи?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284445
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2011
Борода
ПРОЩАННЯ
Змійкою у ніч твій потяг відходив
"Дочекайсь мене!" - твій погляд говорив,
встиг поцілувать, застрибнув у вагон
і гірке "прощай" скувало в біль перон.
Знову туги шаль,
сивая печаль
помахом крила
плечі обвила.
Знов розлуки щем
разом із дощем
тіло холодить.
Як без тебе жить?
Я стояла там допоки світлофор
не загородив до тебе коридор,
поки стукіт рельс і твого серця стук
нотами плів дощ в симфонію розлук.
Знову туги шаль,
сивая печаль
помахом крила
плечі обвила.
Знов розлуки щем
разом із дощем
тіло холодить.
Як без тебе жить?
"Повертайсь, прошу!" - душі безмовний зов
"Перестань!" - дощу промовила любов -
"Я умію ждать, а Бог - наш оберіг!"
і далеке "Так!" доніс гудок доріг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284228
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262297
Намалюй мені дощ, подаруй мені зливу,
Намалюй мені ніч, де були ми щасливі.
Намалюй мені грім, запали блискавицю,
Світлий спалах грози поклади на десницю.
Зупини дивну мить, принеси як дарунок,
Той омитий дощем спраглих уст поцілунок,
Як солодкий нектар, що п’янить до безтями,
Намалюй божий дар, збережи дивну пам'ять.
Закарбуй назавжди чистий дотик любові ,
На вівтар поклади щастя в кожному слові.
Піднеси до небес незрівнянне кохання -
То є чудо з чудес наша зустріч остання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283980
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283639
Як ішов я у похід
спекла жінка свіжий хліб.
– То, – каже, – тобі, мій милий,
щоби вдосталь було сили,
щоби завше рушив ситим
вороженьків бити!
Ех, лихо – не біда,
вороженьків бити!
Тільки виїхав у яр
стрітив надцять яничар,
наче мухи на обід,
злетілись на жінчин хліб,
пов"язав поганців вправно,
привів отаману!
Ех, лихо – не біда,
привів отаману!
Хвалив мене отаман,
ковтав слину бусурман,
а я помеж побратимів
розділив свою хлібину:
– Стережися, враже клятий,
будемо карати!
Ех, лихо – не біда.
будемо карати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283903
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 02.10.2011
(З Вікіпедіїї: "Кадриль" танець для чотирьох пар. Виник у Франціїї в 19 столітті. Був дуже популярним в Україні.)
Борода
ФРАНЦУЗЬКИЙ ТАНЕЦЬ
Гей, музико, чом замовк?!
Навчимо гулять зірок,
та не шейк й сучасний рок –
підемо в танок!
Навчимо гулять зірок,
та не шейк й сучасний рок.
Гей, музико, чом замовк?
підемо в танок!
Згадаємо французький танець
та затанцюємо з тобою.
Нам місяць в небі грати стане,
співатимуть яскраві зорі.
Гей, музико, чом замовк?!
Навчимо гулять зірок,
та не шейк й сучасний рок –
підемо в танок!
Навчимо гулять зірок,
та не шейк й сучасний рок.
Гей, музико, чом замовк?
підемо в танок!
Ми зачаруємо світанок,
ми розшевелимо зірницю
зіткає промінь нам серпанок,
де ходять мрії-танцівниці.
========================
insolito
КАДРИЛЬ
Я стою на вулиці,
А погода хмуриться.
Я стою на вулиці
Вже хвилин зо п'ять.
Десь музика журиться,
Голубки цілуються,
Я ж тебе запрошую
Танець станцювать.
А ти коханий все не приходиш,
Мій розум знову по колу водиш.
Зустріну вечір в сльозах без тебе!
Та не радій! Прошу, не треба…
Я стою на вулиці.
Ніч до зірки тулиться.
Я стою на вулиці.
І вогні горять.
Долі знову парами
Без кінця цілуються.
Я ж тебе запрошую
Танець станцювать.
Де ж те кохання? Все не приходить.
Розтанув вечір і сонце сходить.
Кадриль замовкла. Затихли ноти.
А я чекаю, чекаю вкотре.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283648
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282853
О, світла осені печале,
Торкнешся серця ще не раз.
Бо горобинові корали
Принадніші усіх прикрас.
Приспів.
Осінній смуток серце крає...
Ми - долі непростої бранці.
То не кохання завмирає.
Це - осені протуберанці.
Складає вересень рядками
Осінніх дум бурхливий плин.
Земля ще пахне чебрецями,
Дивує стразами ожин.
Запалює свічки шипшина,
Де так ряснів рожевий цвіт.
Що безпорадно й долечинно
Тобою затулив весь світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283477
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.09.2011
Ліоліна
Джаз дощових краплин
Вийди за поріг,
Там вже дощик стих,
Там вже вітер стих.
Сміється Місяць юний.
Вийди за поріг –
Він нас підстеріг,
Всміхнений, застиг.
Чіпляє вітер струни.
Я буду там, де є твої сліди.
Візьми мене в полон
Своєю бранкою, і назавжди,
У жар твоїх долонь.
Запроси на танець, тихий джаз краплин.
Чи то дощ, чи думка тихо в шибку б'ється.
Закружляй так ніжно. Дощових перлин
Пісні зачарованої плин.
Казка ця – твоя.
Крутиться Земля,
З Місяцем кружля.
Вселивсь у серце спокій.
Ти – любов моя.
Я – любов твоя.
Вдвох нас окриля
Кохання яснооке.
Ми будемо удвох – лиш я і ти -
Росою у траві
І сонцем серед хмар. Палай, світи,
Моя любов в тобі.
Блискавка між гіллям. Запах абрикос.
Босоногі мрії – в джазі без утоми.
Ми у танці – разом. Зливи – відголос
І бурчання грому. Наш цей джаз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283299
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2011
Борода
РАНОК В ДОРОЗІ
Cіре шосе підморгує,
сіре шосе всміхається.
Ранок стає над обрієм,
росами вмивається.
Потужні фари проганяють темні тіні.
Шиплять колеса, атакуючи асфальт.
Окрім тунелю з світла й білосніжних ліній,
тривожна ніч усе залила, як базальт.
А за склом поблискує капот,
а за поворотом – поворот,
а за нескінченістю доріг
на траві сліди від твоїх ніг.
Cіре шосе підморгує,
сіре шосе всміхається.
Ранок стає над обрієм,
росами вмивається.
Двигун вбирає рештки залишків туману.
Зоря ранкова розбудила небокрай.
І кілометри закрутились на кардані.
Заграв світанок в небі, наче водограй.
А за склом поблискує капот,
а за поворотом – поворот,
а за нескінченістю доріг
на траві сліди від твоїх ніг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283059
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2011
Наталка Кольоровісни
Панночка Зима
– Мети, мети, метелице, мети.
Вже Зимонька збирається до нас.
Гори, гори, жаринкою гори
Ти, зіронько, малий дороговказ.
Дзвоники дзвенять.
Вогники горять.
Кригою встеляється
Нічний небесний шлях.
– Пряди, пряди, хмаринонько, пряди.
Дорогу любій гості прикраси.
Лети, лети, сніжиночко, лети
І радісні новини рознеси.
З вітром навздогін
З зоряних країн
Панночка спускається
На гривистих санях,
Різьблених санях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282910
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.09.2011
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280603
Кліп - http://youtu.be/ACZRr9fQ-74 (автор кліпу Таіра)
[youtube]http://youtu.be/ACZRr9fQ-74[/youtube]
Теплий вересень ходить полями,
Заглядає на пишні сади.
В вирій літо летить журавлями,
Залишаючи в небі сліди.
Розмальоване листя у клена,
Горобина палає, мов жар.
Лиш ялиця струнка і зелена,
І торкається кроною хмар.
Оксамитом яскравої клумби
Чорнобривці сплітають вінок.
Теплий вересень звуками румби
Кличе осінь барвисту в танок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282706
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2011
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281642
Прилети в мої сни,
У рожеві, заквітчані весни.
Принеси лік душі,
Що стомилась в безмежжі шляхів.
Промовляй ті слова,
Що забуті були, та воскресли.
Помолися за нас,
За прощ́ення минулих гріхів.
Хай молитва твоя
Лине тихим зітханням до Бога.
Хай сльоза на очах
Розплескає найтяжчу печаль.
Хай від нині у нас
Буде тільки щаслива дорога,
На якій ми удвох
Разом знайдемо втіхи причал.
Там зупиниться час.
Хто щасливий - живе поза часом
В ілюзорних світах
Зачарованої таїни.
Там звучатиме Гріг,
Пісню Сольвейг прослухаєм разом...
Та потрібно лише,
Щоби ти прилетів в мої сни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282692
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2011
Борода
ТІЛЬКИ МИ
Тільки ти –
наче ранняя весна,
тільки ти –
мені радість принесла,
тільки ти –
спраглий первоцвіт,
тільки ти –
зчарувала світ!
Тільки ти –
дарував мені любов,
тільки ти –
зможеш те зробити знов,
тільки ти –
снишся по ночах.
тільки ти –
вогник у очах!
Тільки ми –
як залізо і руда,
тільки ми –
наче річка і вода,
тільки ми –
небо і земля,
тільки ми –
ти, любов і я!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282103
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279710
Вже осінь ступає легкою ходою,
По вінця наповнює душі журбою,
З бурштиновим листям танцює у парі
Палкий, переконливий контемпорарі.
Веселка журлива всі барви згубила,
А осінь їх скрізь по землі розтрусила.
Сльозами набралися хмарки блаватні,
Щоб щедро скупати садочки ошатні.
Тривожним зітханням озвались раїни.
За обрієм стих вокаліз солов’їний.
Згасає життя на барвистім алькові.
А я воскресаю у нашій любові.
Омріяну втіху нам осінь дарує
І щастям картини для долі гаптує.
Являє наживо видіння пророчі:
В осінньому принті твої карі очі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281833
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.09.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266982
Лише вогні не гаснуть опівнічні,
Самотній сад замовк під пахощ лип,
Здавалося, що мить триває вічно,
І темряви прозорий натяк зник.
У мальвах заквітчалась наша доля
В тремтінні об’єднались два життя.
Я певна, це зовсІм не мимоволі,
Що небо прагне знову вороття.
І я прийду, мов росяне намисто.
Прийду, немов до місяця зоря...
Надія заіскриться промениста.
В твоїх руках щаслива стану я…
Кохання перепілкою злітає
І просить долю тихо: «Відпусти».
Без тебе і мене, повір, немає,
Я знову жду із трепетом листи.
І зустрічей під стогін верболозу,
Для тебе дику відстань перетну...
Забудь про заздрість і чужі прогнози
Та принеси мені в вустах весну.
Лише вогні не гаснуть опівнічні,
Самотній сад замовк під пахощ лип,
Здавалося, що мить триває вічно,
І темряви прозорий натяк зник.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281742
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2011
Мазур Наталя
ТИ ДО МЕНЕ ПРИЙДИ
Ти до мене прийди, як заграє світанок.
Ти до мене прийди, коли сонце встає.
Теплий потиск руки, зачудований ранок...
Ти кохання моє! Ти кохання моє!
Ти до мене прийди, коли сонце в зеніті.
Ти до мене прийди, хай все бачить село.
Поцілуй, пригорни, щоб в обіймах зігріти,
Що би там не було! Що би там не було!
Ти до мене прийди, коли сонце сідає.
Ти до мене прийди, наче подих весни.
Давню мрію свою, що коханням палає,
Постелю в твої сни! Постелю в твої сни!
Пелюстќи сон-трави розкидаю шовкові,
Приберу, як до свят, і світлицю, і дім.
Я скупаю тебе в ніжній хвилі любові...
Будеш завжди моїм! Будеш завжди моїм!
=========================
Борода
УКРАЇНО МОЯ
Україно моя, рідна земле, мій краю,
із далеких країв я до тебе лечу.
Із далеких країв я до тебе вертаюcь
і літами за гріх свій синівський плачу.
Україно моя, безталанная мати,
чи ж ростила на те своїх блудних синів,
чи купала на те їх в ромашці і м"яті,
щоб тепер виглядать із чужинських країв.
Україно моя, мій любистковий краю,
золотії поля у вінку споришу.
Із далеких орбіт зорі з неба згортаю
і в намисто із них тебе вбрати спішу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281529
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2011
Борода
ТРИ КУРГАНИ
Де cиві тумани
стоять три кургани.
Почили гетьмани.
На Січі ніч.
Де ти, доле таланна,
де ти, воле жаданна,
де ти, сило козацька?
Ніч стає.
Де ти, шабле мамайська,
де ти, вдаченько хвацька,
де ти, смертонько славна,
де ти є?
Журливі тумани
ворушать кургани.
Не чують гетьмани.
Лютує ніч.
Де ти, доле таланна,
де ти, воле жаданна,
де ти, сило козацька?
Ніч стає...
Де ти, шабле мамайська,
де ти, вдаченько хвацька,
де ти, смертонько славна,
де ти є?
Розвійтесь тумани!
Ожийте кургани!
Вставайте гетьмани,
будіте Січ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280866
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.09.2011
Борода
ТІЛЬКИ СКАЖИ МЕНІ
Де то ти ходиш?
Де то ти бродиш?
Де ти блукаєш доле моя?
Синії води,
примхи погоди
вкрали компАс із мого корабля.
Тільки скажи мені ти!
Тільки скажи мені,
котрий обрати вітер
з рози вітрів!?
Скільки ще в морі,
в воднім просторі
марити, люба, островом мрій?
Скільки чекати
доки фарватер
мене приведе в бухту надій?
Тільки скажи мені ти!
Тільки скажи мені,
котрий обрати вітер
з рози вітрів!?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280633
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2011
Інна Серьогіна
МЫ С ВАМИ ВСТРЕТИЛИСЬ СЛУЧАЙНО
Мы с Вами встретились случайно
В осеннем парке под луною.
Вечер задумчиво-печальный
Вы озарили вдруг собой.
А взглядом трепетным и нежным
Пленили душу так нежданно,
И запылал костер безбрежный,
Запылал костер желанный,
Разожгли костер любви
Со мною Вы.
Танго осени нас свело.
Обнимаю Ваш стан.
Всем дождям и ветрам назло
Я любить не устал.
Мы в танце кружимся осеннем,
Шепчу я Вам слова о страсти.
И звезды, словно карусели,
Разгонят тучи и дожди.
Глаза в глаза и рук сплетенье,
Луна танцует в ритме танго.
И в танце нашего забвенья,
В танце губы, словно манго,
Ваши губы – жар любви...
Со мною Вы…
Танго осени нас свело.
Обнимаю Ваш стан.
Всем дождям и ветрам назло
Я любить не устал.
=========================
Борода
ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИННОСТІ
Чому таке ласкаве сонце
розп"яли грати на віконці,
чому таке гаряче серце
побив немилосердний град?!
Чому такий веселий вітер
закритий в залі цім довіку,
чому померк весь білий світ,
чому від тіней чорний слід
твої повіки вкрив, як лід,
каменем зрад?!
Ми станцюєм з тобою
наше танго на двох.
В цьому залі обоїм
нам суддя лише Бог.
Не бійся, я тебе тримаю,
хоч сили тіло покидають,
нам па одне до небокраю -
а там цілющий водопад.
Зіпрись на мене в мить знемоги,
одне лиш па нам до дороги.
Забудь про рани від незгод.
До чорта нам цінитель мод!
Нам аплодує вже народ
і зорепад.
Ми станцюєм з тобою
наше танго на двох.
В цьому залі обоїм
нам суддя лише Бог.
Спасибі щире, любий друже.
В мені нуртує твоя мужність.
У цьому залі осоружнім
ти вірність лиш один зберіг.
Тримайсь, ще трішки нам до волі,
не піддавайся злому болю.
Один лиш крок, один на двох.
у суддів вже переполох.
За нас майдан і господь Бог,
як оберіг.
Ми станцюєм обоє
наше танго на двох.
В цьому залі обоїм
нам суддя лише Бог.
=================
Слова і вокал – Світлана Моренець
Танго прощання
Коли в небесному просторі
всміхнулись таємничі зорі
і нам коханням нашим стали,
гадали ми – на цілий вік.
Роки в любові пролітали,
щасливі ми іще не знали,
що вже хитнувся білий світ
і обірвав любові цвіт,
він опадає наче сніг,
мені до ніг…
Наша пісня кохання
обірвалася враз.
Танго – танець прощання –
лиш зостався у нас.
Згорають сторінки роману,
дим щастя відпливе туманом…
Але він був – і не обманом –
тих днів щасливих зорепад!
Та ми – своєї долі бранці...
Танцює смуток з нами в танці
і пристрасть, наче вогнепад,
сумне відлуння серенад,
що не вернути нам назад
тих днів принад…
Наша пісня кохання
обірвалася враз.
Танго – танець прощання –
лиш зостався у нас.
Вже від танцю прощання
затихають сліди,
Але світло кохання
в моїм серці завжди.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=GjiaN0BVOX4[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2011
Оигінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275362
Прокидалась ранкова зіронька
Із новими на світ надіями.
І травицю, і кожну квітоньку
Огортала м’якими віями.
Розпочали свою співаночку
Ранні пташечки, не сполохані.
Ми сиділи удвох на ґаночку,
Молоді і безмеж закохані.
Ледь обіймами зігрівалися,
На народження дня чекаючи,
І росинками умивалися,
Світанкову зорю стрічаючи.
Чи здалося нам раптом, втомленим,
Що зоря на мить обернулася
І здивовано-задоволено,
Підморгнула та усміхнулася?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280269
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2011
Наталка Кольоровісни
ЗОРЯНА ПІСНЯ
Плине листя по воді.
Пророкує холоди
Ранній листопад.
Сипле мрії золоті
У долоні молоді
Щедрий зорепад.
По садочках, по ярках,
По заплутаних стежках
Я до тебе йду.
Тануть зорі в небесах,
Тану я в твоїх руках.
Чи не на біду?..
У небі розливається
Густий Чумацький шлях.
А місяць підіймається
На крилах, мов Жар-птах.
Десь далеко нині ти
Лічиш зорі в самоті
З диво-кришталю.
Я пишу тобі листи,
Прокладаючи мости,
Сповнені жалю.
Задрімало все зело.
Заглядає сон в вікно.
Свічку запалю.
Пам’ятає ще тепло
Вуст твоїх моє чоло.
Я тебе люблю.
У небі розливається
Густий Чумацький шлях.
А місяць підіймається
На крилах, мов Жар-птах.
Плине листя по воді.
Пророкує холоди
Ранній листопад.
Сипле мрії золоті
У долоні молоді
Щедрий зорепад.
По садочках, по ярках,
По заплутаних стежках
Я до тебе йду.
Тануть зорі в небесах,
Тану я в твоїх руках.
Чи не на біду?..
У небі розливається
Густий Чумацький шлях.
А місяць підіймається
На крилах, мов Жар-птах.
==================
Ніна Третяк
ЛІТО, ЛІТЕЧКО
В платті з білим комірцем
Бігло літо манівцем –
Хочеш – доганяй!
Де колосяться жита,
Сонях сонцем розквіта –
Літо переймай!
Літо-літечко моє,
Скільки в тебе щастя є –
Скільки доброти!
Літо-літечко моє,
Скільки в тебе сонця є –
Ти світи, світи!
Приспів:
Квітують соняхи у полі,
Літо уповні.
Дві стежечки, немов дві долі
Стеляться мені…
З двох стежок одну знайду
І своєю я піду –
Серце – вибирай!
На ромашці не гадай,
Сміливіше визначай –
Літо доганяй!
Літо-літечко моє,
Скільки в тебе щастя є –
Скільки доброти!
Літо-літечко моє,
Скільки в тебе сонця є –
Ти світи, світи!
Приспів.
В платті з білим комірцем
Бігло літо манівцем –
Спробуй зупинить!
Літо- літечко летить,
Поспішати треба жить –
І любить, любить!
Літо-літечко моє,
Скільки в тебе щастя є –
Скільки доброти!
Літо-літечко моє,
Скільки в тебе сонця є –
Ти світи, світи!
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280006
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.09.2011
Інна Серьогіна
В вальсі кружляє з каштанами осінь,
Айстри на сонці росою дзвенять,
І маля, із очима-просинь,
Зайде в твій клас, щоб науки вивчать.
Та не судилось тобі його вчити,
Осінь без тебе урок почала.
За вікном похилила віти,
Плаче берізка без твого тепла.
Ти відкривала дороги малятам,
Вабив їх світ, таїни ореол,
У добро щиро вірила й свято,
В душі-вінки їм вплітала любов.
Знов зацвітуть воронці біля школи
І соколятам в урочисту мить
Напуттям у дзвінку малиновім –
Вчительки першої голос бринить.
==================================
Борода
ЗЕМЛЕ МОЯ
Земле моя! Земле моя!
Часто ти снишся мені.
Краю мій рідний, батьківськая хато,
як же до тебе далеко, повір.
Як до зір – мій родинний двір,
як же до тебе далеко, повір.
Земле моя! Земле моя!
Часто ти снишся мені.
Стежко моя у далеке дитинство,
ти загубилась на карті доріг.
Там, де сніг і відбитки ніг,
ти загубилась на карті доріг.
Земле моя! Земле моя!
Часто ти снишся мені.
Доле моя, нерозумная сестро,
нащо мене у цей край завела?
В край тепла, де немає зла,
нащо мене у цей край завела?
Земле моя! Земле моя!
Часто ти снишся мені.
Мріє моя, повертайся крізь версти,
радістю серце на старість зігрій.
Блиском зір, теплотою гір,
радістю серце на старість зігрій.
=========================
Автор Іван Звенигородський-VMD-
зробив відеокліп, в якому на тлі запропонованої мелодії в формі слайд-шоу йде показ фото танцюючих пар і звучить у його виконанні вірш:
НЕ ХОТІВ!
Ти не хотів говорити.
Ти не хотів і співать.
Ти не хотів і любити.
Хотілось тобі танцювать.
Вдвох ми летіли у небо.
Усмішка в двох на устах.
Ти ніжно мовчав, як і треба.
Мовчав і дівочий мій страх.
Любили тоді ми так ніжно.
Любові слова берегли...
Танцюють вальс вже інші
І дочки, і наші сини.
Танцюють-тільки не ми…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279470
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2011
Я довідавсь таємницю, в чому сенс життя –
Не шукати смислу існування!
Тим займатись, що виходить в тебе до пуття –
роздум, праця, творчість чи кохання.
Придивитись до природи, до її краси,
дихати минулим і сучасним,
порадіти сонечку чи крапельці роси,
сумувать за мудрим чи прекрасним.
Слухати пташиний спів і музикантів гру,
ще й самому якось заспівати,
народить дітей і бачить, як вони ростуть,
спробувать себе і світ пізнати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279234
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.09.2011
insolito
З Дніпровських лук, аж за Карпати,
Розкинулась земля моя!
Це – Україна, донька й мати,
Це – Батьківщина, Ти і Я.
Моя земля, моя родина,
Моє свічадо. З праотців –
Зоря надії. Ти ж єдина,
Як промінець в моїй руці.
Від Слобожанщини й Полісся
До Буковини й Подолян
Краса чарівна в повний місяць
Розкриє таїну древлян.
Моя земля, моя родина,
Моє свічадо. З праотців –
Зоря надії. Ти ж єдина,
Як промінець в моїй руці.
------------------
Білоозерянська Чайка
[i]Зимова лиманська[/i]
Куточок милий України,
Які тобі знайти слова?
Ти – промінь світла, що невпинно,
Лиманську душу зігрівав.
Здається, серце робить видих,
Коли під снігом весни сплять.
Та тішить око краєвидом
Лиманська сніжно-біла гладь.
Милують зір ясні пейзажі –
І посміхається зима,
Село вітає рідне наше
В гостинній щедрості – Лиман.
Тепла в нім озеро й любові,
Зворушать кожного пісні.
В місцевім колориті слова –
Блищить, іскриться чистий сніг.
Куточок милий України,
Які тобі знайти слова?
Ти – промінь світла, що невпинно,
Лиманську душу зігрівав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279024
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2011
О б р А з и я прогнав у темний ліс.
С т р а х наближається і вже не за горами.
Образилась на мене т и х а з л і с т ь .
Н у д ь г у я з Музами колись побив ногами.
П е р е д ч у т т я іще не всі збулись.
Н а д і я СМС-ки присилає.
Для в і р и символи уже знайшлись.
Л ю б о в частенько в гості забігає.
Допоки чутиму емоцій струм,
д е п р е с і я не буде досаджати.
На яблунці повісився мій с у м.
За ним я довго буду жалкувати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278364
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.09.2011
Причепурились, заясніли зорі
Ковша-Ведмедиці. Тепер вони блищать
і заграють до подруг з Оріона.
(На шоу-зірочок земних їм наплювать).
Усі ми смертні – люди, біосфери
і неосяжні зоряні світи.
Коли я слухаю чудесний спів Ганзери,
від захвату не можу слів знайти.
Зірки нічого вже тоді не значать,
як сльози ув очах моїх стоять.
Зірок на небі Ваня не побачить,
але вони в душі його горять.
28.08.11
-----------
На фото Іван Ганзера – учасник пісенного конкурсу «Голос України»
на телеканалі «1+1»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278357
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.09.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260261
Коридори з бетонних стін.
Перехрестя стомлених вулиць.
І у вухах нестерпний дзвін.
Так і хочеться десь відбутись.
У очах сіро-чорний блиск.
Серце тисне залізна втома.
Пригадай, що було колись.
А що збудеться – невідомо.
З неба срібна, тонка вуаль
Вже сховала торішнє листя.
Наші погляди в синю даль.
Лиш для нас – це бездонне місто.
Змиє осінь чарівний світ,
Що створив ти в своїй уяві.
Тільки щастя прощальний слід
Промайне на кордоні зламів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278031
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2011
«Україна не зробила глибоких висновків зі свого колоніального минулого, не надала йому справедливої оцінки, не засудила злочини проти українського народу та осіб, причетних до цього. Очищення суспільства полягає у висвітленні та засудженні конкретних організацій та осіб, причетних до злочинів проти українського народу. Не секрет, що сьогодні ще живі деякі організатори та виконавці масового винищення українців, замовники політичних вбивств українських діячів, терористичних операцій НКВД, МГБ, КГБ на території України. Ці особи до цього часу отримують державні пенсії, в той час як воїни УПА та репресовані комуністичним режимом залишились поза належною увагою Української держави. Без надання оцінки минулому у нас немає майбутнього.»
(З газет)
----------------
« …Линялые гадюки в нежной коже,
Убийцы женщин, стариков, детей!
Но почему убийцы так похожи,
Так мало отличимы от людей?
Ведь вот идёт, и не бегут за ним
По улице собаки и ребята,
И здравствует он цел и невредим –
Сто раз прожжённый, тисячу – проклятый…»
(«Утильсырьё», Юрий Домбровский)
---------------
Люстрації для вбивць цих не було.
Не гавкала на них собака злая.
Всіляке нице сталінське мурло
у ситості спокійно доживає.
Хто вже старий, а хто ще ого-го –
із тих, що ненавиділи Вкраїну,
боролись з Незалежністю давно,
хилили й нищили її калину.
Тепер вже «нєзалєжная» – вона
їм платить пенсіїї, ну дуже вже високі,
щоб їм сподобатися, з себе витиска
останні сили, як останні соки.
А ті, хто дійсно всім своїм єством
за неньку Україну вболівають,
День Незалежності з лопатою й відром
на картоплянім полі відзначають.
(до 24.08.11)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276691
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2011
Он люди, що значок – вкраїнський герб –
з моїх грудей зривали ще недавно,
про «молоток» жалкуючи й про «серп»,
хоча жили і в «незалежній» славно
сьогодні прапор підіймали наш
«бюджетників» зібравши на майдані,
Національної Ідеї саботаж* проводять
в антиукраїнському тумані:
парадна тріскотня сухих нікчемних фраз
про «плідну працю», «історичні віхи»,
«державну розбудову», «український газ»
і «євро-дах» (з солом’яної стріхи)…
23.08.11
---------------
*Саботаж – прихована, замаскована протидія будь-яким заходам, намагання перешкодити їх здійсненню
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276690
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273191
Ледь в пір’ячко вдяглося, ластів’ятко,
А вже у світ збираєшся летіти.
Я відпущу тебе, моє малятко,
Щоб потім із турботою зустріти.
Мої долоні кожен день відкриті
І прихистять від бурі та від спеки.
Де б не було моє малятко в світі,
Долоні мами – острівець безпеки.
Ледь в пір’ячко вдяглося, ластів’ятко,
А вже у світ збираєшся летіти.
Я відпущу тебе, моє малятко,
Щоб потім із турботою зустріти.
Лети та знай, моя маленька пташко,
Твоє гніздечко – то найкраще саме.
Як буде зовсім, мій маленький, важко,
Лети до мами... Ти лети до мами...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276019
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2011
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА КАЗКА
(частина друга)
А кров з рукавиці текла потихеньку.
Почали у ній підпливать
Ті богатирі, що залишились спати.
Прокинувшись, бігти вони
Не стали, товариша щоб рятувати
З цієі лихої біди.
Коли навкруг хлопця оббив землю коник,
Іван каже змію:
- Тепер,
зміїще, ніхто тебе не обороне.
Вважай, що уже ти помер.
- За мене помстяться тобі,- змій говорить, -
мої три сестри і татусь -
цар Ірод.
Убив змія хлопець і скоро
До друзів своїх повернувсь,
Ведучи за повід коня чарівного.
Здивовані дуже були
Побачить Івана вони ще живого.
Пробачив усе їм.
Пішли.
Аж тут підбіга до них песик бабусі ,
що хату Іван їй накрив.
І каже:
- За вами давно вже гонюся.
Мене відіслали з таким -
Шоб вас попередив, як схочете пити,
з кринички води не беріть.
Лиш навхрест ударте.
А що з того вийде,
Самі все побачите вмить.
І стіл вам під явором буде накрито.
Та тільки не їжте тих яств,
Лиш навхрест ударте, бо буде вам лихо!
Чекатимуть далі на вас
Застелені ліжка під дубом крислатим,
їх шаблею вдарте навхрест.
Не здумайте тільки на них ви лягати!-
сказав все це пес їм і щез.
Поїхали хлопці.
Чимдуж поспішають.
ВТОМИЛИСЬ.
Схотілось їм пить.
І тут край дороги вони помічають
Криничка з водою стоїть.
Іванові друзі хотіли напиться.
Він ледве їх встиг зупинить.
Ударив як шаблею навхрест криницю
із неї у ту ж таки мить
Захлюпала кров, бо сестра це тих зміїв
Була, що Іван їх побив.
Пішли.
Розгорталися далі події,
Як бабин їм пес говорив.
Накриті столи їм і ліжка зустрілись.
Іван їх також порубав...
Із змієвих сестер струмком кров ще лилась,
Іван же вже далі рушав.
Аж раптом надворі враз посутеніло.
На небо хмарище вповзла.
Кругом зашуміло, заторохкотіло… -
Це мати зміїна була.
Мужичий син друзям своїм і говорить:
- Її не подужаю сам!
Це ті як почули - ну, бігти до моря
По горам, степам і лісам.
Десь там була кузня.
Дістались до неї. Гукає Іван:
- Відчиніть!!
Тоді ковалі відчинили їм двері.
Аж бачать - зміїха летить.
Прийшлось ковалям кузню всю зачиняти
Дверима з заліза бігом.
А мати-змія стала двері лизати
Вогненим своїм язиком.
Усі полякались...
Зростала напруга...
Тут просить Іван ковалів:
- Робіть мені ви важелезного плуга
і двоє великих щипців.
Усіх налякала зміїна навала -
Старались вони, як могли.
І, як тільки двері змія пролизала,
Щипці й плуг готові були.
І тут Іван щипці з вогню як ухопить,
Як здавить зміїну губу,
А потім це й плуга накинув і ходить
він, орючи нею ріллю.
Багацько прийшлось, тій зробити роботи.
А скиби такі наверта
Як хата.
Змією орав Іван доти,
Аж доки не вмерла вона.
Тоді він змію кинув в море, у воду.
Панкі́в же додому прогнав:
- Ідіть боягузи. Ви й з панського роду,
Та з вами морока одна.
А сам на коні, що у змія взяв, їде.
За хвилю якусь нагадав,
Що він проскакав повз старенького діда,
А честі йому не віддав.
Тоді повернувсь. Привітався і просить
старого аби вибачав.
- Еге!- каже дід.- Добре, що поздоровавсь.
Завжди, щоб старих не минав.
Іще ти послухай моєї поради:
Поїдеш - зустрінеш дідка.
Так остерігайся його, Бога ради!
Всіх інших ти щиро приймай!
Подався Іван.
Раптом бачить,назустріч
сопливий дідок шкутильга.
- Старий і слабкий я.
Ти ж воїн сильнючий...
Обійдешся і без коня!-
сказав це та й кинув стрілою в Івана.
І сам на коня застрибнув.
А це був змій-батько, цар Ірод поганий.
- До тебе я й пішки дійду!-
услід зпересердя Іван став кричати.
Взяв палицю в руки й побрів.
Та рана почала боліть, розпухати,
Бо Ірод стрілу отруїв.
Все ж зціпивши зуби хлопчина йде далі:
- До бід не звикати мені.
А згодом в дорозі Іван зустрічає
дідка - борода до землі.
Коли привітались, дідок і говорить:
- Я, хлопче, з тобою піду.
Можливо, я стану тобі у пригоді –
СОБАК БУДЬ-ЯКИХ ВІДЖЕНУ.
Згадались Івану поради старого.
- Ходімо!- Іван закивав.
А згодом зустріли ще й ДІДА МОРОЗА,
і той до їх гурту пристав.
А потім і третій Щ0 ЇСТЬ НЕ НАЇСТЬСЯ,
четвертий ЩО ВОДУ ВСЕ П'Є,
і п'ятий ЩО МОРЕ СКЛАДАЄ В КОПИЦІ,
і шостий - БИЧЕМ ВЛУЧНО Б’Є,
А потім і сьомий ЩО БІГАЄ ШВИДКО
із восьмим ЩО БАЧИТЬ УСЕ.
І скоро дороги приводить їх нитка
В те царство де Ірод живе.
Побачив їх Ірод. Звелів випускати
Сім тисяч презлючих собак.
Дід перший і каже:
- Не бійтесь,
Вбивати таких собацюг я мастак.
Собак перебив він й постягував в скирти.
Зайшов гурт до Ірода в двір.
І тут під склепінням вони опинились –
Це пастку зробив Ірод-звір.
Залізне склепіння всіх стрімко накрило.
"Гостей" Ірод хоче спекти –
Наказує слугам аби розпалили
Березових дров три вози.
Але ДІД МОРОЗ ті залізнії стіни
Вже інеєм товстим покрив.
Як дрова згоріли, наказує Ірод,
Щоб попіл з Івана змели.
Коли царські слуги склепіння підняли,
Побачили - там всі живі.
Помітив все ж Ірод - Іванова рана
Набрякла, гноїться, в крові.
Та й думає: "Вбити Івана ще встигну.
Помучу я їх всіх як слід."
- Як зможете море в копиці зложити,-
сказав,- ,
відпущу вас,
і ДІД,
що знав як це треба робити, узявся
й за ніч море все осушив.
Пісок весь морський із дна не лінувався,
А ШВИДКО В КОПИЦІ ЗЛОЖИВ.
Всю цю чудасію цар Ірод побачив;
Завдання вже нове дає:
- Мечем я вам голови всім постинаю,
Якщо мій обід не з'їсте!
Зітхнувши, подумав Іван - син мужичий:
"Скоріш рана вже б зажила –
Тоді б показав би йому, як нас мучить!"
І тут дівчинонька одна,
що в Ірода злого була у полоні,
Івана взялась лікувать,
Бо знала всі трави - ці ліки природні,
А Ірод почав готувать
Обід в казанах із всієї худоби
Яка тільки в нього була,
Горілки сто бочок і хліба, і здоби,
й ковбас з сто одного вола.
Іван аж присвиснув:
- Цього й за три роки,
Мабуть, не осилимо ми!
- Із цим пригощанням не буде мороки!»
говорять Івану діди.
А ЇМ НЕ НАЇМСЯ і П'Ю НЕ НАП'ЮСЯ
Взялися обід той трощить.
Поїли все чисто.
Змій каже:
- Боюся, вам Ірода не обхитрить.
Іще завдання вашим є голівонькам –
Повинні мені принести
Скоріше за доньку мою скорогонку
В відерці морської води.
Іван все зітхає: "Пошвидше б вже рана
Загоюватись почала.
Переночували.
Змія-донька рано
знайшла скороходи, вдягла
на голову шапку собі невидимку,
відерце у руки й гайда.
Та дід ТОЙ, ЩО БІГАТИ ВМІВ за хвилину
Уже її переганя.
Побачивши це, вона сонного зілля
під ноги сипнула йому.
Набрала води і додому побігла.
А дід біля моря заснув.
Розгледів це ТОЙ, ЩО ЗА ДВАДЦЯТЬ ВЕРСТВ БАЧИВ,
Івану і всім розповів.
А ТОЙ, ЩО ЗА ДВАДЦЯТЬ ВЕРСТ МОЖЕ
ВЛУЧАТИ БИЧЕМ
його враз розбудив.
Вхопив ТОЙ, ЩО БІГА відро і ще швидше
дочки-скорогонки прибіг.
Тут Ірод, безсилля своє зрозумівши,
Для страти на тік всіх потіг.
Івану дівчина поло́нена й каже:
- Вже рана твоя зажила!
- То й що!- каже Ірод,- Я меч свій дістану
і буде усім вам хана!
Та тільки мечем він своїм замахнувся
Іван, як знов силу відчув,
Підскочив до змія, вхопив і, крутнувшись,
На гострий шпиль замку жбурнув.
Розправившись з Іродом, взяв Іван знову
Коня, що украв в нього змій.
І дівчину що полюбилась, в дорогу
Поїхати з ним запросив.
Дівчина мужичого сина кохала
Ще з самого першого дня.
Йому посміхнулась , ще й поцілувала
Та й сіла із ним на коня.
Діди обступили Івана:
- Ну,друже,
Своє щастя міцно тримай!
Підем ми іще кому-небуть послужим.
Удачі тобі! Прощавай!
Мужичий син в землю свою приїзджає.
Заходить в палац до царя.
З порога його дуже чемно вітає
Й веде чарівного коня.
А царський синок вже й забув свою мрію.
В банкетах проводить всі дні.
Й ніяк не здійснить він батьківські надії
Про внуків у царськії сім'ї.
А богатирі ті із панського роду,
Що син їх мужичий прогнав,
Побачили дівчину гарну на вроду,
і заздрості розпач їх взяв.
Цареві давай шепотіть без упину:
- Невже це красуня така
Івану дістанеться, хлопському сину!
Вона б комусь з нас підійшла!
І цар, їх послухавши, каже Івану:
- 3 дорученням справився ти:
коня нам привів і дівча непогане.
Їх тут залишай і іди.
- Це все, що ти, царю, мені мав сказати?!-
розгнівавсь тут раптом Іван-
де ж золота гори, що ти хотів дати?
Де меду й горілки казан?
Зробив, що просив ти, хоч було не легко
Коня мені цього дістать.
Убив я трьох зміїв ще й трьох їхніх сестер,
їх матір і батька-царя.
Прийшлося мені натерпітись немало,
Випробувань різних зазнать.
Тому тепер я уже страху не маю.
Тобі мене не залякать!
Якщо ти посмієш мене зачепити,
Або наречечу мою,
Я змушений буду палац твій спалити,
і віку тобі вкорочу!
Побачив тут цар, що Іван не шуткує,
і тон свій розмови змінив.
А той повернувся собі і крокує
Додому, до батьківських нив.
З ним поруч іде наречена, щебече -
Вродлива і юна, в соку,-
і ложить йому свої руки на плечі.
Отак і пішли по віку...
Іван - син мужичий - зумів не зазнатись,
За що й поважали його.
Не вірив панам він, й старавсь більш не знатись
із сильними світу цього.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276013
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 19.08.2011
ЗАВІРШОВАНА УКРАЇНСЬКА НАРОДНА КАЗКА
[color="#000dff"] (в форматі аудіокниги)[/color]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=HVcNw5sM9jY[/youtube]
(частина перша)
Юначе!
Чим вищу мету обереш ти –
Тим вище оціниш себе.
Коли досягнеш ти вершини нарешті,
Тоді тебе щастя знайде!
Та часто буває: не ціль головніше,
А ш л я х по якому ти йшов...
Не буду уже філософствувать більше,
А казку повідаю знов.
В якомусь десь царстві жили помаленьку
Царівна і цар.
Та думок
Прийшлось передумать їм все ж чималенько,
Бо Бог не давав діточок.
Та все-таки з часом у них народився
Здоровий, гарненький синок.
Як виріс, хотіли аби вже женився,
Щоб радував їх ще й внучок.
Та син заявив, що женитись не буде
Аж поки не знайде коня,
Якого іще і не бачили люди:
Під ним, щоб дрижала земля,
Щоб жар він міг їсти і полум'я пити,
Щоб листя злітало з дубів,
Якби він став землю копитами бити,
Щоб з швидкістю думки летів.
Питали батьки по усяким усюдам
Чи зна' хто, щоб кінь такий був.
Та лиш чудувались із того всі люди.
Ніхто про таке і не чув.
Один лиш з якогось містечка хлопчина
Сказав, що коня приведе.
Не вірили йому. Казали:
- Й дитина
Тебе, навіть, всяка он б'є,
Як тільки ти з двору виходиш гуляти.
Сиди, не мороч голови!
Тоді, щоби силу свою показати,
Той став нагинати дуби.
Як вгледіло це повітове начальство.
Царю доповіло хутчій.
Наступного ж дня вже по цього зухвальця
Прислав цар карету мерщій.
Пита цар у хлопця:
- Що ти хочем мати,
Аби вирушати в похід?
Горілки чи меду казан можу дати,
Любий самий рідкісний плід,
чи грошей тобі можу відрахувати,
Щоб вистачило на сто літ...
Той каже:
- В пригоді мені можуть стати
лиш довбня і кінь-всюдихід.
Привів цар в конюшню.
Іван придивлявся
Та коника вибрать не зміг:
Як тільки він біля котрого спинявся
і руку клав - падав той з ніг.
Пішов в табуні він тоді вибирати.
Там цар скакунів добрих мав.
Коли ж їх за гриви й хвости став хватати,
Десь з дюжину шкір поздирав,
Узяв він ті шкури й назад повертає.
Аж бачить - хатина стоїть.
Солом'яна стріха на ній протікає.
Тож став її шкірами крить.
Тут вийшла з хатина старенька бабуся
і дякувала юнаку.
Коли він, нарешті, в палац повернувся,
Сказав:
- Тепер трішки посплю.
Придворні усі і собі полягали.
Опівночі хлопець устав.
Якесь сновидіння йому підказало,
Щоб в поле чимдуж поспішав.
На простір він вийшов, мов хан половецький,
й так свиснув - аж трави прим'яв.
Прибіг на той посвист гучний, молодецький
кінь гарний. Та ще й промовля:
- Хазяїне, щоб повезти в світ широкий тебе,
я сюди прискакав.
Повів коня хлопець. Прив'язував поки –
конюшню царю поламав.
Шумує ліс листям, шевелить гілками,
до неба протягує їх.
Він пахне і ягодами і грибами,
Він повен дерев чарівних.
Із лісу й доставили хлопцю на ранок
Ломаку на парі волів.
Жбурнув він далеко її - аж за хмари,
А сам же - поснідати сів.
Поснідавши, вийшов, поглянув на небо –
Назад вже ломака летить.
Він витянув руку і, ставши де треба,
Об пальця розбив її вмить.
Патик йому знов довжелезний привозять
На д в о х парах царських волів.
Підняти патик той ніхто був не в змозі.
Не зчулись, як той вже летів
Стрілою запущений хлопцем у небо.
Сам хлопець почимчикував
На ліжечко біле поспати в покоях...
і тільки на ранок устав,
Умивсь, потянувся, на вулицю вийшов.
Шум в небі почув - придививсь:
То пада патик. Так летить, що аж свище...
Та об хлопців палець розбивсь.
Тоді притягли йому довбню важенну
На т р ь о х парах дужих волів.
Та мав Іван силу, мабуть, величезну,
Бо й довбню уверх запустив.
Не знати, як високо довбня літала,
Та тільки на третій аж день
З отого польоту вона повертала.
І встряла у землю, мов пень.
- Тепер все я маю,- промовив хлопчина.
Взяв довбню, коня осідлав, поїхав.
А цар міркував щось з годину
Й чомусь сумніватися став.
Що справиться хлопець з цим ділом серйозним,
Й послав ще двох богатирів,
Та вже не мужичого, панського роду.
Почув Іван - степ загудів.
Це наздоганяли його два гевали
і кажуть:
- Нас цар попрохав
Аби ми з тобою в похід вирушали.
Їх вислухав хлопець й сказав:
- Ну, що ж, тоді старшого треба обрати,
Щоб слухали ми всі його.
Давайте, ось, палицю будем жбурляти.
І того ми виберемо,
Хто далі за всіх цюю палицю кине.
Погодились богатирі.
Один як метнув - то чотири години
Шукали, аж поки знайшли.
Другий жбуронув так, що понад три тижні
До палиці їхать прийшлось.
Коли ж її кинув Іван-молодчина,
То місяця три довелось
їм їхать до місця де тая упала,
Зваливши комусь пів-стіни.
Ще добре хазяїв вони не застали,
Бо ... з м і ї в т і м д о м і ж и л и.
Оточений був він ровами з водою
і муром з підйомним мостом.
Як старший, Іван спать пішов до покоїв,
Супутникам давши обом
Завдання - уважно всю ніч вартувати,
Зненацька щоб їх не взяли.
Та тільки Іван почав трохи дрімати,
Як тії й собі прилягли...
Ковилилась тирса кругом, наче море.
Цвіркун десь далеко дзвенів.
І звір якийсь дикий у травах проходив.
і місяць у небі білів.
Опівночі хлопець прокинувсь, тому що
відчув, як дрижала земля.
То змій ш е с т и г л а в и й додому вернувся,
Питаючи свого коня:
- Чого це ти, шкапо, брикатися стала?
Злякалась чогось ти,чи що?
Мені, крім мужичого сина Івана,
Боятись немає чого.
Та він десь далеко і зовсім ще юний,
А може іще й не родивсь.
Тому вже, давай, краще далі посунем,
Бо я уже щось притомивсь.
З кущів тут наваживсь Іван появитись.
Побачив змій це - спохмурнів:
- Прийшов ти, щоб битись чи може миритись?
- Щоб битись!- Іван відповів.
Почалась тут бійка запекла між ними,
Тривала й жорстока - на смерть.
Орудував довбнею хлопець щосили
й побив усі голови вщент.
Спалив потім змія і попіл розвіяв.
А ранком у друзів спитав:
- Чи стались вночі які-небуть події?
- Й комар,- кажуть,- не пролітав.
День білий засяяв враз барвами літа:
зеленою - трав і лісів,
Блакитною - неба, червоною - квітів ,
і жовтою - хлібних ланів.
На другу ніч знов їх Іван посилає
Аби вартували моста.
Та знову опівночі хлопці вже спали,
Коли затрусилась земля.
Це їхав додому змій д е в' я т и г л а в и й.
Спинивсь і його раптом кінь.
- Не бійсь,- каже змій,- Ще сюди не втрапляли
Ні птах, ні один чоловік.
- Ні брешеш, бо ось я, добрався до тебе,-
із схованки виліз Іван.
Побоїще тут почалося запекле,
Війни закружляв ураган.
В двобій чоловіче начало штовхає
М'язисті і вправні тіла,
їх рани болючі і смерть не лякають.
Бійцям і героям хвала!
Дісталось добряче в бою тім хлопчині.
Та все-таки він переміг.
І дев'ять голів вогнеметних зміїних
Всі порозбивати він зміг.
Спалив він останки, розвіяв і попіл.
Тоді лиш пішов відпочить.
- Ну що,чи були серед ночі пригоди?-
пита в сторожів.- Розкажіть!
- Які там пригоди! Було все спокійно!-
которийсь із них запевня .
Другий:
- Ми вартуєм, як завжди, надійно!
І миша повз нас не пройшла!
Повісив Іван рукавичку на стіну
і каже:
- Сьогодні піду
Побуду дозорцем в нічную годину
ще й я. Як потраплю в біду,
На цій рукавичці краплини криваві
почнуть виступати.
Тоді
мерщій випускайте коня мого з стайні
Й біжіть на підмогу мені.
- Все зробим, як скажеш!- запевнили друзі.
Але, тільки нічка прийшла,
Вони міцно спали і зовсім не чули
Коли задвигтіла земля.
Кругом все гуділо, і сипалось листя
З берез і з могутніх дубів.
Це кінь, що міг полум'я пити й жар їсти,
із швидкістю думки летів.
На ньому сидів змій д в а н а д ц я т и г л а в и й .
Та от коник лет стишив враз.
- Чого ти злякався?- його змій питає.-
Боятись повинні всі нас!
Тут вгледів він, що на дорозі у нього
із довбнею парубок став.
- Скажи мені, хлопче, прийшов ти для чого?
Невже щоби битись?- спитав.
- Щоб битись і вбити тебе!- хлопець каже.
І от поєдинок почавсь.
Накинувся люто на хлопця змій вражий
і знищити враз намагавсь.
Як вдарив зміїще Івана - той ледве
Устояти зміг на ногах.
Та в віддповідь довбнею він як наверне –
Одна із голів вже в кущах.
Насів змій ще дужче -
аж зблід наш хлопчина.
Та все-таки силу зібрав
і так приложивсь, що змій, клята личина,
Уже лише сім голів мав.
Тут змій розлютився і хлопця пожбурив.
Аж в землю по пояс той вгруз.
Та все ж наш Іван тільки брови нахмурив –
Дав знати, що не боягуз,
Й накинувсь на змія.
І знов стали битись...
Іван все слабів і слабів...
І стали кривавії краплі сочитись
з тії, що Іван залишив
висіти (щоб дати сигнал) рукавиці.
Та того не бачив ніхто,
Бо солодко спали ті здороводиці
Брехливії друзі його.
Іван піднатуживсь і зніс іще двійко
поганих зміїних голів.
Змій теж обезсилів – сопів димом тільки.
До хлопця він заговорив:
- Послухай, козаче, чи був батько в тебе?
- Був,- каже зміюці Іван.
- А мав він воли?
- Мав усе він, що треба!-
йому хлопець відповідав.
- Орав ними землю?
- Орав.
- А давав же
волам він своїм спочивать?
Почувши у відповідь:
«Звісно, аякже!»,
Наваживсь запропонувать:
- Давай же і ми дві хвилини спочинем.
Іван з ним погодивсь:
- Давай!
І довбню свою він подалі закинув
Й звалив нею стайню й сарай.
Налитими кров'ю очима стріляють
Один на другого вони
Та дух бойовий і запал не вгасають,
Бо кожен х'тів перемогти.
Прибіг з стайні коник Іванів вірненький
Став землю навкруг оббивать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275665
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262182
Клубком у горлі та остання ніч,
Той протяг сяйва місячного в скельце.
Розлука – це ж як біль – звичайна річ,
проте так гостро надрізає серце.
Тополя під вікном. Злітає пух
Тонесенькими скибочками вати.
Крадеться тиша, цей вселенський дух,
А час тебе стомився зупиняти.
У небі чорний птах твоїх образ
Кричить слова безжальні на прощання.
Заплаче щастя наше тільки раз,
Та біль пройме від слів твоїх, останніх.
Хіба ж спроможний тополиний рай
Встелити нам дорогу в рай небесний?
Довірились простим словам «Кохай!»
Та їх у кригу заметіль занесла
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275660
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2011
(санітарно-просвітницьке)
«Темпи поширення СНІДу в Україні вже давно найвищі в Європі і можуть досягти світового рекорду.»
(З газет)
Вона була відкрита морю сексу,
про вічність думала не серцем, а чимсь іншим,
вважала порнографію мистецтвом.
Фінал тут може бути безутішним!
Бо СНІД не спить, повзе собі, зараза!
Заполонив нещасну нашу Україну.
Вмирати стали більше у три рази
ніж в самих найзабитіших країнах!
Звертаюся до неї:
«Слухай, дівко!
Читай інструкції! Й традиції так вчили –
або живи з законним чоловіком,
або з собою май презервативи!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274548
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.08.2011
«Что ты медлишь, зари рисовальщик?
Торопись, наша жизнь коротка…»
(Александр Ильичев)
- - - - - - - - - - - -
Поспішай, поете, поспішай
оспівати все, що того варте!
Поетичний свій збери врожай –
мудрість, просторікування , жарти
про людей, кохання, про красу,
про зростання і зів’янень фази,
про неправди й правди гіркоту,
про несправедливість і образи,
про простори й про глухі кути,
про чиїсь і власні інтереси,
справжні і придумані світи,
кольори незмінності й прогресу!
Що? Нема комп’ютера? Нехай!
Олівець хапай чи ручку «Паркер»!
Поспішай, поете, поспішай
оспівати все, що того варте!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274536
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 10.08.2011
(завіршована казка)
(частина друга)
Батько-змій тут промовляє:
- Щож, у мене слів немає.
Бути завтра весіллю..,
Як пізнаєш ти свою
Наречену серед се́стер.
Поспішив тут князь понести
Голику новину цю.
Той же свиснув комару.
Прилетів комар і каже:
- Так зроблю - сама покаже,
Не втерпить, бо лиш одній
Я на носа сяду їй.
************
Князя повели до зали.
Всі дванадцять там стояли
Доньок змійових.
Вони
На одне лице були.
І найменші і дорослі
Всі однакового зросту,
Всі зодягнуті в одне.
Хто з них хто - князь не збагне
************
Все ж, нема куди діваться,
Став уважно придивляться.
Обійшов їх раз і два,
Та не бачить комара.
Лиш на третій помічає,
Як одна із них киває.
Не змогла вона стерпіть,
Що на носі щось сидить.
- Ось вона!- князь промовляє.
- Так, вгадав ти,- Змій зітхає.
************
Ввечері ж держава вся
Вже гуляла весілля́.
Танцювали і співали,
Пили і з гармат стріляли.
Було всяких там утіх.
Веселились хто як міг.
Настрій - добрий. Жарти - вдалі.
Весілля було в розгарі.
Та Іван не став гулять.
Взявся князя поучать:
- Завтра треба вже збираться.
Тут не можна залишаться,
Як би Змій нас не просив,
Щоби там не говорив.
Ще повинен пам'ятати –
Жінці віри не діймати
Й не казать нічого теж
Треба років сім, не менш.
************
Помолившись зранку Богу,
Князь збирається в дорогу.
Змій до нього підлетів:
- Погостюй хоч пару днів!
- Ні, спасибі!
Вирушати
Треба до своєї хати.
Вибачайте,- князь сказав
Й всіх людей своїх зібрав.
На коней вони сідають...
і додому приїзджають.
Князь Івана похвалив.
Своїм радником зробив.
Сам же клопоту не має.
Себе жінкою втішає.
По господарським ділам
Всим завідує Іван.
************
Так за роком рік проходить,
А на третій - сина родить
Князю жіночка його.
Як побачив він свого
Спадкоємця - ну радіти:
- Чи є в світі кращі діти,
Як оцей синочок мій,
Хлопчик любий, дорогий?!
Це княгиня як уздріла,
Зразу ж близенько підсіла.
Князя стала обіймать
і давай розпитувать:
- Як вдалося не злякаться,
За випробування взяться
Й справитися з тим усім?
- Добре, мила, розповім,-
Князь розніжився, сміється
і у всьому признається:
- Якби Голик не поміг,
Сам нічого би не зміг.
************
От княгиня розізлилась,
До Івана заявилась,
із-за пояса тут- смик –
Дістає вона рушник.
І зі зла ним так махнула,
Що Івана розітнула
Надвоє, немов мечем,
Ноги впали. А плечем
Голик стелю пробиває,
Аж на сім миль відлітає.
Ледь від болю не завив:
- Що ж ти, князю, наробив?!
Ти ж занапастив і себе!
Говорив я, що не треба
Жінці зразу довірять!
Можна ж було зачекать!..
************
От лежить Іван безногий
Біля лісу, край дороги.
Глядь - безрукий чоловік
Гонить зайця в його бік.
Ізловчився якось Голик –
Зайця ухопив за ноги.
Тут безрукий і спитав:
- Й чий же тепер заєць став?
- Годі і надію мати,
Зайця, щоб без рук впіймати,-
Каже Голик.- Я ж без ніг
Його гнати би не зміг.
То ж нехай же, друже-брате,
Ми обидва будем мати
На цю здобич всі права.
- Що ж, я згоден,- той кива.
************
Зайця з'їли. Побратались,
і блукать у світ подались.
Голик в возика заліз,
А безрукий його віз.
Йдуть собі не поспішають.
В якесь царство потрапляють.
Тут царівна в якусь мить
із палацу виїздить
і служницям гроші тика:
- Віднесіть оце калікам.
- Може б ти, красо, сама,
Милостиню подала?-
Голик з возика питає.
От царівна їх вітає.
Сама гроші їм несе.
- В тебе , якесь горе є?
Невесела і сумна, ти.
Може у пригоді стати
Зможем, як розкажеш ти
Чим тобі допомогти?
************
Хоч калікам і не рівня,
Та розплакалась царівна.
До палацу повела
і усе розповіла.
Що уже чотири ночі
Не склепає вона очі.
Внадивсь кров пить лютий звір
Страхітливий змій-вампір.
- Як в палац він попадає?
Дівчина відповідає:
- Через комин він летить,
Як уся сторожа спить.
- Потребуєш допомоги!-
I безрукий, і безногий
Стали думать-міркувать,
Як вампіра упіймать.
************
От у сінцях притаїлись
і чекають. Засвітилось
Серед ночі раптом все –
До царівни змій повзе.
Тут вона кахикать стала –
Хлопцям знаки подавала.
Затрусився змій, злякавсь,
Під перину заховавсь.
Хлопці в спальню забігають
і на змія нападають.
Той руками став душить,
А другий - ногами бить.
- Годі !- змій почав волати,-
Більш не буду, прилітати,
- Що ж, тоді нас віднеси
До цілющої води.
Є одужати надія.
************
Ухопилися за змія.
До криниці той приніс.
- Тримай змія! Сам не лізь!-
Крикнув Голик побратиму,-
Не вірь зміям до загину.
Зараз я у воду цю
Суху паличку встромлю.
Тільки палицю встромляє -
Аж та полум'ям палає.
Знову стали змія бить,
Доки не почав просить:
- Відпустіть же мене хлопці!
Та вода в другім колодці.
Ті взялись перевірять.
Палка стала розцвітать.
************
Голик - стриб в криницю прямо.
Назад виплив вже з ногами.
Потім побратим пірнав
і вже нові руки мав.
Коли це вони уздріли,
То і плакали, й раділи.
Змія кинули, й пішли,
Розпрощавшись, хто куди.
************
Не роздумує багато
Голик.
Йде до свого брата.
Його в полі застає,
Коли той свиней пасе.
- Не послухав мене князь, ти!
Тепер мусиш свиней пасти.
Князь Івана упізнав
і у ноги йому впав.
Став Іван розповідати
Князю, що прийшлось зазнати.
Не таїв уже й того,
Що він менший брат його.
************
Обнялись, розцілувались.
Разом гнать свиней зібрались.
- Тільки тут така біда –
Клятая свиня ота,
Що веде перед,- князь каже,-
Дійде до воріт і ляже,
Як укопана й чека.
Щоб її я цілував.
- Так і треба тобі, брате!
Ще й сьогодні цілувати
Доведеться ту свиню.
Та вже завтра припиню,-
Каже Голик,- цю наругу,
Як зроблю я добру пугу.
************
Стадо князь під двір пригнав.
- Он мій дурень причвалав!-
Почала змія сміяться,
із гостями насміхаться,
Як свиню князь цілував ;
і в хлів стадо заганяв.
************
Буду коноплю смолити.
Тож, давай, все те неси ти!-
Зразу ж до комірника
Голик князя посила.
Все, що треба було взяти,
Не зміг, навіть, князь підняти.
Прийшлось Голику прийти
і усе те віднести.
Потім взявся плести пугу.
За пів-ночі пуд до пуду
Плів коноплі і смолив.
Що задумав - все зробив.
************
Рано-вранці повставали
Й стадо в поле знов погнали.
- Із свинею цього дня
Цілуватимуся я,-
Каже Голик.-
-Ти ж бо, брате,
Будеш знову князювати.
Як догнали до воріт,
Свиня стала і стоїть,
а княгиня із зміями
Дошкуляє вже словами.
Мов: "Погляньте, свинопас
Буде звеселяти нас!".
************
Голик пугу розпускає
і щосили так вдаряє
По свині, що вибив дух.
Лиш посипавсь з неї пух.
Як на зміїв замахнеться –
Ті втікать куди прийдеться .
Налякать їх добре зміг.
А зміївна тут до ніг
Князю впала і голосить,
та пощади в нього просить:
- Не карай мене ! Прости!
Не почуєш більше ти
Жодного лихого слова,
Я покірна буду знову.
Князь повірив і простив,
Тай спокійно знов зажив.
************
Жінка свій зміїний норов
Поміняла,і вже скоро
Щастя й злагода в сім'ї
Зігрівала їх в житті.
Живуть собі, поживають
і Івана поважають.
І до самого кінця
Вихваляли молодця.
(1994)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273933
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 07.08.2011
Ормгінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270493
Дрімає річенька і горне хвилі зрідка.
Ті, бавлячись, цілують берег мрійно.
– Мій білий лебедю, пливе твоя лебідка.
Пливи ж і ти до крил моїх в обійми.
Зустріну лагідно. Не бійся не згадаю
Грозу вчорашню, грім та блискавицю.
Я біля серденька любов свою ховаю
І бережу, немов життя зіницю.
Мій білий лебедю, утіш свою кохану.
Приплинь хутчіш і пригорни до себе.
Кохати я тебе й тоді не перестану,
Коли здіймемося ми вдвох у небо.
Заснула річенька. Заснули в небі зорі.
І тільки ніч над ними ворожбує.
Поснули лебеді. Ні в радості, ні в горі
Ніхто й ніколи їх не розпарує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273786
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.08.2011
Житуха струмениться між роками
і залишає зморшки на лиці.
Я й досі часом бавлюся віршами,
хоча не за горами вже й «капцІ».
Народу лікував серця і шлунки,
підсвічував другим під сміх чи рев.
У банках пусто на моїм рахунку,
зате сини є й декілька дерев.
Як мудрі вчать – живу лиш сьогочасним.
Що ж треба ще мені, хорошому, зробить,
відхід щоб не вважали передчасним?
Можливо, безтілесне щось створить?
З’явивсь рум’янець на старечих щічках,
бо я придумав – втну цього вірша.
Мій струмінь – не фонтан, лише потічок…
Зате он як окрилилась душа!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273778
рубрика: Поезія,
дата поступления 06.08.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251266
Стрічкою річенька,
Чиста водиченька,
Стрімко до берега човен пливе.
Аж до вербиченьки,
До чарівниченьки,
Де поміж листям співа соловей.
Гілка гойдається,
Спів розливається,
Лугом-долиною линуть слова:
– Пташечко, рибонько,
Квітко, лебідонько!
Серденько в'яне, душа ожива!
Весно, весняночко!
З ночі до раночку
Той соловеєчко стихне хіба?
Ляже травиченька
Під біле личенько,
Віти додолу опустить верба!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273620
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2011
(Українська народна казка)
Тут завіршована казка записана в форматі аудіо книги -
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=TEgSubQ3q7g[/youtube]
- частина перша -
В тридев'ятому десь царстві,
В тридесятому державстві
із княгинею князь жив,
Двох синів собі ростив.
Раз пішли гулять до моря,
Та й про щось собі говорять.
От на березі вони бачать -
Три стоять дуби.
Князь тут у синів питає,
Здібності превіряє:
- Хто із вас з отих дубів
Що зробити би хотів ?
- Я зробив би з них комору,
Засипали б у котору тьму зерна.
Його б продав
і багатство би придбав.
Князь вдоволено киває.
Сина старшого вітає:
- Мислиш ти, неначе цар,
Наче справжній господар.
Менший каже:
- Чим сидіти та з чужого багатіти,
Я б з дубів корабль зробив
і світ за очі поплив.
Князь розгнівавсь.
Ну кричати:
- Нащо тебе годувати?!
Взяв він сина, струсонув
Й спересердя в море пхнув.
Тут кит-риба пропливала –
Та, що все навкруг ковтала.
Сина княжого найшла,
Ухопила й попливла.
************
Хлопець в китовій утробі
Не збиравсь кричати "пробі!",
Спокійненько походжав,
Собі здобичі шукав.
Кораблі, човни і скрині -
В велетенській цій рибині
Чого тільки не було.
Вистачало тут всього.
Тут знайшлись і хліб, і сало.
Тютюн, люльку і кресало
Як знайшов - то аж зрадів
і одразу ж задимів.
Дим той риба як почула,
Очманіла і заснула.
Вітер кита підхопив
і до берега прибив.
************
- Це побачили мисливці.
і зраділи ці "сміливці",
Що не треба полювать,
Щоби м'яса гору мать.
- Гей, рубайте ви рибину,
Не займайте лиш людину!
Голос цей із глибини, як почувся -
Всі втекли.
Хлопець в дірку визирає.
Голим з риби вилізає,
Бо за час, що в ній сидів,
Одяг на ньому зотлів.
************
Старший брат на ту годину
Взявсь шукать собі дружину,
Бо як батька поховав
Сам великим паном став.
Від країни до країни
Разом з слугами своїми
Молодий князь роз'ізджав.
От до моря він попав.
Бачить - голий походжає.
Князь по нього посилає:
- Того хлопця одягніть
і до мене приведіть.
Слуги із валіз дістали
Чоботи і шаровари.
Що потрібно - все знайшли,
Голого вони вдягли.
************
От князь хлопця оглядає.
- Хто ти будеш ?- він питає.
- Вдячний вам, мій добрий пан.
Голик звуть мене, Іван.
Можу вам в пригоді стати.
Буду я допомагати.
Слухатиметесь усі –
Будем з вами на Русі.
Князь погодився.
От їдуть,
А на зустріч миші лізуть.
Голик крикнув:
- Стій не руш!
Не губіть мишачих душ!
Мишачий загін - минає.
Крайня миша промовляє:
- Я - мишачий отаман -
Твій боржник тепер, Іван.
************
Ідуть далі.
Коли згодом,
Комариний воєвода:
- Якщо з військом кров поп'єм,
Вас також не підведем.
Голик одяг свій скидає,
Спину власну підставляє:
- Покуштуйте кров мою!
Всіх вас, братці, напою!
Далі їм зустрівсь рибалка,
Що впіймав двох щук.
На палку їх повісив - продає.
Голик гроші подає.
- Нащо нам ці дві рибини?-
Князь питає.
- В море вкинем,-
Пану відповів Іван.
- Що ж, роби, як знаєш сам.
************
Голик з князем все мандрують.
Йдуть, собі у вуса дують.
Згодом, путь тримали свій
В царство те - де правив Змій.
Всіх в страху той Змій тримає,
Не сподобавсь хто - вбиває.
Але наших парубків
Дуже приязно він стрів.
Їх звелів нагодувати.
Став найкращим пригощати.
Як про ціль візиту взнав,
Своїх дочок показав,
************
А було їх аж дванадцять.
Князь почав їх роздивляться.
і в найменшу серед них
Закохатися він встиг.
- Коли твоя ласка, Змію,
То скажу тобі, що мрію
Доньку сватати твою,-
Каже князь.
- Ну що ж, даю
Тобі змогу показати,
Що достоїн засилати ти сватів,-
говорить Змій,-
Як талан покажеш свій.
На току у мене в полі
Хліба всякого доволі.
Все до світу змолоти
і зерно к зерну склади.
************
До своїх верта князь. Плаче.
Голик як його побачив,
Заспокоювати став.
Князь йому все розказав.
- Не турбуйсь! Йди краще спати,-
Каже Голик, а сам з хати
Та як свисне.
До сіней збіглись тисячі мишей:
- Нащо нас,Іване, кликав ?
Просьба є до вас велика.
Треба змолотить зерно
Й поскладати заодно.
Миші кажуть:
- Не журися!
Ми все зробим, як годиться,
Бо ти добрий чоловік.
і побігли всі на тік.
Вранці Змій і князь приходять,
На току усе знаходять.
і солома, і зерно
Вже поскладане було.
- Щож, ходім тепер гуляти!
А на вечір будеш мати,
Хлопче, завдання нове.
Випробую ще тебе.
************
Тільки вечір наступає,
Змій вже князя підзиває:
-Доччин в морі мусиш ти
Перстень згублений знайти.
Рятуй свою головоньку!
Перстень знайдеш - тоді доньку
Відпущу я під вінець.
Не знайдеш - вам всім кінець!
Князь, зажурений, зітхає.
Все своїм розповідає.
Голик каже:
- Я піду
Й завтра перстень той знайду.
************
Тільки промінь перший блиснув,
Голик молодецьки свиснув.
- Ти, Іване, нас гукав
Чи лише пожартував ?-
Щуки, випливши, питають.
- Ні, для жартів я не маю
Ні бажання, ні часу.
Просьбу слухайте мою.
Вчора змій літав над морем
й перстень кинув нам на горе,
Бо як перстня не знайдем,
То голів ми не знесем.
************
Щуки взялися пірнати,
Перстень старанно шукати.
Все обнишпорили дно –
Та не найдуть все одно.
Підпливла тут щуча мати:
- Перстень в мене.
Віддавати
Хоч і шкода але ж вас
Хлопець той від смерті спас.
Щуки з моря виринають.
Перстень Голику вертають.
Той щодуху з ним побіг.
************
Тільки став він на поріг,
Князь від радості підскочив,
Бо вже змій чекать не хоче,
Двічі слуг він присилав,
- Де ж це перстень?!- все кричав.
Князь до зміїв підступає,
Перстень дівці одягає.
Каже:
- Більше не губи.
Змій же кличе:
- Йди сюди !
Познайомишся з гостями.
Пообідаєш із нами.
************
Аж одинадцять зміїв
Вже сиділо. І князь сів.
- Нам сьогодні князь покаже
Як стріляє він,- Змій каже
За обідом при гостях
З посмішкою на устах.-
- Лука я в сто пудів маю.
З нього іноді стріляю.
Глянем, що ти за стрілець.
А не стрілиш - вам кінець !
************
По обіді до Івана
Князь приходить:
- Знов погана є у мене новина.
Той все вислухав:
- Дарма!
Викрутимся й цього разу.
Слухайся мого наказу.
Якщо зробиш так і так,
То не скажуть - князь простак
Змій із дочками, з гостями
З дому в двір виходять прямо.
А за ними тридцять слуг
Тягнуть стопудовий лук.
Князь наш лука оглядає
і всім зміям заявляє:
- Без великого труда
З нього стрілить й мій слуга.
Я й соромитись не буду!
- Добре! Хай із твого люду,-
Зміі кажуть,- стрільне хтось
Ну, а ми подивимось.
************
Підійшов до лука Голик
Й стрільнув так він,
як ніколи
З нього жоден не стріляв.
Лука, навіть поламав.
Потім взяв уламок лука
і пішов.
- Оце так штука! –
Змії кажуть,-
- Що ж робить?
Як сватів занапастить?
Довго думали-гадали.
Потім князя підізвали:
- Завтра з самого рання
Ти приборкаєш коня.
************
Голик князю шепче в вуха:
- Що скажу, мене ти слухай !
То зміївна, а не кінь.
Сам полізеш - то амінь.
Я ж провчу її добряче.
************
От на ранок князь і баче -
Одинадцять дівок є,
А одної нестає.
Знову князь переконався,
Що Іван не помилявся.
Став він трохи осторонь.
Тут зявився кінь- вогонь.
Шкіра на ньому іграє.
Землю копитом довбає.
Князь поглянув, посміхнувсь
і до зміїв всіх звернувсь:
- Це ж не кінь, а кобилиця!
Я ж бо - князь! І не годиться
Тим займатися мені,
Що по силам і слузі.
Що ж, хай спробує,- ті кажуть,
Свою спритність нам покаже.
************
На кобилу Голик сів
і відразу ж полетів
Він у небо, аж під хмару.
А коняка незабаром
Стрімко кинулася вниз,
Щоби вершник з неї зліз.
Все ж Іван тримався добре
За загривок і вже вкотре
Шматком лука, що зломив,
Поміж вух кобилу бив.
Товк добряче, як годиться.
Стала та уже проситься:
- Годі, Голику, не бий !
Чоловік ти ж - не лихий.
- Ну,тоді кінчай казиться!-
Каже Голик.
Кобилиця
В двір Івана принесла,
Впала й ноги простягла.
************
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273613
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2011
«Тяжело неотлучно стоять у станка,
который детали точит;
Тяжело наукам учить дурака,
Который учиться не хочет…»
(«Тяжело», Николай Карпов)
-----------------------------------------
Ох, і ВАЖКО звичайним солдатом тАм буть,
де керують «дуби»-генерали;
Буть в країні, де всі на закони плюють,
навіть ті, що закони писали;
І коли у мундирах бандити сидять,
а в «еліті» – одні лиш дебіли;
і коли скрізь і всюди потрібно брехать,
говорити на чорнеє – біле…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273438
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.08.2011
(медитативний переказ трипільських медитацій
Сергія Плачинди)
(уривки)
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=GHB9OsAVNQI[/youtube]
Була на початку пітьма лиш безмежна: ні зірок, ні неба - лиш ніч. Той морок холодний, густий, безконечний пронизувала одна річ - це Око, яке у віках існувало, із вічності в вічність неслось, з старих і далеких світів пролітало, створити щоб новеє щось. Отак упродовж безкінеччя летіло, а краю пітьмі не було.Та якось спинилось і раптом пустило сльозинку-росинку воно. А з росинки вродивсь Першоптах. Першобогом він був у світах. І розправив цей Сокіл тоді золотавії крила свої.Та й став він над Оком кружлять й сльозинки-росинки пускать. Як упала сльоза золота - з Ока острів тоді вироста. А із срібної потім росинки-сльози стало озеро гарне живої води.Як зелену сльозу упустив Першоптах, квіти й трави зросли на його берегах.
Сів тоді Сокіл-Род в травах високих, медитувати і думать почав. Як передумав ту думу глибоку - тьма відступила, час світла настав. Зніс тоді Сокіл із золота жолудь.З жолудя виріс тут дуб Стародуб. На першодереві славному тому в кроні крислатім зорі цвітуть. З зорь тих вродили плоди невмирущості - яблука то молодильні були. І від появи цієї могутності радості й світла настали часи. Тоді на вершину прадуба злітає, і каже звідтіль Сокіл-Род:
- Я Ирій створив! Але ж іще маю створити і світ весь.
І от в глибини свідомості Сокіл поринув. А згодом він зніс два яйця; одне було чорне, друге було біле. З живої води озерця, куди вони впали, вродилися раптом два лебеді - чорний і білий.
Один на одного кидатися стали й затіяли лютую бійку. Тоді Сокіл-Род їм сказав:
- Зупиніться! І тут біля дерева станьте! Дослухали лебеді і більше битись не стали.
А він їм:
- Погляньте! На дереві яблука он молодильні. Їдять їх безсмертні боги.
Їх з'їли і в велетнів людиноподібних враз перетворились вони. Один був русявим, блакитні мав очі - він мав керувати Добром. А другий чорніший від чорної ночі - йому управлять лише Злом. Ще яблука велетнї з дерева з'їли - аж силу відчули в собі гігант чорношкірий й гігант білошкірий.
І каже їм Сокіл тоді:
- Ви - вічні. І люди без вас не пізнають ні суті, ні сенсу буття. Нехай рівноправними вас всі вважають, бо ви складові дві життя.
Сказав Чорнобогові Сокіл:
- Ти управлятимеш смертю!
І тіло того́ враз покрилось смердючою чорною шерстю.
А Білобогові каже:
- Володарюй світом білим!
І після слів цих той зразу ж зробивсь несказано вродливим.
Ступив Чорнобог у свої володіння і морок-пітьму зненавидів. В душі його заздрість пустила коріння до Білобога. Посидів, і з розпачу раптом він гірко заплакав, пустивши дві чорні сльозинки.
З одної зродилась Мара́ - гнилоока, сварлива, брудна й люта жінка. З другої ж сльози змій Дракон утворився із головами вогняними.
- Знайду Білобога і Сокола, й Дуба, шоб разом покінчити з ними!- розправив змій панцирні крила великі й зригнув з пащі піну вогняну.
Шептав Чорнобог, посірівши:
- Тепер я володарем Ирію стану!
Білобог, коли клекіт той хижий почув, сльозинки
дві чисті і світлі пустив. Вродились з них: велетень-красень Перун, (тримав він в руках вогняні дві стріли), й з'явилась красуня також - Коляда.
Білобог молодильні їм яблука дав.
- Боги невмирущі тепер ви!- сказав.
Перуну Ирій оборонять наказав. Коляду ж він своєю жоною назвав.
Тоді саме в Ирій Дракон прилетів, накинутись на Білобога хотів. Стрілою Перун змію крила спалив. І в чорну безодню Дракон загримів. Драконові крила Володар Пітьми сльозами своїми тоді окропив - від чорних тих сліз крила знов відросли. Він плакав від заздрощів, злості й журби - збагнув, що у Вирію йо́му не бути, лиш в мороці й темряві вічно тонути - ще більше зненавидів весь білий світ, злоби́вся він тисячі й тисячі літ.
А Білобог свого помічника повчав:
- Ти ж є Перун, то мусиш прати небо! Візьми живої з озера води. Водою, небо обливати треба, щоб утворились хмари дощові!
Ян-чоловічу творчу силу мав й зробив Перун все. І пухнасті хмари у голубому небі попливли.
- Тепер тобі б стрілою в небо вдарить, щоб грім гримів й на тебе люд моливсь!
І блискавки яскраві заблищали. На землю життєдайний дощ поливсь. Щорічно інь-красуня Коляда народжувала сина-коло (Божича). Життя своє він проживав за рік, всьому живому визначав він вік. Щоранку Божич в небо підіймався, а ввечері за виднокрай вкладався. Яскраве коло Божича зростало, хрестом яскравим небо прикрашало і світло сонця людям дарувало. Дні довшали.Тепла було чимало. Життя проміння проникало всюди. Робились влітку дуже довгі дні, і виростав на втіху й радість людям тоді врожай чудовий на землі. А восени вже Божичу старіти. Тоді години довшають нічні. Жовтіє листя. Сохнуть, в'януть квіти.
Мара і Чорнобог давай радіти, що стали сили тьми -перемагати. Доводилося світлу відступати.
В найдовшу ніч старенький Божич вмер. Сказав, зрадівши,Чорнобог Марі:
- Тепер біжи на землю й Коляду знайди. Вона вагітна –
новий Божич в ній. Не дай йому на світ з'явитись ти. Тоді настане вічна чорна ніч!
І знов побігла по землі Мара - впіймати Коляду хотілось їй. Усе обнишпорила.Та дарма, богиня неба втілилась в козу.
Нового Божича родила Коляда, перехитривши знову злу Мару. 3олотоликий Божич молодий почав нове життя і рік новий.
А люди позбиралися в ватаги, колядниками се́бе нарекли і Коляду взялися віншувати, зображення ясной Звізди нести, курсуючи від хати і до хати з опудалом Священної Кози.
(1995)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273256
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270957
На струнах тихо янголи заграли.
І серце мов розплавили повільно
Чи то акорд, тобою взятий вдало,
Чи блиск очей нестримно-божевільний.
Ще довго потім пили теплу каву
І говорили будь-що й ні про кого.
Прощалися і забувались знову,
На ранок лиш діставшися порогу.
Зі струн ледь чутно янголи злетіли.
Заплакав дощ, по склу розливши сльози.
А нам проститися не стало сили.
Стояли мовчки на отім порозі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264515
Кліп - http://www.youtube.com/watch?v=vyw-FMfL6XY
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=vyw-FMfL6XY[/youtube]
Пелюсток п'ять шипшинка
Простягає до мене.
Золота серединка,
Знизу листя зелене.
Ніби вбрана шовками,
Така ніжна лелітка.
На гілках із шипами
Порцелянова квітка.
Запах лагідний лине,
Проводжає в минуле.
Воскрешає хвилини,
Що в душі десь заснули.
Вдвох збирали шипшину.
Пам'ятаю і досі,
Цілував без упину
Ти лице моє й коси.
Цілував мої губи,
Називав мене - мила.
Обіймав і голубив...
Зашарілась шипшина.
Стільки літ промайнуло...
Чи того нам бажалось?
Тихим щемом війнуло,
У душі десь озвалось.
.
Сивини павутинка,
Півжиття за плечима.
Скаже хтось - гарна жінка,
Та з сумними очима.
Дорогі мені квіти
Пригортаю до серця.
Зачароване літо,
Теплим спогадом ллється.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272685
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251959
На дворІ білий день розливає
Все тепло, що приніс іздалеку.
В хаті, як посивіла лелека,
Мати фото дочки розглядає:
"У житті вдосталь смутку й розлуки,
І вітрів, які стримують крила.
Від дощів тебе б, доню, накрила,
Та ослабли від старості руки.
На стежках я б насіяла м'яти,
Випрямляла б для тебе дороги.
Та натруджені мамині ноги,
Не ідуть вже далеко від хати.
Заспівала б я пісню "Про рожу"
Частувала б гірськими медами.
Та надтріснутий голос у мами,
Та й у гори іти вже не можу.
Серафимом тебе шестикрилим
Обгорнула б, і душу, і тіло.
Та багато вже літ пролетіло,
І уже не стає в мене сили.
На світанку, розплющивши очі,
Усміхнувшись, ти глянеш на сонце.
А для мене вже вечір в віконце
Заглядає предвісником ночі."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272057
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.07.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261455
Плаче осінь сивими дощами,
Різнобарв’я кидає до ніг.
Я полину думками до мами,
Зазирну за батьківський поріг.
Ми так рідко бачимось, рідненька,
Вже давно живу в чужім селі.
Я сумую часто, мила ненька,
Згадую, як ми були малі.
Всі дитячі мрії й сподівання
Сповна легко втілила в життя –
Діти, дім, професія, визнання.
Далі що? Непевне майбуття?...
Сипле осінь жолуді в долоні,
Осінь в серці, осінь у літах –
Вже мої злегка сивіють скроні.
Що зі мною, мамо, що не так?
Підросли, окріпли мої діти,
Вилітають пташечки з гнізда.
Плакати мені, а чи радіти,
Бо ж для них пора ця – золота!
Стихне дощ, калина на подвір’ї
Сонечком яскравим заіскрить,
Стихне біль, бо я з тобою, рідна,
Подумки пораджусь, хоч на мить.
Хоч в уяві пригорнусь до серця,
Ніжні руки сповнені жалю.
Мамочко, матусю, ти не сердься,
Я тебе люблю, люблю, люблю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271373
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.07.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258265
Вже вишні вбрались в білі сукні,
А яблуньки ― в рожевий цвіт.
Стоять, прекрасні і розкішні,
Дурманять пахощами світ.
І горобина кучерява
Радіє теж, що вже весна.
А на зелених ніжних травах
Блищить смарагдова роса.
Усе в природі вже вирує,
Росте, квітує і бринить.
За чим же я тоді жалкую?
Чому душа моя болить?
Мабуть, за цим чудовим цвітом,
Що вже тихенько обліта.
Ось так недовго око тішить
Й чарує всіх людська краса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270692
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2011
Переклад вірша Федора Тютчева
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=8THFt7c4MhQ[/youtube]
Зустрів я Вас – і все минуле
в старому серці ожило.
Згадав ту золоту добу я –
й зігріло серденько тепло…
Буває, що в осінню пОру
такий приходить дивний час –
повіє раптом, як весною,
щось стріпенеться наче в нас.
Під впливом того повівання
теплом душевним сповнююсь.
З забутим вже зачаруванням
на милі риси я дивлюсь.
І після довгої розлуки
дивлюсь на Вас, як уві сні.
Поголоснішали всі звуки,
що не вмовкали у мені.
Не тільки спогадів примари,
життя заговорило знов.
Все ті ж у Вас краса і чари,
і та ж в душі моїй любов!..
(14.07.11)
------------------------------------------
Фёдор Тютчев
К.Б.
(Я встретил Вас)
Я встретил вас – и все былое
В отжившем сердце ожило;
Я вспомнил время золотое –
И сердцу стало так тепло...
Как поздней осени порою
Бывают дни, бывает час,
Когда повеет вдруг весною
И что-то встрепенется в нас,
Так, весь обвеян дуновеньем
Тех лет душевной полноты,
С давно забытым упоеньем
Смотрю на милые черты...
Как после вековой разлуки,
Гляжу на вас, как бы во сне,–
И вот – слышнее стали звуки,
Не умолкавшие во мне...
Тут не одно воспоминанье,
Тут жизнь заговорила вновь,–
И то же в нас очарованье,
И та ж в душе моей любовь!..
(1870)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266197
Що то сталось серцю,
як заграв музи́ка?
Що з очима стало?.. -
Вкрила пелена...
Де взялася туга,
та така велика,
мов глибока річка,
що не має дна...
Що то сталось серцю,
може в ньому рана,
чи у ньому скалка
болісно саднить,
що літа минають,
юність полум'яна
канула у Лету
за одну лиш мить?..
Що то сталось серцю,
як заграв музика?..
Озирнулась, ніби,
вчора я була,
а сьогодні доня, -
юна, сонцелика,
як весняна квітка
ніжно розцвіла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269798
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188094
Прийшла царівна золота,
Прекрасна й вічно молода,
Цнотлива, чиста і свята –
Осінь...
Їдкий прибила пил доріг,
Втопила безнадії гріх,
Лягла мереживом до ніг –
Осінь...
Стіною сірих хмарних шат
Закрила вечір – шлях назад,
Блиснýвши сяйвом дивних врат –
Осінь...
Кінець чекань, кінець вагань,
Пора новітніх сподівань,
Пора змагань, пора дерзань –
Осінь...
Без тіні суму й каяття,
Я скину листя-нежиття
І полечу у майбуття –
В осінь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269112
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.07.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266319
Я зловлю твій погляд на своїх вустах
І від слів гарячих кров до щік прилине.
Прилетить до мене щастя синій птах
І любов безмежна хвилями зустріне.
Щоб забути розум - вистачить хвилин,
Щоб забути гордість - тільки дотик тіла...
Хоч кохання наше - мов гіркий полин
Та обійми перші пристрастно-несмілі.
Розбрелись у безвість всі мої думки,
Бо в очах сьогодні потону безсило.
Все, що планувала – вийшло навпаки,
Та зате у мене проростають крила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268648
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2011
Переклад вірша Євгена Гребінки
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=y9T_SvPlb8w[/youtube]
Очі чорнії та жагучії,
розпрекраснії та пекучії!
Як люблю я вас! Як боюсь я вас!
Запримітив вас я в недобрий час.
Недаремно ви наче глибочінь.
Траур бачу в вас по душі моїй.
Переможне в вас бачу полум’я.
Бідне серденько горить в ньому там.
Та не в смутку я, не печалюсь я.
Мене втішила моя доленька.
Все, що тільки мав, все,що Бог дав нам
я пожертвував вогняним очам.
------------------------------------
Євген Гребінка
Черные очи
Очи чёрные, очи страстные,
Очи жгучие и прекрасные!
Как люблю я вас, как боюсь я вас!
Знать, увидел вас я в недобрый час!
Ох, недаром вы глубины темней!
Вижу траур в вас по душе моей,
Вижу пламя в вас я победное:
Сожжено на нём сердце бедное.
Но не грустен я, не печален я,
Утешительна мне судьба моя:
Всё, что лучшего в жизни Бог дал нам,
В жертву отдал я огневым глазам!
(1843)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268454
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.07.2011
Переклад вірша Івана Тургенєва
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=qTNOPtSsSgc[/youtube]
Ранок туманний. Він ніби весь сивий.
Ниви зажурені, снігом укутані.
Раптом згадаєш часи старовинні,
і пригадаєш обличчя забуті вже.
Зустрічі перші й останні стрічання,
пристрастні й часті розмови пригадуєш,
милого голосу тихе звучання,
погляди сором’язливі і жадібні.
Сльози згадаються з усміхом дивним.
Безліч всього пригадаєш з минулого,
слухавши гомін колес безупинний,
дивлячись в небо широке задумливо.
---------------------------
Иван Тургенев
В ДОРОГЕ
Утро туманное, утро седое,
Нивы печальные, снегом покрытые,
Нехотя вспомнишь и время былое,
Вспомнишь и лица, давно позабытые.
Вспомнишь обильные страстные речи,
Взгляды, так жадно, так робко ловимые,
Первые встречи, последние встречи,
Тихого голоса звуки любимые.
Вспомнишь разлуку с улыбкою странной,
Многое вспомнишь родное далекое,
Слушая ропот колес непрестанный,
Глядя задумчиво в небо широкое.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267932
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 30.06.2011
Переклад вірша Афанасія Фета
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=Oxk9C-P7jvA[/youtube]
На світанні хай солодко спить!
Не буди на світанку її!
Ранок в неї на грудях пашить
і палає на ямочках щік.
Розморив її стомливий сон.
Он подушка вся жаром пала’.
До плечей білосніжних обох
її чорне волосся спада’.
Вчора ввечері біля вікна
довго-довго сиділа вона.
Їй подобалась місячна гра –
як він в хмарах пірна’ й вирина’.
І чим довше тривала та гра,
чим гучніш соловейко співав,
тим блідіше ставала вона,
ще й у серденьку біль калатав.
Тим-то в неї на ямочках щік
і на грудях цей ранок горить.
Не буди на світанку її!
На світанку хай солодко спить!
-----------------------------------
Афанасий Фет
На заре ты ее не буди,
На заре она сладко так спит;
Утро дышит у ней на груди,
Ярко пышет на ямках ланит.
И подушка ее горяча,
И горяч утомительный сон,
И, чернеясь, бегут на плеча
Косы лентой с обеих сторон.
А вчера у окна ввечеру
Долго-долго сидела она
И следила по тучам игру,
Что, скользя, затевала луна.
И чем ярче играла луна,
И чем громче свистал соловей,
Всё бледней становилась она,
Сердце билось больней и больней.
Оттого-то на юной груди,
На ланитах так утро горит.
Не буди ж ты ее, не буди...
На заре она сладко так спит!
1842
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267357
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.06.2011
Переклад вірша Аполона Григор’єва
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=a2YNWI1nN0U[/youtube]
Поговори зі мною ти,
о, семиструнна подруго!
Моя душа щемить з нудьги!
І місяць світить! Здорово!
Он зіронька одна сія
яскраво, що аж боляче
промінням серденько торка,
ущипливо і колюче!
Чого від серця треба їй?!
Усе й без того зна вона!
До неї щемом довгих днів
душа моя прикована.
І знає серденько моє
отрутою обсипане,
всім тим наповнював себе,
страждаючи, навмисно я.
Я від зорі і до зорі
тужу, жалкую, ремствую.
Ти доспівай, договори
ту пісню незавершену.
Ти розкажи сестрі своїй
про все, що в світі дано нам.
Дивись, зоря горить сильніш!
Співай, моя жаданая!
До ранку аж готовий я
балакать про сподіване.
Договори і доспівай
ту пісню недоспівану.
-------------------------
Аполлон Григорьев
О, говори хоть ты со мной,
Подруга семиструнная!
Душа полна такой тоской,
А ночь такая лунная!
Вон там звезда одна горит
Так ярко и мучительно,
Лучами сердце шевелит,
Дразня его язвительно.
Чего от сердца нужно ей?
Ведь знает без того она,
Что к ней тоскою долгих дней
Вся жизнь моя прикована...
И сердце ведает мое,
Отравою облитое,
Что я впивал в себя ее
Дыханье ядовитое...
Я от зари и до зари
Тоскую, мучусь, сетую...
Допой же мне - договори
Ты песню недопетую.
Договори сестры твоей
Все недомолвки странные...
Смотри: звезда горит ярчей...
О, пой, моя желанная!
И до зари готов с тобой
Вести беседу эту я...
Договори лишь мне, допой
Ты песню недопетую!
(1857)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267200
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.06.2011
Переклад вірша Костянтина Фофанова
Із докором гірким, глибоким
я на її портрет дивлюсь
за сон безумства і пороку,
за проминулу повість злюсь.
Я знов страждаю і кохаю.
ОбрАза й досі ще болить.
Вона ж байдуже спогядає,
і, як тоді, лише мовчить.
Прикутий випадком до неї
очей не можу відвести.
В її мовчанні щось таємне
і пам’ятне хотів знайти.
---------------------------------
Фофанов Константин
Исполнен горького упрека
За злую повесть прежних лет,
За сон безумства и порока,
Я на ее гляжу портрет.
Я вновь люблю, страдая страстно,
И на меня, как в день обид,
Она взирает безучастно
И ничего не говорит.
Но к ней прикованный случайно,
Я не свожу с нее очей...
В ее молчаньи скрыта тайна,
А в тайне – память прошлых дней...
(1886)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266534
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 23.06.2011
(За скляними вікнами + А сльози кап)
Оригінали -
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258877
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262390
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265303
За скляними вікнами пелюстковий рай
Ніжними листочками тягнуться за край
Безтурботних сутінок чи веселих днів
Чом троянди вірили в те, що ти не смів?
А сльози кап...кап..кап...
Щоками вниз...вниз...вниз
Чому сумна така?
Дивись...дивись...дивись...
А сльози кап…кап...кап...
Морський неначе бриз
Тепер глуха стіна....
Дивись…дивись...дивись..
В прохолодних затінках сплять твої думки
Крадуться із шелестом в сон твій нетривкий
Всі слова непрошені, що скажу про нас,
Щоб яскравим сонечком ти зігрів хоч раз.
А сльози кап…кап…кап…
Та мрії в друзки скрізь…
Це не твоя вина….
Дивись…Дивись…Дивись…
А сльози кап…кап…кап…
А крила...рвуться ввись
Цілуй, бо я така…
Дивись…Дивись…Не злись..
Теплота пронизує кожну грань скляну
І на волю проситься, в чарівну весну
Червоніють квіточки, закипає кров
Доторкнеться погляд твій і прийде любов.
А сльози кап...кап..кап...
Щоками вниз...вниз...вниз
Чому сумна така?
Дивись...дивись...дивись...
А сльози кап…кап…кап…
А крила...рвуться ввись
Цілуй, бо я така…
Дивись…Дивись…Не злись..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266501
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264388
Пливе спокійно місяць срібний,
Затихла пташка у саду,
Тобі лиш спокій не потрібний,
Бо прагнеш відвести біду.
Закрити хочеш все собою:
І біль, і розпач, і печаль.
Ніколи не була слабкою,
Саму себе в усім не жаль.
Живеш для інших – для народу,
Для нас, для внуків дорогих,
Не ради слави й нагороди,
А щоб лунав довкола сміх.
Моя ти нене сизокрила,
В твоїх очах завжди любов!
Добро мені, голубко мила,
Вплітала в коси між дібров.
Довіру, вдячність, серцю милу,
Вшивала в платтячка малі,
Про вірність і кохання силу
Співала у ранковій млі.
Пливи спокійно місяченьку,
Співайте пташечки, летіть!
До милої моєї неньки
Любов на крилах донесіть
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265798
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.06.2011
Переклад вірша Сергія Єсєніна
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=77eRA1dyO7Y[/youtube]
Кохана! Сіяння волосся
я пам’ятаю твого.
Залишить тебе довелося.
Мені дуже важко було.
Осінні згадаю я ночі,
березовий шурхіт тіней.
Тоді вже були дні коротші.
Та місяць світив ще і ще.
Згадаю, як ти говорила:
«Промчаться блакитні роки,
і зовсім забудеш, мій милий,
мене, мабуть, з іншою ти».
Сьогодні ця квітнуча липа
мені нагадала все знов –
на пасма кучериків сипав
той квіт, наче власну любов.
І серце не в силах схолонуть,
кохає когось, та сумне.
Так ніби улюблену повість,
пригадує все ще тебе.
------------------------
Есенин Сергей
Я помню, любимая, помню
Я помню, любимая, помню
Сиянье твоих волос.
Не радостно и не легко мне
Покинуть тебя привелось.
Я помню осенние ночи,
Березовый шорох теней,
Пусть дни тогда были короче,
Луна нам светила длинней.
Я помню, ты мне говорила:
"Пройдут голубые года,
И ты позабудешь, мой милый,
С другою меня навсегда".
Сегодня цветущая липа
Напомнила чувствам опять,
Как нежно тогда я сыпал
Цветы на кудрявую прядь.
И сердце, остыть не готовясь,
И грустно другую любя.
Как будто любимую повесть,
С другой вспоминает тебя.
1925
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265654
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.06.2011
Я не маю ні крил, ні хвоста.
Не умію стрибать і літати.
Та й барлогу, нори чи гнізда
не прийшлося в лісах мені мати.
Я не маю ні дзьоба, ні лап,
гострих кігтів і «мертвої» хватки,
ні луски, плавників, зябер, ласт,
ані ріг чи копитець на п’ятках.
Не уловлюю я ультразвук,
і не бачу я інфрачервоне,
не ходжу по стіні, як павук,
кров у жилах, як в жаб, не холоне.
Гарним пір’ям я не похвалюсь,
ані хутра, ні шерсті не маю.
Навіть шкіри, як змій, не зміню.
Більше того – лисіть починаю.
Я всього лиш людина слабка.
Маю тільки душі поривання
роздивитись Мистецтва зблизька
і не дати загаснуть бажанням.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265320
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.06.2011
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184606
Спраглі світанки облизують променем роси.
Спраглі уста від жагучих цілунків горять.
Ти оповила, зв’язала мене в буйних косах,
Як же я можу, крім тебе, когось покохать.
Ти – моя доля. Я – твоя доля.
Бути з тобою – бути обоїм.
Разом навіки, море і ріки,
Небо і землю нам обійти.
Сонячне сяйво торкнулось відкритого серця,
Вбрало тепло і віддало закоханий жар.
Я же без тебе – мов без криниці відерце.
Ти полонив, ти мій спокій з собою забрав.
Вечір і небо...Зорі схилились в поклоні.
Місяць поважно полярну зорю проводжа.
Стежка у квітах. Запах конвалій, півоній.
Лине у всесвіт веселкою ранок стрічать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2011