| Сторінки (12/1127): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
[i][b]Літературно-мистецький кіш «Ріднокрай»[/b][/i]
[i](Випуск одинадцятий)[/i]
[b]«На позитиві»[/b]
[b][i]Поезія і пісні[/i][/b]
[b]Видавець – «Інтер Парк»[/b]
[u][b]Лубни- 2024[/b][/u]
(Об’єм – 408 сторінок)
Наклад – 250 прим.
1.
От і я вже отримав примірник чергового (вже одинадцятого!!) випуску збірки поезій від літературно-мистецького коша «Ріднокрай». Книга називається «На позитиві» і містить вірші, пісенні тексти і посилання на пісні виставлені в відеохостингу YouTube. Це найоб’ємніший альманах «ріднокраївців» - в ньому на 408 сторінках вільно розмістились віршовані тексти 66 митців - творців поезій, композиторів, співаків.
Пишу цей відгук на збірку «На позитиві», як своє почування події, певного культурного досягнення, бо всього що в ній надруковано ще не прочитав. Читання великої збірки віршів – це зовсім інший досвід, в порівнянні з швидким поглинанням тексту, наприклад, прозового роману. Кожен вірш варто смакувати, наче витончений десерт, пропускаючи його через свою емоційну сферу. Вірші вимагають повільного, уважного прочитання, щоб повністю відчути кожне слово, кожен образ, кожну пристрасть, яку передав автор. Іноді виникає бажання повернутися до вже прочитаного, перечитувати рядки знову і знову, занурюючись в їхню глибину і відкриваючи нові сенси чи тішитися вдалими поетичними знахідками авторів. Саме тому читання книги поезії може зайняти багато часу, але цей процес дарує особливе задоволення і насолоду, і тому книга поезій «На позитиві» на тривалий час займе місце на моєму столі, тобто стане справжньою «настільною книгою».
2.
Нині книги на полиці вже не є елементом декору в інтер’єрах осель. В сучасному світі, де технології невпинно розвиваються, електронні видання та інтернет стали невід'ємною частиною нашого життя. Однак, попри всі козирі і плюси цифрових форматів, друковані книги мають свої давні і унікальні принади і « фішки»*. Одна з найголовніших – отримання особливого «кайфу»* від самого процесу читання - відчуття паперу під пальцями, запах свіжонадрукованої книги, можливість робити закладки на сторінках чи нотатки на полях. Інша приваба «живої» книжки - це її естетична цінність, оформлення. Відмічу, що збірка «На позитиві» прикрашена лаконічними графічними вставками і, взагалі, дизайнерськи, ілюстративно, типографічно оформлена в єдиній стилістиці з попередніми збірками «Ріднокраю» («Понад усе нам Україна», «Українська вишиванка», «Україна непереможна» та іншими).
А ще друковані книги не залежать від батарейок, зарядних пристроїв. актуальних в наш час через війну з кац@пами «блекаутних»* вимкнень світла і перебоїв з інтернетом. Вони завжди доступні та готові до читання, незалежно від обставин. Читаючи друковану книгу, ми можемо повністю зануритися в текст, не відволікаючись на надокучливі повідомлення і настирливу рекламу, які постійно з’являються на електронних пристроях.
3.
В черговий раз проходжу поглядом по вказівнику авторів на перших сторінках збірки «На позитиві». Автори (з різних куточків України) і їх твори розташовані демократично в алфавітному порядку. Бачу імена поетів, яких добре знаю по соцмережам. Бачу людей, з якими мав втіху познайомитись особисто на заходах «розвіртуалення», які влаштовував актив «ріднокра́ївців». Бачу нові імена, а це інтригує. І будь-яка з цих груп мені цікава, бо кожен поет у збірці має свій унікальний голос, але водночас вірші об'єднує (окрім неабиякого художнього смаку укладача альманаху) ще й спільний дух — відчуття гармонії між людиною та світом, глибоке розуміння людських переживань та внутрішніх і інших конфліктів. Відчувається, що автори не просто пишуть, а живуть своїми віршами, вкладаючи в них частинку своєї душі.
Не зважаючи на виклики, які принесла епідемія COVID-19, що нагло забрала одного з зачинателів «Ріднокраю», а потім і війна з московитами, яка все триває - творча спілка майстрів поетичного слова продовжує існувати та розвиватися. Наші поети, попри всі труднощі та випробування, не втратили натхнення та бажання творити. Навпаки, ці непрості часи стали джерелом нових думок і почуттів, віршів і пісень.
Обмеження на зустрічі та заходи багатьох змусили шукати нові форми спілкування та обміну творчістю. Війна ж додала ще більше складнощів, змусивши багатьох поетів покинути свої домівки, а деяких навіть творити під звуки сирен чи гуркіт обстрілів.
У цих умовах віртуальні платформи для багатьох стали новим домом. Соціальні мережі, спорадичні зустрічі дали можливість залишатися на зв'язку, ділитися новими творами, обговорювати актуальні теми та підтримувати один одного. Віртуальний формат дозволив не тільки зберегти творчу спільноту, але й розширити її, об’єднавши поетів з різних куточків України і світу.
4.
Тож в нашому випадку можна сказати, що вихід в світ книги поезій – це, значне явище в культурному житті суспільства. Однак за кожною такою книгою стоять не лише талановиті автори, але й ті, хто своєю працею та підтримкою робить можливим оприявлення цих тво́рів і тво́рив. Маємо висловити щиру вдячність одному з авторів збірки і «за сумісництвом» меценату, який всі ці роки фінансово підтримує «ріднокра́ївські» публікування, а також подвижникам-упорядникам та редакторам, які на добровільних засадах готували матеріали до друку. Завдяки щедрості та безкорисливості цих людей поетичні твори і пісні змогли знайти свій шлях до читача. Їх робота – це невидимий, але надзвичайно важливий внесок у літературний процес.
Творча спілка поетів, що тяжіє до літературно-мистецького коша «Ріднокрай» продовжує писати, грати, співати і, зрештою, жити, долаючи всі труднощі. Їхні вірші, народжені в умовах пандемії та війни, стають свідченням стійкості людського духу та сили мистецтва. Митці продовжують працювати, спілкуватися та підтримувати один одного, адже мистецтво, поезія – це те, що робить нас сильнішими, навіть у найважчі часи.
Збірка віршів «На позитиві» стала справжнім літературним святом для шанувальників поезії. (Хоча може таких небагато, але вони ще є.)
Я не називав імен, не цитував рядків з віршів. Імена в нашій пам’яті, а вірші в книзі. Беріть і читайте.
==========
« фішка»* - на молодіжному сленгу - особливість, щось незвичайне, дивовижне, примітне.
«кайф»* - сленгізм – означає приємність, насолоду.
блекаут* — системна аварія в енергосистемі, що супроводжується масовим відключенням споживачів.
------------
Євмен Бардаков
07.08.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019509
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2024
Слова, музика, відеоряд – Віктор Ох
Виконання - заслуженого артиста естрадного мистецтва України Ярослава Чорногуза.
----------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=z5zRaNNZBE0[/youtube]
[color="#ff00d5"]Кохання спалахнуло метеором.
В тобі тоді містився весь мій світ.
Зірвали ми тендітний первоцвіт,
Відкинувши в саду веснянім сором.
Твоя жага чомусь минула скоро,
Потріскалась, як перестиглий плід.
Від слів твоїх холодних наче лід
Моє бажання також захололо.
В душі моїй вже вкотре самота.
Твої медовії я згадую уста
І те, як моє серденько палало.
Любов до нас приходитиме в снах,
залишиться в сонетах і піснях.
В житті, на жаль, їй місця дуже мало…
[/color]
А це ось власне виконання (за безголосість вибачаюсь)
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=OB3kFoKUlHI[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012291
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=t5TCeNEOXo4[/youtube]
[color="#ff0000"]ДОРОГА. ДАО. ШЛЯХ.[/color]
МУЧИМОСЬ З ДОРОГАМИ СВОЇМИ.
МУКА ЦЯ МЕНТАЛЬНА І СВЯТА.
В КОЖНОГО З НАС РІЗНІ КІНСЬКІ СИЛИ.
В КОЖНОГО ЯКАСЬ СВОЯ БІДА.
ХТОСЬ ЛЕТИТЬ ПО ЧУДО-АВТОБАНУ
ІДЕАЛЬНО РІВНОМУ, МОВ СКЛО.
І ЙОМУ НІЩО НЕ ТАРАБАНИТЬ,
ЗОВСІМ НЕ ТРЯСЕ І НЕ ТРЯСЛО.
КІЛОМЕТРИ ВІН ПРОМЧИТЬ І МИЛІ,
НАСОЛОДЖУЮЧИСЬ ШВИДКІСТЮ АВТА.
В НЬОГО НАДПОТУЖНА ТЕХНО-СИЛА
НАЧЕ ПЕРЕХОДИТЬ З ДВИГУНА.
НУ, А ХТОСЬ ТРЯСЕТЬСЯ НА ВИБОЯХ
В «ЖИГУЛЯХ», НА «ЯВІ» ЧИ КОНЕМ.
САМ СОБІ ЗДАЄТЬСЯ ВІН ГЕРОЄМ,
ЯК ОБХОДИТЬ ЯМУ ВІРАЖЕМ.
ЩО ЗА ПОВОРОТОМ – НЕВІДОМО:
СХИЛ ЧИ НАХИЛ, УХИЛ ЧИ ЗАКРУТ.
ТРІЩИНКА З’ЯВИЛАСЬ ДВА ДНІ ТОМУ,
А СЬОГОДНІ ВЖЕ БЛИЩИТЬ БАЮРА ТУТ.
ЧИ ПО ШВИДКІСНІЙ НЕСТИСЯ ТРАСІ,
ЧИ ПО ДАО ПОВАГОМ ІТИ –
ДЕГРАДУЄ Й ТОЙ, ХТО ДОВГО ПХАВСЯ,
Й ХТО ЗАВЧАСНО ДОСЯГНУВ МЕТИ.
--------
[color="#8a570b"]ХТО РЕЖИСЕР [/color]
ХТО РЕЖИСЕР ОТОЙ, ЩО РОЛІ РОЗДАЄ -
КОМУ РАДІТИ, А КОМУ СТРАЖДАТЬ,
КОМУ ЛЮБИМИМ БУТЬ, КОМУ ЛЮБИТИ?
ЧИ СПРАВДІ ТЕ, ЩО ГРАЮ Я - ВОНО МОЄ?
ЧИ ЗМІГ БИ ЯКУСЬ ІНШУ РОЛЬ ЗІГРАТЬ?
ЧИ ЗМІГ БИ Я ЧУЖЕ ЖИТТЯ ПРОЖИТИ?
--------
[color="#0b8a0b"]ПОЕЗІЯ ЧИ ПРОЗА [/color]
ПОЕТ Я МОЛОДИЙ ЛИШЕ УМОВНО.
СТАРИМ ПОЧАВ ВИТАТИ СЕРЕД ХМАР.
Я ЗНАВ, ЩО РИМИ, РОЗМІРИ І ФОРМИ –
ЦЕ ЛИШ ПРИЙОМИ ГІПНОТИЧНИХ ЧАР.
ПОЕЗІЯ – ОБЛУДА ЧАРІВЛИВА,
РОЗКІШНИХ ФРАЗ ДУРМАНЯЧИЙ ТУМАН
І ДЛЯ ОМАНЛИВИХ ПОЛЬОТІВ КРИЛА,
ПРИНАДНЕ ОШУКАНСТВО І ОБМАН.
УСЕ ЦЕ ЗРОЗУМІТИ Я ЩЕ В ЗМОЗІ.
ТЕРПЛЮ СВЕРБІЖ ПИСАННЯ, ЗАЗВИЧАЙ.
ТА ПОКИ-ЩО КАЖУ Я ВЛАСНІЙ ПРОЗІ:
«ЩЕ ПОХОДИ ДЕ-НЕБУДЬ, ПОГУЛЯЙ!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2023
[b]Леонід Луговий[/b]
[i][b]«На п’ятдесятій широті»[/b][/i]
[i]Поезії.[/i]
[u]Видавець – ТОВ «Видавничий дім «Бук-Друк» [/u]
[i][u]Житомир - 2023[/u][/i]
(Об’єм – 116 сторінок)
Палітурка – тверда
Тираж – 120 прим.
Леонід Луговий добре відомий поет-аматор. Володіння поетичною технікою йому дається легко. Його поетична палітра тематично багата і різножанрова – є любовна, філософська, пейзажна лірика, вірші для дітей і інше. Але найбільше в його доробку вдалих і глибоких творів воєнної лірики. І пише він її з початку російсько-української війни, розв'язаної Росією 2014 року анексією Криму та введенням російських військових угруповань на Донбас, а не лише з 24 лютого 2022 року після повномасштабного вторгнення ворога.
Ось рядки вірша опублікованого ще в 2016 про любов до природи, яка квітне навесні і красу якої не здатна знищити війна:
[i] Вже відбито ворожі атаки,
Вже на схід розміновано шлях -
І цвітуть над окопами маки
На притихлих, південних полях.[/i]
(Строфа з вірша Леоніда Лугового «Червоні маки»)
Війна породила велику кількість поетичних творів і стала у поетів та письменників головною темою творчості. Після 24 лютого Міністерство культури та інформаціної політики запустило проєкт «Поєзія вільних», на який лише за три місяці надійшло більше 10 000 віршів про війну і вони продовжують надходити, бо війна страшна, болюча, жорстока триває. Таке віршування є свідченням колективного прагнення нашого талановитого народу висловити свої почуття в римованому образному слові.
Війна почалася несподівано. Про її прихід говорилося багато. Передчуття війни електризувало суспільний та приватний обшири країни. І попри це все вона потрясла всіх навіть тих, хто до неї готувався.
[i] Тут сніг брудний на сонці не біліє
І порохом пропахнуті вітри,
Підступність братовбивчої Росії
Своєї тут діждалася пори.[/i]
«Солдатам»
Війна є найяскравішим виявом волі нації до буття, коли загроза знищення викликає масштабний спротив суспільства, прагнення здолати суперника і в такий спосіб відстояти свою незалежність. Ворог, що несе смерть та руйнування, викликає лише почуття ненависті.
[i] Тільки схід "Іскандером"
Новий день запалив, -
Тхне бурятом і стервом
Від російських полів. [/i]
«Під Чижівкою»
Драматична біографія українського народу є наслідком неприхильних історичних обставин серед яких на першому місці – сусіди. Важкі сторінки української історії в формі вірша Леоніда Лугового, як спалахи болю, як крик душі, як протест проти несправедливості – чому ж знову і знову повторюються страхіття з минулого.
[i] З прогресом в лад, через приціли,
Не так, як в час кочівників,
В шарнірних баштах ловлять цілі
Розкосі очі чужаків. [/i]
«Орда»
Горе, біль від втрат і розлук, материнські сльози, радість зустрічі та перемог, помста, лють, розпач, віра, любов до Батьківщини і всеперемагаюча надія – далеко не повний перелік почуттів, які породжує війна.
[i] А у полудень окрик з машини
Скрасив тишу гарячого дня -
Повернувшись, знайшла господиня
На руїнах своє кошеня.[/i]
«Кам'янка»
росія нікуди не дівається, вона розглядала і буде розглядати Україну, як сферу свого впливу, а російськомовних громадян України, як своїх співвітчизників. І це в будь-який момент може бути приводом для нового «дружнього візиту» з метою їх захисту від «фашистів».
[i] Той же ворог, ті самі міста...
І у Києва вкрадена віра...
Примовляв кошовий неспроста:
"Не буває з росією миру".[/i]
«Це війна, побратиме…»
Тому розумною стратегією виживання для України – як держави і нації, – є цілеспрямована реукраїнізація. Русифіковані українці говорять російською не через любов до росії, а за звичкою. Змінити мовні звички - завдання важке. Леонід Луговий, як і багато хто в Україні свої перші літературні твори писав російською. Але зрозумівши, що домінування російської є джерелом небезпеки для Краю, перейшов на українську. Перемогло бажання автора бути частиною національної культури.
[i]Над Звягелем зорі і трель солов'їна...
Минає тривожно воєнна весна.
Спокійного неба тобі, Україно!
Слов'янському краю - свої імена.[/i]
«Звягель»
Елементом рашистської «гібридної» війни є й залучення до інформаційної агресії і антиукраїнської політики православної церкви московського патріархату, яка вільно себе почувала на українських теренах.
[i] Дев'ятий рік вогонь в степу гуде,
І хижо наїжачена стволами,
Бере ясир орда з Улан-Уде,
Освячена московськими попами.
З подачі сатанинської руки,
Сховавши за іконами копита,
Осіли в наших храмах на віки
Служителі червонця і корита[/i].
«Московські попи»
Війна повʼязана зі сферою почуттів, із сильними враженнями та емоціями, що так чи так охоплюють громадян. Також вона суттєво трансформує життєві цінності та пріоритети. Сильні відчуття, зміна звичної картини світу та усталеного способу життя, втрата впевненості у завтрашньому дневі – все це особливо впливає на людину.
[i] Десь плетуть проросійські інтриги
В кабінетах високі чини.
І рахують азартно бариги
Бариші з оборудок війни.
А в підвалі, вдягаючи броник,
Як вояк залишаючий схрон,
Маріупольський воїн в патронник
Досилає останній патрон.[/i]
«Азов»
Свідчення поета – густі, ніби кров. Вони вміщують одночасний опис зовнішнього і внутрішнього, свідомого і позасвідомого. Кожен вірш – це розкрита рана й відкритий нерв ліричного героя.
[i] Десь, в Монако, сидять імениті синки,
Демонструють манери дівчата.
А між стін земляних набивають стрічки
Джентльмени ствола і лопати.[/i]
«Піхотинці»
Художній стиль Леоніда Лугового відрізняється чіткістю, ємністю, лаконізмом. Образ війни має філософську глибину: і без того коротке життя людини, в порівнянні з вічністю, з нашою історією мізерно мале. А через війну виявляється ще й затьмареним низкою трагічних подій і складається практично з одних труднощів і поневірянь.
[i] Ти грів консерви задубілі.
Висів бушлат - димів і сох...
Ти пам'ятаєш - ми ділили
Сирий окоп і хліб на двох.
…
Десь там, між хмарами далеко,
По висі сонячній своїй
Бійці полеглі і лелеки
Летять у димці голубій.
А тут, де правлять бал гармати,
Де втома близька до межі,
Стоять, тримаються солдати
На нульовому рубежі.[/i]
«Кулеметники»
Збройні сили України перевершували і перевершують російську армію у силі волі, яка зумовлена природним та глибинним прагненням захищати свою землю, свою сімʼю та свою державу. Бо це війна за свободу проти диктатури. І, власне, в віршах Леоніда Лугового глибоко відчувається дух цієї свободи і відповідальність за її захист.
[i] Тут стоїть батальйон, а за нивою - ворог...
Пише трасер дугу до небес голубих...
Час безжально іде і на наших просторах
Розтирає імперію в жорнах своїх.
Ненароком обпік кулеметник долоню
Об розпечену сталь, і змінив магазин.
Є рубіж запасний і є сотні патронів,
А позаду в солдата - не сто батьківщин.[/i]
«Чуєш, вітер затих…»
Війна радикально змінила бачення дійсності. В ненависті до ворога можна віднайти сили, аби безжально та послідовно знищувати його, й поза цим більше нічого не має значення.
[i] По машинах, мої побратими, -
Досить наших кордонів і меж!
Під Гостомелем, браття, були ми -
І під Тулою будемо теж!
Дозаправте трансмісію маслом,
Перевірте на змазку котки...
"Ще не вмерла..." звучатиме гаслом
Там, де виють тамбовські вовки.[/i]
«Дозаправте, механіки, баки»
Образи поетичного світу автора не прикрашають дійсність, не приховують жертв і невдач, а зображуєють військові дії та втрати у всій жахливій та трагічній правді.
[i]Оглянися навкруг, оглянись -
Розгорілась вогнем Україна.
Йде в атаку по розсипу гільз
Син за матір, і батько - за сина.[/i]
«Це війна, побратиме»
Вірші Леоніда Лугового увиразнюють гуманістичний зміст поезії, бо в них не лише людський біль і страждання, а й надія, і доброта.
[i]Козаче, вір - іще покличе
Твоїх синів земля свобод.
Ще буде в нас тримати віче
На площі київській народ.[/i]
«Українська мова»
Безсумнівно талановита поезія Леоніда Лугового зафіксувала авторські емоції від нинішньої війни і цим збагатить культурну спадщину України. Як кажуть, війни закінчуються, а поезія – ні.
------------------
20.02.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991166
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2023
Слова - Іван Гентош
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=47bMNrMFf-o[/youtube]
--------
Далеких зір нам сяйво світить,
До тебе ластиться само,
А ми удвох, неначе діти,
За руки взявшись, ідемо...
Твоє тепло, тремтіння пальців,
На віях відблиски світил -
Немов у Космосі блукальці
Із губ здуваєм срібний пил.
Сказати хтів, забракло слова -
Тебе нікому не віддам!
Ця ніч хвилююча й медова
За дружку буде нині нам...
Той стан солодкої знемоги
Ще буде з нами сотню літ,
Як зорі падають під ноги,
І як з-під ніг втікає світ.
... І знову хочеться летіти,
Пилинку здути зі щоки.
Далеких зір нам сяйво світить
І не тьмяніє крізь роки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977310
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=NEX65Og1wZw[/youtube]
В небі холоднім літають міни.
П0гань московська знов йде в атаку.
Ми всі захисники України
«Орків»* зариєм в грунт.
Вітер нам в спину дружньо дує.
А «дашка»*, ох, важка, зараза.
Москалик дуже пошкодує,
Син cyчuй, що напав на нас.
Більш не будем сумувати.
Нам нема куди тікати.
Треба наше захищати.
Он летить «шахедів»* рій.
Ми - піхота, ми - солдати
Візьмемо свої лопати,
Станемо окоп копати.
Ми вже знаєм - скоро бій.
Пісню солдатську як заспіваєм,
Як фото з дому нові побачим -
Втома смертельная відступає,
Ми дужчими стаєм.
Хай міни падають із неба,
Грязюка гирями на берцях,
Та нам обов’язково треба
Перемогти мокшанських гнид.
Будем «пташку»* запускати,
Заряджати автомати.
Як почне артА* стріляти -
Отоді лиш поспимо.
Нам присняться: батько й мати..,
Мила буде обіймати..,
Перемогу святкувати -
Пити радість як вино.
«Ваньки» в атаку йдуть безперервно.
Їх більше ніж мишей у траншеях.
На «бесі»* майорить нам знамено.
Ми б’ємося зі злом.
Нас не лякає запах смерті.
Ми славних козаків нащадки.
В кривавій вбивчій круговерті
Міцно ми тут стоїм щитом.
«Кацапію» дурнувату
наша дожене відплата!
Зможем все відбудувати.
Рідний край наш зацвіте!
Будем, українцю-брате,
Тяжкі рани лікувати,
Всіх героїв пам’ятати!
Україна над усе!
---------------
«орки», «ваньки», «мокшани», «кaцaпи» - зневажлива назва рашистських окупантів.
«дашка» - військовий сленг - 12,7-мм ста́нковий кулемет ДШК.
«беха» - військовий сленг - бойова машина піхоти (БМП).
«арта» - військовий сленг - артилерія.
«пташка» - військовий сленг - безпілотний літальний апарат.
«шахед» - літальний апарат-безпілотник іранського виробництва. Московія
запускає ці дрони-камікадзе великими зграями для знищення українських
об’єктів інфраструктури.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973806
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2023
[b]Віталій Назарук[/b]
[i][b]«Несказані слова» [/b][/i]
[i](Поезія)[/i]
[i][u]Остання воля поета[/u][/i]
(За сприяння літературно-мистецького коша «Ріднокрай»)
Видавництво: ТОВ «Політпрінт»
[u]Київ – 2022[/u]
(Об’єм – 256 сторінок)
Палітурка – тверда
Тираж – 110 прим.
Книга віршів «Несказані слова» Віталія Теодосійовича Назарука вийшла з друку посмертно завдяки старанням друзів і близьких. Таким чином здійснилася його давня мрія - видати збірку з 300-ма поезіями про кохання.
Я знав, що Віталій Назарук – цей статечний кремезний богатир – написав чимало віршів громадянської лірики патріотичного спрямування і не підозрював, що в нього так багато любовної лірики. Ця тематика була близька його єству, що говорить про тонку, душевну організація волинського поета.
-----------------------
Мабуть кожен з людей на Землі хоча б раз в житті пробував написати любовний вірш. Про почуття любові інакше ніж з особливим внутрішнім піднесенням (яке і має «оформити» поезія) не висловишся. Любов – найбільш особисте, найінтимніше з усіх моральних почуттів, тому вона завжди була і залишається центральною темою мистецтва загалом і, тим більше, ліричної
поезії.
Мені здається, що існує жанрова і термінологічна розпливчатість таких понять, як «лірична поезія», «поезія кохання», «любовна лірика», «сповідальна поезія», «інтимна лірика», «еротична лірика». Хтось їх ототожнює ( в одному з довідників так і написано: «Інтимну лірику ще називають любовною, або еротичною», ставлячи знак рівності між ними), хтось їх бачить окремими підвидами. Критики часто оминають проблему типології сучасної лірики через відсутність в окремих її різновидів чітких жанрових ознак, а також через велику кількість змішаних форм і суто формальних утворень.
Найоптимальнішим мабуть є концепція, якої дотримувались ще за часів Івана Франка, використовуючи такі визначення термінів:
1) [b]Інтимна лірика[/b], або суб’єктивна лірика – різновидність ліричної поезії, в якій виражаються глибоко особисті людські почуття. Головною визначальною ознакою інтимної лірики є не тематика, а глибина та щирість почуттів. Інтимну лірику пропонується розуміти в широкому сенсі – як усю не громадянську поезію, в якій виражено особисті почуття і переживання (тут і лірика дружби, приязні та родинних почуттів, і любовна, еротична, а також пейзажна, філософська, релігійна лірика тощо).
2) [b]Любовна лірика[/b] – поетична віршована творчість, пройнята мотивами кохання, яка відтворює насамперед драму сердечних відносин закоханих від перших захоплень, пристрасних зустрічей, зізнань до розчарувань і т.д. аж до сублімованих платонічних ідеалізацій.
3) [b]Еротична лірика[/b] – вирізняється відвертими тілесно-душевними мотивами в ній оспівується чуттєве кохання, стан статевої збудженості часто ототожнюваний із сексом.
Любовну лірику найдоцільніше означувати через ключове для неї поняття - ЛЮБОВ. Темі любові торкалися не лише митці, їй присвячували свої роздуми і наукові дослідження філософи, психологи, вчені різних спеціалізацій. Було створено безліч теорій і класифікацій любові
Літератори до поняття «любов» включили безліч характеристик: захоплення, повага, участь, довіра, альтруїзм, інтимність, згода, гордість. Вони описали в тисячах романів і новел любов-симпатію, любов-фантазію, романтичну любов, любов-дружбу, любов-звичку, сліпу любов і досконалу любов, лицарську, платонічну, братерську, харизматичну, любов невзаємну, любов споживацьку, вигадану любов і любов на відстані, кохання між людьми, що вже мають стосунки і не хочуть зраджувати, або які не можуть мати близькості з тих чи інших причин, любов до себе ( і нарцисизм як її найнегативніший прояв), першу любов (дитяча і юнацька закоханість), сумісну любов (за принципом «стерпиться – полюбиться»), любовну аддикцію («наркоманічна любов» – патологічний потяг до об’єкта кохання), псевдолюбов і її види (фанатична, по суті – ідолопоклонство і сентиментальна), театральну любов (з елементами мелодрами), невротичну (нав’язлива потреба в абсолютній і безумовній любові), любов-пристрасть і любов-жалість, любов-потребу і любов-дар, любов до ближнього та любов до відсутнього та ін. Песимістична та оптимістична моделі кохання прочитуються у протилежних за емоційною тональністю творах про любов-щастя та любов-муку.
В західній культурі в більшості творів любовної тематики присутній неминучий конфлікт поміж пристрастю та шлюбом. Кохання й смерть, смертельне кохання: якщо це не вся поезія, то принаймні один з найпоширеніших елементів світової літератури. Не може бути роману без смертельного кохання. Щасливе кохання не має історії. Міф про кохання все частіше зводиться нанівець, ідеалізуються не почуття, а інстинкти.
----------------
Збірка «Несказані слова» містить 300 віршів саме любовної і інтимної лірики. Вірші чимось тематично схожі, але такі різні в нюансах і цим засоціювались в мене з хвилями на безбережному морі.
У вірші «Істинна любов» Віталій Назарук перераховує різновиди любові, які знайшли своє відображення в його творчому доробку:
[i] «…Любов є батьківська і є любов дитини.
Любов до музики, до пісні, до вірша,
Любов до роду є, і є до Батьківщини.
Любов до Бога, – неземна любов.
Любов іще до ближнього буває…» [/i]
(стор.213)*
Головна особливість проявлення ознак любові у будь-якому поетичному тексті полягає в тому, що вони реалізуються не прямо (у вигляді понять), а переважно через синоніміку, перифрази і опосередковані описи. Приклад цьому зустрічаємо і у вірші Віталія Назарука «Любов», де він дає ряд визначень цьому почуттю:
[i] «…Любов – і очі і волосся.
Любов – це крапельки жалю.
Любов – коли живеш у чарах,
Любов – коли зоря ясна.
Любов – політ удвох за хмари,
Любов – це щастя і весна…»[/i]
(стор.213)
Вірші збірки «Несказані слова» з погляду форми являють собою психологічні монологи. Більшість з них написані від першої особи.
[i]«Я п’ю твій образ, наче мед,
Я кожну рисочку смакую.
Мене твій погляд кличе в лет,
Я серцем бачу, серцем чую.»[/i]
«ТВІЙ ОБРАЗ» (стор.98)
Поет поєднує рух почуття і думки. Звертаючись до серця, він часто будить розум. Іноді його філософські формули змінюються напівосвідченнями, відвертими зізнаннями:
[i] «Життя таке у світі цьому,
Що щастя складене з розлук.
Радіємо одне одному,
Як відчуваєм дотик рук.»[/i]
«Життя таке у світі цьому»(стор.206)
Інтимна лірика щедра на одкровення, іноді затуманена смутком, бо не лише з радостей зіткане життя.
[i] «Автобус від’їхав…А наче вже місяць розлуки.
Поділося сонце, сипнули холодні дощі.
І знову життя зупинилось, і розпач, і муки,
Забрали надовго наміряні щастя плащі…»[/i]
«Розлука»(стор.75)
В багатьох ліричних медитаціях поета переплітаються мотиви природи й кохання:
[i] «…Хитнув тихо вітер гаї,
І зблиснули зорі високо.
Вдивляюся в очі твої,
Лебідко моя кароока.»[/i]
«Осіння ніч»(стор.51)
Або
[i]«…Нас у човні забрав собі туман,
Очерети шептали щось таємне.
Вони розпочинали наш роман,
А він на щастя, був обом приємним.»[/i]
«Закуталася в сутінь далина»(стор.174)
Поет чутливий до традицій змалювання природних метаморфоз. В ототожненні ліричного героя чи його коханої з природою поет узагальнює думку про незнищеність людської любові.
[i] «…Я не можу тебе проміняти
На все золото осені нині.
Наша осінь для мене – це свято,
Ну, а ти? Ти для мене – святиня…»[/i]
«МИ І ОСІНЬ»(стор.229)
Любов вічна, як вічне буття людини. Поет оспівує радість життя у гармонії з природою (аж до розчинення в ній).
[i] «…Люблю тебе, як березневу днину,
Як першу повінь соку із беріз.
Люблю тебе, як дорогу людину,
Як ранній промінь, як краплину сліз…»[/i]
«Не хочу»(стор.19)
Душевна зворушеність (а не сум’яття й безнадія) аж ніяк не є виявом сентиментальності— це швидше чуттєва вразливість, характерна для психічного стану героя любовних поезій.
[i] «За що ж мені, Боже ця кара небесна,
Навіщо я вибрав єдину на світі,
Чи час той настане, коли я воскресну,
Чи буде любов моя завжди в зеніті…»[/i]
«МОЖЕ КОЛИСЬ»(стор.42)
Окремі вірші — це миттєві суб’єктивні рефлексії, викликані певним спогадом чи станом душі:
[i] «…Прости й прощай, красуне синьоока,
Не знаю чи зустріну ще колись?
Чи ще втоплюся я в очах глибоких,
Чи синьоокі вже … перевелись?»[/i]
«Синьоока»(стор.185)
Радість кохання буває перейняте невтомною жагою почуття, що непівладне знищенню чи забуттю:
[i] «Від радості не знав де маю дітись.
Коли на «білий танець» запросила,
Побачив і не зміг щоб не влюбитись,
Вона мене відразу полонила…»[/i]
«Добре знає»(стор.163)
Західноєвропейська лірика чомусь мало переймається вишуканістю розмірковувань чи плідним спокоєм подружньої пари. Викликає інтерес не спокійна взаємність кохання, а лише гаряча пристрасть. Віталій Назарук своєю поетичною творчістю заперечує тезу, що вірші про любов в подружньому житті вже не пишуться. У нього чимало віршів, де оспівується подружнє кохання. Власне, саму збірку «300 поезій про кохання» він планував присвятити своїй дружині.
[i] «…Будь зі мною вічно, я твоя опора,
Хай ще довго-довго б’ються в нас серця,
Краще буде взавтра, гірше було вчора,
Та нема коханню нашому кінця.»[/i]
«МИ РАЗОМ НА ЖИТТЯ» (стор.47)
І ще:
[i] «…Ще зривати підкови не варто з коня,
І вуздечку на цвях одягати.
Ти мій тил, моя люба, надія й броня,
Я тебе буду вічно кохати!»[/i]
«З весною, кохана» (стор.25)
Хочеться подякувати всім причетним до втілення в життя останньої волі поета. Свої вступні слова до збірки написали Лідія Скрипка і Микола Серпень, подвижники, завдяки яким і стала можливою поява цієї книжки. Тепер Віталій Назарук сказав все, що хотів. Світла йому пам’ять.
-------------
Віктор Охріменко
07.07.2022
* - в дужках назва вірша і номер сторінки в збірці
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953576
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2022
[color="#0004ff"](Завіршована українська народна казка "ОХ")[/color]
В далекому 1995 році завіршував для сина 4 українські народні казки. Лише зараз в "Студії ОХ" начитали їх, як аудіокнигу. Це одна з них. Можна поcлухати -
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=FgXv5uA-eNA[/youtube]
В старі часи, колись давно
Не як тепер усе було.
Нема нічого вже того.
І люди вже не ті...
Весь світ якийсь став не такий:
Чудний, лихий,і, навіть, злий.
А був раніше чарівний.
його не вернеш. Ні.
Тепер про ту старовину
Хіба що казку розкажу.
Чи вірити всьому тому
ріша хай всяк самий.
1
Так от,
Колись в однім селі
Якийсь убогий чоловік
Жив помалесеньку собі,
Ще й добру мав жону.
Та й сина мав він одного,
Хоч зовсім не радів з того,
Бо син був трохи "не того",
Не при своїм умі:
Сидів на печі без штанів,
Не бравсь нізащо, крім гульні,
Як те курча грібсь у землі,
Хоч мав вже двадцять літ.
2
- Що, з нашим - хлопцем нам робить,
Чи бить його, чи може вчить,
В науку у яку зводить,
Хоча б он у кравці?-
У жінки чоловік пита.
Та в відповідь лише зітха.
і недотепу до кравця
Повів татусь учить.
Та ось проходить пара днів.
Навчатись хлопець не схотів,
Прийшов назад.
Його вхопив
Знов батько - й до шевця…
А потім і від коваля.
Куди б не йшли, звідусіля тікав.
Всіх обходив
Так батько й каже:
- Заберу
Оце ледащо й відведу
В другу країну мо’ яку.
Не верне ж здалека?!
3
Зібрались в путь вони. Пішли.
Коли в дрімучий ліс зайшли,
Якийсь горілий пень знайшли.
- Ох! Сяду посиджу́,
Бо вже втомивсь. Усе болить,-
Сказав тут батько.
І в цю мить
Уже дідок чудний стоїть:
- Навіщо звав, кажи?
В дідка зелена борода,
Сам зморшкуватий.
Дивина!
Злякався дядько - відступа:
- Та що ти! Схаменись!
Чого до мене причепивсь?!
- Позвав ти "Ох"- і я явивсь,
- Я "ох" сказав, бо утомивсь!
- Ох - це моє ім'я,
4
- Куди йдете?- пита дідок.
- Та бачиш, в мене є синок,
Такий ледачий, що й ціпок
Уже на нім побив.
А толку з нього все нема,
і тями вчитися кат'ма.
Болить вже в мене голова
від клопоту й думок.
- Віддай синка свого тоді
В науку, в найми ти мені,
Лиш при умові при одній,
Коли назад прийдеш
За ним, щоб через рік забрать,
То мусиш ти його впізнать.
А ні - прийдеться залишать
Синка на рік іще.
Говорить батько:
Що ж, бери!
5
Потисли руки тут вони.
Як могорич весь розпили,
Тоді лиш розійшлись.
Додому батько повернув,
А Ох хлопчину потягнув
В підземне царство, у пітьму.
Та той і не журивсь.
Усе зелене мав той Ох:
Ворота, стайню, дім і льох.
Були зелені, наче мох, і донька, і жона.
За стіл Ох хлопця посадив,
Обідом добрим накормив.
А потім в двір його повів,
Колоть звелів дрова.
Та тільки Ох десь відхиливсь,
На дровах хлопець примостивсь,
Своєю свиткою накривсь,
і скоро міцно спав.
Коли хазяїн повернувсь –
На хлопця сплячого наткнувсь,
У бороду собі всміхнувсь,
і запалив дрова.
6
Згоріли й наймит, і дрова
А Ох щось в попелі шука.
Жарина тут якась одна
Пригля́нулась йому.
Ох - майстер був усяких див.
Він чимсь жарину окропив
і хлопця з неї відтворив.
Той кращим став ніж був.
Дає тепер наказ Ох знов,
Щоб нарубав побільше дров.
Та наймит трошки поколов,
Заліз на дрова й спить.
Вогонь Ох знову запалив...
На попелі щось ворожив.
З жарини хлопця оживив
і знов послав служить.
7
Було так декілька разів.
За кожним разом той жвавів,
Багато чого вже умів
і гарний став козак,
Моторний, миттю все робив.
його Ох, навіть, полюбив.
Чимало в хлопця знань вложив.
Отож за просто так
віддать він учня не хотів.
Тому, як рік пройшов, він стрів
його татуся і повів,
Нагадуючи всяк
Про їх домовленість.
Бреде
татусь за Охом мовчки;
йде,
надіючись, що повезе.
Насипав Ох зернин
і повелів півнів пригнать.
Ті просо взялися клювать.
Не може батько розпізнать
Де ж серед них там син.
Зітхнув він гірко і пішов.
Свою дитину не знайшов.
8
А хлопець труднощі боров,
Усе як слід вивчав.
Тепер вже вмів він і гадать,
і ворожить, і чарувать.
Став наймит все на світі знать,
відмінно чаклував.
Минає рік.
І батько знов
У царство Охове прийшов.
Скучав за сином - рідна ж кров,
Ох ввічливий був з ним.
На цей раз вивів баранів.
Як глянув батько - посмутнів,
Пізнать бо ж сина не зумів,
і знов пішов ні з чим.
9
А в молодого козака
Вже добра виучка була.
Він перевершив чаклуна!
Тому Ох не волів
його від себе відпускать
і думав: "Добрий буде зять!",
Бо планував доньку віддать,
Про внуків говорив.
10
Хоч хлопець вдячний був за все
Своєму вчителя, але
Очікував, що забере
Уже його татусь,
і залишаться в чаклунів
Вже більше наймит не хотів.
Женитись теж він не горів –
"За цим, мов’, не женусь!"
Насправді ж Охова дочка,
Хоч і вродлива, і струнка,
Але ж зелена, як трава!
Не люба, от і все.
11
І знов на третій рік побрів
До Оха батько.
Та й зустрів
Під лісом діда і завів
Розмову з ним про те,
Що сина йде він визволять
Від Оха;
Що не зміг забрать вже двічі.
І тепер не знать
Чи вдасться йому це.
12
- Я Оха знаю, як ніхто,
Мій опонент він вже давно, –
говорить дід. – Тобі його
Не вдасться обхитрить.
Тому мою підказку ти
Повинен використати.
На цей раз будуть голуби
В його дворі сидіть.
Вони клюватимуть зерно.
Лише голубиня одно
Своє скубтиме пір'ячко.
Його щоб і обрав,
Бо то і буде твій синок, –
Так дядька научав дідок.
13
От батько всівся на пеньок.
- Оx! – Оха він позвав…
Чи випадково, а чи ні
У лісовій стрівсь гущині
Той дід, але все в точності
Було, як він сказав.
До себе батька Ох привів.
Сипнув зерна. І голубів
Чималий гурт враз прилетів,
Та зерно те клював.
- Що ж, пізнавай де син тут твій;
Як не вгадаєш – буде мій... –
Ох показав на голубів.
Багацько ж їх було!
Тут батько придивляться став.
Один з них зерно не клював –
Під грушею собі стояв.
Тож вибрав він його,
- На цей раз ти уже вгадав, -
Зітхнувши гірко Ох сказав,
і голуба розчаклував
Назад у юнака.
Татусь синочка обійняв,
В обидві щоки цілував
і Оху гарно дякував
За те, що вчив синка.
14
Ідуть додому батько й син.
Син розповів, що було з ним,
А батько, як бідує він.
- Як жить тепер будем?
Ти грошей теж не заробив,-
Зі смутком батько говорив.
- Зате у Оха різних див
Навчивсь я. Заживем!
Ось, знаю, стрінем ми панів,
Що пустять на лисиць хортів.
Я б обдурити їх зумів –
Прикинусь сам хортом,
Лисицю дожену за мить...
Як захотять хорта купить,
Не здумай ти мене вступить
Менш ніж рублів за сто.
Та тільки ж продавай мене
Без ретязя.
15
І скоро вже
Лисицю чути, як жене
Ватага гончих псів.
Хлопчина швидко хортом став
і враз лисицю наздогнав.
Один пан дядьку тут сказав:
- Продай хорта мені.
- Хай буде так
Продам його
Без ретязя рублів за сто.
- Не треба ретязя твого,
У мене свій якраз,-
Пан радий, що хорта купив.
Та лиш на гони відпустив,
Той так нікого й не ловив –
Утік й став хлопцем враз.
16
- Тепер хазяйство зможем ми
Вже невеличке завести.
Та мало грошей цих, щоби
По-людськи нам зажить.
Син батькові сказав на це:
- Ми грошей роздобудем ще.
На перепелів чую йде
Гонитва в цюю мить.
Зроблюся соколом нехай.
Ти пану мене продавай
Без шапочки. І не вступай!
Торгуйся більш!- звелів,
і тут вже соколом літав,
У небі високо кружляв.
Як пан це вгледів, то вручав
За нього сто рублів.
- Сто п'ятдесят мені давай
і сокола ти забирай,
Та шапочку лиш залишай!
Пан гаманця знайшов:
- Що ж, забирай ти гроші ці,
А шапочку залиш собі.
Пошию я йому з парчі,-
Взяв сокола й пішов.
17
Та тільки він його пустив,
Як той і сліду не лишив –
Пропав.
- Ну? Скільки заробив?-
Пита син в татуся.
- Тепер нам хоч і на парад!
Ми маєм двісті п'ятдесят
і купим огород і сад!
Радіє аж душа!
Обидва раді.
Каже син:
- Зайдем на ярмарок один,
і там за декілька годин
Щоб ще багатшим став.
На ярмарок як попадем,
на цей раз стану я конем.
Без недоуздка ти мене
Дивися, щоб віддав.
18
Перетворився він в коня.
На місці й хвилі не ґуля,
Копитом землю ковиря.
Стрибав і сторч ставав.
Зійшлось багато покупців.
Дають п'ятсот, шістсот рублів.
Та так, як син йому звелів,
Щоб ціну набавляв,
Усе так батько і робив –
За нього тисячу просив,
і хвилювання трохи збив.
19
Один лиш покупець
Усе ніяк не відступав,
Уже і тисячу давав.
Одного ока він не мав
Цей циган-молодець.
Але він все наполягав,
Коня й уздечку щоб давав.
"Без неї ж бо’ ніхто, мовляв,
Не буде брать коня!"
Рукою батько тут махнув,
Подумав:
«за таку ціну
Віддам коня хутчій йому
і хода, звідсіля!
Хай з недоуздком забира.
Три гривні тій узді ціна."
В кишеню грошики хова
і з ярмарку іде.
20
А циган за уздечку взяв
Коня, по морді поплескав.
Коли ж його він осідлав –
Той кінь як понесе,
Бо це не циган був, а Ох.
Отож - летять вони удвох...
Гасали де лиш знає Бог.
Та Ох не відпускав.
Коня добряче утомив.
Та потім сіном накормив,
Взяв за уздечку і повів
До річки напувать.
Кінь до води нагнувсь, і тут
Раптово вислизнув із рук,
Зробився окунем і плюх –
До дна, в траву, убік.
21
Себе Ох щукою зробив –
Чимдуж за окунем поплив.
Його він мало не вхопив –
Та окунь все ж утік.
А щука от-от дожене,
і вчитель учня забере.
Тут глядь - білизну хтось пере.
Туди і поверта.
Став з риби перстнем золотим,
Упав поміж пранням отим.
Аж праля потяглась за ним
( А це була княжна ).
Щуцяра мимо пропливла,
Зубами клацнула зі зла.
А перстня панна молода
Додому принесла.
22
Домашнім всім розповіла,
Як перстень той вона знайшла.
Та тут слуга повідомля,
Що йде якийсь панич.
То Ох зробився паничем,
і із стурбованим лицем
Просить почав він із плачем,
Ще й ставив могорич,
Щоб перстня йому віддала
Вельмишановная княжна..
Без перстня бо життя нема.
А панна паничу:
- Вам перстня не віддам цього!-
Взяла й жбурнула у вікно.
А той розпався на пшоно.
Панич за ним стрибнув,
і тут же півнем жвавим став.
Нікуди не тікав, скакав
Аж поки всього не склював,
й побіг, наївшись всмак.
23
Але пшониночка одна
Ним не помічена була.
Під камінцем спаслась вона.
Зробився тут юнак
із неї гарний, молодий,
Широкоплечий і швидкий.
Ну, красень, словом, вже такий,
Що і не описать.
Як вгледіла його княжна,
То закохалась в юнака.
Йому теж глянулась вона,
І став він їй казать:
-Тобі готовий я служить!
І буду вірненько любить.
А в їхніх душах в тут мить
Співали солов’ї.
24
Не думали дочку давать
Батьки за про́стого.
Рішать
Дозволили самій.
Та й зять
Сподобавсь скоро їм.
Відпали сумніви усі,
Коли до князя принесли
Магістра Оха два листи.
В одному він казав,
Що його учень, молодий
Не хлопець там якийсь простий,
А майстер магії такий,
Якого світ не знав.
В другім листі Ох написав,
Щоб зла на нього не тримав
хлопчина.
Також побажав,
Щоб щастя й славу мав.
25
Весілля справили гучне,
Хмільне, веселе, гамірне.
( Всі там були окрім мене).
Ото вже "погули"!
Горілка, пиво, мед, вино
Усім по бороді текло.
Не так, чи так усе було
Не перевірим ми.
--------
1994
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938480
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2022
[b]Галина Литовченко[/b]
[b][i]«Хмарин білосніжна флотилія» [/i][/b]
[i] (Поезія та проза)[/i]
Видавець - ТОВ «Твори»
[u]Вінниця – 2021[/u]
Наклад - 50 прим.
Об’єм – 72 стор.
Завжди захоплювався авторами, які наважувалися писати для дітей. Хотів і сам щось написати, та обмежився лише тим, що завіршував декілька українських народних казок (знав, що діти 3-6 років люблять римовані тексти). Халтура в дитячій літературі не проходить. Діти зразу ж виводять «на чисту воду» халтурника, який думає, що сюсюканням, вдаваною грайливістю чи кривлянням можна привернути дитячу увагу.
Писати для дітей, а особливо писати вірші, зовсім не просто. Це можуть робити ті, хто має життєвий досвід дорослого, але вміють дивитися на світобудову дитячими очима, допитливо і безпосередньо.
Це вдається і Галині Литовченко, подумав я, коли прочитав збірку поетичних і прозових творів для дітей «Хмарин білосніжна флотилія».
Обсяг книжечки невеликий, її можна прочитати дитині за один-два рази.
Яка ж дитяча книжка без ілюстрацій!? Збірка «Хмарин білосніжна флотилія» містить прості, в естетиці дитячого малюнку, впізнавані графічні мініатюри Анастасії Панченко.
Ця збірка не містить казкових чи фантастичних сюжетів. Темами віршів і оповідань є щоденні справи, буденні дії. Проте, дитина ніби розсуває перед собою обрії і входить у новий, ще незвіданий для неї світ, у якому реальні риси життя можуть сприйматися як казка.
Кожний вірш збірочки – це відбиток світу в дитячій свідомості:
[i] Жучки, грибочки, звірі, квіти,
дерева, люди і птахи –
одної матінки ми діти,
усі – Природи дітлахи.[/i]
« «Цілюща» тема»(стор.25)*
Це і історії про щоденний досвід:
[i]Ми із подружкою нині
Наліпили пиріжків.
Тісто розвели на глині
без яєць і без вершків.[/i]
«Апетитні пиріжки»(стор.16)
В житті маленьких героїв віршів є місце і для забави, і для роздумів:
[i] Щоб боронити рубежі,
як козаки віками,
я ціле літо на межі
«воюю» з будяками.[/i]
«Щоб боронити рубежі»(стор.29)
- для споглядання краси природи:
[i] …Гріє проміння горища під бляхою,
Пестить заквітчані мальви за тином.
Котик хвостом на осонні помахує,
мати в колисці гойдає дитину…[/i]
«Літо у селі»(стор.3)
- для вболівання за чиюсь долю:
[i] Зроду пес не бачив даху –
зайвим був Рябко комусь.
Шкода стало бідолаху
й пожалів його дідусь.[/i]
«Добрим був холодний ранок»(стор.34)
Життя дітей і дорослих, домашній побут − клопітливий, трудівничий – теж знаходять відображення в віршах поетеси:
[i] Дружить вся родина з садом,
врожаї збирає радо.
Консервація – в льоху,
сухофрукти – на даху.[/i]
«Дідусів сад» (стор.4)
Природа - головний герой в «дорослих» віршах Галини Литовченко і також майже в кожному дитячому вірші. Природа помічник людини у її труді і відпочинку, а нормальна людина - пристрасний обожнювач природи:
[i]Буде матінка радіти
й чаю з лікарських рослин,
і букету з гарних квітів,
що нарвав для неї син.[/i]
«Із сестричкою на луг» (стор.6)
Вірші збірочки промовляють до дітей зрозумілою для них мовою, просто і доступно, але поетично, з неабияким емоційним наповненням:
[i] Повіяло смутком зненацька в селі.
Збираються в зграї качки і журавлі,
лелеки і гуси, стрижі і шпаки
накликали криком тривожні думки.[/i]
«Повіяло смутком»(стор.31)
Друга половина збірки «Хмарин білосніжна флотилія» - прозова. В цьому розділі - «Кримсько-поліське літо» - два оповідання про канікулярні пригоди десятирічного Тимка. Вони можуть привабити дітей емоційно наповненим динамічним змістом, збуджують дитячу уяву. В них, без надокучливих повчань і напучувань, змальовані конкретні життєві ситуації. І в Криму, і на Поліссі Тимко спілкується зі своїми дідусями і бабусями, тісно контактує з живою природою.
Вікову категорію аудиторії для цієї книжечки я визначив би так - «дітям 7-11-ти років». Але зізнаюсь, що й сам із задоволенням читав збірочку, а мені ж вже ого-го скільки рочків!
-----------
Євмен Бардаков
17.11.21
* - в дужках назва вірша і номер сторінки в збірці
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934940
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2021
СЛОВА ─ ЮРІЙ МАЛИЙ
------------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=BgbktOmKYuI[/youtube]
[color="#ff0000"]ПОДИВІТЬСЯ У ЦІ ОЧЕНЯТА,
ЗАЗИРНІТЬ У НИХ ОБОВ’ЯЗКОВО –
В НИХ І БІСИКІВ ДУЖЕ БАГАТО,
І ДОБРА ТА ЦІКАВОСТІ ПОВІНЬ…
ПРИСПІВ:
ПОСМІХНИСЬ МЕНІ, СОНЕЧКО, ЗДАЛЕКУ.
ДНИНА ХМАРНАЯ ХАЙ РОЗВИДНЯЄТЬСЯ.
ТА НЕХАЙ, ЯК ЧАРІВНАЯ ПАЛИЧКА,
ТВОЯ ПОСМІШКА СЕРЦЯ ТОРКАЄТЬСЯ.
ПОМИЛУЙТЕСЬ НА ЩІЧКИ СМАГЛЯВІ
І В ОБЛИЧЧІ ПОБАЧИТЕ ВЕСНУ!
ОХ, ЦЯ УСМІШКА ТРОХИ ЛУКАВА!
ОХ, ЦІ ОЧІ ЛАСКАВІ ТА ЧЕСНІ.
[color="#0055ff"][/color][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2021
Слова - Любов Ігнатова
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=_xX7_S0MsQ0[/youtube]
----------------
Він прийшов із війни, а війна та живе ще у ньому,
В його думці і снах, в похоронках, що линуть братам...
Зі сльозами в очах він вклонився батьківському дому,
Та душа десь воює... душа іще досі десь там...
Він вже дуже давно не боїться фізичного болю,
Бо є рани страшніші, ніж ті, що рубцями взялись.
І він зна, як ніхто, що й один бува воїн у полі,
І він зна, як ніхто, що не буде життя «як колись»...
Він прийшов із війни на дві тисячі років старіший,
На дві тисячі років мудріший за всіх мудреців.
І він зна, як ніхто, що життя — то є скарб найцінніший.
Він стрічав на шляху і Людей, і безрідних людців.
Йому сняться і досі окопів розтерзані груди
І врятоване дивом сіреньке мале кошеня...
Він прийшов із війни — із театру страшного абсурду,
Де за кожну виставу занадто висока ціна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934453
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2021
Слова - Іван Гентош
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=wWPvUvtauh8[/youtube]
------------------
Певно сп’яниш зарано
Дотиками до тіла…
Буде світити тьмяно
Сріблом сукенка біла.
Будуть в солодкій муці
Шумно здійматись груди,
В кожному схлипі й звуці
Стільки блаженства буде!
Плоті шалений потяг…
Очі блищать волого…
Місяць освітить одяг,
Скинутий на підлогу.
Вчувши сердечні стуки,
Зорі принишкнуть в цноті…
Гладити будуть руки
Плечі невкриті потім…
Вишептане губами:
– Я тебе так хотіла…
Знайдеться згодом нами
М’ята сукенка біла…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934076
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2021
Продовжуємо експериментувати з записами власного (м'яко кажучи, недосконалого) співу. Жанр пісні визначив, як "шансон-блюз", бо присутні настроєві елементи характерні для обох напрямків.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=m_Xv1V4lqGM[/youtube]
-----------
[color="#1127b8"]Як же гарно коли сад квітне буйним цвітом.
Все наповнено сонячним, чарівним світлом.
Так багато щедроти по землі розлито!
Та мине все як дим.
Залишусь я один
Серед днів і хвилин.[/color]
Приспів:
Не усе зникає,
не щеза кудись.
Тихо заспіваю
Серцю «не журись!»
Музика лунає,
підіймає ввись.
Пісня нагадає,
що було колись.
[color="#1127b8"]Знов дерева смарагдові вдягнули шати.
Я не знаю чи кращого іще чекати.
Тож не буду сьогодні довго сумувати.
Бо відомо давно
З того як живемо
Лише щось беремо.[/color]
Приспів.
[color="#1127b8"]Вітер знову несе кудись опале листя.
І захочеться знов до чогось прихилиться.
В сяйві місяця можна ще наговориться.
Та як завжди бува -
розлетяться слова,
як пожухла листва.
[/color]
Приспів:
Бо усе зникає,
і щеза кудись.
Тихо наспіваю
серденьку «журись»
Музика лунає,
підіймає ввись.
Та ніхто не знає,
що було колись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933946
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2021
[b] Галина Литовченко[/b]
[b][i]«Я – березнева» [/i][/b]
[i] (Вибране)[/i]
Видавець - ТОВ «Нілан ЛТД»
[u]Вінниця – 2021[/u]
Наклад - 80 прим.
Об’єм – 232 стор.
Яким бідним і нудним було б життя без поетів! Проте, поетів не часто показують по телевізору. Їм не виплачують відчутні грошові премії. Їх не впізнають на вулиці. Фанати не переслідують їх з фотоапаратами, не намагаються зірвати з них верхній одяг і пошматувати на сувеніри, як те буває з поп-«звьоздами». У наших поетів навіть автографів не просять. Поету доводиться думати-гадати, щоб самому якось визначати свою літературну значущість і потрібність в цьому світі. Вірш, як і будь-який твір чи творчий акт, можна вважати завершеним, якщо його побачили і якось оцінили. У нас, на жаль, обговорення поезії і поетичної творчості залишаються в межах дуже вузького кола. Наші поети,(а можливо не тільки наші), залишаються в ізоляції від прихильного і компетентного читача. А читач цей завжди і справедливо чекає від поезії якихось відкриттів чи принаймні зустрічі з неординарною індивідуальністю автора.
Тому Поет, перш за все, цікавий читачу, коли виражає свою особистість, а ще робить відбір із сучасного життя, чогось такого, щоб іншим було цікаво (як отой скульптор, що відсікає зайве).
---------------------------
Вважаю саме такою – непересічною людиною, скромною, порядною жінкою і чудовою поетесою - Галину Литовченко.
Отримав в подарунок від неї велику поетичну збірку вибраного «Я – березнева». Це вже дев’ятнадцята її книга, яка містить кращі вірші з попередніх збірок та не опубліковані раніше твори і переклади. Книга гарно видана, ретельно відредагована, має кольорові фотографії, бездоганної якості.
Давно імпонує прагнення поетеси до класичного вірша.
Дуже подобається її пейзажна лірика - емоційна і романтична, без надмірної описовості, лаконічна і виразна:
Ось трохи сільського пейзажу. (Наводитиму лише по одній строфі з вірша):
[i]Квітнуть на подвір’ях кулями жоржини,
гріють на кілочках глечики боки.
Витягнули шиї крізь вузькі шпарини –
норовлять з повітки гуси навтьоки.[/i]
«В пору бабиного літа» (стор.129)*
Міський пейзаж:
[i]Підставив міст під зливу хвору спину,
Блищать перила рідкісним кольє.
В вікні міського фотоательє
Сумує в дощ красуня із світлин[/i]и.
«Дощ у мiстi» (стор.91)
Нічний пейзаж:
[i]Зніс вечірній легіт з виду хмари кволі –
Зорянисте небо засіяло вмить.
Наколовся місяць на вершок тополі –
Наче скибка дині на ножі стримить.[/i]
(стор.162)
Пейзаж міжсезоння:
[i]Безлистий парк – мов натяк камасутри:
там вітру простір в безлічі шпарин.
А небо вбралось в екзотичні хутра
якихось дивних рідкісних тварин.[/i]
«МІЖСЕЗОННЯ» (стор.118)
Галина Литовченко з теплом і співчуттям змальовує картинки з життя простих людей:
[i]Звіряє годинники радіоточка,
в розріджену синь задивилась герань:
самотній сусіда – роз’їхались дoчки –
кудись чимчикує в довколишню рань.[/i]
«Сплітає світанок щоденну основу» (стор.156)
Чи ось іще:
[i]Бабця привикла все пішки і пішки.
Та і куди їй, скажіть, поспішати?
Б’є молоточком волоські горішки
внукам щовечора посеред хати.[/i]
(стор.158)
Поетеса тонко передає настрої:
[i] В глибокім сні розслабилось село,
Та у моє вікно не заглядають сни.
Вдивляюсь в ніч через холодне скло,
Де бал справляють до світанку кажани.[/i]
«БЕЗСОННЯ» (стор.18)
В Галини Литовченко була багата біографія. Їй доводилося змінювати місця проживання, бачити далекі краї. В її доробку чимало лірики зі східними мотивами, в якій вона з любов’ю, колоритно і яскраво зображує людей, природу, звичаї:
[i] Кочового не маю коріння,
Та домівку міняла не раз.
Тож в самісінькій фазі цвітіння
Занесло мене аж за Кавказ…
Я на думці себе упіймала:
Пізнаю, хто - вірмен, хто - грузин,
Відтепер мені звичними стали
Павичі, фейхоа, розмарин.[/i]
НОВОСПЕЧЕНА БАДЖІ** (Із циклу "Закавказзя в спогадах українки")(стор.51)
Східна замальовка:
[i] Сонно мружиться на дечках
Помаранчевий урюк.
Відізвалися овечки,
Забажав вівса віслюк.[/i]
«СХІД СОНЦЯ» (Із циклу «Закавказзя в спогадах українки») (стор.53)
Жила Галина Литовченко і в Криму. Вона щиро поважає корінний народ і його історію, має багато друзів серед кримських татар:
[i] Споконвічні сусіди кримчаки й козаки
протоптали давно через межі стежини.
Один одному м’яли гарно шиї й боки,
по-сусідськи й дівчат собі крали в дружини…
Ятаганом півмісяць над плесом боліт,
мов козацькі списи, на сторожі тополі.
Сплять в прадавніх могилах, де верб живопліт,
кримчаки й козаки в Берестецькому полі.[/i]
«Споконвічні сусіди» (стор.154)
Існує такий романтичний жанр - роман у віршах. (Згадаймо «Марусю Чурай» і «Берестечко» Ліни Костенко). У Пані Галини є вірші, які можна назвати оповіданнями в віршах. Це цикл «Серед барханів (Кобзар на засланні)», цикли ронделів «Ронделі рідного села», «Закавказькі ронделі», «Кримські ронделі".
Поезія Галини Литовченко тяжіє до сюжетності. Це зумовлено передусім характером того життєвого матеріалу, який складає джерело її творчості. Сюжетний вірш - це частка реальної дійсності, епізод життя і побуту, які поетка спостерігала постійно. В поетеси є чимало віршів з чіткими сюжетом чи фабулою***.
Вони наче справжні ліричні розповіді, або сценарії короткого фільму:
[i] Він знову був учора у дворі,
Ховався в тінь під липу вікову,
Той незнайомець, що в нічній порі
Попід вікном витопчує траву…
Та ось напроти темний силует
З'явився несподівано в вікні.
Він під моїм вікном... нарвав букет
І лиш сюжет залишився мені.[/i]
«Сюжет для самотньої жінки» (стор.46)
Чи ось, майже кінематографічне:
[i] Відучора долівка навпіл
Розмежована білою смугою:
На його території - стіл,
На моїй - телевізор з папугою[/i].
«Ранок після корпоративної вечірки» (стор.43)
Є в ліриці авторки і глибоко інтимні та сповідальні тексти:
[i]
Хіба дарма тамую хвилювання.
Коли ступаю ввечір на поріг?
З тобою знала спокій і кохання.
Що не простила – мій найтяжчий гріх.[/i]
(стор.83)
Поетеса дотримується високої культури творчості. Не опускається до того рівня, коли на догоду малокультурній публіці вживаються нецензурні слівця і порнографічні образи.
Еротика, якщо і присутня то дуже делікатна з іронічним забарвленням.
[i] Заскочить якось сусіда в хату
і буде в мене таємне свято.
Сором’язливість вишняк здолає,
з сусідом разом майну до раю.[/i]
«СІЧУ КАПУСТУ» (стор.119)
Поетеса звертається саме до почуттєвого боку нашої свідомості. А в цьому і полягає одне з головних завдань поетичного мистецтва. Поезія не проза. Методи швидкочитання тут не підходять. Відчути настрій, замилуватись образом, зрозуміти мудрість, зацінити форму, замислитись, можливо зробити якісь висновки чи просто отримати душевне переживання – для цього потрібні час, зацікавленість.
Галині Литовченко вдається якнайточніше передавати словом свою емоцію читачеві (вважай, викликати в нього таку саму емоцію). І тому вона є досвідченим і достойним митцем (мисткинею), справжньою Майстринею Поезії. Я є її фанатом і з задоволенням періодично хвалюся друзям її автографом в моєму екземплярі чудової збірки поезій «Я – березнева»!
--------------------
Євмен Бардаков
10.11.21
* - в дужках назва вірша і номер сторінки в збірці
** - звернення до жінки (в перекладі з азербайджанської мови - сестра)
*** - Фабула — хронологічне, послідовне зображення подій у художньому творі, на відміну від сюжету, де події можуть зображатися непослідовно
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2021
Пісня на слова Тетяни Горобець
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=1AedC5xRNdI[/youtube]
--------------------
Де ти мила моя, обізвись, обізвись,
Ти із юності люба, воскресни.
Нехай буде тепер, так, як бу́ло колись,
У квітучі поклич мене весни.
Ми з тобою підем у широкі поля,
Там де жайворон в небі співає.
Заворожує усмішка ніжна твоя,
Серце б'ється і щиро кохає.
Не забути мені, твоїх синіх очей,
Не забути цілунків медових.
Шовковистих тих трав, мелодійних ночей,
Зорепадів рясних, смарагдових.
Я збирав у долоні ранкову росу́,
Щоб її нам доволі напитись.
Розплітав тобі вітер русяву косу́,
Я не міг все ніяк надивитись...
Де ти мила моя, обізвись, обізвись,
Я давно, так на тебе чекаю.
Хоча наші дороги давно розійшлись,
До сих пір я тебе, ще кохаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928485
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2021
[b]Ганна Демиденко [/b]
[i][b]«До Волі…»[/b][/i]
[i] (Збірка поезій)[/i]
Видавець - ТОВ «Нілан ЛТД»
[u]Вінниця – 2021[/u]
Наклад - 100 прим.
Об’єм – 220 стор.
Тверда палітурка
1.
З радістю отримав від Ганни Демиденко нову її книгу віршів «До Волі…». (Це вже дев’ята її поетична збірка, що вийшла друком.) Я не тільки прочитав всі вірші, я ще деякі з них зачитував знайомим, а також давав охочим книжку читати. Людям подобаються прості, зрозумілі, технічно досконалі вірші Ганни Демиденко. Лише від декількох книголюбів почув зауваги такого роду – хоча кожен з віршів сам по собі гарний, але, читаючи збірку, помічаєш, що чимало віршів оповідальні, однотипні, ніби варіації на одну тему.
Я спробував поміркувати над тим чи є впізнаваність, одноманітність, оповідальність об’єктивними критеріями якості художнього твору.
Підемо по порядку.
Отже, чи є новизна ознакою «справжності» мистецтва? Мабуть що ні. Тому що новизна суб’єктивне відчуття - нове для одного читача, буде вчорашнім днем для іншого. Реакція на прочитаний вірш може бути різною.
Один читач вигукне: «Як цікаво! Мені таке й на думку не спадало».
Інший скаже: «Я бачив і відчував так само, а написати так чомусь не зміг».
Третій подумає: «Банальщина! Щось подібне я вже зустрічав в інших.»
Хтось чекає від авторів уміння знайти своєрідну, оригінальну подачу. А хтось готовий асоціювати свої почуття з досить банальними текстами - такими, як слова поп-пісень або шаблонних вітальних листівок. Як кажуть: «На колір і смак товариш не всяк».
Щодо одноманітності. Петрарка написав для Лаури 366 сонетів про своє нерозділене кохання. Гадаю десь на 180-му сонеті будь-який читач скаже собі, що вірші хоч і гарні, але дуже вже одноманітні.
Розумію, що аналогія не зовсім вдала, проте, якщо пекар випік 100 однакових пиріжків і задовольнив 100 дітей, які їх з апетитом з’їли, то чому 100 віршів написаних приблизно на одну тему, не можуть сподобатись 100 читачам?
Поетеса обрала собі творчу ниву, на якій постійно трудиться, вирощує одну культуру – пише вірші, але як не може бути на грядці абсолютно схожих двох морквин так і не може бути абсолютно схожих віршів. Кожен овоч ( або вірш) гарний, смачний, корисний, навіть при всій їх подібності до інших.
Щодо оповідальної стилістики в віршах. Варто сказати, що давно вже існує в літературі такий жанр, як наративна** поезія. В цих віршованих творах розповідаються сюжетні історії, зображуються історично-культурні події чи думки автора поетичного твору, щодо них. Тому і така поезія має свого читача. Не всім же хочеться читати складні, головоломні, незрозумілі або зовсім позбавлені сенсу вірші неофутуристів, символістів, концептуалістів і т.п. Знову ж таки: «Кожен Івась має свій лас».
2.
Вірші в збірці «До Волі…» згруповано в декілька, можна сказати, класичних розділів : «Любов до України», «Історична тема», «Митець на сторожі мови і його роль в суспільстві», «Любовна лірика», «Пейзажна лірика», «Війна на Донбасі».
Не можуть бути банальними вірші про любов до рідної країни, про війну, яка і досі триває, про біль і сльози матерів, навіть якщо читач читав на цю тему вже доволі творів.
[i] Поховають бійця, як належить, як слід,
Та від того матусі не легше.
Смерть і цю проковтне Україна і світ?
Втрата сина далеко не перша.[/i]
«Привезли чоловіка із зони АТО» (стор. 168)***
Ганна Демиденко філолог за освітою. Може тому поезія її головний засіб самоствердження і дієвий важіль творчої активності. Поезія для неї – це форма існування.
[i] Люблю поезію й свою творю давно,
Не знаю ще творитиму допоки…
Чи то від Бога так мені дано,
А чи гашу душі у ній неспокій.[/i]
«Люблю поезію»(стор. 82)
Поетеса бере на себе задачу осмислення соціальних та історичних травм, складних суспільних питань,
[i]По краплинці збираєм історію
Із архівів таємних, гробниць,
Хоч була вона надто зашторена,
Обізвалась гучніш громовиць.[/i]
«Скільки ж їх!» (стор. 71)
Не обов’язково слова поета мають розходитись на цитати. Це можуть бути прості слова, Образи і думки.
[i] Чи ж не талановита Україна,
Коли куди не кинь – живий поет?
Оспівані не раз верба й калина,
Тополя з вітром, навіть очерет.[/i]
«Талановита Україна»(стор. 39)
Поет – як музичний інструмент, вібрує, звучить, реагує на внутрішні і зовнішні порухи і збудники.
[i] До осені вже просяться літа…
Візиткою – сріблясто-білі скроні…
Давно без танцю вечори й свята,
Але поезій дозрівають грони.[/i]
«О музо, не дозволь душі старіть!» (стор. 81)
Поетеса живе дійсністю. Її поезія не є втечею від реальності. Немає бажання ухилитися, втекти, сховатися від безрадісних фізичних і психічних аспектів реального життя в світі примарному, вигаданому. Її особистість не прагне поринути у світ ілюзій і фантазій. Її поезія про суще.
[i] У українця й хатка, як картинка,
І в хаті не бува порожній стіл:
Там сало й хліб, і молоко у кринках,
І хрін з горілкою, і з огірків розсіл.[/i]
«Талановита Україна»(стор. 39)
Вірші Ганни Демиденко - це слова, надиктовані її серцем, бо торкаються найглибших почуттів. Поезія передає внутрішнє прагнення поетеси жити в гармонії з навколишнім світом, допомагає поділитися найсокровеннішими думками.
[i] Із сивиною роки обнялись,
Намалювали і сліди печалі.
Змінились – не такі ми, як колись,
Бо з юністю назавжди розпрощались.[/i]
«А ми пливем… в однім човні» (стор.102)
Здавалося б про кохання скільки вже всього написано. То що, доволі вже може про нього згадувати, бо це неоригінально і банально?! Ні, не доволі! Люди писали, пишуть і будуть писати.
Ось рядочки з вірша Ганни Демиденко з розділу любовної лірики:
[i] Немов осінню, тепло-ніжну казку,
П’ємо удвох цей трунок чарівний,
Де все переплелось: і сивина, і ласка,
І почуття невинної вини…
Тікають сни у щастя позолоті,
Їм поміститись важко у душі,
А ми удвох над вічністю в польоті
Й вогонь кохання ллється у вірші.[/i]
«Зустрілось кохання» (стор.103)
А скільки в світі літературних текстів існує описів природи, зокрема серпневого пейзажу. Та все одно, спраглим до слова варто почитати і такі рядки зі збірки «До Волі…»:
[i]Ідуть-пливуть тумани над землею,
Купають сірі ноги у воді,
Розбуджені ранковою зорею
Ховають віти в мокрій бороді.[/i]
«Такий він – серпень» (стор.132)
Книги віршів в наші дні найчастіше випускаються автором для самого себе, щоб, так би мовити, «підвести риску під етапом творчості». Якщо сторонні люди (спонсори, меценати) вкладають гроші в видання книг Ганни Демиденко, значить, ці книги того варті.
--------------
Євмен Бардаков
21.08.21
* - переінакшено рядок вірша Ліни Костенко - «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».
**- Наратив – (англ. і фр. narrative — розповідь, оповідання, від лат. narrare — розповідати) - сукупність пов'язаних між собою реальних чи вигаданих подій, фактів або вражень, які складають оповідний текст.
*** - в дужках назва вірша і номер сторінки в збірці
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923596
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2021
[b]Любов Грищенко[/b]
[i][b] «Барви надвечір’я»[/b][/i]
[i]Вірші[/i]
[u]Видавець ТОВ «Домінант»[/u]
Мена – 2020
Об’єм – 92 стор.
Тираж – 100 прим.
Яка гарна метафора - порівняти похилий, літній вік людини з надвечір’ям. Читаючи збірочку віршів Любові Грищенко «Барви надвечір’я», паралельно думалось про таке.
У сучасному світі значна частина громадян пенсійного віку живе активним життям. Подорожує, бере участь у громадських організаціях, займається наукою, мистецтвом, чи навіть політикою.
Є і в Україні, так звані, «віп-пенсіонери», які мають «персональні», непомірно високі пенсії в десятки разів вищі ніж у решти. Ці щасливчики забезпечені не тільки хлібом насущним, а і змогою лікуватися в дорогих клініках й зміцнювати здоров’я на курортах, можуть подорожувати по країні і за її межами не гірше ніж їх закордонні ровесники.
А що ж звичайні українські пенсіонери? Які «забаганки» вони можуть собі дозволити? Чи ознакою «життя після життя» пенсіонера є знаменита і невтішна тріада: роздуми над минулим, скарги на дійсність і страх перед майбутнім?
Всі по-різному використовують вільний час. Хтось поринає в читання книг, інші полюбляють їздити на дачу чи длубатись на присадибному городі. Багато пенсіонерів намагаються розвантажити дітей, займаючись вихованням онуків. Хтось випробовує на собі оздоровчі рецепти з відривних календарів чи сумнівних газеток типу «Бабушка».
Та є ще один спосіб не сумувати на пенсії – це творчість. Саме творчість допомагає багатьом повноцінно жити. Вона рятує від нудьги і дозволяє забувати про проблеми зі здоров’ям.
Любов Грищенко і до виходу на пенсію іноді складала вірші. Але по-справжньому взялася за перо, коли з’явився, нарешті, вільний час. Вона вже видала дві віршовані збірочки – «Словом засіяна нива життя» та цю, яку я читаю - «Барви надвечір’я». Окрім того Любов Степанівна була одним з ініціаторів створення і активним учасником творчого клубу «Перлина». Клуб об’єднав художників, музикантів, поетів, письменників, журналістів, творчих однодумців Корюківщини, що на Чернігівщині. Налічує він близько 20 осіб, переважно людей пенсійного віку. Діє вже три роки на базі Корюківського історичного музею. Як підсумок роботи було надруковано літературно-мистецький альманах «До мене завітала муза», що об’єднав у собі літературні доробки учасників клубу. Це приклад того, що не завжди провінція позначена печаттю відчаю і безнадії. В прибитих нестатками селах і містечках теж може відбуватися адекватне творче життя.
----------
Вірші в збірці «Барви надвечір’я» Любові Грищенко розміщено в п’яти розділах.
Перший – [b]« В полоні літ»[/b] - це ностальгійні спогади про дитинство і юність, споглядання життя з висоти прожитих літ.
[i] «Заховала іще я одну свою осінь
У альбом де всі фото моєї сім’ї.
Стало важче нести вкриті інієм коси,
Посумнішали думи і мрії мої.»[/i]
«Ще одна осінь»(стор.19)*
Другий розділ – [b]«Душею і серцем»[/b] - містить роздуми про сьогодення, занепокоєння з приводу занепаду українського села.
[i] «А де ж нам заспівають солов’ї?
Де мати буде доню виглядати,
І де свою корівку попасе?
Подумайте! Найлегше все продати,
Та як придбати потім це усе?!»[/i]
«Земля»(стор.28)
Розділ [b]«Люблю і пам’ятаю»[/b] - це вірші-присвяти рідним і близьким.
[i] «Немає мами… Я сама бабуся,
Чекаю знов онуків на гостину,
І щоб не плакать, згадую, сміюся
Та кутаюсь у мамину хустину.»[/i]
«Мамі» (стор.54)
В циклі [b]«Пахощі землі»[/b] - представлено пейзажну лірику.
[i] «Травневий дощ запах уранці літом,
Грім обізвався й далі покотивсь.
Калина покивала білим цвітом,
І день новий весняний народивсь.»[/i]
«Весняний ранок»(стор.69)
Розділ [b]«Посміхніться»[/b] знайомить нас з жартівливими віршами і гуморесками в народному стилі.
----------
Одна з переваг зрілого віку знаходить своє вираження в тому, що форма і вид зайнятості вибираються самою людиною. Головне – донести до періоду «пізньої дорослості» це бажання - вибирати, а форма і характер зайнятості мають другорядне значення і можуть бути самими різними. Похилий вік може виявитися найприємнішим періодом, якщо завідомо притримуватися певних правил: слідкувати за здоров’ям протягом всього життя; мати улюблену справу; зберігати оптимістичну налаштованість; бути внутрішньо незалежним від інших та розвивати творчу активність.
Як казали древні мудреці: «Уміти тішитися прожитим означає жити двічі». Тож треба намагатись жити довго, творити і радіти життю. Таке мені думалось, читаючи збірочку віршів Любові Грищенко «Барви надвечір’я».
-----------
*– в дужках номер сторінки в збірці і назва вірша.
Євмен Барадаков
21.06.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919256
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2021
[b]Патара Бачіа[/b]
[i][b]«На повні груди…»[/b] [/i]
[i]Збірка поезій[/i]
Видавництво «Підручники і посібники»
[u]Тернопіль[/u]
2019
Наклад - 120 прим.
Об’єм – 110 стор.
Масова (багатотиражна) та «висока» (елітарна) літератури співіснували багато століть. Це два культурних поля зі своїми законами, функціями, аудиторією. Та тепер зі зменшенням інтересу до читання, а відповідно і накладів друкованої продукції, з кричущою нерозвиненістю інфраструктури книжкового ринку в наших умовах цей поділ є не зовсім об'єктивним. Література оперативна, зі свіжими фактами, гарячими подіями, і актуальними персонажами чи навіть розважальне чтиво (популярне за замовчуванням) може зацікавити невелику кількість читачів, а тексти філософського складу, з глибшою рефлексією над сучасністю, можуть викликати значний інтерес. Тому аналізуючи сьогодні літературний процес, не важливими, на мою думку, є якась статистика чи великі тиражі видання, значущим є попадання в індивідуальне коло зацікавленості окремого читальника.
В моє коло зацікавленості потрапила збірка поезій Патари Бачії «На повні груди…». Малесенький тираж книжечки – 120 екземплярів - ніяк не визначає літературної цінності видання.
На мистецьке сприйняття текстів впливає такий фактор, як естетична установка, тобто попередня налагодженість, яка діє протягом усього процесу художнього переживання. Усвідомлюючи, що собою являє автор і твір, з яким от-от доведеться познайомитись, людина налаштовується на його особливий образно-тематичний лад, мову, стилістику. Я знайомий з творчістю Патари Бачії (літературний псевдонім Любові Печінки) по публікаціях на літературних сайтах, в Фейсбуці. Подобаються її патріотизм, гострий розум, іронічність, тепле і дотепне спілкування з колегами по перу. В очікуванні бандерольки зі збірочкою Патари Бачі, сподівався отримати живу книжечку з віршованим дарчим написом від автора, гортати сторінки, думати над окремими віршованими рядочками. Передчуття радості не зрадило – я отримав додаткові приємні емоції і відчуття.
Поезії збірочки авторка розподілила по шести розділам:
[b] [i]- … дихаю Тобою;
- … дихаю Небом;
- … дихаю Україною;
- … дихаю красою;
- … дихаю мудрістю;
- … дихаю позитивом.[/i][/b]
В розділі [b][i]«… дихаю Тобою[/i]»[/b] вірші присвячені коханому. Чи хтось вміє кохати краще за поетів? Напевно, вміє. Та хто ж зможе краще за них розповісти про любов?
[i] «…Бути поряд вже стільки літ
І дивитися ніжно в очі.
У тобі розчинився світ.
Хай так буде завжди, я хочу.»[/i]
«У тобі розчинився світ» (стор.11)*
Одне з визначень творчості – це вміння небанально зобразити те, що вже набило оскому, те про що намагалися розповісти сотні інших митців. А від поезії ми чекаємо і елемента впізнаванності, і в той же час новизни. В циклі [b][i] « … дихаю Небом»[/i] [/b]Патара Бачія знайомить нас зі своїми [b]особистісними[/b] роздумами про Бога, про духовність.
[i]«…Не знаю, як довго іти мені треба,
Нікому це знати не дано, на жаль.
Іду по землі, але дихаю … Небом.
Я – світу цього лиш маленька деталь.[/i]»
«Дихаю Небом» (стор.53)
Розділ [b] [i]«… дихаю Україною»[/i][/b] містить патріотичну лірику. Наша національна специфіка в цьому секторі — це потреба залучити масового україномовного читача, а може, і створити такого читача.
[i] "А що мені дала та Україна?.."
Слова ці чую і мені болить,
Бо хтось на чужині в цю саму мить
За неї молить Бога на колінах.»[/i]
«Боюся, що завжди нам буде мало» (стор.66)
В циклі [b][i] «… дихаю красою»[/i][/b] вірші про красу природи, красу кохання – те, що близьке кожній душі.
[i] «…Зорі мерехтять у небі з повнею
І на підвіконні кіт муркоче.
Щедро зорепадить літо втомлене,
Мрії щоб збулися всім охочим.»[/i]
«Після свята» (стор.88)
Філософія – це думка. Поезія – це почуття. Філософія поезії – передбачає, що почуття має бути розумним. Поезія філософії полягає в тому, що розум не має бути бездушним. В циклі [b][i]«… дихаю мудрістю»[/i] [/b] маємо переспіви афористичних рубаїв Омара Хайяма.
[i]«Ти не заздри тому, хто багатший від тебе,
За світанком прийде захід сонця на небо.
І життя, що як подих єдиний коротке,
Ти цінуй поки в тобі іще є потреба…»[/i]
«Мудрагеликів хмара від пана Омара» (стор.90)
Поети часто перегукуються чи ведуть діалог з іншими поетами. От і в розділі [b][i]«… дихаю позитивом»[/i] [/b]об'єднано пародії і ремінісценції на вірші інших поетів – Віктора Кучерука, Ніли Волкової, Світлани Моренець.
Сучасна література здебільшого не бере на себе жодних зобов’язань перед суспільством і не мусить виконувати жодних завдань, ким би вони не були
поставлені й якими б глобальними не видавалися.
Щодо Патари Бачії, то відчувається, що вона спирається у творчості на власні переконання, керується поглядами та принципами людяності і сама несе повну відповідальність за обрану життєву позицію. В її поезії імпонує оптимізм у поглядах на людську природу, пріоритет простоти, доброчинна налаштованість.
Дихайте на повні груди! Тіштесь чиємусь! Творіть своє!
-----------------
*– в дужках назва вірша і номер сторінки в збірці
Євмен Бардаков
16.07.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918668
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2021
Ольга Калина
«В тенетах війни»
Поезії.
Видавець О.О.Євенок
Житомир - 2021
Наклад - 100 прим.
Об'єм - 202 стор.
Тверда палітурка
Часто трагічні події надихають людей творити. Справжній мистецький сплеск спричинила чергове смертельне зіткнення українців з московитами. Протиборство, що розгорнулося на сході нашої країни, сьогодні постає в світлинах, картинах, книгах, поезії.
От і звичайну українську жінку Ольгу Калину ця війна змусили взятися за перо, що б свій розпач і душевний щем вилити на папір в формі віршів. Роздуми, переживання, біль, любов до рідної землі, вдячність захисникам Вітчизни, ненависть до ворогів, сподівання на перемогу в цьому нашому трьохсотлітньому протистоянні і маса інших емоцій нуртують в її елегічних* поетичних творах.
[i] Мені потрібна Перемога!
Я дочекаюся її.
Хоч кров’ю встелена дорога,
Та буде Мир на всій землі.[/i]
(Чекаю я на перемогу)
Ці поезії — нагадування нам, мешканцям мирних міст і місць, як багато роблять для нас ті, хто зі зброєю в руках обороняють нашу країну від окупанта.
[i]Згадайте доблесних захисників,
Що в час війни знаходяться на сході:
Усіх жінок-бійців, чоловіків,
Що мир несуть для нашого народу.[/i]
(Коли сьогодні сядете за стіл)
Постають доленосні моменти такої густини, яка неможлива за звичайних обставин. В них людина виявляє свою любов до рідної землі, братську взаємопідтримку, здатність жертвувати собою заради інших. Війна оголює людину до її первісного стану існування, коли наперед виходять основні інстинкти страху смерті й збереження життя, необхідність знищення ворога. Простими зрозумілими всім словами авторка підводить до філософських глибин. Чи є кожна людина унікальною духовною істотою? Чи здатна до вибору власної долі? Адже основним проявом людського буття є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.**
Ольга Калина звертається до тих, хто запрошував деспотичного ворога на нашу землю – «Путін пріді!», до тих, хто незалежність, свободу готовий був проміняти на обіцяний шмат дешевої совдепівської ковбаси:
[i] Навіщо вам, рабам , свобода?
Що з нею маєте робить?
Тож ігноруючи нагоду,
Назад в ярмо скоріш біжіть.
І лише там біля корита,
Яке на барськім є столі,
А вам під стіл помиїв злито,
Там будуть радості малі. [/i]
(«Раби»)
Поезія Ольги Калини не є рафінованою академічною грою словами, де формальні жанрові ознаки і правила превалюють над емоційним насиченням. Свої вірші авторка пише серцем, «оголеним нервом»:
[i] Ходила частенько вона на дорогу
І довго стояла, вдивляючись вдаль.
Чекала повернення сина додому
Й що вже не побачить, не знала, на жаль.[/i]
(В мами під хусткою сива коса)
В стилістичній простоті і безпосередності її почерку виразно проступають естетичні прикмети, які допомагають краще виявити важкий, часто шокуючий досвід війни.
[i] На ранок запахом тротилу,
Вогню і рваних людських тіл,
Всю балку, як туманом вкрило,
Та брухт металу ще димів.[/i]
(Обстріл 2014 року)
Навіть в пейзажній замальовці проступає моторошність війни:
[i] Ці сиві тумани лягали на поле,
А в мороці з жаху заклякла земля.
І танки розбиті кричали ще болем..
Нічого не видно: дим поле встеля.[/i]
(Сиві тумани)
Ольга Калина в багатьох віршах найбільш виразно передає нестерпні муки страждання матерів, які чекають своїх синів, які оплакують їх:
[i]
Не вірить мама, що немає –
Надіється, що він прийде…
Шматує серце своє й крає,
Та все ж чекає сина…Жде…[/i]
(В Медовий Спас)
Її вірші нагадують національну поезію, фольклор. Деякі вірші схожі на розповіді-балади, деякі – це вірші-молитви, інші скидаються на народні голосіння, похоронні пісні-плачі.
[i] Нема тепер у мами сина,
Лише могила височить.
І де, скажіть, їй взяти сили,
І як надалі в світі жить?![/i]
(Стежина до сина )
Чимала кількість віршів авторки є справжніми поетичними
епітафіями*** (цикл віршів «Зникають в небі соколята).
[i]Вже п’ятий рік його нема
І п’ятий рік, як горе в хаті.
Вселилась в душу їх зима
І почорніла з горя мати.[/i]
(Олексій)
[i]Була людина і - немає:
Десь там зостався на війні.
Четверта осінь поливає
Дощем із сліз в твоїм вікні. [/i]
(Євгеній )
Подумалось, що творчість Ольги Калини ніби продовжує традицію древніх народних жанрів – таких як ліро-епічні оповіді-біографії славетних людей, невольничі плачі, лицарські пісні, козацькі псалми, героїчні думи. Тому й не здаються банальними дієслівні рими в деяких віршах авторки, не бачаться кострубатими ритмічні збивки, вони сприймаються, як стилізація жанру думи:
[i] Ви «новоросію» хотіли,
На площі мітинги робили,
Символи України палили
І Путіна прийти просили.
І всі так дружно скандували,
Прапорами Росії махали,
Проти України виступали,
Бо всіх бандерами лякали.[/i]
(«Ви «новоросію» хотіли»)
Ольга Калина свято вірить в нашу перемогу, так само, як захисники Краю надіються повернуться додому для мирного життя.
[i] І мріє він, як знов додому прийде,
Як переступить батьківський поріг,
Як вранці із росою сонце зійде
Його встрічать із фронтових доріг.[/i]
(Ця ніч)
Попри миролюбність, поступливість, толерантність українців все ж і у них є межа терпіння. Вони спроможні відповісти агресорові, здатні у максимально стислий час набути достатнього вміння у веденні воєнних дій. Українці бажають припинити рахунок смертям й, зрештою, зупинити цю війну. Це прояв доброї волі до миру, заперечення смерті і утвердження життя. Але припинення війни має настати не через капітуляцію, а завдяки нашій перемозі. Ольга Калина впевнена, що ми виплутаємось з тенет війни.
[i] Нам не потрібен мир без Перемоги,
Бо дорога заплачена ціна.
Слізьми умиті на Донбас дороги
І кров’ю окропила все війна.[/i]
(До Перемоги)
----------------
*Еле́гія (грец. ἐλεγεία — журлива пісня)— один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, часом журливого змісту.
**Екзистенціальна філософія, що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій.
***Епітафія - літературний твір, написаний у зв'язку зі смертю чи втратою кого-небудь. В поезії стилізована епітафія стала самостійним жанром .
------------------------
Віктор Охріменко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2021
Слова і вокал – Світлана Моренець
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=GjiaN0BVOX4[/youtube]
Коли в небесному просторі
всміхнулись таємничі зорі
і нам коханням нашим стали,
гадали ми – на цілий вік.
Роки в любові пролітали,
щасливі ми іще не знали,
що вже хитнувся білий світ
і обірвав любові цвіт,
він опадає наче сніг,
мені до ніг…
Наша пісня кохання
обірвалася враз.
Танго – танець прощання –
лиш зостався у нас.
Згорають сторінки роману,
дим щастя відпливе туманом…
Але він був – і не обманом –
тих днів щасливих зорепад!
Та ми – своєї долі бранці...
Танцює смуток з нами в танці
і пристрасть, наче вогнепад,
сумне відлуння серенад,
що не вернути нам назад
тих днів принад…
Наша пісня кохання
обірвалася враз.
Танго – танець прощання –
лиш зостався у нас.
Вже від танцю прощання
затихають сліди,
Але світло кохання
в моїм серці завжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910572
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2021
Спробували свої сили в поетично-музичному жанрі романсу.
Лірика і вокал – Світлана Моренець.
----------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=RMcN9vNHY3w[/youtube]
На баскому нестримнім коні
увірвалась негода лавиною.
Знов палають в камінах вогні,
гріють пледи і чай із малиною.
Хай дощить за вікном чи мете,
в темну ніч зі свічками тремтливими
щемно й солодко згадувать те,
як кохали й були ми щасливими.
Мов зірка срібнокрила
Враз юність пролетіла.
Та залишив той політ
В наших душах ніжний дивоцвіт.
Світить юності диво-ліхтар
Гріє спогадами найтеплішими
А пісні під звучання гітар
Будуть нам все життя наймилішими
Скільки літ пронеслось і подій,
але молодість в гості запрошує,
бо в душі ми іще молоді,
хоч нам скроні вже час припорошує.
Мов зірка срібнокрила
Враз юність пролетіла.
Та залишив той політ
В наших душах ніжний дивоцвіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909572
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2021
Іноді, щоб покласти на музику вірш для пісні, доводиться довго підбирати варіанти. А буває, що музика приходить зразу. Наприклад, так було в цьому випадку.
Слова - Іван Гентош
----------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=btMp_MY3U_c[/youtube]
Скажи, не мовчи, чому очі сумні,
І сльози на віях ясніють волого?
Я хочу, щоб ти усміхалась мені –
І більше нічого, і більше нічого…
Витьохкують хай у серцях солов’ї,
Й тіла огортає солодка знемога,
Долоні мої зігрівають твої –
І більше нічого, і більше нічого…
Нап’юся усмак, як бувало не раз,
Волосся твого́ аромату п’янкого,
Проситиму лиш, щоб не рухався час –
І більше нічого, і більше нічого…
А як непомітно вся ніч пролетить,
Ти боса мене проведеш до порога,
Притулимось двоє губами на мить –
І більше нічого, і більше нічого…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2021
Швидко плине час. Минуло вже більше пів-року, як пішов від нас Віталій Назарук. Він був світлою людиною з творчою душею, справжнім патріотом України і співцем Волинського краю. Написав багато віршів. Дуже тішився, коли на котрийсь з його віршів складали музику. Радів, коли ті пісні ще й виконували. Декілька пісень ми написали разом. Одну з них лише зараз вирішив наспівати сам.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Tb0rGKwvJz0[/youtube]
Слова - Віталій Назарук
Музика і наспів - Віктор Охріменко
------------
Ридає ніч піснями солов’я,
Для пари, що покрита сивиною.
Часи минули, як цвіла земля.
Їм круглий рік, цвіла навіть зимою.
Мороз зимою казку малював,
А довгі ночі – тільки для кохання.
І кожен ночі, наче чар чекав,
Чомусь тоді не спалося до рання.
А навесні збиралися в політ,
Були обоє в медунковім цвіті.
О, скільки літ, скільки минуло літ,
Їх певно стільки, як волошок в житі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906752
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2021
Почав озвучувати пісні написані давним-давно.
Одна з них -
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=m8mJISGAJ48[/youtube]
Коли сади весною квітли і раділа душа,
мене ти поглядом іскристим серед інших знайшла.
Ти на любов і дружбу руку свою ніжну дала,
мені довірила усю себе ти, мила мала̀.
Ти пахнеш весною. Ти – свіжість краси.
Я дихать тобою хотів би завжди.
Ти – чекання. Ти - бажання,
бо кохання ти моє.
Тебе в сад літній милуватись квітами я привів,
Мого освідчення чекала, та боялась ти слів.
Почувши, як горять серця, ти не могла сказать «ні».
І сотворили ми свій світ без суєти і брехні.
Я квітів чарівних для тебе нарву,
все ж по красі рівних тобі не знайду.
Ти і ніжна, і тендітна –
як троянда розцвіла.
Щасливий блиск і хвилювання юних синіх очей…
І насолода теплих днів і темно-синіх ночей.
Я вірю довго будем пити втіхи й щастя нектар.
Хай дим таємний цих приємних не розвіється чар.
Зірвать твою квітку дозволила ти...
Цю щастя лелітку буду берегти.
Ти і мрія, і надія.
Я люблю тебе, дівча!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2021
[b]Світлана Моренець[/b]
[i][b]«Краплини смутку і краси» [/b][/i]
[i] (Хоку)[/i]
Кременчук
[u]Видавництво «Novabook»[/u]
[u][b]2020[/b][/u]
Об’єм – 96 сторінок
Тираж – зовсім маленький
Сьогодні 16.02.21 отримав «Новою Поштою» декілька екземплярів збірки поетичних мініатюр-хоку «Краплини смутку і краси». Хочу щиро привітати автора Світлану Моренець з цією знаменною для її творчості подією.
Книжечка невеликого (карманного ) формату 10 х15см в твердій ламінованій палітурці на цупкому папері. На правій сторінці кожного розвороту книжечки розміщено хоку, на лівій - в настроях даної мініатюри радує око рисунок. Художниця Ірина Залюбовська з великою любов’ю оформила книжку майстерною графікою – дивовижний мікст східної стилізації і української народної традиції.
[b]1.[/b]
Хоку – це незрівняне, невловиме почуття з безлічі відтінків і станів, перенесених в коротку і легку фразу, в тривірш-картину, що змальовує його. Оцінити наскільки ці вірші доладні і піднесені, можуть лише дуже чуттєві і витончені натури, яким, до того ж, властива спостережливість.
Хоку – унікальний жанр поезії, що фіксує в собі лише одну митттєвість. Перший рядок вірша надає початкову інформацію, дозволяє уявити, про що піде мова далі, другий розкриває сенс першого, а треій є несподіваним висновком всього твору і надає віршу особливий колорит.
З VII і до кінця IX століття серед японської аристократії культивувалася поезія Кансі (японською 漢詩) — вірші, написані японськими поетами китайською мовою. Серед простого люду популярними були Сі ( Ши ) (詩) – римовані вірші пісенного типу написані класичною китайською мовою, в основі яких лежали народні мелодії.
Але вже в період Хей'ан (яп. 平安時代) (794–1185) виник середньовічний поетичний жанр Вака (яп. 和 歌, буквально «Японська пісня»), в якому неримовані вірші вже писалися класичною японською мовою.
Вака традиційно поділяється на два великих підвида:
– Танка (яп. 短歌) (коротка пісня),
– Тьока або Нагау́та (яп. 長歌) (довга пісня).
Танка— це неримований 31-складовий п'ятивірш, в якому чергуються п'яти- та семискладові рядки (5—7—5—7—7). З тих давніх часів і дотепер танка культивується, як основна форма японської національної поезії.
В XV-XVI ст. став модним ще один жанр японської поезії – Ренга (яп. 連 歌, букв. «Спільна поетична творчість»). Ренга складалася щонайменше з двох міні-строф. Перша строфа (перша половина танка) – Хо́ку (Хокку) (яп. 発句)–три рядки – 17 складів – (5+7+5) відкривала ренгу. Друга строфа (друга половина танка) – Агеку – містила два рядки –14 складів – (7+7), які завершували вірш. Зазвичай, перша строфа змальовувала образ природи, а друга - почуття чи відчуття, яке викликає цей образ. Або навпаки. У створенні ренга брало участь кілька поетів (частіше двоє-троє), кожен по черзі складав свою строфу суголосну до образів попередньої строфи. Іноді виходив ланцюг строф по формі танка, довжиною до декількох десятків, сотень, а то і в тисячу строф. Мистецтво «нанизування строф» підпорядковувалося суворим канонам і правилам.
Оскільки від найперших рядків (хоку) часто залежало, якою буде вся ренга, їх ретельно готували заздалегідь.
Хоку демократизувала японську поезію, звільнивши поетичну творчість від правил і впливу героїчного і придворного епосу.
Поступово хоку виокремилось в окремий жанр – Ха́йку (яп. 俳句). Утворився ряд шкіл і направлень хайку. Наприклад, «Кофу» — «давня школа», пов'язана з іменем Мацунаги Тейтоку, школа Нісіями Соїна, школа «Сьофу» — «достеменна школа», де найпомітнішою постаттю був Мацуо Басьо, котрий все життя присвятив реформуванню хоку. Кожен з корифеїв хайку вносив в цей жанр щось своє. Різні школи пропонували свої канони і правила створення хоку.
[b]2.[/b]
Мацуо Басьо старався досягти того, щоб суб'єктивний ліризм в поезії поступився безпосередньому зображенню природи.
Він запропонував декілька правил написання гарного хайку:
[b]Карумі[/b] —легкість зображення серйозних речей; це простота, природність і переконливість, що виникають на всіх етапах віршування;
[b]Сабі[/b] — зосередженість, спокійна радість самотності, смирення з приводу незворотного плину часу, краса аскетичного смутку, покірність, скромність;
[b]Вабі [/b]— одна з основних категорій традиційної японської естетики, в якій передана ідея внутрішнього благородства і краси, які ховаються за зовнішньою простотою і непомітністю. Вабі – естетика простого, невигадливого, позбавленого будь-якої манірності і ефекту - філософська чарівність простоти, перевага внутрішньої витонченості речей над зовнішньою пишністю;
[b]Сіфі [/b]— відчування і усвідомлення гармонії прекрасного;
[b]Наусомі[/b] — максимальна глибина проникнення в матеріал;
[b]Фуекі-рюко[/b] — це сприйняття сталості і непорушності вічного в швидкоплинному, безперервно мінливому світі;
[b]Сібум[/b]і - терпка гіркота пережитих миттєвостей. Асоціюється з в'язким смаком, подібного хурмі – на противагу солодкавому. Характеризує глибину, простоту, внутрішню силу на відміну від красивості, прилизаності. Це не краса взагалі, а краса, притаманна призначенню даного предмета, а також матеріалу, з якого він зроблений.
Якогось єдиного канону чи рекомендації по написанню хоку не існує. Кожен, хто хоче спробувати свої сили в цьому жанрі намагається творити згідно своїх естетичних прагнень і смаків. Все ж, згадаємо найхарактерніші риси і особливості жанру хайку.
[b]Лаконічність[/b] – головний принцип хоку. Текст стискається максимально, наскільки це взагалі можливо. Зайві слова видаляються безжально, залишаються лише ті слова, без яких втрачається сенс твору. Потрібно сказати багато, висловити всі свої почуття, застосовуючи мінімум слів. (А це чи не основне визначення будь-якого мистецтва «Уміння досягти максимуму вражень при мінімумі засобів»).
[b]Фіксація миті[/b] – найчастіше хоку пишуть в теперішньому часі: автор записує свої безпосередні враження, переживання від щойно побаченого чи почутого.
[b]Простота[/b] – камерність, відсутність глобальності, масштабності.
[b]Самодостатність[/b] – незважаючи на аскетичний зміст, мініатюрний вірш є повністю завершеним, немає необхідності що-небудь додати. Хайку – це вихоплений момент життя, емоційно сприйнятий його автором. До і після –відсутні, хоча і легко вгадуються.
[b]Контрастність[/b] – образів, подій, фраз. Живе може сусідити з мертвим, швидке з непорушним. Вміння людини протистоїть силам природи, слабке взаємодіє з сильним, і тому подібні протилежності.
[b]Невизначеність[/b] – здавалося б, в хайку все повинно бути гранично виразним і чітким, але це не так. Найчастіше сенс хоку неоднозначний. Недомовленість створюється свідомо. Автор запрошує читача самостійно наповнити вірш змістом, виступити співавтором твору.
[b]Вказівка на пору року[/b] - для цього в якості обов'язкового елемента використовується Кіго (яп. 季語- «сезонне слово»). В класичному хоку центральне місце займає образ природи, явно або неявно співвіднесений з життям людини.
Деякі школи хоку вимагали, щоб кожен з віршованих рядків виконував своє смислове навантаження: наприклад, таке: перший рядок - теза, другий - антитеза, а третій - осяяння або катарсис.
Якісь школи пропонували розподілити функції між рядками по-іншому: перший рядок хоку відповідає на питання «Що?», другий – «Де?», третій – «Коли?»
Хтось намагався в трьох рядках змалювати: «образ + думку+ почуття».
Хтось з корифеїв японської поезії особливе значення надавав останньому рядку, в ньому має бути висловлене "моно-но-аваре", тобто "сумні чари буття", якийсь світлий смуток.
Хоку відзначається філософським змістом, високим ступенем узагальнення, однак вони не містять повчання, не мають прямих оцінок.
Тематичні можливості хоку надзвичайно широкі. У трирядковому віршовому просторі автори виражали і стан природи, і найтонші порухи душі, і особливості життя. Та все ж, в хайку не прийнято писати про кохання, на політичні, релігійні теми.
У збірниках хоку кожен вірш найчастіше розміщується на окремій сторінці. Це робиться для того, щоб читач зміг без поспіху зосередитись, вдумливо, не поспішаючи, перейнятися атмосферою вірша.
[b]3.[/b]
Аналогів віршам хоку немає ні в одній поезії світу. Пояснюється це тим, що у японців особливий світогляд, дуже автентична і самобутня культура, інші принципи виховання. По своїй натурі представники цієї нації - філософи і споглядальники.
З середини XX століття хоку в значній мірі стало міжнародним культурним явищем, і з японської поезії перейшло до інших літератур. Жанр отримав широку популярність на Заході, особливо в англомовних країнах. Хоча кожна національна література створює свій власний варіант хайку, тому що підпорядковується поетичній традиції і ритму своєї мови. Притаманні для національних звичаїв риси простежуються в хоку, написаних на різних мовах.
По всьому світу створено безліч товариств хайдзинів. (Хайдзин (яп. 俳人) – поет, який пише хайку.) Деякі об'єднання, такі як «Інтернаціональна асоціація хайку», пропонує культурні обміни між японськими та закордонними поетами хайку.
В багатьох країнах виходять літературні часописи, які публікують виключно хоку. Наприклад, лише в у південно-східних країнах Європи публікувалися журнали — «Letni časi» (Словенія), «Vrabac» (Хорватія), «Haiku Novine» (Сербія), «Albatros» (Румунія).
Що стосується складового змісту хайку, то до теперішнього часу і серед перекладачів, і серед авторів оригінальних хоку на різних мовах прихильники дотримання схеми (5-7-5) залишилися в меншості; на загальну думку більшості теоретиків, єдина складова міра для хайку на різних мовах неможлива, тому що мови значно відрізняються одна від одної середньою довжиною слів і, отже, інформаційною ємністю однакової кількості складів. Сучасні хайку, написані на європейських мовах, зазвичай, коротші 17 складів (особливо англомовні), тоді як слов’яномовні хайку можуть бути навіть довшими.
Строфожанр хоку привертав увагу й українських майстрів слова, як поетів, так і перекладачів (приміром, В. Коломієць, М. Ревакович, Ю.Гундарєв., М. Лукаш, І.Бондаренко, О.Потурай, В.Вербич, В.Слапчук, В.Простопчук), які вбачали в його лаконічній формі можливість точного вираження ліричного настрою. Дехто з українських поетів пише трьохрядкові мінімістичні верлібри, називаючи їх хоку. Є поети, які вважають, що українській, і загалом слов’янській, поетиці органічно притаманна рима. І тому пропонують писати римовані хоку, які вже охрестили «музичними».
[b]4.[/b]
У 1970-ті роки американський перекладач хайку Хіроакі Сато запропонував записувати переклади хайку як моновірші, бо справжнє японське хайку являє собою 17 складів, які утворюють одну колонку ієрогліфів. Канадський поет і теоретик Кларенс Мацуо-Аллар заявив, що і оригінальні хайку, створювані на західних мовах, повинні бути однорядковими. Та все ж особливими розділовими словами — кіредзі (яп. 切れ字, «ріжуче слово») – текст хайку ділиться у відношенні 2:1 — або на 5-му складі, або на 12-му. Але в західній літературі функцію кіредзі виконують розділові знаки, і тому закріпилася форма хоку, як тривірш складової структури 5-7-5.
Наведу декілька варіантів перекладу найвідомішого хоку Мацуо Басьо, яке дуже часто згадують.
Оригінал:
かれ朶に烏の とまりけり 秋の暮
В українській транскрипції він буде звучати приблизно так:
[i]Караеда нікарасу но томарікері акі но куре[/i]
Дослівний переклад:
[i]На сухій гілці / ворон сидить / осінні сутінки[/i]
(Це якраз той випадок, коли перший рядок відповідає на питання «Де?», другий на питання «Що?», третій на питання «Коли?».)
Ось як на російську переклала хоку В. Маркова:
[i]На голой ветке
Ворон сидит одиноко.
Осенний вечер.[/i]
А так це хоку переклав російський символіст Константин Бальмонт, замінивши «суху гілку» на «мертву», чим підсилив враження:
[i]На мертвой ветке
Чернеет ворон.
Осенний вечер[/i]
А ось більш емоційний переклад цього ж хоку українською Івана Бондаренка:
[i]Засохла гілка —
Крука притулок.
Осінній вечір. [/i]
Та найбільш по-філософськи глибоким, на мій погляд, є переклад Миколи Лукаша, щоправда йому довелося перебрати 17-ти складовий «ліміт»:
[i]На голій гілці
самотній ворон тихо старіє.
Осінній вечір. [/i]
[b]5.[/b]
Часто поетичні збірники хоку супроводжуються ілюстраціями в техніці сумі-е. Це дуже давнє мистецтво малювання тушшю, воно сформувалося в Японії під впливом духовних принципів буддійської релігії і суголосне з основними принципами поезії хоку. Згідно філософії буддизму, кожна мить життя неповторна й швидкоплинна, отже, її дуже важко закарбувати на папері. Тому лінії наносяться дуже швидко і кількість їх повинна бути мінімальною. На перший погляд мазки бідні та невиразні, але вони спроможні передати однією лінією і гордовитий політ птаха, і велич засніжених гір, і ніжність та красу стебла квітучої лілії. Лінія, що проведена художником жанру сумі-е, відрізняється закінченістю, в ній присутній прояв самого Духу творчості. Сумі-е намагається спіймати те невловиме, до чого важко доторкнутися рукою, але можна відчути серцем.
Ось як художник Ватанабе Сьотей – продовжувач старих традицій японського живопису – розкрив тему хоку Мацуо Басьо.
У самотньому крукові, що сидить на мертвій гілці дерева, відчувається велич Потойбічного. Це водночас моторошне та захоплююче почуття. Художник намагається використати якомога менше мазків для висловлювання своїх думок та почуттів: він бажає, щоб глядач домислював все самотужки, сам намагався розкрити цілу низку натяків й недомовок автора.
[b]6.[/b]
Поетеса Світлана Моренець зробила свій внесок в розвиток українського хоку. Поетичні мініатюри в її збірочці «Краплини смутку і краси» з одного боку дуже українські, бо в них змальовано наш національний предметний світ, український пейзаж, з іншого - присутнє чітке дотримання формальних ознак японського жанру хоку.
Зокрема поетеса у всіх своїх хоку строго дотримується класичної трирядкової формули (5+7+5), хоча не лише західні, а навіть і японські хайдзини все частіше від неї відходять.
Світлана Моренець, можливо, на підсвідомому рівні в більшості своїх мініатюр відтворила більшість різноманітних канонів і принципів хоку – лаконічність, простоту, відчування і усвідомлення гармонії прекрасного та ін. (див. вище)
Ось як, наприклад, зримо і яскраво відобразилась Фіксація миті:
[i]Вальсує листя
під сум музики вітру...
Прощальний танець.[/i]
В наступному хоку присутня не лише вказівка на пору року а й час доби.
[i]Біліють хати,
п'янить дух матіоли.
Сільські вечори.[/i]
А тут відчувається світлий смуток:
[i]Злетів метелик.
Відпустив його в життя
спустілий кокон.[/i]
А тут невизначеність:
[i]Марніє осінь.
Шле світу SOS – морзянку,
краплями дощу.[/i]
А хіба це не "сумні чари буття":
[i]Прилип листочок
до віконної шибки…
Просить зігріти.[/i]
Ось в цьому хоку дотримано принцип «Що? Де? Коли?»:
[i]Співи солов'їв
у білопінних садах.
Апогей весни. [/i]
А в цьому впізнається формула «теза - антитеза – осяяння»:
[i]Зчорніле гілля
на небесному фоні…
Зморшки осені.[/i]
А вже тут вловлюється ідея «образ + думка + почуття»:
[i]
Під виття вітрів
проводжаємо осінь...
Ридайте, дощі![/i]
Кожен вірш збірки розміщено на окремій сторінці, як того вимагає традиція.
Збірочка має чарівне художнє оформлення. Майстер графіки Ірина Залюбовська прикрасила сторінки книжки пречудовими малюнками. Деякі з них стилізовані в характері японських рисунків в жанрі Сумі-е, Укійо-е, і прекрасно, що в інших помітно український колорит.
Я вітаю нашого українського хайдзина Світлану Моренець з творчим успіхом, а нас всіх з чудовою збірочкою українських хоку.
----------------
Віктор Охріменко, шанувальник хоку
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905024
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2021
Намугикав ще одну зі своїх пісеньок. Хто не злякається відсутності в ній вокалу - послухайте.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=5FQWXAD-VAA[/youtube]
Примхливе небо то сміється, а то плаче,
і загубило горизонт десь у роках.
І хай нам щастя журавель вже не маячить -
Та свою ластівку ми втримали в руках.
Життя солодкий має присмак з гіркотою.
Ми пережили разом труднощі й страхи.
За біганиною і суєтою
Постаріли ми з тобою
Та в душі ми завжди дітлахи.
Приспів:
Дні помалу спливають
Тихо в пам’ять мою.
А я їх проводжаю
Легко і без жалю.
Я для тебе співаю
Щиру пісню свою.
Знаю я, що ти знаєш,
як тебе я люблю.
Можливо ми не знали радості повернень,
Та це тому, що ми не полишали дім.
У ньому тут відрада, і тепло душевне;
Спокійно, просторо і затишно нам в нім.
Нічого в тебе я не буду вже просити.
Обдарувала ти мене всім чим могла.
Тобі ж я пісню можу присвятити,
В келихи вина налити.
Ти в собі найкраще зберегла.
Приспів.
А моє серденько щоночі ще щось хоче.
І компліменти ще злітають з язика.
Як тільки бачу я твої блакитні очі -
Похмурий погляд мій з лиця кудись зника.
Ще й досі посмішка твоя зігріти може.
Ще й досі тішать ніжні з уст твоїх слова.
Ти й досі ще на себе юну схожа!
Зморшки лише вдячність множать.
І тепло між нами не зника.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901714
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2021
[u] (спроба використання комп'ютерного жаргону)[/u]
[b]Написано 29.10.2020 до дня народження сина Василя.[/b]
[i]Жаргонізмами називають слова, вживання яких обмежене нормами спілкування, прийнятими в певному соціальному середовищі. Серед молоді все частіше використовується комп’ютерний сленг.[/i]
Рідний [color="#ff0000"]компудахтер [/color]ввечері вмикаю -
[color="#ff0000"]Кракозябрів[/color] дивних на [color="#ff0000"]МОніку[/color] маю!
Що це може бути[color="#ff0000"] глюк[/color] чи [color="#ff0000"]лаг[/color], чи[color="#ff0000"] баг[/color]
Чи [color="#ff0000"]Апгрейд[/color] з [color="#ff0000"]Апдейтом[/color] мій [color="#ff0000"]Девайс [/color]забаг.
Мій [color="#ff0000"]системник[/color] - ляля! [color="#ff0000"]Процик[/color] – супер-стар!
А в [color="#ff0000"]оперативці[/color] море гіг-[color="#ff0000"]гектар[/color]!
[color="#ff0000"]Мамка[/color] пречудова! [color="#ff0000"]Клава [/color]гарних форм !
І [color="#ff0000"]відяха[/color] класна! Все [color="#ff0000"]залізо норм[/color]!
Сам собі [color="#ff0000"]Манагер[/color]. [color="#ff0000"]Гейми[/color] всі пройшов.
[color="#ff0000"]Намайнінгувати[/color] зміг [color="#ff0000"]Біткоінов[/color].
Я не [color="#ff0000"]чайник-ламер[/color] чи якийсь [color="#ff0000"]нубак[/color]
Може хтось в [color="#ff0000"]інеті [/color]дасть мені [color="#ff0000"]Лайфхак[/color] .
[color="#ff0000"]Юзер [/color]я середній. [color="#ff0000"]Левел[/color] в мене [color="#ff0000"]Мідл[/color].
З [color="#ff0000"]новта законнективсь[/color] я на [color="#ff0000"]форумі[/color].
Запускаю [color="#ff0000"]Браузер[/color]. Раджуся з [color="#ff0000"]ГуглОм[/color].
Зразу прикидаюсь [color="#ff0000"]енікейщиком[/color]:
- Люди, маю [color="#ff0000"]Челлендж[/color]. Зовсім вже ослаб.
Чи хтось [color="#ff0000"]Шарить[/color] як [color="#ff0000"]розшерить[/color] клятий мій [color="#ff0000"]Факап [/color]?
Без [color="#ff0000"]дедлайна[/color] можна [color="#ff0000"]фіксить[/color] цю пригоду.
Може десь [color="#ff0000"]Рісьорч[/color] хтось із вас проводив?
[color="#ff0000"]Геймери, Задроти, Гіки, сис-адміни[/color]
Сипали порадами[color="#ff0000"] Сеньори[/color] й [color="#ff0000"]Сеньорини[/color].
Це був не [color="#ff0000"]Туторіал[/color], а [color="#ff0000"]Брейншторм [/color]могутний:
- А яка в тебе [color="#ff0000"]Вінда[/color]?
- А [color="#ff0000"]Бекап [/color]не мутний?
- [color="#ff0000"]Відконнектилася ОС[/color]?
- Мабуть [color="#ff0000"]ноут Битий[/color]?
- Можу виставити [color="#ff0000"]Пост[/color]! !
- В тебе [color="#ff0000"]Софт [/color] убитий!
- Надішли свої [color="#ff0000"]Скріни[/color]!
- Не придумай [color="#ff0000"]Спамить[/color]!
- Своє [color="#ff0000"]мило [/color]повідом!
- Перевір-но [color="#ff0000"]пам’ять[/color]!
- Щас [color="#ff0000"]таблетку[/color] надішлем!
[color="#ff0000"]Крякнули [/color]ми [color="#ff0000"]прогу[/color]!
- [color="#ff0000"]Утіліту[/color] запускай!
- Святкуй перемогу!
В мене все запрацювало, і сказав я сину:
- [color="#ff0000"]Ноулайфером[/color]* не будь!
Не сповзи в [color="#ff0000"]корзину[/color]!
---------------
* Ноулайфер - людина, яка більшість свого часу проводить за комп'ютером, ноутбуком, смартфоном у віртуальному світі (Інтернет, соц.мережі, ігри).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2020
[b]Олексій Тичко[/b]
[b][i]«Гості із стародення»[/i][/b]
(Мала проза)
[u]Видавництво «ІнтролігаТОР»[/u]
[u][i]Черкаси – 2020[/i][/u]
Об’єм – 136 сторінок
Тираж – 300 примірників
Олексій Тичко, досі знаний мною, як поет і кліпмейкер, в цьому році постав в іпостасі прозаїка. Після трьох поетичних збірок - "Міжсезоння"(2011), "Нерозгадані сни" (2013), "Ілюзії ранньої осені" (2017) - в 2020-му році вийшла його книга малої прози "Гості із стародення". Книга в твердій палітурці, має чудове художнє оформлення і читабельний шрифт.
Цікавим є сам факт звернення пана Олексія до прозового тексту. Тенденція поетів переходити з часом на прозу існує давно. Не лише Андрухович сказав, що після тридцяти не варто писати вірші. Ще Пушкін підмітив:[i] «Лета к суровой прозе клонят»[/i]. Як в світовій літературі романтизм і реалізм є двома етапами художнього процесу, так і в душі окремо взятого літератора може відбуватися перехід від зацікавленості ліричними переживаннями до концентрації на сюжетності.
За формою мала проза Олексія Тичка це щось середнє між новелою, оповіданням і нотатками. І тут також варто згадати про схильність в останні десятиліття і тих, хто пише і тих, хто читає до малої прози (оповідання, новела, есе). А в наш комп’ютеризований час з’явилась і розвивається ще й так звана «коротка проза» (мікрооповідання, твіттература, драббл, дріббл, міні-сага, шестислівне оповідання)* і т.п..
Зараз прийнято розрізняти тексти двох категорій – фікшн (англ. fiction - вигадка, фікція) —загальною властивістю яких є те, що вони мають у своїй основі вигадану, а не фактичну історію) і нон-фікшн (англ. non-fiction) - література факту, форма документальної прози, в основі якої залишався «голос» автора і точність викладу подій — жодної вигадки, тільки реальність. У всьому світі інтерес до документальної прози зараз поширюється.
Тексти книги Олексія Тичка "Гості із стародення" з категорії нон-фікшн. За жанром це швидше мемуаристика, подекуди ностальгуюча, місцями сповідальна. Книга захоплює не лише розказаними історіями, фактами, але й сентиментальним характером їхнього викладу, що дає читачеві можливість не тільки раціонального сприйняття, а й емоційного співпереживання.
Перед кожним оповіданням присутній все ж і авторський вірш, який виражає ідею твору, служить своєрідним епіграфом, налаштовує на відповідне емоційне сприйняття.
Перша новела книги - «Вечірник» - це спогад дитинства. Описано від першої особи, як за сімейною традицією на Різдво наймолодшому належало з поминальною вечерею в торбі обійти по списку всіх родичів в селі. Тут і подорож – хлопчик з п’яти годин ранку, ще затемна, в мороз, по глибокому, вище колін, снігу, проходить вісім важких кілометрів аж в інший кінець села і лише ввечері повертається додому. Тут і портрети родичів, до яких заходив хлопчик - простих сільських трударів, і лаконічний, але емоційний опис їх доль.
Оповідання «Дорога до храму» - наче героїчна казка, яка була взята з життя, оповідь реальних, не уявних подій, про людину, «майстра-золоті руки», яка зазнала важких поневірянь і переслідувань, яка опинилася, навіть, «за тридев’ять земель», проте, зрештою, здійснила свою мрію – побудувала для односельців Храм.
Оповідання «Бабуся Євдокія» починається, як репортаж про похорон старої людини, але поступово медитативно заглиблюється в історію свого роду і нашого краю. Просліджується співвіднесення власного духовного досвіду автора з внутрішнім світом героїв розповіді, соціально-психологічною природою їх вчинків, мотивацією дій і рішень.
Тексти «Заокеанський гість» і «Остання землянка» - сплав документальності та художності - разом ніби становлять повість про учасників визвольних змагань в Україні 1918-1931рр. Тут і біографічні факти конкретних героїв, і наш історичний біль, і гіркі роздумування про ціну свободи.
Невеличка новелета-автопортрет «Обличчя в дзеркалі» - медитативно-філософський розмисел чи витончена самогризота - розглядання в дзеркалі того, як ти в'янеш.
Вірш епіграф до цієї мініатюри:
[i]«Своє у дзеркалі
Обличчя – як чуже.
Мій погляд втомлений,
Дивлюся сам на себе.
Глибокі зморшки,
Ніби різані ножем,
Уже блакить очей –
Не зовсім колір неба…»[/i]
(стор.67)**
«Дитинство. Літо» і «Дитинство. Зима» - два біографічних нариси. Ностальгійне занурення в закапелки пам’яті, спогади про безтурботні дитячі роки, погляд в минуле. Читаючи, постійно ловив себе на думці, що в моєму дитинстві відбувалося майже все те саме: влітку - ставок, купання, вудка, дитячі забави, хода в колонах на «червоні» свята, взимку – «запійне читання», санчата, прикручування до чобіт ковзанів-«снігурів», саморобні хокейні ключки і шайби і тому подібне.
Оповідання «Містечковий роман» - наче мелодраматична повість, притягує сюжетними поворотами історії кохання і документальністю викладу, тішить хепі-ендом. Звиклий до кіно-серіальності, спіймав себе на думці, що хотів би дізнатися, як склалося в закоханих життя далі.
Новела «Гітарний блюз» - емоційно забарвлена проза, мікст ще однієї «лав-сторі», а також спроби усвідомлення природи творчості, феномену спалахів творчого натхнення.
..............
Книга малої прози Олексія Тичка "Гості із стародення" наче альбом літературних портретів. Автор ставив собі за мету мінімалістичними засобами не лише відтворити життєвий шлях своїх героїв, а і розкрити через індивідуальне в конкретно чуттєвій формі суттєвого ряду явищ буття.
Варто побажати Олексію Тичку продовжити шукати себе в прозі, в нових літературних жанрах.
…………………
*– деякі форми короткої прози: мікрооповідання (англ. micro-story); flash fiction (з англ — «історія-спалах»), оповідання обсягом до 1000 слів; твіттература (англ. twitterature), твір обсягом до 280 слів; мікрофікція (англ. microfiction або drabble), оповідання обсягом до 100 слів; міні-сага (англ. minisaga або dribble), оповідання обсягом до 50 слів; шестислівне оповідання(англ. six-word story).
**– в дужках назва вірша і номер сторінки в збірці.
---------
Євмен Бардаков
01.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894383
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2020
Віталій Назарук - вчитель, наставник, поет і просто хороша людина - через підступну хворобу всього кілька днів не дожив до сьогоднішнього дня. 5 серпня йому виповнилося б 70 років. Пам'ятатимемо!
--------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=lzwU_vmROiE[/youtube]
Розумний чоловік, поет, учитель,
хороший друг, талантів покровитель -
зробити він хотів іще багато,
для друзів прагнув влаштувати свято.
Та знов вона про себе нагадала,
припленталась, безжалісно забрала
Людину, що робила добрі справи
за покликом душі, а не для слави.
Немає слів… Не хочеться прощатись…
Світлою пам’яттю лишається втішатись…
Сторінку вирвано…
Так гірко, сумовито…
Та сподіваємось, що Книгу не закрито.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2020
Лідія Скрипка
[i][b] «Від любові до кохання»[/b][/i]
[i] (поезія)[/i]
[u]Лубни – 2018[/u]
Видавництво[b] «Інтер Парк»[/b]
Поетам стан закоханості необхідний, навіть якщо вони пишуть пейзажну чи громадянську лірику. Якщо ж це лірика інтимна, то тут без кохання ніяк, воно потрібне, як мольберт для художника чи скрипка для скрипаля.
Назва збірки віршів Лідії Скрипки «Від любові до кохання» говорить сама про себе. (Подумалось – перекласти цю назву на російську мову неможливо.)
Яка тривіальна тема – скажете ви, вона одна з магістральних у світовій поезії від самого початку її існування. Любовні сюжети є взагалі вічними в фольклорі та світовій літературі. Мабуть, серед усіх поетів земної кулі усіх часів не було б такого, хто не писав би про кохання, не оспівував погляд і вроду коханої (коханого), не відтворював у найвишуканіших образах це прекрасне й вічно молоде почуття. Наша культура, література, кіно роблять наголос на юній любові, гормонально інтенсивному сплеску емоцій, характерному лише для 16-20-літніх.
Особливість віршів Лідії Скрипки полягає в тому, що в них описано кохання в [b]зрілому віці[/b]. Таке кохання трапляється неждано, коли вам вже минуло за 50 або 60.
[i] Чемний рух і на руку рука,
Тепле слово, усмішка очима.
Де ж раніше так довго блукав,
Цей статечний і славний мужчина?[/i]
«Зустріч» (стор.53) *
В цьому віці більш рельєфно бачаться тонкощі кохання, сплетені в найрізноманітніші почуття і особливі емоції: потяг, захоплення, ніжність, страждання і насолода, радість та печаль, страх і сміливість, гнів та ненависть.
[i]Чому сьогодні втихла щастя пісня,
Чому я нишком заздрю солов’ю?..
Любов прийшла,.. але занадто пізня.
Я ж на розпутті в розпачі стою…[/i]
«Чому?»(стор.46)
У поезії, написаній у зрілому віці, кохання представлено поетами, в основному, як любов-спомин, любов-сподівання. Проте в поезії Лідії Скрипки показано, що і в мудрості можна ще раз пережити молодість.
[i]Серце у твоїм теплі купається,
Як в цілющих травоньках дитя.
Від твоєї ласки прокидається
Вже давно поснуле почуття.[/i]
(стор.100)
Незбагненна природа людських відносин. Коли любов стукає у двері, вона не питає, скільки вам років. Важливо лише те, чи ви відчуваєте пристрасть до життя та прагнете щастя.
[i]Зустрілись погляди на швидкості комет,
Відбили у очах одне бажання…
Складає пізня осінь нам новий сонет –
Нетлінний гімн останнього кохання. [/i]
(стор.59)
Людина створена для любові. Коли життя дарує ще одну можливість відчути всі відтінки і прояви кохання, потрібно визначитись, як діяти в даних вікових рамках. В ідеалі варто зрозуміти, що все найкраще відбувається в теперішньому часі. Саме тут і зараз свідомість відкривається і з’являється можливість бути щасливим.
[i]Поблизу всi роки Вона жила,
Його чарiвна Муза довгождана.
Змiнився свiт, i Скрипка ожила -
Його любов, фортуна, Богом дана.[/i]
«Скрипаль од Бога!»(стор.65)
Кохання в зрілому віці особливе, хоча його часто недооцінюють. Чому б і не дати собі ще один шанс? Кохання в зрілому віці може перерости в прекрасне теперішнє та стати частиною майбутнього і зробити закоханого кращою людиною.
[i] Вокзал. Перон. Тебе в дорогу знову
Безжально потяг iз обiймiв виривав.
Живу надiєю, твоєму вiрю слову
I, як в дитинствi, вірю в казку і дива.[/i]
«Твоє чорняве з легким iнеєм волосся» (стор.96)
Найбільша пристрасть іноді виникає, коли людина вже доросла. І дарма, що велике кохання може мати сивину, а усмішка на обличчі обрамлення зі зморшок.
[i] Скроні інієм злегка сполохані
Поміркований дум часоплин.
Не призначений вік для закоханих,
Хоч би там був нектар чи полин.[/i]
(стор.62)
Усім добре відомо, що фактичний вік не завжди ідеально відповідає психологічній та емоційній зрілості. Однак коли ці дві характеристики збігаються, людина переходить у золотий вік, період, коли пристрасть приходить знову, яскрава, відмінна та прекрасна. Тому кохання в зрілому віці не буває невчасним. Нова любов – то, можливо, найкраща любов.
[i]
Прокидатись з тобою! Не буває нiчого милiше
Для недiльного ранку чи то гарного iншого дня.
Ти мене пригортаєш, i вiд того, здається, теплiше,
Й не така вже на погляд у буденностi гостра стерня.[/i]
«Прокидатись з тобою» (стор.93)
В зрілому віці, з висоти життєвого досвіду коханням насолоджуються повільніше, відчуваючи всі його відтінки і смаки, мов коштовним, витриманим вином.
[i] Твої слова, що грішнику причастя,
З душі сповзає мислима вина.
А повний келих істинного щастя
Є шанс обом нам випити до дна.[/i]
«Твої слова»(стор.103)
То ж любіть і будьте любимі! В крайньому разі читайте поетичну збірку Лідії Скрипки «Від любові до кохання». Адже почуття не знають, що таке роки.
-----------------------
*– в дужках назва вірша і номер сторінки в збірці.
----------------
Євмен Бардаков
03.06.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882629
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2020
3-го липня 2020 року пішов від нас добрий товариш, поет,
пісняр, гуморист, меценат, патріот України Віталій Теодосійович Назарук
(1950-2020 рр.)
[b](Світлій пам'яті Віталія Назарука)[/b]
Розумний чоловік, поет, учитель,
хороший друг, талантів покровитель -
зробити він хотів іще багато,
для друзів прагнув влаштувати свято.
Та знов вона про себе нагадала,
припленталась, безжалісно забрала
Людину, що робила добрі справи
за покликом душі, а не для слави.
Немає слів… Не хочеться прощатись…
Світлою пам’яттю лишається втішатись…
Сторінку вирвано…
Так гірко, сумовито…
Та сподіваємось, що Книгу не закрито.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2020
Слова – Олена Іськова-Миклащук
Музика – Сергій Голоскевич
Аранжування і "мелодекламація" – Віктор Ох
----------------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=k4_hXniTyoQ[/youtube]
Спинися, осене, коло воріт!
Не треба йти в святе подвір’я мами.
Життя її, як липа у дворі,
Хоч пахло медом—спечене громами.
Не заплітай їй в косу сивину,
І не вибілюй очі волошкові.
Не раз лишали ми її одну,
Вона ж взамін нічого, крім любові.
Присядь на лавку, трохи відпочинь.
Всміхнися сонцем—хай побуде літо.
Допоки в мами сяє щастям синь,
Ми, хоч в душі, такі ж наївні діти.
Стряхни додолу золото із віт
І вдаль іди розкішною ходою.
Лиш не заходь до маминих воріт,
Дозволь їй ще побути молодою.
Не заплітай їй в косу сивину,
І не вибілюй очі волошкові.
Не раз лишали ми її одну,
Вона ж взамін нічого, крім любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879451
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2020
Переклад вірша Ніколая Гумільова "Однообразные мелькают…"
-------------
Мерехкотять одноманітно
все з тим же болем дні мої.
Троянди висохли самітньо,
і помирають солов'ї.
Вона печалиться щоразу,
коли несе свою любов.
Під її шкірою з атласу
отруєна нуртує кров.
Допомагає мрія жити,
що зможем всього досягти.
За руки візьмемось, як діти
й підемо на гірські хребти,
туди де білих хмар гірлянди,
серед садів, серед гаїв,
зів’ялі ті шукать троянди
і слухать мертвих солов'їв.
----------------
Николай Гумилёв
Однообразные мелькают
Все с той же болью дни мои,
Как будто розы опадают
И умирают соловьи.
Но и она печальна тоже,
Мне приказавшая любовь,
И под ее атласной кожей
Бежит отравленная кровь.
И если я живу на свете,
То лишь из-за одной мечты:
Мы оба, как слепые дети,
Пойдем на горные хребты,
Туда, где бродят только козы,
В мир самых белых облаков,
Искать увянувшие розы
И слушать мертвых соловьев.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876868
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2020
[b]Ганна Демиденко[/b]
[b][u][i] «Сповідь душі»[/i][/u][/b]
[i] Поезія[/i]
[u][i]Ніжин – 2019[/i][/u]
Видавець – ПП Лисенко М.М.
Об’єм – 392 стор.
Тираж – 100 прим.
1.
Як зізнається сама Ганна Демиденко (літературний псевдонім Ганна Верес) поезією вона захоплювалася вже з дванадцяти років. Окремі вірші друкувалися в місцевих газетах. Та більше можливостей присвячувати себе творчості з’явилося тільки після виходу на заслужений відпочинок. В 2012 році, коли жінці виповнився 61 рік, побачила світ її перша збірочка «Калинова сопілка», яка містила все написане нею протягом життя, починаючи з восьмого класу. І саме в цей період життя, який називають «похилим віком», стався раптом творчий підйом, а може й вибух – більше двох тисяч віршів вона виставляє на сайті «Клуб Поезії», одна за одною виходять з друку ще шість поетичних збірок– «Три сонця» (2013), «Герої не вмирають» (2014), «Вони умирали двічі» (2016), «З Україною в серці» (2017), «Життя не сон» (2019), «Сповідь душі» (2019). Публікуються її твори також в цілому ряді колективних збірок і на різних інтернет-ресурсах.
2.
Похилий вік вважається перехідним станом від зрілості до старості. Дуже важливо не перетворити пізню зрілість в просте доживання, зуміти знайти нові види діяльності і сфери самореалізації. Відзначається, що в цьому віці жінки стають – більш активними, практичними, а чоловіки навпаки робляться інертними, пасивними. Вихід на пенсію змінює положення і роль людини в суспільстві, що позначається на його мотиваційній сфері. Мотивацією 60-річної людини є потреба в самореалізації, творенні і передачі духовної спадщини. З'являється інтерес до колекціонування, занять музикою, живописом, літературою і т.д. Після 70 років актуальною стає вже інша проблема: підтримка здоров'я на належному рівні.
Важливим чинником, що протистоїть інволюції літньої людини, є творча діяльність. Хоч існує думка, що більшість творчих досягнень у мистецтві, науці припадають на ранні етапи життя, однак чимало фактів свідчать про високу продуктивність на цьому поприщі і в період старості.
До соціальних чинників інтелектуальної активності людини у старості належать рівень освіченості і специфіка діяльності, якою займалась людина протягом життя. Вища освіта, високий рівень культури дають більше шансів зберегти когнітивну(розумову) активність у похилому віці, оскільки і після виходу на пенсію зумовлюють потребу в постійному пізнанні. Звичка і сформована пізнавальна спрямованість людей інтелектуальної і творчої праці спонукають їх до саморозвитку і після закінчення офіційної діяльності.
Психологічними чинниками інтелектуальної активності людини у похилому віці є широта інтересів, прагнення до самореалізацїї, передавання наступним поколінням життєвого досвіду.
Інтелектуально активна, творча особистість зорієнтована на те, щоб бути корисною не тільки окремим людям, а й суспільству.
І в пізні роки може тривати особистісний розвиток і відмічатися оптимістичний підхід до життя, який дозволяє пригальмувати процес старіння. Багато відомих письменників, художників, музикантів, вчених до глибокої старості займалися плідною діяльністю.
При щасливому поєднанні природних особливостей організму, здібностей, творчої активності і працездатності, високого рівня освіти людина здатна зберігати і реалізовувати свій творчий потенціал до глибокої старості.
Що і бачимо на прикладі Ганни Демиденко (Верес). Після школи вона навчалася в Лохвицькому, а потім у Кременчуцькому педучилищі. Згодом було навчання у Полтавському педінституті на філологічному факультеті, робота в Андріївській, Писарівській, Малоперещепинській школах Полтавщини. Як учитель російської мови та зарубіжної літератури вела свої творчі пошуки, ділилась досвідом з колегами району та області, тому й здобула вищу педагогічну категорію, звання «Учитель-методист». По закінченню педагогічної діяльності вона повернулася на рідну Сіверщину, разом із сім’єю переїхала жити у м. Чернігів. А тут дуже швидко завела знайомства з активними небайдужими людьми і влилася до творчих гуртів.
3.
В своїй найпізнішій (впевнений – не останній) поетичній збірці «Сповідь душі» автор розподілила вірші на 6 тематичних розділів:
«Філософія життя», «В собі знайди ти Україну», «Гартуємо крила в війні», «Пейзажна лірика», «Жіноча доля», «Митець і суспільство».
В віршах першого розділу бачимо вірші-роздуми про місце людини на землі, про долю, про світ, про ідеали, про мудрість, віру, надію, любов, самотність, власне «я»,
про життя-буття:
[i]В людей не схоже
Життя на казку…
Живем, як можем –
П’єм Божу ласку.
Життя – це завжди
Випробування:
То п’єм, як завше,
Нектар кохання,
То біль розлуки
П’єм полиновий.
І щастя, й муки
На черзі знову.
Життя прожито,
Хочеться й більше,
Життєве жито
Я сію в вірші.
Слова лягають
Рядком рівненько,
Роки збігають…[/i]
«Не згублюся» (стор.90)*
Є і звернення до Всевишньо і подяка Йому:
[i]Я забреду в осінні тихі дні,
Щоби в красі природи розчинитись
І на земнім казковім полотні
Всевишньому і долі поклонитись.[/i]
«Молитвою я освячу уста» (стор.87)
[i]Я дякую Богу за кожен свій день,
За кожну життя хвилину,
Грайливу веселку, що в небі цвіте,
І кисло-гірку калину.
За холод подякую Богу й тепло,
Що душу мою гартують,
За все, що в житті є і буде, й було,
За слово, котре рятує.[/i]
«Я дякую Богу»(стор.98)
---------------
Другий розділ містить глибокі переживання автора за долю рідного краю, спогади про його минуле і славних земляків.
Тут і патріотичне піднесення:
[i] Народжується з попелу й руїни…
Встає таки держава молода,
Хай зболена, хай змучена, та вільна!
Це – Україна! Це –свята земля![/i]
«Народжується Україна» (стор.235)
І відданість своїй Вітчизні:
[i]Народ мій є і був, і завжди буде,
Допоки існуватиме Земля,
Допоки серце кожного у грудях
Любов’ю душу буде окрилять.[/i]
«Народ мій є» (стор.230)
І гордість за належність до великої української родини:
[i] Я українка… Це високе ймення
Усе життя несу я у душі,
І істину пізнала достеменно,
Як до свободи мій народ тяжів.[/i]
«Я українка»(стор.227)
Є і гіркі слова про виродження села:
[i]Давно замовкли в нас пісні весільні,
Тепер весілля – рідкість на селі,
Та й ті перетворились на застілля,
Де поряд п’ють дорослі і малі.
Нема тих слів, що звичай прикрашають,
Магічну силу втратив рушничок,
І щастя теж по-іншому бажають,
Згубився український гопачок.[/i]
«Давно замовкли в нас пісні весільні» (стор.192)
Є стурбованість за долю країни і материнський наказ молодим:
[i] У нашій розмові
Я буду прямою:
Любіть, бережіть Україну свою!
Ламається мова,
Ламається доля,
Ламається воля в чужому краю![/i]
«Брати-українці» (стор.259)
-------------
В рядках третього розділу пекучий біль від трагічних подій на сході країни і тяжких втрат.
Ганна Демиденко прямо називає ім’я ворога, який гірше диявола:
[i]Не змушуйте мене пробачить гріх
Того, хто землю смертю нам засіяв,
Хто наплював на кожного і всіх, –
Його ім’я – Диявол?
Ні – Росія.[/i]
«Не змушуйте мене пробачить гріх»(стор.301)
Вірші про воїнів наповнені щирим патріотизмом і непохитною вірою в нашу перемогу та швидке повернення додому живими і неушкодженими наших захисників.
------------
Вірші про природу захоплюють умінням поетеси помічати в ніби звичайній простоті справжню велич і красу.
[i] Пахне рутою-м'ятою
Ще й любистком за хатою
На ромашках настояна
Літня зоряна ніч,
А як ранок туманами
Попливе над лиманами,
Я думками притомлена,
Побреду босоніж.[/i]
«Ніч і ранок»(стор.216)
Або ще:
[i]Журба осіння розлилась навколо…
В задумі сірій ліс немов закляк…
Долає сонечко своє осіннє коло…
Рілля чорніє галкою в полях.[/i]
«Останню казку тче осіннє небо» (стор.343)
----------------
П'ятий розділ збірки «Сповідь душі» присвячено матерям, жіночій долі.
[i] Гортала роки тихо наша ненька –
Садила сонях-сонечко в дворі,
Щоб швидше виростали ми з маленьких,
Щоби стрічав нас із усіх доріг.
І ми з ним мірялися ростом, як стрічались,
Спішили швидше нього підростать,
А в мами очі радістю блищали,
Хоча у зморшки вбралися уста.[/i]
«Сонях-сонечко» (стор.366)
-----------------
В шостому розділі представлено вірші-роздуми про творчість, роль митця в суспільстві, про своє ставлення до складання віршів.
[i] Творіння віршів – рідкісна хвороба,
Яку не зупиня імунітет,
Й якщо це не пера несміла спроба,
Тоді діагноз маємо : поет![/i]
«Ти поет»(стор.384)
Для Ганни Верес Поезія це не римований ребус, не красивий обман. Поет це не обов’язково, новатор, модерніст. В її віршах немає блиску і лоску, надзвичайних осяянь, експериментів. Але немає і фальші. Щирість автора безсумнівна. Їй годі закидати інтелектуальний снобізм чи потяг до абстрактних узагальнень, її книжки – щиросердні проповіді жінки похилого віку.
Вона зізнається:
[i] У паморозі сивій вже літа –
Життя мого настала тиха осінь,
Але душа така ще молода:
Радію, як дитя, я часто й досі.
…………….
То заспівали серце і душа
Одним неперевершеним дуетом,
І спокій мене вже не залиша,
Хоча й не є великим я поетом.[/i]
«Хоча й не є великим я поетом» (стор.382)
------------
*– в дужках назва вірша і номер сторінки в збірці.
---------
Євмен Бардаков
02.02.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867901
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.03.2020
[i] [b]«На крилах душі» [/b][/i]
[i](поезії) [/i]
[b]Упорядник – Віталій Назарук[/b]
[u]Літературно-мистецький кіш «Ріднокрай» [/u]
ПрАТ «Волинська обласна друкарня»
Луцьк – 2019
Об’єм – 268 сторінок.
[b]1.[/b]
Альмана́х - то є різновид серійного (не обов’язково періодичного) видання, збірка літературно-художніх творів, об'єднаних за якою-небудь ознакою чи програмою (тематичною, жанровою, ідейно-художньою тощо). Зміст видання визначає його упорядник. Від нього залежить що і хто опиняється під дахом спільної палітурки. І тому, якщо в альманасі щось не подобається читачу, перепадає на горіхи не автору невдалого твору, а упоряднику.
Певна перехідність і нестійкість закладена в структурі альманаху, як комбінованого зібрання уривків творчості різних авторів. Це проявляється в не жорстко обумовлених строках видання, жанровій строкатості, вільній структурній організації. Але найголовнішою перевагою є те, що альманах дає можливість проявити себе різноманітним, а часто ще і невідомим особистостям, опублікуватися всім, хто має талант і прагне щось донести до інших.
Українські літературні альманахи стали з’являтися ще в першій половині 19 століття.
Так "Харьковский Демокрит"(1816 р.) зібрав твори авторів з України і завдячує своїй появі одному з перших вихованців Харківського університету В. Масловичу.
В «Украинскій альманахъ», виданий 1831 року в університетській типографії в Харкові Ізмаїлом Срезневським та Іваном Росковшенком, було відібрано твори про Україну.
Альманах «Ластівка» (1841), виданий Євгеном Гребінкою, містив перші твори Т. Шевченка, а також народні пісні, казки, прислів’я.
«Перший вінок» - жіночий альманах» (1887), виданий Н. Кобринською вкупі з Оленою Пчілкою, містив твори жінок-літераторів.
(Аналогічний за ідеєю сучасний альманах «М’ята»(2017) зібрав під однією обкладинкою 45 українських поеток (упорядники Василь Кузан і Таня П’янкова)).
Програмою літературно-художнього альманаху «З-над хмар і з долин» (1903, Одеса) –упорядник Микола Вороний виявив симпатії «до новіших модернових течій в літературі», через що зазнав гострої критики з боку громадських і літературних кіл за відхід від дійсності у сферу «чистого мистецтва».
Упорядниками численних літературних альманахів в совітські часи були ясно хто, тому і тематичні цикли підбиралися відповідні: керівна роль партії, соціалістичне будівництво і комуністичне виховання молоді («Комсомолія», (з 1938), «Партія веде» (з 1958), «Молода гвардія України» (з 1942). В післявоєнний період великого поширення набули регіональні альманахи – «Літературний Донбас», «Радянське Закарпаття», «Київ», «Харків», «Крим» та багато інших.
З набуттям Україною незалежності, з новим етапом формування цілісної української культури, з’явилася потреба донести до читача набутки “місцевих геніїв”. З’явилось близько 30 альманахів, для яких характерною рисою стало зосередження на місцевому колориті та тематиці. Майже кожний альманах стає сходинкою до літературної вершини для когось із письменників.
З кожним роком літературних альманахів стає більше. (Щоправда тиражі їх стають все меншими, але то вже предмет іншої розмови.)
Географія регіональних альманахів значно зросла. Ось лише деякі:
“Слобожанщина” (з 1991 року) альманах літераторів Сумщини. Упорядники: О. Вертіль, В. В. Вовчанецький.
«Тернопільський альманах» – упорядники: П. Федоришин, Т. Валєєва.
«Спадщина Черкащини» - літературий альманах поетів та письменників Черкащини, заснований Анатолієм Макогоном у 2005 році. Нині головним редактором є його донька — Ганна Волошина.
Час від часу виходять «Русалка Дністрова» у Вінниці, «Світязь» у Луцьку.
З’являються україномовні поетичні альманахи і за кордоном.
Український поет Ігор Трач, що мешкає в Німеччині, з 1994 року упорядковує літературно-мистецький альманах українців Європи –«Зерна».
Альманахи і часописи видають також обласні організації Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів України.
Нагадаю, що часопис (журнал) дещо відрізняється від альманаху, в нього
своя специфіка. В журналу строго визначена періодичність і регулярність
випуску, наявність матеріалів у вигляді статей, тематичне направлення
змісту, він має вигляд не книги, (як альманах) а блоку скріплених в корінці
аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, особливе
поліграфічне оформлення.
«Подільська толока» – альманах літературного об’єднання при Тернопільській обласній організації Національної спілки письменників України. Упорядковує письменник Зіновій Кіпибіда.
Альманах «Стожари Поділля» виходить при Вінницькій обласній організації Національної спілки журналістів України з 2003 року. Упорядник і відповідальний редактор Світлана Єлісеєва.
Літературні альманахи випускають і деякі навчальні заклади.
У Полтаві з 2000 року видається альманах Полтавського Національного педагогічного університету “Рідний край”, упорядник Степаненко Микола Іванович.
До студентського альманаху “Світанок” (з 2002 р.) ввійшли поетичні, прозові, драматичні твори, есеістика студентів спеціалізації “Літературна творчість” Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також недавніх і колишніх випускників та авторів попередника – альманаху “Сполучник”.
Альманах "На мольбертах днів" заснований Рівненською Малою Академією Наук і друкує роботи членів цього закладу.
Своєрідними і по-своєму цікавими є літературні альманахи, що видаються на засадах самофінансування і дають авторам можливість ознайомити широкий загал із власними творами.
«Lithium» (з 2011року), «Lira» (з 2012 року) видається Лілією Стасюк, Дмитром Моцпаном та їхніми колегами у місті Хмельницькому.
Альманах «Скіфія» виходить щоквартально з 2012 в Каневі під егідою видавництва «Склянка Часу*Zeitglas». Технічний редактор і упорядник – Олександр Апальков. Журнал «Склянка Часу*Zeitglas» і його альманахи ніколи не видавався за рахунок держави, спілок, грантів, «добрих дядьків».
Цінність таких видань полягає в тому, що вони з регіональних все більше набувають всеукраїнського літературно-мистецького масштабу. Альманахи відкриті для молодих талантів і допомагають їм творчо самореалізуватися.
Серед незлічених українських видань, що з’являються і зникають на наших очах завдяки благословенній свободі слова та відсутності до них будь-якої уваги «регулюючих органів» та міністерств є й такі, що замахуються на незалежне об’єктивне представлення усієї української літератури, мистецтва та інших явищ суспільного життя.
Серед них виявився на диво живучим культурологічний “нерегулярник” під екзотичною назвою “Ї”.
Також втішає українського читача гуманітарний альманах “Дух і літера” (м. Київ).
На жаль, літературно-художні альманахи з невеликими накладами і практично відсутньою рекламою, низькою передплатною активністю та вузькою мережею продажу занепадають, «сходять на пси».
Загалом історичні дослідження доводять, що для альманахів властиве нетривале життя; вони часто репрезентують одну зі сторін літературного процесу, тому час їхнього існування, який обмежується одним чи кількома роками, а інколи і кількома випусками, є виправданим, — головне, що видання здійснило свою місію у літературному процесі.
[b]2.[/b]
В «укр.суч.літі» кожен із літературних альманахів має певну роль і місце, представляє якусь зі сторін літературного життя, репрезентуючи українську літературу, або є органом певного літературного об’єднання,
Візьму на себе сміливість висловити думку, що літературно-мистецький кіш «Ріднокрай» періодично-нерегулярно теж видає власний альманах, починаючи з 2014 року. За час існування цього неформального літературного об’єднання під його опікою вийшли в світ сім колективних збірок: «Мотиви ріднокраю», «Жити й мислити українно», «Понад усе нам Україна», «Опалені рими», «Українська вишиванка», збірка пісень «Про рідне та близьке». В кожному з них превалювала якась програмна тема – представлено лірику пісенну, патріотичну, громадянську, про путлєрівську війну, про український символ – вишиванку, тощо. Їх редактором-упорядником виступив один із засновників «Ріднокраю» Олександр Печора.
Куратором восьмого чудово оформленого художньо альманаху «На крилах душі» став ще один батько-засновник літературно-мистецького коша – Віталій Назарук. Ще тільки плануючи майбутнє видання, пан Віталій сформулював його програму так:
[i]«Ці вірші, що родилися з крильми.
Їх серце написало для душі.»[/i]
«Ріднокраївцям» Віталій Теодосійович запропонував вибрати для збірника по десятку віршів, які найбільше подобаються самим поетам. Участь в проекті взяли автори з різних куточків України, а також з Канади та Тунісу. А саме:
Ганна Верес, Леся Геник, Валерій Гнатюк, Тетяна Горобець, Наталя Данилюк, Ніна-Марія, Інеса Доленик, Любов Ігнатова, Олена Іськова-Миклащук, Lana P, Людмила Лєгостаєва, Галина Литовченко,Тетяна Мирошниченко, Віталій Назарук, Віктор Охріменко, Михайло Плосковітов, Микола Серпень, Володимир Сірий, Лідія Скрипка, Володимир Стецюк, Ігор Стожар, Наталя Хаммоуда, Леся Шмигельська, Юрій Щербик.
Початок кожного авторського розділу прикрашає рисунок з зображенням архітектурного чи монументального пам’ятника-символу тієї місцевості, де поет живе і працює, а також подано невелику біографічну довідку.
Тематика представлених віршів виявилася дуже різноманітною – пейзажна і любовна лірика, портрети і присвяти, роздуми і медитації, спогади і фантазії.
Але кожен читач відмічає, що альманаху якимось чином вдалося уникнути строкатості, «вінігретності» як це іноді буває в збірках з великою кількістю авторів. Альманах залишає враження ікебани, в якій добре видно кожен вірш-квітку, але в гармонії форм і кольорів композиція являє собою одне ціле. Можливо, формула підбору творів запропонована упорядником Віталієм Назаруком, і стала запорукою загалом витонченого смаку і оригінальності альманаху.
Ніде правди діти, альманахи сьогодні набули статусу видань для обмеженого кола читачів, якими часто є самі літератори, ті, хто публікується, і ті, хто відстежує публікації. От і збірка «На крилах душі» має тираж всього 100 примірників. А вона ж варта більшого!
[b]Нехай знають всі – художню літературу в нашій країні творять не лише професіонали.[/b]
----------
25.12.2019
Євмен Бардаков
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866270
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.02.2020
Слова – Олена Іськова-Миклащук
Виконує – Володя Охріменко
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=LPhQV-qfV7s[/youtube]
Виводила донечка букви старанно,
Святому Миколі писала листа:
«Я хочу прокинутись з сонечком рано
Від того, що тато мене пригорта…
Не хочу ляльок, і цукерок не треба!
Для інших діток ти віддай шоколад:
Щоб тільки в країні не рвалося небо,
І тато вернувся до мене назад.
Щоб мама не плакала більше ночами,
Щоб щастям засяяла в неньки весна —
Святий Миколаю, своїми ключами
Ти лихо замкни, що зоветься Війна!»
…Прокинулась доня, наївне дитятко,
Співала від щастя й крутилася в лад.
Спинилась в порозі:
«А де, мамо, татко?..»
Розтало дитинство, немов шоколад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860560
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2020
[u]Олена Іськова-Миклащук[/u]
[b]"Світло на дні бліндажа"[/b]
[i](Поезія)[/i]
[b][i]Видавництво «Український пріоритет»[/i][/b]
[u]Київ – 2019[/u]
Об’єм – 96 стор.
[b] 1.[/b]
Вже п’ять років воєнні хроніки викликають в українців найбільше емоцій. І це надовго. Боріння триває вже четверте століття. Новий виток збройного загострення україно-московитських стосунків – і з’явився цілий пласт чималої кількості яскравої поезії про Майдан і війну. Навіть коли ці мотиви відійдуть із прицілу громадської думки до сфери історичних подій, і тоді залишатимуться важливим матеріалом для літератури. Все частіше зустрічається дещо цинічний вираз «АТОшна література». Війна і мистецтво все тісніше переплітаються в часі й просторі, адже мистецтво це спосіб контакту з дійсністю.
Гарно видана, в твердій палітурці, добре відредагована книга «Світло на дні бліндажа» –канонічний зразок сьогоднішньої громадянської поезії. Вірші до цієї збірки Олена Іськова-Миклащук писала всі ці п’ять важких років. Її поезія максимально сповідальна і емоційно напружена. Поетеса зізнається, що побачила війну очима свого чоловіка – бійця АТО. Вона на собі відчула «принади» статусу солдатки. Вона щоденно заговорювала сльози донечці, яка сумувала за татком.
В кожному з семи розділів книги авторка постає в іншій якості. То, як кохана дружина воїна, то як громадянин-патріот, то як мати.
Ось вона говорить від імені мужнього чоловіка, який збирається йти захищати рідний Край:
[i]Пробачте, мамо, що не зміг мовчати,
Коли на гідність стали чобітьми.
Оця війна не мною розпочата,
Та я Вкраїну затулив грудьми.[/i]
«Пробачте, мамо…», стор19)*
А тут опиняється в самій гарячій точці на лінії фронту:
[i] Суботнього ранку копали блідаж.
Сміялись прогіркло:
"Велика могила..."
Земля застогнала - здригнувся світ аж!-
Коли їх
живцем
під собою
накрила...[/i]
(«Бліндаж», стор.36)
Передає почуття дитини:
[i] Виводила донечка букви старанно,
Святому Миколі писала листа:
«Я хочу прокинутись з сонечком рано
Від того, що тато мене пригорта…
Не хочу ляльок, і цукерок не треба!
Для інших діток ти віддай шоколад:
Щоб тільки в країні не рвалося небо,
І тато вернувся до мене назад.[/i]
(«Лист святому Миколаю», стор74)
Як цілитель-психотерапевт, зустрічає чоловіка з травмованою душею з терплячістю і розумінням:
[i]Твої долоні, що були ніжніші
За промінь сонця, ангельське крило,
Як їх торкати, щоб не стало гірше?
Щоби тобі від серця відлягло?[/i]
(«Твої долоні», стор.65)
Поезія збірки не перенасичена метафорами, але ті що є - справді убивчі:
[i] …В засипані снігом окопи, в розбитий бліндаж
Витрушує іскри зі свити обпечене небо.
Болюча краса!
Лиш псують плями крові пейзаж:
Скріпив чотирьох міномет із землею, мов степлер.[/i]
(«Дивний листопад», стор.86)
Авторка оминає прямолінійну плакатність, де «бійці АТО на Сході тримають на своїх плечах мирне небо над нашими головами». У неї небо живе і, не витримавши жахіть війни, шукає прихистку біля наших бійців:
[i] А небо теж ховається в окопи,
Тремтить від страху загнаним зайчам:
Коли на нього бризкають окропом—
Цілує небо руки копачам.
І наливає їм по кварті чаю,
Байдуже, що без цукру ,
мов полин:
Коктель із віри з присмаком одчаю,
Коли під Градом тиснеш Ф-1…[/i]
(«Небо в окопах», стор.39)
Поетеса звертається і до псевдопатріота:
[i] Вже звично одягаєш вишиванку.
Твій новий імідж: український стрій.
Хіба лиш ти? В нас етнолихоманка:
Священний одяг на душі старій.
…………..
У пральні відперуть дитячі сльози,
Останки обіцянок і розмов,
Важкі прокльони і жахні погрози…
Не відперуть лише пролиту кров[/i].
(«Псевдопатріоту», стор.85)
Громадянська поезія збірки «Світло на дні бліндажа» Олени Іськової-Миклащук довершена, потужна, викликає великий емоційний відгук. Єдине чим може хтось, хто «устал ат вайни» дорікнути («Стомленим війною»,стор.83) це перенасиченість переживанням болю. Але безболісно і без зусиль протистояти злу неможливо. Чим швидче люди тут забудуть що десь там йдуть воєнні дії, тим швидче війна прийде сюди до кожного в дім.
[b] 2.[/b]
В 2014-му році російські танки могли стати реальністю у Києві. Активний наступ військ РФ на території України вдалося зупинити завдяки спільним зусиллям українців, які стали на захист держави у лавах Збройних Сил України, добровольчих формувань та масового волонтерського руху. Найбільш патріотично мотивовані приставали до ледь не стихійно утворених добровольчих формувань.
Пожертви громадян допомагали і допомагають українській владі вести цю війну.
Гроші та амуніція для військових збиралися через Facebook-групи, спеціальні веб-сайти, текстові повідомлення (sms) та волонтерські організації.
Лише за перші чотири місяці вдалося зібрати 11,7 млн. доларів, включно з 2,8 млн. доларів, які надійшли від текстових повідомлень з мобільних телефонів на спеціальний номер 565.
Коли стало зрозуміло, що в армії України немає навіть найнеобхідніших речей, активісти створили численні інтернет-групи, щоб збирати та доставляти допомогу для армії. Переважна більшість речей, які приносили волонтери, не зброя. Це їжа, медикаменти, предмети гігієни, бронежилети, каски та біноклі.
Від картоплі та консервації, до прицілів та тепловізорів – з самого початку війни волонтери забезпечували армію та добробати усім необхідним.
Досі на волонтерах тримається великий фронт робіт – тут і дрібні, але важливі речі і досить дороговартісні. Ставали в пригоді звичайна плівка - щоб бліндажі на передовій не пропускали воду, маскувальні сітки, кабелі, скоби. Потребувала армія і дорогу оптику, тепловізори, далекоміри, прилади нічного бачення, приціли, артилерійські планшети, технічні прилади, безпілотники, дизель-генератори, метеостанції. Радували солдатське тіло шкарпетки і рукавички в’язані жінками. Зігрівали солдатські душі дитячі малюнки-обереги.
Важливими також були і є психологічна підтримка, психологічна реабілітація. Волонтери досі грають ключову роль в підготовці українських позовів до Гааги.
----------------
Але ось раптом на п’ятому році війни почалися невмотивовані переслідування з боку нової влади і її силових структур тих людей, які у найважчі часи російської агресії створювали на уламках знищеної української армії потужні сучасні Збройні Сили.
Представники ДБР (Державне бюро розслідувань), використовуючи надані їм широкі повноваження, замість боротьби зі злочинністю та корупцією, спрямовують свої зусилля на дискредитацію справжніх героїв України. До того ж під час судового засідання зухвало і цинічно дозволяють собі іменувати присутніх на ньому бійців, захисників Донецького аеропорту "ушльопками".
Дедалі частіше влада демонструє зневагу до українських воїнів, кидає за ґрати реальних захисників держави і відпускає на свободу діячів режиму Януковича.
Корегувальники вогню, які вказували російським артилеристам, як краще обстрілювати українські міста, виходять на волю. В той же час по бойових офіцерах і генералах фабрикують кримінальні справи і кидають їх за грати. Довоювалися. Вороги і окупанти – "в законі", а захисники – під тиском і репресіями. «Був в АТО? Будеш в СІЗО!» - гіркий афоризм пишуть на імпровізованих плакатах АТОвці під стінами судів.
В ДБР мають на меті дискредитувати Збройні сили, зокрема, зміни, які відбувалися в армії протягом останніх років завдяки реформі.
Держава напускається на своїх військових, хоча, натомість, слідчі ДБР мали би зайнятися генералами, які до 2014 року знищували армію.
Просліджується гидотна тенденція – дискредитація владою військових, ветеранів і волонтерів.
При такій політиці, дитина, яка отримала посмертну батькову нагороду через п’ять або десять років перестане гордитися його подвигом. Людина у військовій формі буде боятися показуватися на вулиці через засудження співгромадянами.
За даними правозахисників, СІЗО забиті добровольцями. Найчастіше добробатів звинувачують у злочинах, скоєних у зоні АТО, причому переважно у 2014 році. Це незаконне носіння зброї, викрадення людей групою осіб, застосування тортур, незаконне заволодіння автомобілями, участь або створення організованого злочинного угруповання.
Значна кількість кримінальних справ порушена тому, що конфлікт на Донбасі кваліфікується як "антитерористична операція", хоча насправді слід вести мову про військові дії. Фактично прокурори застосовують статті Кримінального кодексу, призначені для мирного часу.
Оскільки немає стану війни, не можна застосовувати статті про військові злочини. Тому прокуратура послуговується статтями про загальні кримінальні злочини. Але це неправильно.
У 2014 році, коли на Донбасі втілювався сценарій "руской вєсни", саме добровольчі батальйони чинили цьому опір.
Фактично, вони не дозволили поширити зону конфлікту на Південь і захищали українську територію своїми тілами. Це був час, коли значна частина працівників правоохоронних органів, СБУ у Донецькій і Луганській областях перейшли на бік самопроголошених республік, вони не виконували своїх обов'язків, як у мирний час. Добробатам не було на кого сподіватися, окрім як на себе.
Бійці добровольчих батальйонів затримували сепаратистів, хоча за законом не мали права цього робити, це справа міліції і СБУ. Тепер ті їхні дії кваліфікуються, як "незаконне позбавлення волі" особи. Не може Кримінальний кодекс застосовуватися на цих територіях так само, як на мирних територіях.
Відомі випадки, коли кримінальні справи відкривалися за заявами сепаратистів.
І в той же час від кримінальної відповідальності звільняють бойовиків „ДНР“ і їх посібників.
Учасники АТО/ООС виступають проти амністії для бойовиків і переслідування проукраїнських активістів.
Останні гучні «справа вбивства Шеремета» і «справа проти генерала Марченка» створює негативний імідж українській армії і волонтерам. Це справи, які не надають авторитету чи позитивного іміджу Збройним силам. Все, що йде не на користь підвищенню обороноздатності, а навпаки – на послаблення України і її Збройних сил, може бути вигідно лише одним людям – ворогам України.
Судилище над генералом Марченком – це помста тим, хто захищав мирне небо над Україною, помста влади людям, завдяки яким Київ живе мирно і багато.
І знову, як тоді, на початку війни, небайдужі громадяни і волонтери оголосили збір коштів для внесення застави у 20 млн гривень. як запобіжного заходу у справі генерала Марченка. Апеляційний суд "змилостивився" над десантником – зменшив заставу із 77 млн. грн. до 20, "не менш фантастичних мільйонів". Один мільйон зібрали люди, ще 19 млн. грн. вніс п’ятий президент Петро Порошенко.
Книжка “Світло на дні бліндажа” Олени Іськової-Миклащук - це зброя потужніша за БТРи і «Гради», це також внесок (не менший ніж президентський) у боротьбу за Незалежність України, проти реваншу і капітуляції.
І нехай поетів називають «армією УПА» (Українська Паперова Армія), їх «АТОшна література» потрібна суспільству.
[i] Вже скоро світанок.У душах розсіється морок.
Прозрівши народ мій постане сильнішим стократ.
Бо й предки не знали огидного слова: покора.
Та поки ще темно, я просто беру автомат.[/i]
(«Я просто беру автомат», стор.24)
---------------------
25.12.2019
Євмен Бардаков і Віктор Охріменко
-------------------
*– в дужках назва вірша і номер сторінки в збірці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859372
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2019
Пропоную нову колективну творчу роботу - пісню "Рапсодія любові".
Слова - Тетяни Левицької,
Виконання - Ярослава Чорногуза,
Звукозапис - Олександра Салицького,
Кліп - Олексія Тичка.
---------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=aGBC9FPP-4M[/youtube]
Бузок біліє в сонячнім саду,
і небеса прозорістю дивують.
Весні назустріч нареченим йду,
тебе обожнюю, її - люблю я!
Рапсодія любові нам звучить,
і водограєм розливає звуки.
Яка зворушлива, жадана мить
з коханою триматися за руки.
Ти не ревнуй до пелюсткових чар,
чарівністю мене заворожили.
Лише від тебе голову втрачав
і від обіймів божеволів, мила!
Рапсодія любові нам звучить,
і водограєм розливає звуки.
Яка прекрасна, неповторна мить
Єднати поцілунками розлуки!
В зіницях відбивається весна
(смарагдова палітра притаманна).
О, дай насолодитися сповна
тобою і природою, кохана!
Яка солодка і натхненна мить -
душею відчувати серця стукіт!
Рапсодія любові нам звучить
і водограєм розливає звуки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2019
[b] Пісня-поздоровлення[/b]
Слова - Тетяни Левицької.
Виконання - Ярослава Чорногуза.
Звукозапис - Олександра Салицького.
Відео - Олексій Тичко.
-------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=vOu9AUJbzwk[/youtube]
На свято ми прийшли раніше за усіх,
Аби трояндами прикрасити кімнати.
Наш батько - вірний друг, найкращий оберіг.
Так міцно хочеться обняти, привітати
Аби пісні лилися щастям із ковша
Й співала батькова розчулена душа.
Приспів:
Сьогодні в батька День народження.
Тож ресторан - місце знаходження.
Яскравий день не по сезону,
Гуляє в батька піврайону.
Чекають танці на продовження.
Сьогодні в батька День народження!
За батькове здоров'я на многії літа
Фужери повні із шампанським піднімаєм.
Хай повниться життя, мов осінь золота
Щедротами добра і сонячним розмаєм.
Аби пісні лилися щастям із ковша
Й співала батькова розчулена душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856707
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2019
Популярні серед дітей та молоді відеоігри типу «Ліга Легенд» (League of Legends) та «Фортнайт» (Fortnite) при всій своїй мультяшності насправді є не такими вже й безпечними. У віртуальній реальності дитина реалізує свої відчуття значимості, перемоги, які вона не може втілити у реальному житті. В результаті надмірного й неконтрольованого захоплення грою виникає комп’ютерна залежність – нездатність подолати бажання постійно використовувати комп’ютер чи різноманітні гаджети.
------------------
Комп'ютер – одушевлене залізо –
тобі екраном тихо миготить,
наповнює собою кожну мить.
Все інше хай іде собі до біса!
Знаходиш в ньому музику і книги,
новини, ігрища, розваги і інфу.
В он-лайні можна гру пройти нову.
Все інше тобі просто не до шмиги!
Ти в ньому весь до самозабуття!
Тобі він всіх миліше й цікавіше!
(Дарма що забирає найцінніше –
Твій час, твоє здоров’я і життя.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852833
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.10.2019
[b]Леонід Луговий[/b]
[i][b] «Дикі маки» [/b][/i]
Видавець О.О.Євенок
[u]Житомир -2019[/u]
[i] (Об’єм – 124 стор.)
(Наклад – 120 прим.[/i])
Десь читав, що критика має два піджанри – пре-критика і пост-критика.
Пре-критику пишуть ще до того, як книга вийшла. Така рецензія є актуальною і тому має бути швидкою, оперативною. Вона має розрекламувати чи порекомендувати майбутню книгу, познайомити з нею потенційного читача, зацікавити його. Пре-критика не обов’язково мусить бути хвалебною. Пам’ятаю, як в семидесятих роках минулого століття (ох, який же я старий) у всіх тодішніх ЗМІ писалося і говорилося: «Солженицына мы не читали, но глубоко осуждаем!», після чого кожен намагався прочитати самвидавський «Архипелаг ГУЛАГ» на напівпрозорих цигаркових листках з машинописним текстом з нерозбірливим примітивним шрифтом.
Пост-критика передбачає розгляд твору вже після його публікації. Це критичний відгук, що містить аналіз і оцінку. Обговорення може тривати без поспіху, розбір проводиться з різних кутів зору з опорою на критичні літературознавчі канони. Пост-критика не завжди має бути розгромною і вбивчою. Більшість людей сприймає слово «критика» як засудження, лайку. Але критика може бути доброзичливою: не штовхати або калічити письменницьке самолюбство, а навпаки – покращувати, мотивувати автора.
Пропоную свою невеличку рецензію, що писалася ще пів-року тому, як пре-критика, але може бути і пост-критикою гарно зробленої книги «Дикі маки». Це збірка віршів чудового поета Леоніда Лугового.
--------------
[i] [b] «В висотах не відшукуючи слави»[/b][/i]
На сайті «Клуб Поезії» Леонід Луговий відомий під ніком Новоградець.
Перш за все я звернув увагу на досконале володіння цим автором поетичною технікою. В відчутті ритміки, дотриманні римування, розумінні матеріалу ─ видно руку майстра.
В першому ж наугад вибраному вірші моє око вихопило цю строфу:
Густіють, повзуть таємниче
[i] Молочні тумани з боліт,
І манить, знайти себе кличе
Ніким ще не бачений цвіт.[/i]
(«Цвіт папороті»)
Гарно! За один вечір перечитав всі вірші Леоніда Лугового. А потім деякі перечитував знов і знов.
Кожен вірш Леоніда Лугового, сприймається як епізод з історії його життя. Всі епізоди-вірші чимось подібні, чимось різні. Різняться вони тематично і жанрово. В Леоніда Лугового є громадянська і воєнна, пейзажна і любовна
лірика, патріотичні і філософські вірші, присвяти людям і вірші про тварин.
Ось строфа із вірша воєнної лірики:
[i]Ми знаємо - чиїсь погаснуть зорі,
Не кожен з нас повернеться з війни,
І знає ворог - смерть блукає поряд,
Коли у нас заводять двигуни.[/i]
(«26-й артбригаді»)
А як зримо змальовано пейзаж в цих рядках:
[i] Піднявся над обрієм місяць,
Синіє уже далечінь,
В вечірньому стихлому лісі
Лягає під соснами тінь.[/i]
(«Цвіт папороті»)
А ось в одній строфі мікст опису пейзажу і лірики кохання:
[i]Хай вечір у хмарах, і ти без прикрас,
Але все так само, все знову для нас:
Та сама полянка, той самий струмок
І знову з багаття куриться димок.[/i]
(«Полянка»)
Споріднює всі вірші поета особливий авторський погляд, основний акцент якого робиться на передаванні емоційних станів. (А що є Поезія, як не ліричне висловлювання від першої особи?) При цьому автор нікого не наслідує. В нього свій особливий почерк. Потік почуттів, складні емоційні переживання, невловимі стани ліричного героя, автор може відтворювати навіть без означення мотивів і причин. Таку лірику часто називають сугестивною.
[i] Коли в нічному небі догорить
Моя зоря, промчавши небосхилом,
Подумаю в свою останню мить -
Вона із тих, які для вас світили.
Не спіймана у ями чорних дір,
В висотах не відшукуючи слави,
Іде моя - одна з найменших зір,
Між інших, іменитих і яскравих.[/i]
(«Коли в нічному небі догорить»)
Кожен з сучасних авторів як уміє висловлює всеохопну тугу буття, пояснює її різними причинами, називає різними іменами і шукає різних шляхів її
компенсації. В Леоніда Лугового цю тугу я відчуваю в віршах про необ’явлену російсько-українську війну, яка триває вже котрий рік.
[i]Тепер не нам цвітуть каштани -
Ми полягли у тій війні.
І лиш пташиними клинами
Летим над вами навесні.[/i]
(«Не нам розквітнули каштани…»)
Деякі вірші Леоніда Лугового своїм трагізмом вражають до сліз, до болю:
[i] Чекай - і я буду тихенько ночами
Приходити в сни крізь тумани і сніг,
Тоді, під Луганськом, любов твою, мамо,
Снаряд відібрати осколком не зміг.[/i]
(«Я чую твій голос»)
Ментальний, психічний, фізичний досвіди проходять через поета, як через фільтр і виливаються в поезію.
[i]Змінилась курява болотом
І не один ліг побратим,
І ротний, списаний трьохсотим,
Давно замінений новим.
А за сніжинками, на фото,
Спостерігає в бліндажі
Мала улюблениця роти,
На вогневому рубежі.[/i]
(«Фото»)
покаліптичні мотиви звучать без надриву, хоч і з вистражданим, якимось стоїчним трагізмом».
[i] Вже відбито ворожі атаки,
Вже на схід розміновано шлях -
І цвітуть над окопами маки
На притихлих, південних полях.
Червоніють, шумлять пелюстками,
Над травою здіймаються ввись
Там, де смерть пронеслася вогнями,
Там, де кров пролилася колись[/i].
(«Червоні маки»)
Вірші Леоніда Лугового воєнної тематики ─ як спалахи болю, як крик душі, як протест проти несправедливості і жорстокості життя.
[i]Могил безіменних і трун перед строєм
Достатньо принесла війна,
Та тільки твою похоронну героя
Писати не зміг старшина.
Ти там, десь далеко, була ще живою
На правому схилі Дніпра
І навіть ще котик домашній з тобою
Погратись хотів, медсестра.
А тут вже бійці відвернулись похмуро -
Бувалі не викажуть сліз,
Лиш поруч зі шляхом, від вибуху ПТУРа,
Посипався іній з беріз.[/i]
(«Сабіні Галицькій»)
Поезія Леоніда Лугового проста в сприйнятті. Вона не обтяжена вичурними літературними прийомами, не блудить в чагарях вторинних смислових значень, не хизується естетичною ускладненістю і зашифрованою образністю. Але в цьому її і найбільша цінність, бо вона торкається серця кожного.
----------------
25.04.19
Євмен Бардаков
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852720
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2019
[b]Ольга Калина[/b]
[i][b] «Світанок» [/b][/i]
Видавець О.О.Євенок
[u]Житомир -2019[/u]
Об’єм – 140 стор.
Наклад – 100 прим.
Отримав бандероль з Житомирщини зі збірками поезій двох авторів. Це особливе задоволення – діставати з поштової упаковки свіжовидрукувані книги. Потримати, покрутити в руках навсібіч, погладити палітурку, понюхати. Потім погортати, не читаючи. Потім, десь вмостившись зручненько, почитати. Море втіхи! А якщо в книзі видрукувано щось написане тобою, хоча б на одній чи кількох сторіночках, тоді – усолоди океан.
Для майбутньої збірки поезій Ольги Калини «Світанок» я підготував невеличкий огляд-передмову (ще за 8 місяців до цього). І тому занурився в вище згаданий океан міцно тримаючись за яскраву палітурку новонародженої книжини. (Що не кажіть, а тверда палітурка – це класна штукерія.)
Той свій огляд віршів Ольги Калини, який став передмовою в збірці «Світанок» пропоную вам.
(Про другу книжечку з бандеролі – розповідь завтра.)
-------------------------
[b]Сентиментальна* лірика Ольги Калини[/b]
Читаючи вірші Ольги Калини, мені пригадалась чиясь думка, що поезія ─ це не повідомлення, а перш за все говоріння. Писати для Ольги – це перетворювати свій внутрішній погляд в слова. Дійсно, вірші не є інформацією, вони є способом прямої передачі почування. Від вірша ми чекаємо, перш за все, емоційний контакт. Вірші поетеси не описують переживання, вони інтонують емоцію. 90 відсотків сказаного міститься не в словах, а в інтонації.
Її лірика сентиментальна, але хіба ця риса для жінки є вадою?
Поетеса не робить відкриттів, не звертається до заборонених тем, не намагається епатувати* читача. Вона уникає показного філософствування-мудрування. Вона не створює римованих ребусів, ховаючи себе за символами і натяками. Та разом з тим, кожен сам в силу свого культурного і почуттєвого досвіду в її віршах може відчути щось своє.
[i]Осінь знову заглядає
У моє вікно.
Все минає, все спливає,
Як і не було.
Та не чує красне літо,
Все спішить кудись
І злітають за ним слідом
Журавлі у вись.[/i]
( з вірша «Осінь знову заглядає»)
Вірші Ольги Калини (і означене в них) прості, зрозумілі і не потребуть попереднього аналізу чи вивчення вступних маніфестів.
Зображення простих людських емоцій, навколишньої природи ніколи не наб’є оскому і не набридне.
Поетеса через опис природи передає стан свідомості митця, спроби осягання себе в нашому світі.
Описовий пейзаж Ольги Калини створюється на основі відчуттєвих асоціацій (зорових, слухових, запахових), викликає в уяві читача його власний візуальний образ, навіює згадки і почуття з пережитої ним емоційної практики.
В безхитрісних, непафосних віршованих рядках Ольги Калини проглядається справжня, щиросердна не офіціозно-пафосна любов до всього свого, до Батьківщини.
Україна моя чорноброва.
В нас багата й родюча земля.
Як матусина пісня чудова -
Наймиліша Вітчизна моя.
(з вірша «Україна моя синьоока»)
Поетична мова фантастичним чином може іноді передавати найтонші вібрації почуттів. Особисто мене найбільше емоційно зачепили вірші Ольги Калини з циклу про війну, яка все ще триває на східний кордонах нашого краю.
[i]
Та білим цвітом вкрились її коси,
Коли сорочку клала у труну.
В очах з’являлись сльози, наче роси,
Й вона кляла, кляла оту війну.[/i]
( з вірша «Не встигла мати вишити сорочку»)
Скільки в віршах цього циклу материнського болю, журби, одночасно з усвідомленням необхідності боронити свою землю від жорстокого, нахабного агресора.
[i] Бо кожна матуся ростила
Синочка не для війни.
З тривогою в серці пустила,
Щоб нас захищали вони.
Ще в кожного дома родина:
І мати, і дочка і син.
Чекає на них Україна..
Ми встоїмо - вистачить сил.[/i]
( з вірша «Дороги»)
В простих словах описаної ситуації, де малюк побачив світлину загиблого на війні батька на дошці пошани, містяться багатошарові емоційні включення ─ тут і дитяча наївність, і обірвана любов рідної людини, і щем майбутньої сирітської долі, і намагання підтримати матір, і ще багато всього.
[i]Матусю рідна, подивися.
Ось наший тато. Тут він є.
Скоріш іди і посміхнися,
Від сліз лице витри своє.
…………..
Чого ж ти плачеш, люба мамо?
Ти бачиш: тата я знайшов.
- Іди додому, татку, з нами,
По тебе я сюди прийшов.[/i]
( з вірша «Дивися, мамо»)
Наведу ще одну строфу з вірша Ольги Калини «Коли сьогодні сядете за стіл».
[i] Коли сьогодні сядете за стіл,
Щоб Новий рік з родиною стрічати,
Спочатку ви скажіть слова прості,
Слова подяки кожному солдату.[/i]
Вдячність — це почуття визнання і приязні за виконане добро. Головні емоції в віршах Ольги Калини ─ любов і вдячність. Саме це і приваблює читача в її поезії .
-----------------
*Сентимента́льність — властивість сприйняття. Настрій, за якого всі зовнішні враження діють переважно на почуття. Це схильність, емоційно-ціннісна орієнтація на прояв таких почуттів як: захопленість, розчулення і співпереживання
*Епатаж — продуманий скандальний вибрик або зухвала, шокуюча поведінка,
Євмен Бардаков (Віктор Охріменко)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852633
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2019
Написав за своє життя сотні мелодій для пісень. Деякі були заспівані окремими виконавцями. Були поодинокі випадки виконання дуетом і тріо. Але вперше пісню на мою музику виконує хор!
Прем’єра пісні відбулася 29.09.2019 в Торонто в приміщенні Українського культурного центру "Старий млин" на концерті-презентації поетеси Надії Козак.
Виконує хор «Діброва». Жіночий хор «Діброва» створено при Спілці української молоді (СУМ) наприкінці 1965 року. «Діброва» стала невід’ємною частиною культури української громади в діаспорі.
Мистецький керівник і дириґент хору - Олеся Коник
Концертмейстер - Віра Очерет
Слова - Надії Козак
Відео - Nika Goutor
[youtube]https://youtu.be/PDnOSEJgu84[/youtube]
-----------------
О, краю мій, ти у віках неволі, –
З вінком терновим над сумним чолом.
Історія ж бо йде по давнім колі –
Пливе старим Дунаєм і Дніпром...
А що там світ!? Він у лукавій позі
Все прагне розігнати смути дим.
Розхристана на рідному порозі
Моя Вкраїна – здобич і калим.
Ми – ласий шмат чужинцю-супостату,
Колода у неситих тих очах!.
Тож не даваймо ми себе цькувати
Й ділити наші береги Збруча!
Нехай же мудрість у пригоді буде,
Щоб відродити віковічну рать,
Повимітати кукіль весь облуди,
Всю нечисть, котра їй також - під стать.
Хай наші коні пріють від галопу! –
І мученицький нам не личить хрест.
Лише тоді обійме нас Європа.
Й засяє наш праруський Еверест!!!
----------
А тут сольне виконання пісні "О краю мій" Ярославом Чорногузом -
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=e5AXak8jXrQ[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851894
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 19.10.2019
[i] Світлана Моренець [/i]
«Любові й болю береги»
[i]Поезія, проза[/i]
Інтер Парк
[u]Лубни – 2019[/u]
[i](об'єм - 190 сторінок) [/i]
[i](наклад - 100 при.)[/i]
Добре, що я не справжній літератор-критик, і не обмежений сіткою шаблонного професійного канону – то ж і пишу, як і що в голову прийде. Я не знаю, як там правильно складаються рецензії, і коли відгукуюсь рефлексією на прочитану книжку чи художній витвір, (найчастіше це окремі роботи чи збірочки таких же, як я, аматорів: поетів, художників, музикантів) то лише, щоб висловити своє ставлення. Якщо ж вдається дати хоча б мінімальну інформацію про вподобаний твір, якось співставити його з іншими – то вже є успіх для мене, і, сподіваюсь, втіха для колєги. Правдиво писати про витвори, які нічим не приглянулися чи не зацікавили і сенсу немає, це було б неприємно і для мене, і для їх автора.
--------------------------
З такими думками я брався до цієї своєї невеличкої розвідки про враження від книги Світлани Моренець «Любові й болю береги», яку вона мені передала через нашу спільну знайому поетку Ніну Діденко.
Поезія, будучи складовою літературного мистецтва, може і повинна містити або претендувати на соціально значущі ідеї, привернути загальну увагу до певної тематики, можливо, звернутися до цілого світу, розібратися в самому собі, виразити свої почуття, поділитися з читачем цікавими спостереженнями, думками, побачити незвичайне в буденному, віднайти цікаві художні образи, віддати шану тому, що сформувало автора, як особистість.
Майже всі ці сторони можливих зацікавленостей літератора знайшли місце в творах Світлани Моренець.
Вірші в збірці «Любові й болю береги», скомпоновано в п’ять розділів.
В першому, найбільшому розділі – [b]«Моя любове, зранений мій краю»[/b] розміщено вірші про протиборство українського народу з віковічним ворогом – московитами. З їх нахабною і жорстокою імперскістю, зневагою до інших націй, хижацьким ставленням до простого люду, насадженням споживацтва і злодійкуватості; з нав’язаною нам продажною, злочинною «елітою». А також:
Про бездарність можнавладців –
[i]Яка ж ти недолуга, нова владо!
Скрізь – безлад, безпорадність. Сміх і гріх!
Занадто все безглуздо й недоладно,
Щоб не вбачати зло у діях цих.[/i]
(стор.40)*
Про теперішню війну –
[i]Це що? Повтор Батурина трагізму?
Все той же ворог, розбрат, влад сваволя…
Та тільки сили духу й героїзму
вже не зламати в прагненні до волі![/i]
( стор.21)
Про материнські сльози горя і відчаю –
[i]ситі виродки пропащі
в розкоші живуть –
найсвітліші і найкращі
в Небо йдуть... і йдуть...[/i]
«НА СВІТЛОДАРСЬКІЙ ДУЗІ»
(стор.55)
Про гордість за наших воїнів-захисників і обурення з приводу заяв столичних «ватних» обивателів, що вони «усталі от вайни» –
[i]Які дрібні, які нікчемні
проблеми наші непроблемні –
на сміх... чи курам... чи котам...
Бо справжнє лихо – ТАМ!!![/i]
«ДІАЛОГИ ВІЙНИ» (стор.32)
Тут є і розпач від безсилля –
[i]Замовкли вірші, а слова, стомившись,
змарніли і знесилено мовчать,
серед брехні й облуди розгубившись,
наклали на уста свої печать.[/i]
«УКРАЇНА ЖДЕ» (стор.53)
Тут і риторичні питання –
[i]Чому ж отак щораз не без ганьби
закінчуються всі благі пориви?
Чи то дурні, чи безхребетні ми,
щоб вичавити не́чисті нариви?[/i]
(стор.54)
І сподівання на краще –
[i]О де ти, НАШ майбутній Вашинґтоне,
великих пра... пра... прадідів онук?
Спіши! Спіши, бо у болоті тонем,
наївшись обіцянок вище вух.[/i]
«УКРАЇНА ЖДЕ» (стор.53)
--------------
В другому розділі [b]«Листочок я на кроні віковій»[/b] підібрано вірші про рідних і близьких, про історію роду, витоки, коріння.
[i]Сповна в світах екзотики й краси,
вражаючих. Але чомусь душею
чаруюся від крапельки роси
на маминій стежині споришевій
в моїм краю. Від пісні солов'я,
голубизни озер, волошок в житі,
де жайвора почула соло я,
від спогадів, з дитячих літ нажитих.[/i]
«ЛИСТОЧОК Я НА ДРЕВНІЙ КРОНІ» (стор.62)
--------------
Третій розділ [b]«Допоки подих є»[/b] – лірика кохання.
[i]Не тим потрібне співчуття,
Кому любов несла страждання,
А тим, хто марнував життя,
Так і не звідавши кохання.[/i]
(стор.78)
--------------
В четвертому розділі [b]«Миттєвоті життя – на кінчику пера» [/b]бачимо сюжетну різноманітність віршів Світлани Моренець. Є вірші-роздуми і вірші-присвяти, є вірші мініатюри (в основному, вони об’єднані в невеликі тематичні цикли) і жартівливі, іронічні і самоіронічні вірші –
[i]Щоб не зросла у голові корона,
Зі скепсисом на себе я дивлюся
І це найліпша самооборона –
Найпершою із себе посміюся.[/i]
(стор.103)
[i]Зими діждалась. Чао, дача!..
Стаю, мов ситий кіт, ледача.
Серед спокус – як на габі...
я програю́ нерівний бій:
жую та клацаю програми
і... набираю кілограми.[/i]
«В ПОЛОНІ СПОКУС» (стор.139)
Є і громадянська, і пейзажна лірика –
[i]Вже день спішив за обрій і котив
поперед себе диск вогненний сонця,
збавляв шалений темп, губив мотив
і блискотів прощально у віконцях.[/i]
«ТИ БЕРЕЖИ ЇХ, БОЖЕ!» (стор.133)
[i]Тьмяніють барви, злото менше сяє.
Пташина мокне. Холодно кущу.
Це Осінь гасне. Осінь вже згасає
у зливі падолисту і дощу.[/i]
«Осінній блюз» (стор.138)
Пані Світлана серйозний, вдумливий автор. Вона не лише чудово володіє технікою віршування, формальною стороною піїтики*, вона Поет у всьому.
Адже насправді, Поезія не обмежується словами. Для Світлани Моренець вона може жити всюди: в трудовій діяльності, в ставленні до людей, в сприйнятті світу. У вірші «Дві пристрасті» Світлана Степанівна з замилуванням розповідає про два свої найбільші душевні захоплення: вирощування квітів і складання віршів.
[i]У кожного свої є вподобання
з того безмежжя, що згубило лік.
Позбутися їх – марні намагання,
в полон здались ми залюбки й навік.
Ті люблять танці, спорт, мистецтва твори,
а хто в обійми Бахуса бреде...
Я ж – у полоні чарівниці-Флори.
На сходинці за нею, Муза жде,
бо знає добре: я в цупких тенетах
страшної сили – магії краси.
Мій сад для мене – чарівна́ планета
буяння дивоцвітів і яси.
……………………………….
О світла Музо! Літо вже за гори
несуть птахи на крилах, за моря.
Разом з теплом розтануть чари Флори,
і упаду в твої обійми я,
бо скучила.
І ми не раз – вже скоро! –
під плач дощів, під музику вітрів,
біля вогню в холодну сніжну пору
торкнемось поетичних вівтарів.[/i]
«Дві пристрасті» (стор.131)
Поезія, музика, мистецтво для пані Світлани це і особливий спосіб пізнання світу за допомогою образів і сам результат подібного сприйняття навколишньої дійсності. Твори мистецтва задовольняють істинно людську потребу - потребу в прекрасному.
[i]Шумить шалений вітер – не заснеш.
Безсоння… Щоб розвіятись хоч трохи,
я, під улюблену «Елегію» Массне,
пишу – пусте – якісь окремі строфи,
обірвані, розхристані рядки,
емоцій вихор, здогад, підсвідоме,
нізвідки – несподівані думки…
Та враз проб’ється щемне і вагоме,
той – з потайних куточків – дивоцвіт,
безцінний, наче скіфські діадеми,
що осявав і душу, й білий світ,
і не вміщався в станси і поеми…[/i]
Цей уривок з вірша «Елегія» (стор.113), я навів ще й, як приклад 12-рядкової строфи*. Читаючи збірку «Любові й болю береги», відмітив, що у віршах Світлани Моренець зустрічаються строфи майже всіх можливих варіантів. Є і двовірші (дистихи), і тривірші (терцети, терцини), і чотиривірші (катрени), п'ятивірші, шестивірші (секстини), семивірші, восьмивірші (октави), дев'ятивірші (нони), десятивірші (децими) та інші. На підтвердження не буду наводити всі ці різновиди, (повірте – вони в збірці є) а лише декілька прикладів.
Більшість двовіршів пані Світлани мають афористичний характер – лаконічно, наче в народних прислів’ях, в них висловлені думки чи почуття.
[i]Знай! Ворог легко націю долає,
в якої духу єдності немає.[/i]
(стор.22)
[i]Чи владою(віками) курс наш збочений?
Чи силою проклятою зурочений?[/i]
(стор.13)
[i]Як в країні тарарам –
Користь тільки ворогам.[/i]
(стор.33)
[i]Де свари й чвари – там країна вбога,
де злагода – то там і перемога.[/i]
(стор.22)
Вірш «Юність і старість» (стор.137) складається з двох терцетів (тривіршів) і дистиха(двовірша):
[i]Калейдоскоп ілюзій, сподівання
на феєричну казку, рай, кохання –
надії молодих...
А спогади життя, хвилин кохання,
жаль за минулим і сумні зітхання –
це доленька старих...
Як же збагатяться обидва ці світи,
зумівши точки дотику знайти![/i]
А ось приклад п’ятирядкової строфи:
[i]Хто ж – в рай, хто – в пекло? Як скінчиться гра
для кожного?.. Не нам про це судити.
На часі саме Господа просити,
щоб навернув до миру і добра,
навчив прощати, каятись, любити.[/i]
«ВЕЛИКА ГРА» (стор.150)
Надам ще кілька прикладів різноманіття строфіки Світлани Моренець.
Ось дві секстини (шестивірші) з різними варіантами римування:
[b](ававав)[/b]
[i]Як ро́ки нам вповільнюють кров
і сміються над нами з люстерця,
ми в дитинство вертаємось знов –
мов по воду святого джерельця.
Там черпаємо силу й любов
і лікуємо зранене серце. [/i]
«Поки в’ється дорога» (стор.70)
[b](аавссв)[/b]
[i]Безсилою здається людська мова,
ти розумієш всю нікчемність слова,
бо для святого – надто всі прості.
Я намагалась їх знайти – даремно...
Сім років, як сходила Святу землю,
проте мовчала... всі слова – пусті.[/i]
«СВЯТА ЗЕМЛЯ (передмова)» (стор.155)
А ось приклад нони (дев'ятивірша):
[b] (авсссссва)[/b]
[i]Будь з нами, Отче, в цю лиху годину!
Молю, не допусти жахливу мить,
щоб всіх позвала Україна-мати.
Дай мудрості нам розбрат подолати,
до рук не взявши вбивчі автомати.
Допоможи всіх ворогів із хати –
і зовнішніх, і внутрішніх прогнати.
…Бог захищати край свій всім велить,
В собі зберігши совість, честь, Людину.[/i]
«Бог захищати край велить» (стор.60)
--------------
Та повернімося до розділів збірки «Любові й болю береги».
П’ятий розділ [b]«По бездоріжжю – на стежки до Бога»[/b] присвячено релігійній тематиці. Він містить і вірші, і прозу – дуже цікаві дорожні нотатки подорожі по святих місцях.
[i]Живу, відкрита для усіх вітрів,
так і пишу – насправді сповідаюсь.
В словесних лабіринтах не ховаюсь.
На щирість душ дитинно сподіваюсь,
а бути дітьми – Бог нам заповів.[/i]
"Будьте як діти…" (стор.151)
----------------
І на завершення. Поезія для Світлани Моренець - це і стиль життя зі сподіванням на щирість, і особливі окуляри, через які вона приглядається до світу і вдивляється у саму себе. Мені її окуляри теж підходять.
------------------
*– в дужках назва вірша і номер сторінки в збірці.
* Піїтика - те ж, що і Поетика – теорія поезії, майстерність творення віршів (композиція, образність мови, ритміка, римування тощо).
* Строфа — фонічно викінчена віршова сполука, яка визначає ритмоінтонаційну та змістовну цілісність.
-----------------
Євмен Бардаков
14.09.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851154
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2019
Прийшла мені музика на цей вірш Миколи Серпня. Тут в Клубі Поезії він названий [i]"Вишиванка"[/i]. А в збірці поезій "Українська вишиванка" літературно- мистецькаого коша "Ріднокрай" він під назвою [i]"Хрестиком розмічене шиття"[/i]
----------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=t3buLkRVc0E[/youtube]
Слова - Микола Серпень
Цілий вечір і, часто, до самого ранку
Під стареньким кіптявим іще каганцем
По хатах розквітали колись вишиванки,
Як майбутньої долі щасливе лице!
Піднімає життя щораз вище нам планку,
І, коли вже приходить час іспит тримать,
Придає нам наснаги нова вишиванка,
В ній готові на все часу відповідь дать!
Хрестиком розмічене шиття,
Думи на нім вишиті й тривоги,
З ним натхненно все своє життя,
Свій натільний хрест несли до Бога!
А коли вже на нас поповзли чужі танки,
Та загарбник рішив наші землі забрать,
наймужніші із нас одягли вишиванки,
І пішли Батьківщину свою захищать!
Ще прийдуть в Україну щасливі світанки,
Небувало розквітне майстерність митців,
І одінемось всі ми тоді в вишиванки,
А в найкращі одінем за волю борців!
Хрестиком розмічене шиття,
Болі на нім вишиті й тривоги,
З ним нам легше все своє життя,
Свій нелегкий хрест нести до Бога!
Вишиванка нам душі теплом зігріває,
Та наснаги на кручах життя надає!
Вишиванка - то знак працьовитого краю,
Що віками мережить тут щастя своє!
Хай над світом щаслива вже доля злітає,
Скільки можна усім натикатись на зло?
Вишиванок для всіх Україна надбає,
Щоб планету чарівне шиття вберегло!
Хрестиком розмічене шиття,
Долі на нім вишиті й тривоги,
З ним і далі в широчінь життя
Понесемо свій ми хрест до Бога!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850734
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2019
Наспівав цю пісню сам ще два місяці тому і забув виставити на рідному сайті КП. Надолужую. Щойно звернув увагу - кліп на цю хвилину набрав нічогеньку так кількість переглядів - 4 485.
--------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ft0wEGu3lsg[/youtube]
[i]
Слова – Ніна Діденко [/i]
Я зустріну тебе, мов зірницю чудесну,
Що зійшла на моїм видноколі.
Пригорну тебе лагідно до свого серця
І уже не покину ніколи.
Приспів:
Ти моя кохана, зоряна любове,
Я благаю Бога берегти тебе
Від усього-всього злого і лихого.
Ти – єдине сонце, небо голубе.
По життю ми з тобою удвох попливемо,
Наче човен, відчалимо в море.
І нехай там штормить, ми любов збережемо.
То ж за руки притримуй нас, доле.
Приспів.
А роки журавлями у небо злетіли,
Їм нема ні спочинку, ні втоми.
Все здійснилося так, як того ми хотіли,
Ми здолали усі перепони.
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850036
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2019
[b][i] Ганна Демиденко [/i][/b]
[b] «Життя – не сон»[/b]
[i][b]Поезія[/b][/i]
[u]Вінниця– 2014[/u]
[u][b]ТОВ «ТВОРИ»[/b][/u]
(об'єм - 268 сторінок)
З автором Ганною Демиденко були знайомі певний час віртуально через сайт «Клуб Поезії». І ось прийшов час розвіртуалитись. Обох нас запросили на гостинну Волинь на п’яте щорічне зібрання літературно-мистецького коша «Ріднокрай». По мобілці домовились зустрітись в Києві в МакДональдзі на вокзальній площі. До відправлення нашого поїзда до Луцька був ще час. Наближаюсь до літнього майданчика знаменитого «ресторану швидкого харчування» і сам собі думаю – як же я знайду пані Ганну, яку ніколи в очі не бачив, та ще й серед такого юрмиська людей? Адже даний київський заклад увійшов до трійки найбільш відвідуваних у світі серед 34 тисяч фастфудів цієї мережі - за рік тут обслуговують 2,5 мільйонів клієнтів. Підходжу ближче. На відкритій терасі під червоними парасолями з характерною розкаряченою жовтою літерою «М» бачу масу людей. Хтось їсть, хтось п’є, хтось з кимось розмовляє, хтось говорить по телефону, хтось сміється. І лише одна жінка сидить за столиком і щось пише в блокноті. Я сміливо наблизився до неї, і моє припущення справдилось. Це дійсно, виявилася Ганна Демиденко. Вона записувала черговий вірш!! Так і зафіксувалася в моїй пам’яті ця картинка-символ [b]«людина, яка пише»[/b].
Отоді-то Ганна Петрівна й презентувала мені найсвіжішу (вже шосту) свою поетичну збірку «Життя – не сон».
-------------------
Книга чудово виглядає – тверда палітурка (!), офсетний папір, гарний цифровий друк, доладний шрифт, симпатичне художнє оформлення.
Зміст збірки окреслює чотири розділи. В першому підібрано вірші про Жінку, про Материнство. Тут вміщено і вірші-роздуми, і вірші-розповіді, і балади*. В другому – пейзажна лірика. Третій містить твори про війну на Донбасі. Четвертий – любовна лірика.
------------------
Автор добре володіє поетичною технікою – рими різноманітні, ритм метрика чітка і розмаїта. В віршах пані Ганни часто зустрічав речення, які являли собою цілу строфу. А це потребує неабиякого вміння:
Наприклад, в вірші «За сільськими городами»(с.95)*
[i]Землю вкутає зморену
Нічка, тиха і зоряна,
Місяць, сріблом підкований,
Поведе її в сни,
Й зазвучить дивна музика,
Що наспівана музою,
Котра всіх переконує,
Що фінал то весни.
[/i]
Чи ось ще речення-строфа:
[i] Бавилось літечко
Вітром і тишею,
Колосом житечка,
Квітами пишними,
Грушами стиглими
З медом-принадами,
Росами сивими
І зорепадами.[/i]
«Стежка до осені»(с.97)
Авторка в одному з віршів зізнається, що все що бачить намагається записати в своїх віршах:
[i] За небокрай ховалися лелеки,
В повітрі ще висіли голоси…
У теплий край, незвіданий, далекий,
Птахи летіли і журбу несли.[/i]
…………..
[i]Бентежною стежиною стелились
Ті голоси на саме дно душі.
Я ж хочу, щоб їх крила не стомились
І втрапили в мої нові вірші.[/i]
«За небокрай ховалися лелеки»(с.103)
[b]
Людина, яка пише[/b] знаходить вихід емоцій і думок в любові або навіть пристрасті до письменництва. Як в перегрітому чайнику, вода відшукує вихід в вигляді пари, так і людина, яка пише в своїй творчості самореалізується або розряджається від переповненості почуттів, як позитивних, так і негативних, звільняється від напруження, знаходить розраду, полегшення страждань. В Ганни Демиденко болить душа через війну, і вона на цю тему багато пише:
[i] Димить земля… Горить пшениця…
Взяв пів Донбасу окупант…
Ніяк не хоче він спиниться…
Європа ж і глуха, й сліпа…[/i]
«Сьогодні дві в нас України»(с.188)
Чи ще:
[i]Тікають дні, біжить життя удаль,
Та біль матусі й трохи не вщухає,
Душа її і молиться, й рида…
Криниця горя в ній не висихає.[/i]
«Чоло її у ранній сивині»(с.203)
Чи ось іще (тут також велика строфа - одне речення):
[i]Коли тебе шматує біль-стріла
Подіями, що небо рвуть на сході,
І зморшка не одна в душі лягла,
І ти краплинкою себе відчув народу,
Накритого знов хвилею біди,
Який ще жде синівської підмоги,
Аби позбутися московської орди,
Шукай тоді туди свою дорогу![/i]
«Мусиш боронити волю»(с.239)
Ганна Демиденко –[b] людина, яка пише[/b] – молитовно звертається до Бога:
[i]І знову смерть. І знову кров…
Допоки, Всемогутній Боже?
Ти вчиш усіх, що є любов.
Чому ж спинити зло не можеш?[/i]
«Час настане для звитяг»(с.242)
[b]Людина, яка пише [/b]вірить і сподівається:
[i] Україна з горя посивіла:
Топче ворог землю її знов,
Та жива, жива душа і віра,
І надія, і свята любов.[/i]
«Кличе сурма»(с.204)
[b]Людина, яка пише[/b] згадує що було колись:
[i] Спить забуте село
Під покровом імлистого неба…
А колись же було,
А колись гарцювало, жило…
Скільки ж вод утекло,
А воно, мов колиска для тебе,
Хоч багато чого
У твоєму житті відбулось.[/i]
«Спить забуте село»(с.134)
На папері ми висловлюємо свої почуття, емоції і переживання, іноді заводимо щоденники, з якими ділимося наболілим, в віршах висловлюємо захоплення або скорботу, ненависть або любов.
[i]Я хочу стати піснею твоєю,
Від буднів щоб не черствіла душа,
Щоб називав коханою своєю,
І місця сумнівам не залишав.[/i]
«Я хочу стати сонечком для тебе»(с.254)
Чи ось ще про любов:
[i]Кохання – це дарунок долі й неба –
Велику владу має над людьми,
Коли народжується у душі потреба
Сказати світу: Я це Ми![/i]
«Таємницю я відкрила»(с.260)
Однак в більшості людей до листка паперу справа не доходить, у людини знаходяться рідні, друзі, товариші по службі чи по чарці, інші співрозмовники, з якими і вдається поділитись радісним чи наболілим.
Та лише людина, яка пише любується, наприклад, чарівним пейзажем і за допомогою слів на папері чи на екрані монітора занотовує враження:
[i] На струни осінь золото низала,
Коли почався перший падолист.
Щоранку сіре марево сповзало,
І журавлі у вирій подались.[/i]
«Перший падолист»(с.135)
Або ще:
[i] Темніють лапи бузини густі,
І шкіряться червонощокі груші,
Лоскоче ніжно серце мені й душу
Калинове намисто на кущі.[/i]
«Це час передосінньої пори» (с.69)
Або ще:
[i] В вікно моє вже сіробровий ранок
Крізь шибочку несміло заглядав,
І перший соловей своїм сопрано
На сонне листя звуки розкидав.[/i]
«В вікно моє вже сіробровий ранок» (с.68)
Людина, яка пише може сформулювати власну думку, і нехай ця думка не є оригінальною і вже до нас була не один раз вимовлена, але це переконання на основі власного життєвого досвіду і тому воно, трохи по-іншому висловлене, по-своєму унікальне:
[i] Життя – це бій, постійний і без правил,
Де ти і доля вийшли сам на сам,
Падіння й злети, і колючий гравій,
І ніжних пелюсток побачена краса.[/i]
«Життя – не сон» (с.4)
Чи таке переконання:
[i] Хіба сховатись можна від війни,
Коли підступний ворог землю топче,
Коли дітей вбивають без вини,
Коли сльоза турбує серце й очі?[/i]
«Хіба сховатись можна від війни?»(с.184)
Людина, яка пише закріпляє в віршованих рядках пережите, і тоді вірші ніби воскрешають зниклі миті життя. Творча діяльність направлена проти ентропії*.
Пам’ятаєте, як у Пушкіна:
«Без неприметного следа.
Мне было б грустно мир оставить.»
Чи як в поета Юрія Малого:
"…Хтось прагне зали́шить сліди у етері,
А хтось залишає сліди на папері…»
Чи от в Ганни Демиденко:
[i] Падав сивий мороз
На життєвий покос,
Від поезій і проз
Не відвикла.
Стука тихо не раз
Не одна – кілька фраз,
Запишу їх щораз,
Щоб не зникли.[/i]
«Скільки зим, скільки літ»(с.28)
Пишімо, браття! І будьмо!
----------------------------
* - в дужках назва вірша і номер сторінки в збірці.
*Бала́да — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом.
*Ентропія (фізика) — величина, яка в спостережуваних явищах і процесах характеризує знецінювання (розсіювання) енергії.
------------------
Євмен Бардаков
13.09.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848963
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.09.2019
[i] (жартівлива пісенька)[/i]
На слова одного з авторів Клубу Поезії під ніком dovgiy (Петро Пашковский) захотілось написати іронічну пісню, щось середнє між коломийкою і рок-н-ролом. І ось що вийшло -
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=QsdG_7CGwZQ[/youtube]
Ой, музика гучно грає,
В синє небо бубни б’ють!
Десь – то людоньки гуляють,
Десь танцюють, десь – то п’ють.
Ця мелодія грайлива
Неабияк дістає:
Я лишився нежонатим,
І весілля не моє!
Знаю, знаю, наречена
Стала з ним на рушнику.
Всі бажають щастя – долі
У годиноньку таку.
А мене такі моменти
Неабияк дістають!
Не для мене компліменти,
Не за мене чарку п’ють!
Ой, ти! – доле моя, - доле!
Ой, розмови та чутки!..
Чом відмовилася, Олю,
Від серденька і руки?!
Я тебе хотів засватать
Ще минулої весни…
Проти мене був твій тато,
Не про мене твої сни!
Гопацульки гучно грають,
Каблуки об землю б’ють!..
Пісні радісні лунають
Серцю жалю додають!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848872
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 20.09.2019
[b] Ніна Діденко [/b]
[i][b]«Любові невичерпне джерело»[/b][/i]
[i](Поезії)[/i]
[u][b]Інтер Парк[/b][/u]
Лубни – 2019
Приємно було отримати в дарунок з рук Ніни Діденко її поетичного первістка – збірку «Любові невичерпне джерело» з авторським автографом.
Художнє оформлення книжки, шрифт, папір не залишають нарікань. На належному рівні редактура і коректура. А це теж має значення, бо часто трапляється, що недбало підготовлені до друку книжки нівелюють читацьке враження від хорошого твору.
Дуже імпонує і наявність в книзі чималого блоку кольорових світлин Ніни Михайлівни з різних локацій і з багатьма творчими людьми. Читачу завжди цікаво уявляти собі автора, твори якого він читає.
Віршам передує тепла доброзичлива фахово написана передмова письменниці, члена Національної спілки письменників Галини Литовченко. І це дуже добре, коли більш досвідчені літератори підтримують новачків.
Літературний дебют у Ніни Діденко відбувся в зрілому віці. Але вона не соромиться вчитися і з вдячністю приймає поради бувалих колег по перу. І тому авторка дуже швидко набирається необхідної практики і прогресує на очах. Можливо через те, що життєвий досвід переважає над творчим, вона уникла деяких характерних для жіночої поезії рис. Так, наприклад, в її віршах про кохання немає мелодраматичних пристрастей зіткнення статей, є лише справжня взаємна любов і світлі спогади про коханого чоловіка, який передчасно пішов з життя.
[i]Баскими кіньми роки пролетіли,
Немов ріки бурхливої порив.
Ми стільки не сказали, бо не вспіли.
Ти відійшов у вічність до пори.
Удвох не дожили не долюбили,
Сумний ти, доле, вистелила шлях.
Ми ж почуттів своїх не розгубили.
А ти забрала в небо журавля.[/i]
(«Життя сторінки», стор.66)*
Здається вона ще й досі не може оговтатися після цієї трагедії і всю свою нерозтрачену ніжність і любов відтворює в віршах.
[i]То ж хай мелодія дощів осінніх
Розвіє смуток. Заспокоїть душі.
А про кохання вічне і нетлінне
Тобі розкажуть вистраждані вірші.[/i]
(«Свою любов заримую», стор.68)
Знову і знову образ рідної людини проявляється в свідомості жінки і проявляється на білому аркуші віршованим рядком.
[i] Ти – світло моїх очей,
Ти – серця мого струна.
Надійне моє плече,
Без тебе я тут одна.[/i]
(«Ти», стор.72)
Знову згадуються нестерпні дні, коли від важкої хвороби згасав коханий чоловік.
[i] Ти боровся, як міг… Згаснув подих останній.
І життя на планеті без тебе іде.
Ти любив Україну, горів без вагання,
А сім’я – то для тебе було щось святе.[/i]
(«Ти пішов», стор.92)
Тематичний спектр збірки «Любові невичерпне джерело» Ніни Діденко окрім віршів пам’яті про коханого, включає в себе також патріотичну, пейзажну, пісенну лірику.
В віршах громадянської лірики авторки бачимо сюжети не нові для українського серця. Є вірші про надзвичайну красу нашого краю і про його важкий постімперський стан, про елементи драматизму й жертовності в історичному минулому і сьогоденні, є вірші про Майдан, про Небесну Сотню. Ніні Діденко по-материнськи болить розв’язана споконвічним ворогом України війна на Донбасі.
[i] Кує зозуля в лісі під Донецьком,
Віщує, певно, людям довгий вік.
А місто знов від вибухів здригнеться,
Зупинить раптом розпочатий лік.[/i]
(«Кує зозуля під Донецьком», стор.30)
Автор не боїться використовувати в своїх віршах часто вживані теми, епітети і метафори. Головне, що їй вдається передати щиру любов до рідної землі, сподівання на її кращу долю.
[i]Заради порятунку і добра
Міцній, гуртуйся, рідний дивокраю!
Прозріння завесніє хай пора,
І в мудрості Господь нас поєднає![/i]
(«Гуртуйся, рідний дивокраю!», стор.14)
В збірці представлено чимало творів пейзажної лірики. Мальовничо зображено всі пори року.
[i] Струмочки поять землю, жебонять,
Їх музика весела тішить душу.
Пташки й собі радіють, гомонять,
Вітрисько бавить одиноку грушу.[/i]
(«Слухаю весну», стор.101)
-------
[i] Раненько в чистих і сріблястих росах
Густі чуби вмивають спориші.
І запах свіжоскошених покосів
Теплом лягає у моїй душі.[/i]
(«Надворі липень», стор.110)
-------
[i] Мольфарка Осінь змінює палітру,
Вчаровує богемність кольорів.
Золочений колишеться від вітру
Той клен, що разом з нами постарів.
(«Мольфарка Осінь», стор.117)[/i]
-------
[i] Надворі ранок вибілено чистий.
Пухнасте пір’я сиплеться з небес.
У срібних свитках дерево безлисте.
З вікна милуюсь казкою чудес…[/i]
(«Зима з мого вікна»,стор.123)
Цілий розділ в збірці «Любові невичерпне джерело» займають вірші, на які різними композиторами було написано музику. І справді, чимало віршів Ніни Діденко легко лягають на музику. Вони чіткі, експресивні, з внутрішньою мелодією, легко сплітаються в єдність вербального і музичного компонентів.
Більше того, до них легко можна підібрати і відеоряд, завдяки чому пісню можна подати і в формі відеокліпу, бо слова і музика чудово поєднуються ще й з візуальною знаковою системою.
[i] Нехай за вікном уляжеться ніч,
А місяць розсипле зорі по небу.
З коханням своїм тепер віч-на-віч,
А більшого, любий, нам і не треба.[/i]
(«Коли ми удвох», стор.141)
[u]Посилання на кліп [/u]-
https://www.youtube.com/watch?v=j4kPXeSRyjM
-------
[i] Заспівай же ти пісню про долю, козаче,
Про гірку, ту що в хаті на покуті плаче.
Про синів України полеглих в боях.
Журавлями у небо їх стелиться шлях.[/i]
(«Заспівай же ти пісню про долю, козаче», стор.134)
https://www.youtube.com/watch?v=uAgfFPV_ZX8&t=35s
Як і кожна людина автор замислюється про сутність буття і призначення людини на землі. Як митець, вона роздумує про високу місію поетичного слова.
[i] Я не поет. Я спадкоємець давніх мрій.
Учусь слова вдягати в точну риму,
Яким затісно стало у душі моїй.
Хай линуть до сердець чужих нестримно.[/i]
(«Поезії наука». стор. 49)
Вірші і емоції Ніни Діденко поетичним джерелом таки прилинули до наших сердець і залишили там приємні враження.
Бажаємо Ніні Михайлівні подальшого творчого розвитку і нових мистецьких здобутків.
------------------
Євмен Бардаков
31.08.2019
*– в дужках назва вірша і номер сторінки в збірці.
P.S.Для тих, хто бажає ще почути декілька пісень на слова Ніни Діденко представлених в збірці, ось посилання:
Любові джерело –
https://www.youtube.com/watch?v=oRVQM3OCp8w
Літа кружляють спогадом далеким –
https://www.youtube.com/watch?v=kq3iuTNv32U
Я знов тобі про осінь нагадаю-
https://www.youtube.com/watch?v=xnQa3wdm3Tc
БАТЬКІВСЬКИЙ ДВІР-
https://www.youtube.com/watch?v=S5LY8nm25o0
Елегія чекання-
https://www.youtube.com/watch?v=NkjfkX2M830
ЗІРВУ Я ТРОЯНДОВИЙ ЦВІТ –
https://www.youtube.com/watch?v=3RK5X3ba5fk&t=78s
ЗІРОНЬКО МОЯ
https://www.youtube.com/watch?v=ft0wEGu3lsg
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846815
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 01.09.2019
Є такий жанр "пісня-танго". Хочеш співай, а хочеш танцюй. Не вмію ні співати, ні танцювати, але не втерпів. Втнув.
Слова – Петро Пашковский
[youtube]https://youtu.be/Fo8IYOHYLSY[/youtube]
-------------
Зустрілись ми у переддень зими.
Ще пізня осінь плакалася слізно.
Одне одному впали в душу ми,
Та тільки пізно! Дуже, дуже пізно!
Якщо і нині Землю обійти,
Тобі подібних буде дуже мало!
В моїх роках була зорею ти,
Була моїм незмінним ідеалом.
Де ти була, коли я був один?
Куди від мене ти могла подітись?
Хто вбив між нами осиковий клин,
Що ми, ще юні, не змогли зустрітись?!
Де ти була, коли тебе шукав
Серед мільйонів милих та пригожих?
Ішли літа, та я не зустрічав
Таких , як ти, на ідеал похожих…
А ти була! Оспівана в піснях.
Моє натхнення, муки і надії.
Була зі мною ти – лише у снах,
Була моєю ти лише у мрії!..
Де ти була? Скажи, де ти була?!
Шепчу питання, наче заклинання.
За сивий обрій молодість пішла,
Гірчить в душі полин розчарування!
Зустрілись ми у переддень зими.
Ще пізня осінь плакалася слізно.
Одне - одному впали в душу ми,
Та тільки пізно! Дуже, дуже пізно!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846409
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2019
Написалася пісня до вірша Любові Ігнатової "Я тебе віднайшла…".
Сам і наспівав (з дієсловами в чоловічому роді).
-------------
[youtube]https://youtu.be/GC8NG0HQc3k[/youtube]
Я тебе віднайшла серед сотень прощальних побачень,
Серед тисячі кроків, мільйонів холодних ночей;
Я відчула тебе у безмежжі брехливих тлумачень,
Серед безлічі крил... і ще більше безкрилих плечей...
Я тебе віднайшла в хризантемах осіннього ранку,
У мереживі хмар, в Оріона на вістрі меча,
Де збира молоко Шлях Чумацький в полив'яні дзбанки,
Де у мороці днів догорає надії свіча...
Я тебе віднайшла в грозовиці раптової зливи,
Де троянди зронили свої запашні пелюстки...
Я, напевно, тепер маю бути безмежно щаслива...
То чому ж в серці вітер зриває безжально листки?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844684
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2019
Таке жартівливо-пародійне скорочення виразу «літературне об’єднання» почув від Олександра Печори. В цьому народному новотворі відчувається натяк на те, що літератори збираються в групи задля випивки. Проте наші письменники і поети мають добре почуття гумору і на таке не ображаються.
1.
Останнім часом мені попались декілька заміток, в яких картали і українські літературні спілки, і літераторів, і саму їх літературу.
Мовляв, поезія і проза українська – дуже пафосна*, важка, болісна, багатовимірна і годиться лише для страждань та «надривів серця», і аж ніяк не підходить для легкого читання і масового споживача, а головне – неконкурентоспроможна на світовому літературному ринку.
Поети (літератори) – занадто консервативні, серйозні, філософічні, а ще не мають свого читача і не здатні здобути Нобелівську премію в галузі літератури.
Літературні об’єднання – фінансово малорентабельні, регіональні, створюються для того, щоб «на примітивних літвечірках вислуховувати фальшиві компліменти знайомих і друзів, і потім красиво обмити відповідними напоями для настрою, щоб не геть було гірко від такого дозвілля». О!
Що тут скажеш! Хочеться заперечити. Гадаю, що не все так однозначно і не все так погано. По кожному з пунктів вище означених критичних претензій міг би висловити якісь свої міркування. Почну з літературних об’єднань.
2.
Лише два тижні минуло з того часу, як я повернувся з Луцька, де відбулося п’яте щорічне зібрання літературно-мистецького коша «Ріднокрай». Програма цього своєрідного міні-фестивалю була насичена і захоплива. Це радісна зустріч зі старими друзями, розвіртуалення і знайомство з новими. Це і чудові екскурсії в супроводі кваліфікованих екскурсоводів по визначним історичним, культурним і природним місцям Луцька, Волині і Рівненщини. Це презентація колективної збірки «Українська вишиванка», що відбулася в одній з Луцьких міських бібліотек. Це і отримання пам'ятних грамот, дипломів, авторських візитівок і грошових винагород від очільників й організаторів літературно-мистецького коша «Ріднокрай». Це чудовий відпочинок і підзарядка для творчості. Це і придбання сувенірів, спілкування з однодумцями, розмови про життя і творчість, нічні посиденьки з гітарою, наповнення враженнями, товариські трапези*.
(Під час цих трапез подумалось: «Ну, і нехай «ЛітрОб’єднання». Випити келих вина чи чарку чогось міцнішого в компанії приємних, талановитих і розумних людей не лише радісно, а і корисно!»)
Коротка інфа* про літературно-мистецький кіш [b]«Ріднокрай»[/b].
[u]Учасники і засновники[/u]: Основний кістяк «Ріднокраю» викристалізувався протягом 2010-2014 років серед відвідувачів сайту Євгена Юхниці «Клуб Поезії». Поети, піснярі, композитори, які намагаються творити в класичній традиції, поступово затоваришували, розвіртуалились, почали зустрічатись малими групами. В 2014 році Віталій Назарук, Олександр Печора та Микола Серпень ризикнули заснувати літературно-мистецький кіш. На сьогодні «Ріднокрай» об’єднує понад сто митців (поетів, музикантів, художників) з різних регіонів України, а також з української діаспори в Польщі, Німеччині, Італії, Іспанії, Португалії, Швеції, Канаді, Аргентині і навіть в Китаї.
[u] Мета:[/u] Об’єднати в літературно-мистецьку спільноту патріотично налаштованих творчих людей, які щиро, справдешньо люблять Україну, свій рідний край, щоб разом пропагувати рідне слово, українську пісню, звичаї свого народу та його історію, а також популяризувати свою творчість, видавати книжки і надавати всіляку можливу підтримку авторам. А також співпраця з іншими літературними угрупуваннями і творчими організаціями, колективні та авторські виступи, підготовка публікацій, презентації книжок і альманахів, творчі вечори.
[u]Діяльність і досягнення:[/u] За час існування літературно-мистецького коша «Ріднокрай» під його опікою вийшли в світ сім колективних збірок: «Мотиви ріднокраю», «Жити й мислити українно», «Понад усе нам Україна», «Опалені рими», збірка пісень «Про рідне та близьке», «Українська вишиванка». Окрім цього видаються й авторські книжки, газета «Ріднокрай» та літературно-художній календар «Ріднокрай». Ріднокраївці приймали участь в конкурсах, фестивалях, концертах, презентаціях. Відбувалися щорічні зібрання в Луцьку, періодичні зустрічі в Києві, Ірпіні, Лубнах, Одесі та інших куточках України.
[u] Де шукати:[/u] Автори-ріднокраївці тусуються* і представляють свою творчість на сайтах «Клуб Поезії», «Поетичні Майстерні», в різних соціальних мережах (найбільше Facebook). Пісні, кліпи, відеопоезія, деякі концерти і інтерв’ю можна знайти на хостингу YouTube, на сайті pisni.org.ua та інших інтернет-ресурсах. Про «Ріднокрай» і окремих його авторів було вже чимало повідомлень і заміток в різноманітних ЗМІ.
[u] Плани:[/u] – розширювати рамки свого об’єднання, залучаючи до співпраці майстрів всіх видів мистецтв, як образотворчих так і прикладних, що працюють в патріотичному ключі.
3.
Творчі Люди в Україні завжди прагнули об’єднання в мистецькі спілки. Говоритиму лише про неформальні й формальні літературні організації та угрупування україномовних письменників. Іноді вони були невеличкі – всього 3-4 учасника. А бувало нараховували тисячі мистців. Наприклад, Національна Спілка Письменників України в 1986 р. мала — 1095 авторів, а в 2014 – було вже 2110 членів Спілки.
Перші літературні групи* з’явились ще в 19 сторіччі.
Наприклад:
[b]Пряшівська літературна спілка[/b] – (1850-1853) (Олександр Духнович).
[b]Руська трійця[/b] – (1833-1837, Галичина) – (Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький, М. Ількевич, М. Кульчицький).
[b]Покутська трійка[/b] — В. Стефаник, Лесь Мартович, М. Черемшина.
[b]Молода муза[/b] — Остап Луцький, Петро Германський, Богдан Лепкий.
[b]Харківська школа романтиків[/b] – (1830-1840-ві роки) – (Ізмаїл Срезневський, Амвросій Метлинський, М. Костомаров, Левко Боровиковський, Михайло Петренко, Опанас Шпигоцький).
Українське відродження 20-х років XX ст. — яскравий феномен історії українського народу. Його коріння — у нетривалому, але важливому періоді відновлення української державності 1917-1920 pp. Ця доба дала досить сильний імпульс національному розвитку.
Найвідоміші літературні угрупування цієї пори:
[b]Біла студія[/b] – (1918).
[b]Гарт [/b]– (1923-1925 рр.) – (Василь Еллан-Блакитний, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Микола Хвильовий, Олександр Довженко).
[b]Ланка [/b]— (1924-1926 рр., Київ) –( В. Підмогильний, Є. Плужник, Б. Антоненко-Давидович).
[b]Плуг[/b] – (Харків) – (Сергій Пилипенко, Наталя Забіла, Дмитро Бедзик).
[b]ВАПЛІТЕ[/b] (Вільна академія пролетарської літератури) – (1926-1928, Харків) – (М. Хвильовий, М. Бажан, О. Довженко, М. Куліш, В. Сосюра, П. Тичина).
[b]Гроно п’ятірне [/b](Неокласики) – ( Київ) – (М. Зеров, П. Филипович, М. Рильський, М. Драй-Хмара, О. Бургардт).
[b]Молодняк [/b]– (1926-1932) – ( С. Воскрекасенко, І. Гончаренко, Я. Гримайло).
[b]ВУСПП[/b] (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) – ( І. Кулик, І. Микитенко, І. Ле, Л. Смілянський та ін.).
16 червня — 12 серпня 1934 у Києві на I Всеукраїнському з'їзді радянських письменників утворено Спілку радянських письменників України, як складову частину Спілки письменників СРСР, започаткованої того ж року.
Підставою для появи Спілок письменників України та СРСР була постанова ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 «Про перебудову літературно-художніх організацій». За цією постановою, ліквідовано [b]всі[/b] літературні організації, які на тоді ще існували і був створений підготовчий комітет для організації [b]єдиної[/b] Спілки письменників СРСР і відповідні республіканські комітети. Статут СП СРСР зобов'язував радянських письменників до «активної участі в соціалістичному будівництві і [b]підпорядкування[/b] політиці комуністичної партії». (Виділено жирним мною).
Московсько-радянський тоталітарний режим швидко «розібрався» з неофіційними літературними об’єднаннями і пильно слідкував, щоб вони більше не утворювались. Навіть в роки хрущовської «відлиги», коли було реабілітовано імена репресованих письменників, привідкрито дорогу молодим літературним талантам, започатковано декілька нових підвладних творчих спілок (спілка журналістів, спілка кінематографістів і т.п.), стали виходити літературні журнали, але навіть тоді на будь-які неформальні угруповання і далі було накладено табу.
Проте, спілки україномовних поетів і письменників в цей час існували в еміграції. Наприклад такі:
[b]Танк[/b] — (1929-1933, Варшава) — (Юрій Липа, Євген Маланюк, Павло Зайцев, Авенір Коломиєць, Юрій Косач, Андрій Крижанівський, Олена Теліга).
[b]Празька школа[/b] – (Прага) – (О. Ольжич, Ю. Дараган, О. Теліга, Є. Маланюк, Л. Мосендз, О. Лятуринська, Н. Лівицька-Холодна, О. Стефанович).
[b]МУР[/b] (Мистецький український рух) – (1945 р.,Німеччина) – (Є. Маланюк, У. Самчук, І. Багряний, Т. Осьмачка, В. Барка, Ю. Косач та інші.
[b]Нью-Йоркська група поетів[/b] – (Нью-Йорк) – (Б. Бойчук, Б. Рубчак, Ю. Тарнавський, П. Килина, Е. Андієвська, В. Вовк).
В роки Горбачовської «пєрєстройки» почалася лібералізація суспільно-політичного життя, виникли численні, непідконтрольні офіційній владі "неформальні" організації, політичні партії і рухи. Утворювались і нові літературні угруповання.
Літературні угруповання 80-90-х років ХХ ст.:
[b]Бу-Ба-Бу[/b] (Бурлеск-Балаган-Буфонада) – (1985-1996) – (Ю. Андрухович, В. Неборак, О. Ірванець).
[b]Пропала грамота[/b] – (Ю. Позаяк, В. Недоступ, С. Либонь).
[b]ЛуГоСад[/b] – (1984, Львів) – (І. Лучук, Н. Гончар, Р. Садловський).
[b]Творча асоціація 500[/b] – (1994, Київ) – (М. Розумний, С. Руденко, Р. Кухарчук, В. Квітка, А. Кокотюха).
[b]Червона фіра[/b] – (1991, Харків) – (С. Жадан, Р. Мельників, І. Пилипчук) -східноукраїнський аналог літературного карнавалу Бу-Ба-Бу.
[b]Музейний провулок, 8 [/b]– (1990р.) (В. Борисполець, О. Бригинець, В. Жовнорук).
В роки незалежності кількість літературних спільнот значно збільшилась. Окрім обласних, а іноді й районних організацій НСПУ та АУП, створювались літературні гуртки, студії і клуби при кафедрах української літератури, на факультетах філології та журналістики, навіть в технічних вузах, в школах, при бібліотеках і музеях. Але чимало було і цілком приватних, позбавлених формалізму угруповань.
Наприклад:
[b]ММЮННА ТУГА[/b] – (1990) – (Мар'яна Савка, Маріанна Кіяновська, Юлія Міщенко, Наталя Сняданко, Наталя Томків, Анна Середа).
[b]Нова дегенерація –[/b] (1991-1994 pp., Івано-Франківська область) (С. Процюк, І. Ципердюк, І. Андрусяк).
[b]Нечувані[/b] – (1995) – (Олена Галета, Галина Крук, Ірина Старовойт).
[b]Західний вітер [/b]– (1992 р. Тернопіль) – (В. Махно, Б. Щавурський, В. Гайда, Г. Безкоровайний).
[b]Пси святого Юра[/b] – (1994-1997) – (Юрій Покальчук, Юрій Андрухович, Ігор Римарук, Василь Герасим'юк, В'ячеслав Медвідь, Віктор Неборак, Олександр Ірванець).
[b]ОЧІ [/b]– (Орден чину ідіотів) – (1995, Львів) – (Назар Гончар, Роман Козицький, Володимир Костирко, Андрій Крамаренко, Іван Лучук, Ігор Драк).
[b]АУП[/b] (Асоціація українських письменників) – (1997). Ідея утворення Асоціації виникла під час роботи III з’їзду Спілки письменників України в жовтні 1996 р. Літератори, незгодні з творчими та організаційними принципами й традиціями, «совєцького», як вони вважали, об’єднання письменників, подали заяви про вихід із СПУ. 9 квітня 2001 р. Асоціація набула статусу Всеукраїнської творчої спілки. На сьогодні членами Асоціації є 158 письменників.
Та справжня лавина українських літературних об’єднань в Україні виникла в 2000-2010-х роках з появою інтернету і соціальних мереж.
З’явились численні літературні і поетичні «братства», «бригади», просто «групи» і «групи в Фейсбуці» (чи в інших соціальних мережах), «гурти», , «гуртки», «клани», «клуби», «кола», «майстерні», «організації», «ордени», «платформи», «проекти», «простори творчості», «середовища», «союзи», «спілки», «спільноти», «студії», «тусівки» і т.д. і т.п.
Одні групи більш чітко формулювали свої завдання, навіть публікували власні творчі маніфести, декларації чи заяви. Інші такою конкретизацією не переймалися.
Хтось групується за віком чи гендерним принципом, хтось утворює земляцтва.
Є досить закриті спільноти, учасників яких цілком влаштовує спілкування між собою. А є групи, що реалізовуються в зовнішньому векторі діяльності – вони організовують поетичні вистави, перформанси, вечори.
Хтось задовольняється спокійною, майже родинною, творчою атмосферою і читанням творів, переглядом відеороликів. А комусь подобаються бурхливі обговорення, дискусії, полеміка, дебатування, суперечки.
Завдяки соціальним мережам в інтернеті людям, котрі мають схильність до якихось вузьких жанрів чи пристрасть до певних літературних форм стало легше знаходити один одного.
Хтось всіляко випинає свою окремішність і елітарність, а хтось йде на широкі контакти і тішиться масовим читачем.
Деякі угруповання влаштовує віртуальне спілкування на сайті. Деякі визнають лише «живі» регулярні зустрічі.
Ось, для прикладу, коротенький список деяких сучасних літературних об’єднань, які мені висвітились в пошуковику:
[b]Арт-клуб "а linea"[/b] - об'єднання письменників, прозаїків, поетів, музикантів, художників, фотохудожників, акторів театру і кіно, артистів і людей мистецтва. Організатори біля 150 заходів в Одесі, серед яких концерти, музично-літературні вечори.
[b]Бабай[/b] – (Одеса) – проект покликаний об’єднати, консолідувати українську горор-тусовку. Він присвячений «темному» мистецтву: Жахи, трилер, нуар, дарк-фентезі, міфологія, криваві історії, містика.
[b]Клуб Поетів Чорноморки[/b] - це вільна, незалежна платформа для розвитку молодих одеських авторів і музичних колективів. Дає можливість безкоштовно виступати і слухати; проводяться літературно-музикальні вечори щомісячно.
[b]Куртуазний матріархат[/b]– (2012, Київ)
[b]Літературний КУТочок[/b]- (Львів)
[b]Література. RV[/b] (Рівне)
[b]Майстерня Маґди Дзвін[/b] (Львів)
[b]Мистецька платформа «Вулична поезія»[/b] - (Київ) - задум реалізовується шляхом безпосередньо читань для перехожих. «Вулична поезія» - це можливість отримати драйв, коли незацікавлені перехожі зупиняються послухати вас.
[b]На горищі [/b]– Літературно-журналістська студія – (Львів-Сихів)
[b]Обмін речовин[/b] – (Тернопіль) – літературні читання. Для кожного заходу шукають десять молодих літераторів, яким є що прочитати і які не соромляться своїх робіт.
[b]Обрій [/b](Кропивницький)
[b]Перехрестя [/b]– (Київ) – літературна спільнота. Діяльність: вільне спілкування, читання й обговорення творів (власних і чужих), колективні та авторські виступи, підготовка публікацій, презентації книжок і альманахів, творчі вечори (у тому числі – благодійні).
[b]Свідки Слова[/b] (Київ) – Головна мета угруповання – мотивувати одне одного до творчості, до активнішої діяльності.
[b]СВОЄ СЛОВО[/b] - (Київ) - Літературні творчі вечори. (Семінари і лекції, поетичні вистави і перформанси, фільми, ролики, відеопоезія).
[b]СтихіЯ[/b] – (Запоріжжя) – творче об'єднання для організації творчих зустрічей, літературних, музичних та літературно-музичних вечорів.
[b]Фантастика_UA[/b] - група у ФБ, присвячена різним жанрам фантастики: наукова фантастика, фентезі, альтернативна історія чи майбутнє, жахи, стімпанк тощо, максимально охоплюючи більшість жанрів.
[b]Avant-Garde [/b](Одеса)
[b]LITERARY STAGE[/b] – (Літстейдж) – спільнота, яка має на меті популяризацію сучасної української літератури будь-яких жанрів, збираються раз на місяць у Музеї шістдесятництва, щоби приємно провести час у творчій атмосфері. В програмі літературні читання, авторські вечори, поетичні дуелі.
[b]Magnum Opus [/b](Полтава)
[b]SPATIUM [/b]–(Львів) - має на меті популяризацію авторів, які пишуть вільну поезію - верлібри, частково білі вірші.
4.
Об’єднання, зріднення людей, гуртування в групи у всіх можливих варіантах завжди робило Україну і українців сильнішими, і навпаки – обособлення нас ослабляло. Невже ж краще киснути в своїх розрізнених нірках, іноді гризтися через якісь дрібниці і періодично «стукати» один на одного в ЗМІ і різні контори!
Вважаю, література є однією з першооснов культури країни, а культура є базисом, фундаментом формування життя держави. І то, мабуть, добре, що держава зовсім не втручається в діяльність творчих спілок. Добре, що ще знаходяться справжні меценати, які добровільно, безкорисливо надають фінансову і організаційну допомогу в підтримці Української Культури.
Постійними і наразі єдиними меценатами літературно-мистецького коша «Ріднокрай» є Микола Серпень та Віталій Назарук. Дай їм, Боже, здоров’я!
На завершення наведу рядки з вірша Віталія Назарука «Земле виший нам долю»:
[i]…Але воскресала доля України,
Як за руки бралися брати.
Заживали рани, зникли десь руїни
І цвіли посаджені сади.[/i]
Нехай же цвітуть наші посаджені і створені поетичним пером сади!
----------
* Пафос — почуття особливого піднесення, великого захоплення. Під цим словом часто розуміють награність. Насправді в перекладі з грецького páthos означає «пристрасть». Пафос — це душевний підйом, наснага. У літературних творах цей термін позначає вищу емоційну точку, досягнуту героями і яка знайшла відгук у серцях читачів.
* Трапеза - це не просто обід або вечеря, не лише прийняття їжі і пиття, це спілкування з однодумцями (чи одновірцями), всією сім'єю або братією.
* Тусуватися, тусувати або тусити – (сленгове) - проводити час з іншими людьми у спілкуванні чи розвагах, соціалізуватися.
* Інфа – скорочений сленговий варіант слова “інформація”.
* Літературні групи – В цій своїй замітці згадав далеко не всі теперішні і ті, що існували колись літературні об’єднання, а лише ті, які легко відшукалися мені в інтернеті.
--------------
Віктор Охріменко
01.08.2019
На фото учасники п’ятого щорічного зібрання літературно-мистецького коша «Ріднокрай» в Луцьку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844003
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2019
[u][b]«Українська вишиванка»[/b][/u]
(Поезії, пісні)
[i][b]Літературно-мистецький кіш «Ріднокрай»[/b][/i]
(Випуск сьомий)
[u]Видавництво «Інтер Парк»[/u]
[u][i]Лубни – 2019[/i][/u]
(Об’єм – 240 сторінок)
Кожен раз тепер коли братиму в руки альманах «Українська вишиванка» отримуватиму приємність не лише від поезій вміщених в збірці, а ще й від спогадів пов’язаних з теплим спілкуванням з групою її авторів на гостинній Волині.
Цю і минулі зустрічі, як і вихід в світ цього (вже сьомого) і попередніх альманахів ініціювали і здійснили співзасновники літературно-мистецького коша «Ріднокрай» Віталій Назарук, Олександр Печора і Микола Серпень.
Назва збірки – «Українська вишиванка» – визначає і головну тему представлених 240 віршів 73 авторів. Певна кількість поезій стали піснями. До деяких з них в збірці є ноти, а на деякі надано інтернет-посилання і при бажанні ті пісні можна знайти і послухати в Мережі.
Читаючи прозовий твір, нехай навіть фантастичного жанру, так чи інакше бачиш лінійність викладу – початок, середину, сюжетну кульмінацію, кінцівку чи висновок. А от занурюючись в «Українську вишиванку» не відчуваєш руху ні за віссю часу, ні за координатами місця, натомість впадаєш в своєрідний медитативний стан внутрішнього персонального переживання в глибинах поетичного простору.
Тексти одної тематики в збірці споріднені, але не однорідні. Єднає їх українність, патріотичність, національні почуття, наповненість даром одухотворення. Але вони і несхожі між собою композиційно, інтонаційно; різняться ритмом, образами, формою, змістом, психологічною чи емоційною насиченістю.
Для прикладу, наведу лише по одній строфі з віршів декількох авторів.
В Лесі Геник Вишиванка це:
[i]… наче світ увесь на полотні
вмістився тут дрібненькими стібками…[/i]
(«Вишиванка» с.31*)
Любов Ігнатова на питання «Що таке вкраїнська вишиванка?» дає багато означень, ось лише кілька з них:
[i]
… Це любов безмежна на землі,
Це яскраві сонячні світанки
І весняна пісня журавлів…
Це молитва мовлена без слів.[/i]
(«Що таке вкраїнська вишиванка?» с.82)
Микола Серпень переконаний, що Вишиванка окрилює:
[i]
Вишиванку надівши на себе,
Кожен з нас ніби крила надів -
Відчуває безкрайність він неба,
Й силу золота спілих хлібів![/i]
(«Вишиванка» с.179)
В Тетяни Мирошниченко Вишиванка викликає радість від патріотичних почуттів і бажання передати її дітям:
[i]Як вдягну осяйну вишиванку –
Променію, радію щоранку!
Це тепло передам доні й сину,
Щоб любили свою Україну.[/i]
(«Я – українка» с.116)
В пісні Олександра Печори Вишиванки – це спомини:
[i]
Напилися повені береги Сули.
Вишиванки-спомини знову розцвіли.
Ой літа-журавлики, вже спада вода…
Розквітай і радуйся, земле молода.[/i]
(«Вишиванки мамині» с.150)
В Віталія Назарука Вишиванка згадується в батьківських напутніх словах:
[i]Носи сорочку-вишиванку,
Їж житній хліб, бо сила в нім.
Вставай щоденно на світанку!
Співай! Душею не німій…[/i]
(«Земля в хустинці» с.124)
Героїня вірша Тетяни Горобець вишиванку лаштує для милого:
[i]Вишию для тебе милий вишиванку,
Вкладу туди небо, тихії світанки.
І любов гарячу, що ношу у серці,
Виложу нитками кольори веселки.[/i]
(«Вишиванка милому» с.36)
Наталя Данилюк дістає вишиванку зі скрині, як реліквію:
[i]Змахне сорочка крильми-рукавами,
Немов журавка, що смакує вись,
Весняними живими кольорами
Її бабуся вишила колись.[/i]
(«Скриня» с.42)
Для Ніни Діденко Вишиванка оберіг і предмет гордості:
[i]Іду я гордо по Парижу
У вишиваночці новій![/i]
(«Вишиванка в Парижі» с.60)
Людмила Лєгостаєва Вишиванкою кидає виклик ворогам:
[i]
Одягаючись в вишиванку,
Виклик кидаю ворогам!
Хай ухопить їх лихоманка
І поглине навік тайга![/i]
«Одягаючись в вишиванку» с.97)
Ганна Демиденко бачить в вишиванці не лише веселкові кольори:
[i]У вишиванці – кольори веселки
Й червоний з чорним теж переплелись,
І доля хлібороба невесела,
Й борця за волю, що велась колись.[/i]
(«У вишиванці» с.46)
Згорьована мати у вірші Інеси Доленник в труну сину вбитому москалями кладе Вишиванку:
[i]…Вона не зомліла, змінився лише її лик.
Вона лише стала одразу, як хмара осіння.
А потім поклала в труну вишиванку й рушник
І гладила тіло скалічене милого сина.[/i]
(«А мати бійцям наказала відкрити труну…» с.66 )
Учасник АТО Юрій Щербик пише:
[i]Болить і вам… я знаю… Встану зранку –
Усім нам сили в Бога попрошу…
Якщо не камуфляж, то вишиванку
Носити маю право… і ношу![/i]
(«На виклик часу» с.234)
Олена Іськова-Миклащук з гіркотою звертається до псевдопатріота:
[i]Вже звично одягаєш вишиванку.
Твій новий імідж: український стрій.
Хіба лиш ти? В нас етнолихоманка:
Священний одяг на душі старій.[/i]
(«Псевдопатріоту» с.84)
Світлана Моренець нагадує про емігрантів для яких Вишиванка - це символ єднання:
[i]І не потрібні слова чи зізна́ння,
хто вони родом й зібрались чого,
бо вишиванка - це символ єднання
в світі безмежнім народу мого.[/i]
(«Нашого цвіту – по всьому світу» с.120)
Лідія Скрипка запрошує на свято Вишиванки:
[i]Софійки, Петрики, Марічки, Йванки,
У цей врочистий надзвичайний день
Спішіть скорій на свято Вишиванки –
На свято світла, радості й пісень.[/i]
(«Вишиваний парад» с.192)
В вірші Галини Литовченко сама природа взялася за вишивку:
[i]Зникла літня заполоч в траві,
Золотим шитвом бравує осінь.
Передзвоном храми вікові
Відізвались в листі стоголоссям.[/i]
(«Золоте шитво» с.104)
Вважаю, що тему для збірки «Українська вишиванка» обрано дуже вдало, бо Вишиванка не лише важлива складова нашого національного вбрання, вона ще є емблемою української загальнонародної традиції. Переміщення Вишиванки в художньо-поетичний простір проявляє її з несподіваного боку, відкриває цілий спектр символів і значень, в ній проступають не помічені поза художнім контекстом властивості, ситуації і міркування.
Чудовий вийшов альманах!
Читайте українську поезію!
---------------
Віктор Охріменко
20.07.2019
*– в дужках назва вірша і номер сторінки в збірці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843376
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 28.07.2019
Не втерпів і заспівав. Не судіть строго.
Слова – Віталій Назарук
Музика і виконання - Віктор Охріменко
----------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=2lzNZZ8WMss[/youtube]
А ось ще один варіант виконання - вже майстерного. Співає Андрій Ярмолюк.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=tTSjMA3Ab0Q[/youtube]
Ще не раз на віку,
Ми побачимо в золоті клени.
Але літо пройшло
І не буде нам осінь зелена.
Солов’ї замовчать,
І замовкне зозуля для мене.
Легка смутку печать, легка смутку печать,
Нас вертатиме в літо зелене.
Приспів:
Ми приймаєм золото,
Як дарунок осені.
Срібло, що з’являється –
Прожиті літа.
Нам було однаково,
Як ходили босими,
Проте вже до вирію
Осінь відліта.
Крапелинку тепла,
Ми ще можем не раз дарувати.
Та за обрій літа,
Чомусь стали тепер поспішати.
Жовтий лист шурхотить,
Замість листя прийдуть заметілі.
Рік за роком злетить, рік за роком злетить,
Проводжає літа відлетілі…
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840887
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.07.2019
[b]Корюківський історичний музей[/b]
[i][b] «До мене завітала муза»[/b][/i]
[i]літературно-мистецький альманах [/i]
[u]Друкарня «Домінант»[/u]
Мена -2019
«До мене завітала муза» ─ це літературно-мистецький альманах виданий за сприяння Корюківського історичного музею. Назва збірки вдала, бо «музей» і «муза» не лише співзвучні, а й споріднені слова. У Давній Греції музейонами (музеями) називалися вівтарі для жертвоприношення музам, які вважалися покровительками мистецтв і наук.
Корюківський історичний музей під керівництвом Людмили Бабич експонує матеріальні пам'ятки і свідоцтва, зібрані на території Корюківщини, репрезентує краєзнавчу спадщину, має доволі широку експозиційну палітру, таким чином поєднує в собі історичний, меморіальний, природничо-науковий, етнографічний й художньо-літературний профілі.
В 2016 році при музеї за ініціативи невтомного директора було створено клуб творчих людей «Перлина». Щоквартально в виставкому залі музею збираються місцеві поети і прозаїки, композитори і музиканти, художники і майстри народних ремесел, щоб поспілкуватись, поділитись творчими здобутками та запланувати нові мистецькі проекти.
Оформлення діяльності клубу в книжкове видання, безсумнівно стало розумним і логічним кроком, що забезпечує фіксацію і збереження пам’яті про «Перлину».
Збірка «До мене завітала муза» об’ємом 110 сторінок знайомить читача з доробком 15 творчих особистостей. Про кожного подано невеличку біографічну довідку. В альманасі показано репродукції десяти картин (пейзажі, портрети) художника Валерія Козія. Є ноти шести пісень композитора Якова Коваленка. Надруковано вірші Віктора Божка, Ніни Гетьманчук, Любові Грищенко, Сергія Жарого, Ольги Лантух, Віктора Охріменка, Ганни Пономаренко, Галини Рачек, Олени Савченко, Анатолія Хоменка. Прозу педставлено оповіданням Віктора Татарина, нарисами Андрія Навродського, життєвими історіями Зої Шматок.
Гадаю, варто всіляко підтримувати спроби подолання бідності місцевого культурного життя, згуртовувати, об’єднувати творчі сили в своєму регіоні, щоб не лише зберігати пам’ятки матеріальної і духовної культури, а й намагатись сприяти їх створенню.
Корюківський історичний музей продемонстрував приклад того, як не лише бути музеєм-"сховищем" минулого, а стати ще й місцевим центром культурного життя й осередком творчої тусовки.
--------------
15.04.2019
Євмен Бардаков
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834571
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2019
[u][b] «На сторожі часу»[/b][/u]
Вірші побратимів
[i][b]Віталій Назарук
Олександр Печора
Микола Серпень[/b][/i]
ПрАт «Волинська обласна друкарня»
[u]Луцьк – 2018[/u]
Об’єм збірки 300 сторінок
Літературно-мистецький кіш «Ріднокрай» щороку радує новими книгами. З задоволенням прочитав чергову збірку. «На сторожі часу» ─ це антологія* громадянської лірики творчих побратимів, співзасновників «Ріднокраю»: Віталія Назарука, Олександра Печори і Миколи Серпня. Кожен з авторів в окремому розділі представив свої вірші патріотичної і соціально-політичної тематики. Між віршами доречно вкраплено десяток публіцистичних есеїв Гриця Зачопера. (Ймовірно це псевдонім одного з авторів).
В кожного автора свої власні кола улюблених образів і тем, певна сукупність мовних засобів для вираження думок.
Віталій Назарук оспівує своїми віршами рідні Полісся, Волинь, Луцьк, замок Любарта, озеро Світязь. Його лірика ─ продовження фольклорної української традиції.
[i] Вже берізки не плачуть, вгору лізе трава,
Голуб кличе до шлюбу свою наречену,
І буяє весна, ця краса не земна,
Закохалася липа у клена.[/i]
«Весна на Волині» (стор.29)*
Поет вболіває за село. Завдяки відданості селян своїм землі, мові, вірі – країна встояла. Селянська культура – багатовікова історія самотності, страждання і мовчання, неволі і недолі. Це формувало особливий внутрішній світ. Селяни не чіпали історію. Але історія завжди зачіпала селян.
[i] Постаріло село, постаріло,
Не співає сучасне село,
Заніміло, чомусь, заніміло,
Мов на рельси під поїзд лягло.[/i]
«Сільська доля» (стор.32)
Поезія Олександра Печори тяжіє до класицизму, прив’язаності до літературних традицій. В своїх баладах, притчах-памфлетах, портретах, сатиричних мініатюрах, прозових новелах він записує свої внутрішні монологи, де змішуються надії і страхи майбутнього зі спогадами і ностальгією за минулим.
[i]Безбатченком смішним не був ні разу.
І не лякаюсь карликів Кремля.
Нащадок я Тараса й Василя.
Не полюблю москальську редьку з квасом!
Отут нам жити, по світах не бігти.
Вовік оберігати рідний край.
Збудуємо-таки для себе рай,
якщо ми справді України діти.[/i]
«Я - України син…» (стор.94)
Микола Серпень, хоча і мешкає тривалий час за межами Краю ─ є справжнім патріотом України, меценатом. Своєю творчістю і підтримкою творчих людей він приймає участь в розбудові націотворчих та державотворчих тенденцій. Його вірші зафіксували процес тотального переосмислення історичних процесів і аналіз колективного підсвідомого та закладених у ньому основ українського менталітету.
[i]Потяглася пісня понад краєм,
Мов туманом, стелеться селом.
Про щасливу долю ми співаєм,
Та такої майже не було.
Доля наша, прикра наша доля!
Скрутою постала ти в віках -
Край дороги схилена тополя,
Мозолистi руки козака…[/i]
«Наша доля» (стор.223)
Хтось зауважить: Скільки вже можна патріотики! Основними мотивами української поезії вже понад два століття були і є визвольна боротьба й любов до батьківщини. Весь цей час український поет виступав будителем народної свідомості, пророком нації. Ми постійно заходимо в одну і ту ж воду, стояче болото нашого політичного буття, хрестоматійної української бездержавності.
Що тут скажеш… В нашій українській ситуації вірші громадсько-політичного звучання навіть столітньої давності залишаються актуальними. Драматична біографія народу є наслідком неприхильних історичних обставин серед яких на першому місці – сусіди-московити. Останнім часом доводилося зустрічати багато творів, віршів антивоєнного спрямування, де говориться, що війна це погано. Оплакуються жертви, але не називались агресори, носії зла. Автори антології «На сторожі часу» не ховаються за алегоріями, натяками – конкретно і відкрито називають імена ворогів-душогубів, позначають місце і час.
[i]Цей новітній гібридний фашизм,
ця прадавня москальська зараза.
Деградує, шаліє рашизм –
агонічна у нього вже фаза!
Розходився кремлівський кайло,
безупинно чимдуж смерті сіє.
Зупинити над прірвою зло
має світ – загнуздати Росію.[/i]
Олександр Печора «ПУТЛЄРІАДА» (стор.148)
Знов біда із сусідської мли.
Ради Бога, ти їм не здавайсь!
Сотні друзів твоїх полягли,
Де в скорботі затих Іловайськ.
-------
Все чужі там злітали ракети,
Матері десь очей не змикали,
Як строчили тоді «іхтамнєти»,
Як беззбройних вони убивали.
Микола Серпень «Іловайськ» (стор.233)
Високий рівень суспільної свідоомості і громадянської відповідальності в представлених творах антології, а також спільний мотив ─ щира синівська любов до України ─ робить збірку цілісною, вона не сприймається як хаотична мозаіка. Звичайно, кожен з авторів звучить окремою нотою мистецької і індивідуальної особливості, але разом ці ноти утворюють гармонічний акорд урочистої пісні, присвяченої українській національній свідомості та гідності.
---------------
*Антоло́гія — збірник найхарактерніших творів кількох письменників певного жанру чи літературного періоду.
*– в дужках номер сторінки в збірці.
---------------
Євмен Бардаков
20.03.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833935
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.04.2019
Тамара Васильєва
[i][b]«Мамина хустка»[/b][/i]
[i]Збірка віршів[/i]
[u]Видавництво «Український пріоритет»[/u]
Київ-2019
[i](об’єм – 128 сторінок)[/i]
З Кременчука прийшла до мене нова книжка. Поштарка принесла її мені прямо в хату. Це збірка віршів Тамари Васильєвої «Мамина хустка». Які ж це приємні миті ─ тримати в руках і гортати свіжу, щойно з друкарні українську книжку, евпропейську за якістю. Оформлена дуже гарно, та ще й в твердій обкладинці. Що не кажіть, а тверда палітурка забезпечує виданню не лише фізичну довговічність ─ вона ще й надає їй певної респектабельності, солідності.
Знаю, як багато душі, сил і старання вклала автор в цю духовну роботу. Пані Тамара присвятила її своїй мамі Марії Іларіонівні. Книга ця для неї дуже дорога, вистраждана. Любов до матері і власні материнські переживання про наше сьогодення наповнюють кожну сторінку цієї збірочки.
Мені особливо приємно було бачити передмовою до книжки свої думки про вірші Тамари Васильєвої. Нижче наводжу цю свою невеличку ремінісценцію.
[i][b]Хто не тужить за минулим, у того не було матері[/b][/i]
Читати збірки віршів присвячений мамі доводилося і раніше. Такі вірші завжди хвилюють, як би не були написані – з більшою чи меншою майстерністю, бо всі прояви почуттів автора, пов’язаних з образом матері, ти приміряєш до своїх почуттів.
Тому з вдячністю і відповідальністю кілька років тому взявся написати музику до вірша Тамари Васильєвої «Мамина хустка». Часто згадуються рядки з того вірша:
[i]«Мамині квіти вели у життєві світанки
І вистеляли дороги в далекі світи.»[/i]
Тому і зараз, прочитавши збірку Тамари Марківни розхвилювався, бо це було наче написано про мою маму і про те, коли вона була жива, і про те, коли вона пішла від мене у засвіти.
[i]«Бережіть своїх мам. Це – щастя.»[/i]
(З вірша Тамари Васильєвої «Щастя»)
Тисячі художніх творів прославляють материнство, оспівують матір. Це твори найрізноманітніших видів і жанрів, починаючи від дитячих віршиків для читанок і веселих абеток аж до філософських трактатів на кшталт «Феномен материнства як соціобіологічне явище». Мамам присвячують вірші-молитви і вірші-сповіді, оди і поеми, епіграми і панегірики. Та ще більше мабуть написано творів у зв'язку зі смертю чи втратою матері – своєрідних епітафій, в яких намагаються висловити те, що не зуміли чи не встигли за життя найріднішої людини.
[i]«Прости мене, мамо, не вмію любов показати…»[/i]
(З вірша Тамари Васильєвої «Прости мене, мамо»)
Насправді, мами ніколи не вмирають, просто перестають бути поряд. Поки у тебе є мама, ти не перестанеш бути дитиною. Немає нічого святішого і безкорисливішого любові матері. Мати — це найхвилююче з усього, що є на землі, це найдорожче, що є в людини! Це мама подарувала нам життя. Мама для дитини є ангелом-охоронцем. Вона єдина, вона наймудріша. Ненька – уособлення самовідданої, святої любові, бо немає любові, сильнішої за материнську, немає ніжності, лагіднішої за ласку і турботу материнську. Вона — символ доброти, усього найкращого, що є в природі людини. Кожен з нас завжди почувається в боргу перед мамою.
[i]«Ми перед мамою у вічному боргу
І не спокутати його ніколи.»[/i]
(З вірша Тамари Васильєвої «Вічний борг»)
Кожен, як уміє, намагається знайти ті слова, якими можна було б виразити свою безкінечну любов до матері. Той, хто володіє художнім словом, намагається донести до світу істину: «Найкраща мати — моя матуся».
Тамарі Васильєвій донести цю істину вдалося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823583
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2019
Відеопоезія – це поезія у відеоформі. Ні тривалість, ні зміст цього жанру досі не визначений. Цей жанр межує з відеоартом, де оригінальна, виняткова форма, що містить у собі текст, детально розроблена в аудіо та візуальній площинах.
Продовжуємо експерименти в жанрі відеопоезії. Взявся за старий свій цикл "Віршовані анекдоти". Записали вже 5 випусків.
Перший випуск
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=v1FAiuBYPzo[/youtube]
----------------
Другий випуск
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=wabBiCTg3kg[/youtube]
--------------------
Третій випуск
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=m0Rf2VPOmsY[/youtube]
--------------------
Четвертий випуск
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=hf_S34oDUXo[/youtube]
----------------
П'ятий випуск
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=7xSF1BCDkf8[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822770
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 25.01.2019
Віталій Назарук
[i][b]«Дорога додому» [/b][/i]
[i]Поезії[/i]
Книга третя
[b]Луцьк[/b]
[u][i]ПрАТ «Волинська обласна друкарня»[/i][/u]
[u]2018[/u]
Всі пам'ятають Шевченкові рядки з вірша «Хіба самому написати»:
[i]"Мені, було, аж серце мліло,
Мій Боже милий! як хотілось,
Щоб хто-небудь мені сказав
Хоч слово мудре; щоб я знав,
Для кого я пишу? для чого?"[/i]
«Для кого я пишу для чого?» - це питання про ці́лі й адреси мистецької діяльності весь час виникає перед кожним письмаком( «людиною тексту»).
Читаючи третю книгу вибраної поезії «Дорога додому» з трилогії* Віталія Назарука, відчуваєш, що автор знає для кого і для чого пише. Він пише для свого народу, для простих людей, для того, щоб залишити на Землі після себе частку своєї української душі.
Об'єм третьої книги, як і другої, теж 300 сторінок. Редакторська група (редактор, художник, оформлювач) залишилась теж незмінною. Тому книги трилогії мають єдину загальну концепцію ─ ясний і простий стиль. Всі вірші книги представлено в двох розділах: «[u]Присвяти[/u]» і окремо «[u]Вірші, присвячені батькам[/u]».
В лірику про батьків поет вклав всю свою любов, пам'ять, вдячність, сум за найріднішими людьми.
[i]Дитинства мого вже пробігли роки՜,
Його пам’ятаю, як казку,
Вклоняюся Вам, дорогенькі батьки,
За Ваше тепло і за ласку.[/i]
«СУМ ЗА КАЗКОЮ»(стор.54)*
[i]Ви хрестили услід мене, мамо,
Як виходив за хвіртку на шлях,
І махали ще довго руками,
Наче крилами стомлений птах[/i].
«ВИ ХРЕСТИЛИ МЕНЕ»(стор.7)
Серед віршів-присвят можна виокремити великий ряд піджанрів:
[u]Портрети[/u] ─ «Зустріч»(201),
[u]Спогади[/u] ─ «Для тебе друже»(178),
[u]Медитаці[/u]ї ─ «Лелечий клекіт»(128):
[i]Лелечий клекіт в серці залишивсь,
Полинули у вирій дикі гуси.
За ними я дививсь, дививсь, дививсь…
Тугу свою спинити в серці мусив.[/i]
«ЛЕЛЕЧИЙ КЛЕКІТ»(стор.128),
[u]Послання[/u]─ «Другові»(139),
[u]Епітафії[/u]* ─ «Отцю і сину» (пам'яті Любомира Гузара)(стор.104), «Прощай, Борисе» (пам'яті Бориса Нємцова)(стор.211),
[u]Вітання[/u] ─ «Для вас і тільки»(до друзів-поетів),
[u]Побажання[/u] ─ «За вашу долю»(до 50-річчя закінчення Бучацької школи)(133).
Можна було б виділити ще й інші жанро-утворення, та й цього достатньо.
-------------
Віталій Назарук в своїх віршах звертається до різних суб'єктів і об'єктів:
[u]до України і українців[/u] ─ «Лише тоді ти українець»(156), «Якщо твоє коріння тут»(114):
Якщо ти вріс корінням в свою землю,
Якщо ти українець – ним і будь.
Охороняй здобуту кров’ю волю,
Якого роду, брате, не забудь.
«ЯКЩО ТВОЄ КОРІННЯ ТУТ»(стор.114)
[u]до окремих регіонів[/u] ─ «Єдиний син»(242)(до Донецького степу), «Тобі,
голубоока»(до Волині)(144):
[i] Ніхто Волинь ще не любив, як я,
Така, напевно, доля її сина,
Тут край мій рідний, тут моя земля,
Вона квітуча і вона єдина.[/i]
«ТОБІ, ГОЛУБООКА»(стор.144)
[u]до окремих людей[/u] ─ «Меценату»(стор.92),
[u]до жінок[/u] ─ «Щоб все життя, а не раз на рік»(165), «Поклонімося жінці»(279),
[u]до чоловіків[/u] ─ «Мужчинам»(181), «Чоловікам»(275),
[u]до рідних[/u] ─ «Пишаюся тобою» (сину)(стор.96),
[u]до соціальних спільнот[/u] ─ «Родині із Клубу Поезії»(224),
[u] до групи осіб[/u] ─ «Тільки вам»(поетесам)(208),
[u]до ветеранів воєн[/u] ─ «Багато і коротко»(до ветеранів другої світової)(105),
«Солдатський сон»(АТО)(109), «Бої за Донбас»(249)(АТО), «Героям Крут»(231),
«Афган»(268),
[u]до героїв Майдану[/u] ─ «Майдан горить»(116), «Колядує Майдан»(266),
[u]до міст[/u] ─ «З днем народженння, Києве»(148), «Львове мій»(292), «Я
люблю тебе, Луцьк»(291)
[u]до сіл[/u] ─ «Тобі, Мирогоща»(стор.94), «Спогади про село»(93):
[i] Стоїть село, неначе заніміло,
Лише під ранок голосять півні.
Роки, як птахи, в вирій відлетіли,
Лишилися ікони на стіні.[/i]
СПОГАДИ ПРО СЕЛО (стор.93)
[u]до рідної землі[/u] ─ «Земля в хустинці)(123),
[u]до зернини і хліба[/u] ─ «Хлібна зернина» (стор.98),
[u]до хати[/u] ─ «Рідна хата»(283), «Біленька хатина»(217):
[i] Моя старенька, біленька, хатино,
Де стежка споришева від садка,
Де під вікном широкий кущ калини,
Назад мене дорога привела…[/i]
«БІЛЕНЬКА ХАТИНА»(стор.217)
[u]до тварин [/u]─ «Талісман перону»(стор.103)(про собаку), «Баскі коні»(про
коней)(112),
[u]до стежки[/u] ─ «Стежка» (стор.100),
[u]до лавки[/u] ─ «Лавка під ясеном»(162),
[u]до люльки[/u] ─ «Дідусева люлька»(271),
[u]до річок[/u] ─ «Наша гордість – Дніпро»(113),
І ще в віршах-присвятах багато інших звертань, всього не перелічити.
-------------------
[b]P.S. [/b]Іноді набридає натужливе намагання молодих поетів «[i]руйнувати певні стереотипи загумінковості* української літератури, бо це щось таке сільське, народницьке, повчальне, гіпертрофовано-цнотливе[/i]».
Але я б не поспішав неоавангардизм молодих зараховувати до «[i]високої[/i]» культури. В більшості випадків за тими експериментами криється зарозумілість і марнославство. Як говорив один критик: «Зарозуміла поезія хороша річ, але це, як гірчиця – а однієї гірчицею ситий не будеш!» До гірчиці треба ще звичайнісінький хліб.
Поезія, як і культура взагалі, повинна задовольняти художні смаки різних верств. Її жанровий і стилістичний спектр має бути різноманітним і розгалуженим. (Як має бути в хлібному вибір сортів хліба ─ від екзотичного і ексклюзивного до масового, «соціального» буханця.)
Часом хочеться звичайної поезії без випендрьожу і експериментів. І саме така поезії в Віталія Назарука. Переконувався не раз ─ багатьом людям подобаються вірші пана Віталія. А як про людину, патріота, вчителя про нього чути лише хороше.
--------------------
*– в дужках номер сторінки в збірці.
* - Поетична трилогія вибраних поезій Віталія Назарука:
[b] [i] «Синьоока Волинь»
«Лелечий клекіт»
«Дорога додому»[/i][/b]
Критичні ремінісценції на першу і другу книги ─
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705497
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818069
*епітафія ─ напис, промова, літературний твір, написані у зв'язку зі смертю чи втратою кого-небудь.
*загумінковий ─ провінційний.
-------------
19.12.2018
Євмен Бардаков
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818346
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 20.12.2018
Віталій Назарук
[i][b]«Лелечий клекіт» [/b][/i]
[i]Поезії[/i]
Книга друга
[b]Луцьк[/b]
[u][i]ПрАТ «Волинська обласна друкарня»[/i][/u]
[u]2018[/u]
Прочитав другу книгу поезій Віталія Назарука «Лелечий клекіт» і в черговий раз приміряюся до ролі літературного критика. Проте варто означити функціональні межі своїх писацько-критичних зазіхань. Саме слово [b]Критика [/b]всотувало в себе декілька значень. Відразу скажу, що Критика, як[b] судовий розгляд[/b], як [b]вказування недоліків[/b] чи як [b]негативна думка про що-небудь [/b]─ мені нецікава. Тут мені пригадується Чапекове*: «Критикувати - значить пояснювати авторові, що він робить не так, як робив би я, якби вмів.»
Мені в моєму віці більш цінним бачиться Критика, як [b]мистецтво проводити аналіз, розбір[/b], або[b] обговорення чого-небудь з метою дати оцінку[/b], як [b]особисте враження[/b] чи [b]міркування[/b].
І такий підхід є більш корисним для літературного процесу.
На мою думку, під час діалогу, обміну враженнями від прочитаного, (побаченого, почутого) і виробляються уподобання, літературні закони, нові категорії і форми сприйняття літературної творчості, як для тих, хто пише, так і для тих, хто читає (переважно, це одна і та ж публіка).
В книзі пана Віталія представлено два розділи ─ по 150 сторінок пейзажної і філософської лірики. На кожній сторінці 3-5-стопний вірш. Папір і друк якісні, художнє оформлення приємне. Тираж ─ 100 примірників (як завжди ─ лише для друзів і знайомих).
Збірка містить, по суті, зображувальну лірику, як описову ─ в першому розділі (пейзажну), так і оповідну ─ в другому розділі, насиченому авторськими роздумами (часом з алегоричним чи символічним значенням).
Цей жанровий розподіл в більшості випадків умовний. Бо в віршах-пейзажах часто ховається якийсь розмисел, а в віршах-роздумах фігурує пейзаж.
Ось, наприклад, вірш «ВІД ЗИМИ ДО ЗИМИ» з першого розділу. Швидкими і яскравими мазками в ньому змальовано поля і працюючих людей в різні пори року. Але окрім пейзажної картинки тут присутні і роздуми про своє життя, і побажання миру для рідного краю.
[i] Я не знав що живу, я не знав, як належало жити,
Я не вірив ніколи, що різні бувають літа.
Я дивився щороку, яке колосилося жито,
Коли з чорного в зелень вдягалася нова весна.
Наступала весна і народ працьовитий у полі,
Буряки у рядках і засіяні Богом льони.
Де співали серця, і душевні гоїлися болі,
Набиралися сили босоніж до́ньки й сини.
…………………
Боже, рік нам пошли, щоб без воєн, додай нам спокою.
Щоб Хрещенська вода Україні умила лице.
Щоб готові завжди ми були за святиню до бою,
Але град, щоб не падав ніколи на землю свинцем…[/i]
(«ВІД ЗИМИ ДО ЗИМИ» стор.34)**
А у вірші «ГОЛОВНЕ У ЖИТТІ» з другого розділу (філософського) роздуми про швидкоплинність життя спираються на пейзаж.
[i]Лист спадає з осінніх дерев,
Хоч ще літо ─ в душі уже осінь.
І такий мене смуток бере,
Що вже сніг засрібливсь у волоссі.[/i]
(«ГОЛОВНЕ У ЖИТТІ» стор.226)
Читаючи пейзажну лірику Віталія Назарука мені раптом пригадалася поезія [i]шань-шуй[/i]. Цей жанр віршів-пейзажів набув широкого розповсюдження у Китаї, у рамках філософсько-естетичної концепції шань-шуй ("гори-води"). Тисячі віршів описували одне і теж ─ гори, скелі, потоки, хмари, туман - сакральні елементи китайського космосу, що символізують чоловіче та жіноче начало інь і ян, а також їх взаємовплив. Віталій Назарук в своїй пейзажній ліриці пропонує власний букет уявлень і символів про світ природи. Це вітер і хмари, туман і дощ, поле і луг, сад і ліс, дерева і квіти, пори року, день і ніч, світанок і сутінки. Про кожен з цих елементів поетового макрокосму і їх співдіяння ним написано по декілька віршів.
[i] Мовчала ніч, лиш миготіли зорі,
Під ранок просипалися півні.
Туман пінився, наче хвилі в морі,
Холодні роси ще були у сні.
Схід посвітлів, немов лице красуні.
І дві хмаринки парою були.
Пташки заворушились в стрісі в клуні.
В повітрі чувся запах ковили.[/i]
(«РАНОК» стор.27)
[i]Зірка засвітилася ранкова,
Місяць, як розігнута підкова…
Пухкали потроху димарі,
Ранок починався на дворі.
Ще чорніли вікна попід ранок,
Просинався виспаний світанок.
Морозець сміявся після ночі,
Ніч ховала свої зорі-очі.[/i]
(«РАНКОВА ПОРА» стор.43)
В віршіх Віталія Назарука знаходимо підтвердження міркування про те, що пейзажна лірика ─ умовна назва ліричного жанру, в якому йдеться про художні переживання природи, олюдненої та одухотвореної.
[i]Потрохи сутеніло на дворі,
Та через сніг було ще біло – біло.
Зривали горобину снігурі,
І димом з коминів тепло диміло.
Легенький сніг периною лягав,
Синички доїдали свіже сало,
Мороз мовчав, а вітер наче спав,
У хмарах небо зорі заховало.
Сніжинка раптом впала на брову,
Неначе настромилася на вила,
Ліпили діти бабу снігову,
Ніч підтюпцем до заходу спішила…[/i]
(«ЗИМОВІ СУТІНКИ» стор.83)
В віршах з розділу філософської лірики є чимало мудрих думок. Проте, і сам поет не забуває, що будь-яка мудрість відносна, а вічної істини - немає. В цьому короткому огляді поетичної збірки неможливо відтворити весь спектр почуттів викликаних читанням поезії. А простий переказ ліричного вірша вже сприймався б, як звичайна інформація і не передавав би моєї специфічної настроєвості, як читальника.
Відзначу лише, що всі вірші Віталія Назарука написані від першої особи, автор присутній в кожнім вірші.
[i] Роки переплелися у літа,
Вже сонце до спочину шлях шукає.
Проте душа жива і точно знає,
Що є вона і що вона жива…[/i]
(«А ЗОРІ СЯЮТЬ» стор.266)
І ще варто відмітити авторське самозаглиблення з метою самовдосконалення, при якому поет залишається на самоті зі своєю свідомістю. А інтегруючою думкою поезій цього розділу є намагання аналізу свого життя, підведення попередніх підсумків прожитих днів.
[i]Ні! Ще не все… Повірте! Ще не все
Я встиг зробити на віку своєму!
Життєвий вітер може принесе,
Ще не пророслу долину зернину.[/i]
(«ЗЕРНИНИ ДОЛІ» стор.158)
Особистість поета , його душа, оформлена в рамки рим, співзвуч букв і мелодійність рядків висловлена в своєрідному поетичному кредо ─
[i]
[b] ЩО ГОЛОВНЕ В ЖИТТІ[/b][/i]
[i] Неначе є пошана від людей,
Родився син і є чудові внуки.
А в голові є тисячі ідей.
Лисий давно. Та не ношу перуки…
Люблю жінок і ще горілку п’ю.
Від цього не втікаю і понині,
Усе своє життя – життя люблю,
Радію, що родився в Україні.[/i]
(стор.222)
----------------------------------
*Карел Чапек ─ чеський письменник.
** – в дужках номер сторінки в збірці.
12.12.2018
Євмен Бардаков
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818069
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2018
Ех, яка пісня!
[youtube]https://youtu.be/yGtUeDEYn7Q[/youtube]
Музика і виконання ─ Віктор Шмигло
Слова ─ Ніна Третяк
------------------------------------
Непомітно переспіло стигле літо.
Сиві хмари, як отари, побрели,
Небо щедрими дощами перемито,
Хризантеми пізнім щемом зацвіли.
Промайнули юних років ноги босі,
Загубилися в бурштиновій росі,
І вже впевнено ступає жінка-осінь,
Зріла жінка в помаранчевій красі.
Приспів:
Жінка-осінь, жінка-осінь – це про тебе,
Бо вже осінь надійшла в твоїм житті.
У очах твоїх висока світлість неба,
А в волоссі павутинки золоті.
Прислухається земля до її кроків,
Злотосріблом покриваючи сліди.
Жінка- осінь у короні мудрих років,
Діти-внуки – золоті її плоди.
Повела її дорога до світання,
Де зачаєне невипите тепло,
Жінка-осінь переповнена коханням,
Як цілюще невичерпне джерело.
Приспів:
Жінка-осінь, жінка-осінь – це про тебе,
Бо вже осінь надійшла в твоїм житті.
У очах твоїх висока світлість неба,
А в волоссі павутинки золоті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2018
Нову пісню на слова Миколи Серпня виконує Володя Охріменко.
[youtube]https://youtu.be/Vt26jyzROvI[/youtube]
-----------------------
Казала мати, ніби в сні...
Казала мати: «Час вже сину
Свою вже пісню навесні,
Свою в житті шукать стежину!»
І я пішов, і спотикався,
І скільки раз збивав я ноги,
Та дуже швидко сам дізнався -
Немає легкої дороги!
Не раз додому завертав,
Щоб трохи нових сил набратись.
Синці від рідних я ховав,
Все їм старався посміхатись.
І спотикайсь, не спотикайся,
Хіба в житті одна дорога?!
Я добре в будні постарався,
Знайшов свою стежину строгу!
А потім в батька запитав:
«Скажи мені по правді тату,
Чи я на ту стежину став,
Чи зможу бути там багатим?»
І батько тихо відповів,
Ніколи він не був горластим:
«Коли є щастя взагалі,
Нащо тоді тобі багатство?!»
І хай колись я спотикався,
З теплом все згадую родину,
Бо для людей, як не старався,
Від рідних чув лиш «Добре сину!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816549
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2018
Нові пісня і кліп на слова ─ Наталі Святокум.
--------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=dauWtLPpd-Y[/youtube]
-----
А я прийшла сама в твій дім тоді,
Травмована і трохи істерична,
Непевна, наче кола на воді, -
І розтрощила все, для тебе звичне.
Прийшла до тебе в час душевних мук,
В твою фортецю - зі своїм законом.
І ти, хоч помічав тремтіння рук,
Дививсь на мене, ніби на ікону.
Отак колись прийшла... А ти не гнав,
Зігрів, замазав і загоїв рани,
Слизькі слова тихенько обминав
У сподіванні, що світліша стану.
Не знаю, чи засяяла тобі
Твоя, в терпінні випещена, зірка.
А я прийшла сама, в біді й журбі,
І потім здерла їх, мов з плаття бірку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2018
[i] (одним реченням)[/i]
[img]https://static2.bigstockphoto.com/1/1/2/large1500/211618921.jpg[/img]
Ідеш ти по колу, мов кінь цирковий,
чи прямо, як дощ в листопаді,
аж раптом згадаєш канон дійовий,
що втіхам стає на заваді ─
яким би не був мотузочок життя
яскравим і сповненим блиску,
сформує його врешті-решт небуття
в коротку між датами риску.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2018
Слова - Віталій Назарук
Виконує - Юрій Щербик
Запис і бек-вокал - Геннадій Гусенцев
------------------------
[youtube]https://youtu.be/wDoscfmfLu4[/youtube]
Синочку мій, кровиночко моя,
Радію, що живеш ти на землі.
Ти маєш, сину, крила журавля,
Ти колос мій на твердому стеблі.
Спадало з клена листя золоте,
А в небесах летів останній клин.
Те золото було тоді святе
У день, коли родився ти, мій син.
Всього досяг у цьому світі сам,
У парі нині маєш два крила…
Подякуй, сину, Богу й небесам,
Що доля сил та мудрості дала.
Шануй родину, бережи сім’ю,
Вони опора у твоїм житті.
І пам’ятай, що я тебе люблю,
За серце, що тримаєш в доброті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809491
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.10.2018
[b]
"Відданість науковій істині"[/b]
О.Г. Коваленко
С.В. Афонська (Дроботько).
[b][i]«Наукова думка» [/i][/b]
[u]Національна академія наук України[/u]
Київ – 2018
Чи потрібні нам книжки про видатних особистостей нашого краю? Так потрібні! І з двох причин. Перша – для формування власного погляду на свою історію та її провідних діячів. Друга ̶ з вдячності цим людям. Пам’ятаєте Езопове — «Вдячність ознака благородства душі».
З вдячністю, втіхою і гордістю отримав по «Новій пошті» бандероль з книгою "Відданість науковій істині" з дарчим написом одного з її авторів професора Коваленка. Видання має солідний вигляд і авторитетного видавця ̶ «Наукова думка» Національної академії наук України.
Цю книжку (на 230 сторінок) можна віднести до жанру документальної прози з розряду «Життя видатних людей». Її присвячено світлій пам’яті доктора біологічних наук, професора, Заслуженого діяча науки УРСР, лауреата Премії ім. Д.К. Заболотного академіка Віктора Григоровича Дроботька (24.11.1885-12.09.1966 рр.). Авторами книги є також науковці, біологи ̶ односелець академіка Олексій Григорович Коваленко і донька Дроботька Світлана Вікторівна Афонська (Дроботько).
Текст читається і сприймається легко. Він не переобтяжений вузькофаховими подробицями. Мова викладу зрозуміла звичайному читачу, не пересушена термінологією. З подачі авторів спогадів люди науки постають не марудними і невиразними «ботаніками», а живими людьми з широкими поглядами.
Здавалося б, що цікавого може бути в нудному житті і одноманітній праці вченого-мікробіолога? Та читаючи книгу наче спостерігаєш пригоди «мисливця за мікробами», занурюєшся в реалії минулих років, коли принциповій людині важко було залишатися чесним і живим.
Захопливою є розповідь про пошук збудників важких, а то й смертельних інфекційних хвороб (висипний і черевний тифи, паратифи, бруцельоз, дизентерія, туберкульоз та інші небезпечні хворості) і методів їх лікування, в основному, засобами «зеленої аптеки».
Ціла детективна історія пов’язана з пошуком первопричини стахіботріотоксикозу – смертельного захворювання коней. Адже коні в тридцятих роках минулого століття мали не лише господарське, а й військове значення, як тяглова сила артилерії і основа підрозділів кавалерії. Вище керівництво країни і армії в загибелі коней підозрювало шпигунів-диверсантів. Немає сумніву, якби епідеміологи під керівництвом Віктора Григоровича Дроботька не знайшли причину хвороби в невидимому мікросвіті, НКВД знайшло б і «устраніло врєдітєлєй» своїми розстрільними методами.
Не будучи членом компартії, Віктор Григорович очолював лабораторії, відділи, кафедри, товариства, інститути. А для того часу номенклатурного засилля це був рідкісний випадок. Авторитет вченого дозволяв йому бути у гущі подій передвоєнного та післявоєнного періоду існування СРСР, не раз наражаючись на ідеологічні небезпеки, ризикуючи своєю свободою, а то й життям.
Книга спогадів "Відданість науковій істині", як кристал, де багатогранність життєвого шляху професора Дроботька представлено з різних боків в окремих розділах-гранях. Віктор Григорович постає перед читачем в різних ракурсах - як людина, як вчений, як керівник, як громадський діяч, як педагог і популяризатор знань, як патріот і гуманіст, як мислитель і поет. В книзі подано хронологічну таблицю важливих дат життя, а ще перелік друкованих праць В.Г.Дроботька і публікацій про нього. Є також розділ, в якому надано короткі свідчення, спогади очевидців, сучасників В.Г.Дроботька, його послідовників, колег. Представлено фотоальбом з двома десятками світлин з родинного архіву. Один з розділів-граней книжки знайомить з художньою творчістю Віктора Григоровича (уривки щоденника, віршів).
І, нарешті, одна з найяскравіших, і неординарних граней книжки ̶ поема «Добродбай безсмертя». Це своєрідна віршована розповідь поета Олекси Удайка про життя і діяльність В.Г.Дроботька.
Поетизовані казки, перекази, повісті я зустрічав досить часто. Також попадались і раніше віршовані листи чи звернення. Набагато рідше надибував заримовані лекції, біографії. Але вперше бачу роботу в якій і науково-інформаційні розділи і поетична частина написані одноособово.
Ви вже, мабуть, здогадалися ̶ один з авторів видання професор Олексій Григорович Коваленко і поет Олекса Удайко це одна людина!
І ця Людина в даному випадку бореться з такою функцією часу, як забування, забуття.
А ще Олекса Удайко не обмежується лише спогадами. Щоб залишити пам’ять і якось втілити свою вдячність земляку, вчителю колезі в нього є задумка ініціювати перейменування вулиці, на якій родився академік Дроботько, в його честь, а в школі, де той навчався, відкрити, якщо не музей, то хоча б музейну кімнатку.
Саме так ̶ і словом і ділом!
Закінчити цю ремінісценцію хочеться уривком з епілогу поеми «Добродбай безсмертя».
[i]«Мені – до цуґи слово «добродбай»…
Але чи можна дбати лиш про суми
Грошей, майна й всього, що – через край?
А що вартують в кожного з нас думи?..
І як тоді із тим, що не в ціні,
Й ніколи цін в житті своїм не мало?..
Чим виміряти вічне те мені,
Що річчю здавна бути перестало?
…Було немало вже людських погонь,
Й згоріло в них уже немало судеб…
Задля кого сміливці йшли в огонь
І йти у нього ще довіку будуть?..»[/i]
[b]P.S.[/b] А тепер ще крапельку «очевидного і неймовірного». Знаєте, який тираж розглянутого нами видання. Не повірите! Аж 50 екземплярів. (Так вказано в випускних даних прикінцевої сторінки мого екземпляра книги. Пан Олекса мене поправив ̶ наклад видання - 200 прим., а вірніше - 250, враховуючи те, що 50 екземплярів тиражовано коштом автора для особистих потреб.) Та нехай і 250. Хіба це тиражі для європейської країни?
Але мізерність накладів українських книжок ̶ це вже окрема тема.
-------------------
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808526
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.10.2018
"Мислити і жити УКРАЇННО"
(громадянська лірика)
Видавництво "Інтер Парк"
Лубни – 2016
Останнім часом з настороженістю ставлюся до слова «патріотика». Воно трохи здевальвувало*(1) в моїх очах. Є Інтернет-магазин «Патріотика», в якому пропонується «модельный ряд эксклюзивных вязаных вышиванок из 100% льна, а также большой выбор свадебных рушников и товаров категории хэндмэйд. Широкий ассортимент украинской символики по вполне доступным ценам, представлен флагами, флажками, автофлажками и вымпелами».
А ще «Патріотика» ̶ це і житловий масив в Києві з квартирами від 14 604 грн за м2.
Саме так ̶ вроздріб і дорого!
Тому, коли підходжу до книжкового стенду з назвою «Патріотика» в книгарні чи в бібліотеці я мимоволі нашорошуюсь. Бо не раз переконувався ̶ на догоду політичній кон’юнктурі*(2) завжди знайдуться казенні патріоти чи навіть професійні націоналісти, які волелюбність народу, любов до свого краю знівелюють*(4) словесними штампами, вицвілими образами і заяложеними метафорами. Вже не хвилюють у віршах хоч початківців, хоч маститих і не торкають душу вся ота блакить небес, золото колосся, солов’їність, вишиванки, бандури, горілка, сиві кобзарі, верба й калина, журба й печаль і т.д., і т.п..
В погоні за «вражаючою» інформацією журналісти в газетних шпальтах і в теле- чи радіоефірі несуть ахінею*(3) під прапором патріотизму і боротьби за правду. В регіональних засобах масової інформації теж чомусь не розуміють, що барабанити бадьорі салюти на адреси нових політичних вождів - аморально.
Сідлати патріотичну тему, перетворюючи її на шароварщину ̶ це не лише непатріотично, це шкідливо. Особливо дістає формалістична казенщина нинішньої номенклатури на різних заходах по відзначенню державних свят. Добиває телевізійна гіперболічна патетика та награна врочистість представників влади, яким так важко вичавлювати з себе потрібні не завжди грамотно заучені слова українською. (Бо вдома, в побуті, в своїй голові вони користуються «общєпонятним».)
Ось тому не без хвилювання брався читати книжку, на обкладинці якої були присутні всі патріотичні символи ̶ поле золотої пшениці, а над ним блакитне небо, прапор, тризуб, бандура, сопілка, козацькі гармата і тулумбас*(5), булава, штоф з горілкою та ще козак Мамай осучаснений камуфляжем і кулеметом.
Але чим більше читав збірку ̶ тим дужче тішився доброю поезією. Чудова вийшла книжка. Про збірку громадянської лірики "Мислити і жити УКРАЇННО" писали вже не раз. Вона вийшла в Лубенському видавництві "Інтер Парк" в 2016 році за фінансового сприяння поета і мецената Миколи Серпня. Натхненником і редактором-упорядником її став поет і діяльний чоловік Олександр Печора.
28 авторів з різних куточків України ̶ достойні маловідомі і відомі поети – неформальне товариство однодумців ̶ представили в ній на двохсот сторінках свою патріотичну лірику.
В жодному з віршів я не відчув нещирості, формалізму, а лише прагнення жити в єдиній країні, робити добро задля її блага. Теми поезій близькі кожній людині ̶ про дім, про батьків, про дітей, про друзів. Згадується і теперішня війна. Виказано достеменну повагу нашим воїнам. В деяких віршах оживляються знаменні події минулого, проводяться історичні паралелі. Серед визначальних образів — матеріальне буденне і духовне життя народу, краса рідного краю. В одних віршах імпонували постаті, в інших настрій, в деяких думка і мудрість.
-----------------------
І нехай собі професійні літератори роблять вигляд, що чубляться на тему «чи не вмерла ще українська поезія» - ентузіасти (зокрема ті, що представлені в збірці громадянської лірики "Мислити і жити УКРАЇННО") її, поезію, творять. Літературний процес в Україні продовжується! Україна живе!
-----------------------
01.08.2018
Євмен Бардаков
Девальвація*(1) - знецінення.
Політична кон’юнктура *(2) - орієнтація на використання сприятливих політичних обставин.
Нести ахінею*(3) - говорити дурниці.
Нівелювати *(4) - зводити на ніщо.
Тулумбас*(5) - великий бойовий барабан, литаври.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807835
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2018
Нове звучання пісні. (На жаль, досі ніким не виконаної).
Слова - Віталій Назарук
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=3P6CSaKSwM4[/youtube]
------------------------------
Матінко, голубко сизокрила,
Відлетіла молодість давно.
Ти мене на світі жити вчила.
Виглядала завжди у вікно.
Мені сняться очі твої в смутку,
Твої руки в синіх жиляках,
Як на всіх ділила цукру грудку,
Як томилась в прожитих роках…
І тепер, коли тебе не стало,
Згадую по крапельці святе.
Пам'ять - це єдине, що зосталось,
Бо живемо певно ми на те…
Матінко, голубко сизокрила,
Відлетіла молодість давно,
Ти мене на світі жити вчила,
Виглядала завжди у вікно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806952
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2018
Пісня і кліп на слова Тамари Шкіндер.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=a8G-Ipwh-f0[/youtube]
А тут пісню чудово виконала Ліна Царук -
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=E6_R55RIhAs[/youtube]
------------------------
Вишивала синові вишиванку.
Пригорнула хрестиком синь світанків.
Сонячним промінчиком обрамила.
Барвами веселоньки прикрасила.
Вишиванка - на щастя, вишиванка - на долю.
Хай розвіє незгоди чистий вітер у полі.
Хай рясними хлібами вся земля колоситься.
Хай завжди син вертає в материнську світлицю.
Вишивала синові, вишивала...
Ниточку до ниточки додавала.
Заплітала сонечко й щедру зливу,
Щоб у цій сорочці він був щасливий.
Вишиванка для сина - лебедина сорочка.
Оберегом хай буде біло-сніжна торочка.
Нехай повниться щастя, мов бездонна криниця.
Нехай кличе до дому материнська світлиця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2018
Новий кліп
Слова ̶ Ніна-Марія
[youtube]https://youtu.be/3RK5X3ba5fk[/youtube]
------------------------------
Зірву я трояндовий цвіт,
Встелю пелюстками стежину.
В любові безмежної світ
Тебе запрошу на гостину.
Ти легко цей шлях віднайдеш.
Ніхто ж бо його не стоптав.
Якщо заблукаєш — гукнеш,
Назустріч злечу, немов птах.
В обійми затиснеш міцні
І серце моє затріпоче.
А може це сниться мені?
Щось вітер на вухо шепоче.
На травах настояна ніч
П'янитиме ніжністю нас.
З коханням своїм віч-на-віч
Не буде підвладний нам час.
Гойдатиме небо зірки,
Їм місяць співа колискову.
А я пригорнусь й залюбки
Купатимусь в морі любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2018
Пісня і кліп на слова Віталія Назарука.
--------------------------
[youtube]https://youtu.be/-jRUTacu7ng[/youtube]
А це ще варіант у виконанні Юрія Щербика -
[youtube]https://youtu.be/6Vm3rMHew4c[/youtube]
Думки, як хвилі запінили скроні,
Принесли з далини мені слова.
Роки стомились, як від бігу коні,
Назустріч вийшла матінка жива.
Приспів:
Земля хитнулась… У тумані сонце…
Здалося, що упали небеса…
І дотепер щемить розбите серце,
В душі й понині мамина сльоза.
Ти звідкіля, синочку? - шепотіла…
Не думала побачити тебе.
Хоч у думках шукала і летіла,
У снах, бувало, образ промайне.
Приспів.
Чому так довго не вертавсь додому?
Давно вже тата на землі нема,
Тебе хотілось бачити старому,
А я давно залишилась сама.
Приспів.
--------------------
В кліпі використано відео пісочної анімації художниці Ксенії Симонової
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2018
Слова ̶ Ніна-Марія
[youtube]https://youtu.be/NkjfkX2M830[/youtube]
-----------------------
Ти стань вітром моїм легкокрилим,
Обійми, пригорни, приголуб,
Щоб зазнати повік не могли ми
У чеканні нестерпних розлук.
Стань промінчиком сонця яскравим,
Мою душу теплом обігрій.
Хай вона розімліє й засяє
У сплетінні негаснучих мрій.
Ти краплинкою стань дощовою,
Що в зерняті життям пророста,
А я йтиму назустріч Весною
І Любові підставлю вуста.
Яблуневим розквітнемо цвітом,
Бо коханням наділить нас Бог.
І нев'януче лагідне літо
Поєднає навіки обох.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797378
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2018
Слова ̶ Ніна-Марія
[youtube]https://youtu.be/S5LY8nm25o0[/youtube]
Розколошкаю спогадів рій,
Які пам'яті скриня тримає.
І полину у казку тих мрій,
Куди час вже, на жаль, не вертає.
У ріднесенький батьківський двір,
Де стежини зійшлись звідусюди.
Він для мене найкращий- повір,
І такого в житті вже не буде.
Там все рідне, привітне, святе.
Там любисток духм'яний і м'ята.
Це дитинство моє золоте,
Де, як сонце, стріча мене мати.
А у хаті, завжди чепурній,
Із печі- теплий хліб запахущий.
Його смак не забути мені,
Як й води, із криниці, цілющий.
У ріднесенький батьківський двір,
Де стежини зійшлись звідусюди.
Він для мене найкращий- повір,
І такого в житті вже не буде.
Я туди поринаю в думках.
Там давно вже живуть чужі люди.
І летіла б на крилах, мов птах,
Щоб хоч поглядом в двір зазирнути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796007
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2018
Слова ̶ Ганна Верес (Демиденко)
[youtube]https://youtu.be/aGcIAfVhJV4[/youtube]
-----------------
Пробач, матусю, за дочірній гріх,
За ті слова, у котрих ласки мало,
За невізит на батьківський поріг,
Поки життєві заліки здавала.
Пробач за неспокійні ночі й дні,
За сум в очах і за сльозу солону.
Боялась ти, щоб дух мій не збіднів,
І щастя мала повні щоб долоні.
Пробач за ранню в косах сивину,
Хоч до лиця вона тобі, рідненька,
За ненавмисну теж пробач вину,
Поки дівчам була я ще маленьким.
Пробач за той невислуханий біль,
Що лився із твого, матусю, серця,
Що більше я належала собі,
А він застиг на дні в очах-озерцях.
Пробач, матусю, за дочірній гріх,
За ті слова, у котрих ласки мало,
За невізит на батьківський поріг,
Поки життєві заліки здавала .
Пробач за всі несказані слова,
Котрі чомусь запізно народились,
За те, що залишилась ти сама,
Поки я для дітей своїх трудилась…
Пробач за все… Пробач за все…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793518
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2018
Ще одна пісня і кліп.
Слова ̶ Ніна-Марія
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=xnQa3wdm3Tc[/youtube]
---------------
Вже грає на полин-сопілці осінь,
І тугою в душі бринить кохання.
Дивлюся я на сиву неба просинь,
Яка зависла смутком невблаганним.
Приспів:
В прекрасний спогад знову й знову лину.
Жовтень тепло нам щедро дарував.
А час летів крізь нас все мимо й мимо -
Той знає, хто по-справжньому кохав...
Обох нас гріли почуття нестримні,
Коли на зустріч ти летів хоробро.
Ми слухали мелодію предивну,
Купаючись у барвах кольорових.
Приспів.
Тоді весь світ привабливим ставав нам.
Найкращі ми були у нім актори.
Сюжет отой Господь заповідав нам.
Коли єднав у дві щасливі долі.
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792941
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2018
Чомусь досі не виставив цю пісню, написану ще 3 роки тому.
Слова - Олег Чорногуз
Виконує - Ярослав Чорногуз
Звукозапис - Олександр Салицький
Кліп - Олексій Тичко
------------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=uAZ8_y2QxAU[/youtube]
Залишився один, в безнадії
( Ти ж пішла у далекі світи).
Я тепер не зустріну і в мрії,
То ж хоч в сни завітай мої ти.
Принеси мені голос свій з вітром,
Посміхнися ночами з небес,
Бо на серці так тоскно і гірко –
Я ж від неба чекаю чудес.
Я не можу полинуть в ті далі,
Обійняти хоч душу твою,
То ж приснись мені, мила, в печалі,
В тихім щасті тебе пізнаю.
Мені вітер шепоче про тебе,
Я ж тебе виглядаю одну,
То ж прийди у мій сон хоч із неба,
Поки вічним я сном не засну.
Я ніколи не думав, кохана,
Про безодні світів навісні.
Бо я жити тоді перестану,
Як тебе не зустріну вві сні.
І так хочу, щоб сон не кінчався,
Як дарунок від Бога, з небес,
Я з тобою вві сні зустрічався
І від щастя душею воскрес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789891
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2018
Вашій увазі нова пісня і кліп.
Слова ̶ Ніна-Марія
[youtube]https://youtu.be/j4kPXeSRyjM[/youtube]
----------------------
Пісня має декілька варіантів виконання:
Виконує - Володя Охріменко
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=0hzIwMjX-eg[/youtube]
------------
Виконує - Ліна Царук
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=jDF4z6NkUxQ[/youtube]
----------
Виконує - Людмила Дорожкіна
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=DU-06GGiFr4[/youtube]
Нехай за вікном уляжеться ніч,
А місяць розсипле зорі по небу.
З коханням своїм тепер віч-на-віч,
А більшого, любий, нам і не треба.
Хурделить нехай же надворі зима,
І смачно хрумкоче сніг під ногами.
Та кращого раю на світі нема.
За той неземний, який поміж нами.
Вдивляюсь в очей твоїх голубінь.
Від погляду наче в небо злітаю.
Мене не лякає та височінь.
О, Боже, ти чуєш, як я кохаю.
Напитись любові нам дай досхочу.
Встели чебрецем ту стежку над плаєм.
Назустріч весною тобі полечу
І в серці твоїм розквітну розмаєм.
-------------------
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789028
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2018
Новий кліп "Студії ОХ" до нової пісні.
Слова ̶ Тамара Шкіндер
------------------------------
[youtube]https://youtu.be/JWX6HSzz81A[/youtube]
Ти приходиш у сни.
Легкий вітер торкає волосся.
І немає вини.
Все, що мріялось, вже відбулося.
Загасили свічу.
За вікном забриніло світання.
Я покірно мовчу.
Вже не вперше,та може востаннє.
Заростають стежки
Споришем і полиновим цвітом...
Якось все навпаки...
Замітають сніги наше літо.
Я шукаю сліди.
Та чомусь їх давно вже не стало.
Каже серце: "Не йди..."
Бо не має минуле проталин.
Закував лід ріку.
Ми тепер між двома берегами.
Рухнув замок з піску.
Залишились крижини між нами.
Тільки зустріч у снах
Лиш на мить повертається світлом.
Недолюблений птах
Так самотньо летить понад світом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787749
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2018
Слова ̶ Патара Бачія
---------------
[youtube]https://youtu.be/RcsYAh011ak[/youtube]
А це пісню виконала чудова співачка Ліна Царук
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=0mZj0EPSNvU[/youtube]
Синові сорочку вишивала мати,
Щоби оберегом у житті була,
Та забрали сина землю захищати,
Він ступив... у вічність з рідного села.
Як чекала мама рідного синочка
Можуть розповісти в хаті образи
Й, скроплена сльозами, вишита сорочка
Одягав яку він раптом три рази...
Повертайся, хлопче, до рідного дому,
Там тебе чекає мати край вікна.
І не вірить ненька про лихе нікому,
Тільки своє серце слухає вона.
Хрестиками шите листячко дубове,
Виноградні грона теж на полотні...
Он пройшла поштарка повз їх фіртку знову,
Материнські очі зболені й сумні.
Та у серці жінки не згаса надія,
Що поверне Доля сина на поріг,
Смерть його забрати, вірить, не посміє,
Щоб сорочку знову одягти він зміг.
Повертайся, хлопче, до рідного дому,
Там тебе чекає мати край вікна.
І не вірить ненька про лихе нікому,
Тільки своє серце слухає вона.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786469
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2018
Слова ̶ Ніна Третяк
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9gAnl1yEnrU[/youtube]
--------------------
Як вишиванку одягаю –
Мамину ласку відчуваю.
У ній, простій, – скарби безцінні ,
У ній – молитва України.
З любов’ю мама вишивала,
До нитки нитку підбирала.
На щастя, долю, на кохання
Благословляла вишивання.
Приспів:
Ой, вишиванка, вишиванка,
Найкраща в світі одяганка.
Синам і дочкам–всій родині –
Як вишиванка–Україна!
Як вишиванку одягаю–
Коріння роду відчуваю.
Свою глибинність і породу,
Незламний дух свого народу.
На вишиванці сонце грає,
Та вишиття не вицвітає,
Як оберіг, як одкровення ,
Як мамине благословення.
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785907
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.04.2018
Ольга Калина
[b] А ми за Волю підемо до бою[/b]
А ми за Волю підемо до бою -
За землю будем битись за свою
Всім козаченькам зичим кращу Долю
В цім солов'їнім зорянім краю.
Хай процвітає Воля, як в Раю.
Козацький дух ми здавен гартували
В Січі на схилах Сивого Дніпра
І свої землі завжди визволяли,
То вже до бою встати нам пора,
Заради Миру в світі і Добра.
На Сході в нас російські супостати
Віджали Крим і б'ються за Донбас,
То ми на захист дружно мусим стати.
Залежить Воля наша вже від нас,
Бог допоможе нам у лихий час.
-------------------
Леонід ТОМА
[b]СОЛДАТСЬКИЙ МАРШ[/b]
Вперед, вперед, майбутніх днів герої,
Полки бійців твердий карбують крок.
Хрести звитяг на наших одностроях,
Вкраїна з нами, з нами Бог!
Вперед, вперед без сумніву і страху,
Над нами шум багряних прапорів..
І наше серце знов тріпоче птахом,
Який на поклик волі прилетів.
Вперед, вперед, нас кличе перемога,
Народний гнів здіймається, як вал.
Козацьких предків зоряна дорога
Веде і нас долати перевал.
Вперед, вперед під шум знамен багряних,
Чекає нас звитяга у бою.
За рідний край – він Богом данний,
За рідну землю і любов свою!
-----------------
Ольга Калина
[b] 26-та артбригада[/b]
Артилерійська сильна в нас бригада.
В Бердичеві сформована вона.
До лав хто вступить наших - будем раді.
На сході в нас сьогодні йде війна.
Найкращі хлопці в нашій двадцять шостій
І як один всі браві козаки.
Для України в час такий не про՜стий
Ми будем завжди з нею навіки.
Бо Україна - то є наша Мати,
А ми відважні всі її сини.
Ми будем нашу землю захищати:
Її простори, гори і лани.
Вперед рушаймо, браття-козаченьки,
За нашу гідність й волю за свою,
За мир і спокій України-неньки!
Ми станемо сильнішими в строю!
[youtube]https://youtu.be/_rQY8j0_N0o[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784359
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.03.2018
Багато розчарувань і невдоволень було у авторів Клубу Поезії (особливо у тих, хто працює з пісенним жанром) з приводу того, що сайт обмежив можливість заливати звукові файли. Є два варіанти як виходити з такого скрутного становища. 1. Зжати файл до мінімума якимось медіакодером. Але тоді якість
звучання буде дуже низька. 2.Заливати фонограми на інші сайти чи хостинги (наприклад YouTube, або soundcloud).
-----------------------
Пропоную вашій увазі свій варіант мелодії до вірша Тамари Шкіндер.
Посилання на фонограму -
https://soundcloud.com/j4kx55edzkzf/pamyat-mater
[youtube]https://youtu.be/f4x82WuakUM[/youtube]
[b] Пам'яті матер[/b]і
На могилу прийду, помолюся до Господа Бога.
Припаду до хреста і вклонюся землиці святій.
Мамо рідна моя, відійшли ви у вічну дорогу,
Залишили у серці ні з чим не порівняний біль.
Відцвіли чорнобривці, калина знизала намисто,
Крають спогади душу в самотнім чеканні зими.
Тільки пам"ять про вас, як життя джерело світло-чисте,
В час гіркої розпуки обійме незримо крильми.
А здавалося нам, що розлука не прийде ніколи.
Залишаємось дітьми тоді, коли мама жива.
Перед рідним порогом спинюся закована болем,
І ніхто для розради не знайде у світі слова.
Та й заплачу без сліз і ридатиму серцем я гірко,
Як на прощу священну тихенько до хати зайду…
Вишня в смутку мені прихилила, мов рученьку гілку,
Наче рідна матуся на хвильку з"явилась в саду…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782586
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2018
Слова ̶ Ніна Третяк
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=o26YSWpqsfk[/youtube]
-------------
Там, біля хати, притулились спориші,
Там, перше слово і написані вірші.
В них юним паростком видзвонює душа,
Стежка за обрій синім птахом поспіша.
Приспів:
Там, де гуляли ноги босі по траві,
Там, де були мої батьки іще живі,
Там, де голубив вітер золото колось,
Там, звідки справжнє і свідоме почалось.
Там, молода моя пролинула пора,
Там, добрі люди мені зичили добра,
Світ випромінював нехмарене тепло,
Там, ще ні заздрості, ні кривди не було.
Приспів.
Там, біля хати, не смутніють спориші,
Там, хтось допише недописані вірші,
Там, інший час на троні іншого життя,
А що пройшло, тому не має вороття.
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778824
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2018
Ще один кліп серії «Художники України» для свого циклу "КАРТИНИ".
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=gtA36EYmwwA[/youtube]
(Переспів В.Сосюри)
Чийсь потік метафор обриває вітер.
Причаївсь художник в синій тишині.
І сама природа їде гордовито,
вільна і свавільна на баскім коні.
Довго не прожити без жалю за літом.
Як це романтично ̶ їхать навмання.
Гори ліс чи поле ̶ де пройдуть копита ̶
сповняться думками чорного коня.
Аркуші альбому обриває вітер
й гарно, мальовничо розкида кругом.
Захват і натхнення в тишині розлиті.
Страх, журба й скорбота мерзнуть під вікном.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774579
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.02.2018
(до кліпу «Українські художники-ілюстратори»)
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Nt-6GsY-64s[/youtube]
На запітнілому склі
зараз я щось намалюю.
Може морські кораблі,
або дівулю стрункую,
гарний будинок в садку,
тихий вогонь у каміні,
милих дітей на лужку,
юних коханців на сіні,
птаха, що в небі шугав,
або складний візерунок!
Щоби я не՜ малював ̶
вийде банальним малюнок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772247
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.01.2018
До пісні на слова Михайла Плосковітова зробили кліп. Пропонуємо вашій увазі.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=pfQXpyB9vLY[/youtube]
---------------
Коли вночі у дім, квартиру, хату
Прийде Різдво, ялинка і вогні -
Згадай, хоч на хвилинку, про солдата,
Який в окопі мерзне на війні.
Який своє Різдво зустріне в полі
Під кулі свист і вітру коляду…
Хай спогад твій йому тамує болі,
Хай щира згадка піднімає дух,
Бо в цьогорічнім році щастя й туга
Змішались в датах, цифрах, іменах…
Яке ж Різдво без батька, сина, друга…
Які ж свята, коли іде війна.
І в час, коли годинник цокне в тиші
Й по вінця буде келих. Щастя… сміх…
Не говори тостів хвалебно-пишних,
А помолись за мертвих і живих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771270
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.01.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=jNdpjtJWXNQ[/youtube]
--------------------
Не подаровані квіти забудуть не скоро.
Від подарованих вже сміттєпровід тріщить.
Спостерігати за в’яненням величі сором.
Як і людей, квіти краще живими любить.
Квіти художника на՜ полотні не зів’януть.
Їх пишнота і принадність втішатимуть зір.
Люди давно перебралися вже на дивани.
В рамку хай зирять ̶ немає різниці чий твір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771200
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2018
Слова ̶ Ніна Третяк
Музику на слова написано було раніше. Та виставляю твір лише зараз, коли можна послухати разом з відео. На сайті з якогось часу не можна додавати звукові фійли. На жаль.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=_aYiTc_-UOE[/youtube]
--------------
[i] (пісня)[/i]
Любов тримає всесвіт на долонях –
Чужа для неї мачуха-війна.
У сонця запеклася кров на скронях –
І Судний день нікого не мина…
Він прийде і свої запалить свічі –
Високе небо розітне гроза.
Не соромно дивитись людям в вічі,
Коли душа пречиста, мов сльоза.
Приспів:
А молодість не відає, що страшно,
Утверджуючись крізь вогонь і дим –
А молодість – рішуча і відважна!
Не страшно помирати молодим…
Це хто сказав, що з вами ми не вічні,
Це хто таке подумав, хоч на мить –
Ми вирвалися в простори космічні,
І будемо віки на світі жить.
Життя свіча згорає, та не гасне,
Запалюючи міліони свіч.
У тім горінні є сумне й прекрасне,
Що розвидняє непроглядну ніч.
Приспів:
Їх мрії недомріяні літають,
Їх слід стрімкий, гарячий не прочах,
Бо все-таки Герої не вмирають,
Продовжуючи в пам’яті свій шлях…
-------------------------------
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770498
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.01.2018
Ось ще один кліп серії «Художники України» для свого циклу "КАРТИНИ"
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=U-fpOMikF1w[/youtube]
-------------
Відірвалися ми від природи,
Заховалися в лінь і комфорт.
Непотрібні походи й пригоди,
ну, хіба що, вояж на курорт.
А маляр доторкнувся до скарбу,
до природи живої землі.
Почуття закодовує в фарбах
і приховує силу в красі.
Чарівна неповторність сезону
на картинах його ожива.
Він малює пейзаж, як ікону.
Бо природа ̶ це лик божества.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769820
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.01.2018
(пісня-колядка)
Слова ̶ Ніна Третяк
Цю пісню виставляв раніше. Але тепер автори трохи переробили слова, мелодію, додали відео. Та й є гарний привід - Різдво по сучасному календарю, вихідний день.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=NtT2fnBv3zc[/youtube]
----------------------------
Забіліли сніги над світом,
Завірюха гуляє з вітром.
Закрутила сніжинок зграю –
І з полону не випускає.
Приспів:
Я снігами іду, снігами,
Поспішаю в село до мами,
Де родина моя чудова,
Де Різдвяна кутя медова.
А метелиця посміялась
І за вітром прудким погналась.
А на небі зірниця стала –
І весь світ вона осіяла.
Приспів.
Задивились на землю зорі –
Просвітліло в душі й надворі,
Де красива, як пісня, мати,
Виглядає мене на свято.
Приспів.
Я прийду до своєї хати,
Буду рід дорогий вітати:
Із Різдвом, будьте ви здорові,
В мирі, радості і любові!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767994
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2017
Слова ̶ Ніна-Марія
--------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=kq3iuTNv32U[/youtube]
Літа кружляють спогадом далеким,
Мов кличуть нас у юність золоту.
Крилом махають із гнізда лелечим,
Там, де моя й твоя весна в цвіту.
Де гай шумів пташиним стоголоссям,
Де співом нас вінчали солов'ї.
З небес нам щастя зоряне лилося
В твої долоні, любий, і мої.
Весна довкруж красою полонила.
П'яніли ми до млості без вина.
Несла любов удаль нас легкокрила,
ЇЇ сипнула доля нам сповна.
Та все нові писала нам сюжети.
Летів життя нещадний часоплин.
За обрієм виднілись силуети
Отих крутих вготованих вершин...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766959
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2017
[i][b]«РІДНОКРАЙ»[/b][/i]
[b](2018-2019)[/b]
[u]Лубни – 2017[/u]
[i][u]Видавництво «ІНТЕР ПАРК».[/u][/i]
Признаюсь, раніше дещо скептично ставився до такого виду типографського видання, як [b]Календар[/b]. У всякому випадку не сприймав його, як окремий жанр. Це йшло ще з давніх часів популярності в совкові часи відривних календарів, з їх кітчевою* естетикою і передбачуваною тематичністю: «[i]Домашній календар», «Календар пенсіонера», «…кулінара», «…тисяча дрібниць», «… для селян », «…для жінок », «…поради садівникам», «…поради городникам», «…домашній лікар», «…спаси і сохрани»[/i], і т.д. і т.п..
Згодом своє ставлення змінив, бо зрозумів, що календарі є не тільки фіксаторами ритму часу, але й пам'яттю людства, надійними хранителями першооснов кожної з культур нашої планети. Я вже бачив зразки календарів з високохудожнім наповненням. Вражало і їх культурне та конструктивне різноманіття. З’явилися календарі перекидні, настінні, настільні, кишенькові, календарі-плакати, піраміди, закладки і т.д..
Безліч різновидів календарів можуть відрізнятися формою, зовнішнім виглядом, видом з’єднання листів, форматом.
Разом з календарем на них дуже зручно розташовується різна інформація або просто красиві зображення, які включаються в загальний дизайн приміщення.
Значного розвитку набули настінні календарі, що являють собою справжні альбоми, присвячені тій чи іншій темі. А функція, власне, обчислення часу відходить у них на другий план.
Саме таким барвистим, яскравим є настінний календар [b]«РІДНОКРАЙ»(2018-2019)[/b]. Замовником видання став Літературно-мистецький кіш «РІДНОКРАЙ».
Художньо-технічний редактор календара Олександр Печора трудився над ним добрих три місяці.
Бездоганна поліграфія, офсетний друк, великий розмір (32×45 см.) Він є не просто довідковим виданням з послідовним переліком днів, тижнів, місяців даного року. З нього також можна дізнатися про походження українських назв місяців. Та головне в ньому мистецьке, творче наповнення ̶ понад сто пишнобарвних світлин з надзвичайно гарними, живописними краєвидами нашої України. Це роботи українських фотохудожників: Ігор КОРНІЙЧУК, Валерій ЧЕРКАС, Олег ШУПЛЯК, Микола КОЗАК, Володимир ЛУЦ, Віктор ПЕТРУК, Валентин БУТ, Денис ШКУТОВ, Любов ІГНАТОВА, Юрій КОЛЕСНИК, Олександр ВАСЕНКО, Олександр ПЕЧОРА.
На кожній з 28-ми сторінок розміщено по 4-6 фотографій і 10-15 поетичних строф пейзажної, патріотичної, філософської лірики.
Це вірші і українських класиків, і сучасних авторів:
Іван Франко, Леся Українка, Юрій Дараган,Тимофій Бордуляк, Григорій Чупринка, Микола Вінграновський, Василь Стус, Василь Симоненко, Іван Драч, Ліна Костенко, Борис Грінченко, Павло Грабовський, Леся Геник, Оксана Дністран, Валентин Бут, Валентин Довбиш, Микола Серпень, Лариса Петрова, Олександр Печора , Віталій Назарук, Ніна Третяк, Світлана Павелко, Галина Литовченко, Олена Іськова, Любов Ігнатова, Олег Корнієнко, Патара Бачіа, Віктор Охріменко, Світлана Моренець, Наталя Баклай, Інна Доленник, Наталія Данилюк, Ніна Діденко, Наталія Хаммоуда, Людмила Лєгостаєва, Володимир Присяжнюк, Юрій Колесник, Петро Сорока, Леся Шмигельська та інші.
Тобто це справжній художньо-поетичний альманах. Натхненниками і упорядниками його стали Микола Серпень, Олександр Печора, Віталій Назарук. В своєму вступному слові вони заявляють:
«[b][i]Зараз або ніколи[/i][/b]!» Це і є наше стрімке відчуття часу, наш новий календар, календар, котрий відкриває сторінки нового життя. Яким воно повинне бути? Звичайно, повним оптимізму й віри в наші сили, у наше творче натхнення,
В календарі, як і в нашій мові, відбились і збереглись ті символи невпинного руху часу, що пронизують усе наше життя протягом року й забезпечують зв'язок поколінь через віки. Глибоко поетичні назви місяців, як ніщо інше, свідчать про глибочінь душі народу і його нерозривний зв'язок з самою основою буття, усвідомленою через час, котрий є одним із проявів Бога. Через календар ми завжди мали й маємо тісний зв'язок з нашим предковічним минулим і яскраво бачимо необхідність торувати шлях у своє майбутнє. Глибокий зв'язок нашого календаря й нашої природи - безумовне свідоцтво того, що з нами вся наша сутність як народу, котрий живе й надіється, бореться і страждає, вірить і творить в ім’я нашого щасливого прийдешнього. Прийдешнього, котре, як і час, вже сьогодні з нами, і тільки від нас залежить, яким воно з часом буде.»
Так от, друзі, календар «[b]РІДНОКРАЙ[/b]»(2018-2019) стане першим календарем, що прикрасить стіни мого кабінету, бо то не просто календар ̶ то справжнє Свято.
------------------------
*Кіч або Кітч — термін для означення низькоякісної речі масової культури, творів, яким бракує смаку, халтура.
08.12.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765030
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.12.2017
Пропоную вашій увазі черговий кліп з серії «Художники України».
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=W6T2RUnTlmk[/youtube]
--------------------
Розфарбовує веселку хтось сумний,
хтось малює квіти ̶ бо втомився.
Порозкрашувати б чорно-білі сни,
розписати б все, щоб світ змінився.
І проступлять через дійсності сумбур,
через узагальнення, поволі
контури предметів і фігур,
лінії долонь, ескізи долі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764625
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.12.2017
Ще один кліп з серії «Художники України».
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=JA3sn8ermOU[/youtube]
----------------------
Велична і байдужа, вагома і тверда
стоїть собі людина, скульптуру спогляда.
І посміхнувся мармур, людині підморгнув:
«Розслабся чоловіче! Невже ти не збагнув ̶
цю небувалу дійсність ще треба уявить,
придуману ж реальність ти міг би й сам творить!»
Відправ м’який свій мозок в фантазії політ!
Отримай насолоду ̶ придумай власний світ!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762122
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.11.2017
Ще один кліп з серії «Художники України».
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=mIKipmeECEc[/youtube]
---------------------------
Автор має бути чесним?
Спритним? Зграбним? Незанудним?
Правда ̶ не завжди мистецтво!
Вміння ̶ може буть облудним!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760608
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.11.2017
Пропоную вашій увазі черговий кліп для серії «Художники України».
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=nWQIxZl9aF8[/youtube]
----------------------
Він не пише те, що бачить,
тільки те, що уявляє.
Не второпають ледачі?
Зрозуміє той, хто знає!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759887
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.11.2017
Слова - Ніна-Марія
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=uAgfFPV_ZX8[/youtube]
Заспівай же ти пісню про долю, козаче,
Про гірку, ту що в хаті на покуті плаче.
Про синів України полеглих в боях.
Журавлями у небо їх стелиться шлях.
Про село, де затишна над кручею хата,
За ворітьми терпляче жде стомлена мати.
Від обіймів якої милішає світ...
Як хотіла б вона живим сина зустріть!
Та пекучий той біль розтинає їй груди.
У скорботі німій до землі геть зігнута.
Скільки ж праведних мрій в її сина було!
Але куля ворожа спалила крило.
До могил тих синів, що у небо злетіли,
Ми червоні супліддя калини прихилим.
Їх потомки прийдешні не зможуть забуть,
Бо весною барвінком вони зацвітуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759105
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.11.2017
Пропоную вашій увазі ще один кліп для серії «Художники України».
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=CXbZNblQO08[/youtube]
-----------------------
Художник пропонує глядачу
відчуть приховане, непізнане, незриме,
побачити історію чиюсь
своїм уявленням, мистецькими очима.
Ти теж, глядач-читач-слухач, лети,
наповни творчою фантазією груди,
щоб досягти величної мети
і відділити правду від облуди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758571
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.11.2017
Ще один кліп для серії «Художники України».
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=qNQXw_VI7lc[/youtube]
-------------------------
Від туманного і кволого естецтва
в голові словесний передзвін.
Не берися пояснити твір мистецтва –
бо він за՜гадка, якщо справдешній він.
Полюбуйся твором і отримуй ̶
рівно стільки, скільки зможеш ти ̶
пам'ять почуттів своїх незриму,
ідеал краси чи доброти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756639
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.10.2017
Ось ще один кліп серії «Художники України» для свого циклу "КАРТИНИ".
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=0i6vjhIsRAI[/youtube]
-------------------
Глядачу дарує він надію
чи барвистих вражень карнавал.
Може поєднати ностальгію
і жадань солодких ідеал.
Він зобразить зорі-діаманти
чи на квітці вранішню росу.
Живописець – мрійник і романтик ̶
пише чи малює лиш красу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756329
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.10.2017