Визбирую свої думки,
Неначе квіти в полі,
Кладу у віршів їх рядки,
Які пишу поволі.
Одну за іншою кладу.
І кожна з них лягає.
Коли зусиль я докладу,
Вірш певний виникає,
В якім є тема головна,
А також ще існує
У нім ідея основна,
Яка його й формує.
Адже без них здавався б вірш,
Який я написав би,
Одним з найгірш чи то найгірш,
Який в собі світ мав би.
Тоді би віршем взагалі
Він і не називався
На цій планеті – на Землі,
Ним, може б, лиш здавався.
Всі можуть риму утворить
Зі слів кількох, одначе
Не кожен зможе вірш створить,
Хай хтів би він найпаче.
Писати вірші, кожен зна, –
Це справжнєє мистецтво,
Яке існує ще здавна
Так само, як купецтво…
Навчитись можна усьому,
Аби лиш рук не скласти.
Навчитись можна і йому,
Якщо всіх сил докласти.
Адже цього бажать лишень,
Як будь-чого, предуже
Не досить. Слід робить щодень
І вчитись небайдуже.
Євген Ковальчук, 05. 01. 2021
