Оживили гетьмана Богдана
В клініці сучасних перевтілень.
Повели по вулицях, майданах
Легендарне українське тіло.
Все, що очі бачили довкола,
Все, що час явив, і що порушив,
Оточило ніби частоколом
Легендарну українську душу.
Маревом вбачалися споруди-
Велети окаті та незвичні,
І якісь дивакуваті люди,
Певне, час їх трохи покалічив.
Де ж козацтво ділося, у біса?
Думав, потерпаючи, Хмельницький-
Ні коня, ні булави, ні списа,
Де ж вкраїнську славу роздивитись?
Бігає по вулицях залізо,
Хоч воно й до чортиків блискуче,
Дивні прапори у очі лізуть,
Все якесь турецьке закаблуччя.
Може перекинутися словом
з першим- ліпшим на шляху нащадком?
І на щирій українській мові
Каже: «Я вітаю тебе, брате!»
Той же, не шануючи старшо́го,
(краще вже від сорому згоріти)
відповів: Вы, верно, с телешоу
Камерой орудуете скрытой?
У Богдана шок- оціпеніння,
Аж пришерх розкішний оселедець,
По –московськи торохти́ть створіння,
Що нащадком гетьманським зоветься!
Повернувся гнівний небожитель,
В клініку з невдалого параду,
Наказав негайно оживити
Членів Переяславської ради:
-Будемо процес коригувати,
Знадобиться мікрохірургія...
Цей Петро повівся наглувато,
Рік Богдан. І впав у летаргію...
