Джерело оригіналу: Luminarium: Anthology of English Literature. Веб-сайт: http://www.luminarium.org
Оригінал:
Sir Thomas Wyatt.
THE LOVER COMPLAINETH THE UNKINDNESS OF HIS LOVE.
MY lute awake, perform the last
Labour, that thou and I shall waste,
And end that I have now begun :
And when this song is sung and past,
My lute ! be still, for I have done.
As to be heard where ear is none ;
As lead to grave in marble stone ;
My song may pierce her heart as soon.
Should we then sigh, or sing, or moan ?
No, no, my lute ! for I have done.
The rocks do not so cruelly
Repulse the waves continually,
As she my suit and affection :
So that I am past remedy ;
Whereby 2 my lute and I have done.
Proud of the spoil that thou hast got
Of simple hearts through Love’s shot,
By whom, unkind, thou hast them won :
Think not he hath his bow forgot,
Although my lute and I have done.
Vengeance shall fall on thy disdain,
That makest but game on earnest pain ;
Think not alone under the sun
Unquit 3 to cause thy lovers plain ;
Although my lute and I have done.
May chance thee 4 lie withered and old
The winter nights, that are so cold,
Plaining in vain unto the moon ;
Thy wishes then dare not be told :
Care then who list, for I have done.
And then may chance thee to repent
The time that thou hast lost and spent,
To cause thy lovers sigh and swoon :
Then shalt thou know beauty but lent,
And wish and want as I have done.
Now cease, my lute ! this is the last
Labour, that thou and I shall waste ;
And ended is that we begun :
Now is this song both sung and past ;
My lute ! be still, for I have done.
1 This charming Ode is ascribed to Lord Rochford in
Nug; Antiqu;, ii.400, edit. Park ; but it is contained in
Sir Thomas Wyatt’s own MS, and is signed with his name
in his own handwriting.—Nott’s Wyatt, p.20.
2 Wherefore.
3 Unacquitted, free.
4 It may chance you may, &c.
Мій переклад:
Закоханий скаржиться на жорстокість коханої
(приписується також Джорджу Болейну, віконтові Рочфору, братові Анний Болейн)
Лютне, прокинься! Мені ще зіграєш
І для розриву в пригоді ти станеш.
Скінчимо так те, що я починав.
Як доспіваю, лунать перестанеш:
Досить вже, лютне! Своє я сказав.
Там я співав, де нема кому чути.
Марно хотів серця мармур торкнути
Співом я тим, що для неї складав.
Що ж, заридати, завити, зітхнути?
Ні, я не буду! Своє я сказав.
Скелі, що наступи хвиль зустрічають,
Все ж менш жорстоко їх відкидають.
Я же за ніжність презирство дістав.
Засоби жодні не допомагають.
Лютня замовкне. Своє я сказав.
Здобич тебе, мабуть, вже засліпила:
Так ти наївних легко скорила.
Ти не сама – то Амур їх вражав.
Лук свій забув він? Вважать так не варто,
Хоч я байдужий. Своє я сказав.
Знай, від розплати ще не врятувався
Той, хто зі щирого болю сміявся.
Кожен жорстокий помсту прийняв.
Хай би й тобі такий вирок дістався,
Та я байдужий. Своє я сказав.
Хай як постарієш, сивою будеш,
Ніччю зимовою ти засумуєш.
Хай би лиш місяць, як плачеш ти, знав.
Ти б побажала, чого не здобудеш, -
Будь-кому скаржся! Своє я сказав.
Ти б пригадала і пожаліла
Час, що без сенсу ти загубила,
Скаргам ніхто б не відповідав,
Як ти коханців мучила вміло…
Скажеш: даремно. Своє я сказав.
Лютне, вже досить! В пригоді ти стала,
Пісні розриву ти підіграла.
Скінчено те, що я починав.
Біль свій я виспівав, ти ж замовчала:
Скінчено, лютне! Своє я сказав.
Переклад 20.12.2024
ID:
1029027
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Поетичні переклади
дата надходження: 21.12.2024 17:44:08
© дата внесення змiн: 21.12.2024 17:44:08
автор: Валентина Ржевская
Вкажіть причину вашої скарги
|
