Що нас чекає, ти не думав, милий?
Коли оці солоно- сірі хмари
Вже виплачуть, нарешті, до останку,
Свої потоки чорно- білих сліз?
І горизонт, скалічено- похилий,
Просяде тінню як імла –примара,
В один з холодних мряковитих ранків
На перетлілий думкою карниз?
Що нас чекає, ти не думав, милий,
Коли порветься та тоненька нитка,
Де щастя ми нанизували спільно
З тобою рік у рік, і день у день?
Коли не стане вже у неба сили,
Триматися так високо й зенітно,
Коли воно утомлено і щільно
Нам на серця і голови впаде?
Ні ти не думав. То тобі й не страшно.
Не думати- не боляче й не жаско,
Не придивлятись- то біди й не видно,
І взагалі, ти не клаустрофоб...
А я збираю вогкість неба в чашу,
А я міняю ниточку на ле́ску,
А я тримаю мов каріатида
Високе небо, не упало щоб...
