Я ніколи не вміла любити. Любити настільки сильно, щоб пам’ятати про це. Я ніколи не вміла прощати. Прощати сповна, щоб потім не пригадувати цього. Я ніколи не вміла вірити. Вірити так, щоб ні крихти сумніву. Я ніколи не вміла чекати. Чекати вперто без тупцювання на місці. Я ніколи не вміла розуміти. Розуміти без зайвих звуків, слів, інтонацій. Я ніколи не вміла відчувати інших. Відчувати інших так, щоб забути про себе. Я ніколи не вміла бути альтруїсткою. Альтруїсткою настільки, щоб притупити власний егоїзм. Я ніколи не вміла страждати. Страждати так, щоб сльози очищали понівечену душу. Я ніколи не вміла кохати. Кохати так, щоб хотілося ще. Я ніколи не вміла слухати. Слухати і при цьому чути. Я ніколи не вміла жити. Жити так, щоб не схотілося вмерти. Я ніколи не вміла говорити. Говорити і при цьому вірити власним словам. Я ніколи не вміла брехати. Брехати і не бути тут же викритою. Я ніколи не вміла бути вірною, чесною, відвертою, справедливою, бо це заважало мені бути щасливою. Я ніколи не вміла бути лицеміркою. Лицеміркою настільки, щоб забути про те, що я завжди на сцені. Я ніколи не вміла плакати. Плакати так, щоб без театральності. Я ніколи не вміла зраджувати. Зраджувати без відчуття помсти собі і іншим. Я ніколи не вміла бути поруч. Бути поруч тоді, коли я не потрібна. Я ніколи не вміла ображатися. Ображатися так, щоб потім погратись на струнах чиєїсь провини. Я ніколи не вміла програвати. Програвати без прикрас. Я ніколи не вміла… і не хочу вміти!