Переступлю поріг свого безсоння,
Босо́ніж вийду на Чумацький шлях,
Праворуч – коні, і ліворуч – коні,
Від батогів – аж небо у рубцях.
А я босо́ніж, тихо, неквапливо,
Іду Чумацьким шляхом слід у слід,
І зорі усміхаються сяйливо,
І плід спокуси – усього лиш плід…
Іду повз чорну ніч, і білий ранок,
Іду на Ви, а потім і на Ти
Бери коня, і не роз’ятрюй рани,
Кричать комет підпалені хвости.
А я коня прибережу для свята,
Крилатий кінь – не знає батогів,
Крилатих тут не так уже й багато –
Цілунок долі, жереб від богів…
Шлях подолавши, підніму вітрила
І кину в безмір пригорщу монет,
Щоб повернутись вже на білих крилах,
В сузір’я Долі, у парад планет.
прекрасно!!!!
