Шматок землі, загублений у морі:
Маленький кам'янистий острівець,
Якому хвилі щось шепочуть хором
Про пристрасті чужих палких сердець.
Хоч дні його спливають непомітно
На сцені зміни Місяця і Сонця,
Та кілька ніжних маківок ще квітне
Між скель похмурих, грізних охоронців.
Солоний бриз навіє щирі сльози,
Непролиті. Життєва карусель,
Яка напевно, зіткана із прози
Не шле на острів білий корабель!
Не раз він бачив марево чарівне
В блакитних горизонту пелюстках,
Та потім лиш заломлене проміння
Нестерпно різало кришталики в очах.
І зоряними, тихими ночами
Молився острів шурхотом трави,
Щоб хоч маленький човен та причалив
Кормою об самотні береги.
Щоби людська рука хоч раз зірвала
Яскраву маківку у вранішній росі,
І щоб багаття скелі зігрівало,
Сліди залишились на райдужній косі.
Нікому не під силу розгадати
Велику мудру загадку життя,
Як довго острів буде сумувати
В моєму серці, в морі забуття...
Причалить ще човен "кормою об самотні береги"!!! 
Дуже чуттєво і лірично. 
