Жартуючи, приказка ненароком,
До істини підштовхує так, ніби, боком:
-Дурний - бо бідний, бідний - бо дурний.
Ну, й вислів, бач, який нудний.
Та по усьому білому світу,
Густо маком посипано нашого цвіту.
Та у людей шанують, а на Батьківщині
Вони байстрята ще й понині.
Загублені, незнані та забуті
Скитаються чужинами спокути.
І плачуться, смуткуючи, їх душі,
Повернення - шматок спокуси.
07.06.10
***
Ой, ви, коні-коні, коні - воронії,
Понесіть же мене, наче вітер мрії.
По широкім полі, де барвінок в’ється.
Хай душа радіє, сонечко сміється.
По зеленім лузі, де пташки співають,
Рятуючи ж гнізда - гармидер здіймають.
У дубовім гаї пристаньте спочити,
Станемо з джерельця чисту воду пити.
07.06.10
