І побачу знов двійника,
В час гоління, немов Нарцис, я.
Стерні-вилиці тре рука.
Я моргаю йому: дивися,
Ти ще теж не зів'яв, не спився!
А подібність у нас яка!
Віддзеркалимось
в дзеркалах,
У подіях,
в вечірніх водах.
І тіла перетліють в прах.
Душі легко ковзнуть по одах,
Як по дзеркалу теплий подих
Мимовільним безмовним «ах».
Чи згадають нас дзеркала,
Що знайомили з двійниками?
І озерце з-під джерела,
Й безіменний каньйонний камінь?
Мимовільний той видих давен
Чи згадають хоч дзеркала?
Вмовкли трюмові трійники,
І дзеркальний десятник, сотник,
Виглядаючи з-під руки...
І стоять на короткий дотик.
За них дихаю я таки -
Чуть на всіх мій єдиний подих.
