Я думала, ти не такий як інші,
Що ти не можеш завдавати болю.
Мені ти присвятив численні вірші,
І з того часу хвора я тобою.
Ти був такий уважний і дбайливий,
Такий цікавий, різний, загадковий.
І не зважали ми на бурі й зливи,
Бо світ такий прекрасний і чудовий...
Чому ж тепер нема того ясного,
Що було в нас ну зовсім ще недавно,
І з ангела небесного й святого
Ти в демона перетворився плавно?
Її любив, і навіть міріади
Своїх думок перетворив у вірші.
Він був Гомер своєї Іліади,
Завжди для неї здатен був на більше.
Здавалося, планета зупинилась
Й крім НЕЇ вже прекрасного немає
Здавалось, то богиня приземлилась,
Яку він лиш боготворити має.
Але вона не в нього закохалась,
Не в душу, що ховалась за рядками,
В самі рядки, вона йому зізналась,
В пусті слова, що були лиш словами.
Поезія - це завжди неповторність,
Безсмертний дотик до душі людської.
Сама ж душа - суцільна загадковість,
Замало тут поезії німої.
І рими ті, що на папір лягають,
Епітети, метафори, сюжети...
Усі вони з душі лиш випливають,
Їх звідти вичакловують поети.
Вона цього, мабуть, не розуміє,
Бо найпростіше важко зрозуміти,
Й любити вже ніколи не зуміє,
Людина, що не може полетіти.
Піднятися їй не дадуть слова ті,
Котрі усе життя її тримали.
Вони на нісенітницю багаті,
Й, здається, так багато розказали.
Проте одних епітетів не досить.
Вони - ніщо, й ваги вони не мають.
А серце відчувати світ цей просить,
Бо швидко час летить й літа минають.
Звичайно, їй це знати нецікаво,
І форма їй за зміст дорожча, мабуть.
Бо ті слова, що вчора написав їй,
Для неї щось глибоке в собі мають.
А він - лише знаряддя для писання
Яке "глибоке" на папір виводить
Він зробить ще одне лише зізнання -
Що вже втомився і що з гри виходить.
ID:
252074
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 06.04.2011 20:29:44
© дата внесення змiн: 06.04.2011 20:31:48
автор: chepacabra
Вкажіть причину вашої скарги
|