І не потрібно сльози лити,
Коли почуєш стукіт потяга коліс.
Він буде сотні кілометрів стукотіти,
Не вартий він пролитих крапель твоїх сліз.
Він згодом літаком плавно пливтиме небом,
А ти залишишся тут, на землі, в мріях своїх.
Навіюватимеш собі що ти йому так треба...
А в голові літатиме лиш думка "просто псих...".
Тобі кажуть забудь і відпусти, він вже забув,
Але ти вперто віриш серцю, в полум'я у грудях.
І стукіт потяга коліс, й шум літака що в небі промайнув,
Для тебе все одно він тут, у натовпі, в зустрічних людях.