Ударом молота розіб"ю тишину,
А іскри усю темряву розвіють,
розжарений характер закую,
Удар йде за ударом,
пол"ється піт за жаром,
та встояти я зможу у бою,
допоки інструментом володію,
не жаль мені очей своїх,
осліпну я в кінці шляхів,
що приведуть мене в могилу...
Та моє тіло лишиться в вогні,
вогненна сила,що кричить у тишині,
синів поведе в бій за справедливість,
яку я сам шукав,та не знайшов,
цей світ для хитрих демонів не милих,
що, ніби діти, бавляться в ляльки,
людські життя міняють на монети,
ціна яким дається саме там...
Не хочу мир,де війни у завісі,
все щастя наше лине від грошей?
та вирвіть собі шкіру, і залатайте діри,
людським презирством...Та як же ви посміли!
наш рай перетворити на руїни?!
де кожен сумнівається у щасті,
ламає долі, щоб надіть на ноги голі,
шматки тварин убитих у неволі...
-
візьмімося за плечі та побудуймо вежу,
забудемо про мови,потрібен тільки дух,
він буде завжди вести у простори безмежні,
в яких знайдемо спокій наших душ.
І ось тоді,блукаючи по небу,
сліпий я погляд кину до землі,
Де усмішки завжди прекрасні й щирі,
все даруватимуть тепло моїй могилі...
ID:
260434
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 19.05.2011 00:04:01
© дата внесення змiн: 19.05.2011 00:04:01
автор: Ара
Вкажіть причину вашої скарги
|
