Ми –українці і звучить це гордо.
Тернистий шлях нам випав за віки,
Та чули незалежності акорди
Ще наші прадіди у молоді роки.
Вони терпіли муки відчайдушно,
І смерть, і плаху задля майбуття.
Донині вічністю блукають сиві душі
Синів, що волю здобули життям.
Трагічне й славне – сторінки в минуле:
В них Володимира Великого слова
І Ярослава Мудрого ми мудрість не забули
І тих, в руках чиїх здіймалась булава.
Данило Галицький, Хмельницький і Мазепа,
Грушевський, Скоропадський і Кобзар,
І Січ Козацька з Хортицького степу…
Їх велич для народу - Божий дар.
Сторінку ери ми перегортаєм,
Задумливо вглядаємось вперед.
Що ж буде далі? Що ще нас чекає?
Чи не затягнуть Україну у корсет?
Ми – не раби. Рабами буть не звикли.
Нам є що світові сказати й показать.
За двадцять літ в нас рабські звички зникли-
Це головне і в цьому благодать.
Як вільний птах, так Україна вільна,
Росте, цвіте, спіткнеться, але йде.
У світі імідж створює свій сильний.
І вірить – щастя ще до нас прийде.
