Повік на Землі людина
Своїм інтелектом живе.
Їй доля отак присудила -
Весь час пізнавати нове.
Годилось би їй вершити
Добро на святій землі,
У мирі та злагоді жити,
Відкинувши помисли злі.
Та де там! Кривавляться війни...
Людина людину вбива.
В кайданах конає невільник
І глухнуть молитви слова.
Розбещують влада і гроші,
Ще й заздрість туманить уми.
Брилою незмірної ноші
Гріхи здійнялись над людьми.
В засіяних скверною душах
Трава забуття проросла.
В серцях, пересічно-байдужих,
Бродіння підлоти і зла.
Колись вже приходив Спаситель,
Та в шалі хвали і хули
За наші гріхи непосильні
Самі ж ми його й розп"яли.
І знову шукаємо жертву
На випадок Судного дня.
Доконче хтось мусить померти,
Бо людство вже й смерть не спиня!
...Земля в незбагненному леті
У безвість космічну пливе.
Людина живе на планеті.
Чи ж знає навіщо живе?!
