Міцно стиснувши у руці посередник між ними вона боялася до сліз. Розбурхана останніми подіями уява влаштовувала несамовиті витівки у свідомості. Наріжним каменем було питання- що коїться і за що це? Здавалось посерендик помер. Разом призупиняв биття і відповідальний за життя. Вони ніби домовились збочено знущатись з вмить осиротілого почуття, що не так давно вивергало магму ніжності та вселенського блаженства. Ні одна хвилина- та що там!- скунда не залишилась без ліку. Думка про те, чи романтично, коли їде дах від *метеликів* в буквальному сенсі, пустила коріння серед інших подібних.
Чи варто казати, що там, всередині душі, вже, мабуть, запхана у п*ятку сиділа покалічена і квола надія? Її заправляла щедро спеціями зневіри, відчаю та жаху. І таку ось екзотичну страву їла денно, а все більше нощно. Тільки б не померти... Сама не вірила у свою нікчемність та одночасно ледь стримувалась щоб не закричати від *щастя серед пітьми*, що знає тепер смак тотемного гіркого меду.
Свій. Знайдений.
11/01/2012 4,37.
