В автобусах не має людей
І осінь розвела порожнечу
Насправді,я тебе не люблю,
Хоч ти мені ще снишся...до речі.
На небі вже не має зірок,
Холодний сніг вкриває узбіччя
Мене вертає п'яний мій рок
Мене вбиває наше сторіччя.
Мене гартують біль,цигарки
І нудить вір тупого кохання!
З тобою нас вінчають роки
І перша осінь плаче востаннє...
Вірш мені дуже сподбався, так тонко і суспільно описана тема любові, життя людини, усього, що з нею відбувається. Безперечно, прекрасно. Автор, я в захоплені від вашого таланту. Браво!
Фіктивна Трагедія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую-дякую)
чуючи такі чудові слова,хочеться писати ще і ще)
ех)
