І сонце плаче,
І небеса змінились.
І навкруги усе неначе,
Неначе все на мить спинилось.
Усе спинилось,
І годинник мовчить.
Неначе втомилось,
Неначе все спить.
І все на місці,
Все як було.
Ніхто не жде вісті
Не знають число.
І всі неначе,
Пішли в небуття...
Але десь хтось плаче!
У когось життя!...
У когось ще серце,
І ще почуття.
Як чисте озерце,
Між купи сміття.
Між купами бруду,
Живе ще любов.
Мов радості груду,
Шмат щастя немов.
А кажуть немає!
А кажуть згнило!
Це слово ламає,
Усе що було...
І може спинилось,
І може згнило.
Але ще лишилось,
Й воно ожило.
Між купами злості,
Між купами слів.
Залишився простір
І для почутів.
Лиш треба кохати,
Любити людей.
Вміть відчувати
Той біль у грудей.
Відкрий свою душу,
І радість свою.
І сум тобі зрушу,
І злість всю твою.
Ось так усе просто,
Живи і люби!
Й між купами бруду,
Життя не згуби!!!..
