Нитки сонця як вуаль покрили твої очі,
Моє слабке тільце спить в твоїй тіні,
Підіймать повіки, то здавалось злочин,
Крадуться зайчиська, крізь штори, по стіні.
А твої долоні - чисті, оксамитні,
Трохи прохолодні як фонтан у спеку,
Протекли по кронях, мов би ненаситні,
Опустились нижче...
..............подих....
ми далеко
Дякую за сумісну творчість і натхнення Каті Тіторенко
