Кожен день проходить марно,
Секунди часу сповнені жалю.
Хоч би як сонце не сіяло гарно,
Його я не любив і не люблю.
Ніщо я не любив у цьому світі,
Як тишу й спокій, затишок й тепло.
Думки мої уже не тим зігріті,
Тепер їх гріє сум, а іноді і зло.
Думки мої для мене вороги,
Колись я з ними спільні мав проблеми,
Тепер вони далекі як світи,
Складного алгоритму і системи.
Думки мої для мене мов чужі,
Живуть своїм життям, якого я не знаю.
Але я вдячним їм як дякую тобі,
Хоча й тобі я теж не довіряю.
Думок ніхто й ніколи не здолає,
Вони не згаснуть, хоч бери й згасай.
Мене, можливо, хтось іще кохає,
Були часи, коли і я кохав.
