Геракл змовчав,та все ж подумав:
"Завдання це легке,мабуть"
І щоб не слухать більше глуму,
Швиденько вирушив у путь.
Коли ж зайшов в Стимфальський ліс
І подививсь лише у гору,
Побачив він ,йому у ніс,
Стрілу пуска якась потвора.
Та було ж їх там тисячі,
А стріли їх то пера мідні.
Стрясали з крил немов мечі,
Все на Геракла,наче злидні.
Геракл чкурнув під шкіру лева,
Під кам`яний немов би дах.
-А хай би взяла вас холера,
Що за нечисте,клятий птах.
-Хай повилазять ваші пера,
Ледь не зробили решето.
Кричать неначе та Мегера,
Й дірок зробили мабуть сто.
-Який же викохав вас гад?
Порвали всю мені туніку,
Що й нічим,бач,прикрити зад,
Служить могла би і до віку.
Геракл,щоби прикрити срам,
Навколо стегон зав`язав туніку.
Кров витираючи із ран,
Сказав:-Знайду на вас шуліку.
-Не помахаєш тут мечем
І дідька варті навіть стріли.
Тут мабуть треба не плечем,
Хочби думки якісь приспіли.
-Та й не втечеш звідсіль за дня.
До ночі треба мать поспати,
А я,бач, думав що то тля,
Що вміє трохи лиш літати.
Чи в сні приснилось,чи то як,
Однак вродилася ідея.
Та просто виглядала так,
Немов у вухо нашептала фея.
Побіг швиденько до людей.
Замовив їм трищіток сотні.
І поки не настав ще день,
Розвісив на деревах поспіль.
А зранку вітер як подув,
Та закрутив усі трищітки,
То піднявся страшенний гул
І тріск такий,мов пре нечисте.
Стимфальські птахи з переляку
Забрались геть,мов вітер здув.
Геракл богам послав подяку,
За перемогу,що здобув.
