Я так хотів би почути твій дзвінок,
І подихи у трубку – наче мова,
Бо ми – не створені чекати на гудок
І говорить не зібрані промови.
З тобою ми – для того, щоб мовчати,
Щоб серце вирувало в глибині,
І поглядом щоби його торкати,
Без цих знайомих беззмістовних слів.
Твій голос завжди тут – в моїх очах живе,
Вуста його плекають щохвилини,
До твоїх крил стежками він піде,
Тобі де я шептав, що ми єдині…
В твоє волосся заплету вітри,
У руки я віддам маленьку душу,
Вона – твоя, візьми і збережи,
Без тебе я її носить не мушу…
Ти будеш чути лиш музику пісень,
Що я писатиму тобі вві сні щоранку,
Мій джаз тобі з усмішкою у день
Відкриється мов сонце у світанку.
Я не торкатимусь тебе – бо ти моя,
Я поглядом тебе кохати буду,
І трошки ще – прийде наша весна,
Вінчання в тій порі – неначе чудо…
