Жили у Пекарях сестриці три,
Настуся, Марфа, наймолодша – Катерина.
Три рідних серця, рідних три сестри,
Про це нам каже стародавняя билина.
На дворі ніч була, зірками небо вкрите,
Село занурилося у глибокий сон,
І лиш Настуся, старшая сестриця
Потрапила в переживань полон.
Вона в Дніпра щоночі доленьки просила
У вод старих молилася вона,
За чоловіка доброго, за теплий дім молила,
Богиню-Берегиню й Дідуся Дніпра.
Але вітри повіяли суворі,
Із ними заходились вовки вить,
Облишила просить у Бога долі
Дівчина, і пішла собі тужить.
А в другу ніч пішла на берег Марфа,
Сестриця друга, дівка хоч куди!
Просила плаття в кольорових барвах
Вина побільше, щоб стікало з бороди.
Але вітри загули, води заревіли,
Дніпро розлючений та ошалілий знову!
Дерева позгиналися, земля аж затремтіла!
Побігла Марфа геть печальна й оніміла…
А третя, та, що менша, Катерина
Пішла до берегів на третю ніч.
Ні нареченого, ані благого чину
Ані сукон, ані про теплу піч
Вона природні сили не просила –
Стихії побажаннями не мучила вона.
Вона за те Богиню-Матір помолила,
Вона за те просила у Дніпра,
Щоби душа її великі мала крила,
І щоб на крилах тих вона несла
Усіх, кому до неба долетіть було не сила!
А ще вона старе Дніпро просила
Коло її невичурної хати
Прекрасна щоби яблуня вродила
І щоб її плодами годувати
Усіх людей в селі, і в городі, в країні,
Зустрічних всіх, і добрих, і не дуже,
І тих, кого вона не знає нині,
Усіх людей – вони їй не байдужі.
І яблука щоб ті мов райськії були,
Солодші меду, соковитіші від вишні,
Щоб світло й мир у душі всім несли,
І в смак любов свою вкладав Всевишній!
Дніпро не заходивсь стогнать-ревіти,
Проте не забарився дати їй отвіт:
Ласкаво стопи дівчини він зажадав омити,
На знак того, що шле він їй привіт.
Й Богиня-Берегиня, Матір Божа
Всміхнулась їй півмісяця теплом,
Й предвічного веселля джерелом
Тепер ділитися дівчина може –
Вона святою стала ж бо на берегу Дніпра,
Лиш щирістю своєю і жагою до добра!
Подейкують, що яблуня ота
Ще й досі у селі стоїть самотня
Завжди привітна, завжди молода,
Хоч почали про неї забувать сьогодні…
І яблука чарівні ті й донині
Серця людей і душі відкривають:
Народжуються вдруге, кажуть у билині,
Всі ті, хто яблука сії вкусають!
ID:
360920
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 30.08.2012 16:50:08
© дата внесення змiн: 30.08.2012 16:53:24
автор: Сахадж
Вкажіть причину вашої скарги
|
