Якби ти знав,як я тебе кохаю!
Якби ти знав,як серденько болить,
коли ввісні тебе я обнімаю
і горуся до тебе кожну мить.
Я так люблю тебе!
Я думаю про тебе
щоранку,ввечері,вночі,
від заходу й до самого світанку...
Навчи,якже позбутися мені
тієї "прикрощі",що серце так руйнує,
що не знаходить спокою ввісні,
і що бентежить душу з спозаранку,
нашіптує слова ці чарівні:
"Люблю,голубко!Щиро так кохаю
глубоку ніжність,що в очах горить.
Тебе всім серцем,рідна,обнімаю
кожну хвилину.Кожну,кожну мить..."
Та що слова?Хіба вони зігріють?
Хіба потішуть...тільки ж бо того...
Слова облеслеві "любити"теж уміють,
та хіба кращі ми,коханий,від того?
Не хочу слів,не хочу чуть їх шелест,
що лине з вуст твоїх-вони пусті...
Я хочу чути дотик рук твоїх шалених
так,щоб погасли зорі ввишині.
Щоб я забула все:і дім,родину,друзів...
віддавши все тобі...
Нехай лиш накує зозуля в лузі
літ ще так надцать,жити в забутті
тих почутів шалених і цнотливих,
тих дотиків і тих цілунків шал,-
нехай облесливих, та милих,милих
і ніжних слів,яких ніхто не знав.
Не знав,бо не кохав ось так шаленно,
даруючи роки життя тобі й мені...
Я так люблю тебе...
Перегукується з твором "так ніхто не кохав". Написані цільно, з наростаючою пристрастю-напругую. Просто - мова - трошки не сучасна(зозуля кує, кожну мить, вуста пусті, ніжні слова, почуттів шалених - цк чужі фразеологізми, штампи). Якби з такою ж пристрастю - мовою сьогоденною - усім би було цікаво!(підказонька)
