Я чую дощ - періщить він у шибку,
Змива минуле і теперішньє вмиває.
І все лишиться назавжди, як схиблю.
Любові скільки вже перечити, не знаю.
Я чую дощ, він дивиться в фіранку.
Він вибирає вже проторену дорогу.
Чи завітає Муза на світанку,
Чи монотонність ступить до мого порогу?
Я бачу дощ. Він лив - із неба - манна.
Та ось пройшов. І небо сяє вже, зоріє.
Явилась Муза, швидко, без обману.
Нарешті монотонності нудьгу розвіє.
Перечити любові скільки треба?
Візьму я Музу і запрошу обережно
Покуштувать любові. Синє небо
Візьме в обійми нас, закоханих безмежно.
....любов.... 
....ех, романтика... 
