Жили собі дід з бабою. Старі вже були, та дітей не мали. Подумала одного разу баба, тай каже дідові:
– Давай-но діду випечемо колобка, тай буде нам за сина. Ми вже старі, а так хоч якась відрада буде…
Дід погодився. Пішла баба в комору, нашкрябала борошна зі сміттям, замісила тісто і поставила в піч пектися. За якихось пів години Колобок був готовий. Він радісно вискочив із печі і вмостився на столі перед дідом.
– Ви мене з’їсте? – спитав Колобок.
– Що ти, синку! – сказав дід. – Ми будемо любити тебе, як рідну дитину. В нас же крім тебе нікого нема!
Зрадів Колобок, весело застрибав по хаті, а старенькі не могли налюбуватися ним. Все крутилися біля нього та вертілися. І їстоньки йому підносили, і питоньки, і від дому наказували далеко не йти…
Та недовго баба з дідом тішилися своїм вихованцем. Дуже швидко Колобок почав не слухатися, бешкетувати. Кожного вечора закочувався в хату брудний і в реп’яхах, баба довго оббирала його і читала нотації, як треба себе поводити.
А одного разу взяв і взагалі втік з дому. Як покотився кудись рано, так і немає. Пройшов день, пройшов другий, третій – нема… Баба плаче, дід курить, а син все не вертається.
А Колобок тим часом котився собі лісом, радіючи своїй свободі. Аж тут зустрівся йому Заєць.
– Ти хто такий? – спитав він Колобка.
– Я – Колобок. Я від баби втік, я від діда втік, і від тебе втечу!
– Постривай! – сказав Заєць. – В мене є капуста! І… трава. Розділиш зі мною компанію?
– А чому б і ні? Так би й зразу сказав!
Сіли вони із Зайцем на пеньок, Заєць закрутив капусту, посиділи-покурили, тай Колобок далі покотився – веселий такий, аж підспівує.
Аж раптом повзе йому на зустріч Їжак, а на колючках виноград везе.
– Ти хто такий? – питає він.
– Я – Колобок! Я від баби втік, і від діда втік, і від тебе втечу!
– Е ні, чекай! – сказав Їжак. – Не тікай – у мене виноград є. Правда, прикис трохи на сонці, але це нічого… Покуштуєш зі мною?
– О, то так би й зразу сказав! – радісно вигукнув Колобок!
Сіли з Їжаком під деревом, наїлися того винограду, аж в очах їм потемніло.
– Ну все, бувай! – крикнув він до Їжака. – Мені пора!
Котиться вже такий веселий, аж підстрибує. Аж тут йому на зустріч Лисиця іде. Модна така, в червоному намисті і лакованих чобітках.
– А ти ще хто такий? – питає вона Колобка.
– Я – Колобок! Я від баби втік, від діда втік, із Їжаком пив, із Зайцем курив! А ти хто така?
– Я – лисиця! Подобаєшся ти мені, Колобок! А пішли-но, я тебе познайомлю із своїм братаном Вовком.
– Із задоволенням! З цього треба було починати!
Отож-бо і повела Лисиця Колобка на берег лісної річки, де під великим, штучно вирощеним грибом, відпочивав місцевий авторитет – Вовк. А тим часом бобри і ондатри ловили рибу і готували йому обід – він цю річку орендував.
– Я бачу, у нас гості, – сказав хазяїн. – Я – Вовк. Живу сито і ні на кого не зважаю.
– А я – Колобок! – гордо вигукнув гість – Я від батьків втік, із Зайцем курив, із Їжаком пив, і з Вами вип’ю!
– Оце мені подобається. – відповів Вовк. – А давай!
Всілися вони троє біля річки, наїлися риби, закусили виноградом, запили медком і закурили капустою.
– Ну все, – каже Колобок! – буду я котитися далі!
– Далі не можна! – сказали в один голос Лисиця з Вовком. – То уже заборонена територія. Там живе сам цар лісу – Лев! Навіть ми йдемо туди, лише заздалегідь записавшись у секретарші-ворони.
– А мені байдуже! – викрикнув Колобок! Я його не боюся!
Тай покотився далі…
Котився-котився, аж поки не закотився у велику лісову печеру. Дивиться, аж там сидить товстий секретар Ведмідь.
– Ти хто будеш, приблудо? – спитав він.
– Я – Колобок! Ха-ха! Я від батьків утік, курив, пив, із Вовком дружив! Я прийшов, щоб побачити самого Лева!
– Лев занятий, – буркнув Ведмідь.
– Чекай! – придумав Колобок. – У мене тут щось було…
А на нього і справді, поки котився, то начіплялося трохи жолудів, горішків, грибів і корінців.
– Ось бери! – дав Ведмедю він.
– Гаразд! – сказав той, недовго сумніваючись. – Проходь!
Не пам’ятаючи себе від щастя, залетів Колобок у царський кабінет. Там сидів Лев на обтягнутому хутром троні і тримав у лапі кубок із справжнім виноградним вином.
– Я Колобок! Я Колобок! Від баби втік, від діда втік, я із Зайцем курив, із Вовком пив, і з Вами вип’ю!!! - кричав чимдуж малий і підстрибнув так високо, що вже був мало не шубовснув у царську чашу… І тут Лев, не сказавши ні слова, розкрив свою здоровенну пащу і… проковтнув Колобка… Смачно порухавши щелепами, він запив його міцним вином, і, позіхнувши, зручно відкинувся на троні…
ID:
354185
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 31.07.2012 13:49:10
© дата внесення змiн: 31.07.2012 19:49:00
автор: Лілія Ніколаєнко
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарна казочка на новий лад! 
Ось до чого призводять неслухняність і чваньковитість. 
