у тополі вітер плаче
з ранку спочину не знає.
ой, летить самотній лебідь
над сумним зеленим гаєм.
де твоя кохана, любий?
як живе ще твоє серце?
чи кохання так не губить,
що не маєш жити сенсу?
птах заплакав своїм серцем-
з неба сльози полилися,
і над тим зеленим гаєм
він дощем туги зросився.
й дотепер блакитні квіти
тужать сльозами-росами,
щоб ви знали, знали діти,
що любов жива віками.
