З давніх-давен, з дальніх країв,
Звідти, де сон час зупинив,
Тече вода, мертва вода –
Темна ріка без берегів.
Лелю, зажди, води не пий –
Розлучить нас вир неживий!
Краплі дощу з моїх долонь
Спраги твоєї втамують вогонь.
Мертва вода серце моє
Мов та змія отруює.
Шепоче темна течія,
Що я – не твій, ти – не моя.
Вічність трива дотик руки,
Миті життя збіглись в роки,
Сталість століть, плинність світів –
У водах неживої ріки.
Лелю, зажди, стань, не ходи –
Не оживити тієї води!
Сльози дощем рясним проллю,
Спрагу твою ним втамую.
199...-2010
