Покохає мене нехай дівчина,
Що не знала ще нещастя розради,
Що не мала ще ні зла, ні причини,
Що не пізнала іще навіть влади
Над такими як я бесталаними,
Над такими, як я неоглядними,
У журбі які завжди безпорадні,
У турботах що завжди недоглядні!
Покохає мене та зажуриться,
Що прийшов я до неї поскубаний,
А потім зі сміхом хай закружиться,
Бо упав я не нею порубаний.
Вона мене ласкою наповнює,
А вона мене ставить в соколики,
І в жадобі бажання всі сповнює,
Хай мене перетворює в стоїки!
І здивований я озираюся,
І до грудей до своїх притуляю,
І волоссям її не награюся -
Бути завжди моєю я благаю.
15.09.1992
К.
