ПРЕЛЮД
Знов державні вітри-суховії
гасять кращих надій вогні.
Україна забутої мрії
може тільки приснитись мені.
Та не гнівайтесь, люди добрі,
що мерещиться всяке у снах.
Ніби в п’ятах є заячий страх.
Ви ж не менше, ніж я, хоробрі
як не в ділі, то на словах.
Це ж не те, що в Лук’янівці скніти,
чи на розстріл іти наповал.
З забороною пити і їсти
не пошлють нас кудись за Арал.
Десь близенько посадять нас разом
на своїй українській землі,
де ніхто не злякає Донбасом
і усіх не з’їдять москалі.
ІНТЕРМЕЦО
Тепер почнемо трошки веселіше.
Хоч про любов не можна жартома,
але й без неї буде значно гірше,
коли ні мрії, ні надій нема.
Про мрії написати я не проти.
Вони приходять часом уві сні.
Які в нас люди! І які пісні!
А die Geschwistern – Russia and Europa!
сказати б краще, – снились ви мені!
Ще краще можна – про густі тумани,
про те, як з гречки – у траву в росі.
Та це напишуть інші графомани,
а я не вмію мріяти як всі.
А мрійникам від юності, призна́юсь,
що марно сподіватись. Та проте
я без надії, все ще сподіваюсь:
аби всі мрії за життя збувались,
то й ви до лепти трошки додасте.
СОН 1. ЯКБИ МИ ПРОСНУЛИСЬ
От уявімо, не спимо.
Вже всі кайдани розірвали.
Сказали встати, ми повстали
і як не дивно, стоїмо.
І спромоглися всі до праці.
Всім лихварям дали по шапці!
Нардепи стали у ярмо.
І потягнули!
Де галопом,
а де – алюром у Європу
всі разом дружно біжимо.
Попе́реду – народний спікер,
за ним – вчорашній комуніст
тепер – вузький спеціаліст
і за сумісництвом, як лікар
по зуботичинах – дантист.
Аби усі були зубаті
для захисту святих ідей –
цілком доступні депутати
для недото́рканих людей.
Нас поважають європейці,
американці руку жмуть,
індійці Україні-ненці
санскритом шану віддають.
Нам помагають в Пакистані
прогодувати всіх братів,
нас рекламують на екрані,
що від Карпат аж до Кубані –
ми Русь, але без москалів.
Ось-ось, та й вийдемо з руїни,
ще крок – та й звернемо на шлях,
де буде влада в Україні
не в пазурах, що рвуть нас нині,
а в Божих праведних руках.
Де Бог наш – це дари природи,
це віра в царство мудреців,
це сила вільного народу,
це правда, совість і свобода,
це клич пророків і вождів,
не вопіющих у пустині,
що тільки розтривожать слух,
не бронзовіючих в гордині,
а тих, що прісно і донині
ще сіють Слово, тягнуть плуг,
творя́ть добро, аби в людині
проснувся український дух.
СОН 2. ОСТАННІ ЦІННОСТІ
І сниться сон про те, чого ми варті
на рубежі епох-тисячоліть.
Ми стоїмо в майбутнього на варті.
Нам кажуть: «Мрійте, жуйте і творіть.
Ваяйте! Хоч і віршики пишіть,
коли на інші ролі вже не здатні.
Хай скреготять ні мертві-ні живі,
що в руки тяжко і на серці млосно.
А як же будувати новий вік,
коли за це не братися серйозно?
Історія не визначає шлях
від плінтуса до залишків карнизу.
Трухляву владу зверху і донизу
давно пора міняти на місцях.
Аби в герої нового сторіччя
прийшли достойні часу діячі
з душею, що сіяє і вночі,
з відкритим,
славним,
людяним обличчям.
СОН 3. В РУКУ?
А далі все таке, немов у сні,
що з москалями ніби можна вжитись,
коли у душу не плюють мені,
і серцю більше нічого журитись,
що між своїх, немов на чужині.
Що і в Європі – не на сквозняку,
що вимете і дух, і прах секістів,
і в більшості вже рильце не в пушку
на злачних кріслах у зручному місці.
Своє належне мають трударі.
Заткнулись резиденти і агенти.
Колона п’ята грузить якорі.
Не брешуть так, як треба на горі,
і тло від українських президентів
не світить претендентам у царі.
Забуті канібальські апетити,
пішов на дно всеукраїнський тип
загарбників суспільного корита
від злодія в законі до бандита.
І власні грати на́вколо садиб
не гарантують спокій паразита.
Працюють декларовані програми
і розуму, і глузду завдяки,
і десять кроків від А-LA-Vітьки
вже не ведуть до прірви чи до ями
під помах нечестивої руки.
Не пхають фейси у дереворити
творці смішних програмок і ідей.
На глум півсвіту краще не свистіти.
Дива!
З-за позолочених дверей
наказ Феміди чують посполиті:
«Якщо судити, то усіх судити,
хто зловживав довірою людей».
Пішли на схід підпільні отамани
і від сусід лунає: гоп-ура! –
де український новий Параджанов
знімає фільм про Ворона Шкляра.
Це не про те, що спереду нас рать.
і не про те, що ззаду теж не краще,
коли говорить автомат-калашник,
якщо чужій історії навчать
у нас Держдума, а у них Табачник.
Аби усе, що мріялось як міф
про вільну, сильну, рівну, незалежну,
перевелось на глум братів своїх
з добра для всіх – на зовсім протилежне.
Де ми, як оглашенні, стоїмо
не для молитви явно, а для страти:
– Та не журіться, люди, ми спимо.
Все якось буде і прийде само.
Не треба, куме, сили витрачати.
В наш час єдина мрія має сенс,
що, може, криміналом нагородять,
аби усіх судив з печер балбес.
Нехай триває судовий процес,
щоб вироком нащадків
стала сповідь.
ID:
414056
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 30.03.2013 15:26:01
© дата внесення змiн: 30.03.2013 16:34:28
автор: I.Teрен
Вкажіть причину вашої скарги
|
