ІІ
Покинувши гаї священної вітчизни
І дім, де Муза Плачу нудьгувала,
Я тиха і веселая жила,
Там, на низькому острові, котрий, неначе пліт,
Зробив зупинку в тиші невської затоки.
О, ці зимові, таємничі дні,
І люба праця, і легка утома,
Й троянда в глеці на вікні!
І був провулок сніжним і недовгим.
Обличчям до дверей моїх, алтарною стіною,
Збудований був храм святої Катерини.
Як рано я виходила із дому,
І часто на незрушенім снігу,
Свої сліди вчорашні я, даремно,
На блідій, чистій пелені, шукала,
Й уздовж ріки, де шхуни, мов голубки,
Одна до одної так ніжно пригортались,
Нудьгуючи про сіре узбережжя, -
Я до містка доходила старого.
А там кімната, геть на клітку схожа,
Під самим дахом, у бруднім і галасливім домі,
Де він, мов птах свистів перед мольбертом,
Жалівся весело і сумно
Про радість небувалу говорив.
Як в дзеркало дивилась я в тривозі
На сіре полотно, і з тижнем кожним
Химернішою все здавалась схожість
Моя з моїм зображенням новим.
Тепер не знаю де художник милий,
З котрим я із мансарди голубої
Через вікно виходила на дах,
І по карнизу йшла над прірвою стрімкою,
Щоб бачити сніги, Неву і простір, -
Та відчувала я, що Музи наші дружні
Так безтурботно, дружбою легкою,
Як ті дівчата, що не звідали любові.
А.Ахматова 1914 *ANNO DOMINI*
Покинув рощи родины священной
И дом, где Муза Плача изнывала,
Я, тихая, веселая жила
На низком острове, который словно плот,
Остановился в пышной невской дельте.
О, зимние таинственные дни,
И милый труд, и легкая усталость,
И розы в умывальном кувшине!
И против двери к нам стеной алтарной
Воздвигнут храм святой Екатерины.
Как рано я из дома выходила,
И часто на нетронутом снегу,
Свои следы вчерашние напрасно
На бледой, чистой пелене ища,
И вдоль реки, где шхуны как голубки,
Друг к другу нежно, нежно прижимаясь,
О сером взморье до весны тоскуют, -
Я подходила к старому мосту.
Там комната, похожая на клетку,
Под самой крышей в грязном шумном доме,
Где он, как чиж, свистал перед мольбертом,
И жаловался весело, и грустно
О радости не бывшей говорил.
Как в зеркало глядела я тревожно
На серый холст, и с каждою неделей
Все горше и страннее было сходство
Мое с моим изображением новым.
Теперь не знаю, где художник милый,
С которым я из голубой мансарды
Через окно на крышу выходила
И по карнизу шла над смертной бездной,
Чтоб видеть снег, Неву и облака, -
Но чувствую, что Музы наши дружны
Беспечной и пленительною дружбой,
Как девушки не знавшие любви.
ID:
428141
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 29.05.2013 18:27:29
© дата внесення змiн: 15.07.2013 22:22:55
автор: @NN@
Вкажіть причину вашої скарги
|
подарую, бо кульбабок немає, а ще на чай запрошую 
за те що читаєте
