Я призначила тобі побачення,
Подзвонила перша, безсоромно,
Всі умовності не мають значення:
Раз на рік я вирвалася з дому.
Ти зрадів (чи так лише здавалося?),
Кажеш: «Скучив!» В голосі надія…
Як, коханий, з нами таке сталося?
Бути разом – нездійсненна мрія.
Літній вечір, аромат жасминовий
Викликає спогади далекі:
Я наївна, ти ж дорослий, стриманий,
Але танеш, наче лід від спеки…
Дві години у таксі замріяно,
Ніби крізь роки лечу в минуле.
Все життя чекала безнадійно я,
Прагнула забути – не забула.
Уявляю солодко: зустрінемось,
Пригорнуся ніжно… Твої очі
Світяться коханням. «І не дінемось
Ми нікуди…» – щось в душі шепоче.
О, це щастя! Справжнє! Тільки крадене.
Ти ж не любиш, так лише, жалієш!
Що згубили ми, не буде знайдене…
Повертайте, водію, скоріше!
Так, вертайтесь, я не передумаю,
Досить жити крихтами надії!
Ватру згаслу в серці не роздмухаю:
Навіть попіл здули вітровії.
