Я просто не не розумію... Хто ти? Що ти? Для чого ти? Навіщо ти? Чому ти?
Істерично себе питаю і вже не в змозі зупинитися... І я би продовжила... А знаєш, скільки цих питань? Втомишся читати... А як я втомилась! Уяви, що це таке кожного разу їх задавати і лиш мучати себе здогадками...
Та байдуже на ті питання! Я не бачу в них нічого, крім "ти"...
Бо тільки в питаннях "ти" й може існувати..
У відповідях тебе нема... І поряд нема... І як страшно звучить оте "тебе нема"...
Здуріла! ТИ Є!!! На листках паперу... Шукаю тебе між рядками... У кожному реченні... У кожному слові... У кожній думці... Кожної хвилини... Кожної секунди... Так багато тебе...
Я люблю?
Так набридли ці банальні фрази і, навіть, фраза про банальні фрази НАБРИДЛА! І я ж то знаю, що слова мої не порожні... Я так багато хочу туди вмістити... Та що ж це я? Багато??? Всю себе би помістила! ВСЮ...
Та в них не більше, аніж пустота...
Я би сказала, що люблю тебе... Та я збрешу... Я задихаюсь без тебе! Ні, не те щоб я не могла дихати... Байдуже продовжую звичну послідовність - "Вдих-Видих"...Та знаєш, лиш фізично...Бо морально вже помираю без тебе...
І навіть серце зрадливо продовжує битись, насміхаючись показує, що я ще жива... Та я не живу... Усе на рівні існування...
І ця буденність вбиває мене!!! Пожирає... Ні, не тіло... Воно сильне... Сильніше аніж я думаю... Воно витримає найстрашніші рани...
Куди більше болить щось всередині... Не розумію... Та саме там - уся я! І от ТА я поступово лишається життя... Кожного дня... Частинками... Без тебе...
