І якщо розібратись тверезо, то ми живемо в такій структурі,
У якій по суті своїй немає центру, лише передмістя,
І люди навколо стали примхливі, різко старші, миршаві й похмурі,
Не шукаючи своїх доріг - не знаходять собі в житті місця...
Оцінюєш їх, а в самого - не те що тіло, душа вже п'яна,
І думаєш: "Тільки б не я...не сьогодні, не завтра...не в цьому ж фішка",
І серце болить, не тому що у ньому від гарматної кулі рана,
Серце болить, бо спустошила совість своїх принципів винну діжку...
Я не хочу бути примхливим воістину сином своїх епох,
Але на моїй життєвій стежині акуратно покладені нові чорні асфальти,
До нас були люди, одиниця душі яких вартувала усіх вісьмох,
А сьогодні ці люди - малюнки афіш і дешеві глянцеві шпальти....
І тому я мовчки і непомітно збираюсь в далеку путь,
Покладу у рюкзак цигарок, книжок, бинтів і свою недопиту долю,
Мені двадцять два, якраз час розібратись у чому насправді суть,
Літаком у Ванкувер, таксі на Мейсон-стріт 22 - там я востаннє залишив волю...
ID:
438117
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 18.07.2013 17:11:24
© дата внесення змiн: 19.07.2013 09:13:17
автор: ДжоніПол
Вкажіть причину вашої скарги
|
Ванкувер - це добре!!!
