Пам'ятаю, ще маленьким хлопчиком років восьми,
Перед ліжком в одинадцятій сорок п'ять впаду на коліна:
- Боже, пошли мамі терпіння, і щоб тато дожив до весни,
Щоб мене не віддали у дитбудинок, бо там навіть страшніші тіні.
І хай меншому братові знайдуться гроші на рукавички,
І щоб старша сестра із міста приїжджала хоч трохи весела,
Щоб вони із мамою не плакали у суботній вечір, бо це вже звичка,
Не говорили про Італію, заробітки, можливе рабство в борделях.
Щоб мені знайшлося сили закінчити школу,
І не знайшлося грошей на останню до міста маршрутку,
Бо хто буде із меншим братом із мамою поруч,
Коли проведемо тата у останню його відпустку...
Сумно
