Перо моє, таке тяжке з розпуки,
зі мною вмерзле в лід стоячих вод.
Перо моє, беру тебе я в руки –
писать, кохать і славить мій народ.
Перо моє, якого не зламали,
маленьке, будь же прикладом усім,
тебе в боях як сталь загартували –
завжди пиши землі достойний гімн.
Перо моє, лети до хмар високо,
спіши до обездолених людей.
Співай хвалу землі цій ясноокій –
Вітчизну пісня вільна хай веде.
Перо моє, будь дужим, як герої,
пиши без фальші, біль умій стишать.
Надійним будь, моя завжди будь зброя,
умій, як я, над прірвою встоять.
Перо моє, під сильними не гнися.
Душа у бідних горда, бо своя.
Землі, народу, предкам поклонися,
їх мужності, як кланяюся я.
Перо моє – мій щит і хрест могильний,
життя моє, хоч кості будуть тліть,
покинь мій слід, жертовний, непомильний, –
як для Вітчизни жить і як терпіть!
Перо моє – мій вірний паж єдиний,
один надійний друг із друзів всіх.
Ти йшло зі мною крізь хрести й тернини –
в боях соратник, свідок мук моїх.
Перо моє, що розрізає ґрати,
не зламане морозом і вогнем,
мій меч двосічний, скарб мій небагатий,
живи, мій біль, живи після мене.
Ларыса Геніюш
Пяро маё, цяжкое ад адчаю
Пяро маё, цяжкое ад адчаю,
са мной, як вязень, закавана ў лёд.
Пяро маё, табе я даручаю
пісаць, кахаць і славіць мой народ.
Пяро маё, якога не зламалі,
маленькае, будзь прыкладам другім,
зь цярпень, змагань, з гартованае сталі
далей пішы зямлі дастойны гімн.
Пяро маё, шыбуй вышэй аблокаў,
сьпяшы да абяздоленых людзей.
Сьпявай хвалу зямельцы яснавокай,
Айчыну песьняй вольнай абнадзей.
Пяро маё, будзь па-гэройску дужым,
пішы бяз фальшу, боль умей стрываць.
Надзейнае, о, будзь маім аружжам,
умей, як я, над прорвай устаяць.
Пяро маё, прад сільнымі ня гніся.
Душа у бедных гордая, свая.
Зямлі, народу, продкам пакланіся,
іх мужнасьці, як кланяюся я.
Пяро маё – мой шчыт і крыж магільны,
жыцьцё маё, хоць косьці будуць тлець,
пакінь мой сьлед, ахвярны і нязмыльны, –
як для Айчыны жыць і як цярпець!
Пяро маё – мой паж адзіны верны,
з усіх сяброў адзін надзейны друг.
Ішло са мной ты праз крыжы і церні –
удзельнік бою, сьведка маіх мук.
Пяро маё, пілуючае краты,
трывалае ў марозе і агні,
мой меч двусечны, скарб мой небагаты,
жыві, мой боль, пасьля мяне жыві.
ID:
450773
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 25.09.2013 01:52:07
© дата внесення змiн: 17.12.2019 23:31:43
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
